Н.А. Риков стверджував, що дуже важливо не тільки не залякувати дітей труднощами, але і вселяти в них оптимізм і упевненість у тому, що людство все подолає. «На жаль, - констатував він, - у виховній роботі на уроках біології, природознавства, географія, хімії і фізики зараз домінує використовування негативних прикладів дії на природу [33, c. 215] ...». «У екологічній освіті необхідно подолати виникле в суспільстві відчуття безвихідності екологічної ситуації [33, c. 216]…». Я розділяю його точку зору, тому що позитивна установка завжди важлива у вихованні та освіті. Безумовно, як позитивні, так і негативні емоції сприяють розвиткові особистості, але, мені здається, що позитив повинен переважати.
У ряді досліджень розкриваються особливості екологізації окремих курсів шкільної географії .
« Екологізація шкільної економічної географії - вважає Л.Д. Соркина, дозволить характеризувати природу не тільки як предмет праці, але і як оточуючу людину середовище [37, c. 74]».
Більш стримано висловлюється Н.Н. Родзевіч: «Екологізації физико-географічного матеріалу в процесі навчання допомагає постановка питань, які розкривають причини, інтенсивність і характер слідства антропогенних дій на природні комплекси, окремі компоненти і явища природи [32, c. 29]».
Полемізуючи з радикальними прихильниками екологізації географії, О.Г. Ісаченко помічає: «…доречно запитати: як потрібно відноситися до закликів екологізувати географію? [14, c. 96]» Він підкреслює, що чіткого наукового формулювання ці заклики не мають і, в значній мірі, диктуються свого роду модою на екологію. Можливо, в деякому розумінні він правий, й у такому разі наше завдання не пишно виловлюватися, а активно діяти, випрацьовуючи засоби екологізації географії. Йдеться про те, щоб привернути увагу географів до людини або, мабуть точніше, до природи як середовища людини, з особливим упором на ті негативні зміни, які людина в цьому середовищі виробила.
«Справа в тому, - продовжує O.Г. Ісаченко - що географія вже давним-давно екологізована -- ще з тих часів, коли самої екології і в помині не було [14, c. 96]».
На мою думку, під екологізацією шкільній географії слід розуміти, таку дію на розум учня, при якому він засвоює єдність і неподільність природи Землі, необхідність оптимізації процесів взаємодії людського суспільства з навколишнім середовищем, опановує елементарні навики географічного прогнозування, розуміє цінності навколишнього середовища в найширшому значенні, виконує правила індивідуальної поведінки в природі, проявляє готовність особистої участі в процесі оптимізації взаємостосунків людини і навколишнього середовища, володіє просторовим мисленням в аспекті взаємодії суспільства і навколишнього середовища.
Підводячи підсумок сказаному, можна стверджувати, що більшість вчених дотримуються думки, що екологізація є процесом формування екологічної свідомості учня. При цьому вона не є механічним додаванням до загальної освіти, а виступає органічною складовою частиною системи освіти в цілому. Екологізація підручників є дуже не легка справа, бо часто автори не дотримуються балансу між «світлими» і «темними» аспектами проблеми стану і охорони навколишнього середовища, та залякують дітей труднощами. Задача підручників: вселяти у школярів оптимізм і упевненість у тому, що людство все подолає.
Розділ 2. Методи екологічна освіти в сучасній школі
Одним з основоположних дидактичних принципів є принцип зв'язку навчання з практикою.
Психологією давно встановлено, що знання тільки тоді включаються в загальну систему поглядів людини, переростають в переконання, коли вони проходять через сферу його відчуттів і переживань. Емоційне переживання ускладнюється, якщо суб'єкт є не тільки споглядальником, але учасником подій або процесів.
Таким чином, відношення до навколишнього середовища носить не тільки інтелектуальний, емоційно-вольовий, але і практично-дійовий характер.
Єдність інтелектуального, емоційно-вольового і діяльністного компонентів забезпечують переконання школярів в необхідності дбайливого відношення до оточуючого середовища.
М.М Мамедов вважає, що насущні запити практики в придбаних напрямах наукового пізнання визначають орієнтацію будь-якої освіти [25, c. 24].
Специфіка теоретичного і практичного освоєння дійсності повинна з випередженням відображатися на структурі і змісті освіти.
Рахуючи екологічне утворення складовою частиною сучасного світогляду, Г.О. Ягодін говорить: «.. найважливіша частина освіти полягає в конкретних діях [42, c. 35]...». Отже зараз ми розглянемо різні методи застосування екологічної освіти у сучасній школі.
