Гра як метод виховання молодших школярів
Вступ
У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком суспільства, нагромадження знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискорення темпів життя, гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Вона починає вважатися не серйозним заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі з її традиційним бажанням уникати будь - якої стихійності, з поглядами на дитину як на слухняного виконавця, до тепер для гри не було місця.
Майбутні педагоги навчалися за схемою: у дитячому садку - діти граються, а в школі - вчаться, щоб підготуватися до життя, а після школи працюють. Різке розмежування видів діяльності за місцем перебування людини, ніби узаконило в свідомості педагогів однобічність поведінкової і пізнавальної сфер школяра. Сучасна психологія вивчає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це - важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, зіпсуванням ролі структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, А.С. Виготський, Д.В. Ельконін та інші.
А.С. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, що тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, будує, комбінує людські відносини. За цих умов вона може грати в різні ролі - бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.
Величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій на природу. Розкрити перед дітьми різноманітність і красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак легше, якщо залучати дітей до активного емоційного сприймання.
Саме цьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природнім матеріалом. їх мета - навчити дітей знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора - (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілім; групувати предмети за місцем.
Діти дуже добре сприймають ігри на природничу тематику: " Загадай - ми відгадаємо", " Знайди дерево за насінням" , Магазин". Широкі можливості є для проведення ігор - занять та ігор - вправ. Так, для розвитку усного мовлення й логічного мислення дітей, доцільно проводити такі ігри : "З якого дерева листя?" , "Знайти такий самий предмет", "Чиї це інструменти?".
Головні умови ефективності застосування дитячих ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок.
Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі, лишаючи незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.
Мета курсової роботи:
1. Дослідження теоретичних основ гри як методу організації діяльності школярів.
2. Пошук і розробка методики проведення творчих ігор.
Завдання курсової роботи:
1. Науково осмислити можливості використання ігор у вихованні молодших школярів.
2. Підготувати методичні рекомендації для вихователів із впровадження у навчально-виховний процес творчих ігор.
Цими питаннями у своїх працях займалися такі відомі педагоги як: Бондаренко А.К. "Дитячі ігри" , Усова А.П. "Роль игры в воспитании детей", Ельконин Д.В. "Психологія ігри", Меджерицкая Д.В. "Вихователю про дитячу гру" та багато інших.
Розділ І. Гра як вид діяльності дітей молодшого шкільного віку
§ 1. Гра - активна форма пізнання навколишньої дійсності
Психологічні дослідження О. Леонтьєва, О. Запорожця, Д. Ельконіна, А. Люблінської та інших показали, що грі притаманні риси, характерні для будь - якої діяльності.
Гра - активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм вводить дитину в коло реальних життєвих явищ. Дитина пізнає якості і властивості предметів, їх призначення, способи використання, засвоює зв'язки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Дослідження даної проблеми (О. Усова, Р. Жуковська, Т. Макарова, П. Саморукова та інші) показали, що місце гри у пізнанні світу інше, ніж праці і навчання. У ній здійснюється практичне дійове освоєння раніше одержаних знань. Інтерес дитини до тієї чи іншої гри поступово вичерпується в міру засвоєння знань і умінь, що її складають, тому вона розвивається, з'являються нові сюжети, ролі. Гра - діяльність свідома і цілеспрямована. У кожній грі є значуща для дитини ціль. Навіть найпростіша гра - дія з предметами, спрямована на якусь мету. Чим менша дитина, тим більший наслідувальний характер мають ігрові дії. Поступово рівень усвідомлення зростає. Щоб досягти мети , дитина відбирає необхідні засоби, здійснює певні дії та вчинки, вступає у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, повною мрою планують свою діяльність. Усе це свідчить про її цілеспрямованість, свідомий характер.
Крім загальних рис, гра має специфічні функції, зумовлені психологічними особливостями цього виду діяльності, характерними саме для неї.
Гра - це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особливою ініціативою дитини, де значною мірою реалізується бажання виявити свій задум, по-своєму діяти, змінювати реальне життя. Гра вільна від обов'язків перед дорослими. Вона являє собою своєрідний прояв самодіяльності та самостійності. Граючи, дитина виходить із власних безпосередніх потреб та інтересів, на що вказував видатний психолог О.Запорожець. Воля і самостійність дитини виявляється у виборі гри чи її змісту; у добровільності об'єднання з кимось для гри; у вільному входженні в гру і виході з неї.
Одна з особливостей гри - наявність творчої основи. Вона завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю. У дослідженні О. Усової, Р. Жуковської відзначено, що у цьому процесі активно працює уява дитини, емоції, почуття. Прояви ініціативи і творчості різноманітні. В одних іграх творчість пов'язана з побудовою сюжету і вибором змісту, ролі, в інших виявляється у виборі способів дії, в їх варіативності (хованки, ігри у доміно, м'яч, тощо). Багато ігор вимагають уміння погоджувати дії партнерів, виходячи з цього, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Як зазначає В. Аванесова, значна творча гра - робота відбувається і в дидактичних іграх, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийманні рішень.
Творчий елемент завжди глибоко індивідуалізований, він є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібності дітей.
Важлива риса творчої гри - її емоційна насиченість. Більшість дослідників відзначають силу і природність почуттів, які переживає дитина і які пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність " матері", відповідальність "лікаря", справедливість "вихователя", тощо. У колективних іграх виявляються дружба, товариськість, взаємна відповідальність. Дитині приносить задоволення досягнення результату, подолання труднощів. У більшості ігор мають місце елементи емоції.
Важлива частина розробки проблеми теорії гри - її виховні можливості та педагогічна цінність.
Вихідні положення зарубіжних теорій щодо походження суті, значення гри для дитини поширюються і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшого шкільного віку. Сучасні теорії "ігротерапії", методологічною основою яких є фрейдизм, вважаються цінними на тій підставі, що доводять, що за допомогою гри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра знімає негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо. Дійсно, гра "покращує природу дитини", як стверджують представники цієї течії. Разом з тим, слід шукати значні можливості гри як засобу виховання, а не просто "втілення" небажаних проявів поведінки дитини.
Дослідження виховних можливостей гри йде двома різними напрямками: визначення можливостей гри як форми організації життя дітей та вивчення місця гри у педагогічному процесі. Саме ці найважливіші проблеми дають можливість педагогам ефективно використовувати гру як засіб виховання, правильно здійснювати педагогічне керівництво.
Проблема гри як форми організації життя дітей розроблена у дослідженнях О. Усової. Розглядаючи етап розвитку ігрового колективу, вона встановила наявність реальних стосунків, тобто таких, що існують між людьми, які виховуються в одному колективі та ігрових, які регламентуються змістом гри. Педагог також вказала на можливість виникнення якостей, необхідних дитині для входження до ігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, що граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри, тощо.
В імперичній психології при дослідженні гри, так як і при аналізі інших видів діяльності в цьому, господарював функціонально - аналітичний підхід. При цьому гра досліджувалась як проявлення вже досить зрілої психічної діяльності. Одні досліджували гру (Ушинський К.Д., Дж. Селлі, Бюллер К.) як проявлення уяви або фантазії, другі (Сікорський А.І., Дж. Дюї) пов'язували гру із розвитком мислення.
Отже у сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси, характерні для будь - якої соціальної діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове почуття радості й задоволення).
§ 2.Класифікація ігор
Немає більш різноманітного явища у шкільній педагогіці, як гра, багата як за змістом, характером, так і за формою. Протягом двох сторіч наукова педагогіка прагне якнайменше класифікувати дитячі ігри.
Одна з перших класифікацій належить К. Грасу. Він поділяє ігри на дві групи: експериментальні або ігри спеціальних функцій. До першої групи належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи волі. До другої групи належать різні ігри, у яких вправляються часткові здібності, необхідні для застосування у різних сферах життя (суспільного, сімейного).
