Зовнішня політика Речі Посполитої в другій половині XVI ст. – першій половині XVII ст.

Зовнішня політика Речі Посполитої в другій половині XVI ст. – першій половині XVII ст.

Курсова робота

Зовнішня політика Речі Посполитої в

другій половині XVI ст. - першій половині XVII ст.

Зміст

Вступ

Розділ І Відносини Речі Посполитої з Московською державою в другій половині XVI - першій половині XVI століття

Розділ ІІ Політичні відносини Польщі з країнами Південної і Східної Європи в другій половині XVI - першій половині XVI століття

2.1 Стосунки Речі Посполитої зі Швецією

2.2 Відносини з імперією Габсбургів

2.3 Польсько-турецькі відносини другій половині XVI - першій половині XVI століття

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Очевидно, не існує в історичній науці проблематики більш складної, ніж вивчення зовнішньої політики Речі Посполитої. Попри наявність величезного корпусу фахової літератури, створеної зусиллями не одного покоління дослідників, проблематика зовнішньої політики Речі Посполитої в др. пол. XVI - п. пол. XVIІ продовжує залишатися в центрі уваги істориків - спеціалістів.

Річ Посполита в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст. увійшла в епоху “золотої доби”. Об'єднання після Люблінської унії на федеративних началах Річ Посполита була державою, яка за розмірами території уступала в Європі тільки Росії і Османській імперії. Польське королівство і Велике князівство Литовське, включно васальні території - Прусське князівство і Курляндія, займали більш ніж 8000 тис. кв. км. Населення цих земель складало 8 млн. чоловік.

Зовнішня політика створеної за Люблінською унією Речі Посполитої була єдиною для Корони і Литви, її засади і напрями розроблялися в польській столиці, що водночас була й політичним центром двоєдиної держави. Її характер був успадкований від долюблінської доби, з тим, однак, що включивши до свого складу у 1569р. три українські воєводства, Корона повністю перейняла на себе їх захист і пов'язані з цим відносини з державами, з якими межували. Загальне керівництво зовнішньою політикою здійснював король, а безпосередньо відав нею великий коронний канцлер. За Генриховими артикулами 1573р. вона погоджувалась із сенатом. До компетенції сейму належало затвердження укладених договорів з іншими державами, а з 1613р. й оголошення війни. У XVI ст. склалася добре налагоджена й підконтрольна сенатові дипломатична служба.

Актуальність теми полягає в тому, що вона є спробою структуризації підходів та думок дослідників щодо проблеми зовнішньої політики Польщі в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст.

Об'єктом даного дослідження є зовнішня політика Речі Посполитої у др. пол. XVI - п. пол. XVII ст.

Предметом курсової роботи виступають відносини Польщі з провідними державами Європи, особливо з Росією, Швецією, Австрійською монархією та Османською імперією.

Територіальні межі дослідження охоплює країни Південної та Східної Європи, тобто такі держави як Річ Посполита, Московія, Швеція, Австрійська та Османська імперія.

Хронологічні межі. Зовнішня політика Речі Посполитої розглядається на етапі після підписання Люблінської унії (1569р.) і до Вестфальського мирного договору. Саме в цей час Польща стала однією з наймогутніших держав Східної Європи.

Метою курсової роботи є дослідження і характеристика особливостей зовнішньої політики Речі Посполитої в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст.

Для досягнення цієї мети нами були поставлені наступні завдання:

· Дослідити основні напрямки зовнішньої політики Речі Посполитої в др. пол. XVI- п. пол. XVII ст.

· Проаналізувати стосунки Польщі з Московською державою під час Лівонської війни.

· Визначити характер носійко - польських відносин в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст.

· Визначити причини перемоги Речі Посполитої у Смоленській війні (1632-1634рр.)

· Порівняти зовнішньополітичну діяльність Польщі щодо Швеції та імперії Габсбургів.

· Проаналізувати еволюцію польсько-турецьких відносин в др. пол. XVI - п. пол. XVIIст.

· Оцінити геополітичну роль Речі Посполитої на Європейському континенті в зазначений період.

Теоретико-методологічна основа дослідження є методи аналізу та синтезу, порівняльної-історичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний. При написанні роботи широко використовувалися такі принципи: історизму, який дозволяє виявляти характер зовнішньої політики Речі Посполитої в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст., об'єктивності - базується на критичній оцінці передумов виникнення військових конфліктів, та плюралізму, який дає змогу всебічно їх дослідити.

Історіографія та джерельна база. Питання про зовнішню політику Речі Посполитої почали цікавити науковців з сер. XIX ст., але більш активно досліджували цю проблематику радянські історики.

У ході написання своєї курсової роботи я опрацювала кілька радянських монографій, зокрема Флоря Б.Н.,Королюка В.Д., Рибакова Б. А., Забоговського Л.В.

