Взаєморозуміння - спосіб відносин між людьми, соціальними групами, колективами, організаціями та країнами, коли осмислюється й ураховується точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Об'єктивно основою взаєморозуміння є спільність інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів, а також взаємна поступливість певними інтересами. Воно досягається обміном думками та цінностями, вивченням реальної суті справи та нагромадженого досвіду.
У практичній роботі соціального педагога особливе місце обіймають довірливі контакти з учасниками як на заняттях, репетиціях, так і на вечорах відпочинку, спортивних змаганнях. У цих природних умовах, пізнаючи інтереси, внутрішній світ, психологічні особливості учасників, спосіб їхнього життя, соціальний педагог, з одного боку, глибше розуміє їх, а з іншого - оцінює себе, аналізує свої вчинки, методи та прийоми впливу.
Не претендуючи на вичерпність і безапеляційність висвітлених положень, які стосуються професійної діяльності соціального педагога як керівника творчого колективу, важливо підкреслити, що при підготовці майбутніх фахівців особливу увагу слід приділяти специфіці їх діяльності в культурно-дозвіллєвій сфері, а також формуванню в них специфічних умінь і навичок, які сприятимуть здійсненню художньо-творчого процесу на високому професійному рівні та творчому вихованню майбутнього молодого покоління.
І тому, щоб досягти позитивних результатів у підготовці фахівців у сфері дозвілля, необхідно керуватися не застиглими прийомами й методами навчання, а спиратися на методичні засади навчання професійної майстерності. Вони полягають у слідуючому:
- навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності спрямоване на підготовку соціальних педагогів, працівників, організаторів позакласної роботи з дітьми різного віку в їх вільний час;
- основи професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності закладаються в процесі як організаторсько-утворюючої, так і художньо-творчої діяльності;
- процес навчання професійної майстерності у ВНЗ забезпечується колективною працею викладачів і практиків;
- основою формування професійної майстерності є взаємозалежний процес - викладач - студент [12; 67].
Методичні засади навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності також включають постановку й обґрунтування мети навчання, виходячи з тієї чи іншої моделі фахівця й спеціалізації, виявлення необхідного взаємозв'язку теоретичної та спеціальної підготовки в умовах конкретної діяльності, визначення ролі, значущості та корисності навчальних дисциплін у процесі навчання, змісту навчальних дисциплін і налагодження міжпредметних зв'язків.
В основі організації процесу навчання професійної майстерності повинні лежати такі методичні принципи:
1. Логічна наступність і послідовність у вивченні як окремих дисциплін, так і їх циклів, що складають основу професійної майстерності;
2. Профілювання загальнонаукових дисциплін на конкретні спеціальності;
визначення оптимального співвідношення різних видів занять із загальнонаукових спеціальних дисциплін, дисциплін спеціалізацій;
3. Оптимальне співвідношення обов'язкових дисциплін і факультативів, час для самостійної роботи студентів і індивідуальних занять з викладачем [12; 86 ].
Таким чином, основу навчання професійної майстерності фахівців культурно-дозвіллєвої діяльності складають два найважливіших методичних положення: по-перше, воля творчості педагога й студента; по-друге, відтворення культурних норм і цінностей. Обидва ці положення гармонійно сполучають у цій моделі навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності й залишають простір для її подальшого розвитку.
Одним з головних завдань методичної роботи є вдосконалення професійного рівня спеціалістів культурно-дозвіллєвої діяльності, підвищення їх кваліфікації та рівня загальнокультурного розвитку, розширення наукового кругозору. Питання про перепідготовку кадрів завжди актуальне. Розвиток суспільства й підвищення компетентності фахівців є поняттями нероздільними й залежить від того, наскільки швидко й глибоко кожна людина переймається розумінням необхідності радикальних змін, наскільки компетентно вона буде працювати на своїй ділянці. Ці проблеми торкаються й культурно-дозвіллєвої діяльності, стосуються працівників сфери дозвілля. Ця категорія працівників завдяки творчому характеру своєї праці, її багатофункціональності, мінливості форм і змісту роботи більше, ніж інші, має потребу в постійному збагаченні новими ідеями, свіжими думками, передовим досвідом.
Одним із діючих механізмів, здатних вирішити це завдання, є система підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів. До неї входять: удосконалення професійної майстерності спеціалістів сфери дозвілля, що мають професійну підготовку; професійна профорієнтація й навчання професійної майстерності кадрів, які мають неспеціальну підготовку чи досвід роботи в інших галузях; засвоєння професійних навичок і введення в професію частини кадрів, які не мають ніякої професійної підготовки.
Система підвищення кваліфікації повинна відповідати таким вимогам: постійне зростання професійної майстерності; різнобічність, тобто підвищення не тільки професійної майстерності, але й загальнокультурного рівня кадрів; диференційованість; розмаїтість форм і методів навчання. Ця система містить у собі різні рівні й форми підвищення кваліфікації. Це інститути, факультети, курсі (очні, заочні), стажування, семінари, школи передового досвіду, творчі школи тощо.
Здебільшого в інститутах і на курсах підвищення кваліфікації основними формами навчання є семінари, ділові ігри, обмін досвідом, стажування на базі позашкільних закладів, лабораторні й практичні заняття, розбір конкретних проблемних ситуацій.
Основним чинником, що забезпечує в системі підвищення кваліфікації застосування активного методу навчання, виступає примусова активізація мислення, коли людина ставиться перед необхідністю самостійного ухвалення рішення найшвидшого оволодіння навичками колективної діяльності, іншими практичними питаннями. Це відповідає й особистісній установці слухача, його цільовим завданням - заповнити існуючі вади в знаннях і практичних навичках.
З іншого боку, застосування методів активного навчання створює умови для наукового аналізу ділових якостей соціальних педагогів, працівників, організаторів позакласної роботи, для правильного підбору й розміщення, створення резерву керівного складу кадрів.
Для того, щоб цікаво й змістовно проходили заходи з учнівською молоддю у їх вільний час, організатор позакласної роботи, соціальний педагог, працівник повинні оволодіти навичками написання сценаріїв, а також режисера-постановника.
Безпосередньо з цією роботою вони пов'язані тоді, коли створювана ними педагогічна ситуація припускає тимчасово стабільну спільність учасників, дозвіллєва діяльність яких протікає в умовах обмеженого простору - на вечорах, ранках, виставах, конкурсах і т.п.
Приступаючи до роботи над сценарієм, необхідно перш за все мати уявлення про те, для кого і з якою метою проводитиметься захід: з метою розваги, освіти або надання безпосереднього виховного впливу.
Передбачуваний склад учасників і педагогічне завдання обумовлює вибір форми організації масової дозвіллєвої діяльності. Так, вирішуючи завдання залучення підлітків до знання образотворчого мистецтва, можна піти шляхом популярної лекції й екскурсії в художній музей. Але результативнішим для цієї вікової групи буде, наприклад, проведення вечора, в основу якого покладений конкурс "ігрових картин", під час якого самі підлітки відтворюватимуть те або інше жанрове живописне полотно, а суперники будуть угадувати його назву й автора [25; 34 ].
Далі слід мати уявлення про те, де й коли буде проводитися захід, його тривалість, яка кількість людей буде задіяна, яких фінансових витрат воно зажадає, який потрібен буде реквізит.
Наступний етап роботи над сценарієм - це його композиційне рішення, тобто побудова, розташування складових дії компонентів, установлення між ними смислової й хронологічної залежності - порядок їх включення в дію.
Композиційно сценарій може бути побудований як монтаж окремих блоків, епізодів, кожний з яких сюжетно самостійний і об'єднаний лише місцем, часом і темою.