Відомий німецький психолог В. Штерн поділяє ігри на два види: індивідуальні та соціальні. При цьому він спирається на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності і одночасно враховувати вплив середовища, в якому дитина перебуває. Штерн вважає , що зовнішній фактор соціального оточення дає лиш матеріал для гри, вибір якого визначається інстинктивно.
Сучасний американський дослідник К. Гарвей виділяє такі види ігор:
1. Ігри з рухами і взаємодією, що найбільш яскраво відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей; ,
2Лгри з предметами, що починаються з маніпуляції, далі - практика і тренування до повного удосконалення.
3. Мовні ігри - створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту (пісеньки, лічилки, приказки, жарти);
4. Ігри з правилами;
5. Ритуальні ігри, засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності.
С. Русова наголошує на значенні народних ігор як прадавнього результативного засобу виховання і навчання дітей. Народні ігри - багата скарбниця народної мудрості, досвіду поколінь у ті часи, коли не існувало наукової педагогіки.
Використання їх у педагогічному процесі - сьогодні чи не найактивніша проблема, адже ми прагнемо створити найефективніші умови для навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку.
К.Д. Ушинський закликав звертати увагу на народні ігри, розробляти це багате джерело, організовувати їх і творити з них найкращий і могутній виховний засіб. Та народні ігри до цього часу не мають наукової класифікації і використання в основному за призначенням: з розвитку мови дітей, на ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо.
У сучасній педагогіці прийнята така класифікація ігор: ігри творчі та ігри з правилами. До першої групи належать сюжетно - рольові ігри (сімейні , побутові, суспільні), будівельно-конструктивні на теми літературних творів (драматизації, інсценування).
До другої групи належать рухливі (великої, середньої, малої рухливості); сюжетні, ігри з предметами; за переважанням одного основного руху; з бігом, стрибками , тощо; ігри -естафети та дидактичні ігри (словесні, друковані). Окрему групу становлять народні ігри: забави, рухливі, дидактичні, обрядові.
Дана класифікація є досить умовною. Не слід вважати, що у творчих іграх відсутні правила, а ігри з правилами включають елементи творчості. Без правил не можлива будь - яка спільна діяльність.
Головна ознака, що дозволяє розділити ці дві великі групи ігор, та, що у творчих іграх активність, творчість дітей спрямована на виконання задуму, розвиток сюжету, а в іграх з правилами - на вирішення завдань і виконання правил.
§ 3. Творча гра, її значення й особливості використання в навчально-виховному процесі
Молодший шкільний вік - це період інтенсивного фізичного і психічного розвитку, формування здібностей, характеру, активного оволодіння соціально виробленими правилами і нормами поведінки.
Особливе місце посідають ігри, що створюються самими дітьми, їх називають творчими, тому що ігрова діяльність має яскраво виражений самодіяльний і творчий характер.
Творчі ігри - це такі ігри, в яких виявляються образи, що містять в собі умовне перетворення навколишнього. Головною ознакою, центром творчої гри є наявність уявлюваної ситуації, яку створює дитина замість реальної і діє в ній, виконуючи певну роль, відповідно до тих знань, які вона при цьому надає оточуючим предметам.
У творчій грі все "нібито", "умисно", але в цьому умовному оточенні, що створюється уявою, багато справжнього: ігрові дії гравців завжди реальні, їх почуття дуже щирі.
Завдяки ігровій уявлюваній ситуації дитина вчиться мислити про реальні речі і дії. З цією особливістю пов'язане і виникнення задуму в грі. Поява задуму, пошуки засобів для його реалізації мають зв'язок із розвитком творчої уяви і означають перехід до творчої діяльності.
Відображення оточуючої дійсності відбувається шляхом прийняття на себе певної ролі. Однак дитина наслідує образи не повністю через те, що не має реальних можливостей для дійсного виконання операцій прийнятої ролі. Тому у творчій грі вона виконує символічні дії ("нібито"), реальні предмети замінює ігровими або умовно тими предметами, яким приписує необхідні функції: наприклад, кубик - "чашка", полиця - "коник" та ін.
