а півдні помірних широт північної півкулі, у внутрішніх пустельних районах материків, влітку за високих температур хмарність незначна. Узимку переважає малохмарна погода, пов'язана з високим атмосферним тиском. Опадів тут дуже мало -- 100-200 мм за рік. На північ від пустель і напівпустель розміщені степові зони недостатнього зволоження з кількістю річних опадів від 500 мм на заході до 300 мм на сході. Але загалом від субтропіків до помірних широт кількість опадів збільшується, оскільки в помірних широтах розвинута циклонічна діяльність, яка спричиняє велику хмарність. У лісових зонах річна сума опадів зростає до 500-1000 мм, а випаровування значно меншає -- це зона надлишкового зволоження. Сума опадів зменшується із заходу на схід, але на східних узбережжях, в умовах мусонного клімату, знову збільшується до 500-1000 мм.

На навітряних схилах гір кількість опадів зростає. Наприклад, у Норвегії вона становить 1700мм, у Шотландії-- 4000-5000 мм, в Югославії -- 5000 мм, в Альпах -- 4000 мм, на південно-західних схилах Великого Кавказу -- понад 3000 мм, на схилах Кордільєр півострова Аляска і Анд у Південному Чилі -- від 2000 до 3000 мм, на західному схилі Кордільєр у Канаді -- понад 6000 мм опадів за рік.

За Полярними колами опадів мало через низькі температури, незначний вміст вологи і низьку водність хмар, а в Антарктиді ще й хмарність незначна. Тут випадає в середньому 200-250 мм опадів. У зоні тундри кількість опадів зменшується із заходу на схід від 400-300 до 100 мм за рік, незважаючи на велику кількість днів з опадами. Але випаровування тут ще менше, тому це зона надлишкового зволоження. Зволоження ґрунту залежить не тільки від кількості опадів у даній місцевості. Приблизно однакова кількість опадів випадає і в напівпустелі Прикаспійської низовини, і в тундрі. Але в першому випадку є нестача вологи, що обумовлює розвиток типово ксерофільної рослинності, а в другому є надлишкове зволоження, що спричиняє заболочення [26].

Тому для визначення рівня зволоження враховують не тільки кількість опадів, а й можливість їх випаровування. Характеризуючи зволоження за рік, за сезон, за місяць використовують відношення суми опадів до випаровуваності, яке називають коефіцієнтом зволоження клімату.

Кз=

де Х - кількість опадів, Е - випаровуваність.

М. М. Іванов підрахував коефіцієнт зволоження для різних зон і областей. Якщо коефіцієнт перевищує 100% в усі місяці року, то клімат вважають постійно вологим. Якщо частина місяців має зволоження менше 100%, то клімат вважають не постійно вологим, 25-100% в усі місяці року -- помірно вологим, менше 25% -- постійно посушливим.

Від ступеня посушливості і зволоження клімату та його температурного режиму залежать процеси ґрунтоутворення, рослинний покрив і природні ландшафти певної місцевості. Тому коефіцієнти зволоження вважаються комплексними показниками характеристики природних зон і висотних поясів у горах. Так, коефіцієнт зволоження від 70% до 100% типовий для лісостепів і саван, від 35% до 60% -- для степів та сухих саван, 20-30% -- для напівпустель, 10% і менше -- для пустель. У лісових зонах коефіцієнт завжди перевищує 100%.

РОЗДІЛ 4

ВПЛИВ АНТРОПОГЕННИХ ФАКТОРІВ НА КОНДЕНСАЦІЙНІ ТА СУБЛІМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ВОДИ В АТМОСФЕРІ

4.1 Парниковий ефект

Температура землі підтримується завдяки балансу між нагріванням землі сонячним промінням та охолодженням після повернення енергії в космос. Такий баланс між енергією, що надходить і випромінюється, потрібен для підтримання життя на землі. В сонячний день основна частина енергії, що потрапляє на поверхню землі, є короткохвильовим випромінюванням, яке проникає крізь атмосферні шари, нагріваючи землю.

Задля підтримання енергетичного балансу землі частина енергії повинна залишати землю. Це є довгохвильове інфрачервоне випромінення. Але якби такі промені могли легко відображатися в космос, температура Землі була б нижчою на 30 градусів. Життя на Землі не могло б існувати.

На щастя, значна кількість інфрачервоних променів утримується в атмосфері, завдяки так званим парниковим газам. Тому і температура Землі підвищується. Ці гази функціонують, як скло в теплицях, що дозволяє сонцю потрапляти всередину, і затримує інфрачервоні промені, забезпечуючи належну температуру.

Таким чином парниковий ефект є не результатом діяльності людини, а природним явищем. Він позитивно впливає на всі екосистеми, стабілізує температуру атмосферного повітря, і є нормальним для рослинного, тваринного світу та життя людей.

Для підтримання життя на Землі необхідний правильний баланс між поглинанням та випроміненням енергії. Збільшуючи викиди парникових газів в атмосферу, люди порушують баланс, що склався впродовж століть. Багато хто з нас думає, що це лише вихлопні гази машин та викиди промислових підприємств.

Існують 6 основних парникових газів, які входять до хімічного складу атмосфери:

- водяна пара;

- вуглекислий газ;

- метан;

- озон;

- закис азоту,

- і останнім часом хлоро-фторо-вуглеці. Крім них, всі гази зустрічаються в природі.

В результаті діяльності людини концентрація цих газів збільшується, через що зростає парниковий ефект. Неприродний та потенційно небезпечний процес.

CO2 - найзначніший з антропогенних парникових газів. Хоча цей газ природного походження, завдяки діяльності людини він створюється у найбільшій кількості.

Індустріалізація призвела до збільшення використання видів палива, що видобувається з надр Землі: вугілля, нафта, газ (органічне паливо). При їхньому спалюванні у великій кількості викидається CO2. Причиною 45и відсотків викидів CO2 є транспорт та виробництво електроенергії та тепла. За оцінками вчених за останні 200 років концентрація CO2 в атмосфері збільшилася на 26 відсотків. Це - найвищий рівень за всю історію людства. Вуглекислий газ становить 55 відсотків антропогенного парникового ефекту. Глибинні проби крижаного покриття Землі дають можливість оцінити склад атмосфери за останнє тисячоліття. Ці данні, а також сучасні спостереження виявляють значне збільшення концентрації вуглекислого газу, метану та інших парникових газів.

Серед причин збільшення концентрації метану - вирощування рису, утилізація відходів, видобування вугілля, тваринництво, видобування та транспортування природного газу. В результаті цих видів діяльності метан потрапляє в атмосферу, їх темпи постійно зростають.

Озон - це речовина, що захищає нас від шкідливого ультрафіолетового проміння. Його найбільша концентрація у верхніх шарах атмосфери, де формується так званий озоновий шар. Заподіяні цьому шару ушкодження викликають занепокоєння. Озон також є парниковим газом. Завдяки складним хімічним реакціям в щільних шарах атмосфери деякі речовини, переважно створені людиною, з'єднуються і виникає озон. Кількість озону в багатьох випадках залежить від погодних умов та наявності сонячного світла. Його кількість також зростає.

Рослинний світ створює закис азоту, але підвищення концентрації цього газу пов'язують з сільськогосподарською діяльністю та спалюванням біомаси, наприклад деревини.

Хлорофторовуглеці виникають виключно в результаті діяльності людини. Вони нетоксичні та інертні, що робить їхнє використання безпечним та корисним при виготовленні аерозолів, холодильних газів та ізоляційних матеріалів. Вони також використовуються при виготовленні штучної гуми та очищенні електронних механізмів. Ці гази відомі, як руйнівники озонового шару. Вони значно підсилюють парниковий ефект і дуже важливі, оскільки поглинають інфрачервоне випромінювання, яке не поглинули інші гази.

Водяна пара - один з найважливіших парникових газів. Але ми його таким не сприймаємо. Він усюди зустрічається в природі. Він невидимий. Діяльність людини не впливає на нього безпосередньо, але існує важливі непрямі зв'язки. Потепління, що відбувається через дію інших парникових газів, збільшує випарювання та призводить до підвищення кількості водяної пари в атмосфері. Це також може збільшити потепління.

Деякі гази в атмосфері більш стабільні, ніж інші. Важлива не тільки їхня кількість. Кількість будь-якого газу в атмосфері визначає баланс між кількістю викидів і розміром та інтенсивністю поглиначів.

Поглинання - це процес, в результаті якого речовина залишається в атмосфері. Основні поглиначі вуглекислого газу - це океан та процес фотосинтезу на суші та у воді. Сонячна енергія, що використовується рослинами, ініціює процес, внаслідок якого вуглекислий газ розпадається на вуглець та кисень.

Але газ ненадовго зникає з атмосфери. Мертві рослини та морські мешканці назавжди закріплюють його у земному ґрунті та на океанському дні, якщо тільки їх з часом не спалюють як органічне паливо.

Не тільки збільшється кількість викидів CO2, спалюючи органічне паливо, але й зменшуємо кількість природних поглиначів, таких, як ліс. Знищення лісів негативно впливає на обидва процеси.

4.2 Кислотні дощі

Терміном "кислотні дощі" називають усі види метеорологічних опадів - дощ, сніг, град, туман, дощ зі снігом, - кислотність яких вище нормальної. Мірою кислотності є значення рН (водневий показник).

Шкала значення рН йде від 0 (украй висока кислотність), через 7 (нейтральне середовище) до 14 (лужне середовище), причому нейтральна крапка (чиста вода) має рН = 7. Дощова вода в чистому повітрі має рН = 5,6. Чим нижче значення рН, тим вище кислотність. Якщо кислотність води нижче 5,5, то опади вважаються кислотними.

Варто звернути увагу ще на одну особливість шкали рН. Кожна наступна сходинка на шкалі рН говорить про десятикратну зміну концентрації іонів водню в розчині. Наприклад, кислотність речовини зі значенням рН=4 у десять разів вище кислотності речовини зі значенням рН=5, у сто разів вище, ніж кислотність речовини зі значенням рН6 і в сто тисяч разів вище, ніж кислотність речовини зі значенням рН=9.

Кислотний дощ утворюється в результаті реакції між водою і такими забруднюючими речовинами, як діоксид сірки (SО2) і різних оксидів азоту (NOx). Ці речовини викидаються в атмосферу автомобільним транспортом, у результаті діяльності металургійних підприємств і електростанцій, а також при спалюванні вугілля і деревини. Вступаючи в реакцію з водою атмосфери, вони перетворюються в розчини кислот - сірчаної, сірчистої, азотистої й азотний. Потім, разом із снігом чи дощем, вони випадають на землю.

Природними джерелами надходження діоксиду сірки в атмосферу є головним чином вулкани і лісові пожежі.

Природні надходження в атмосферу оксидів азоту зв'язані головним чином з електричними розрядами, при яких утвориться NО, згодом - NO2. Значна частина оксидів азоту природного походження переробляється в ґрунті мікроорганізмами, тобто включена в біохімічний круговорот.

Діоксид сірки, що потрапив в атмосферу, перетерплює ряд хімічних перетворень, що ведуть до утворення кислот.

Частково діоксид сірки в результаті фотохімічного окислювання перетворюється в триоксид сірки (сірчаний ангідрид) SО3:

2SO2 + О2 > 2SO3,

який реагує з водяною парою атмосфери, утворюючи аерозолі сарною кислоти:

SО3 + Н2О > H2SО4.

Основна частина діоксиду сірки, що викидається у вологому повітрі утворить аерозоль сірчистої кислоти і зображують умовною формулою Н2SO3:

SO2 + H2O > H2SO3.

Сірчиста кислота у вологому повітрі поступово окисляється до сірчаної:

2H2SO3 + O2 > 2H2SO4.

Аерозолі сірчаної і сірчистої кислот приводять до конденсації водяної пари атмосфери і стають причиною кислотних опадів (дощі, тумани, сніг). При спалюванні палива утворяться тверді мікрочастинки сульфатів металів (в основному при спалюванні вугілля), легко розчинні у воді, що осаджуються на ґрунт і рослини, роблячи кислотними роси (рис. 4.1.).

Аерозолі сірчаної і сірчистої кислот складають близько 2/3 кислотних опадів, інше приходиться на частку аерозолів азотної й азотистої кислот, що утворяться при взаємодії діоксиду азоту з водяною парою атмосфери:

2NО2 + H2О > НNО3 + HNO2.

Рис. 4.1. Схема утворення кислотних аерозолів і дощів

Існують ще два види кислотних дощів, що поки не відслідковуються моніторингом атмосфери. Хлор, що знаходиться в атмосфері, при з'єднанні з метаном (джерела надходження метану в атмосферу: антропогенний - рисові поля, а також результат танення гідрату метану у вічній мерзлоті внаслідок потеплення клімату) утворить хлороводень, що добре розчиняється у воді з утворенням аерозолей соляної кислоти:

Сl + СН4 > СH3 + HCI, СН3 + Cl2 > СН3Сl + Сl.

Джерела кислото-створюючих викидів: теплові електростанції, автотранспорт, металургійні і хімічні прежпріятія, авіація.

РОЗДІЛ 5

ДИНАМІКА ЗМІНИ ТЕМПЕРАТУРИ ТА КІЛЬКОСТІ ОПАДІВ ПО ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ЗА 2002 - 2007 РОКИ

Клімат області помірно-теплий, м'який з достатнім зволоженням. В середньому за рік температура повітря складає 5,7-6,6°.

В зимовий період на область часто поширюється північна частина відрога високого тиску із районів Сибіру, а також арктичні повітряні маси, з якими пов'язані значні похолодання. Частіше всього їх вплив виявляється у січні і лютому.

Січень є найхолоднішим місяцем року. Середні січневі температури знаходяться в межах - 6,2-7,6°. В лютому середньомісячна температура підвищується всього на 0,2-0,6°. В окремі роки (30-40%) лютий буває значно холодніший січня.

Щорічно мінімальна температура буває - 15° і нижче. Ймовірність мінімальної температури нижче - 20° біля 90%, а нижче - 30° від 11% на півдні області і до 22% на півночі.

Абсолютний мінімум температури за зиму знаходиться в межах 34-37° морозу.

В порівнянні з лютим в березні температурний режим в середньому підвищується на 5°. Майже такий же ріст температури і від березня до квітня.

Більш інтенсивний ріст температури відбувається в травні. Це пов'язано із зменшенням хмарності, збільшенням світлої частини доби і висоти сонця над горизонтом. Різниця в середніх температурах за літні місяці невелика і складає 1-2°.

Найтепліший місяць року - липень, середня температура 18,4-19,7°. Абсолютний максимум температури 38-39°. В 75-80% років в літній період можлива максимальна температура 30° і вище. В літній період по області переважають західні і північно-західні вітри.

Для агрометеорологічної оцінки термічних умов території показовим явищем є кількість днів з температурою вище 0, 5,10,15°.

Результати спостережень за погодними умовами, які були на території Чернігівської області на станції м. Чернігів в період 2002 - 2007 років представлено в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1

Температурний режим на протязі 2002 - 2007 років по Чернігівській області

Роки	Середньомісячна температура повітря, 0С	Середня за рік
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
2002	-2,6	2,9	4,9	6,8	14,9	18,2	22,8	18,7	13,0	6,1	2,7	-9,5	8,2
2003	-4,8	-7,0	-1,5	5,3	18,2	16,2	20,7	18,1	12,3	6,7	2,6	-1,8	7,2
2004	-4,2	-3,4	2,2	8,1	12,2	16,7	19,5	19,7	13,4	8,3	1,6	-0,4	7,7
2005	-5,1	-3,9	-1,8	7,4	12,7	14,9	21,5	15,6	14,2	7,1	3,5	-1,7	6,8
2006	-2,5	-2,8	3,8	8,4	15,3	17,3	22,4	17,2	13,8	6,2	2,7	-2,8	8,2
2007	-6,7	-6.2	-1,4	6,8	14,4	17.5	19,4	18.2	13,2	6,8	0,6	-4,2	6,5
Середня за 6 років	-4,3	-3,4	1,0	7,1	14,6	16,8	21,0	17,9	13,3	6,8	2,2	-3,4	7,4

Як видно з таблиці 5.1 середньорічна температура становить в межах від 6,9 до 8,3 0С.

В зимовий період на область часто поширюється північна частина високого тиску із районів Сибіру, а також пов`язані значні похолодання. Частіше всього їх вплив виявляється в січні і лютому.

Січень є найхолоднішим місяцем року. Середні січневі температури знаходяться в межах - 4....5. В лютому середньорічна температура підвищується всього на 1,50С. В окремі роки лютий місяць буває значно холоднішим (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Середня за 6 років динаміка зміни температури (в 0С) по Чернігівській області

Таблиця 5.2

Середньомісячна температура повітря по Чернігівській області по місяцях за 2007 рік

Станції	І	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XIІ	За рік
Семенівка	-7,4	-7,2	-2,6	6.0	13.5	16.9	18,6	17.5	12,3	6.0	0,0	-4,9	5,7
Щорс	-6,9	-6,6	-1.9	6.6	14.2	17,3	19,2	18,0	12.8	6,5	0.6	-4,4	6,3
Покошичі (Коропський)	-7,6	-7,4	-2.6	5,9	13,7	16,9	18,8	17,6	12,6	6.0	-0.1	-5,0	5.7
Нові Млини (Борзнянський)	-7,4	-7,1	-2.2	6,6	13,8	16,8	18.4	17,4	12,6	6.4	0,1	-4,6	5,9
Чернігів	-6,7	-6.2	-1,4	6,8	14,4	17.5	19,4	18.2	13,2	6,8	0,6	-4,2	6,5
Ніжин	-6,8	-6,3	-1.6	6,8	14,2	17,3	19,1	18.0	13.0	6.6	0.5	-4,1	6,4
Остер	-6,2	-5,8	-1,0	7,2	14,4	17,5	19.3	18,2	13.2	7,0	0,9	-3,8	6,7
Прилуки	-6,8	-6,6	-1.4	7,2	14,6	17,8	19.7	18,6	13,4	6.8	0.6	-4,4	6.6

Річна сума опадів складає по області в середньому 500-600 мм. В окремі роки кількість опадів значно відхиляється від цих величин. З 1945 по 2003 р. найбільша кількість (річна) опадів відмічена в 1970 і місцями в 1980 та 2003 роках - 779-907мм. У 1946 році, місцями в 1951, 1972, 1975 та 2002 роках, сума опадів складала тільки 312-400 мм. Протягом року опади розподіляються нерівномірно. Біля 70% всієї кількості їх випадає в теплий період, тобто з квітня по жовтень і тільки 30% приходиться на холодні місяці (таблиця 5.2.).

Протягом холодного періоду місячна кількість опадів мало змінюється. За холодний період в середньому випадає 150-180 мм опадів, за теплий 324-415 мм. Максимальна кількість опадів припадає на липень. В 25% років в липні випадає 100-175 мм опадів. За теплий сезон відмічається в середньому 53-60 днів з дощами, які дають за добу не менше 1 мм опадів. Переважаючим типом опадів в цей період є короткочасні зливові дощі. Загальна кількість днів з опадами в році 152-171. Найбільша добова кількість опадів складає по області 58-94, місцями 136-200 мм. Така кількість опадів іноді випадає протягом 2-3 годин. Ймовірність опадів 101-150 мм в літній період складає 10-25%.

Бездощові періоди тривалістю 10-20 днів повторяються досить часто. Ймовірність їх у вегетаційний період складає 65-75%. Періоди без дощу тривалістю 21-30 днів бувають рідше. Ймовірність його в травні-червні 25%, липні-вересні 15%. Більш довгі бездощові періоди (більше 30 днів) повторюються один раз в 10-20 років.

На загальному фоні бездощових періодів виділяються засушливі, які починаються на 10-й день бездощів'я. Засушливі періоди можуть супроводжуватися суховіями. Суховійними днями прийнято вважати такі, коли підносна вологість повітря складає 30% і нижче, температура повітря 25° і вище, і швидкість вітру не менше 5 м/сек. Інтенсивні суховії по області бувають в середньому 1 раз на 10 років. В травні - на початку червня 1979 року вони спостерігались по всій області і спричинили загибель знач-ної частини посівів і зниження врожаю більшості сільськогосподарських культур.

Дослідним шляхом встановлено, що при запасах вологи в орному шарі нижче 5 мм сходи зернових культур не з'являться, при 5-10 мм сходи зріджені. Оптимальні умови в період посів-кущення утворюються при запасах вологи в орному шарі ґрунту більше 30 мм.

Середні багаторічні запаси вологи в орному шарі в період посіву складають по області 20-30 мм. Ймовірність їх в цей період менше 10 мм 5-6%, на південному сході області до 20%. В межах 20-30 мм зберігаються запаси вологи в орному шарі і до припинення вегетації. Таким чином, в осінній період озимі в основному задовільно забезпечені вологою.

Весною перед поновленням вегетації озимих і на час посіву ранніх ярих зернових культур запаси вологи в основному близькі до максимальних, тобто до граничної польової вологоємності.

Період від виходу в трубку до колосіння зернових культур є критичним по відношенню до великої потреби рослин у волозі. В цей період відбувається найбільший приріст вегетативної маси, формуються органи плодоношення. Максимальні врожаї бувають при запасах вологи в метровому шарі 125-175 мм. Якщо запаси вологи в цей період будуть недостатніми - 60-80 мм, навіть при умові, що число колосків в колосі заклалось більше, частина із них залишиться недорозвинутою. Весняна ґрунтова засуха більш небезпечна для ярих зернових культур. В період наливу зерна при зменшенні запасів вологи в метровому шарі ґрунту до 25 мм спостерігається сильне зниження абсолютної ваги зерна, нерідко на 50 %, зерно буває дуже плюсклим. Несприятливими в цей період являються і великі запаси вологи - більше 125 мм, які спричиняють вилягання рослин, розвиток хвороб і шкідників. Найбільш сприятливі умови по вологозабезпеченню для наливу і дозрівання зерна створюються при запасах вологи в метровому шарі біля 80 мм.

Річна сума опадів становить від 46,4 до 56,5 мм. Протягом року опади розподіляються нерівномірно. Біля 70 % всієї кількості їх випадає в теплий період, тільки 30 % припадає на холодну пору року (таблиця 5.3.).

Таблиця 5.3

Кількість опадів на протязі 2002 - 2007 років

Роки	Опади, мм	Середня за рік
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
2002	24,2	52,3	11,3	59,9	168,9	25,6	27,3	72,0	96,4	66,3	46,7	16,6	55,4
2003	31,1	11,6	22,3	36,9	50,4	33,2	20,3	101,3	65,5	123,3	23,3	36,3	46,3
2004	72,4	59,6	30,5	19,2	69,9	7,0	135	30,7	40,7	15,5	39,9	28,4	45,7
2005	35,4	22,4	12,9	17,8	69,5	45,1	88,7	97,4	38,6	88,1	22,3	18,4	46,4
2006	40,2	43,7	18,5	64,0	61,0	18,7	95,1	117,6	55,7	87,1	63,8	12,9	56,5
2007	55,8	61,5	20,7	28,4	95,7	13,7	112,4	45,2	66,1	77,2	55,7	21,3	51,9
Середня за 6 років	43,2	41,8	19,3	37,7	85,9	23,9	79,8	77,4	60,5	76,2	41,9	22,3	50,4

Протягом холодного періоду місячна кількість опадів мало змінюється. За холодні місяці в середньому випадає 150 - 180 мм опадів, за теплий 324 - 415 мм.

Рис. 5.2. Середня за 6 років динаміка зміни кількості опадів (в мм) по Чернігівській області

ВИСНОВКИ

1) В ході аналізу літературних джерел щодо питання конденсаційних та сублімаційних процесів води в атмосфері було встановлено, що конденсація являє собою процес переходу води з газоподібного стану в рідкий, а сублімація - процес переходу води з газоподібного стану в твердий стан.

2) Проаналізувавши протікання конденсаційних та сублімаційних процесів води в атмосфері з`ясували як відбувається утворення хмар, випадання опадів та їх основні види.

3) В результаті дії антропогенних факторів конденсаційні та сублімаційні процеси води в атмосфері сприяють утворенню кислотних дощів, утворення парникового ефекту.

4) Аналізуючи кількість опадів по Чернігівській області за останні 6 років можемо спостерігати деяку залежність, а саме: підвищення температури, в основному, призводить до збільшення кількості опадів; з березня по травень простежується підвищення температури, і разом з тим випадає значна кількість опадів, з жовтня до грудня спостерігається зниження температури, і також кількість опадів знижується.

СПИСОК ВИКОРСИАНИХ ДЕЖЕРЕЛ

1. Xoлтон Дж. Динамическая метеорология стратосферы и мезосферы. - Л.: Гидрометеоиздат, 1979. - 255 с.

2. Агроклиматический атлас Украинской ССР. - Киев: Урожай, 1964.-37 с.

3. Алисав Б.Г. Климатология. - М.: Мир, 1974. - 225 с.

4. Артамонов Б. Б. Метеорологія і кліматологія. - Х.: Основа, 2004. - 180 с.

5. Астапенко П.Д. Вопросы о погоде. - Л.: Гидрометеоиздат, 1982. - 240 с.

6. Атлас облаков. - Л.: Гидрометеоиздат, 1957. - 40 с.

7. Білявський Г. О. Основи екології. - К.: Либідь, 2004. - 290 с.

8. Борисенков Е.П. Климат и деятельность человека. - М.: Наука, 1982. - 132 с.

9. Будыко М.И. Климат в прошлом и будущем. - Л.: Гидрометеоиздат, 1980. - 350 с.

10. Вайсберг Дж. Погода на Земле. Метеорологія. - Л.: Гидрометеоиздат, 1980. - 200 с.

11. Витвицкий Г.Н. Зональность климата Земли. - М.: Наука, 1980. - 120 с.

12. Вайсберг Дж. Погода на Земле. - М.: Наука, 1980. - 248 с.

13. Волошина А.П., Евневич Т.А., Земцова А.И. Руководство к лабораторним занятиям по метеорологии и климатологии. - М.: Изд-во МГУ, 1985. - 82 с.

14. Гарвей Дж. Атмосфера и океан. - М.: Прогресс, 1982. - 184 с.

15. Гилл А. Динамика атмосферы и океана: В 2 т. - М.: Мир, 1986. T.I. - 397 с.; Т.2 - 415 с.

16. Гончаренко С.У. Фізика Атмосфери. - К.: Либідь, 1990. - 124 с.

17. Гончаров Л.Д. Клімат і загальна циркуляція атмосфери. Навч посібник. - К., 2005. - 350 с.

18. Гончаров Л.Д. Кліматологія і загальна циркуляція атмосфери. - К.: Либідь, 2005. - 200 с.

19. Дзердзеевский Б.Л. Общая циркуляция атмосферы и климат. - М.: Наука, 1975. - 288 с.

20. Дикий Л.А. Гидродинамическая устойчивость и динамика атмосферы. - Л.: Гидрометеоиздат, 1987. - 250 с.

21. Динамика климата/ Под ред. С. Манабе. - Л.: Гидрометеоиздат, 1988. - 574 с.

22. Динамика погоды. /Под ред. С. Манабе. - Л.: Гидрометеоиздат, 1988. - 418 с.

23. Матвеев Л.Т. Курс общей метеорологии: Физика атмосферы. Л.: Гидрометеоиздат, 1984. - 752 с.

24. Неклюкова Н.П. Практикум по общему землеведению. - М.: Мир, 1977. - 143 с.

25. Неклюкова Н.П.. Общее землеведение. - М.: Просвещение, 1976. - 336 с.

26. Остапчук В.В. Метеорологія і кліматологія. Ніжин, 2006. - 190 с.

27. Прох Л.З. Погода та клімат. - К.: Рад. школа, 1957. - 162 с.

28. Судакова С.С. Общее землеведение. - М.: Недра, 1987. - 325 с.

29. Федорищак Р.П. Загальне землезнавство. - К.: Вища школа, 1995. - 223 с.

30. Хромов С.П., Мамонтова Л.И. Метеорологический словарь. - Л.: Гидрометеоиздат, 1974. - 568 с.

31. Хромов С.П., Петросянц М.А. Метеорология и климатология. - М.: Мир, 1994

32. Чернюк Г. В. . Метеорологія і кліматологія - Т., 2005. - 175 с.

33. Красилов В.А. Охрана природы: принципы, проблемы, приоритеты. М.: Институт охраны природы и заповедного дела, 1992. - 175 с.

ДОДАТКИ

Страницы: 1, 2, 3, 4