структурі ценозів вільхових боліт найбільш зволожені вільхово-очеретяні угруповання. Вони менш поширені, ніж вільхово-осокові, і не займають великих площ. Частіше трапляються в Лісостепу, рідше на Поліссі. За умов високого стояння води деревостан вільхи розвинутий мало. У віці 40-60 років дерева досягають 16-18 м заввишки та діаметра стовбурів 14-40 см.

При застійності вод і меншій обводненості в наземному покриві виділяються синузії гідрофільних мохів.

На дуже зволожених болотах розвиваються вільхово-осокові ліси.

При слабопроточних і застійних водах, погіршенні аерації та мінерального живлення розвиваються вільхово-папоротево-гіпнові, вільхово-очеретяно-гіпнові, вільхово-осоково-гіпнові та вільхово-осоково-сфагнові асоціації. їх особливістю є рясний розвиток гіпнів і сфагнів. Внаслідок сповільненого стоку води у весняно-осінній період та через наявність у наземному покриві гіпнових і сфагнових мохів розвиток деревостану погіршується, а кількість видів скорочується. Бонітет деревостану вільхи знижується до IV класу. Цей екологічний ряд знаменує подальший ступінь мезотрофності вільшняків і зближення їх з перехідними лісовими болотами.

2.3 Чагарникові болота

За останні десятиріччя площа чагарникових боліт помітно зростає, оскільки значно зменшено сінокосіння на болотах, а також розчищення сінокосів і пасовищ від чагарників. Ці рослинні угруповання часто трапляються на долинах малих річок, де малі притоки і верхів'я річок майже повністю покриті чагарниками. їх окремі ділянки трапляються на заплавних, долинних і староруслових болотах, часто вони повністю покривають торфорозробки.

До чагарникових боліт відносять болота, в яких чітко виділяється ярус чагарників, а їх зімкнутість становить не менше 0,3 або 30% загального покриття. Болота зі ступенем зімкнутості 0,1-0,2 належать до рідкочагарникових. їх особливістю є домінування гелофітів у трав'янисто-моховому покриві і насиченість поверхневого шару торфу коренями чагарників.

Листопадні чагарникові болота об'єднують вільховочагарникові.

В умовах меншого обводнення, але періодичного затоплення поширені (особливо вздовж річок) лозово-купинястоосокові угруповання. Проміжки між ними заповнені водою і заселені гідрофільними видами рослин.

Із зниженням обводеності і за періодичного підсихання в травостої збільшується участь дрібних осок, болотного різнотрав'я та злаків. Тому тут виникають лозово-кореневищно-осокові угруповання. При цьому чагарниковий ярус більш розріджений і низькорослий (1,6-2,5 м), його зімкнутість становить 0,3-0,5. За таких умов проективне покриття травостою збільшується до 60-80%. Осоки домінують з загальним покриттям 50-60%.

На підсихаючих або антропогенно порушених болотах, особливо на тих, де проводилось систематичне сінокосіння та випасання, у травостої зростає роль злаків, а тому виникають лозово-осоково-злакові угруповання, в яких злаки співдомінують з осоками.

Вільхові чагарникові болота мають спорадичне поширення. Частіше трапляються на болотах Західного Лісостепу, рідше - на болотах в інших регіонах. Вони виникли на місці зведених вільхових або вільхово-березових лісів чи внаслідок самосіву вільхи, проте через антропогенний вплив (насамперед використання цих боліт як пасовищ, сінокосів тощо) не досягли розвитку жерняків або лісових насаджень. Нерідко з'являються на місці торфорозробок, у заплавах річок, особливо у дуже заболочених верхів'ях малих річок та струмочків.

Розвиваються вільхові чагарникові болота на торфовищах різної потужності (від 0,5 до 5-7 м завглибшки), часто трапляються на заболочених землях з потужністю торфового шару 0,3-0,5 м, тобто на торф'янисто-глейових або торф'яно-глейових чи мулуватих ґрунтах. В останньому випадку їх поверхня вирівняна, майже без купин, тимчасом як на торфовищах в міру зростання потужності торфового шару зростає висота пристовбурних підвищень у чагарників пневого походження, однак у чагарників насіннєвого походження ця закономірність не спостерігається (такі підвищення в них менших розмірів).

