Ізяслав - основні етапи розвитку
а даними подимного реєстру 1629 р., дві третини волинських міст (74) мали до 300 будинків [3, 114-140.]. Це не було особливістю лише Волині. Відомо, що в Західній Європі в період пізнього середньовіччя великих міст з населенням 3 - 10 тисяч чоловік було не більше 6% [40, 59]. На 1629 р. містами середніх розмірів були Старий Заслав та Красний Корець, на межі крупних та середніх міст знаходився Новий Заслав (508 димів), містечками були Шепетівка (128) та Білогородка (119).Попередня податкова - поборова - традиція для Волині XVII ст. практично не збереглася. Узагальнений сумарний поборовий реєстр зберігся від 1601 р. [39]. Відповідно до його інформації, заплачено було зі Старого та Нового Заслава: з першого - 32 злотих 15 грошів шосу та 24 злотих з ремісників та попа; з другого - 16 злотих шосу та 58 злотих 12 грошів від міської ріллі та городів, ремісників, попа та вальних кіл (млинових) [39]. Сумарно платежі від інших волинських міст (в реєстрі вони представлені в далеко не повному вигляді) перевищували 50 злотих тільки в кількох випадках - центри повітів, Торчин, Білів, Клевань, Олика, Горохів, Сокіл, Локачі, Янушпіль, Ожигівці; лише у випадку обох Заславів, Ожигівців та Торчина вжито для приватновласницьких володінь термін “місто”, для решти - “містечко", навіть коли побор з них був близьким до Старого та Нового Заслава.Більш інформативні, порівняно із сумаріушами, первинні поборові реєстри (квити, рекоґніції) збереглися для Старого Заслава (1613 р) [35, 39]. Практично одночасно було здійснено описання Нового Заслава (ключа новозаславського присудку) - “Реєстр чиншів м. Заслава та навколишніх сіл" 1612 р. [35, 40] Це дає підстави розглядати кількісні показники обох головних міст Заславщини.Залежно від різних завдань, які стояли перед укладачами обох документів, вони відмінно, під різними кутами відображають населення міст. Поборовий реєстр, спрямований на відображення податкових категорій, у дійсності першочергову увагу зосереджує на земельних наділах міщан, різні категорії яких також фіксує. Натомість, у даному випадку складніше виявити торгові та ремісничі категорії населення. У реєстрі виділено рубрику “люзні та ремісники”, в якій об'єднано різні групи населення, але практично в усіх випадках при іменах вказано вид ремесла, часто - в зменшувальній формі (krawczik, ganczarczik, cziesielczik, stelmasczik та ін. [35, 40-41]).Поширеним заняттям мешканців Старого Заслава було шинкування. Всього ним займалася 41 особа, що становило біля 13% міщан. Виключно шинкуванням був зайнятий 31 мешканець міста, 11 - поєднувало його з ремеслом, по одному - з торгівлею, з броварництвом, солодовництвом. Ще шестеро міщан шинкували не з власного будинку. Трохи більше міщан займалося торгівлею. Найзаможнішими серед торговців слід вважати сімох міщан, які мали комори, скоріш за все - торгові точки, в ринку.32 міщан платили з “стольця", тобто, очевидно, торгували з власного будинку. По одному міщанинові поєднували торгівлю з шинкуванням та ремеслом. Стосовно 9 міщан зазначений платіж “z anglu" іншим поборовим реєстрам (як і поборовим універсалам) невідомий; якщо цей термін є спотворенням слова “handl”, то й їх можна віднести до категорії торговців. У такому випадку з торгівлею було пов'язано 50 осіб або 15%.Загалом у торгівлі та ремеслі була задіяна майже половина (44%) старозаславських міщан. У той же час, в місті зосереджувалася значна кількість служилого населення. До вже згаданих служок, гуменника, ключника, сурмачика, які володіли волочними наділами землі, треба додати возницю, садівничого, дворника, воловника, лебідника, воротного, 2 пастухів та 28 гайдуків, які разом становили майже 13% мешканців міста. У місті знаходилося й 4 зем'янські будинки.Більше половини старозаславських міщан користувалися землею, поєднуючи сільськогосподарські заняття з суто міськими. У той же час, виключно з користування землею платили 60% міщан, які мали в своєму розпорядженні ті чи інші земельні наділи (40% таких міщан поєднували службу, ремесло та торгівлю з землеробством). Міщани користувалися 64,25 волоками землі, тобто на одного міщанина припадало близько 6 моргів. [35, 246]) під час ярмарків. Загалом, 227 міщан, які користувалися землею, мали в своєму розпорядженні 53,75 волоки.Міщани Нового Заслава сплачували грошовий та вівсяний чинші з землі, подимний, гайдуцький та пушкарський податки; вибирання податків супроводжувалося платою бірчого [35, 237]. За забезпеченням землею реєстр виділяє волочних, півволочних та безземельних міщан, до яких зараховує підсусідків та коморників; окремо реєструються служилі категорії населення. Найпоширенішого для попереднього випадку користування четвертинами волоки Новий Заслав поки що не знав. Чисельність міщан, об'єднаних у десятки, які користувалися землею, становила 351 особу [35, 337]. Порівняно з 1606 р. (365 осіб) їх кількість дещо зменшилася, як зменшилася на один і кількість десятків [25, 156]. Натомість, розміри землі, якою користувалися приписані до десятків міщани (365 - у 1606 р. та 351 - у 1612 р), не змінилася й становила в 1606 р.132, а в 1612 р. - 132,5 волоки. Рівень забезпечення новозаславців землею був помітно вищим порівняно зі старозаславцями.Вищий рівень забезпечености новозаславських міщан порівняно зі Старим Заславом можна пояснити кількома факторами. По-перше, це саме новий характер міського поселення, де виділення землі було одним з елементів заохочення населення. По-друге, Новозаславська волость, на яку припадала більша кількість малополіської смуги, мала, відповідно, більший земельний резерв, а міська земля була одним із способів загосподарення. Нарешті, Новий Заслав мав право проведення трьох щорічних ярмарків [25, 153], під час яких міщани, як вже зазначалося вище, якусь частку сільськогосподарської продукції могли збувати приїжджим купцям. Частина міської ріллі - біля 11 ділянок розміром щонайменше 7,5 волок (точно встановити обидва показники неможливо через попсованість тексту документу) - лежала пусткою.Відсутність серед повинностей міщан податків від занять торгівлею та ремеслом не дають можливості в усій повноті відтворити характер міських занять новозаславців.На 1617 р. м. Красний Корець належало до незначних, тобто було містечком. Натомість перспективи його подальшого розвитку проявлялися у кількості його вулиць. Їх було одинадцять, на них було 296 будинків. Мало це містечко і значний Ринок, на якому знаходилося 29 будинків [25, 112, 124.].До другого десятиріччя XVI ст. відноситься ще один інвентар, який описує Старий та Новий Заслави і Білогородку. Він недатований, але на його першій сторінці вказується, скоріш за все, пізнішим упорядником, як час створення 1617 р.; М. Крикун датує його “складеним десь в одному з перших двох десятиріч XVII ст." [28, 76]. Свідчення цього інвентаря є унікальними у зв'язку з тим, що містить вказівки на кількісний склад родин (“koszdego ossoba ys czeliadzi№”) цих міст, який, щоправда, вважається дуже заниженим [28, 76.]. Поза цим, він зазначає відсутність органів міського самоврядування у Старому Заславі та Білогородці.В інвентарі, окрім цього, вказані назви вулиць Старого та Нового Заслава. У першому вони інвентарем названі так:1) над ставом, яка йде до єврейського кладовища (do okopu zidowskiego; 21 будинок), та окремо її дві полаті (28 та 24; друга - їдучи до Острога),2) Затильна до малого ставка на низ (9),3) Затильна (16),4) що йде від Острога до монастиря та її полать (12 та 15),5) можливо, Красна (Krziszna;7),6) друга вулиця Погорільська (25) та 6) без назви (18) [28, 78]. У Новому Заславі на час створення існували такі вулиці:1) Ринковий затилок за церквою (22 будинки),2) Островська або Красна (56),3) що йде повз Грицька;5),4) що йде повз Бориса (8),5) що йде повз Лутора;7),5) Купецька,6) паркан від Горині (60),7) що йде повз Кроча;(1),8) що йде повз Потапа (5),9) паркан над Понорою (28),10) Застав'я (40) [28, 78.]. На Ринку знаходилося 36 будинків; окремо від вулиць на самому початку переліку вміщено список міських урядовців: війта та суддів, присяжних, Андрій Різник, Савка, Яким, Михно. [30, 154].Таким чином, можна говорити про етапи розвитку міської мережі Заславщини і її відображення в джерелах. У силу впливу зовнішніх чинників, він часто переривався й міста змушені були просто відновлювати свій попередній потенціал. Вже навіть підсумовуючи певний рівень загосподарення реґіону та будучи чинником і стимулом його подальшого поступу, міста вимагають окремого дослідження з точки зору соціально-економічної проблематики, яка на сьогодні відійшла на другий плян у вивченні ранньомодерної історії Волині та загалом України. Як наслідок, практично відсутні праці, які поєднували б аґрарні та урбаністичні підходи та тематику, цілісно розглядали б крупні маєткові комплекси. Значною мірою це залежить і від стану джерельної бази. Для першої половини XVIІ ст. Заславщина знаходиться чи не в найкращому становищі. У цьому відношенні важливими є використання практично одночасних за часом створення описів Старо - та Новозаславської (1636 - 1637 рр) волостей, а також Шепетівки (1643 та 1644 рр), Дяківського (1642 та 1647 рр) та Краснокорецького (1650 р) ключів та інші описи, а також господарські документи Заславщини.Починаючи з 1386 року і далі, впродовж багатьох століть, Ізяслав був головною резиденцією багатих і славетних князів Острозьких, Заславських та Сангушків. Після другого розподілу Польщі у 1793 році Ізяслав став центром новоутвореної російської Ізяславської губернії. Проте губернським містом він стати фактично не встиг. У 1804 році центром всієї Волинської губернії, куди і входив Ізяслав, стало місто Житомир. Ізяслав став повітовим містом, яким і лишився надалі.У 1891 володарем - Ізяслава став князь Роман Сангушко, єдиний представник цього роду. В цей час він постійно жив у Славуті Заславського повіту.1.3 Місто Ізяслав у період ХІХ - ХХ столітьЗа Всеросійським переписом населення 1897 року в Ізяславі мешкало 12611 чоловік, в тому числі 7055 чоловічої статі і 5556 - жіночої. В Ізяславському повіті, куди входили містечка Гриців, Славута, Судилків і Шепетівка, проживало 208.7 тисяч чоловік.Розвинутої промисловості в цьому регіоні не було. Але декілька промислових підприємств тут працювало. Це, перш за все шкіряний завод в Ізяславі і чавуно-ливарний завод Клейця за дві верстви від міста. В Ізяславі існувало три млина, що належали Р. Сангушку. В повіті було три кінних заводи. Два з них належали графу Потоцькому і один - князю Сангушку. В Ізяславі знаходилось управління військового начальника 128 піхотного староскольського полку. В місті була своя лікарня. Щорічно в центрі Ізяслава проводилась ярмарка. Мешканці Ізяслава традиційно православного віросповідання. Але в часи правління князів Заславських, які були римо-католиками, певна частина населення також прийняла римо-католицьке віросповідання. Це відбилося на храмовому будівництві міста. На кінець ХІХ століття в Ізяславі збереглися три католицьких костьоли, а саме: Барнардинський, Місіонерський і Фара. Всі три будівлі являли собою величні, чудові кам'яні споруди - пам'ятники архітектури минулого. [32, 412].Чотири православні церкви були побудовані вже в ХІХ столітті. Це, перш за все Соборна церква Різдва Христового в старому місті, що була освячена в 1836 році. В старому місті ж була кладовищенська церква Успіння Пресв'ятої Богородиці, побудована у 1800 році. Пізніше було побудовано дві церкви в Новому місті. Це церква Святителя і Чудотворця Миколи, споруджена у 1861 році на кошти Р. Сангушка за розпорядженням царського уряду, і кладовищенська церква святого Михайла, побудована у 1869 році.За “Обзором Волинской губернии за 1911 год" в Ізяславі було 6 богомілень, в яких мешкало 807 бідняків похилого віку. [26].Дуже погано Ізяслав був забезпечений освітянськими учбовими закладами. Хоча це стосується й України в цілому.У 1869 році в місті відкрилося двокласне міське училище Міністерства народної освіти з підготовчим класом. У 1884 році в ньому навчалось лише 150 учнів, в тому числі, 96 хлопчиків і 54 дівчинки. На початок ХХ століття, крім цього училища, в місті працювало жіноче вище початкове училище. У 1911 році в Ізяславі мешкало 14593 чоловіка. В Ізяславському повіті - 235452. в усіх учбових закладах працювало лише 20 вчителів і навчалось 450 учнів. Серед початкових учбових закладів було дві школи грамотності, що існували при церквах в приміщеннях богоділень. Цікаво, що церковно-парафіальна школа при церкві Святителя і Чудотворця Миколи знаходилась в старому дерев'яному будинку на цвинтарі. У 80-х роках в ній вчителював місцевий селянин, який закінчив лише підготовчий клас Ізяславського двокласного міського училища. У 1888 році в школі опанувало грамоту 50 дітей, в тому числі 37 хлопчиків. [26].Середніх учбових закладів в Ізяславі не було. Але рівень культури і потяг до знань тут був досить великим. Про це свідчать такі факти: на початку ХХ століття в провінційному Ізяславському повіті існувала письмово-паперова фабрика, шість друкарень, в тому числі дві в Ізяславі, вже функціонували дві приватні бібліотеки. [6]Нове століття для ізяславчан розпочалося загостренням земельного питання.Могутній селянський рух, що розгорнувся в країні, знайшов гарячу підтримку серед широких мас трудової Волині. І це цілком закономірно. Адже тут були найбільші контрасти між селянськими і поміщицькими землеволодіннями. В Ізяславському повіті два найбільші поміщики Сангушко і Потоцький утримували понад 80 тисяч десятин землі, а селяни, які користувалися наділами, ледве переважаючими три десятини на двір. Таке скрутне становище мешканців міста і околиць призводить до масових виступів проти багатіїв.Селяни виступають на масові порубки поміщицьких лісів, вимагають щоденної плати і скорочення робочого дня. Прагнуть примусити поміщиків повернути захоплені ними громадські вигони і сіножаті; найбільш поширеним був випас худоби на поміщицьких сіножатях і в лісах, особливо селах Михля, Лютарка, Сошне, Щурівці, Припутні та ін. Поштовхом до цього були події російської революції 1905-1907 років. Прокурор Житомирського губернського суду визнавав, що на обстановку в Ізяславському повіті впливали події, які відбувалися в центрі Росії. “Проникающие в народные массы Вольшской губернии слухи об аграрних беспорядках в центральних губерниях, неправильное толкование крестьянам злонамеренными лицами манифеста 17 октября. й порождают в сельськом населений толки об исключительном его праве пользования землями, находящимися во владении помещиков, монастырей й казней". [6, 9].Царський прокурор змушений відзначити, що “усиленное брожение замечается среди малоземельних крестьян". [6, 9].Досить бурхливі події розгорнулися в Ізяславі у травні 1905 року. Для боротьби з селянами посилались військові частини. Почалися арешти найбільш революційне налаштованих селян. Це викликало ще більше обурення.15 травня 1905 року із села Путринець до міста прибуло багато обурених людей з вимогою звільнити заарештованих своїх односельців, їх підтримали мешканці міста і навколишніх сіл: Чижівка, Сохуженці, Білиженці, Сморшки та ін. Понад 3000 чоловік, що з'явилися в місті, стали загрожувати розгромом тюрми, їх рішучі дії примусили справника звільнити заарештованих.15 травня в місто прибуло 3 ескадрони кавалерії 31-го ризького драгунського полку з метою припинити самоправство. В 1906 році робітничий люд міста відзначив день міжнародної солідарності - 1 Травня. [6, 9].Страйкова боротьба селян і сільськогосподарських робітників Ізяславщини була складовою частиною загальнонародної боротьби трудящих царської Росії проти ненависного самодержавства і поміщицького землеволодіння. Всього на Ізяславщині в 1905 році відбулося 45 селянських виступів із 202 на Волині. Виступами селян була занепокоєна і губернська влада. Так, в донесенні Волинського губернатора міністру внутрішніх справ П.А. Столипіну повідомлялось про виступи селян Славутського та інших сходів. Міністр наказав винищувати “заколотників, а в разі опору, спалювати їхні житла". Але й після цього наказу виступи селян продовжувались і в наступні роки.Під революційним впливом у місті створюється соціал-демократичний гурток. Члени його переважно молодь, знайомилися із революційною літературою і розповсюджували революційні ідеї серед населення. Царським жандармам вдалося викрити гурток. Найбільш активних його членів було заарештовано і заслано до Іркутської губернії на вічне поселення. [26].У ці розбурхані російською революцією дні в Ізяславі 1906 року перебував Михайло Коцюбинський. Готуючи до видання п'ятий том своїх творів, він зробив подорож по Волинській губернії, проїхавши, як сам згадував, понад 400 верст. По дорозі Коцюбинський захворів. У листі до професора Гнатюка з Ізяслава він скаржився на поганий стан здоров'я. В Ізяславі письменник відпочив кілька днів. Тут він відвідав старовинні будинки в Старому місті, гімназію, місця, пов'язані з перебуванням в Ізяславі російського імператора Петра Першого та польського поета-демократа Гославського. [23]З Ізяслава письменник завітав у село Михлю, де записав декілька народних пісень, легенд, приказок, ознайомився з побутом і умовами життя мешканців. В місті М. Коцюбинський мав зустрічі з демократичною інтелігенцією, яка гостинно приймала письменника на Ізяславській землі. За ініціативою вчителів, першій середній школі міста було присвоєно ім'я Михайла Коцюбинського. [4, 244].Народні маси Ізяславщини не зупиняються на досягнутому і переходять до більш рішучих дій. Ведуть масові порубки поміщицьких лісів, захоплюють поміщицькі бурякові плантації, урожай землевласників і розподіляють між безземельними селянами. Нерідко на своїх сходках виносили постанови про конфіскацію поміщицьких маєтків. Селяни пред'являли поміщикам таксу поденної плати, вимагаючи підліткам 15 коп. за годину, жінкам - 25-30 коп., чоловікам - 35-40 коп. Страйкуючі влаштовували погроми і підпали поміщицьких маєтків та економій.Прокурор Житомирського окружного суду А.П. Сакович в червні 1917 року заявив, що він точно ще не знає, але йому відомо, що в селі Антоніни Ізяславського повіту з'явився якийсь більшовик-матрос і бунтує селян. Селяни вирішили відібрати землю графа Потоцького, поставивши вимогу через два дні звільнити маєток. Далі повідомляється, що ліси графа знищуються. Щоденно приїжджають сотні підвід, які вивозять дрова. Навколишні села завалені вивезеним лісом. Днями селяни вигнали орендатора з володіння графа Потоцького, захопивши став і млин. [14, 186]Царський уряд, щоб розгромити революційне налаштовані маси знову посилає до міста війська. Зокрема, сотню 91-го Донського козачого полку. Але навіть силою зброї нічого не можуть домогтися. У вересні-жовтні 1917 року солдати гвардійського кавалерійського корпусу, розквартированого в місті та його околицях, разом з селянами Ізяслава, сіл Білогородки, Клембівки реквізували поміщицькі маєтки в місті і селах.1 листопада 1917 року селяни Славутської волості Ізяславського повіту і солдати четвертого батальону 264 піхотного запасного полку, захопивши ліси князя Сангушка, почали вивозити лісоматеріал, дрова тощо. Власник лісів звернувся за допомогою до головнокомандуючого Південно-західним фронтом. Але для розправи з селянами і революційними солдатами командування направило ескадрон драгунів. Між драгунами і солдатами четвертого батальйону полку зав'язався бій, що призвело до поранення кількох солдат. Обурені солдати рушили в Славуту, де розміщався склад з гвинтівками і боєприпасами. Захопивши зброю, вони заарештували начальника Славутського гарнізону генерала Гавренського і оточили замок князя Сангушко. Охорона замку намагалась кулеметним вогнем зупинити солдатів, але їй не вдалося зробити. Через деякий час замок був в руках солдатів. У маєтку, крім драгунських офіцерів, були князь Сангушко і граф Ржевуський. Сангушко, на вимогу селян, був страчений, а маєток спалено. Так скінчилось панування династії князів Сангушків. [32, 413].
