Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення влас-них потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних ро-довищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.
На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового вироб-ництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX -- на початку XX ст. із засто-суванням глибокого буріння свердловин.
У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкар-патті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому районі у 1909 р. (2053,1 тис. т), однак у подальшому він почав знижувати-ся і становив у 1938 р. 370 тис. т.
У повоєнні роки було відкрито нові родовища в Передкарпатті -- Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін.
В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на наф-ту і газ у східних районах України було відкрито майже 150 наф-тових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській облас-тях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать -- Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанів-ське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості республіки.
Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазо-носний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіо-ні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.
Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснює-ться не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000--2500 м, в той час як середня глибина основ-них покладів нафти становить 3000--4000 м.
Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фон-дів по AT «Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.
Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обу-мовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших -- це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.
Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшен-ня видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих прогнозних запасів ви-сокоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродук-тах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успі-хи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідуваль-них робіт по пошуку нафти.
В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопе-реробних заводів (НПЗ) -- Кременчуцький, Лисичанський, Херсон-140, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його потужність з пер-винної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік. Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний період в ре-зультаті реконструкції їх потужності зросли до 2,7--7,1 млн. т за рік (1997 p.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні за-лишилась досить низькою -- до 60%. У Західній Європі вона до-сягла узагальнено 80%, а у США -- понад 90%. Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених наф-топродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% по-тужності первинних процесів (близько 12% з 35% -- поглиблен-ня переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня роз-витку нафтопереробки.
Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної про-мисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруд-нення навколишнього середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сір-ки азоту, сажа тощо.
Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкін-ці XIX ст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався.
Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946--1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові гори-зонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища.
Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових га-зових родовищ створили передумови для перебудови системи га-зотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава -- Київ, Дашава -- Калуш -- Галич -- Добівці, Бендери -- Івано-Франківськ.
Важливе значення для газової промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були відкриті та-кі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на схо-ді України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході).
У межах України зараз виділяється дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об'єднати їх в три нафтога-зоносні регіони: Східний -- Дніпровсько-Донецька газонафтонос-на область; Західний -- Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закар-патська і Волино-Подільська та Південний -- Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березансь-ка область.
При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігів-ську області; Західний -- Волинську, Львівську, Івано-Франків-ську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний--Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.
Запаси природного газу категорій А+В+Q станом на 01.01.1999 р. становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 -- 331,3 млрд. м3 (табл.3).
Запаси газу категорій А +В + СІ + СІ зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від за-гальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).
Крім цього, Україна станом на 01.01.1999 р. має перспективні ресурси (Сз) -- 711,89 млрд. м3, прогнозні ресурси (ДІ + Д2) -- 2651,79млрд. м3.
Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобут-ку в останні роки становить 21--22% .
Таблиця 3РОЗМІЩЕННЯ ЗАПАСІВ ПРИРОДНОГО ГАЗУ ПО НАФТОГАЗОНОСНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИна 01.01.1999 p., млрд. м3 *Регіон | Кількість родовищ | Запаси газу по категоріях | Забалансовані запаси | |||||
А+В+СІ | С-, | усього | % | |||||
усього | % | усього | % | |||||
Східний | 155 | 921,9 | 84,0 | 245,1 | 74,0 | 2,8 | 96,6 | |
Західний | 60 | 118,2 | 11,0 | 27,2 | 8,0 | -- | -- | |
Південний | 26 | 58,3 | 5,0 | 59,0 | 18,0 | 0,1 | 3,4 | |
Україна -- разом | 241 | 1098,4 | 100,0 | 331,3 | 100,0 | 2,9 | 100,0 |
* За даними Державного геологічного підприємства ГЕО. ІНФОРМ.
До того ж спо-стерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов'я-зано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у при-родному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменистану.
Перспективи розвитку газової промисловості України пов'я-зані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обся-гів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати до-сягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх техно-логій і техніки.
Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забруд-ненням земель в районах промислової експлуатації газових родо-вищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економі-ки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є най-більш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ре-сурсами, як вугілля, мазут, торф.
На території України розміщено понад 2,5 тис. родовищ тор-фу, а геологічно його запаси становлять 2,46 млрд. т., з них промислових 1,84 млрд. т. що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Жито-мирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.
Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі іх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).
Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії.
Енергетичною основою розвитку продук-тивних сил на сучасному етапі технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єд-нати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. В результаті виробництво енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь -- електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва в різних галузях і роз-міщення виробництва на відстані від енергетичних джерел.
Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики за-лежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні.
Сумарна встановлена потужність електростанцій України на 1.01.1999 р. становила 51,87 млн. кВт, у тому числі за типами: теплові -- 31,72 млн. кВт (61,2%), атомні -- 12,82 млн. кВт (24,7%), ГЕС + ГАЕС -- 4,69 млн. кВт (9,0%) і блок-станції про-мислових підприємств -- 2,64 млн. кВт (5,1%).
Електростанціями України в 1999 р. було вироблено 173 млрд. кВт - рік (Табл. 4). електроенергії, у тому числі більше половини -- на тепло-вих, близько 40% -- на атомних і майже 4% -- на гідроелектростан-ціях. Загальний спад виробництва електроенергії за 1991--1997 pp. складає 122,0 млрд. кВт - год. Він був спричинений переважно за-гальним зниженням споживання електроенергії галузями народного господарства (особливо в промисловості), скороченням експорту та гострою нестачею паливних ресурсів для електростанцій.