Через диференціацію поверхні, на якій ростуть вільхові чагарники, вони набувають різного ступеня зволоження. Що стосується гідрологічних вимог едифікатора, то він віддає перевагу проточним водам; за цих умов частіше формуються жердняки, які трансформуються в лісові угруповання різного ступеня розвитку з різними еколого-ценотичними взаємозв'язками.

Вільхові чагарникові болота досить різноманітні у флористичному і ценотичному відношенні. Вільхові кущі за оптимальних умов проточності ґрунтових вод і багатства водно-мінерального живлення досягають висоти 2-3 м, а подекуди 4-5 м. Гірше вільха розвивається в умовах застійності води на улоговинних болотах, тут вона так і залишається на чагарниковій стадії розвитку. За приуроченістю найбільш поширені притерасні болотні угруповання. Тут вони і найрізноманітніші, що обумовлює флористичний склад та його асоційованість з едифікатором.

На лісостепових болотах досить часто трапляються вільхово-очеретяні угруповання. Менша участь тут інших видів рослин.

Подальше зрідження чагарникового ярусу до зімкнутості 0,3-0,4 та поступове підсихання або осушення боліт спричинюють розвиток вільхово-злакових і вільхово-злаково-різнотравних ценозів неоднорідної еколоґїі та асоційованості видів.

2.4 Трав'янисті болота

На низинних болотах Полісся та Лісосепу переважають відкриті трав'яні рослинні угруповання. В їх сучасному складі виділяються дві групи: природні болотні угруповання, що розвиваються на неосушених або вторинно заболочених болотах, та штучні болотні угруповання, які сформувалися на осушених болотах, новоутворені або природновідновлювані в процесі постмеліоративних змін.

Трав'яні болотні угруповання характеризуються рядом еколого-ценотичних, біологічних і господарськи цінних ознак, а саме:

- трав'яні болота не мають будь-якого виявленого деревного або чагарникового ярусу;

- всі трав'яні угруповання утворені виключно трав'янистими видами квіткових або вищих спорових рослин, котрими визначаються ценотичні взаємозв'язки між ценоелементами, їх фізіономічність, структурна почленованість і продуктивність;

- оптимальні умови для свого розвитку трав'янисті види знаходять на долинних, староруслових, заплавних, улоговинних болотах з проточними, хоча б тимчасово болотними водами;

- домінуючими едифікаторами травостою є осоки і злаки, меншою мірою види болотного різнотрав'я, хвощі та папороті. їх щільність та фітомаса є лімітуючими факторами, якими визначається взаємозв'язок як між компонентами фітоценозів, так і між останніми та торфовим субстратом з його тепловим і гідрологічним режимом;

- проточність ґрунтових вод, алювіальність і делювіальність обумовлюють те, що трав'яні ценози бідні за видовим складом, малоструктуровані, мають слаборозвинутий моховий покрив.

Високотравні болота в складі лісостепових боліт досить поширені. Менше їх на болотах Полісся. Такі угруповання приурочені до найбільш знижених і обводнених ділянок болотних масивів. Це здебільшого повністю заболочені заплави малих річок з незадовільним стоком води, тальвеги балок, стариці, старі русла річок, заростаючі ставки, приозерні ділянки, на яких надовго застоюється повенева, дощова або тала вода. Лише в роки з дуже жарким літом вони місцями пересихають.

Високотравні угруповання специфічні, вони мають свої особливості екології та асоціювання. На нашу думку, це достатня кількість тепла, вологи, елементів зольного та азотного живлення. Площі високотравних угруповань збільшуються в напрямку з півночі на південь, де в період вегетації температура підвищується до 30 °С і більше, добре прогріваються болотні води, а їх випаровування сприяє зростанню вологоємності малорухливого повітря всередині фітоценозів. У лісостеповій зоні, де підстилаючими ґрунтоутворюючими породами є леси, болота краще забезпечені зольним І азотним живленням, ніж на Поліссі.

Характерною особливістю високотравних угруповань є монодомінантність. У більшості випадків їх основним едифікатором виступає високо-травний вид із загальним покриттям ценозів 50-90%. Саме вони й визначають структуру болотних угруповань. Як правило, такі ценози одноярусні, рідше двох- і багатоярусні, вони мають бідний флористичний склад і низьку видову насиченість, спрощену одноярусну будову. Кількість видів у ценозах збільшується при зниженні обводненості рослинних угруповань. Мала вертикальна і горизонтальна почленованість високотравних угруповань, мабуть, обумовлена одноманітністю травостою та вирівняністю поверхні місцезростання, його екологічною однорідністю.

Таким чином, високотравні види утворюють своєрідну ценотично і фізіономічно відокремлену групу болотних видів рослин, котрі, асоціюючися між собою, формують досить стійкі трав'янисті комплекси, які визначають їх продуктивність та господарську цінність.

2.5 Трав'янисто-мохові болота

На болотах помітне місце в рослинному покриві займають трав'яно-мохові ценози. Характерною їх ознакою є відсутність будь-якого вираженого деревостану або чагарникового ярусу. Трапляються окремі дерева або біогрупи, окремі кущі чи їх невеликі плями. їх особливістю є безлісність, відкритість і непорушність фітоценозів.

Порівняно з трав'яними, трав'яно-мохові угруповання відрізняються рядом еколого-ценотичних і господарсько цінних ознак:

1. На трав'янисто-мохових болотах поширені тільки трав'янисто-гіпнові болотні угруповання. Трав'янисто-сфагнові угруповання трапляються невеликими ділянками на староруслових болотах (долина р. Супій). Із мохів тут відмічено ряд сфагнів евтрофної екології, але їх проективне покриття (15-50%) неоднорідне.

2. У травостої переважають ті ж види злаків і осок, що і в трав'янистих рослинних угрупованнях. У цьому виявляється генетична спорідненість двох класів формацій рослинних угруповань. Трав'янисто-мохові угруповання мають і певні ценотичні відмінності. Трав'янисті види домінують у структурі травостою, а їх участь у проективному покритті фітоценозів зменшується. Знижуються фітоценотична роль цих видів від едифікатора до субедифікатора, а в деяких ценозах до рівня асектатора.

3. Основними домінантами трав'янисто-гіпнових боліт є такі купинні види осок. Перші два види властиві надмірно зволоженим або обводненим ділянкам, а останній - періодично надмірно або постійно зволоженим екотопам. Рідше в складі цих угруповань субдомінантами виступають види болотного різнотрав'я.

4. Флористичний склад трав'янисто-гіпнових болотних угруповань бідніший і одноманітніший, ніж у трав'янистих угрупованнях. Особливо зменшується кількість трав'янистих видів. Тому в окремих ценозах налічується не більше 15-20 видів вищих спорових і квіткових рослин.

5. Види трав'янисто-мохових, а фактично трав'янисто-гіпнових і навіть осоково-гіпнових угруповань гірше ростуть і розвиваються в разі погіршення азотного та мінерального живлення. їх висота знижується до 60-80 см, а проективне покриття - до 40-60%, у зв'язку з чим помітно послаблюється фітоценотична роль основних фітоценотилів квіткових і вищих спорових рослин.

6. У складі трав'янисто-гіпнових угруповань все більшу едифікаторну роль відіграють не трав'янисті види, а гіпнові мохи. На періодично підсихаючих болотах зростає участь у моховому покриві таких видів гіпнів. Значна участь гіпнових мохів у фітоценозах, їх ценотична активність і структурно-екологічні властивості - ось фактори, під впливом яких послаблюється едифікаторна роль трав'янистих видів. Це у свою чергу призводить до спрощення та збіднення флористичного складу рослинних угруповань.

7. У результаті осушення та впровадження інтенсивних технологій освоєння й експлуатації торф'яного фонду регіону в трав'яному покриві порушених болотних масивів сталися істотні зміни флористичного складу та ценотичної структурованості. В структурі рослинного покриву багатьох боліт замість осоково-гіпнових сформувалися злаково-осоково-гіпнові, рідше злаково-гіпнові угруповання, що помітно позначилося на продуктивності та якості травостою кормових угідь меліорованих боліт і перезволожених земель.

Отже, сучасні трав'янисто-мохові болота та їх рослинний покрив під впливом господарської діяльності людини зазнали істотних змін і потребують, з одного боку, реструктуризації меліоративного фонду, а з іншого, - удосконалення методів поліпшення природних угідь і торфовищ з метою раціонального використання рослинницької і торфової сировини.

