Розмитість і противоречивість суспільного буття зорієнтовує молодь на непевні ціннісні стандарти, що негативно впливає на слабку психіку та нестійкі моральні засади, від чого, в кінцевому рахунку, страдає суспільство в цілому.
Процес соціалізації підростаючого покоління значною мірою випав з-під контролю спеціалізованих виховних інститутів, які здійснювали його протягом тисячоліть (сім'я, громадськість, школа). Результати цього настільки руйнівні, що бездуховність, ціннісна аморфність орієнтирів, аморальність нових поколінь загрожують уже самому існуванню і планети, і цивілізації.
У цьому ми вбачаємо найістотніші прогалини теперішнього виховання. Багато мислителів, моделюючи таку ситуацію, піднімають проблему суперечності між культурою і цивілізацією в тому розумінні, що технічний прогрес не супроводжується відповідним культурним, моральним, гуманітарним прогресом людини, і вона не в змозі розумно розпорядитися своїми матеріально-технічними можливостями, які постійно зростають.
Індивід, що пізнає лише окремі сторони, процеси світобудови, пізнає світ частково. Вища форма пізнання всесвіту - це пізнання світобудови як єдиного цілого, тобто такого, яким він є в дійсності. Цілісне знання світобудови і ролі людини в ньому є основою формування цілісної особистості гуманістичного суспільства 1.
Історичний досвід все більше підтверджує істину, висунуту ще древніми філософами, про те, що найкращий суспільний устрій забезпечується доброю освітою та вихованням. Саме тому передові країни світу визнають і реалізують на практиці принцип реальної пріоритетності науки, освіти і виховання перед усіма іншими.
Соціалістична система господарювання, зокрема перекоси останніх так званих "застійних" років, призвела до того, що багато людей втратили трудову мотивацію. Кінцевий результат праці практично ні на що не впливав: ні на держзамовлення, ні на заробітну плату, ні на інші чинники діяльності виробництва чи конкретної людини. Крім цього командна економіка зламала психологічний стереотип поведінки особистості й призвела до знищення економічної моралі населення. Байдужість до результатів праці, відсутність ініціативи, праця на "цифру та звіт", пасивний неорганізований саботаж були психологічною захисною реакцією людини на невідповідність між цілеспрямованістю особистості та її реальними життєвими можливостями.
Хоча, і це підкреслює всесвітньо відомий економіст, лауреат Нобелівської премії в галузі економічного аналізу В. Леонтьєв, радянська економіка, керована безжалісними методами, протягом досить таки тривалого часу розвивалася достатньо швидкими і стійкими темпами, що в загальному обємі національного продукту Радянський Союз поступався лише Сполученим Штатам Америки. Але тут же В. Леонтьєв пояснює головну причину високих темпів радянської економіки, яка по суті була сформульована майже 200 років тому Адамом Смітом: для швидкого збільшення своїх прибутків необхідно скоротити споживання, зменшуючи таким чином життєвий рівень народу, в той же час примушуючи його працювати в поті чола 18.
Ринкова економіка висуває якісно нові завдання по формуванню особистості, виробленню абсолютно нового підходу до економічного виховання.
В цих умовах школа повинна змінити підхід до економічного виховання, орієнтувати учнівську молодь на реальний внесок в економічне відродження України. Тільки в такому випадку орієнтація на активне використання механізмів ринкової системи господарювання буде проходити паралельно з відродженням економічної духовності держави.
Перш ніж приступити до розкриття питання про особливості економічного виховання, видається доцільним з'ясувати, що становить виховання в цілому як педагогічна категорія.
Формування особистості не може проходити стихійно, цей процес вимагає цілеспрямованої та наполегливої праці. Успіх забезпечується точним знанням цілей та завдань виховання, клопітким обліком закономірностей, які визначають формування поглядів, переконань, культурних цінностей особистості. Згідно теорії соціального детермінізму, виховання характерихзується як особливий процес, при допомозі якого певна спільнота намагається передати його членам свою культуру, включаючи норми життєдіяльності 23.
"Проектування особистості, як продукту виховання, повинно вироблятися на підставі замовлення суспільства" 19.