Окрім загального композиційного рішення, у сценарію розробляються й композиції кожного з вхідних у нього елементів - конкурсів ігор, концертів, вистав, атракціонів, оскільки кожна форма масової дозвіллєвої діяльності є дією організованою, то ця дія будується на основі загальних драматургічних принципів. Сценарій повинен мати зав'язку, розвиток, кульмінацію, яка фактично є фіналом, розв'язкою дії, його вищою емоційною точкою. Окрім опису сюжетного ходу, складових компонентів та їх наповнення, сценарій включає тексти ведучих.
У практиці організації й проведення масової діяльності у створенні сценарію особливо важливий другий етап роботи над сценарієм - розробка постановного плану. Постановний план складається з двох частин. Перша містить розробку структури й змісту вузлових блоків дії, ігрових майданчиків, послідовність епізодів, світла, звукопартітури.
Постановний план будується за такою схемою:
- найменування епізоду;
- перелік учасників;
- місце проведення;
- реквізит;
- художнє оздоблення;
- характер і зміст звукового супроводу;
- відповідальний за проведення [ 25; 48 ].
Друга частина - віддзеркалення загальних, таких, що відносяться до всього вечора в цілому, моментів. До них належать: оформлення приміщення, музичний супровід, розробка запрошень, якщо це необхідно, а також розподіл обов'язків кожного. І при задумі заходу, і при створенні його сценарію необхідно уявляти собі майбутній обсяг роботи й кількість часу, що потрібно витратити на його підготовку. Необхідно врахувати, що той, хто прийшов на вечір, не повинен бути свідком організаційної суєти, доробок. Сприяє цьому монтажний лист, у якому похвилинно розписується хід заходу, тобто скільки часу виділяться на кожен епізод.
У сучасній педагогіці організатори позакласної роботи та соціальні педагоги, організовуючи дозвілля школярів, обов'язково використовують ігрову позицію.
Ігрова позиція педагога тому перетворює гру на виховний чинник, що сприяє гуманізації взаємин "учитель - учень". Це основна функція ігрової позиції педагога, яка сприяє створенню творчої атмосфери [25; 78 ].
Організатор гри - соціальний педагог, здатний регулювати ігрові процеси, - виходить на реальний досвід індивідуальних або колективних переживань, на природжений демократизм дітей, на їх здатність або нездатність прояву організаторських даних, особисту ініціативу, уміння стримувати свої егоїстичні пориви, поступатися партнерам по грі, на самовладання, солідарність, відповідальність за свої дії й дії товаришів. Керівництво грою, перш за все, є управління ставленням дітей до дійсності.
Завдання соціальних педагогів, організаторів полягає в тому, щоб не стримувати емоції дітей під час гри, а управляти вміло, не нав'язуючи при цьому своєї думки громадській думці колективу.
Необхідно враховувати й віковий склад тих, хто грає. В одних випадках спілкування дітей молодшого і старшого віку необхідне для підтримки ігрової атмосфери, розвитку міжколективних зв'язків, в інших - небажане, оскільки заважає розвитку духу змагання, творчої розкутості.
Щоб соціальному педагогу "ввійти" до значення "Стати близьким" у колективі, у його неформальну сферу спілкування, а неформальна сфера - свого роду святая святих дитинства, їх інтимний світ, у цій сфері групуються й зберігаються моральні цінності дітей, їх правила життя, їх дійсне ставлення до себе, товаришів, до дорослих, необхідна взаємна довіра.
Якщо неформальна сфера спілкування дітей створюється тривалим спільним спілкуванням або єдністю уявлення про світ, про речі, єдністю ставлення до того, що оточує, то ігрова сфера спілкування є результатом об'єднання неформальної сфери спілкування з формалізовано-ігровою.
Характер взаємодії дітей і дорослих у грі визначається самою її природою як діяльності самостійної, добровільної, творчої. Тут виключена авторитарна форма спілкування й показана спільна, колегіальна діяльність, співпраця.
Відзначимо деякі особливості взаємодії, обумовлені ступенем включеності педагогів у гру.
У вільних іграх, де діти самі вибирають гру, самі організують, самі забезпечують її процес, результат, вихователь займає головним чином непряму позицію: дипломатично впливає на вибір гри, її етичну атмосферу, в іграх не беручи участь. Цю позицію можна було б назвати позицією дистанції.
Для ігор, здійснюваних у межах організованого виховного процесу, найбільш типові позиція часткової включеності, ігрова позиція й позиція колективного прикладу.
Що ж означає часткова включеність педагога в гру? Це такий рівень взаємодії, коли дорослі допомагають дітям порадою, безпосередньо організаторською роботою або обговоренням "на рівних" - не на всіх етапах гри, а лише на якомусь одному: або спочатку, коли йде вибір гри або народжується задум нової, або в ході її організації, у посередництві, у суддівстві, або на час підбиття підсумків.
Необхідно відзначити, що ступінь включеності вихователів у гру багато в чому обумовлений підготовленістю вихованців, їх досвідом участі в колективних справах, рівнем їх самостійності. Залежно від цих параметрів педагоги, більшою чи меншою мірою, включаються в гру як наставники й організатори.
Ігрова позиція найбільш ефективна. Між дітьми й дорослими, які грають рівнозначні ролі, виникають або стосунки ігрового суперництва, або стосунки координації. Проте, при зовнішній рівності ролей і позицій у дорослого в грі завжди залишається педагогічне надзавдання.
Позиція колективного прикладу заснована на психологічному механізмі наслідування: педагогічний колектив або група його представників як самостійна команда включається в дитячі конкурси, змагання або бере на себе виконання частини сюжету, театралізації у творчій рольовій грі [ 27; 87].
Таким чином, вони прикладом свого ставлення до справи, один до одного впливають на дітей, на виховуючу атмосферу в грі. Цінність такого підходу до педагогічного керівництва грою полягає в тому, що дорослі можуть дати дітям наочний зразок досить високого рівня, а це - найважливіше завдання виховання в будь-якій діяльності, у будь-якому педагогічному процесі.
Ігрова діяльність, усвідомлено змодельована її організатором, тоді залишається грою самобутньою, комплексною, профорієнтаційною, терапевтичною, коректувальною, тобто розвивальною, коли її організатори дотримуються таких принципів:
1.Відсутність примушення будь-якої форми при включенні дітей у гру - вільне й абсолютне залучення дітей у гру гарантує збереження їх ігрового настрою.
2. Принцип розвитку ігрової динаміки - він реалізується через правила ігор, які відпрацьовувалися сторіччями. Ведучий гри покликаний, зберігаючи нормативну її схему, стимулювати творчість тих, хто грає, що підтримує динаміку. Саме різний творчий почерк гравців надихає на продовження гри, її розвиток.
3. Принцип підтримки ігрової атмосфери - це підтримка реальних відчуттів дітей. Способи підтримки ігрової атмосфери різні: стимулюючий ефект суперництва; умови ігрового спілкування, зняття всіх моментів, що провокують на конфлікти, розробка нових ігрових сценаріїв і т.п.
4. Принцип взаємозв'язку ігрової й неігрової діяльності - перенесення педагогом основного сенсу ігрових дій у реальний життєвий досвід дітей. Співвідношення ігрового й неігрового спроектоване на поступову заміну гри працею.
5.Принцип переходу від простих ігор до складних ігрових форм - пов'язаний з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових завдань і правил - від ігрового стану до ігрових ситуацій, від наслідування до ігрової ініціативи, від локальних ігор до ігор-комплексів, від вікових ігор до безповоротних, "вічних" [ 22; 89 ].
Таким чином, головний статус будь-якого педагога в дитячій грі - партнер, означає прямий або непрямий учасник по відношенню до тих, хто грає - дітей. Гра компенсує неопрацьованість творчих форм узаємодії вихователів і вихованців, виводить на дійсну співпрацю, на "суб'єкт-суб'єктні" способи взаємодії, на партнерство.
Турбота про збереження ігрової ситуації - одне з творчих обов'язків педагога-організатора гри.
Основні умови збереження стійкого інтересу в дітей до гри:
- використання умовної ігрової термінології;
- введення романтичних ситуацій;
- використання всіх видів педагогічного впливу в ігровій формі;
- використання елементів колективного змагання між малими групами.
Дотримання цих умов дасть можливість педагогу на тривалий час зберегти атмосферу, активізувати діяльність дітей.
Завершення гри логічно організувати двома шляхами:
1) у методичній розробці гри попередньо передбачати її фінал;
2) завершення гри припадає на час перерви у спілкуванні з дітьми. Підсумки гри підводять за традицією урочисто, вручають пам'ятні знаки, оголошують подяки тощо.
Необхідно відмітити, що гра стане виховним чинником тільки за таких умов:
- педагоги користуються ігровою позицією;
- у колективі створений оптимістичний "ігровий" стиль;
- центральне місце в житті школяра займає праця (навчання), яка находиться в діалектичній єдності з грою [ 24; 98 ].
Уміле педагогічне керівництво іграми забезпечує їх максимальний ефект.
Отже, система підготовки й підвищення кваліфікації кадрів сфери дозвілля повинна забезпечувати необхідні умови неперервної освіти, постійного поповнення знань про нові напрямки культурно-дозвіллєвої діяльності, нові форми й методи роботи закладів, які займаються організацією дозвілля учнівської молоді.
ІIІ. Проблематика організації дитячого та підліткового дозвілля
Серед окремих категорій з якими ведеться дозвіллєва робота можна виділити такі категорії населення: підлітки та молодь, дорослі люди похилого віку, інваліди та сім'ї. Робота з підлітками й молоддю становить чітку систему взаємодії дитячих, підліткових і молодіжних організацій, громадських центрів, бізнесових кіл, культурно-мистецьких і релігійних інституцій. Соціопедагогічним пріоритетом у роботі з підлітками та молоддю має бути індивідуальний підхід, адресна спрямованість дозвіллєвих заходів, орієнтація та акцентуацію внутрішнього світу особистості. Такий підхід забезпечується створенням необхідного простору для неформального спілкування, взаємодії представників різновікових груп, підготовки культурно-дозвіллєвих програм, що не лише відповідають новітнім технологіям, а й відрізняються творчою конструктивністю, належним естетичним рівнем та емоційним забарвленням, позитивно впливають на духовний світ особистості. В умовах дозвіллєвої діяльності використовуються різні форми виховання підлітків та молоді. Вони визначаються постійністю та систематичністю у вихованні; диференційованим підходом до різних соціально-демографічних угрупувань та осіб, залученням підлітків та молоді до активної суспільно корисної та особистісно-значущої діяльності; стимулюванням та регулюванням самовиховання і саморозвитку молоді, вирішенням її соціально-культурних проблем, реалізацією соціальних та економічних ініціатив, розкриттям творчого потенціалу особистості; оптимальним поєднанням отриманих теоретичних знань з практичною діяльністю [1; 113].
Пріоритет у дозвіллєвій роботі з підлітками та молоддю надається програмам, спрямованим на: організацію змістовного дозвілля підлітків та молоді, розвиток творчого та духовного потенціалу молоді в інтересах її становлення та самореалізації, профілактику та попередження правопорушень, і негативних явищ у підлітковому та молодіжному середовищі, популяризацію здорового способу життя, підтримку талановитої молоді, сприяння професійній орієнтації та працевлаштуванню.
Але організованими формами дозвілля у позашкільних закладах охоплена незначна частина цієї вікової категорії. Пов'язаний з економічною скрутою недостатній розвиток соціально-культурної сфери, її матеріально-технічна база і, головне, відсутність як штатів, так і спеціально підготовлених спеціалістів позашкільного виховання створюють чимало проблем у сфері духовного і фізичного виховання підростаючого покоління. Певну занепокоєність викликають і деякі моральні сторони дитячого дозвілля.
Діюча мережа позашкільних навчально-освітніх закладів найбільш розвинена, звичайно у великих містах України: Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Луганську. Водночас саме у цих великих містах спостерігається чітка тенденція до зниження відсотка залучення школярів до гуртків позашкільних закладів порівняно з підвищенням кількості населення. Це, в свою чергу, сприяє активізації зацікавленості батьків і педагогів у тому, щоб якомога більше залучати дітей та підлітків до виховної роботи безпосередньо в школах, схиляючись навіть до того, щоб оплачувати різні види гурткової роботи. При цьому діти молодшого шкільного віку найчастіше можуть займатися музикою, танцями, спортом, діти старшого шкільного віку більш схильні до вивчення іноземної мови, до занять у плані підготовки до вступу у вищі навчальні заклади з метою опанування привабливими, на їх погляд, вміннями [2;44].
За останні роки широкого розповсюдження набули ігрові автомати та комп'ютерні ігри. Комп'ютерна, "кнопочна" гімнастика не формує потреби фізичного та морального розвитку дитини. Викликає сумнів і зміст комп'ютерних програм. Як правило, програми імітують політ бойового літака, пересування корабля або танка, пуск ракет та скидання бомб. Такий підхід формує у граючого ставлення до війни, як до розваги, а до життя людей, як до несуттєвого фактора. Мабуть, до розробки гуманітарної сторони ігрових програм слід залучати соціологів, психологів, педагогів, культурологів. Гра, як провідний вид діяльності у дитячому віці, повинна давати духовну поживу не тільки розуму, а й серцю.
На жаль, сьогодні стан дитячої, підліткової дозвіллєвої діяльності такий, що практично випадає дуже важливий, з позиції сенситивних періодів у розвитку людини, щабель - засвоєння культурної спадщини. Це робить проблематичним змістовний духовний розвиток у наступних вікових періодах. Молоді люди виходять на наступний рівень засвоєння культури з недостатньо розвиненим естетичним смаком, абсолютно "неозброєними" необхідними навичками культури спілкування та поведінки. Отже порушується спадкоємність у створенні та засвоєнні культурних цінностей. Тому більшість проблем у культурі молоді дуже часто приходять з більш ранніх періодів соціалізації.
Сьогодні, поза всяким сумнівом, основні зусилля культурно-дозвіллєвої сфери мають бути спрямовані на створення умов змістовного дитячого дозвілля. З урахуванням об'єктивної послідовності соціально-культурного розвитку, організацію дозвіллєвої діяльності, її структуру, зміст необхідно здійснювати за віковими періодами: 7-12; 12-14; 14-17; 17-25; 25 років і далі. Для ілюстрації наведемо результати соціологічного дослідження, проведені Українським інститутом соціальних досліджень. Респонденти репрезентували вікову категорію 14-25 років. Цій віковій категорії притаманний свідомий вибір дозвіллєвої діяльності на підставі ціннісних орієнтацій, засвоєних на попередніх етапах соціалізації.
Відповіді на запитання "Як часто ви відвідували культурні заходи протягом року?" - дають таку картину. Дозвіллєва діяльність молоді майже на дві третини проходить поза закладами культури - 61,3 % всього масиву відповідей припадає на відповідь "ніколи"; 28,1 % - на відповідь "іноді"; 8,9 % - "часто". Які ж форми дозвілля обирає молодь? Серед усього масиву відповідей "часто" за окремими видами дозвіллєвої діяльності відповіді розподілились так: відвідування дискотек - 28,8 %, спортивних закладів - 27 %, вечорів відпочинку в БК - 12,9 %, нічних клубів - 11,9 %, (всього 80,6 %). В той же час відвідування вистав становить - 2,8 %, музеїв - 1,7 %, художніх експозицій -1,5 %, концертів класичної музики - 1,2 % (всього 7,2 %). Отже напрошується висновок щодо пріоритетів: молодь сьогодні віддає перевагу формам дозвілля гедоністичного рекреаційного спрямування. Закономірною є перевага фізично активних форм дозвілля (відвідування дискотек та спортивних секцій, що складають 55,8 %). Помітно значна частина форм дозвіллєвої діяльності, що є пасивними стосовно духовного та інтелектуального розвитку молоді. Так, спостерігається дуже низький відсоток відвідувань дозвіллєвих заходів, пов'язаних з накопиченням технічних знань - технічні експозиції відвідували: "часто" - 1,7 %, "іноді" - 15,1 %, "ніколи" - 80,2 % опитаних. Причому під час опитування не з'ясовувалось, який відсоток відвідувань технічних експозицій здійснено за службовою необхідністю, з метою придбання обладнання розважального характеру. Молодь також не відвідує заходів, що вимагають роботи душі, співпереживання. Так, концерти класичної музики, наприклад, відвідують "часто" - 1,3 % опитаних, "іноді" - 10,7 %, "ніколи" - 85,5 %. [ 26 ].
Наведені дані дозволяють дійти висновку, що нині в України активно формується людина з раціоналістично - споживацьким ставленням до цінностей і явищ культури. Молода людина з такими ціннісними орієнтаціями неспроможна мирно співіснувати в соціальному середовищі. Сутність її діяльності спрямована на задоволення власних потреб. І якщо на перепоні такої діяльності стають норми, вони сприймаються як шкідливі й непотрібні. Результатом такого сприйняття нормативних систем є те, що відхилення стає нормою певної субкультури.
ВисновкиОтже, у сфері пріоритетів центр ваги з матеріальних засобів виробництва перемістився на духовні фактори, унаслідок чого демократичне суспільство повинно стати гуманним і зробити людину щасливою [ 18; 6 ].На сьогодні утворилася суперечлива ситуація: безперечні здобутки розвитку українського суспільства не реалізуються внаслідок слабкої освітньої підготовки дітей та молоді в соціально-виховній сфері; випускники загальноосвітніх шкіл не оволодівають знаннями, необхідними їм для подальшої соціальної взаємодії в суспільстві; випускники педагогічних університетів майже не набувають навичок з основних знань у сфері соціально-дозвіллєвої освіти, унаслідок чого відчувають себе невпевненими в подальшій роботі.
У розбудові нової системи виховання одним із першочергових завдань вищої школи є підготовка майбутнього соціального педагога до організації в сучасних умовах виховного процесу з підлітками та молоддю. Дві головні тенденції визначають нині подих епохи та спрямованість всесвітніх трансформацій: глобалізації та національної самоідентифікації народів і культур в інформаційному суспільстві. Соціальний педагог має реагувати на них першим. Він має навчити дітей та молодь толерантно сприймати етнічне, релігійне, конфесійне, національне, майнове розмаїття, бачити та поважати людину.Система соціально-виховної роботи цілком звернена до особистості дитини, спрямована на формування творчої особистості, на розвиток індивідуальних здібностей і талантів, на забезпечення умов для самореалізації кожного вихованця. "Виховання - це, насамперед, людинознавство", - зазначав В. О. Сухомлинський [ 23; 55 ]. Важливу роль в усвідомленні соціальної сутності дозвілля відіграє визначення функцій дозвіллєвої сфери. Функції дозвілля відтворюють потреби суспільства, закономірності суспільного розвитку, природу дозвілля, мають на меті максимально залучити особистість до дозвіллєвої сфери, сприяти розвитку її самостійності, ініціативи та активності. Таким чином, проаналізувавши розвиток дозвілля можна зробити такі висновки:- форми та методи дозвілля застосовуються за певними етапами відповідно до віку індивіда: немовля, дитинство, юність, повноліття, середній вік, зрілий вік;- середовище дозвілля: рідний дім як мікросередовище, вулиця, заклади дозвілля як макросередовище;- аспекти впливу дозвілля на індивіда: психологічний розвиток, екологічне, трудове, моральне, патріотичне, культурно-дозвіллєве та комунікативне виховання.Отже, ефективність соціального виховання підлітків і молоді великою мірою залежить від професійного рівня соціального педагога. Соціальний педагог у процесі художньо-творчої діяльності з вихованцями досить часто виступає в ролі сценариста, організатора, режисера-постановника різноманітних театралізованих заходів (театралізованих і збірних концертів, вечорів, розважальних програм, свят), а тому він повинен володіти як професійними, так і специфічними знаннями й уміннями.
Майбутнє нашої країни прямо залежить від підготовки та роботи соціальних педагогів. На даному етапі Україна потерпає від наркоманії, проституції, насильства, зростання дитячої та підліткової злочинності тощо. І ми задаємо собі питання: чому? А чи не тому, що в процесі політичних перемін на початку 90-х років, процес виховання підростаючого покоління відійшов дещо на другий план. Тому потрібно зробити відповідні висновки, щоб не допустити ще гіршої ситуації в майбутньому.Список використаної літератури
1. Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство. Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 208 с.
2. Василькова Ю. В. Методика и опыт работы социального педагога. -- М.: Академия, 2001.- 160с.
3. Воловик А., Воловик В. Педагогіка дозвілля: Підручник. -Харків, І999. -470 с.
4. Закон України "Про позашкільну освіту" м. Київ, 22 червня 2000 року
5. N 1841-III
6. Иванов И.П. Эндиклопедия коллективных творческих дед.- М.: Педагогика, 1989. - 208с.
7. Казакова Е.Л. Проектування освітніх програм: Методичні матеріали. -- Спб., 1994. - 280 с.
8. За ред. професора Капської А.Й. Соціальна педагогіка. Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 367 с.
9. Карамян О. Педагогічні методи в соціальній роботі.Соціальна педагогіка: теорія і практика, №2, 2005. - 260 с.
10. Киселева Т. Г., Красильников Ю. Д. Основи социально-культурной деятельности. -- М.: Академия, 1995. - 470 с.
11. Корсун І. В. Соціалізація старшокласників у сфері вільного часу. -- Луганськ, 1996. - 206 с.
12. Красильников Ю. Д. Методика социально - культурного проектирования. М: Учеб. пособие, 1992. - 370 с.
13. Под ред. Н.Б.Крыловой. Новые ценности образования: тезаурус для учителей школьных психологов. К.: Кондор, 1995. - 328 с.
14. Під ред. Лебедева О.Е. Дополнительное образование детей: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. -- М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.- 320 с.
15. Опарина Н.А. Педагогическое руководство культурно-досуговой деятельностью школьников.-М., 2007.-192 с.
16. Панина Т.С., Вавилова Л.Н. Современные способы активизации обучения: учебное пособие для студентов высшых учебных заведений - 2-е изд. - М.: Академия, 2006. - 176с.
17. Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах. Підручник. -К.: Кондор, 2005. - 408с.
18. Платон. Сочинения: В 3-х т. - М., 1987.
19. Постовий В.Г. Духовність: потреби й інтереси дітей, батьків, сім'ї. Шкільна бібліотека. - К. : Київська правда, 2007. - 270 с.
20. Под ред. М.И.Рожкова. Классному руководителю. Учебно - методическое пособие. - М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1999. - 280 с.
21. Постанова Кабінету Міністрів № 433 від 6 травня 2001 року
"Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів"
22. Савченко А. М. История культурно-просветительской работы. Курс лекций.--М., 1991. 301 с.
23. Стрельцов Ю.А. Культурология досуга. - М: Просвещение, 2003.- 214 с.
24. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива. - М., 1981. - 356 с.
25. Титов Б.А. Соціалізація дітей, підлітків і юнацтва за допомогою розвиваючих ігор. Принципи оновлення програмного забезпечення в установах додаткової освіти. --СПб., 1995. --248 с.
26. Турыгина С.В., А.Н. Кугач. Сценарии школьных викторин, конкурсов, познавательных игр. - Ростов /Д: Феникс, 2004. - 304с.
27. Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка. Спосіб доступу: URL: http://www.uisr.org.ua
28. Яременко, Н.В. Дозвіллєзнавство: навч. посіб. / Н.В. Яременко -- Фастів : Поліфаст, 2007. -- 460 с.