В (Табл. 4), наведено дані про виробництво електро-енергії на існуючих типах електростанцій об'єднаної енергетич-ної системи України у 1990, 1995 і 1999 pp. та його розподіл по областях в регіонах.
Основними районами концентрації великих конденсаторних електростанцій (КЕС або ДРЕС) є: на сході України -- Дніпропет-ровська, Запорізька, Донецька, Харківська та Луганська області; на Заході -- Львівська та Івано-Франківська області; в центрі -- Вінницька та Київська області.
Таблиця 4ВИРОБНИЦТВО ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ОБ'ЄДНАНОЮ ЕНЕРГЕТИЧНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИу 1990,1995 та 1999 pp., млрд. кВт * еа рік.*1990 | 1995 | 1999 | ||
Всі електростанції системи | 296,3 | 192,6 | 173,0 | |
у тому числі: АЕС | 76,2 | 70,5 | 75,2 | |
ТЕС | 201,7 | 104.1 | 74,4 | |
ГЕС + ГАЕС | 10,7 | 10,1 | 15,9 | |
Промстанції | 7,7 | 7,9 | 3,5 |
Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ) розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та ін. П'ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельниць-кій, Рівненській областях. Основні гідроелектростанції знаходя-ться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) -- в Київській області, Ка-нівська ГЕС -- в Черкаській, Кременчуцька -- в Полтавській, Дніп-родзержинська -- в Дніпропетровській, Каховська -- в Херсон-ській області та Дніпрогес -- в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС -- у Львівській області.
Основну електроенергетичну базу України становлять тепло-електростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська, Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6),
атомні електростанції (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість станцій Дніпровського каскаду).
б) рудні;
Запаси залізних руд зосереджені в Криворізькому басейні (запаси близько 18 млрд. т), Кременчуцькому (4,5 млрд. т) і Білозерському (1,4 млрд т) залізорудних районах. Залізні руди Керченського басейну (1,8 млрд т) -- осадового походження з невисоким (до 37%) вмістом за-ліза. Проте вони містять марганець (до 5%) і ванадій, що підвищує їх цінність для металургії.
Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцеворуд-ний басейн -- один із найбільших у світі, його площа 5 тис. км2; рудний пласт (осадового походження) має потужність до 2 м. Загальні запаси марганцю в Україні 3,5 млрд. т., і з них промислових - 2,3 млрд. т.. Україна забезпечує 32% його світового видобутку.
Великі родовища титанових руд розробляються в Дніпропетровській і Житомирській областях. Значними є запаси уранових руд (Кірово-градська, Дніпропетровська обл.), кіноварі (ртутної руди) (Донецька, За-карпатська обл.), нікелевих руд і хромітів (Кіровоградська, Миколаїв-ська обл.). Родовище алюмінієвих руд виявлено в Дніпропетровській обл., поліметалічних руд -- на Закарпатті і в Донбасі, бокситів -- у Дніпропетровській області; алунітів -- у Закарпатті; нефелінів -- у Приазов'ї. Мідні руди є в Донецькій області, в Карпатах, молібден - у середньому Придніпров'ї, Побужжї, олово - у Приазов'ї, ванадій у Житомирській області. Унікальні родовища сиро-вини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елемен-тів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Пошуки золота увін-чалися відкриттям у 90-х рр. родовищ у Придніпров'ї, на Закарпатті. Перспективні в цьому відношенні Приазов'я і Донбас.
в) нерудні;
Україна багата на гірнохімічну сировину, серед яких: ку-хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо.
Великі запаси калійно-маг-нієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франків-ській та Львівській областях. У Львівській області на Роздольському та Яворівському родовищах є великі запаси самородної сірки, запаси якої оцінюються в 9 млрд. т. Знайдено відомі поклади кухонної сілі в Словянську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші, Долини.
Великі запаси флюсових вапняків в Донецькій області та в Криму, а доломітів - у Донецькій, Дніпропетровській і Закарпатській областях. Особливо багато запасів в Україні високоякісного каоліну, запаси якого зосереджені в Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській, Запорізькій і Вінницькій областях. Також в Україні є запаси фосфоритів, що залягають у Придніпров'ї , Сумській і Харківській області, і ще виявлено графіт в Запорізькій та Донецькій областях.
Україна багата на будівельну сировину. Базальти в Рівненській, Донецькій, Дніпропетровській областях, мармур у Карпатах, Криму. Промислові запаси бутового каменю становлять 2 млрд. кв. м., мурувального каменю - 375 млн. кв. м.. Вапняки є в Придністровському, Донбаському, Кримському ареалах, а крейда, мегель - Волинський, Подільський, Сумський ареали. Родовища бетонітів - Черкаське, Камиш -Бурунське. Промислові запаси скляних пісків - 120 тис. т. вони містяться більш як у 20 родовищах найбільші; Авдіївське, Новоселівське, Глібівське.
У Волинській і Рівненських областях, Приазов'ї та Кривому Розі є запаси напівдорогоцінних каменів. Трапляються берил, топаз, буритин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь.
Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сиро-винних ресурсів України полягають у важковидобувному харак-тері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної час-тини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвіду-вальних робіт тощо.