В праці Флоря Б.Н. “Російсько - польські відносини і політичний розвиток Східної Європи в др. п. XVI - поч. XVII ст.” Монографія присвячена мало вивченому, як в російській, так й в польській науці, періоду формування зовнішньополітичних програм двох великих країн того часу - Речі Посполитої і Російської держави. Автор аналізує класовий характер політичних концепцій обох країн, діяльність російської дипломатії на фоні міжнародних проблем. Книга написана на основі багатої джерельної бази російських та польських архівів.

При написанні роботи використала „Історію Польщі” в 3-ох томах під редакцією Королюка В.Д. В цій праці автор описує в подробицях польсько - шведську інтервенцію в Російській державі, Смоленську війну та невдалі спроби Речі Посполитої заволодіти Московським престолом.

Заборовський Л.В. в своїй праці “Росія, Річ Посполита і Швеція на поч. XVIIст.” дослідив різні матеріали з історії політичних, економічних та дипломатичних відносин Росії, Речі Посполитої і Швеції. В монографії використані іноземні документи і публікації, що дозволяють ввести в науці нові дані і зробити ряд важливих наукових висновків.

Для написання ІІІ розділу використала збірник статей під редакцією Рибакова Б.А. В цій праці показані основні політичні напрямки Речі Посполитої, Московії та Османської імперії. Стаття Базилева В.Д. “Польсько - турецькі дипломатичні зв'язки” присвячена тільки XVI ст., коли не було великих військових походів, але були налагоджені часті дипломатичні контакти.

Другу групу використаної літератури складають дослідження, опубліковані після розпаду СРСР. Це спонукало вчених переглянути концептуальні підходи і звернутися до проблем того історичного минулого, яке в радянські часи замовчувалося і викривлялося. Епоха демократизації відрила широкі можливості для ліквідації “білих плям” в історичній науці, і тому виникло потреба в нових продуктивних наукових працях.

Перший в українській історіографії синтез історії Польщі, підготовлений Зашкільняком Л.О., Крикуном М.Г. Праця написана на підставі уважного опрацювання багатьох нових джерел та інтерпретаційних здобутків світової наукової літератури. Основну увагу приділено суспільним проявам життя поляків - політичному розвиткові, соціальним, економічним і культурним змінам, котрі визначили їхній стан у різні історичні епохи, а також взаємини з сусідніми державами.

Фундаментальна праця відомого історика Френсіса Дворніка ”Слов'яни в Європейській історії та цивілізації”, присвячена основним подіям і явищам в історії та культурі слов'янських народів протягом найскладнішого періоду Центральної та Східної Європи з XIII до XVIII ст. Книга покликана сприяти з'ясуванню внеску слов'ян у політичний та культурний розвиток світу, реального історичного сенсу слов'янської єдності і водночас розумінню історії слов'ян як частини історії Європи загалом.

Праця видатного англійського історика Нормана Дейвіса є водночас стислою, майже конспективний курс європейської історії, і неоціненний, багатющій тезаурус різноманітних культурно - історичних знань.

Навчальний посібник “Історія західних і південних слов'ян” Ярового В. І. репрезентує погляд сучасних науковців на історію західних та південних слов'ян з давніх часів до XX ст.

У ході дослідження цієї теми мною були використані джерела і різноманітна література. Для вирішення поставлених завдань було опрацювано декілька джерел, зокрема:” Сказання Авраамия Палицина об обороне троице - сергеева Монастиря.”

Всі вищезгадані праці дозволяють глибше і масштабніше дослідити і охарактеризувати політичну діяльність Речі Посполитої в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст. Всесторонній, комплексний аналіз історичної літератури забезпечує цілісність та професійність даного дослідження.

Мета і проблематика дослідження визначили структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів (кожен розділ має в своєму складі три підрозділи), висновків, списку джерел та літератури, додатків. У першому розділі „Відносини Речі Посполитої з Московською державою в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст.” - розглядаються стосунки цих держав під час Лівонської війни, польська інтервенція в Росії, та Смоленська війна. Другий розділ - „Політичні відносини Польщі з країнами Південної і Східної Європи в др. пол. XVI - п. пол. XVIIст.” - присвячений зовнішньополітичним стосункам Речі Посполитої зі Швецією, розглядається відносини з Габсбургами та з Османською імперією в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст.

Практичне значимість роботи полягає в тому, що вона може бути використана для підготовки до семінарських занять, проведень історичних дискусій та конференцій, тому, що багата цікавою інформацією та додатками.

Розділ І Відносини Речі Посполитої з Московською державою в другій половині XVI - першій половині XVI століття

В другій половині XVIст. на території Східної Європи склалась своєрідна ситуація: друг другу протистояли два могутніх організми - Росія і Річ Посполита, кожна із яких петендувала на об'єднання під своєю владою всьго східноєвропейського регіону, але не мали достатньо сил, щоб рішуче одержати верх над противником. Перед політичними кругами обохь країн розгорталася перспектива тривалих і кровопролитних війн, які закінчилися взаємними виснеженням і не отримавши своєї мети.

В серединi XVIст. „Балтійське питання” почало займати значне місце в міжнародних відносинах европейських країн. Поряд з Росією зацікавленість до виходу в Балтійське море проявила Польща і Велике князівство Литовське, в економіці яких торгівля з країнами Західної Європи мала велике значення. У боротьбі за Прибалтику активну участь брали Швеція і Данія, які намагалися посилити свої економічні та політичні позиції в цьому регіоні. В наслідок цих протистоянь у січні 1558 р. Почалася Лівонська війна.

Безпосереднім приводом до Лівонської війни послужив зрив Лівонією згоди про виплату „юр'ївсій данини“. Фактично проти Росії було направлено військовий союз Лівонії і Літви, укладений у 1557р.

У Лівонській війні Польща і Литва з одного боку і Москва - з другого, були силами, що протистояли одна одній і визначили її хід. То була війна за панування в східній частин Прибалтики, точніше в Інфлянтах (Ліфландії), які до 1561р. належали Лівонському ордені та конфедераційно з ним зв'язаному Ризькому архієпископсту, Курляндському, Дерптському й Езель - Вікському єпископствам.

В ході воєнних дій Московське військо у 1558 р. вдерлося до Інфлянт і окупувала значну ї частину з містами Нарвою і Дерптом, відкрило Москві вихід до Балтійського моря. Правлячі кола Інфлянти звернулись із закликом про допомогу до Сигізмунда Августа, а також до імператора Фердинанда І, Швеції і Данії. З рішенням надати допомогу Сигізмунд Август зволікав до того часу, коли 1559 р. у Вільні новообраний великий магістр Лівонського ордену Готтгард Кеттлер два згоду на передачу під його протекторат Інфлянт. Г. Кетлер зобов'язався спільно з Польщею і Литвою діяти проти Москви, а Сигізмунд Август - захищати Інфлянт від Москви, шанувати їхній політичний устрій.

Під час цих подій було укладено перемир'я, яке суперечило інтересам Російської держави. Перемир'я 1559 р. виявилося нетривалим. Воєнні дії відновилися вже в лютому 1560 р. - російські війська захопили місто Мариенбург (Алуксе) і розгромили у серпні того ж року найкращі збройні сили Ордена, оволоділи найсильнішою фортецею Лівонії Вілянді (Феллін). Магістр Ордена Фюстенберг потрапив у полон, а Лівонський Орден в якості самостійної збройної сили припинив існування. Успішні дії російських військ в Прибалтиці полегшувались тією підтримкою, яку надавали їм естонські і латиські селяни. Вони розглядали Лівонську війну як боротьбу за вигнання німецьких феодалів. В цей час в багатьох частинах Лівонії спалахували селянські повстання. Найбільш великі з них сталися восени 1560 р. на островах Харьйомаа і Вирумаа, вони продовжувались до 1561р.

Успіхи Російської держави загострили боротьбу навколо балтійського питання. На Шпейєрському імперському сеймі 1560 р. обговорювались питання про створення коаліції для боротьби з Росією. В тому ж році імператор Фердинанд І, який вважав себе сеньйором Лівонського Ордена, звернувся до Івана ІV з пропозицією припинити війну в Лівонії. Однак він відповів відмовою.(див додаок №3) Не дивлячись на невдачу цієї спроби, Габсбурги протягом всієї Лівонської війни намагались втягнути Івана Грозного у війну з Туреччиною, і тим ослабити дії російських військ на заході.

Нові перемоги російських військ прискорили відкрите втягнення у Лівонську війну Швеції і Данії.

В 1561 р. Швеція захопила Таллін (Ревель) значну частину Північної Естонії. За Віленським договором 1561 р., що був укладений між лівонськими феодалами і Сигізмундом ІІ Августом, Орден був остаточно ліквідований.

Все володіння Ордена переходило під владу Литви і Польщі; останній магістр Ордену Г. Кеттлер як васал короля одержав у володіння герцогство Курляндське.

Успіхи поляків і литовців у боях під білоруським містом Веліжем і підмосковськими містами Невеля та Великими Луками змусили Івана IV у 1565р.піти на підписання дворічного перемир`я. Через два роки воєнні дії відновилися. Зі вступом на шведський престол Юхана ІІІ Швеція стала союзницею Польщі і Литви, натомість Данія уклала союз із Москвою.

