У північному Межиріччі ростуть вологі субтропічні ліси. Тут поширені араукарії з цінною деревиною, кедр, лапачо та астроніум, смола якого використовується для отримання скипидару.
Далі на південь переважає чагарникова рослинність, заболочені території вкриті очеретами, тростинами, лататтям, а піднесені сухі - луками з багатим трав'яним покривом.
Зустрічаються розріджені ліси з акацій, мімоз, страусового дерева, на берегах річок - пальмові гаї.
Простори Пампи - пасовища, частина яких розорана і використовується під землеробство. У перекладі з мови індіанців-кечуа "Пампа" означає "позбавлена деревної рослинності". Колись степи Вологої Пампи були вкриті численними злаками (ковила, перловник, дике просо) і барвистим різнотрав'ям. Але з розвитком землеробства тут почали розмножуватися бур'яни, і степи втратили свій початковий вигляд.
У Сухій Пампі поширена ксерофітна рослинність: низькорослі дерева, колючі чагарники, жорсткі трави. Аналогічна рослинність поширена на захід від Пампи, у міжгірних долинах, де жорсткі злаки і ксерофітні чагарники чергуються з кактусами.
Рослинний покрив Патагонії має напівпустельний характер. Деревної рослинності майже немає, крім вербових лісів по долині ріки Ріо-Негро. Долини рік вкриті луками із злаків. На плато, де сильні вітри і літня спека, ростуть подушкоподібної форми чагарники і жорсткі злаки. Лише на північ від річки Ріо-Негро зустрічаються чагарники аргентинського м'ятлика, ковила, типчак, вівсяниця. Злакові степи поширені і в передгір'ях Анд.
Вологі східні схили Прекордільєр на висоті від 400 м до 1600 м вкриті густими лісами, переважно лаврами, від 1600 м до 2500 м - вільховими лісами, які вище змінюються злаковими степами.
На східних посушливих схилах Анд - бідна напівпустельна рослинність. В Пуна-де-Атакама поширені жорсткі злаки і ксерофітні чагарники.
На південь від 37° пд. ш., де випадає більше опадів, у передгір'ях Анд зустрічаються ліси буку з підліском з бамбука і папороті. У вологих Патагонських Андах - густі змішані ліси з хвойних, вічнозелених і листяних дерев. Серед них зустрічаються ендеміки.
Ліси займають 21,6% території Арґентини.
Тваринний світ
Тваринний світ Арґентини не такий багатий і різноманітний, як в інших країнах Південної Америки, але він має чимало ендемічних видів. До них належать пампаський олень, пампаська кішка, магеланова собака. Вони мешкають в Андах, їх передгір'ях і в малонаселених областях Патагонії.
З хижих звірів зустрічаються: на півночі країни - ягуар, реліктовий очковий ведмідь, пума (Чако і напівпустелі Патагонії).
На відкритих просторах багато броненосців і гризунів (віскаша, мара, туко-туко та інші). На берегах водоймищ мешкають нутрії і видри.
В Андах мешкають ендемічні тварини, серед них: два види лам - вікунья і гуанако, але нині вони зустрічаються рідко, і маленькі гризуни чинчильї (шиншили), які через своє м'яке сріблясте хутро майже повністю винищені.
У країні багато птахів: південноамериканський страус-нанду, теру-теру, різні види папуг та інші. У лісах зустрічається колібрі.
На болотах і озерах безліч водоплавних птахів з яскравим забарвленням. На берегах водоймищ зустрічаються фламінго і чапля. У саванах і лісах багато змій і ящірок.
Для охорони рослинного і тваринного світу створені національні парки (Лос-Гласьярес, Науель-Уапі, Ланін, Лос-Алерсес та інші).