2.6 Перехідні лісові болота

За режимом зволоження, рівнем мінерального живлення, характером геоморфологічної приуроченості та іншими властивостями перехідні лісові болота займають проміжне положення між низинними та верховими типами, а тому й поєднують у собі ознаки обох типів. Це виявляється як у рослинному покриві, так і в стратиграфії торфовищ та фізико-хімічних властивостях торфів. Особливістю рослинного покриву також є поєднання у ньому видів, характерних для боліт низинного і верхового типів.

За едифікаторною роллю лісоутворюючих порід, структурою деревостану, флористичним складом виділяємо березові, сосново-березові, соснові, сосново-ялинові і сосново-ялиново-вільхові лісові болота.

2.7 Верхові болота

Рослинність верхових лісових боліт є дуже характерною ознакою ландшафту Волині, Рівненщини та Житомирщини. Вони розміщені по зниженнях межиріч та других терасах річок. Основним джерелом їх живлення є атмосферні опади, разом з якими на болота потрапляє атмосферний пил, збагачений зольними елементами. Про акумуляцію цих сполук у торфах і потенціальну забезпеченість сучасних угруповань поживними речовинами свідчать такі дані: вміст азоту верхового торфу становить 0,53-1,31%, кальцію 0,19-0,98%, калію 0,03-0,12%, фосфору 0,02-0,32%, зольність торфу 1,71-5,02%. Реакція середовища кисла (рН 2,95-4,01), тому рослинний покрив верхових боліт бідний та одноманітний. У його формуванні бере участь близько 30 видів, але тільки дев'ять з них належать до типово оліготрофних.

На верхових болотах з оліготрофною рослинністю сфагнові мохи є едифікаторами рослинних угруповань, а лісоутворююча порода - сосна болотна займає другу позицію.

Хвойнолісові оліготрофні болотні угруповання найбільш поширені на болотах України. Оліготрофна рослинність представлена головним чином лісоболотною і рідколісною рослинністю, оскільки відкритих безлісних верхових боліт практично немає. Трапляються лише окремі ділянки чагарничково-сфагнових, трав'янисто-сфагнових і сфагнових ценозів. У переважній більшості це сосново-сфагнові (у Карпатах ялиново-сфагнові) угруповання монтанного типу. У рівнинній частині Полісся ялинові оліготрофні угруповання нами не виявлені.

Соснові лісоболотні оліготрофні угруповання характеризуються типовими ознаками. По-перше, фізіономічність рослинних угруповань визначає лісоутворююча порода, яка тут представлена головним чином трьома болотними формами - сосною Литвинова, формою улігіноза і низькорослою формою. По-друге, домінуючим едифікатором рослинних угруповань є моховий покрив і пануючі в ньому види сфагнових видів оліготрофної та мезотрофної екології. По-третє, вони мають бідний і одноманітний флористичний склад, обумовлений омброфітним способом водно-мінерального живлення.

Сосново-пухівково-сфагнові угруповання виявлені на болотах, що перебувають на різних стадіях розвитку, мають неоднаковий водний режим і низький рівень мінерального живлення. Такі угруповання характерні для горілих болотних масивів.

На сильно обводнених ділянках зі слабопроточною та застійною водою поширені сосново-пухівково-сфагнові угруповання.

По менш зволожених болотах (Черемоське II, Батино, Білий Мох, Велике Болото) ростуть сосново-пухівково-сфагнові угруповання.

Для верхових боліт Українського Полісся дуже характерні сосново-чагарничково-сфагнові угруповання. Чагарнички знаходять тут оптимальні умови для свого розвитку і рясно розростаються, утворюючи місцями густі зарості.

На болотах Князь-Багон, Лукоцька Погоня, Міроші, Бутишно з незначним зволоженням розвиваються сосново-журавлиново-сфагнові угруповання. На більш зволожених ділянках, які живляться атмосферними опадами і делювіальними водами. В еколого-генетичному ряду вони займають проміжне положення між типовими сосново-журавлиново-сфагновими перехідними і сосново-журавлиново-сфагновими верховими лісовими болотами. Про це свідчить збереження в чагарничково-трав'янистому покриві поодиноких мезотрофних видів з загальним покриттям 10-15%.

