Історична характеристика Дніпропетровська
2
Історична характеристика Дніпропетровська
Зміст
Вступ
Розділ 1. Історичні події, які склалися до заснування Дніпропетровського краю
1.1 Заселення і господарське освоєння краю
1.2 Запорізька спадщина
1.3 Друга половина ХУІІІ століття - доба Просвітництва
Розділ 2. Катеринослав - Дніпропетровськ -- етапи становлення
2.1 Перші забудови Катеринослава
2.2 Природні ускладнення для забудови міста
2.3 Проекти Катеринослава
2.4 Нове місце для забудови Катеринослава
2.5 Негативні тенденції у розвитку міста наприкінці ХVІІІ століття
2.6 Відродження Катеринославу
2.7 Природний потенціал
2.8 Відродження промисловості міста (1945-1950 рр.)
2.9 Промисловий потенціал міста 1950-1980-ті рр.
Розділ 3. Дніпропетровськ у наші дні
3.1 Проблеми розвитку
3.2 Шляхи подолання проблем
3.3 Перспективи розвитку
Висновок
Література
Список умовних скорочень
Додатки
Реферат
Науково-дослідницька робота на тему: «Історико-географічна характеристика Дніпропетровська» написана на 43 сторінках, містить 17 додатків, в тому числі 11 діаграм, 2 таблиці, 3 карти, 3 ілюстрації. При написанні роботи використано 21 першоджерел.
Дніпропетровськ - це наша «мала Батьківщина», історію якої ми маємо знати, цінуватись і пишатись.
Об'єктом дослідження даної роботи є історичні події розвитку Дніпропетровська, - етапи перетворення пересічного губернського міста у великий промисловий центр України.
Метою цієї роботи є характеристика соціально-економічних аспектів розвитку міста від перших забудов до сучасних днів. Висвітлення проблемних питань та перспектив подальшого економічного розвитку.
В роботі були застосовані, як теоретичні, так і практичні методи дослідження для вивчення історичних, економічних і соціальних процесів розвитку.
Висвітлені проблеми, які виникли при забудові міста.
Наведені історичні події відображають етапи перетворення міста на потужний металургійний та машинобудівний центр України.
Особливе місце відведено проблемам та перспективам розвитку міста в сучасні часи.
Результати роботи можуть бути застосовані при вивченні історії рідного краю.
Ключові слова: ЗАПОРІЖСЬКА СІЧ, Г.А. ПОТЬОМКІН, КАТЕРИНА ІІ, В.А. ЧЕРТКОВ, КАТЕРИНОСЛАВ, ПРИРОДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ПРОМИСЛОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ДНІПРОПЕТРОВСЬК, ДАЗ, ПМЗ.
Вступ
В цій роботі, на підставі вивчення опублікованих документів, наукової літератури, архівних матеріалів представлено багатогранну картину історії Дніпропетровська від появи найдавніших слідів людського існування на теренах нашого міста, виникнення та розвитку козацтва до останніх подій перших років III тисячоліття.
У своїй роботі автор зосередився на важливих і цікавих фактах та подіях, зупинився на діяльності видатних земляків, які багато зробили для промислового піднесення Придніпров'я.
В роботі враховані надбання сучасної зарубіжної і вітчизняної історіографії, досягнення та проблеми які виникли за 16 років незалежності України.
Проведено стислий огляд фізико-географічних умов Дніпропетровщини. Наявність багатих і різноманітних покладів корисних копалин на території області сприяли перетворенню Дніпропетровська в могутній промисловий центр України.
Автор спинився на перших проектах забудови Дніпропетровська. Перші амбітні плани спорудження Катеринослава останньої чверті XVIII ст. розглядали його як нову південну столицю, збудовану за останнім словом архітектури. Катеринослав мислився не просто як нове адміністративне місто. Він мав стати південною столицею нового регіону Російської держави, вільного від кріпацтва та відсталості старих імперських земель.
Сміливі проекти катерининських вельмож, на жаль, не здійснилися. Проте енергетика, яку несли в собі місцеві жителі нащадки відважних козаків і діяльних переселенців, енергетика, яка була закладена в наше місто першими проектувальниками, енергетика, яку породжувала сама наша земля - все це гарантувало велике майбуття Катеринославу-Дніпропетровську.
Перший період стрімкого зростання міста припадає на 1880-1910-ті рр. і пов'язаний зі становленням металургійної та металообробної промисловості, з інтенсивним розвитком нових шляхів сполучення, залізничного та пароплавного транспорту. Цей період заклав основу слави нашого міста як металургійного серця Придніпров'я.
Другий період найінтенсивнішого росту охопив 1950-1970-ті рр., і був пов'язаний з формуванням та розвитком в Дніпропетровську ракетно-космічної індустрії. В цей час з'являються нові підприємства, науково-дослідні центри, мікрорайони, зростає чисельність жителів - місто велетенськими темпами перетворюється на сучасний мегаполіс.
Метою цієї роботи є характеристика соціально-економічних аспектів розвитку міста від перших забудов до сучасних днів. Висвітлення проблемних питань та перспектив подальшого економічного розвитку.
Постійний розвиток Дніпропетровська пов'язаний з об'єктивною необхідністю концентрації та інтеграції різноманітних форм виробничої та інтелектуальної діяльності. В умовах постіндустріального суспільства найбільш ефективно ці процеси відбуваються саме у великих містах, де особливо розвинуті зв'язки між різними сферами економіки, політики, науки і культури.
Розділ 1. Історичні події, які склалися до заснування Дніпропетровського краю
1.1 Заселення і господарське освоєння краю
Перші свідчення осілості людини на території сучасного міста належать до давньокам'яної доби - палеоліту. Близько 200 тис. років тому у глибокому яру поблизу Старих Кайдаків розташовувався тимчасовий табір первісних мисливців. Цей період віднесено до найбільшого Дніпровського зледеніння. В цей час існували люди неандертальського типу, які істотно відрізнялися від сучасної людини. Саме неандертальцям належали знаряддя праці - ручні рубила, виготовлені з кварциту, які знайдено на Монастирському острові.
4-5 тис. років до н.е. у лісостепу на правобережжі складається об'єднання землеробських племен, відоме як трипільська археологічна культура, а на початку 1 тис. до н.е. місцевість понад дніпровськими порогами заселяється скіфськими племенами. Саме на півдні Дніпропетровської області знаходилось легендарне кладовище скіфських царів -- так званий Геррос із всесвітньо відомими курганами, які ще нерідко називають "пірамідами степу". З ними пов'язане виникнення першого державного утворення на території сучасної України.
Пізнішим часом - 40-35 тис. років тому - позначено знахідки решток мисливських таборів на березі Дніпра в сучасному ж/м «Придніпровськ» та «Ігрень». Тут знайдено кістки мамонта і величезного бика - зубра, різноманітні крем'яні знаряддя. Такі ж знахідки були і на території парку ім. Т.Г.Шевченка, Аптекарської балки, Діївки. Люди мешкали у легких наземних будівлях з кісток тварин, обтягнутих шкірами, користувалися різноманітними - близько 60 типів - знаряддями, виготовляли одяг за допомогою кістяних голок і прикрашали себе намистами з викопних мушлів та зубів хижаків. За фізичними ознаками вони належали до протоєвропейського масивного типу та відрізнялися великим зростом та довгими нижніми кінцівками (кроманьйонський тип).
Близько 11 тис. років тому, за доби мезоліту, кліматичні умови поліпшилися у зв'язку з відходом льодовика на північ. На низьких ділянках берегів Дніпра та Самари виникають стаціонарні оселі мисливців, збирачів та рибалок, серед яких одним з найцікавіших було поселення Ігрень-8. Люди жили у конусоподібних чумах з жердин, обтягнутих берестою, вхід у які був з боку річки. Діаметр жител становив 4-5 м, висота - 2-3 м. У центрі - вогнище на піщаній підсипці. Поруч з житлами знаходилися майстерні з обробки кременю. Полювали з використанням списів та стріл з крем'яними вістрями.
Далі були слов'янські поселення (вони належали історичним антам), уличі, печеніги... За припущенням історика Д.І. Яворницького у 957 р. у християн на Монастирському острові (у межах сучасного Дніпропетровська) знайшла притулок київська княгиня Ольга (додаток А).
У XIII ст. після татаро-монгольської навали для нашого краю настав час знелюднення і занепаду, хоча в лісах по р. Самарі і р. Вовчій ще продовжували жити нащадки дніпровських слов'ян. Саме за цих часів територія Дніпропетровської області дістала назву "Дикого поля". Та наприкінці ХV-ХVІ ст. тут почало формуватись нове заселення, пов'язане з виникненням та розвитком козацтва.
1.2 Запорізька спадщина
Князь Потьомкін, знаходячись на висоті своєї слави і своєї могутності, подав Катерина II "сміливий до зухвалості" свій прожект про вигнання турків з Європи, чого не могли зробити всі європейські монархи Західної Європи в середні століття, під час хрестових походів. Потьомкін хотів пробити вікно на схід, в Азію, як цар Петро І прорубав вікно в Європу. Захоплена "прожектом" кн. Потьомкіна, Катерина II вирішила посадити на згаслий трон візантійських імператорів одного зі своїх онуків і дати йому ім'я Костянтин, яке б нагадувало імператора Костянтина Палеолога, що героїчно захищав столицю Константинополь у 1453 р. від незліченних турецьких полків. Маленькому великому князю Костянтинові Павловичу дана була навіть у годувальниці грекиня Олена Корданова.
Росія прагнула забезпечити своє панування на Балканах. Ця програма була підкріплена дипломатичними та військовими акціями. Потрібно було, насамперед, заволодіти турецькими фортецями, що стояли на низов'ї Дніпра, по обох його берегах, і загороджували росіянам шлях у Чорне море. Це були Очаків, Кизикермень, Арсланкермень, Мубереккермень, Кинбурн.
Туди і направлені були насамперед російські війська. Разом з російськими військами там же діяло протягом чотирьох років (1771--1774) і запорізьке військо.
10 липня 1774 р., важка і тривала російсько-турецька війна закінчилася. Тепер, після затвердження з Туреччиною в 1774 р. "вічного миру", запорізьке військо повинне було перейти на свої хліба. А для того потрібно було поступово перебудувати свій військовий лад на землеробський. Це відразу зрозуміли благомислячі "батьки" запорізького війська, на чолі якого стояв розумний і далекоглядний кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський. Піддаючись військовим старшинам, козаки все більш і більш стали змінювати свої шаблі на плуги і "нахилятись до хліборобства".Запорізьська січ становилася все більш заможна. Це і турбувало царицю Катерину.
Крім того, самий край запорізький з його в невичерпним багатством, з його рибальськими ріками Дніпром, Бугом і іншими, з його роздольними степами, розкішними пасовищами, усе це не могло залучати до себе російських дворян-рабовласників. Вони давно "зазіхали" на запорізький край "зазіхаючи", намагалися вселити думку цариці знищити Запорізьку Січ і землю даровать дворянству. Приводом до знищення Запорізької Січі послужили нескінченні скарги Катерині II на запорожців з боку іноземних вихідців, що викликані були в Росію ще в царювання Єлизавети Петрівни і зайняли східні і західні окраїни запорізьких вільностей, заснувавши на заході Єлисаветград, на сході Луганськ. Те були болгари, румуни, угорці, серби, відомі під загальним найменуванням зеландско-сербів і слов'яно-сербів. Вони здавлювали запорожців із двох сторін. Неточні розмежування земельних границь між прибульцями і запорожцями викликали суперечки, що переходили в бійки і навіть убивство як з однієї, так і з іншої сторони. Оберігаючи свої вільності від загарбників, запорожці посилали в столицю скарги за скаргами. Але де ж їм, малим людям, було боротися з такими людьми, як Хорвати, Милорадовичи, Депрерадовичи, Шевичи й іншими, котрі, перейшовши з закордону в Росію, незабаром одержували і землю, і високі чини і мали доступ до самого царського престолу. У столиці запорожців трактували як людей диких, як грабіжників, як убивць, що повинні підлягати політичній карі. Це і привело до того, що 4 червня 1775 року Запорізької Січі не стало.
Після падіння Січі пристрій Новоросійського краю покладено було на генерал-губернатора кн. Потьомкіна. Він почав, насамперед з роздачі запорізьких земель стороннім людям, винятково панству. Колишнє Запорожжя вже іменується не Запорожжям, а Славянскою і Херсонскою провінціями.
Невідомо, коли саме почалася роздача запорізьких земель: чи у 1775, чи ж у наступному 1776 році. Варто сказати те, що великі чини одержували і великі ділянки, менші чини -- менші ділянки землі. Давалися в одні рук ділянки в 500, 1000, 1200, 8000, 10 000, 15 000, 20 000, 21 000 десятин. Скільки захопив собі сам ясновельможний князь Г. А. Потьомкін -- невідомо.
Усім тим, кому давалася земля, давалася пільга на 10 років від усяких податків, і тільки після 10 років потрібно було вносити в скарбницю плату по 2 копійки за десятину. Земля давалася не тільки росіянам. Російський уряд стал зазивати в Росію іноземних колоністів "для розширення в ній торгівлі і промисловості.” Після падіння Січі, повалили в колишнє Запорожжя іноземці різних національностей. Це були болгари, греки, грузини, вірмени, калмики, німці, молдавани, євреї. В 1776 році, прийшли болгари із Силистрії й оселилися по трьох річках Ташликам, по річці Височіні і по Великому Інгулу. В 1801 році, частина болгар оселась і по Дніпру. Далі в 1778 році прибули в колишні запорізькі вільності так називані кримські греки, що вціліли в Криму, потім дійсні анатолійські греки і греки з острова Мінорки. Одних кримських греків було не менше 20 000 чоловік. Вони заснували 20 селищ по річках Калмиусу, Нальчику і Калке і по північному березі Азовського моря. На північному березі Азовського моря вони заснували місто -- Маріуполь. Греки, що вийшли з острова Мінорки, оселилися на південній окраїні Павлоградского повіту. Їм видали хліб, худобу і гроші на перше обзаведення. У 1786 році на запорізькі попелища прийшла перша партія німців-колоністів, про залучення яких особливо клопотався князь Потьомкін і Катерина. Німцям давалися кращі місця в Катеринославськом, Олександрійськом, Новомосковському повітах. У 1790р. по ордері князя Потьомкіна від 23 червня цим колоністам дозволено було, на їхнє прохання, перевезти з міста Новомосковска, де вони раніш оселись, дві невеликі церкви. Зникло і саме ім'я Катеринослав і замість нього метушніла в 1789-1790 рр. колонія Юзефеталь. У 1793 році прийшла нова партія німецьких переселенців. Вони заснували селище Ямба в 17 верстах від м. Катеринослава. У 1788, 1789 і 1792 рр. в Катеринославську губернію переселилися молдавани. На землі козаків кинулися також євреї. Всім іноземним переселенцям відпущено було зі скарбниці спочатку на допомогу 250 000 карбованців.
Крім іноземних переселенців, у колишній запорізький край переводилися переселенці і з Великої Росії. Іноді в Новоросійський край виселялися і злочинці після понесених ними покарань. До 1784 року було роздано запорізької землі всього 4 470 302 десятини.
1.3 Друга половина ХVІІІ століття - доба Просвітництва
Друга половина ХVІІІ ст., відома в Європейській історії як доба Просвітництва, змінила історичну долю Північного Причорномор'я та Степової України. 1770-1790-ті рр. позначилися у Південній Україні збільшенням кількості населення, подальшим господарським освоєнням, розвитком духовної культури.
Були утворені губернії відповідно до загального адміністративно-територіального поділу тогочасної Росії. У 1774 р. частина Південної України, яка вже тоді знаходилась під контролем Росії, була поділена на дві губернії: Новоросійську та Азовську. До Новоросійської губернії відійшли землі між Бугом та Дніпром, а до Азовської - між Дніпром та Доном. У 1775 р. до складу цих губерній були включені землі колишньої Запорозьської Січі. Змінилися погляди на функції міста і вимоги до його архітектури. Філософи епохи Просвітництва вважали «ідеальним» місто за канонами класицистичного стилю, з чітким геометричним плануванням, без великих укріплень та з численними зеленими насадженнями.
Акценти у розвитку міст почали швидко змінюватися: з військового на економічний та культурний. Деяким чином вплинув на розвиток нового міста і так званий «грецький проект» - зовнішньополітична програма російського уряду другої половини XVIII ст.
Розділ 2. Катеринослав -- Дніпропетровськ -- етапи становлення
2.1 Перші забудови Катеринослава
Програма розвитку Катеринослава на Дніпрі, запропонована Г.Потьомкіним, логічно входила у низку акцій, пов'язаних з «грецьким проектом» на теренах Південної України.
Одразу після створення Азовської губернії губернатор, «генерал-майор і кавалер» Василь Чертков розпочав діяльність по застосуванню нового губернського міста. За дорученням генерал-губернатора князя Г.О.Потьомкіна Чертков вирушив у подорож територією губерніїї з метою знайти місце для губернського центру. Існує думка, що це завдання він виконав недостатньо кваліфіковано, бо обрав для губернського міста лісисту й заболочену місцевість при впаданні річки Кільчень у ріку Самара, в 8 верстах від лівого берега Дніпра, але нове губернське місто проектувалось як місто-фортеця поблизу оборонної Нової Української або Дніпровської лінії фортець, котра простягалася від Азовського моря до Дніпра.
Тобто місце для розташування Катеринослава було обрано дуже добре з точки зору безпеки у разі військових конфліктів.
Основу міста поклав у 1777 р. губернатор В.А.Чертков, місце саме зручне, на його думку, для підходу до нього різних суднів. 10 травня 1778 р. була закладена церква в пам'ять зішесття святого духу на апостолів. На початку червня 1778 р. губернатор В.А.Чертков перебрався в нове місто. У 1781 р. в м. Катеринославі знаходилося 2194 чоловік, 4 церкви -- російська, грецька, католицька і вірменська, діяло два училища для дітей дворян і різночинців, що навчалися в них російській граматиці, катехізису, німецькій, французькій і турецькій мовам, потім арифметиці, геометрії, історії, інструментальній і вокальній музиці. Для розширення торгових відносин були відкриті 4 ярмарки. Крім того, по неділях дозволено було влаштовувати торги, на котрі приїжджали не продавці з Кримського півострова.
2.2 Природні ускладнення для забудови міста
У 1783 р., після приєднання Криму, необхідність у новостворених містах, які виконували функції фортець, відпала. Було прийнято рішення ці поселення називати внутрішніми містами. Місто-фортеця поступається своїм місцем на користь нового типу міста -- адміністративно-економічного центру. Катеринослав на Кільчені, без сумніву, не відповідав новим вимогам:
- по-перше, воно щорічно затоплялося весняною водою; весняні води залишали в ньому після себе гнилі болота, що пагубно діяли на здоров'я людей;
- по-друге, судноплавність р. Самари виявилася настільки слабка, що к місту могли підходити тільки занадто малі торгові судна. Про такі незручності місця розташування Катеринослава було повідомлено в столицю, і тоді для огляду міста зі столиці був відряджений штаб-доктор Шенфогель. Шенфогель по приїзду зробив огляд міста і зі своєї сторони вказав на всі незручності і на шкідливу для жителів місцевість, на якій стояло місто.