Для забезпечення нейтралітету Данії Іван IV створив в Лівонії 1570р. васальське королівство, на чолі якого поставив брата датського короля Магнуса, одруживши його на своїй небозі.

У 1570р. дійшло до підписання датсько-шведського миру, а Річ Посполита уклала з Москвою трирічне перемир'я. Воно було продовжено обома сторонами з огляду на “безкоролів'я”, що його Річ Посполита переживала 1572-1573рр.

Вперше свою офіційну позицію по відношеню до польського безкоролів'я російський уряд сформував в царскій “відповіді” посланцю Річ Погсполити, який прибув до Москви в вересні 1572р., з проханням продлити перемир'я. Головне місце в цієї бесідм зайняло питання про можливі умови муру між Росією і Річ Посполитою. Якщо Річ Посполита поступиться Росії Лівонію до Західної Двіни, то цар готов віддати їй Полоцк з пригородами і навіть деякі московські землі. На основі цих пропозицій могло би бути заключений “вічний мир”, чи союз між Росією і Річ Посполитої.

Ставши польським королем у 1575р. Стефан Баторій перейшов до рішучих дій проти Москви. В 1578р. польсько- литовські та шведські війська перше розпочали спільні дії проти російських військ у Лівонії і нанесли їм поразки піл Венденом (Цесисом) у 1579р. Баторій формально оголосив війну Російський державі.

У липні серпні 1579р. війська польського короля, уклавши союз з Кримом і Туреччиною, захопили Полоцьк. Восен 1580р. захопили Велиж, Великі Луки і почали облогу Пскова.( див. Додаток №1).Одночасно у війну вступили шведи; загони під командування Делагарі в 1581р. зайняли Нарви і вели воєні дії в Карелії.

Росія була сильно виснажена війною і потребувала відпочинку. Іван Грозний розумів це і пішов на переговори з Баторіем. Але вимоги польсько- литовської сторони наполягали віддати Речі Посполити всієї Лівонії, Великих Лук, Смоленська, Пскова і Новгорода, привели до зриву перемир`я. Війська Баторія приступили до облоги Пскова.

Спроби Стефана Баторія захопити Псков штурмом розбилися об мужній опір місцевих жителів. Це змусило його перейти на довготривалу осаду. Гарнізон Псковської фортеці разом з мешканцями протягом п'яти місяців героїчно оборонялися. Під час штурму на захист рідного міста ставали не тільки ратні люди, але і жінки, діти, які підносили заряди, землю, вапно. Недивлячись на сильну бомбардировку і штурму ворогів, захопити Псков не вдалося.

Вже після 24-літньої виснажливої боротьби, обидві сторони підписали в 1582р. в селі ям Запольський, розташований на північ від Великих Лук десятирічне перемир'я. Мир був підписаний при участі представника папи, на умовах як до війни, з взаємною відмовою від завойованих земель, тобто зберігався старий кордон. Річ Посполита була вимушена відмовитись від претензій на Псков, Новгород і Смоленськ. Для Російської держави це означало втрату Лівонії.

В наступному 1583р. на річці Плюссе було укладено перемир'я зі шведами, які утримали за собою російські міста Короп'є, Ям, Івангород і все узбережжя фінської затоки, крім невеликого виходу в Балтійське море в районі гирла Неви.

Подальше воєнне протистояння Речі Посполиті і Московської держави припадає на першу третину XVII ст. Після того як Сигізмунд ІІІ у 1598р. зазнав поразки у Швеції в намагань відновити там свої позиції як короля й наступного року був детронівзований шведським парламентом, він звернув погляд на Схід, щоб компенсувати втрачене. До цього спонукало політична криза, яку переживала Московська держава на початку XVII ст., у так звані “смутний час”. Король і дехто з його оточення тішив себе надією, що успішне втручання в московські справи допоможе йому повернути шведський трон.

У 1602р. Польський магнат князь Адам Вишневецький оголосив про те, що в нього перебуває царевич Дмитрів, який врятувався від рук вбивць. Це був Самозванець, який увійшов в історію під іменем Лжедмитрій І. Уряд Годунова заявив, що це втікач монах Григорій Отреп'єв і вимагав його видачі. Проте скоро й інші пани підтримали авантюриста, в тому числі і воєвода Юрій Мнішек. Лжедмитрія підтримував польський король Сигізмунд, правда, на жорстких умовах: вступивши на престол повинен повернути Смоленськ і Сіверську землю, надати допомогу Сигізмунду у набутті шведської корони і сприяти об єднанню Московської держави з Польщею. Свої умови вимагав від Лжедмитрія і польський воєвода Юрій Мнішек - одружитися на його дочці Марині, віддати їй у володіння Новгород і Псков ,погасити його борги. Лжедмитрій пообіцяв і королю і Мнішеку, але виконав лише одне - одружився на Марині, в якій був закоханий.

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать