Серед лідерів анархо-комунізму виділялись А.Атабекян, І.Блейхман, О.Ге, А.Карелін. Подальшу розробку теорії анархо-комунізму продовжив П.О. Кропоткін, який у травні 1917 р. повернувся з політичної еміграції.
В період з 1905-1917 рр. анархо-комуністи пережили декілька розколів.
Від ортодоксальних анархо-комуністів відділились анархо-кооператори, які об'єднались навколо групи "Почин", що почала видавати однойменний журнал. Дана група на основі власної теорії почала розглядати можливість швидкого переходу від капіталізму до соціалізму без будь-яких проміжних (перехідних) етапів [38,с.263]. Іншим важливим аспектом, що спряв розколу серед анархо-комуністів, було ставлення до участі революціонерів у військових діях на фронтах I-ої світової війни. Представники анархо-комунізму до 1917 р. налагодили діяльність у 59 населених пунктах Російської імперії. Організаційно дані групи єдналися навколо "Московської федерації анархічних груп". Важливе значення у подіях 1917 р. мала ціла низка анархістських з'їздів проведених анархо-комуністами з метою об'єднання ідеологічно розрізнених течій анархізму.
Енергійніше за інші напрями діяли анархо-синдикалісти. Провідними діячами цього напряму у 1917 р. були В.Волін, Х.Ярчук, Р.Максімов. На відміну від анархо-комуністів, синдикалісти краще знали настрої серед робітників, оскільки розгорнули активну пропаганду у профспілках та кооперативних об'єднаннях. На думку синдикалістів, наступного дня після соціальної революції держава та влада повинні бути реорганізовані за зразками економічних "федерацій-синдикатів". Дані "синдикати" очолять реорганізацію суспільства на рівні федерацій та будуть керувати організацією виробництва та розподілом виробленого продукту.
У 1918 р. від синдикалістів відділились анархо-федералісти. Лідерами анархо-федералізму стали Н.Проферансов та М.Лебедєв. Теоретики анархо-федералізму вважали себе прихильниками "чистого синдикалізму". На думку федералістів, суспільне життя після соціальної революції має реорганізовуватись на основі договору чи угоди про об'єднання осіб у комуни.
Організаційною основою анархо-синдикалізму був союз анархо-синдикалістської пропаганди "Голос труда". Даний союз мав відділення у Петрограді та Москві. У 1918 р. синдикалісти проводять два об'єднавчих з'їзди (25 серпня та 1грудня), але об'єднати сили, так і не вдалося [75,с.18-19].
До 1917 р. в Росії активно діяли анархо-індивідуалісти. Індивідуалістичний анархізм був у більшій мірі "багатоликим", оскільки в ньому виділялась ціла низка дрібних груп та об'єднань:
- "Пананархізм", що теоретично виступав за негайне впровадження "безвладного" устрою у формі анархії. Ідеологом даного напряму був В.Гордін.
Його соціальною опорою були жебраки та частина робітників.
- Течія "Анархо-біокосмізму" розглядала повну свободу особистості, як найвищий суспільний "ідеал". У новому суспільстві свободу особи не може обмежити жоден закон чи організація.
- "Анархо-гуманізм". Ідеологом даного напряму був О.Боровий, який став ініціатором створення "Московського союзу ідейної пропаганди". Основою теорії гуманізму також була ідея "повної" свободи особистості. Особистість, на думку О.Борового, повинна прагнути свободи у всіх її проявах. Іншим аспектом, що вирізняв даний напрям було ставлення до військових дій та власне необхідності участі Росії у війні.
- "Містичний анархізм". Подальшу розробку теорії містичного анархізму продовжили А.А.Карелін, А.О.Солонович та М.І.Проферансов. Діяльність даного напряму у подіях 1917 р. зводилась до спроб консолідації інтелегенції. Основою та прикладом у розбудові організаційної структури даного напряму стали "орденські" структури на зразок організації Ордену Тамплієрів. Вони мали поєднати найталановитіших представників наукової та творчої інтелегенції. Необхідність даної організації обгрунтовував А.Карелін, який під час вимушеної політичної еміграції до Франції, займався науковою діяльністю, був професором Вищої Школи соціальних наук у Парижі. З часом він був помічений масонською організацією Ордену Тамплієрів. Даний напрям об'єднував художників, філософів, артистів, музикантів на основі "духовної спорідненості". На думку А.Нікітіна, містичний анархізм об'єднав людей, які "задыхались в вакууме бездуховной тогдашней жизни" [58,с.96]. Серед таких організацій варто виділити: "Орден Света", "Орден Духа", "Орден Тамплиеров", які розпочали діяльність на території Росії. Глибоко законспіровані організації займались обговоренням політичної ситуації, книг та наукових розробок, досліджень у напрямі філософії історії. Саме розробка та пошук причин будь-якого суспільного явища на основі досягнень різних наук та принцип боротьби з "одноплановістю", на думку А.Нікітіна, сприяли жорсткій політиці щодо інтелегенції та науковців в Радянський період під час якого нав'язувалось "єдине", загальне розуміння процесів та явищ. Саме даний ідеологічний тиск на думку дослідника, сприяв початку еміграції інтелегенції після перемоги більшовиків [58,с.97].
У 1918 р. представники даного напряму організовують у США видавництво газети "Рассвет" та журналу "Пробуждение", які видавались у 1926-1927 роках. Ще сучасники революційних подій 1917 р. помітили "умовний" ідейний поділ в анархізму на "містичний" (мирний) та "авторитарний" (революційний). Авторитарний напрям необхідно розглядати в контексті загальної соціалістичної пролетарської ідеї, що частково поєднувала теорію анархізму з більшовизмом.
Крайніми формами анархо-індивідуалізму були - "неонігілізм" та "махаєвщина". Ідеологами цих напрямів були А.Андрєєва-Богданова та Я.Махайський [38,с.260-273].
Таким чином, до 1917 р. анархістський рух був репрезентований цілою низкою поліморфних, розрізнених груп, що відрізнялися своєю строкатістю та ідеологічною плутаниною. Отже, 1917 р. давав анархістам новий "історичний шанс", який вони не реалізували у 1905-1907 рр. Бунтарський дух Лютневої революції, звільнення політичних в'язнів, повернення політичних емігрантів стимулювали зростання чисельності анархістського руху. Після 40 років політичної еміграції у Росію повертається П.О.Кропоткін. У розумінні частини анархістів Росії репутація П.Кропоткіна як "корифея" анархізму була підірвана підтримкою царського уряду у питаннях необхідності продовження військових дій. У цей час до Росії з США повертаються анархо-синдикалісти В.Волін та Е.Ярчук.
Представники різних напрямів анархізму у період 1917-1918 рр. провели цілу низку з'їздів, на яких обговорювались питання необхідності вироблення загальної анархістської революційної стратегії, та питання створення централізованої організаційної структури на базі сильних анархістських федерацій Петрограду, Москви, Харкова. Незважаючи на спільні цілі, ідеологічна різновекторність та різні підходи до тактики революційної боротьби завадили анархістам об'єднати власні сили. Після Лютневої революції відбулись обласні конференції анархістських груп. Так, 18-22 липня у Харкові відбулась Південноросійська конференція, яка утворила "Временное осведомительное общество", але спроби скликати загальноросійський з'їзд зазнали невдачі. Аналогічну інтеграційну спробу здійснила у квітні 1917 р. організація Петроградських анархістів, яка прагнула об'єднати революційні сили анархістів столиці для розробки спільної програми дій. Ця спроба була також невдалою [34,с.35].
У період Лютневої революції анархісти не проводили значних політичних акцій, що значною мірою могли вплинути на хід подій. У практичному значенні однією з найважливіших акцій у діяльності анархістів стало захоплення дачі царського міністра Дурново, що знаходалась на Пелюстровській набережній у Петрограді. У цей період анархісти тільки починали свою діяльність: революція звільнила з в'язниць Н.Махна та П.Аршинова, які були активними учасниками анархістського руху у 1905-1907 рр; поверталися з сибірського заслання І.Блейхман та Л.Чорний.
Одразу після Лютневих подій анархісти починають публікувати листівки з характеристикою політичного стану Росії: "Геройскими усилиями солдат и народа свергнута власть царя Николая Романова и его опричников. Многовековые оковы, терзавшие душу и тело народа, - порваны.
Перед нами, товарищи, встает великая задача: создать новую прекрасную
жизнь на началах свободы и равенства… Мы, анархисты и максималисты, говорим, что народные массы, организуясь в союзы, сумеют взять в свои руки дело производства и распределения и установить порядок, обеспечивающий действительную свободу, что работникам не нужна никакая власть, не нужны суды, тюрьмы, полиция.
Но, указывая наши цели, мы, анархисты, ввиду исключительных условий момента, … пойдем совместно с революционным правительством в его борьбе со старой властью, пока наш враг не будет сокрушен…
Да здравствует социальная революция" [46,с.117].
У період між двома революціями характерною рисою стає зниження ролі терору, оскільки анархісти бачили слабкість Тимчасового уряду. У їхньому розумінні революційні зміни мали незавершений характер, оскільки лише соціальна революція зможе звільнити народ від "іга" держави та влади. Основний акцент адепти анархізму робили на тактику "прискорення" соціальної революції на основі використання можливостей пропаганди.
Після повного переходу влади до Тимчасового уряду анархісти почали різко критикувати "прокапіталістичну" політику "міністрів-капіталістів". На думку С.Н.Канєва, політична діяльність анархістів між лютим-жовтнем 1917 р. зводилась до спроб "прискорення" соціальної революції. Дану тактику вони протиставили партіям, які зайняли вичікувальну позицію.
До 1917 р. анархістські організації діяли у 7-ми великих містах, а після Лютневої революції, внаслідок розширення пропаганди, анархісти поширили свій вплив у Петрограді, Москві, Харкові, Самарі, Саратові та цілій низці міст Південних губерній. Анархісти почали створювати молодіжні клуби, які стали центрами революційної пропаганди. Агітатори виступали з лекціями на промислових підприємствах, у військових частинах, на кораблях вербуючи робітників, солдат та матросів. Гучні "викривальні" вуличні мітинги з критикою політики Тимчасового уряду сприяли поширенню ідей анархізму.
Відродженні анархістські групи з новою силою організували видавничу діяльність, друкуючи листівки, брошури, газети, журнали. Вони великими тиражами перевидавали роботи М.Бакуніна та П.Кропоткіна. У період між лютим-жовтнем 1917р. анархісти видавали біля 20 журналів, але найбільшою популярністю користувався Петроградський журнал "Коммуна", що публікувався з березня 1917 року [38,с.276].
Еволюцію зміни політичних цілей анархістів можна простежити на прикладі трьох березневих з'їздів петербурзьких анархістів, проведених на початку березня 1917 року. На першому з'їзді було вирішено вести активну революційну пропаганду спрямовану на усунення династії Романових від влади. Другий з'їзд петербурзьких анархістів відбувся 2 березня 1917 р. у зв'язку з підписанням МиколоюII Маніфесту про зречення престолу. Даний з'їзд прийняв наступні вимоги: "Анархисты заявляют:
1. Все приверженцы старой власти должны быть немедленно удалены со своих мест.
2. Все распоряжения нового реакционного правительства, представляющие
опасность для свободы - отменить.
3. Немедленная расправа с министрами старого правительства.
4. Осуществление действительные свободы слова и печати.
5. Выдача оружия и патронов всем боевым группам и организациям.
6. Материальная поддержка нашим товарищам, вышедшим из тюрьмы"[42,с.16].
Третій з'їзд відбувся 4 березня 1917 року. На ньому були заслухані доповіді про діяльність столичних груп, відкореговані та затвердженні нові вимоги - "Право представительства от организации анархистов в Петрограде в Совете Рабочих и Солдатских Депутатов;
- Свобода печати всех анархических изданий.
- Немедленная поддержка освобожденных из тюрьмы.
- Право носить и вообще иметь при себе всякого рода оружие" [коммуна,с.17-18].
З тактичних питань анархісти після Лютневої революції розділились на "анархо-бунтарів" та "мирних анархістів". Бунтарі пропонували одразу після Лютневої революції підняти збройне повстання, спрямоване на повалення Тимчасового уряду та швидке встановлення "безвладного" устрою. На думку С.Канева, ця тактика у перші місяці носила відверто авантюрний характер, оскільки населення у цей період довіряло Тимчасовому уряду. "Мирні анархісти" умовляли своїх прихильників не братися за зброю. До них долучився і П.Кропоткін. Якщо "бунтарів" не підтримували практично ніякі інші політичні сили, то погляди "мирних анархістів" розділяли, і інші політичні партії. Так, деякі тези П.Кропоткіна у своїх листівках наводила партія кадетів: "… Мужчины, женщины, дети России, спасите нашу страну и цивилизацию от черных сотен центральных империй! Нельзя терять ни одного часа. Противопоставьте им героически объединенный фронт. Теперь, когда вы так доблестно справились с внутренними врагами, каждое усилие, которое вы сделаете для изгнания вторгшихся врагов, послужит к утверждению и дальнейшему развитию нашей свободы и к прочному миру" [44,с.324].
Якщо розглядати практичний аспект діяльності анархістів цього періоду, то варто зазначити, що вони брали активну участь у всіх великих мітингах і досить часто були їхніми організаторами. Так, 20 квітня робітники Петрограду стихійно вийшли на вулиці міста, протестуючи проти імперіалістичної політики Тимчасового уряду. Анархісти, користуючись можливістю пропаганди своїх ідей, розмістили на Театральній площі свою трибуну, прикрашену чорними прапорами [38,с.272].
У квітні 1917 р. анархісти Петрограду приймають декларацію анархічних груп, яка репрезентувала настрої більшої частини анархістів:
"1.Анархический социализм ведет борьбу за замену власти классового господства международным союзом свободных и равных работников, с целью организации мирового производства.
2. В целях укрепления анархических организаций и развития анархо-социалистической мысли, продолжать борьбу за политические свободы.
3. Ведение анархической пропаганды и организация революционных масс.
4. Рассматривать мировую войну как империалистическую, анархический социализм стремится к прекращению ее трудами пролетариата.
5. Анархический социализм призывает массы к воздерживанию от участия в непролетарских организациях - профессиональных союзах, советах рабочих и солдатских депутатов.
6. Полагаясь только на революционную самодеятельность масс, анархический социализм выдвигает всеобщую стачку рабочих и всеобщую стачку солдат в качестве переходной ступени к прямому захвату организованным пролетариатом орудий и средств правительства.
7. Анархический социализм призывает массы к организации анархических групп по промышленным и транспортным предприятиям в целях образования анархического интернационала.
Адрес для писем и обращений: Москва, 3-й Переведенный переулок, дом 16, кв. 40, Бюро Федераций" [46,с.177].
Продовжуючи тактику "прискорення" революції, анархісти у травні 1917р. організували дві демонстрації, які мали спонукати робітників до збройного виступу проти політики Тимчасового уряду.
Червень 1917р ознаменувався двома гучними акціями, що мали грандіозний суспільний резонанс. Анархісти розробили тактику "рейдерства", тобто захоплення споруд та приміщень, що мали стратегічне революційне значення. Так, 5 червня анархістський загін на чолі з І.Блейхманом захоплює редакцію газети "Російська воля". Основною метою даної акції був доступ анархістських організацій до видавничої діяльності. Мотивацію своїх дій анархісти виклали у листівці: "К рабочим и солдатам. Граждане, старый режим запятнал себя преступлением и предательством. Если мы хотим, чтобы свобода, завоеванная народом, не была захвачена лжецами и тюремщиками, мы должны ликвидировать старый режим, иначе, он опять поднимет свою голову … Мы, рабочие и солдаты, … хотим возвратить народу его достояние и потому конфискуем типографию "Русской воли" для нужд анархизма. Предательская газета не будет существовать. Но пусть никто не усмотрит в нашем акте угрозу для себя, свобода прежде всего. Каждый может писать, что ему заблагорассудится. Конфискуя "Русскую волю", мы боремся не с печатным словом, а только ликвидируем наследие старого режима, о чем и доводим до общего сведения. Исполнительный комитет по ликвидации газеты "Русская воля"" [46,с.179].
Тимчасовий уряд досить швидко відреагував на захоплення видавництва, направивши туди військові сили. Після переговорів частина анархістів була заарештована. Під час акцій боротьби з анархізмом міністр юстиції Тимчасового уряду М.Переверзев спрямував військовий загін проти інших анархістських "рейдерів", які захопили дачу Дурново. Ця будівля стала резиденцією анархістів. Крім анархістів дача Дурново стала резиденцією робітничого клубу "Просвіта" та правління профспілок Виборгського краю. Військове втручання у конфлікт викликало хвилю страйків, що охопила 28 заводів. Під тиском страйкуючих Тимчасовий уряд пішов на поступки і залишив будівлю "новим власникам".
У травні 1917 р. на дачі Дурново анархісти провели конференцію участь у якій взяли представники військових частин столиці та представники 95 підприємств. За результатами конференції був створений "Тимчасовий революційний комітет", який розробив декілька стратегій подальших дій. Анархісти визначили необхідність продовження революційної пропаганди серед військових Кронштадту, визначились з необхідністю участі у робітничих маніфестаціях з метою розширення ідеологічного впливу та продовжили розвивати тактику захоплення стратегічних приміщень та установ.
Крім пропагандистської діяльності анархісти розпочали акції звільнення з в'язниць своїх однодумців. Дані дії анархістів носили провокаційний характер, оскільки спонукали Тимчасовий уряд застосувати силові методи впливу. Так, під час маніфестацій 18 червня, анархісти здійснили звільнення своїх однодумців з в'язниці "Крести". Внаслідок вдалої акції анархісти звільнили 7 чоловік: анархіста Хаустова (редактора газети "Окопна правда"), Мюллера, Гусєва, Стрельченка та кількох карних злочинців. Свої дії вони прокоментували листівкою: "Мы видим, что смертная казнь отменена для коронованных и титулованных преступников: царя, министров, генералов, а с уголовниками можно расправляться как с бешеными собаками без всякой церемонии, именуемой судом. … Настоящие преступники, холопы старой власти, получают амнистии, восстанавливаются в правах, приносят присягу новому правительству и получают назначения. …Самый закоренелый злодей и уголовный преступник не сделал и сотой доли того вреда, который принесли бывшие вершители судеб России …Мы должны приити на помощь к уголовникам и братски протянуть им руку, как жертвам социальной несправедливости …" [42,с.18]. В цій тезі простежується зв'язок з ідеями М.Бакуніна про важливе революційне значення злочинців у боротьбі з державою, оскільки сталих та міцних соціальних зв'язків вони не мають. Дана акція викликала жорстку реакцію з боку влади, яка 19 червня направила на дачу Дурново козачий загін з бронемашиною на чолі з міністром юстиції М.Переверзевим, який вимагав видати звільнених злочинців. Внаслідок зіткнення кілька анархістів було поранено, близько 59 чоловік було заарештовано [38,с.284].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