Звичайно, держава та й суспільство в цілому повинні контролювати процес виховання, щоб надати можливість підростаючому поколінню отримати таку освіту, світоглядні цілі та орієнтири, які б дозволили в майбутньому, брати активну участь в суспільному та економічному житті, розвивати свої інтереси та нахили. Тут держава повинна виступати гарантом, соціальним захисником. Разом з тим, держава невправі бути ініціатором і виконавцем заходів, спроможних поставити під загрозу найбільш цінний вигляд свободи, а саме - свободу інтелектуальну.
У філософській та педагогічній літературі можна знайти десятки визначень, які розкривають категорію виховання. Так А. С. Макаренко метою виховання вважав програму людської особистості, програму людського характеру 19. В. О. Сухомлинський - спосіб життя 27. Доповнює ці визначення, з точки зору культурологічних цінностей, таке висловлювання І. Канта: " Де ж шукати досконалість та виходячи з чого можна мати надію на її досягнення ? Ніде, крім виховання. Воно повинно співвідноситися з усіма цілями природи, громадянського суспільства та сім'ї… бути спрямованим на розвиток переконань, які повинні використовуватися в ім'я добра… на розвиток талантів, на формування морального характеру людини" 11. Більш лаконічне та дидактично спрямоване визначення П. П. Блонського, що виховання є зумисно організованим, довготривалим впливом на розвиток дитини 4.
Педагогічна наука радянської доби, тривалий час розглядала процес виховання підростаючого покоління однобічно, у напрямку від вчителя до учня. В результаті відбувалася підміна складного процесу виховання особистості спрощеним просвітництвом та навчанням. Вчитель, образно кажучи, " вбивав у голови учнів " шаблонні зразки, такі, які відповідали прийнятим ідеологічним нормам.
У зв'язку з цим цікавими є міркування публіциста та педагога С. Соловейчика про відмінність між " радянською " та " американською " системами виховання. Теорія комуністичного виховання, - пише він, - закликала "обробляти" людину до тих пір, допоки зовнішні вимоги педагога не стануть внутрішніми переконаннями самого вихованця, тобто доки останній не стане сприймати чужу волю як власну. Американська ж, демократична, система виховання має зворотнє спрямування - з середини назовні і, припускає суверенітет особистості яка діє за власним спонуканням 26. Цю ж думку підтверджує висновок Я. А. Коменського про те, що один-єдиний засіб, який може привести до успіху у вихованні дітей - це добре спрямована свобода 13.
Гуманістична орієнтація сучасної педагогічної науки вимагає корегування навчально-виховної діяльності, в усіх закладах освіти, на основі іншої логіки, орієнтованої на виявлення та реалізацію неподільної цілісності розвитку духовних та духовно-практичних здібностей людини.
При такому підході основною ланкою у виховному процесі стає особистість - її здібності, зацікавленість, соціальний досвід, самопізнання. Цілком природньо, що сьогодні необхідна розробка системи ціленастанови на основі глибокого розуміння сутності людини, психологічного та соціального становлення особистості, котра братиме активну участь в економічній та підприємницькій сферах діяльності.
Що ж взагалі треба розуміти під категорією "економічне виховання"? Дану проблему розглядало чимало педагогів-дослідників, економістів.
Найбільш оптимальний варіант відповіді на питания, що розглядається, був, на наш погляд, даний доктором педагогічних наук А. С. Нісімчуком та доктором економічних наук Л. С. Бляхманом. Вони припускають, що економічне виховання являє собою переконання, мотив, настанови, ціннісні орієнтації особистості 22, які досягаються через цілеспрямовану діяльність по передачі сучасного розуміння суті економічних явищ, досвіду та методів раціональної економічної поведінки 5. Вони вказали на важливість підвищення рівня економічної культури 22, без чого неможлива організація процесу економічного виховання та оцінки його результатів.
Успішна реалізація поставлених логікою економічного виховання цілей, передбачає управлінську та виконавчу діяльність 23. Діяльність цих ланок спрямована на створення доцільної та добре скоординованої системи економічного всеобучу школярів, виховання в них високих моральних якостей. Слід зауважити, що ці дві ланки мають лише відносну систему підпорядкованості тому, що тісно взаємопов'язані між собою, вони доповнюють і впливають одна на одну. В управлінську ланку входять науково-дослідні економічні та педагогічні установи, лабораторії педагогічного новаторства, інститути післядипломної підготовки працівників освіти, адміністрації навчальних закладів. Названі структури визначають основні напрями розвитку економічної освіти і виховання, здійснюють перспективне планування роботи, створюють відповідне навчально-методичне забезпечення тощо. Вони вивчають і координують діяльність вчителів, сім'ї, громадських організацій, проводять аналіз результатів педагогічного експерименту, розробляють інноваційні технології економічного навчання та виховання. молоді.
До виконавчої ланки відносять вчителі та батьків. Вчителі вирішують наступні завдання: розкривають учням основні економічні поняття, категорії, закони ринкової економіки, формують економічий світогляд школярів, організовують самостійну роботу учнів, сприяють становленню ціннісних орієнтирів підростаючого покоління. Далеко не останню роль в економічному вихованні дітей відведено сім'ї. Адже саме тут, вперше в реальному житті дитина стикається з матеріальними клопотами, фінансовими прибутками та витратами батьків, з такими економічними поняттями як "купівля", "витрати", "гроші". В родині необхідно прищепити дітям економічну самостійність та господарську підприємливість. Це одне з стратегічних завдань економічного виховання.
В цілому, економічне виховання переслідує такі цілі і виконує наступні завдання.
1. Застосування економічних знань, категорій, законів.
Кожна людина все своє свідоме життя перебуває в економічних відносинах з іншими людьми на приватному (офіційному) рівні і зацікавлена будувати ці відносини так, щоби отримати з цього певну користь. Це диктує потребу в економічній освіченості, економічних знаннях.
2. Формування економічної свідомості, економічного мислення, економічної культури.
На основі отриманих економічних знань учням слід удосконалювати економічне мислення, виробляти власний стиль, щоб свідомо застосовувати на практиці орієнтири економічної поведінки.
3. Орієнтація учнів на модель особистої економічної самочинності, яку в житті можна досягнути серйозно подумавши над вибором майбутньої професії, виду та сфери економічної діяльності.
В процесі виховання, підкреслював В. О. Сухомлинський, надзвичайно важливим є спрямування духовно-практичних сил людини на досягнення тих особистісних цілей, задля яких вона готова працювати 27.
Завершальною сходинкою структури економічного виховання слід вважати його зміст, тезаурус якого міститься в двох основних формах навчально-виховної діяльності загальноосвітніх закладів. Іншими словами, економічне виховання повинно проходити в школі паралельно з вивченням циклу природничо-гуманітарних дисциплін та трудового навчання. Важливість трудової діяльності полягає в тому, що людина набуває звички до праці, в неї формується готовність до трудової та виробничої діяльності, що переростає надалі в працелюбство. Але при цьому не слід впадати в іншу крайність і підмінювати економічне виховання трудовим, оскільки "можна бути працьовитим і в той же час економічно безграмотним" 12. Більш широкою за своїм змістом та не менш важливою є інша форма економічного виховання, яка реалізується в процесі позакласної роботи. Основні ланки цієї роботи викладені на схемі 1.
Особливу увагу слід приділяти тісній співпраці школи та сім'ї. Саме школа повинна надавати активну допомогу батькам по формуванню економічних цінностей у дітей, оскільки тут зосереджений кваліфікований педагогічний корпус, який обізнаний з механізмом становлення особистості.
Сьогодні ринкова економіка висуває якісно нові завдання до формуванню особистості. Тому школа повинна бути не лише навчальним закладом, а й школою співробітництва. Виходячи з цього в центрі виховної моделі повинна стояти особистість з її задатками, здібностями, нахилами.
Таким чином можна виділити два головних напрямки економічного виховання.
Перший (або зовнішній) - спрямований на становлення людини як суб'єкта економічної діяльності.
Другий (або внутрішній) - процес економічного саморозвитку особистості.
Результатом взаємопроникнення цих двох напрямків є вироблення базових елементів економічної структури особистості: економічного мислення; економічної свідомості, що формує економічні інтереси, норми, переконання; економічної поведінки, яка визначає вибір професії, психологічну та професійну адаптацію, професійну та економічну діяльність в широкому розумінні слова; економічної культури.
Зупинимось докладніше на останньому елементі поданої структури. Дана категорія застосовується в широкому і вузькому розумінні. В першому випадку, це сукупність створених суспільством матеріальних та духовних засобів економічної діяльності 5. В другому - економічна культура є системною якістю, яка відображає головні економічні явища та відносини, їх вдосконалення, перехід від одного рівня до іншого, "синтез минулого та теперішнього економічного досвіду поколінь, перспективні потреби та цілі майбутнього розвитку" 8. Іншими словами: встановлені норми поведінки; етико-моральні принципи орієнтації на ті чи інші зразки поведінки, що заслуговують на наслідування; поняття справедливості, добра, краси, істини - тобто всі ті ціннісно-змістовні орієнтири, які набуває людина, в процесі економічного пізнання світу.
Економічна культура особистості, як складний діалектичний процес передбачає не тільки прилучення членів суспільства до умілого виконання конкретних трудових операцій, оволодіння певними виробничо-технічними і економічними знаннями уміннями та навичками, але і формування свідомого економічного мислення, творчого відношення до праці, відчуття господарника, власника, здатного брати на себе значну міру відповідальності за долю теперішніх та прийдешніх поколінь. Це, в свою чергу, передбачає виховання бережливості, уміння і потреби в економному, раціональному використанні природних, трудових, фінансових ресурсів, робочого часу тощо.
Схема 1
Важливим чинником виховання таких якостей, які з часом повинні перерости в норму поведінки, є практична участь школярів (учнів середніх та старших класів) в роботі підприємств тієї чи іншої форми власності.
Свідомо дієвим випускник школи може бути лише в тому випадку, коли його навчання, протягом усіх років перебування в школі, буде поєднуватися з конкретною життєвою практикою, коли в його практичній діяльності будуть враховуватись основи економічної культури і, коли учень, свої потреби, інтереси, нахили буде реалізовувати в соціальній практиці.
Визначальна роль соціальної практики в економічному вихованні школярів зовсім не применшує значення і важливості розвитку економічного мислення та свідомості в процесі вивчення основ наук. Більш того, формування основ економічної самочинності, повинно проходити в тісному взаємозв'язку з іншими сторонами національного виховання: розумовим, трудовим, етичним, правовим, екологічним, патріотичним тощо.
Всі ці сторони суті економічної культури особистості є об'єктом дії специфічних форм та методів роботи, що являють собою систему сучасного економічного виховання.
Отже, для того, щоби успішно розв'язувати завдання пред'явлені системі освіти ходом сучасних ринкових перетворень, питанням особливої ваги є проблема становлення широкої палітри економічної освіти та виховання учнівської молоді. Виходячи з таких міркувань, слід здійснювати переорієнтацію педагогічної системи на питання саморозвитку особистості; умілого керування цим процесом для успішного її самоствердження в умовах ринку. Тут, як головні, виділяємо два напрямки:
передача учням соціально-економічного досвіду розвитку ринкових відносин, формування системи знань про сучасну ринкову економіку, основні її суб'єкти та принципи функціонування;
створення належного підгрунтя для соціальної адаптації особистості, шляхом набуття необхідних якостей для майбутньої економічної діяльності, враховуючи при цьому її індивідуальні задатки.
Завважимо, що економічну культуру особистості школяра, що є показником (мірилом) її економічної вихованості, ми розглядаємо як категорію яка постійно саморозвивається і самовдосконалюється, оскільки учень, споживаючи цінності культури, в процесі свого розвитку піднімається на нову, вищу ступінь оволодіння основами економічного мислення. А це значить, що ефективність процесу економічного виховання визначається рівнем організації навчально-виховної роботи школи й виробничо-господарської діяльності школярів.
1.3 Завдання та зміст економічного виховання учнівської молоді в системі позакласної навчально-виховної роботи школи
Процес виховання - це система виховних заходів, спрямованих на формувння всебічно і гармонійно розвиненої особистості 30. Дане поняття виходить із загальноприйнятого філософського визначення "системи" як організованої множини структурних елементів які взаємопов'язані між собою і виконують відповідні функції. "Система - зв'язане ціле, що обумовлює взаємопідпорядкування, узгодженість складових частин та елементів підпорядкованих спільній меті" 7.
