В процесі пед.керевництва дитячим декоративним мистецтвом на уроках органічно вписуеться група методичних прийомів, які знаходять застосування в роботі з дітьми дитячого сада : питально- відповідна бесіда про твори народного мистецтва ; усне малювання, яке створює сюжет, котрій потрібне вирішувати декоративними засобами; прийоми пензлевого розпису; використовування аплікаціі, як елемента, який організує декоративну композицію і як засіб пізнання дійсності для декоративного узагальнення.
В підсумку на заняття зображувальним мистецтвом в молодших класах вчитель повинен приймати до уваги сенсорний та естетичний досвід, придбаний дитиною в дитячому саду. Звідси активне залучання на уроки декоративної роботи природнього матеріала для поширення досвіда учнів за спостереженням дійсності.
Вчитель повинен вміти з'єднати розвиток мислення та мовлення учнів молодших класів з естетичним пізнанням та художнім розвитком. Знайомство учнів навіть із звичайними художніми предметами повинно бути привідом для серйозної розмови про сутність естетичного у мистецтві та дійсності, про становлення сучасного стилю та моди, про специфіку системи зображувально-виразних засобів декоративно-прикладного мистецтва на рівні з іншими видами мистецтва.
Підлітковий вік - це роки, коли людина відкриває для себе новий світ переживань, захоплень. Внутрішній світ підлітка у порівнянні з молодшим шкільним віком набагато складніший. Ускладнюються стосунки підлітка з навколишнім світом. Не випадково цей вік вважають перехідним, переломним. Особистість дуже нестійка - він вже не дитина, але ще не дорослий - підліток страждає підвищеною емоційністю (за спостереженнями психологів, критичні періоди в житті людини особливо багаті емоційними реакціями, багаті життям серця, а не розвитку. Тому вони такі збуджені, рухливі - ці 5-7 класники. Тому і так важко працювати з ними у гуртках. Разом з тим, що природно збудженість варто розумно використати і буде користь. Для розвитку творчого потенціалу цей вік особливо плодотворний. За спостереженнями Л.Виготського, творчі можливості 10-12 літніх дітей найбільш повно проявляється якраз в області образотворчого мистецтва.
Незважаючи на бідність життєвого досвіду, нерозвинуту ще свідомість, його емоційність, збудженість, відсутність належної критичності до результатів своєї творчості багато дітей стають „художниками”. Вони легко переймаються авторським чуттям, легко переносять себе в світ мистецтва, легко уявляють себе авторами картин, вони здатні тонко відчувати поетичне слово.
Інтелектуальний тип мислення у ранньому підлітковому віці зустрічається тільки як виняток. Відбувається також переоцінка смаків і симпатій. 10-12 літній школяр захоплений подвигами, героїкою, пригодами, його улюбленими кумирами стають сильні і пристрасні особистості.
Дітям властиве вміння естетичного співпереживання. Від власних творів вони одержують задоволення. Наприклад, діти, які ніколи не бачили моря, можуть доволі яскраво уявляти його собі і описати чи намалювати.
Необхідно практично спрямовувати художні нахили школяра так, щоб це допомогло в організації житла, одягу, розкривати естетичне значення твору декоративно-прикладного мистецтва минулих епох і сучасного часу. Знайомство школярів з декоративною образністю, особливо у творчості народних майстрів, сприяє розвитку у них естетичного відношення до дійсності.
Працюючи з вчителями у школі, автор неодноразово був присутній на уроках, коли учням демонстрували слайди, які розкривали красу творів образотворчого мистецтва. Кожен раз вражає сила естетичного впливу світлових картин на учнів. Так було і на уроці, який знайомив учнів другого класу з творчістю палєшан. На екрані, спалахуя яскравими барвами, заміщували одна одну казкові картини:” Пушкінські казки”,” Садко “ та багато інших.
Роль народного декоративно-прикладного мистецтва в естетичному розвитку учнів дуже велика:
1) розвиток творчих здібностей дитини
Розфарбовуючи малюнок, дитина починає більше відчувати колір (вона помічає найважливіший колір, який характеризує той чи інший малюнок; чи гармонують кольори між собою); вчиться правильно розміщувати зображення на площині.
2) розвиток технічних навичок
Дитина оволодіває різними прийомами малювання розписів,в залежності від їх виду.
3) виховання інтересу до зображувальної діяльності.
Якщо вчитель зможе правильно організувати роботу на уроках - дитина дійсно зацікавиться не тільки цим видом діяльності,а й мистецтвом взагалі.Бо народне декоративно-прикладне мистецтво найцікавіше та найближче до дитини (особливо, якщо це не тільки папер, а й різні предмети, які можна розфарбовувати).Тому в дитини виникає інтерес,заохоченість та бажання працювати.
І якщо вчитель дійсно зміг зацікавити дітей цим видом мистецтва, то він може вважати, що майже зацікавив дітей мистецтвом взагалі.
У учнів 7,8,9 кл. відбуваються якісні зміни у мистецькому їх розвитку. Ставлення до певних видів образотворчого мистецтва в основному визначається.
Учень у цьому віці переходить від чисто моральних оцінок вчинків до естетичного сприйняття мистецтва.
Старший підліток часто зосереджений на своєму внутрішньому світі і шукає в творах співзвучні йому мотиви. Це вік самовираження. Це самовираження буває настільки сильним, що часто аналіз витворів мистецтва діти підміняють аналізом власних переживань або роздумів на теми, які цікавлять їх. Тому тут необхідні такі форми аналізу, які б органічно поєднували особисті оцінки, устремління до самовираження з виробленням у них об'єктивного погляду на твір.
У 7-9 класах навіть за однакових педагогічних умов починається доволі різка диференціація серед учнів. Більший вплив на сприйняття мистецтва починає набувати індивідуальний склад особистості учня, помітно проявляються розбіжності в залежності від начитаності учнів, їх знань, зацікавленості предметом. Відповідно сильно збільшується значення індивідуального підходу до різних груп школярів. Потребу в керівництві, спрямуванні з боку вчителя гостро відчувають самі учні. Якщо вони зустрічають в особі вчителя мудрого керівника, вони охоче йдуть тому назустріч.
Цей період називається і переломним у ставленні до творів образотворчого мистецтва. Більш вони вимогливі до вчителя, бачать недоліки в його роботі.
При хорошій же організації уроку охоче виконують завдання.
1.3. Мета і завдання гуртка образотворчого мистецтва
Метою гуртків є забезпечення для учнів цілісного сприймання сучасного культурного простору України, розвиток у молодших школярів творчої активності. Розв'язуються наступні завдання:
1. Ознайомлення з образотворчими мистецтвами (живописом, скульптурою, графікою) і необразотворчими мистецтвами (елементами архітектури, декоративно-ужиткового мистецтва, дизайну) та їх специфічними засобами художньої виразності: пластикою графічних ліній, кольорового мазка, пластикою форми матеріальних конструкцій.
2. Розвиток у молодших школярів особистісно ціннісного ставлення до пластичних мистецтв, до різних технік і жанрів художньої творчості.
3. Пропедевтична орієнтація у видах пластичного мистецтва (образотворчого і необразотворчого) та художніх професіях, які пов'язані з цими видами мистецтва.
4. Формування в уяві учнів цілісної картини культурного простору, виховання інтегрованої особистості; забезпечення єдності у сприйманні довкілля емоційною, інтелектуальною і сенсорною сферами духовного життя учнів; розвиток творчої активності школярів у художній праці на основі взаємодоповнюваності думки, почуття, практичної дії.
5. Участь у художній продуктивній праці, пов'язаній з естетичним оформленням повсякденного побуту та художньо-трудовими традиціями і календарно-обрядовими святами за звичаями українського народу.
Мета і завдання художньої праці реалізуються у таких змістових лініях: "Природа", "Людина", "Техніка", "Умовні знаки", "Художнє довкілля".
Конструктивні художні уміння молодших школярів формуються завдяки ігровим формам організації художньої праці, на основі сюжетного розгортання змісту. Ігрова форма організації занять з художньої праці є оптимальною у складі невеликих творчих груп учнів. Вчитель забезпечує школярам педагогічну ситуацію вільного вибору художньо-трудових завдань відповідно до їхніх вікових, психофізіологічних можливостей і потреб у формотворенні і декоруванні.
Важливим компонентом є пропедевтична орієнтація на різні професії художнього спрямування. Профорієнтація подана на рівнях профінформації і профдіагностики.
Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості -- первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі. З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно захоплюючих форм творчості.
В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвивальних завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до глобальних культурогенних процесів. З огляду на викладене, мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.
Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти предмет "Образотворче мистецтво" реалізує змістову лінію візуального мистецтва. У програмі також передбачається залучення таких видів мистецької діяльності, як художнє слово, музика, частково -- театральні та екранні види мистецтва та ін.
Головні завдання викладання образотворчого мистецтва
1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до неутилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.
2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.
3. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.
4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості.
5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності.
Успішний художньо-творчий розвиток дітей буде зумовлено дотриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:
· Керівництво художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звернення до глибоких коренів народної творчості, проникнення національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва.
· Залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості учня, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання.
· Художній образ -- це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність. Через це опору на художній образ необхідно передбачати у всіх видах художньої діяльності -- і в розділі "Практична робота", і в розділі "Сприймання".
· Опанування мови мистецтва і формування навичок практичної роботи доцільні лише в художньо-образному ключі як освоєння засобів виразності художнього образу. Інакше набуті знання й уміння будуть позахудожніми (тобто марними).
· Ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості. Забезпечення цієї умови досягається дотриманням вищезазначених положень і характером організації занять (уроків).
· Заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:
а) нестереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;
б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного щодо теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);
в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.
Відповідно до методичних принципів, мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з двох головних розділів:
1. Сприймання;
2. Практична (творча) художня діяльність.
Розділ "СПРИЙМАННЯ" включає в себе два взаємопов'язаних види діяльності.
1. Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння: формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об'єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини (віддзеркалених в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах і пластиці тіла).
2. Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприймання й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва (за можливості -- і в інших видах). Як розділ роботи сприймання здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів сучасних авторів, як українських, так і зарубіжних, і вирішує три основні завдання:
1) формування уявлення про особливості образної мови різних видів образотворчого мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (певного стану, настрою, характеру ін..) твору мистецтва;
2) розвиток уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується:
а) у формі словесного відгуку на рівні емоційно-естетичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, виявлення загальних рис тощо), розгорнутої художньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали учнів;
б) у формі "графічної мови", тобто передавання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам'яті);
в) можливо -- в інших формах художньої творчості (музика, театр, художня фотографія, анімація тощо);
3) формування знань та уявлень про мистецтво і художників, специфіку їхньої праці. Засвоєння спеціальних художніх термінів.
Розділ "ПРАКТИЧНА (ТВОРЧА) ХУДОЖНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ" передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині і в об'ємі [2].
По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними навчальними проблемами:
1) форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкція, передача об'єму форми засобами світлотіні тощо); 2) простір; 3) питання композиції і композиційна діяльність; 4) колір.
Головні напрями і завдання роботи щодо реалізації перелічених проблем з урахуванням вікових особливостей дітей наведені в таблиці 1.
Роботу над освоєнням навчальних проблем програма пропонує здійснювати у трьох аспектах художньо-творчого розвитку: 1) реальному; 2) декоративному; 3) виражальному, які передбачають посильне створення художнього образу на основі передачі різноманітних якостей і властивостей форми, кольору, простору та композиції відповідно:
1. У реалістичному художньому ключі. Методи і форми роботи: з натури, за пам'яттю, за уявленням, індивідуальна робота;
2. У декоративній манері. Методи і форми роботи: за уявленням; індивідуальна, групова і колективна робота;
3. У різних стильових напрямах від абстрактних до асоціативно-виражальних. Методи і форми роботи: за уявленням.
Реалізація трьох аспектів художньо-творчого розвитку учнів у практичній роботі на площині і в об'ємі передбачає створення таких основних продуктів художньої діяльності.
Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення учнів з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною технологією створення художнього образу у власних творчих роботах.
Розділ ІІ. Виховання школярів засобами народного мистецтва
Історичний досвід українського народу має яскраве втілення в етнохудожніх цінностях, традиціях естетичного освоєння навколишньої дійсності. Все це зобов'язує національну школу активно використовувати естетико-виховний потенціал народного образотворчого мистецтва, навчати молоде покоління на прикладі високих духовних традицій та цінностей, що своїм змістом, формою і функціями відтворюють прекрасне у житті й мистецтві.
Реалізація естетико-виховних можливостей народного образотворчого мистецтва стає можливою, на наш погляд, за певних умов. Серед них, передусім, слід виділити ті, що забезпечують соціальні параметри функціонування і розвитку етнохудожніх цінностей. Відповідальне ставлення молоді до творчості народних майстрів зумовлене демократичною і гуманістичною природою народного образотворчого мистецтва, яке передає створений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, демонструє розуміння закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Учнівська молодь з розумінням ставиться до народного образотворчого мистецтва і з урахуванням соціально-культурних аспектів його функціонування виявляє готовність до його збереження і примноження.