Корисні копалини
За запасами нафти і газу Аргентина займає 3-є місце в Лат. Америці. Виявлено 5 нафтогазоносних басейнів, які, головним чином розташовані в западинах Передандійського прогину. Загальна кількість родовищ нафти та газу складає понад 300. Вони зосереджені переважно в бас. Неукен і Сан-Хорхе. Нафтогазоносними є піщані відкладення мезозою (бас. Мендоса, Неукен, Сан-Хорхе, Магелланів) і кайнозою (Сан-Хорхе і Магелланів). Найбільші родовища нафти - Комодоро-Рівадавія, Ель-Саусе, Барранкас; газу - Лома, Ла-Плата, Кампо-Дуран, Мадре-Хонес, Кондор.
За запасами вугілля Аргентина займає 7-е місце в Лат. Америці. Найбільший кам.-вуг. басейн - Ріо-Турбьо, загальні запаси 350 млн т., провінція Санта-Крус. Він пов'язаний з вугленосною товщею крейди, палеогену, міоцену.
За підтвердженими запасами урану Аргентина займає 2-е місце в Латинській Америці (після Бразилії) і входить у першу десятку країн світу. Родов. урану пов'язані з осадовими породами, за характером інфільтраційні і гідротермальні. Найбільше родов. - Сьєрра-Пінтада (загальні запаси 12 тис. т). Родовища урану знаходяться у провінціях Мендоса і Хуан (на півночі).
Основні запаси залізних руд пов'язані з нижньопалеозойськими залізистими формаціями. Найбільші родовища залізних руд: Сьєрра-Гранде (пров. Ріо-Негро, загальні запаси 200 млн т, вміст Fe 40%), Сапла (Сьєрра-Сапла в пров. Жужуй, відповідно 110 млн т, 45%).
В Аргентині є незначні запаси марганцевих руд (родов. Фаральон-Негро), які містять також золото (9 г/т) і срібло (16 г/т). Перспективний район Альта-де-ла-Бленда, потенційні ресурси якого оцінюються в 3 млн т.
В країні відомий ряд родовищ мідних руд - мідно-порфірового і молібден-мідно-порфірового типів (Бахо-де-ла-Алумбрера, загальні запаси 430 млн т руди). Родовища мідного залізняку знаходяться у провінціях Мендоса і Хуан,
Аргентина належить до числа країн, що володіють істотним мінерально-сировинним потенціалом молібдену. Вона диспонує 3,9% загальних і 7,2% підтверджених світових запасів молібдену. Підтверджені запаси цього металу в країні сконцентровані в двох родовищах молібден-міднопорфірового типу. Це велике родовище Ель-Пачон в провінції Хуан з підтвердженими запасами понад 100 тис.т, з вмістом молібдену в комплексних молібден-срібно-мідних рудах 0.015-0.016% і надвелике, також комплексне родовище Агуа-Ріка (провінція Катамарка) з підтвердженими запасами 385.9 тис. т, з вмістом молібдену в молібден-золото-мідних рудах 0.028-0.032%.
Родовища свинцево-цинкових руд пов'язані з ранньопалеозойськими інтрузіями гранітів - родовище Агілар, провінція Жужуй. Вольфрам. Запаси вольфрамових руд зосереджені головним чином в численних дрібних родовищах, найбільше з яких Лос-Кондорес (запаси 3 тис. т WO3).
За запасами берилію Аргентина займає 2-е місце в Лат. Америці (після Бразилії, 1999). Родовища останнього зосереджені в пегматитах кристалічного фундаменту в Лас-Тапьяс (загальні запаси 30 тис. т), Лас-Паломас, Ла-Есмеральда та ін. З пегматитами пов'язані також родовища танталових і ніобієвих руд в сьєррах Пампи.
У Аргентини є також родов. бариту (Орхета, Діаманте), флюориту (Ноласько, Ільда), сірки (Серро-Тустле, Оверо, Пуенче), боратів (Порвенір, Бланкіта), азбесту (Ірма, Тереса, Сусана), слюди (Катамарка, Абундансія ), олова.
Населення
Населення Аргентини сфомувалось під впливом імміграції. До початку 16 століття країну населяли американські індіанці. На північному заході жили діагіти та кечуа. Вони були осілими, займались різними ремеслами, будували мости та дороги, знали іригацію. На північному сході жили гуарані, які займались землеробством. На сході, у Пампі, проживали кочові народи гарруа та керанді (інші назви: хет та пуельче). Патагонію населяли племена арауканів, теуельче та алакалуфів. Вони займались торгівлею шкірами та тканиною. На архіпелазі Вогняна Земля жили она та ямана, які були мисливцями та риболовами.
На середину 16 століття чисельність індіанців становила юлизько 340 тис. осіб. В цей час почалась іспанська колонізація Аргентини. Конкістадори винищували індіанців і до середини XX ст. вони лишились тільки в найвіддаленіших кутках країни: на північному заході (у провінціях Жужуй та Сальта), півночі (провінція Формоса) та півдні (Патагонія та Вогняна Земля). Іспанська колонізація йшла трьома напрямками: північно-західним із Болівії та Перу, західним із Чилі, східним від Атлантичного океану.
У провінції Санта-Крус існувала резервація народу теуельче. На середину 1960-их років її чисельність становила всього 50 осіб. Деякі народи винищувались масово і їх кількість стрімко скорочувалась майже до сьогодення. Так алакалуфів на початок XX ст. лишилось всього 500 осіб, а на 1957 рік -- вже 60 осіб. Чисельність народу ямана в 1938 році складала 24 особи, а на 1967 рік всього 5 осіб; народу она -- в 1880 році 2 000 осіб, а в 1967 році всього 2 особи.
Іммігранти засновували нові міста. Так серед перших поселень з'явились Сантьяго-дель-Естеро (1550 рік), Мендоса (1560 рік), Сан-Хуан (1562 рік), Тукуман (1565 рік), Сальта (1582 рік). На середину XVIII ст. іспанців вже було 382 тис. осіб, в 1810 році -- 446 тис. В основному вони заселяли північно-західні та західні регіони. Займались землеробством, ремісництвом, торгівлею з Перу. Свої поселення засновували також єзуїти -- на півночі та північному сході, де вони створювали місії. Іспанці, що оселились на сході країни і асимілювали індіанців поступово набували певних етнічних відмінностей. Цих метисів почали називати гаучо. Вони займались мисливством, мали свої відмінні ознаки в одязі -- пончо, сомбреро, чоботи з кінської шкіри, носили довгий ніж факон, ласо. Серед чоловіків проводились перегони на конях, конкурси співу та гри на гітрі серед паядорів.
Ядро сучасних аргентинців сформували креоли, нащадки іспанців та індіанців, що ними асимілювались. В часи іспанської колонізації в'їзд іноземців був заборонений, дозвіл отримували тільки ті, хто жив у Іспанії більше 5 років. З 1812 року відкрився вільний в'їзд населння. В часи незалежності був створений департамент імміграції з філіалами в європейських країнах. 1876 року був прийнятий закон про імміграцію, який передбачав пільги в'їжджаючим до країни, оплачувався проїзд з Європи, надавався кредит на землю. Повний облік іммігрантів ведеться з 1857 року. До 1940 року до Аргентини в'їхало 7 млн. осіб, за цими показниками вона посідала 4 місце в Америці після США, Канади та Бразилії. Найбільше іммігрантів приїжджали із Італії (3 млн. осіб, 40 %; вони селились в сільській місцевості) та іспанці (2 млн. осіб, 30 %; селились у містах). В країні селились також французи (239 тис. осіб), поляки (180 тис. осіб), євреї, данці, шведи, а також вихідці із Росії (росіяни, українці, білоруси, російські німці; селились в провінції Ентре-Ріос).
Аргентина поділяється на двадцять три провінції (ісп. provincias, однина: provincia) і один федеральний округ (Capital de la Repъblica або Capital de la Naciуn, неофіційно Capital Federal). Федеральний округ і провінції мають свої власні конституції, але існують під федеральною системою. Провінції у свою чергу поділяються на департаменти (ісп. departamentos, однина: departamento), за винятком провінції Буенос-Айрес, яка роділяється на "підрозділи" partidos.
Сучасна економіка: загальна характеристика господарства
Сучасна Аргентина -- індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та нафтохімічна, металургійна. Основний транспорт -- залізничний, автомобільний, морський. Всі провінції Аргентини пов'язані мережею залізниць, загальна протяжність яких становить 34,4 тис. км. Істотну роль відіграє водний транспорт. У країні функціонують 7 великих і 30 дрібних портів. Одним з найбільших портів Латинської Америки залишається Буенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти: Росаріо, Ла-Плата. Естуарій Ла-Плата і впадаючі в нього ріки Парана, Уругвай і Парагвай утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю бл. 3000 км.
Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються переважно національною авіакомпанією "Аеролінеас аргентинас", яку контролює іспанська компанія "Іберія ерлайнз". Основний центр повітряного сполучення -- столиця країни; в межах аґломерації Великого Буенос-Айреса знаходиться міжнародний аеропорт Есейса і дев'ять більш дрібних аеропортів, обслуговуючих внутрішні лінії.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]:ВВП -- $ 306,2 млрд Темп зростання ВВП -- 3,9 %. ВВП на душу населення -- $8475. Прямі закордонні інвестиції -- $ 4,3 млрд Імпорт -- $ 38,3 млрд (г.ч. Бразилія -- 22,6 %; США -- 19,4 %;Німеччина -- 6,0 %; Франція -- 5,1 %; Італія -- 5,1 %). Експорт -- $ 31,4 млрд (г.ч. Бразилія -- 30,3 %; США -- 8,1 %; Китай -- 6,7 %; Нідерланди -- 4,2 %; Уругвай -- 3,2 %).
У розвитку господарства Аргентини виразно виділяється 7 послідовних періодів: створення натурального господарства (16-18 ст.); формування загальнонаціональної економіки (кінець 18 ст. -- 1860); етап переважного експорту зерна і худоби (1860--1930); створення промислової бази в містах (1930--1945); проголошений Пероном розвиток економіки з опорою переважно на внутрішні ресурси і перебудова економіки при провідній ролі держави (1945--1975); фаза економічної нестабільності в період військової диктатури (1976--1983); нарешті, фаза поступової стабілізації економіки і її структурної перебудови, направленої на розвиток ринкових відносин. Географічна різноманітність і багатство природних ресурсів створюють сприятливі умови для розвитку господарства Аргентини. Вона першою з латиноамериканських країн створила сучасну потужну індустріальну базу. Обробна промисловість займає важливе місце в господарстві країни, забезпечуючи 20 % ВВП.
В обробній промисловості домінує важка промисловість; однак традиційні галузі легкої і особливо харчової промисловості займають як і раніше важливе місце і мають експортне значення. Біля 2/3 промислової продукції виготовляється в районі Буенос-Айреса; тут зосереджені підприємства нафтопереробної, металобробної, харчової промисловості, а також виробництво тканин, електротехнічного і електронного обладнання, транспортного обладнання, цементу, шин, хімічні і фармацевтичні підприємства. З інших промислових центрів найбільше значення мають Кордова, де знаходяться великі автомобільні і сталеливарні заводи; Мендоса -- центр харчової промисловості і машинобудування; Росаріо -- металургійне, нафтопереробне і хімічне виробництво, харчова промисловість; Санта-Фе -- автомобільна, сталеливарна, станкобудівна, целюлозно-паперова і харчова промисловість. Найбільші діаспорні утворення -- українська і єврейська общини.
Чорна металургія країни -- найстаріша на континенті, але розвивається досить повільно, з великим навантаженням потужностей через нестачу сировини. З галузей кольорової металургії розвинені: виробництво свинцю, цинку, міді, алюмінію на базі власної і привізної сировини.
Машинобудування займає провідне місце по вартості продукції у важкій промисловості. Найбільш розвинені транспортне машинобудування, сільськогосподарське машинобудування, виробництво обладнання для харчової промисловості, електротехніка. У транспортному машинобудуванні лідирує автомобілебудування, розвинені суднобудування, авіабудування. Відмінною рисою сільського господарства Аргентини в порівнянні з іншими країнами Латинської Америки є той факт, що вона не тільки повністю забезпечує себе продовольством, але і експортує його. За споживанням продовольства на душу населення країна перевершує інші країни регіону, а за споживанням м'яса -- розвинені країни. По поголів'ю великої рогатої худоби Аргентина займає шосте місце в світі, по виробництву м'яса на душу населення -- п'яте, а по його споживанню -- перше. М'ясо -- національна їжа аргентинців. У рослинництві головне місце традиційно займають зернові і масляничні культури експортного значення. По збору пшениці Аргентина -- одна з провідних країн світу.
У 1995 чисельність самодіяльного населення в Аргентині складала бл. 13,1 млн чол. У період з 1960 по 1994 частка робочої сили, зайнятої в сільському господарстві, знизилася з 20 до 12 %, а частка зайнятих в промисловості -- з 36 до 31 %, тоді як процент зайнятих в сфері обслуговування виріс з 44 до 57 %. Рівень безробіття в містах поступово збільшувався, з 6 % в 1985 до 8 % в 1992, і досяг абсолютного максимуму в 18,6 % в травні 1995. Більш стійке економічне зростання, що почалося в 1996, дозволило знизити безробіття з 13,7 % в жовтні 1997 до 12,4 % в жовтні 1998. Однак багато які з створених в останні роки робочих місць призначені для некваліфікованих і низькооплачуваних категорій працівників. Більш того згідно з офіційною статистикою, крім майже 1,6 млн безробітних, у 1998 в країні нараховувалося ще 1,8 млн чол. (13,3 % економічно активного населення) зайнятих неповний робочий тиждень. Аргентина займає 3-є місце в Латинській Америці по споживанню енергії на душу населення (поступаючись Венесуелі і Мексиці). Це пояснюється наявністю в країні розвиненого урбанізованого промислового сектора. А. має в своєму розпорядженні всі види енергетичних ресурсів, за винятком кам'яного вугілля. Електроенергія виробляється головним чином гідроелектростанціями і традиційними тепловими електростанціями, є також атомні станції.
Сільське господарство
Аргентина традиційно є одним з провідних світових виробників і експортерів зерна і муки, проте залежна від коливань на найбільшому ринку експорту в сусідній Бразилії.
Посівна площа по пшениці складає від 4,2 до 6,8 млн га. Врожайність -- 2,1 -- 2,9 тонн/га. Виробництво коливається в межах 9,5 -- 16,3 млн тонн. Експорт -- 4,3 -- 11,8 млн тонн. Споживання всередині країни -- 4,9 -- 5,5 млн тонн. Перехідні запаси складають 0,3 -- 1,5 млн тонн.
Вагому частину в сільськогосподарському виробництві займає кукурудза. Посівні площі по кукурудзі складають 2,4 -- 3,3 млн га. Врожайність 5,5 -- 8,0 тонн/га. Виробництво 14,7 -- 22,5 млн тонн, з нього експорт 9,0 -- 15,3 млн тонн. Споживання всередині країни -- 4,1 -- 7,5 млн. тонн. Перехідні запаси -- 0,2 -- 1,7 млн тонн. Імпорт незначний.
Освіта
Офіційно в Аргентині проголошено загальне обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. У 1954 було 16 189 поч. шкіл (2 565 164 учні), проте бл. 2/3 дітей шкільного віку залишається поза школою. В А. існує "єдина шкільна система", але в серед. школах, як правило, навчаються діти заможних. У 1954 було 459 серед, шкіл (102 742 учні) та 1340 проф. шкіл (216 343 учні). Релігійні організації (католицькі) мають у своєму віданні широку мережу шкіл різного типу, під їхнім впливом перебуває також багато приватних шкіл. У вищих нівч. закладах -- 141 893 студенти. Найбільший університет у Буенос-Айресі (засн. 1821). Найбільша бібліотека -- Національна в Буенос-Айресі (607 208 томів). Музеї: Нац. музей образотворчих мистецтв, Національний історичний, Природничих наук у Буенос-Айресі та ін. В столиці є наук, установи і товариства (Академія літератури, Нац. академія права та ін.).
Архітектура
Індіанські племена, що за давніх часів населяли країну, залишили порівняно небагату спадщину в будівельному мист. З 16 ст. під впливом завойовників створюється нова архітектура в традиціях іспанського бароко (собор у Кордові, 18 ст.). В 18--19 ст. поширюються впливи архітектури класицизму, спочатку стриманої та монументальної (собор у Буенос-Айресі, 1804), потім пишної. В 2-й пол. 19 ст. в архітектурі А. запанувала еклектика, з поч. 20 ст. -- конструктивізм.
Образотворче мистецтво
Мистецтво стародавнє населення ргентини. -- індіанців -- кочових пастухів проявилося лише в орнаментуванні побутових і культових предметів.
З 16 ст., після завоювання країни іспанцями, аргент. мистецтво перебувало під впливом мистецтва метрополії. В 17--на поч. 18 ст. в архітектурі, скульптурі і живописі панує бароко, в кін. 18--на поч. 19 ст. його змінює класицизм.
Сучас. живопис А. виник у 1-му десятилітті 20 ст., зазнаючи впливу імпресіонізму. Визначними сучас. художниками А. є монументалісти Л. Спілімберго та Х.-К. Кастаньїно, що присвячують свої твори людям праці. Велику популярність здобула творчість А. Берні. Група "Боедо" об'єднує головним чином графіків, які в своїх творах порушують соціальні теми (Д. Урручуа, А. Віго). Значних успіхів досягла нац. скульптура в творчості Р. Іруртія, А. Ріганеллі та X. Фіорованті. В сучасному мистецтві Аргентини сильні також формалістичні напрями.
КІНО
Перший фільм в Аргентині був створений 1916; у 1930 -- перший звуковий фільм "Пісня гаучо" (режисер Феррейра). Серед визначних творів аргент. кінематографії: "Війна гаучо", "Дика пампа" (режисер Л. Демаре), "Альбеніс" (режисер Л.-С. Амадорі), "Течуть каламутні води" (режисер У. дель Карріль), "Кам'яні обрії" (режисер Р.-В. Баррето). Відомі аргент. кіноактори: Ф. Наварро, Л. Торрес, Е. Муїньйо, Т. Мерельйо, Л. Сан-дріні та ін. Аргент. кіномистецтво залежить тепер від "Центральної кінокомпанії" і "Акціонерної спілки Клементе Лококо", які випускають на екрани переважно продукцію Голлівуда. Деякі аргентинські фільми йшли на екранах України, зокрема, телесеріал Буремний шлях.
Преса та радіо
В Аргентині видається понад 140 газет. Найвідоміші з них: "Демокрасія" ("Democracia"), "Ла насьйон" ("La Nacaiтn"), "Ла пренса" ("La Prensa"), "Ель мундо" ("El Mundo"). Орган соціалістич. партії -- "Вангуардія" ("La Vanguardia"); орган прогресивної інтелігенції -- "Пропосітос" ("Propositos"); органи компартії -- "Нуестра палабра" ("Nuestra palabra") і "Ла ора" ("La Hora").
Радіостанції Аргентини належать в основному трьом компаніям: "Ель мундо", "Бельграно" і "Сплендід". В Буенос-Айресі -- телевізійний центр.
Список використаної літератури
Українська радянська енциклопедія
Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. -- Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. -- 752 с. ISBN 966-7804-78-X
Губарчук П. Українці в Аргентіні. "Жовтень", 1956, № 12 і "Волинь", 1957, №3;
Дмитерко Л. Там, де сяє Південний Хрест. К., 1957;
Країни світу "Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля"Харків 2005
