Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства

25

Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства

1. Політичний устрій країни

В адміністративному відношенні Франція поділена на 22 райони, а ті, в свою чергу, -- на 95 департаментів. До її складу входять такі володіння: у Південній Америці -- Французька Гвіана; у Вест-Індії -- острови Гваделупа і Мартініка; в Індійському океані -- острів Реюньйон і острів Майотта, у Північній Америці -- острови Сен-П'єр і Мікелон, у Тихому океані -- Французька Полінезія. Всі вони представлені у французькому парламенті.

Великі міста -- Ліон (1,3 млн), Марсель (1,25 млн), Тулуза (608 тис.), Ніцца (476 тис.) і Страсбург (338 тис.).Склад населення досить однорідний. Французів проживає 93,6%, алжирців -- 1,1%, португальців -- 1,1, марокканців -- 1,0%, італійців -- 0,4% та інших національностей (бретонці, фламандці, корсиканці, німці (в Ельзасі та в Лотарингії), баски) -- 2,8%. В країні нараховується 2 млн. робітників-емігрантів (вихідців з Південної Європи і Північної Африки), а разом із сім'ями -- близько 4 млн.

Державна мова -- французька.

Основна релігія -- християнство (77,7%).

Глава держави -- президент. Парламент як законодавчий орган складається із двох палат -- національних зборів і сенату.

Політичні партії: Об'єднання на підтримку Республіки, Союз французьких демократів, Республіканська партія, Партія радикалів і радикал-соціалістів, Французька соціалістична партія, Рух лівих радикалів, Французька комуністична партія та ін.

Франція розташована у Західному макрореґіоні Європи. Вона має сухопутні кордони на південному сході з Іспанією, Андоррою, на півночі і північному сході межує з Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, на сході -- з Швейцарією, на південному сході -- з Італією, на заході омивається водами Атлантичного океану, а на півдні -- Середземного моря.

Франції належать острів Корсика та малі прибережні острови.

2. Загальна характеристика господарства

Франція відноситься до високорозвинених постіндустріальних країн світу. Вона була однією з перших країн, що стали на шлях індустріального розвитку. У середині XIX ст. була другою у світі за рівнем економічного розвитку і наявністю колоніальних володінь після Великобританії. Пізніше темпи розвитку економіки Франції дещо спали. На початок XX ст. Франція була аграрно-індустріальною країною і характеризувалась сповільненими темпами розвитку економіки. Серед причин, що гальмували економічний розвиток, спеціалісти вказують на архаїчність сільського господарства, бідність запасів кам'яного вугілля, втрату перспективних областей -- Ельзасу і частини Лотарингії після поразки у франко-прусській війні 1870-1871 рр., переважний експорт французького капіталу за кордон, що гальмувало розвиток національної економіки.

Згідно з Версальським договором, після Першої світової війни Франція повернула собі Ельзас і Лотарингію -- разом із Лотаринґським залізорудним басейном вона отримала металургійні заводи, текстильну і машинобудівну промисловість.

Під час Другої світової війни Франція була захоплена фашистською Німеччиною. Країна зазнала значних руйнувань. Відбудова економіки розпочалася в 1944 р., після визволення Франції з-під німецької окупації.

У перші повоєнні роки було здійснено націоналізацію Французького банку, найбільших підприємств вугільної, газової, авіаційної промисловості, повітряного транспорту і автомобільних заводів фірми "Рено". Конкурентна боротьба між політичними партіями за владу супроводжувалася змінами в економічному і політичному житті: в 1949 р. Франція увійшла до Північноатлантичного блоку, а в 1966 р. вийшла із цієї військової організації, через короткий період знову повертається в НАТО, в 1957 р. вступила у Європейське Економічне Співтовариство. До середини 60-х років XX ст. Франція втратила основну частину колоніальних володінь, на місці яких утворилися нові незалежні держави.

За останніх п'ятдесят років Франція значно зміцнила свою економіку. Обсяг промислового виробництва виріс майже у шість разів, а продукція сільського господарства -- більше ніж удвоє. За обсягом промислового виробництва і розміром ВНП (1500 млрд. доларів) Франція займає четверте місце у світі після США, Японії і Німеччини.

У структурі ВНП питома вага промислової продукції значно перевищує частку продукції аграрного сектору, але поступається сфері послуг (частка сільського господарства -- 3,6%, промисловості -- 21,3% і сфери послуг -- 76,0%). Продукція промисловості домінує і в експорті країни.

Промисловість. Пік розвитку промисловості Франції припав на 1960-1973 pp. при середніх темпах росту близько 7%. Але згодом темпи почали спадати і у 80-х роках вже становили 1%. Особливо зменшилося виробництво традиційних товарів -- текстилю, шкіри, а також паперу, металургійної продукції, будівельних матеріалів. Менших змін зазнали хімічна та харчова промисловість.

Характерною особливістю розвитку промисловості 1990-х років є високі темпи розвитку галузей, що визначають НТП. На світовому ринку отримали визнання такі галузі промисловості, як аерокосмічна і воєнна промисловість, загальне машинобудування і металообробка, автомобілебудування, кольорова і чорна металургія, електронна і електротехнічна промисловість, атомна енергетика, фармацевтика, парфумерія, хімічна промисловість. Франція все більше орієнтується на наукомісткі галузі економіки, що посилює конкурентоздатність промислової продукції.

Провідні позиції Франція займає у робототехніці, засобах зв'язку, виробництві нових матеріалів, біотехнології, мікроелектроніці і навіть в енергетиці.

Енергетика є розвиненою галуззю у Франції. Вона спирається на використання як власних, так і імпортних паливно-енергетичних ресурсів: вугілля, нафти, природного газу, атомного палива. Країна забезпечена власними енергетичними ресурсами менше ніж на половину. Більше половини енергоносіїв Франція імпортує.

Серед країн Європи і світу Франція виділяється високою часткою електроенергії, що виробляється на атомних електростанціях (три четвертих). АЕС працюють переважно на власному урані, який видобувають у Центральному масиві. За рівнем розвитку атомної енергетики Франція поступається лише США. У Франції, на відміну від України, переважають невеликі атомні електростанції потужністю до 1 млн кВт.

Серед інших електростанцій виділяються ТЕЦ, що споруджені у промислових районах та біля великих міст (7,3%).

Великі ГЕС знаходяться на р. Рона і її альпійських притоках, багато їх також у центральному масиві, Піренеях і на витоках Рейну. ГЕС виробляють 17,0% електроенергії.

Вугільна промисловість країни переживає кризу. Видобувається вугілля також у Центральному масиві і на півночі країни. Видобуток вугілля постійно скорочується. У 1995 р. у Франції видобуто 7,5 млн. т кам'яного вугілля і понад 2 млн. т бурого вугілля, а через наступних 5 років -- відповідно 3 і 0,5 млн. т Головним районом видобутку вугілля залишається Лотарингія.

Незначним є видобуток нафти і природного газу, хоча заводи Франції переробляють понад 75 млн. т сирої нафти. Нафта надходить переважно з країн Південно-Західної Азії і переробляється на нафтопереробних заводах Марселя, Гавра, Дюнкерка, Руана, Бордо, Страсбурга.

Природний газ імпортується із Алжиру, Нідерландів, Росії.

Виробництво електроенергії у Франції постійно зростає. Якщо у вісімдесятих роках вироблялось близько 260 млрд. кВт/год., а в середині дев'яностих (1995) -- 493 млрд. кВт/год., то наприкінці 1990-х років цей показник перевищив 500 млрд. кВт/год.

Частину виробленої електроенергії Франція експортує. У Франції добре розвинена чорна металургія. Республіка відноситься до найбільших виробників чорних металів, займаючи друге місце у Західноєвропейському економіко-географічному макрореґіоні і п'яте -- у Європі після Росії, Німеччини, Італії і України.

Для виробництва чорних металів використовується, головним чином, місцева сировина. Франція, видобуваючи близько 12 млн. т залізної руди і виплавляючи понад 13 млн. т чавуну і 20 млн. т сталі, входить у десятку найбільших виробників чорних металів у світі.

Найбільше залізної руди видобувається у Лотарингії. Металургійні заводи повного циклу функціонують в Лотарингії, у містах Дюнкерк (північ Франції) і Фос-сюр-Мері (район Марселя), у Савойї, у групі міст Центрального масиву.

Франція має розвинену кольорову металургію, особливо алюмінієву, мідну і свинцево-цинкову. За видобутком бокситів країна займає перше місце у Західно-Європейському макрореґіоні і входить у двадцятку найбільших світових виробників (490 тис. т), а за виплавкою алюмінію (620 тис. т) поступається у Європі лише Російській Федерації і Норвегії, входячи у десятку найбільших світових виробників (1998 p.). Відомими виробниками алюмінію у Франції є департаменти Вар і Еро. Свинцеве-цинкові руди видобуваються у департаменті Гар (родовище Магин) і Tape (Нуайяк-Сен-Солві). За виробництвом свинцю (300 тис. т) і цинку (328 тис. т) країна займає відповідно сьоме і десяте місця у світі (1998 p.). У Франції видобувають також мідь, срібло, вольфрам, літій, сурму. Франція є основним виробником золота у Західній Європі -- 2,5 т на рік (родовища Салсінь у масиві Монтань-Нуар і Бурней у Центральному масиві).

Машинобудування -- головна галузь промисловості Франції. У ній функціонує 6500 підприємств. Частка галузі у загальній вартості продукції обробної промисловості країни становить майже одну третю, дещо поступаючись за цим показником США, Японії, Німеччині.

За вартістю продукції машинобудування Франція займає четверте місце у світі, поступаючись майже вдвічі Німеччині, у чотири рази -- Японії і у сім разів США.

Особливістю машинобудування розвинених країн є високий експортний потенціал їхньої продукції. Хоча у Франції він удвічі нижчий, ніж у Японії, однак більше третини загальної вартості експорту країни припадає на продукцію машинобудування.

Машинобудування розвинене у всіх районах Франції, але понад дві п'ятих зайнятих у цій галузі концентруються в районах Іль-де-Франс, Рона-Альпи і Нор-Па-де-Кале.

Провідною галуззю машинобудування є транспортне машинобудування, хоча у дев'яності роки XX ст. його обсяги дещо зменшилися. Однак окремі галузі, зокрема автомобільна, розвиваються. Наприклад, у 1998 р. у Франції вироблено майже 3 млн. автомобілів, у тому числі понад 80% -- легкових, що є четвертим показником у світі. Більшість автомобільних підприємств змістились на окраїни Столичного району і навіть у віддалені райони Франції -- Нормандію, Ельзас, Північ, Рона-Альпи. Правда, у виробництві сільськогосподарських машин намітився відчутний спад. Основні автомобільні заводи знаходяться у Парижі, Ліоні, Сошо-Монбельярді. Найбільш відомою автомобільною фірмою є "Пежо-Сітроен", яка забезпечує понад 30% випуску автомобілів у Франції.

Важливою галуззю машинобудування є авіаракетна. За виробництвом літаків (Airbus, Falkon, Mirage) Франція займає перше місце у світі. За кількістю зайнятих і обсягом виробництва у світі вона поступається лише США. Центри авіаційної промисловості -- Париж, Тулуза, Бордо і Маріньяні. Авіаракетна промисловість у Франції, на відміну від інших західноєвропейських країн, належить державі.

Суднобудування перебуває у стадії депресії. Великі верфі знаходяться в Сен-Назаре, Нанті, Дюнкерку.

Франція є відомим виробником залізничного обладнання, тепло- і електровозів. За виробництвом швидкісних поїздів займає перше місце у світі.

Значного розвитку досягла електротехніка і електронна індустрія, яка поряд із побутовими товарами випускає вироби промислового, наукового і військового призначення, електронно-обчислювальні машини. Вагому частину цієї продукції дають підприємства Великого Парижа. У цій підгалузі машинобудування міцні позиції займає американський капітал.

Хімічна промисловість займається виробництвом мінеральних добрив, гуми, пластмас, синтетичного каучуку, синтетичних волокон, миючих засобів, медикаментів тощо. Хімічні заводи базуються переважно на дешевій сировині та енергії. Так, в Лотарингії на базі місцевої сировини розвинені вуглехімія і виробництво соди, в Ельзасі -- виробництво калійних добрив, в Ландах -- лісохімія, в Альпах і Піренеях -- електрохімія.

Енергетична криза сімдесятих років XX ст. вплинула на зміну територіально-галузевої структури хімічної промисловості Франції. Посилилось значення великих центрів нафтохімічної промисловості, що орієнтується на імпортну сировину (Марсель, Нижня Сена). Водночас будуються дрібні підприємства наукомістких підгалузей, особливо фармацевтики і парфумерії в районах, що добре забезпечені кваліфікованою робочою силою (Париж).

Виробництвом синтетичних волокон у Франції виділяється хімічний концерн "Рон-Пулен" -- четвертий у світі виробник хімічних волокон.

Важливою галуззю легкої промисловості залишається текстильна, яка займає традиційні райони -- на півночі (Рубе-Туркуен, Ліль, Армант'єр, Комбре), де розвивається вовняне, лляне, джутове і бавовняне виробництво. На схилах Воґезів і Ельзасу -- бавовняне виробництво. У Ліоні, колишньому центрі виробництва тканин з натурального шовку, тепер розміщується головний ареал продукування хімічних волокон і тканий із них.

Центрами трикотажної промисловості є Париж, Труа, Рубе. Париж і сьогодні вважається законодавцем мод і найбільшим центром швейної промисловості не лише Франції.

Серед інших галузей промисловості важливе значення зберігає харчова промисловість. Для неї характерні невеликі підприємства, розміщені у малих містах та у сільській місцевості. Провідними субгалузями є м'ясна, молочна, борошномельна, консервна, хлібобулочна, виробництво алкогольних, зокрема марочних вин -- шампанське, бордоське, анжуйське, бургундське, кагор, коньяк) і безалкогольних напоїв. Підприємства первинної переробки сільськогосподарської продукції зосереджені у районах виробництва сировини, а також поблизу місць споживання.

Найбільшою концентрацією підприємств харчової промисловості виділяються Іль-де-Франс, Hop-Па-де-Кале, Пікардія, Бретань, землі вздовж Луари.

Сільське господарство Франції традиційно займає важливе місце у суспільному виробництві, хоча в останній період його частка значно зменшилась. Якщо в 1950 р. частка сільського господарства у ВНП держави займала 16,2%, а у вісімдесятих роках зменшилась приблизно на десять пунктів, то в кінці дев'яностих років -- 3,0%. Одночасно зменшилась зайнятість із 29,2% працездатного населення 1950 р. до 5,0% у 1997 p., що є найвищим показником серед країн Західноєвропейського макрореґіону. Вивільнене населення із сільського господарства було надійним джерелом поповнення робочою силою Паризької агломерації.

Основним виробником товарної сільськогосподарської продукції у Франції є фермери, які господарюють переважно на невеликих ділянках землі площею 20-25 га, але їх праця добре механізована. Так, у Франції на 100 га оброблюваної площі припадає 8 тракторів. Хоча це у 2,5 рази менше, ніж у сусідній Німеччині, але значно більше, ніж у інших країнах Європи, що мають розвинене сільське господарство.

За останніх 30 років виробництво сільськогосподарської продукції у Франції зросло щонайменше у п'ять разів. Правда, подорожчання енергії в останні десятиріччя вплинуло на підвищення цін на мінеральні добрива, пестициди, обладнання, що ослабило ресурсну базу сільського господарства і перетворило його у досить ризиковану галузь. Нині для отримання одного євро прибутку у сільському господарстві треба вкласти чотири євро, що дорівнює ефективності капіталовкладень у важку промисловість. Якщо до енергетичної кризи 1973-1974 pp. французькі селяни на закупівлю палива тратили 10% прибутку, то вже у вісімдесятих роках -- 20%, а у 90-х -- ще більше.

У цілому ж Франція є відомою аграрною країною. Так, за виробництвом збіжжя (1999 р.) вона займала четверте місце у світі і перше у Європі, цукрового буряку -- перше у світі і в Європі, винограду -- друге у світі і в Європі (після Італії). За кількістю вирощених свиней -- 9 місце у світі і 5 у Європі, а за наявністю ВРХ -- 13 місце у світі і друге у Європі (після Російської Федерації). Франція є відомим експортером сільськогосподарської продукції.

Структура сільського господарства характеризується великим розмаїттям галузей і приблизно однаковою значимістю рослинництва (47%) і тваринництва (53%) у вартості виробленої продукції.

Тваринництво. У Франції інтенсивно розвивається молочно-м'ясне тваринництво із використанням концентрованих кормів і пасовищного кормовиробництва. Важливим чинником підвищення продуктивності худоби вважається поліпшення кормової бази тваринництва, на відміну від своїх сусідів -- Нідерландів, Бельгії, де дуже висока частка імпортних кормів (відповідно 50 і 40%). Франція використовує їх у мінімальній кількості -- всього близько 10%.

Орієнтація Франції на власну кормову базу, використання досягнень селекції та сучасної індустріальної бази дає змогу нарощувати виробництво тваринницької продукції навіть при деякому скороченні поголів'я ВРХ. У 1999 р. нараховувалось 20,2 млн. голів ВРХ. Франція вважається одним з найбільших продуцентів молока у Європі і п'ятою країною у світі (24,5 млн. т), поступаючись лише США, Росії, Індії і Німеччині. Франція вважається основним виробником волового м'яса і телятини у Європі, випередивши за цим показником Німеччину, Італію і Великобританію. Дуже вплинуло на збільшення виробництва м'яса і зміну структури тваринництва свинарство. Поголів'я свиней у Франції зростає. В 1999 р. нараховувалось 16,1 млн. голів свиней. Для Франції характерне інтенсивне свинарство беконного і напівсального напрямку спеціалізації -- третє місце у світі після США і Німеччини. Інтенсивне свинарство розвинене у Центральному районі.

На вівчарстві спеціалізується район Косс-Нуар.

У Франції розвивається також промислове птахівництво. Воно наближене до споживача -- великих аґломерацій і промислових центрів.

У цілому сільське господарство Франції залишається найбільшим виробником продовольства у Європі, продукція якого використовується не лише для власних потреб, а й для експорту на європейський і світовий ринки.

У рослинництві найбільшу питому вагу займає зернове господарство (30%). Основна культура -- пшениця. У 1999 р. її вирощено майже 37 млн. т (57,7% від усієї кількості зернових). Основними пшеничними районами є Північно-французька і Аквітанська низовини, де особливо багато великих капіталомістких господарств, а також у субрайонах Центр, Пікардія, Шампань-Ардени, Іль-де-Франс. Середня врожайність пшениці перевищує 50 ц/га. Другою зерновою культурою є кукурудза. Головні посіви зосереджуються на південному заході країни. Середній збір зерна кукурудзи, при врожайності 80-100 ц/га, у кінці дев'яностих років XX ст, впритул наблизився до 17 млн. т, що становить понад четверту частину від загальної кількості зібраних зернових. Третьою зерновою культурою є ячмінь. Його збір сягає 10 млн. т. На півночі Франції місцями вирощують овес, а на бідніших ґрунтах Центрального масиву -- жито. На зрошуваних землях у дельті Рони -- рис.

Страницы: 1, 2