2.1 Основні напрямки здійснення екологічного виховання молодшого школяра
Принцип природовідповідності є дуже важливим. Усі вікові періоди розвитку мають свої особливості, яких треба суворо дотримуватися при складанні планів учбової діяльності. Та авжеж психологія молодшого школяра суттєво різниться від психології підлітка і навпаки. Тому зараз я хочу запропонувати засоби упровадження екологічного виховання на уроках з природознавства молодших класів.
Розробки вчителів в даній проблемі йдуть по трьох напрямах.
Перший напрям. Створюється абсолютно новий курс, що не вливається в природознавство. З цієї точки зору цікавий досвід Л.Н. Єрдакова. Він відзначає, що в даний час існує немало літератури для пізнання екології. "Сюди можна віднести будь-яку дитячу книгу, де в цікавій формі описане життя тварин. Такими є і частина казок, де діють персонажі з світу тварин, а крім того, не порушуються екологічні правила (Вовк може з'їсти Бабусю і Червону Шапочку, але, мабуть , не стане їсти солоний огірок або пити чай з варенням) [9, c. 7] ". Мені здається, що цей метод буде також принадним для виховання дошкільників, і діти, читаючи казки будуть також отримувати корисні елементарні знання з екології.
Мені відомі багато екологічних казок, створених Б. Заходером. До числа екологічних можна віднести і розповіді В. Біанки. Можуть бути корисними і деякі російські та українські народні казки, якщо в них є ланцюг перетворень: яйце - в гусеницю, гусениця - в лялечку, та - в метелика. Дуже екологічні взаємодії чарівника і його непокірного учня (учень - в зерно, чарівник - в курку; учень - в карася, чарівник - негайно в щуку; учень - в качку, а чарівник - в сокола). Це вже ілюстрація фрагментів харчових ланцюгів, елементи складних природних взаємодій типу "хижак - жертва".
Узявши ці міркування до уваги, Л.Н. Єрдаков вигадав екологічні сюжети про пригоди Еколобка. Чому ж ця казка про екологічний колобок? Колобок - цікавий персонаж. Він зроблений з тесту і явно не несе ніяких екологічних властивостей і спеціалізацій. Такому персонажу можна приписувати різні особливості і поміщати його в різні екологічні ситуації. Еколобок стає членом багатьох біоценозів і вступає там у взаємостосунки з живою і неживою природою. На нього впливає середовище, а він, у свою чергу, якось його змінює.
Книга складається з 5 випусків. Всі вони яскраво ілюстровані художниками Якушевічами Л.О. і Т.О.. У першому випуску Еколобок, як і вважається, тікає в ліс. Справа відбувається взимку і йому холодно. В дорозі він зустрічає різних звірів, які мають різну адаптацію до холоду (тепла шуба, нора, барліг). Кожен пропонує йому свій спосіб зігрітися. Врешті-решт Еколобок повертається до бабусі в теплий будинок.
Другий, третій випуски ілюструють пристосування тварин до сніжного покриву. У другому випуску Еколобок дізнається, як пристосовуються тварини жити в рихлому снігу. Сам Еколобок не може жити там, він тоне в ньому, скотившися з доріжки. Його рятують хлопчиська і відвезуть додому на санках. Третій випуск присвячений подорожі Еколобка в лісі по насту. Він бачить, як одні тварини пристосовуються до руху по насту, інші - ні. Сова не може дістати корм через наст. Куріпок довелося рятувати. Вони лягли спати в снігу, а прокинулися і не змогли вибратися з своїх лунок.
У четвертому випуску справа відбувається влітку. Це лісова прогулянка ілюструє адаптацію рослин і тварин до прямого сонячного випромінювання, до пекла. Еколобок не має певних пристосувань і розтріскується. Численні організми навколо показують йому як можна сховатися від пекучого проміння сонця.
П'ятий випуск - друга літня прогулянка. Еколобок взнає можливості маскувального (пристосовного) забарвлення і пристосовної поведінки різних тварин до своїх місцепроживань.
Пригоди Еколобка - це своєрідний підручник по екології. За казковим сюжетом криються чіткі правила екології. Таким чином, Л.Н. Єрдаков пропонує нам ввести абсолютно новий предмет в шкільний курс - це екологія. На мою думку, даний підручник допоможе дітям засвоїти деякі екологічні поняття, більше дізнатися про взаємозалежність компонентів природи, саме тому він є дуже корисним.
Багато вчителів (наприклад, Л.М. Хафізова, Н.С. Жестова) йдуть по другому шляху: підсилюють екологічну спрямованість існуючих підручників природознавства. Наприклад, Е.А. Постникова пропонує вводити схеми для показу взаємозв'язку в природі [29, c. 31]. Це виховує у учнів абстрактне мислення. Взаємозв'язок, показаний у вигляді схеми, на перших етапах вводиться у вигляді динамічного малюнка. Наприклад, природа містить в собі два компоненти: жива і нежива природа. Нежива природа - вода, каміння, місяць, хмари, сонце і т.д., для неї вибирають умовний малюнок - сонечко. А поряд малюють зображення живої природи - тварина, рослина і т.д.. Жива природа також неоднорідна і включає тварин, рослини і людини. Тварини - це звіри, птахи, риби, комахи і інші, вибираємо символічне зображення тварин. Людина живе в суспільстві, тому Постникова пропонує намалювати два чоловічки на тому ж рівні що і зображення природи. І людина, і суспільство створюють продукти праці і це теж наголошується в схемі. Як елемент системи екологічного виховання, цю методику можна використовувати, мені ввижається, що вона дасть добрі результати знань взаємозв'язків в природі.
Однією з форм організації учбового процесу є екскурсія. Тому не дивно, що багато вчителів (Л.М. Хафізова, Н.С. Жестова і інші) прагнуть під час екскурсій дати дітям екологічні знання і прищепити норми екологічної поведінки. Наприклад, Л.М. Хафізова вважає, що "формування у учнів відповідального відношення до природи - складний і тривалий процес. Його результатом повинне бути не тільки оволодіння певними знаннями і уміннями, а розвиток емоційної чуйності, уміння і бажання активно захищати, покращувати, ушляхетнювати природне середовище [40, c. 42]". Я повністю згодна з висловом Хафізової, бо дитина, відчувши природу, починає відноситися до неї дбайливіше, авжеж споглядання природи неодмінно повинно підкріплюватися теоритичним матеріалом про стан природи, про необхідність її захисту. Я впевнена, що діти неодмінно відчують палкий та щирий заклик вчителя та відгукнуться.
Н.С. Жестова говорить про те, що вчитель повинен ретельно готуватися до екскурсії і приводить докладний план підготовки:
1. Намітити тему. Бажано, щоб назва теми звучала емоційно або проблемно, що дозволяє відразу зацікавити учнів.
2. Визначити мету, задачі і скласти попередній план екскурсії.
3. Вибрати місце проведення екскурсії, наперед побувати там, розробити маршрут. Передбачити місця для рухомих ігор, інформації, спостережень, збору природного матеріалу, суспільно корисній діяльності учнів.
4. Уточнити зміст виховного і пізнавального матеріалу, підібрати ігровий матеріал, вірші, загадки, вікторини.
5. Продумати методику проведення екскурсійного заняття.
6. Спланувати організаційні форми діяльності учнів (коли і де проводити масові і групові спостереження), виконання суспільне корисних справ, розподілити обов'язки між підгрупами або що окремими вчаться.
7. Продумати до яких узагальнень, висновкам треба підвести учнів, як оцінити їх вихованість і дисциплінованість [10, c. 12]. На мій погляд, цей план є дуже важливим, бо він не дозволить екскурсії перетворитися на приємну розважальну прогулянку та дасть можливість виконати усі завдання, і тим саме підведе учня до висновків. Бо відомо, що коли дитина сама формує висновок, це набагато краще, ніж висновок, нав'язаний вихователем.
Вчителі - методисти Г.І.Холомкина, В.Л.Лола і Л.М.Хафізова пропонують давати дітям заучувати перед екскурсією вірш про природу, використовуючи для цього вірші І.Буніна, Ф.Тютчева, С.Есеніна. На екскурсії використовувати загадки С.Маршака, Е.Благіной, Е.Серової, Р.Федькина. Перед екскурсією давати дітям по підгрупах або що окремим вчиться різні завдання по спостереженню за тваринами і рослинами. Л.М.Хафізова надає велику увагу підвищенню пізнавальної активності учнів на екскурсіях [40, c. 77]. Для цього служать дидактичні ігри, такі як: "Взнай дерево по листу" або "Що змінилося?", направлені на порівняння побаченого і відтворення в пам'яті того, що було. На жаль, ці учені-методисти не надають великого значення тому факту що людина впливає і на рослини, на тваринах і на неживу природу. І я вважаю, що не слід умовчувати про це при проведенні екскурсії.
Якнайповніше питання екологічної екскурсії розроблене в працях академіка А.А.Плешакова. На екскурсіях розглядаються наступні питання: захист повітря і води від забруднення, відновлення лісів, охорона рідкісних рослин і тварин, створення заповідників, відповідальність кожної людини за поведінку в природі. "Конкретний зміст екскурсії залежатиме від місцевих умов. Можна рекомендувати відвідини одного з наступних місць: очисні споруди, лісорозсадник, ботанічний сад, екологічна стежка, зоопарк, краєзнавчий музей (якщо там є відділ охорони природи). Якщо таких можливостей немає, може бути проведена випрацювання правил поведінки в природі на місцевості [28, c. 65]".
Існує і третій напрям, по якому працюють вчителі в справі екологічного виховання школярів. Це напрям по створенню програм і підручників природознавства відмінних від традиційних. А.А.Плешаков розробив підручник для чотирилітньої початкової школи. Його підручник відкривається розділом "Природа і ми". Цей розділ служить зв'язуючою ланкою між курсами "Ознайомлення з навколишнім світом" (1-2 класи) і "Природознавство" (3-4 класи).
У центрі уваги цих курсів взаємодія людини і природа. У 1 і 2 класах воно розглядається в ширшому контексті пізнання навколишнього світу в цілому.
Тема "Природа і ми" відкриває курс 3 класу. Вона повторює, узагальнює, систематизує знання, що вже є у учнів, про природу і взаємодію з нею людини, і розширює представлення учнів в цій області. У підручник 3 класи включено п'ять розділів: "Природа і ми" (про нього мовилося раніше), "Збережемо повітря і воду, корисні копалини і грунт", "Збережемо дивовижний мир рослин і тварин", "Берегтимемо здоров'я" і завершальний розділ "Що таке екологія?".
Останній розділ є додатковим, до нього можуть звернутися найдопитливіші учні. Наявність цього розділу не означає того, що екологічні матеріали відсутні в перших розділах. У розділі "Що таке екологія" зроблена спроба представити екологію в концентрованому і узагальненому вигляді, використовуючи при цьому певний мінімум елементарної екологічної термінології. У даному підручнику розкриваються наступні ідеї: ідея різномаїття природи; ідея екологічної цілісності природи (реалізується через розкриття багатоманітних екологічних зв'язків між неживою і живою природою, усередині живої природи); ідея єдності природи і людини (розглядається значення кожного природного компоненту, що вивчається , в житті людей, аналізується негативна і позитивна дія людини на всі ці компоненти і розглядаються питання здоров'я).
Отже, можна зробити висновок, що питаннями екологічного виховання і виховання молодших школярів займається досить багато педагогів. І роблять вони це по-різному. Це походить від того, що питання екологічного виховання складне і неоднозначне в тлумаченні. Але головне те, що за всім цим різноманіттям методів і прийомів роботи учні молодших класів стають більш екологічно вихованими. Усі ці методи є дуже доречними та доцільними і, на мій погляд, вчителеві необхідно скомпонувати ці методи так, щоб вони були ефективні саме для його класу.
2.2. Реалізація діяльністного підходу в шкільній екологічній освіті на уроці географії
Безумовно, теоретичні знання повинні супроводжуватися формуванням відповідних умінь, застосуванням одержаних знань в практичній діяльності.
На думку В.П. Голова, кінцева мета екологічної освіти не може бути досягнута вербальними засобами [6, c. 47]. У розробленій їм моделі екологічного утворення, він виділяє операційно-діяльністний підхід, сприяючий переходу, екологічних знань одержаних школярами в переконання.
Досягнення цілей екологічної освіти може бути здійснене тільки при залученні учнів в активну роботу по вивченню екологічної ситуації своєї місцевості і її поліпшенню. І ця моя думка знаходить підтримку у багатьох педагогів: «Для забезпечення всебічного розвитку школярів, - вважає М.М. Скаткін - необхідно організувати їх різноманітну діяльність, забезпечити включення в систему відносин, що поступово розширяються і заглиблюються, як усередині школи, так і поза нею, аж до включення у виробничі організаційно-екологічні відносини дорослих [35, c. 110]».
У. П. Максаковський вважає, що на розвиток методики навчання географії найбільше впливу має діяльністний підхід [24, c. 46].
Согласно Д.Б. Ельконіну і В.В. Давидову, саме діяльність лежить в основі розвиваючого навчання [41, c. 358].
В.П. Сухов вважає, що у діяльністному підході основу розвитку школяра складає пізнавальна потреба [38, c. 82]. Він виділяє наступні ланки в процесі розвитку школяра: пізнавальна потреба; учбово-пізнавальні мотиви; позитивні установки; стійкий інтерес; власна діяльність.
У шкільній екологічній освіті діяльністний підхід є одночасно і засобом, і кінцевим етапом. Діяльність визначається як специфічна форма суспільно-історичного буття людей, цілеспрямоване перетворення ними природної і соціальної дійсності.
На відміну від законів природи, закони суспільства виявляються тільки через людську діяльність. Будь-яка діяльність, здійснювана її суб'єктом або суб'єктами, включає мету, засіб, процес перетворення і його результат. По-перше, діяльністний підхід допомагає учням ліквідовувати багато пропусків в одержуваній інформації, по-друге, виробити навики географічного моделювання і прогнозування, по-третє, усвідомити значущість конкретних дій в системі «Суспільство-природа».
