- Мета та основа усіх змін - "соціальна революція, тобто повне знищення капіталізму і держави та їхня подальша заміна анархічним комунізмом" (бездержавним комуністичним суспільством) [36,с.12].
- Революцію повинен розпочати "загальний страйк знедолених
як в містах, так і в селах".
- Головний метод боротьби - повстання проти експлуататорів [кан,с.200].
Питання про застосування терористичних методів боротьби має вирішуватись тільки місцевими жителями, залежно від конкретної ситуації. В опублікованій у 1903 році статті "О терроре" Г. Гогелія визначав терор як революційну необхідність: " Из всех форм террористической борьбы - децентрализованный террор мы считаем наиболее выгодным и целесообразным". Террор автор статті розглядав у різних формах: аграрний, фабричний, антидержавний, індивідуальний та масовий. Організаційною формою об'єднання анархістів повинна була бути організація створена на засадах добровільної угоди про об'єднання осіб у групи. Відкидалась необхідність співпраці з органами управління - Державною Думою, Установчими зборами чи іншими політичними утвореннями та організаціями.
На 2-му з'їзді (17-18 вересня 1906 р.) в Лондоні П.Кропоткін представив проект резолюції про економічний і політичний аспект революції: "Народная революция, которая продлится несколько лет ... извергнет старый порядок вообще и глубоко изменит все экономические отношения вместе с политическим строем" [38,с.229]. В організаційних питаннях П.Кропоткін всіляко заохочував самостійність анархічних груп.
Важливим для хлібовольців було питання майбутнього суспільного ладу створеного за принципами анархо-комунізму. Прихильники П.Кропоткіна уявляли майбутнє суспільство як союз або федерацію вільних общин, об'єднаних договором, де особа, позбавлена державного контролю отримає необмежені можливості для діяльності. Для перебудови економіки П.Кропоткін пропонував децентралізувати промисловість, яка почне розвиватись на основі спеціалізації окремих регіонів. В аграрному питанні П.Кропоткін та його соратники вважали за необхідне передати всю землю, захоплену в результаті революції, народу, тобто тим, хто її обробляє. Передача землі та її розподіл грунтувались на принципі общинної власності. В умовах революції 1905-07 рр. в російському анархо-комунізмі внаслідок різних поглядів на шляхи досягнення мети утворилося декілька нових течій:
- "Безначальці", на чолі з З.М. Романовим і Н.Дивногорским (П.Толстой). В основі ідеології цієї течії лежав терор як спосіб боротьби з самодержавством. Піддавались критиці консервативні морально-єтичні норми, що нав'язувались суспільству державою. Знищити самодержавство передбачалось шляхом "кривавої народної розправи" з узурпаторами влади.
- "Чорнознаменці". Організатором і ідеологом чорнознаменців в Росії був І.З. Гроссман (Рощин). Восени 1905 р. утворилась течія назва походить від кольору прапора анархістів("чорное знамя"). В революції ця течія відігравала одну з провідних ролей. Соціальну базу чорнознаменців складали представники інтелігенції, робітники та ремісники. Однією з основних умов успішної боротьби вони вважали, створення широкого масового анархічного руху на основі налагодження зв'язків з усіма напрямами у анархізмі. В кінці 1905 р. чорнознаменці розкололися на "безмотивних" терористів на чолі з В. Лапідусом та "анархістів-комунарів". Перші вважали, основною метою діяльності проведення "безмотивного антибуржуазного терору", а другі висловлювалися за проведення антибуржуазної війни у формі стихійних повстань.
II. Ідеологами і організаторами течії анархо-синдикалізму в Росії були Яків Ісаєвич Кирілловській (Д.І.Новомирській), Борис Наумович Крічевській, Володимир Олександрович Поссе. Основною метою своєї діяльності синдикалісти вважали повне та всебічне звільнення праці від всіх форм експлуатації. Нове суспільство являло собою союз вільних професійних об'єднань робітників. Профспілкова організація на думку синдикалістів, була вищою формою організації суспільства. У 1906 році у Петербурзі синдикалісти утворюють виробниче товариство - "Трудовий союз", яке чисельно охопило понад 8,5 тис. робітників. Дане товариство об'єднало робітників та дрібних власників, які були згодні реалізовувати власну продукцію за договірними цінами. Вони створили широку мережу продовольчих "лавок".
Зі всіх видів боротьби синдикалісти визнавали тільки безпосередню, пряму боротьбу робітників з капіталізмом у формі: бойкоту, страйку, саботажу, знищення майна та фізичного насильства над капіталістами. Відданість цим ідеалам привела синдикалістів до ідеї проведення "безпартійного робітничого з'їзду" та до агітації за створення Всеросійської робітничої партії з пролетарів не залежно від існуючих партійних поділів [38,с.218]. Деякі з цих ідей були запозичені у синдикалістів меншовиками.
На початку XX століття в життя були втілені деякі ідеї В.О.Поссе. Він виступав за створення спеціалізованих професійних кооперативів, які мали допомогти робітникам захистити свої професійні та економічні інтереси. Створення таких кооперативів дозволило б уникнути збройних методів боротьби з самодержавством та не застосовувати терор як засіб впливу на суспільство.
Д.І.Новомирській в роки революції очолював організацію синдикалістів в Одесі, де видавав програмні брошури синдикалістів. Одеса вважалася центром синдикалізму в Росії.
III. В Росії до початку революції 1905-1907 рр. зароджується течія анархо - індивідуалізму. Основними представниками анархо-індивідуалізму в Росії були О.Віконт, Н.Бронський, О.Боровий. Ідеологи індивідуалізму брали за основу абсолютну свободу особи як початкову мету та кінцевий ідеал. У період революції анархо-індивідуалізм був репрезентований цілою низкою різновидів індивідуалістичного анархізму:
1. Містичний анархізм. Ідеологом даного напряму був Г.І.Чулков, який у період 1905-1906 рр. розробив основні постулати містичної теорії анархізму. Основними представниками якого була інтелігенція: поети і письменники - З.М. Гордецкий, В.І. Іванов, Р.І. Панчох, Л.Жердин, К.Эрберг та інші. Вони відкидали революційність, а основою суспільних змін вважали внутрішню зміну особистості, яка у різних ситуаціях стояла вище конфлікту. Містичний анархізм на перше місце у своїй теорії ставив розробку питання внутрішньої свободи особистості, яка розглядалась як особлива умова розвитку та еволюції суспільства. Високі моральні якості особистості та критична оцінка інформації мали сприяти переходу від внутрішньої еволюції особистості до розробки шляхів та методів реорганізації суспільства.
На думку А.Л.Нікітіна, основним ідеологічним "девізом" містичної течії в анархізмі була боротьба з догматизмом у релігії, філософії, моралі, політиці, тобто під містикою приховувався нерелігійний особистий досвід. Розробляючи власний світогляд містики переступали через релігійну статику, яка розглядала значення людського життя у спробах відродження втраченого "земного раю". Розвиток суспільства на думку ідеолога даного напряму Г.Чулкова, грунтується на процесі звільнення від одноплановості, обмеженості особистості у розумінні всіх суспільних процесів. На основі цього принципу грунтувалась критика матеріалізму. У 1906 р. цей напрям організовує - "Черний Крест помощи нуждающимся и заключоним анархистам" [58,с.94-98].
2. Асоціативний анархізм. Був представлений в Росії в особі Лева Чернова (псевдонім П.Д.Турчанінов). Його концепція була розроблена на основі праць М.Штірнера, П.Прудона і американського анархіста В.Р.Теккера. Турчанінов виступав за створення політичної асоціації виборців. Основним методом боротьби вважав систематичний терор.
3. Антиінтелегентський анархізм. ". Творцем і теоретиком даного напряму був В.К.Махайській (псевдонім - А.Вольський).Махаєвці", який розглядав інтелегенцію, як специфічний експлуататорський клас, що створив науковий соціалізм для свідомої омани робітників. Він характеризував революцію 1905, як "революцию господ" Махаєвці демонстрували вороже ставлення до інтелігенції, влади і капіталу. [38,с.234].
4. Ще до початку революції активізувалась діяльність ідеологів християнського анархізму. Основи даного вчення розробив Лев Миколайович Толстой, який розглядав усі суспільні зміни з позицій гуманізму. Толстовство було своєрідним мирним, напіврелігійним варіантом анархізму в Росії. Лев Толстой ніколи прямо не називав себе анархістом, проте низка постулатів анархізму: категоричне заперечення держави, відміна смертної кари (як прерогативи влади) поєднували християнську теорію Л.М.Толстого з анархізмом. Толстовці організували видання цілої низки газет та журналів, які закликали людей об'єднуватись у комуни. Члени комун проповідували принципи самоврядування, відмови від участі в державному житті: сплати податків, служби в армії. Все це вносило свій внесок в розвиток анархізму в Росії. Комуни толстовців проіснували в Росії до 1930-х рр. і були остаточно розгромлені більшовиками [80,с.14].
В 1901 р. в Лондоні вийшов перший номер журналу "Вільне слово" під редакцією В.Г.Черткова, де пропагувались ідеї християнського анархізму на основі принципу: "непротивления злу насилием".
Толстовці відкидали революцію як метод боротьби, сповідували принцип аполітизму та заперечували необхідність організації за партійними зразками. Вони прагнули зруйнувати існуючий поміщицький устрій, не роблячи акценту на політичній боротьбі, яка породжувала насилля: "спасение не в насильственной революции, а в христианском освобождении". Толстовці критикували молодь за поспішний радикалізм, вони закликали до пасивного спротиву владі. Вони розуміли, що молодь за допомогою революції прагне швидких суспільних змін, а не розмірковувань про особисте самовдосконалення [38,с.235-236].
На думку А.Нікітіна, поширенню анархістських ідей у кінці XIX-поч.XX ст. сприяв процес наростання конфліктної ситуації на рівні "Особистіть -Суспільство", що почався у кін.XIXст. В цих умовах відбувається процес звільнення особистості від "рудиментарних", феодальних інститутів держави. Зародження ринкових відносин стає каталізатором наростання відчуття безпорадності особи, тобто особистість в умовах збільшення конкуренції відчувала себе незахищеною перед капіталом, оскільки жодних механізмів захисту (трудового законодавства, визначення статусу робітника) розроблено не було. Ці процеси породжували "бунт" індивідуальності, яка втрачала багатовікові соціальні зв'язки. Суспільна реакція, реакція індивідуальності на ці процеси мала кілька проявів: перший прояв мав форму бунту, який ідеалізувався теоретиками анархізму у романтичних поглядах в минуле; інша форма прояву анархізму пов'язана з синдикалізмом, оскільки в своїй основі синдикалізм апелював до ідеалізації історії кооперативного руху Середньовіччя у формі гільдій та цехів. На початку XXст. кооперативний рух трансформується у професійні союзи - профспілки, що виконували функцію "протектора" своїх членів в жорстких умовах ринку [58,с.91].
За своїм соціально-економічним і політичним характером революцію 1905-1907 рр. анархісти охарактеризували як буржуазно-демократичну, яка усунула перешкоди для подальшого розвитку капіталізму. Розроблена П.Кропоткіним анархістська теорія "соціальної революції" у 1905 р. не була сприйнята прихильниками анархізму в Росії. В даний час російський анархізм був представлений різними напрямами. В творах П.Кропоткіна періоду революції продовжує розвиватись теорія революції залежно від зміни суспільних подій. На сторінках періодики з'являються заклики до "самовооружения" населення з метою проведення збройного повстання робітників. Він вважав, що російському народу слід провести "велику революцію" та "глибокий економічний переворот". На думку радянського дослідника М.В Пономарьова, анархісти намагались поєднати буржуазно-демократичну революцію з соціалістичною, і намагалися перескочити через демократичний етап [62,с.54]. Дана характеристика пов'язана з критикою анархістами проектів створення революційного уряду: "Пора, давно покинуть иллюзию революционного правительства, за которую пришлось столько раз … так дорого расплачиваться ... никакое правительство не может быть революционным" [43,с.399].
З початку 1904 року посилюється роль анархістських організацій. За 1905-й кількість міст, в яких діяли анархістські організації, зросла з 15-ти до
73-ох. Вони поширили свій вплив на значну територію Росії - від Петербургу до Закавказзя та Далекого Сходу. Принцип аполітизму завадив анархістам створити централізовану організацію за партійним принципом, яка очолила б керівництво регіональними організаціями. Добиваючись розширення свого впливу, анархісти організовували широку пропаганду створивши біля 16-ти друкарень, які публікували брошури і листівки. В еміграції та в Росії анархісти видавали біля 20-ти газет і журналів [38,с.388-389].
На сторінках анархістської преси тактична лінія анархізму характеризувалася як постійний бунт, безперервне повстання проти існуючого суспільного і державного устрою на основі тактики "пропаганди дією". Анархісти нерідко закликали народ готуватися до збройного повстання. Анархістські бойові дружини здійснювали так званий "безмотивний терор". В роки революції тактика політичного і економічного терору, експропріацій у анархістів нерідко зводилась до грабунок. За рахунок вилучених коштів анархістські групи створювали так звані "бойової каси", з яких частина коштів передавалась робітникам. В 1905-07 рр. до анархізму долучилося чимало злочинних елементів, які намагались прикрити злочинну діяльність ідеологією та революційною необхідністю [38,с.245].
Проблеми співвідношення анархізму та тероризму досліджували В.Ліпкан та Д.Никифорчук. У своїй праці "Боротьба з тероризмом" науковці розглядали зародження тероризму в історичній ретроспективі. Науковці зазначали: "наріжним каменем анархізму є негайне знищення держави, при тероризмі ж, у більшості випадків, іде вплив на невизначене коло осіб, які становлять субстрат держави..., тобто, якщо анархізм усуне державу, це послужить деструктивним чинником для тероризму, бо позбавить останній об'єкта впливу... Тобто за певних умов необхідність у ньому відпаде сама собою... у більшості випадків(тероризм-см.) не є кінцевою метою, а є лише засобом досягнення поставлених цілей "[14,с.40,41]. Анархісти ведуть постійну боротьбу з державою як "джерелом" влади, їм байдуже, хто з осіб репрезентує цю державу: доки існує держава, доти анархісти будуть боротися. Звичайно з вище наведеної цитати помітний нерозривний зв'язок анархістської ідеології та практики терору, але крім "ідейних" анархістів значна частина анархістів використовувала терор у будь-якій формі(політичній, економічний) для задоволення власних інтересів. Дану тезу у характеристиці анархістського терору висвітлював О.Будницький: "ничьи интересы они объективно не выражали… и выражали свои, именно свои интересы - интересы людей,… стремящихся к самореализации и для начала - к устранению внешних для этого препятствий" [16,с.39].
Анархістський терор як засіб впливу не був суто російським явищем. Деякі анархістські групи Європи та Америки перейшли до тактики прямої дії (терористичних методів боротьби) які, набули популярності серед революціонерів. Зрозуміло, що терор завжди привертає більше суспільної уваги, ніж мирні і конструктивні форми діяльності. Хвиля анархічного терору кінця XIX - почала ХХ в. в історіографії отримала назву "Равашольовщіни" - на честь відомого французького терориста Равашоля. Жертвами анархістів стали італійський король і австрійська імператриця, президент США і багато інших державних діячів. В деяких випадках подібні акції трактували як відплата за те, що деякі політичні сили чи особистості не рахувалися з ініціативою анархічних груп. На думку П.Рябова, політичні вбивства були актами відчаю одинаків, які смутно уявляли собі значення ідей анархізму [81,с.15].
Дослідник В.Савченко у статті "Анархістський рух в Україні у 1905-1907 рр." розглядав практичне втілення ідей анархізму. Одним з аспектів розкритих у статті були значення та роль терору у практиці анархістів. Терор анархістів науковець розглядав у порівнянні з іншими політичними напрямами, що взяли на озброєння тактику терору. Зокрема автор статті порівнював практику терору есерів та анархістів. Для есерів на думку дослідника, була притаманна "індивідуальна" тактика терору спрямована проти монаршої родини, міністрів, великих князів, що мала на меті гучний політичний та суспільний резонанс. Тактика есерів була пов'язана з столичними колами політиків та інтелегенції, які планували продовжити подальше революційне реформування держави. Терор анархістів автор статті характеризує як "провінційний"(масовий) спрямований проти "сатрапів влади" на місцях (у провінціях): власників крамниць, директорів фабрик, рядових поліцейських. Дана тактика грунтувалась на принципі аполітизму, що заперечував орієнтацію на столицю як центр влади, уособлення держави та осередок політичної боротьби. Терор анархістів на думку В.Савченка характеризувався своєю полівекторністю, що виявилась у політичній та економічній сферах. У практичному втіленні від фізичного знищення до практики експропріацій - економічного послаблення ворога - держави та власників-капіталістів.
Для порівняння наводяться статистичні данні застосування терористичних методів боротьби у період з 1902-1909 рр. Есери у цей період провели у Російській імперії приблизно 300 терактів "проти особистостей", а анархісти у південно-західних губерніях імперії провели біля 500 терактів у яких загинуло близько 600 осіб. У різних джерелах дане число коливається від 600-700 осіб це пов'язано з спрямуванням терору, оскільки досить часто жертвами терору анархістів ставали робітники та односельчани, які мали відмінну позицію у політичній боротьбі. У 1906-1908 роках у Південних губерніях Російської імперії анархістські групи (організації) існували у 120 населених пунктах. Чисельно ці організації об'єднували від 4-4,5тис. активістів та бойовиків [69,с.1-2].
Сучасники подій 1905-1907 рр. Розробили класифікацію анархізму за спрямуванням, тобто, почали виділяти "південний" анархізм - терористичний, агресивний, масовий, відрізняючи його від "північного" анархізму - кабінетного, поміркованого, пропагандистського, іншими словами - "столичного".
Анархістська "пропаганда дією" повинна була підштовхнути маси до рішучих дій у боротьбі з владою на шляху неминучої соціальної революції, що має знищити "cоціальних паразитів". Хлібовольці користуючись концепцією "пропаганди дією" розробили тактику - особистої ініціативи у терорі, що мало продемонструвати вищий прояв "свободи особи" вільної від вказівок організації.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