У молодшому шкільному віці формуються індивідуальні та спільні ігрові інтереси, що виражаються у безпосередньому емоційно - пізнавальному відношенні до гри чи ігрового предмета, прагненні дитини виразити те, що вона пізнала, потребі займатися цією діяльністю.
Ігрові інтереси сприяють розширенню досвіду дитини, її розумовому розвитку збагаченню і поглибленню знань, формуванню моральних уявлень.
Показниками розвинутого ігрового інтересу можна вважати:
- тривалу зацікавленість дитини грою: розвитком сюжету і виконання ролі;
- бажання дитини приймати на себе певну роль;
- наявність улюбленої ролі;
- небажання закінчувати гру;
- активне виконання дитиною всіх видів робіт (ліплення, малювання, зведення споруд, тощо) з виготовленням іграшок і атрибутів, пов'язаних з метою гри;
- бажання ділитися з однолітками і дорослими своїми враженнями після закінчення гри.
Творчій грі притаманні специфічні мотиви. Дітей спонукає до гри прагнення пізнавати нове, брати участь у житті дорослих, прагнення до наслідування, самостійності, бажання зводити споруди з різних матеріалів, радість усвідомлення своїх можливостей.
Мотиви змінюються з віком дітей, визначаючи зміст ігор. Якщо дитину дошкільного віку спонукає до гри дія з привабливими для неї предметами, то для дітей молодшого шкільного віку основною спонукальною причиною є відтворення стосунків в які вступають одне з одним дорослі, що зображуються в грі. У дослідженні І. Власової показано, як змінюються мотиви вибору гри, коли у дітей виховується інтерес до різних професій, розуміння значення праці. Дошкільників приваблює зовнішня сторона ролі, тоді як діти молодшого шкільного віку обирають сюжет гри і роль, керуючись своїми інтересами, мріями про майбутню власну діяльність.
Педагогічна цінність творчої гри полягає і в тому, що в самому процесі, крім взаємин, визначених змістом, взятою на себе роллю чи правилами, між дітьми виникають стосунки іншого типу - реальні, дійсні, коли діти домовляються" про гру, розподіляють ролі, контролюють виконання правил, тощо. У творчих іграх діти відтворюють взаємини, пов'язані з роллю, з позиції власного досвіду, який може бути і негативним, або ж ухиляються від небажаних для себе дій чи виконують їх, керуючись егоїстичними інтересами.
Творча гра є школою моралі, але не моралі в уявленні, а моралі в дії. Моральні якості, сформовані в грі, впливають на поведінку дітей у повсякденному житті. Водночас моральні норми і правила, засвоєні в процесі спілкування дітей один з одним і з дорослими, набувають подальшого закріплення в грі.
Творча гра тісно пов'язана з дитячою працею, яка виникає і розвивається на її основі. В грі часто поєднуються образотворча, конструктивна та інші види діяльності, що не тільки збагачує її, але й сприяє вихованню у дітей інтересу до праці, прагнення самим брати в ній участь, турботливого ставлення до інших. Творча гра є важливим засобом розумового виховання, формування фундаментальних психічних процесів (сприймання, мислення, мовлення, пам'яті, уяви).
Творча гра широко використовується і як засіб естетичного виховання, оскільки діти відображають оточуючий світ через ролі, образи. Творчі ігри сприяють розвитку художнього смаку. При цьому яскраво виявляються і розвиваються здібності до музики, декламування, танців.
До складу творчих ігор входять сюжетно-рольові ігри , ігри - драматизації, ігри на теми літературних творів, будівельно-конструктивні ігри.
§4. Шляхи педагогічного керівництва творчими іграми
Педагогічне керівництво іграми передбачає знання основних вікових та індивідуальних особливостей розвитку дитини, формування її особистості, а також знання розвитку ігрової діяльності в усі вікові періоди. Л. Семушина виділяє основні вміння, якими повинен володіти вихователь, здійснюючи керівництво іграми дітей:
Страницы: 1, 2
