30 березня 1783 р. був виданий указ про об'єднання Азовської та Новоросійської губерній та утворення на їх основі Катеринославського намісництва з 15 повітів. Правителем намісництва призначено генерал-поручика Т.І. Тутолмина.
У березні 1783 р. в нове м. Катеринослав, за наказом імператриці Катерини II, посланий був у розпорядження князя Потьомкіна знаменитий у свій час художник-архітектор М.Ф. Козаків "для виправлення дорученої справи". Козаків відправився в Катеринослав зі своїм помічником Іваном Єготовим, а довірену йому практику й архітекторську команду віддав іншому помічнику, прапорщику Поливанову. У Катеринославі Козаків пробув до грудня того ж року, а потім "за хворобою" знову був відправлений у Москву. Будучи в Катеринославі, Козаків брав діяльну участь у плані забудови нового міста.
2.3 Проекти Катеринослава
Місто, особливо після 1783 р., треба було розташовувати на перехресті торгових шляхів, розширювати його територію та розбудовувати промисловість.
Історія зберегла декілька проектів забудови Катеринослава (додатки Б,В,Г). Спочатку, за пропозицією академіка Клода Геруа, виписаного Катериною в Парижеві, місто передбачалося розмістити на височіні і у подальшому розвивати на південь, у другий бік від Дніпра. Основні ідеї потьомкінського «Начертанія» втілив у собі проект Катеринослава, затверджений 10 жовтня 1786 р. Автором якого був Клод Геруа -- видатний французький архітектор, який працював деякий час у Росії. У центрі міста, на вершині великого пагорба, Геруа спроектував велику площу з Преображенським собором та головними адміністративними і громадськими спорудами. Генеральний план роботи Геруа, виконаний за зразками європейських міст, був погано пристосований до місцевого рельєфу, ігнорувались вітчизняні містобудівничі традиції (наприклад, відсутні традиційні ринкова, соборна, сінна та ін. площі). Проект також не враховував безводність гори, обраної для будівництва центральної частини Катеринослава. Передбачалося водопостачання міста за допомогою колодязів, водопідйомних механізмів, басейнів та фонтанів, але це потребувало значних матеріальних витрат. Видатний Московський архітектор Матвій Козаків, який був радником князя Потьомкіна в питаннях забудови нового міста, думав інакше, місто повинно розвиватися вздовж берегів Дніпра.
Саме життя вирішило цю суперечку: місто, засноване на Дніпрі, повинне повною мірою використовувати природне положення -- дихати його прохолодою, милуватися його щедрою красою, черпати його чисту, м'яку воду.
Складання нового плану міста Потьомкін доручив видатному російському архітектору Івану Старову. На плані Старова поряд з підвищеною частиною міста ми бачимо і низинну частину. План у 1792 році був затверджений Катерино ІІ (додаток Б). Цей план ліг в основу більш пізніших планів міста. Видатний архітектор російського класицизму Іван Старов склав три варіанти плану міста (між 1787-1790; 1790; 1792рр.). В порівнянні з проектом Геруа, в проектах Старова територія міста збільшувалася за рахунок придніпровської частини (колишня слобода Половиця). Одна з вулиць, яка починалась від торгової площі та перетинала широкий яр, перетворювалась на «велику дорогу» до Нових Кодаків(сучасний проспект Карла Маркса). Житловий район також отримав чітку планувальну структуру. Проекти І.Старова, які значною мірою втілилися в життя, мали великий вплив на формування архітектурно-планувального обрису сучасного Дніпропетровська.
2.4 Нове місце для забудови Катеринослава
У другій половині XVIII ст. європейські «новомодні» віяння дійшли до Росії. Південна Україна, край, де не було значних міст, розглядалася як поле для експериментів майстрів містобудівництва тих часів. Але досить часто такі спроби вступали у протиріччя з реальними умовами будівництва. Не був винятком і Катеринослав.
22 січня 1784 року Катерина II видала черговий указ, в якому вказувала, що губернському місту треба бути на правій стороні Дніпра.
Більш придатне з цієї точки зору місце для Катеринослава було обране ще у 1783р. -- великий високий пагорб на правому боці Дніпра, біля злому ріки, неподалік слободи Половиці, нижче за течією від містечка Новий Кодак. Намісник краю князь Г.О.Потьомкін особисто обрав місце для майбутнього будівництва.
У період з 1784 по 1787 рр., коли йшла підготовка до будівництва Катеринослава на правому боці Дніпра, м. Новий Кодак стало притулком для проживання купців, міщан, робітників, представників адміністрації, які чекали на побудову міста.
Слобода Половиця знаходилася на тому місці, де зараз розташована центральна частина Дніпропетровська. Як видно з проектів Катеринослава кінця XVIII ст., де позначені реально існуючі споруди, забудова Половиці зосереджувалася від сучасної вулиці Ливарної вздовж Дніпра до сучасного театру опери та балету, в ширину її будови досягали лінії сучасного проспекту Карла Маркса.
Місцевість, де знаходилася Половиця, була вкрита дубовим, кленовим лісом, осокою, травою, між лісом знаходилися городи. На горі, вище берега, були збудовані вітряні та водяні млини, кузні. Сама слобода являла собою сукупність хат. Мешканці Половиці розводили коней, косили сіно, розводили бджіл. У 1779 р. у Половиці налічувалося 125 дворів, у 1784 р. - 130 дворів та близько 800 мешканців.
На схід від Половиці, вище Кодацького порогу, в середині XVIII ст. виникло ще одне запорозьке селище -- Лоцманська Кам'янка. Інтенсивне заселення Кам'янки проходило у 1770-1780-х рр.
У 1786 р. Г.О.Потьомкін подав Катерині II документ під назвою «Начертаніє міста Катеринослава». Програма розвитку Катеринослава, розроблена намісником краю, чітко визначила функції майбутнього міста та масштаби забудови. Наприкінці XVIII ст. Катеринослав планувався як третя, південна столиця Російської держави, економічний, адміністративний і культурний центр Південної України. Гігантські розміри міста, величність і монументальність споруд в уяві Потьомкіна мали символізувати нове життя мешканців південних територій, котрі тільки стали частиною Російської імперії. Катеринослав проектувався як місто нового типу.
У 1787 році російська імператриця Катерина II вирушила у подорож на Південь Росії до Чорноморського узбережжя. Вона провела два дні у Новому Кодаку (7-8 травня), а 9 травня відбулася урочиста церемонія закладки Преображенського собору - імператриця разом з австрійським імператором Йосифом II та Г.Потьомкіним поклали перші камені у його фундамент.
У 1789 р. з Кременчука до Катеринослава було нарешті переведене «губернське правління» і він почав функціонувати як адміністративний центр намісництва, яке включало в себе майже всю Степову Україну (за виключенням Криму та прилеглих територій). У перші роки існування міста його намагалися будувати згідно з потьомкінськими проектами. Але згодом стало зрозумілим, що гігантським «прожектам» не судилося втілитися у життя. Потьомкін сам прийшов до висновку змінити проекти одразу ж з початком російсько-турецької війни 1787-1791рр. Великі кошти, котрі призначалися для Катеринослава, була відправлена на фронт.
2.5 Негативні тенденції у розвитку міста наприкінці ХVIII століття
Протягом 1790-х рр. місто розвивалося повільно. Преображенський собор, закладений Катериною II, так і не був побудований згідно з початковим проектом. У 1787 р. за проектом І.Старова почали зводити кам'яний Потьомкінський палац -- резиденцію генерал-губернатора. Це була єдина значна будівля на «горі», яку передбачалося спочатку віддати під центр міста. Фабрики вдалося відкрити тільки у 1794 р. і в більш скромних розмірах, ніж передбачалося. Питання про створення університету і академії було швидко усунене з порядку денного.
Труднощі, які виникли у перші роки становлення Катеринослава, показали, що збудувати нове місто згідно з задумом неможливо. Все це було обумовлено низкою причин. Пішли з життя ініціатори і натхненники будівництва -- у 1791 р. князь Потьомкін, а в 1796 р. і Катерина II. Урядова політика щодо Новоросії (Південної України) зазнала змін. Новий імператор, Павло І, змінив адміністративний поділ та назви міст краю. Указ від 17 грудня 1797 р. скасував Катеринославське намісництво, замість нього створювалася Новоросійська губернія з 12 повітів. Катеринослав був перейменований на Новоросійськ. Особливо негативно вплинули на розвиток краю укази від 18 та 20 грудня 1797 р., згідно з якими вимагалося зупинити будівництво. Катеринослав залишився тепер без урядової підтримки, катастрофічно не вистачало необхідних коштів на будівництво. Гора, на якій планувалося розмістити губернський центр, виявилася безводною, а сусідні території перетинали глибокі яри. Дніпровські пороги становили перешкоду нормальному судноплавству, а отже, і торгівлі. Внаслідок цього в останньому десятилітті XVIII ст. виявилися негативні тенденції у розвитку Катеринослава -- замість того, щоб стати «Південною столицею», він швидко перетворився на пересічне губернське місто. Порівняно з проектами кінця XVIII ст., реальний Катеринослав існував у більш скромних розмірах. Але протягом першої половини XIX ст. створювалося реальне підґрунтя для того, щоб на його основі у другій половині XIX ст. Катеринослав зміг розвинутися до масштабів великого промислового центра Півдня України.
Урядова політика стосовно Новоросії (Південної України) сприяла розвитку ремесла та мануфактурної промисловості. Інтенсивне будівництво міст, гостра потреба поселенців у житлі, одязі сприяли розвитку промисловості. У 1794 р. у Катеринославі з'явилися казенні підприємства -- суконна та шовково-панчішна фабрики. Катерина II видала відповідний указ від 14 травня 1792 р., який передбачав перевести сюди суконну, годинникову та позументну фабрики з Дубровни, та шовкову -- з Купавни. Ці фабрики почали працювати в місті лише 1794 р. Вони утворили велику централізовану мануфактуру, на якій вироблялися сукна, каразея (грубошерстна тканина) та каламенка (кольорова тканина).
На обох фабриках працювали в основному кріпосні селяни. За даними 1797 р., на суконній фабриці було 819 робітників, у тому числі 378 жінок та 115 дітей. Умови праці на мануфактурі були вкрай важкі. Робочий день тривав не менше 15 годин. Працівники проживали у будинках, пристосованих для проживання тільки у літній час, зарплатню отримували невчасно, це викликало протести. У 1820 р. на мануфактурі рахувалось 2438 робітників різних категорій та 1372 селяни, які у вільний від польових робіт час також працювали на виробництві.
Катеринославські фабрики працювали на широкий ринок, котрий включав не тільки Новоросію, а й інші регіони України. Частина товарів, виготовлених фабриками, реалізовувалася серед населення Катеринослава.
Крім великої мануфактури, в Катеринославі існували невеликі підприємства, орієнтовані на переробку сільськогосподарської сировини.
На протязі довгого часу Катеринослав залишався типовим для Росії того часу провінціальним містом. Сільськогосподарський характер губернії наложив печатку на характер промисловості його центру: переважаюча більшість підприємств було пов'язано з переробкою продуктів землеробства та скотарства.
2.6 Відродження Катеринославу
У 1802 р. Катеринославу були повернуті його права та назва міста.
Тоді ж була утворена Катеринославська губернія, до складу якої ввійшла і територія сучасної Дніпропетровської області. Але істотних змін не відбулося. Майже не розвивався внутрішній уклад Катеринослава.
Оживив край і воскресив Катеринослав, як свідчать сучасники, наш земляк О.М.Поль. Відкриття величезних покладів корисних копалин, підтверджене авторитетними висновками європейських учених, завдяки клопотам О.М. Поля викликали шалену рудну лихоманку і приплив у ці краї нового населення.
Населення Катеринослава зростало неймовірно швидко (додаток Д). За кількістю населення Катеринослав посів вже четверте місто в Україні після Києва, Харкова і Одеси -- і перетворився на центр промисловості півдня країни. На початку XX ст. Катеринославська губернія займала перше місце з концентрації промисловості. На 1 січня 1900 р. тут діяло 8 металургійних заводів-велетнів.
Перетворення Катеринослава у великий промисловий центр Півдня супроводжувалося значними змінами в його зовнішньому вигляді. На окраїнах міста виросли численні корпуси нових підприємств. З'явилися заводські селища -- Амур, Кайдаки, Нижньодніпровськ, Чечелевка, у яких будувалось житло для тисяч робітників і членів їхніх родин. Перетворювалася центральна частина міста: на проспекті, Новодворянській і іншій вулицях, що прилягали до Потьомкинского саду, де проживали заводчики, торговці, високопоставлені чиновники, зносилися старі будівлі і зводилися нові кам'яні двох- і триповерхові будинки.
Катеринослав став одним з піонерів застосування електрики в міському господарстві і на транспорті. У той час, як майже у всіх містах Росії для висвітлення застосовувалися газові і гасові ліхтарі, на вечірніх вулицях Катеринослава вже з 1897 р. горіло електричне світло. У червні того ж року тисячі городян, стали свідками перших рейсів електричного трамвая. Катеринослав був другим містом у Росії, де почав діяти електричний трамвай.
З прокладенням Катеринославської залізниці, що з'єднала Донецький кам'яновугільний і Криворізький залізорудний басейн, був збудований через р. Дніпро залізничний двоповерховий міст. Цей міст -- багатомільйонна за вартістю і найграндіозніша для свого часу споруда -- став гордістю Катеринослава і його визначною пам'яткою. Після досягнення розробки корисних копалин краю до сотень мільйонів пудів вугілля, залізних руд, а також примноженням продуктів їх переробки перевізна здатність залізниці збільшилась до вражаючої цифри -- понад мільйон пудів вантажів. Ця дорога була тоді першою і єдиною в Російській імперії залізничною лінією з таким великим річним вантажообігом.
Дійсно, історія старого Катеринослава -- це найяскравіший приклад перетворення провінційного, хоч і губернського міста у великий багатолюдний торгово-промисловий центр. У 20-ті рр. Катеринослав пережив неодноразові зміни адміністративно-територіального поділу. У жовтні 1922 р. до Катеринославської губернії приєднали Запорізьку губернію у складі 6 повітів. А 7 березня 1923 р. проведений новий адміністративно-територіальний поділ, у ході якого на території Катеринославської губернії створюється 7 округів (Катеринославський, Олександрівський, Бердянський, Запорізький, Криворізький, Мелітопольський, Павлоградський). Двічі у 1924 р. приймалось рішення про перейменування районів, передачу до складу інших округів. 3 червня 1925 р. була ліквідована губернська структура управління. Катеринослав залишився центром округу, у складі якого було 14 районів. Через рік, на момент перейменування міста, територія округу зросла до 19 районів.
20 липня 1926 р. Катеринослав став Дніпропетровськом.
9 лютого 1932 р. на позачерговій сесії ВЦВК УРСР було ухвалено рішення про створення в Україні 5 областей: Вінницької, Дніпропетровської, Одеської, Київської та Харківської. У 1933 р., двічі у 1935 р. і двічі у 1936 р. територіальний склад області зазнавав змін. Спочатку Дніпропетровська область займала значно більшу територію, ніж тепер, і своїми південними межами виходила до берегів Азовського моря. У січні 1939 р., в результаті розукрупнення областей України з південних районів Дніпропетровщини була створена Запорізька область.
Частина території області у 1938 та 1939 рр., ввійшла до складу новоутворених Миколаївської та Кіровоградської областей. Внаслідок таких чисельних реформ у 1941 р. Дніпропетровська область нараховувала 7 міст обласного підпорядкування та 26 районів.
Обласний центр - місто Дніпропетровськ.
2.7 Природний потенціал
Площа Дніпропетровської області дорівнює 31,9 тис. кв.м, що становить 5,3% всієї території України.
За розмірами території вона належить до найбільших територій України, займаючи друге місце після Одеської області. За своєю площею Дніпропетровська область більша від таких зарубіжних країн, як Бельгія, Люксембург і дещо менша від Данії, Нідерландів.
Дніпропетровська область займає злегка погорбовані степові рівнини, що прилягають до середньої та нижньої течії Дніпра, який ділить її територію на дві майже рівні частини - правобережну і лівобережну.
Дніпропетровщина займає досить зручне географічне положення, що в поєднанні з іншими факторами впливало і продовжує впливати на її господарський розвиток.
Дніпропетровська область розташована в середніх широтах помірного поясу і простягається з півночі на південь майже на 190 км, а з заходу на схід - на 300 км.
Вся територія Дніпропетровщини, в різній мірі, знаходиться під впливом Атлантичного океану, що помітно відбивається на кліматичних умовах області. Поряд з цим, територія області, особливо її східна частина, відчуває на собі гаряче дихання східних вітрів, які нерідко спричиняють посухи.
У геологічному відношенні територія Дніпропетровщини неоднорідна. З південного сходу на північний захід через усю область широкою смугою простяглась жорстка брила Українського кристалічного щита, яка являє собою наче хребет усієї території. З півночі і півдня кристалічний масив обмежений зонами глибоких прогинів земної кори - Дніпровсько-Донецької і Причорноморської западин, заповнених потужними товщами осадочних порід, які є продуктами руйнівної діяльності зовнішніх сил Землі.
В архейську еру там, де лежить кристалічний щит, як гадають підносились гірські хребти, які тяглися через всю Україну з південного сходу на північний захід. Протягом мільйонів років під впливом зовнішніх сил гори руйнувалися, вирівнювалися і згладжувалися. Доказом того, що колись тут були гори, є Придніпровська височина, яка займає більшу частину правобережжя області і являє собою залишок фундаменту цих гір.
Кристалічні породи опинилися під товщею осадочних порід, потужність яких досягає кількох десятків, а в окремих районах і сотен метрів. Тільки по берегах рік і на схилах балок кристалічні породи виходять на денну породу.
Прокладаючи в межах щита своє русло, Дніпро дуже звужується, утворюючи пороги (додаток Е,Ж).
На протязі палеозойської ери і першої половини мезозойської український кристалічний щит був сушею, яку з півночі в свій час омивала морська затока, а з півдня - моря різних геологічних епох.
Територія сучасного Царичанського, Петропавлівського, Павлоградського та Новомосковського районів в той час була дном морської затоки з заболоченими берегами і островами.
На узбережжі затоки, на численних острівцях в умовах дуже теплого клімату росли дрімучі ліси з деревовидних папоротей, хвощів, плаунів. Рослини, що відмирали, звалювались на дно боліт і вкривалися осадочними породами. Це сприяло утворенню покладів вугілля.
На території області переважають родючі чорноземні й каштанові ґрунти.
Геологічні процеси, що відбувалися на території сучасної Дніпропетровської області і на прилеглих до неї територіях, у давні геологічні часи історії Землі, безумовно, позначились на формуванні сучасного рельєфу, грунтів, рослинності та утворенні корисних копалин.