Дальше погіршення умов водно-мінерального живлення призвело до появи сосново-журавлиново-сфагнових угруповань. Деревостан тут пригнічений, а видовий склад ще бідніший.

Завершальною стадією розвитку сосново-журавлиново-сфагнових угруповань є рідколісні болота з сосново-дрібножуравлиново-буросфагновими угрупованнями. Ця асоціація описана на болотах Батино, Кам'яний Мох, Гать, Мак. Названі вище види фітоценозів часто зустрічаються як едифікатори рослинних угруповань на болотах Прибалтики, північної частини Білорусі, Карелії, лісової зони Російської Федерації. Зважаючи на це, названі види й утворювані ними угруповання слід охороняти, а болота оголосити резерватами. Такі болота досягли високої оліготрофності і в центральній частині випуклі. Сосна тут пригнічена, низькоросла, у віці 100-150 років її висота 2-4 м, а діаметр стовбурів 2-8 см. У наземному покриві ростуть різнокольорові сфагнові мохи.

Сосново-багново-сфагнові угруповання найбільш поширені на болотах Губерня, Замошшя, Зимник, Високий Мох, Погоня, Мак, Багон. Вони відображають окрему стадію розвитку та її відміни, спричинені неоднорідністю зволоження, кислотності середовища, стратиграфії торфовища тощо.

Порівняно з перехідними сосново-багново-сфагнові оліготрофні угруповання характеризуються збільшенням участі оліготрофних видів і погіршенням розвитку деревостану. Дуже характерні угруповання з домінуванням сфагнів відігнутого і магелланського. Суцільний моховий покрив, насичений вологою з мінімальним вмістом зольних елементів, призводить до того, що ріст сосни уповільнюється, а продуктивність знижується. Тільки по найкраще аерованих болотах з малою потужністю торфу висота дерев сосни 100-річного віку досягає 12 м, діаметр стовбурів 14 см, зімкнутість крон 0,7, бонітет Va, запас деревини 120 м3/га.

Подальше збіднення торфовища характеризують сосново-багново-журавлиново-сфагнові і сосново-багново-пухівково-сфагнові угруповання, які відзначаються ще нижчою продуктивністю деревостану, біднішим і одноманітнішим видовим складом.

Сосново-лохи ново-сфагнові угруповання поширені мало і трапляються по окраїнах верхових та перехідних боліт, їх особливістю є рясність та суцільний сфагновий покрив. За розміщенням на рельєфі і розвитком деревостану вони займають проміжне положення між лісовими болотами і лісами на мінеральних ґрунтах.

Рідколісні оліготрофні болота в Україні мають місце лише на болотах, які досягли високої оліготрофності, та дуже обводнених болотах. Вони властиві для випуклих та гірських боліт.

Хвойнорідколісні оліготрофні угруповання з домінуванням хвойних лісоутворюючих порід.

Сосново-рідколісно-сфагнові оліготрофні угруповання поширені на болотах Полісся, які досягли завершальної стадії розвитку і починають деградувати, по окраїнах боліт, особливо дуже залитих водою і тривалий час затоплених талою та дощовою застійною водою. Для них характерний, по-перше, слабо розвинутий, чахлий, дуже пригнічений деревостан. Сосна росте незадовільно і у віці 100-120 років досягає висоти 4-6 м та діаметра стовбурів 6-18 см. Зімкнутість крон 0,1-0,2, бонітет V-Va або не бонітується. В такому випадку його важко назвати деревостаном, оскільки він скоріше нагадує садово-паркове насадження. Деревця сосни віддалені одне від одною на відстань 10-20, інколи 30 м. По-друге, під розрідженим деревостаном добре розвинутий чагарничково-трав'янистий покрив, який тим кращий, чим більша розрідженість дерев. По-третє, домінуючим едифікатором рослинних угруповань є сфагни, а не деревна порода. Залежно від потужності розвитку їх шару розвивається деревний, чагарничковий і трав'яний покриви.

Поверхня болота чітко диференційована на пристовбурні горби і проміжки між ними з відповідними еколого-ценотичними особливостями. На болотах, де відбуваються дегратогенні процеси, зниження між горбами зливаються між собою і утворюють мочари, такі болота стають грядово-мочаровими. До них належать Морочне, Сира Погоня, Бабин Мох, Батино, Небуга, де формуються грядово-мочарові ділянки з відмінною рослинністю по мочарах і грядах.

На грядах або пристовбурних горбах, де не виявлено диференціацію грядово-мочарового типу, ростуть більш ксерофільні, а точніше мезофільні ценобіонти, а по знижених і добре зволожених або затоплених водою - гідрофільні компоненти оліготрофних угруповань. До пристовбурних горбів приурочена сосна та чагарнички.

У результаті тут поєднуються види лісової та болотної екології. Особливо яскравими в цьому аспекті є едифікаторні види мохового покриву Поєднуючись між собою, види різних життєвих форм та екології утворюють різномантні рослинні угруповання гряд.

По обводнених або залитих водою зниженнях виникають власні гідрофільні угруповання, особливо у випадку утворення мочарів.

Відкриті чагарничково-сфагнові оліготрофні болота в Україні трапляються поодиноко на Поліссі по найбільших болотах, щодосягли високої оліготрофності і вступили в деструктивну фазу болотоутворення. Зрідка вони зустрічаються в Карпатах на випуклих високогірних болотах.

Особливістю чагарничково-сфагнових оліготрофних угруповань є наявність чагарничків у чагарничково-трав'янистому ярусі та домінування сфагнових оліготрофних мохів у наземному моховому покриві їх фітоценози болотознавці виявляли на болотних системах Марочно І, Марочно II, Бабий Мох І, Бабий Мох II, Мак, Телячий Мох, Сира Погоня, Батино та інших, але великих площ вони не займають.

Відмінністю ценозів даної формації є домінуючі едифікатори чагарничків, які поселяються на купинах або зруйнованих пристовбурних горбах чи зачаткових грядах грядово-мочарової системи.

Чагарнички, як правило, заселяють мікропідвищення, частково зниження поміж ними по мірі підсихання боліт у літній посушливий період. До чагарничків журавлини домішуються, крім уже названих вище, деякі трав'янисті види.

Спорадично на оліготрофних болотах трапляються невеликі ділянки з домінуванням Ledum paiustre. Чагарник поселяється на підвищених елементах рельєфу, в результаті чого набуває характеру мозаїчності і неоднорідності, як на мінеральних ґрунтах або заболочених болотах. Судячи зі зростання та рясності Ledum paiustre, ці ділянки є дериватами сосново-чагарничкових лісових і рідколісних пригнічених угруповань, про що свідчать залишки пеньків та поодинокі дерева сосни, деревний сосновий торф у стратиграфії торфовищ та їх приповерхневий характер залягання. Крім того, на купинах деградованих пристовбурних підвищень з прихованими стовбурами сосни та їх пеньками поселяються лісові види справжніх мохів.

Характерною ознакою цих угруповань є суцільний моховий покрив.

По окраїнах дуже обводнених боліт ростуть журавлиново-пухівково-сфагнові угруповання, відмінною особливістю яких є співдомінування в чагарничковому ярусі з проективним покриттям 20-50%, у трав'янистому - із загальним покриттям 20-45%.

Висновки

Болотами називаються ділянки земної поверхні, які характеризуються надмірною зволоженістю верхніх горизонтів ґрунтів та гірських порід, розвитком своєрідної болотної рослинності та утворенням торфів. Вони здебільшого виникають на місці озер, в заплавах рік та струмків, приморських низовинах, лісових та лугових сильно зволожених западинах.

Лісові та лугові болота утворюються в межах понижених ділянок посеред лісу або лугу внаслідок постійного перезволоження ґрунту. Причиною утворення таких боліт є вимивання (вилуговування) надлишковою водою речовин, які сприяють нормальному розвитку рослинності та їхнього відмирання. На зміну деревній рослинності в лісі та трав'яній на лугах приходять менш вимогливі до мінеральних солей мохи - зелений та сфагновий. Мохова дернина насичена водою, перекриває доступ кисню до рослин, які розкладаються, що сприяє торфоутворенню і заболочена ділянка таким чином перетворюється на болото.

Залежно від умов утворення та розташування виділяються наступні типи боліт: верхові, низовинні, проміжні та приморські.

Верхові болота утворюються на низьких сідлоподібних вододілах, поверхнях річкових терас і пологих схилах незначних підвищень в рельєфі. Живляться вони атмосферними опадами і характеризуються бідною рослинністю, серед якої переважає сфагновий мох. Останній швидше розвивається в середній частині болота, що надає його поверхні опуклої форми. Мох швидко заростає деревною рослинністю (сосною, модриною), а також вереском, журавлиною, чорницею.

Низовинні болота приурочені до улоговино-подібних форм рельєфу і, здебільшого, утворюються на місці озер. Джерелом їхнього живлення є підземні води та води наземного стоку. Комплекс рослинності в них значно різноманітніший у порівнянні з верховими болотами. Тут ростуть зелений мох, осока, очерет, а з дерев найпоширеніші вільха та береза.

Проміжні болота живляться атмосферними опадами і підземними водами. У рельєфі вони займають проміжне положення між верховими та низинними.

Приморські болота поширені в межах приморських зон з вологим кліматом, де займають значні за розміром території. Головним джерелом їх живлення є атмосферні опади, а також води припливу. Рослинність різноманітна, здебільшого деревна, але з корінням, пристосованим до тривалого перебування під водою. В тропічних областях такі болота заростають манграми - деревами з корінням, яке виходить на поверхню.

Геологічна діяльність боліт зводиться здебільшого до утворення торфів.

Список використаних джерел

1. Алекин О.А., Ляхин Ю.И. Химия океана. - Л.: Гидрометеоиздат, 1984.

2. Богословский Б.Б. Озероведение. - М.: Изд-во МГУ, 1963.

3. Богословский Б.Б., Самохин А.А., Соколов Д.П. Общая гидрология. - Л.: Гидрометеоиздат. - 1984.

4. Важное А.Н. Гидрология рек. - М.: Изд-во МГУ, 1976.

5. Водные ресурсы и водный баланс территории Советского Союза. - Л.: Гидрометеоиздат, 1967.

6. Давыдов Л.К., Дмитриева А.А., Конкина Н.Г. Общая гидрология. - Л.: Гидрометеоиздат, 1973.

7. Добровольский А.Д., Залогин Б.С. Моря СССР. - М.: Высшая школа, 1982.

8. Загальна гідрологія. / За ред. С.М. Лисогора. - К.: Фітосоціоцентр, 2000. - 264 с.

9. Куков Л.А. Общая океанология. - Л.: Гидрометеоиздат, 1976.

10. Кац Я.Л. Болота Земного шара. - М.: Наука. 1971.

11. Левковский С.С. Водные ресурсы Украины. Использование и охрана. - Киев: Вища школа, 1979.

12. Маккавеев Н.И. Русло реки и эрозия в ее бассейне. - М.: Изд-во АН СССР. - 1955.

13. Маккавеев Н.И., Чалов Р.С. Русловые процессы. - М.: Изд-во МГУ, 1986.

14. Мировой водный баланс и водные ресурсы Земли. - Л.: Гидрометеоиздат, 1974.

15. Михайлов В.П., Добровольский А.Д. Общая гидрология. - М. Высшая школа, 1991.

16. Овчинников А.М. Общая гидрогеология. - М.: Госнаучтехиздат, 1955.

17. Основи загальної гідрології /За ред. С.С. Левківського. - Київ: Вища школа, 1975.

18. Ободовський О.Г. Руслові процеси. - К.: ВЦ «Київський університет», 1998.

19. Пелешенко В.І., Хільчевський В.К. Загальна гідрохімія. - Київ: «Либідь», 1997.

20. Романенко В.Д. Основи гідроекології - К.: Обереги, 2001. - 728 с.

21. Руденко Ф.А., Попов О.Є. Гідрогеологія. - Кию: Вид-во Київського ун-ту, 1959.

22. Справочник по водним ресурсам / Под ред. Б.И. Стрельца. - Киев: Урожай, 1987.

23. Чалов Р.С. Географические особенности русловых процессов. - М.: изд-во МГУ. 1979.

24. Чеботарев А.И. Общая гидрология. - Л.: Гидрометеоиздат, 1975.

Страницы: 1, 2

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты