Історія Криворіжжя в роки Другої світової війни
Історія Криворіжжя в роки Другої світової війни
За останні роки українські історики по новому
осмислили ряд подій вітчизняної історії.
Чи не найбільшою мірою це стосується історії ХХ ст.,
яка у недавні часи перекручувалася або замовчувалася
на догоду існуючому режиму.
Юрій Щур, 2006 р.
ВступТема даної наукової роботи - «Криворіжжя в роки Великої Вітчизняної Війни. Відбудова Кривого Рогу в повоєнні роки».Обираючи дану тему для наукової роботи я звернув увагу на те, що дотепер не існує жодного цілісного і комплексного дослідження Криворіжжя в роки Великої Вітчизняної Війни та в повоєнні роки. На мою думку, дослідження даної теми є дійсно актуальним, оскільки крім наукового має ще і практичне значення. Об'єктом наукової роботи є Криворіжжя під час німецько-радянської війни і у перші повоєнні роки.Предметом дослідження є діяльність частин Червоної Армії, партизанських груп, радянського підпілля та українського націоналістичного підпілля на Криворіжжі в роки Великої Вітчизняної Війни та процес відбудови Кривого Рогу в післявоєнні роки.Виходячи з актуальності обраної теми і враховуючи недостатню вивченість проблеми, були поставлені такі завдання:- розглянути значення Кривого Рогу для СРСР та Німеччини;- проаналізувати діяльність партизанських груп та радянського підпілля на Криворіжжі в роки окупації;- висвітлити створення і діяльність підпільних націоналістичних осередків у вказаному регіоні;- встановити які саме радянські частини і з'єднання брали участь у боях за Кривий Ріг; - розглянути процес відбудови Кривого Рогу, його темпи і методи.Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 22 червня 1941 р. (початок німецько-радянської війни) до 1950 р. (місто досягло довоєнних обсягів видобутку руди).Географічні межі дослідження - територія сучасного Кривого Рогу та прилеглих земель - загальна площа приблизно 43,0 тис. гаРезультати дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів та факультативних занять у вищих та середніх навчальних закладах. Частина І. Криворіжжя на початковому етапі війни. Окупаційний період1.1 Оборона Кривого Рогу. Евакуація22 червня 1941 року відкинуло в минуле всі проблеми і тривоги мирного часу. 22 - 23 червня на підприємствах, будівництвах, в закладах відбулися сотні мітингів, в яких брали участь 52 тисячі чоловік - майже все трудове населення довоєнного Кривбасу. Такі ж багатолюдні мітинги відбулися і на всіх змінах шахтоуправління «Інгулець», де більш ніж 3000 робітників виразили готовність вступити до лав Червоної Армії. Гірники з шахтоуправління ім. Орджонікідзе пообіцяли збільшити видобуток руди, а дружини рудокопів з шахтоуправління «Першого травня» заявили про готовність замінити на робочих місцях своїх чоловіків, коли вони підуть на фронт.Газета «Червоний гірник» друкувала десятки листів комсомольців та комсомолок, що добровольцями пішли на фронт. З перших днів війни тисячі гірників, металургів, будівельників пішли до лав Червоної Армії. З криворіжців було сформовано три стрілецькі дивізії, полк протиповітряної оборони, автотранспортний батальйон, медико-санітарний батальйон, та інші частини й підрозділи. На кожному руднику був створений батальйон народного ополчення.1 Загалом, 20 тисяч криворіжців увійшло до народного ополчення.Партійні та комсомольські організації міста займались формуванням винищувальних батальйонів, організовували ремонт та виробництво військової техніки, евакуацію матеріальних та культурних цінностей, будівництвом оборонних рубежів.Коли фронт наблизився, жителі міста вийшли на будівництво оборонних споруд. Тільки в районі села Широкого з їх участю було створено 20 командних пунктів та встановлено близько 500 вогневих точок. Часто зводити оборонні споруди потрібно було під артилерійським та авіаційним обстрілом ворога. Підрозділи радянських льотчиків запекло билися з переважаючими силами ворога, прикриваючи місто з повітря. В одній з ескадрилій почав свою фронтову службу молодший лейтенант Олексій Маресьєв, майбутній Герой Радянського Союзу.До останніх днів металурги «Криворіжсталі» виконували замовлення фронту - вночі домни переводились на тиху ходу. До того ж вони з метою світломаскування були накриті металевими кожухами, а місця викиду шлаків демаскувалися. І не раз саме сюди скидали бомби німецькі бомбардувальники. В липні на «Криворіжсталі» демонтували прокатне обладнання, яке відправлялось на Новотагільський металургійний завод. Вночі 8 серпня 1941 року нарком чорної металургії І.Ф. Тевосян наказав зупинити завод. Три домни були «закозлені», внаслідок чого гітлерівці не змогли використати печі. Для прискорення евакуації до Кривого Рогу були направлені секретарі обкому Компартії України Г.Г. Дементьев і К.К. Тарасов та майбутній секретар підпільного обкому партії М.І. Сташков. Зі станцій Довгинцеве, Червона та Терни йшли ешелони з шахтним обладнанням. 13 серпня прийшов наказ: все, що не встигли вивезти негайно підірвати. Як згадує генерал-полковник К.С.Грушевий в критичний момент, коли в місті вже чулася стрілянина, до Кривого Рогу прибув перший заступник начальника політуправління Південного фронту полковий комісар Л.І. Брєжнєв. Саме він і допоміг відправили на схід останні ешелони та автоколони.Вранці 14 серпня до Кривого Рогу увірвалися німецько-фашистські війська, які одразу ж приступили до організації місцевої влади - управи, жандармерії та поліції. 1.2 Діяльність радянського підпілля в Кривому Розі. Партизанські загони на теренах КриворіжжяНе скорилося ворогові населення, що лишилось на території, окупованій 14 серпня 1941 року німецько-фашистськими загарбниками. Для роботи в тилу Криворізький міськком КП(б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н.Л.Омельченка, А.Е.Губенка, В.С.Сингирцова, С.Г.Помельникова2.В період окупації в місті було створено 13 (за іншими даними 14) підпільних груп.Вже 1 листопада 1941 року на одному з рудників, підготовлених фашистами до пуску, було вчинено диверсію - кількома вибухами було знищено компресорну установку, підйомник та деякі інші механізми, вбито й поранено багато гітлерівців. На початку 1942 року було зруйновано інший рудник, де фашисти намагались налагодити видобуток руди.На всі акти опору гітлерівці відповідали жорстоким терором - за неповними даними вони замучили, розстріляли, кинули в шурфи понад 7 тисяч криворіжців. Серед загиблих було понад 800 військовополонених. Кілька тисяч було насильно вивезено до Німеччини на примусові роботи3.В місті створювалося антифашистське підпілля. На вулиці Ольминського, 33 була створена явка підпільного міськкому партії. Хазяїнами квартири були співробітник тресту «Кривбасруда» В.А.Потапенко та його донька Ніна.Зв'язок міськкому з командуванням Південного фронту був втрачений. Член міськкому С.Г. Помельников був відправлений через лінію фронту для відновлення зв'язку. Н.Л. Омельченко і А.Е. Губенко в листопаді 1941 року пішли в сільські райони і їх доля невідома. В цих умовах член міськкому В.С. Сингирцов, не маючи зв'язку з центром, почав діяти самостійно. З числа робітників рудника ім. Дзержинського він створив підпільну групу, до якої ввійшли В.А. Потапенко, І.Г. Кравченко, І.Н. Левоненко, С.С. Плях, Ф.І. Квітка, А.Л. Циганков, П.А. Єльченко, П. Лаптєва. Підпільники висадили в повітря залізничний міст та військовий ешелон та вивели з ладу 12 автомашин ворога.Члени групи В.С. Сингирцова діяли і за межами Кривого Рогу. П.А.Лаптєва в районі села Верблюдки Кіровоградської області вивела з оточення цілу військову частину і врятувала життя 4800 бійцям і офіцерам. Подвиг цієї жінки був відзначений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.Також виникла підпільна група у радгоспі №38 і селищі Мудрьона, створена комуністом П.А. Тарандушком, направленим на Криворіжжя наприкінці 1941 року політуправлінням Південного фронту. Групи Сингирцова і Тарандушка встановили між собою зв'язок і спільно провели кілька диверсій.В листопаді 1941 року учитель Ю.М.Козаченко організував у Соцмісті підпільний партійний комітет, до складу якого ввійшли І.Т. Москаленко, М.Є. Стадник, В.П. Шевченко. Комітет створив на станції Довгинцеве підпільну антифашистську групу під керівництвом Ю.П. Щербака і налагодив зв'язок з групою Ф.М.Тарана, що формувалась на той час у Соцмісті. Дуже швидко група зросла до 20 чоловік. Ці дві підпільні організації випускали і поширювали листівки та зведення Радянського інформбюро, які приймали по радіо. Також вони здобували зброю, переховували червоноармійців і допомагали їм перетнути лінію фронту, діставали шрифт для підпільної друкарні. Група існувала майже два роки. В 1943 році 15 членів Довгинцевської групи (серед яких Ю.Козаченко, Ю. Щербак, В. Носенко, М. Караванський, І. Москаленко, С. Поляков, С. Микитенко, Г.Шевченко та інші) були схоплені й закатовані.Група Ф.М.Тарана продовжувала боротьбу. Вона провела кілька диверсій на залізниці, зокрема, в лютому і липні І.М. Гальченко та Ф.М. Таран в районі станцій Коломійцево і Радушна пустили під укіс вантажний і пасажирський поїзди ворога. Дещо пізніше члени цієї групи визволили з концтабору (спорудженого німцями в районі сучасного Соцміста) понад 200 юнаків і дівчат, яких фашисти збиралися відправити до Німеччини4. Важливим доказом існування антифашистської групи Ф.Тарана є лист капітана Петрова (див. додаток 2), радянського льотчика. Його було збито німецькими льотчиками 15 серпня 1941 року під час бойового вильоту в районі рудника Леніна.Активно діяла молодіжна група, створена у вересні 1941 року учнями школи №15 М. Решетняком, А. Жовтухою, О. Щербаком, М. Ходичем і Г.Романовою. За два роки група випустила 46 листівок тиражем 3000 примірників (за іншими джерелами 45 листівок тиражем 2500 примірників). Восени 1942 року, влаштувавшись на роботу до німецького армійського парку зв'язку, підпільники з травня по серпень 1943 року пошкодили 24 танкових рації (за іншими даними 23), а всього вивели з ладу 45 (30) рацій. Намагаючись зіпсувати цілу партію радіоприймачів (60 штук) для авіації, члени групи були помічені. Учасників групи було схоплено і 17 вересня 1943 року розстріляно (нині поховано в Комсомольському парку міста).В лютому 1942 року розпочала свою діяльність комсомольська група «Червоногвардієць» (на шахті «Червоногвардійська» рудника ім. Рози Люксембург). Спочатку група складалась з 8 чоловік, потім зросла до 32. Серед її членів були М.П. риньов, І.І. Косигін, М.В. Бабенко, М.Д. Мазикін, І. Гудзь, Т.І. Буряченко, В.І. Бабич. (Працюючи над роботою, мені вдалося відшукати характеристику, видану В.І.Бабичу секретарем Октябрьського РКЛКСМУ. Додаток 3). В 1943 році комсомольці перейшли до диверсійної роботи - М.В.Бабенко пошкодив лінію зв'язку військового призначення між станціями Роковата та Калачевська. Разом з Наташею Гриньовою та Миколою Недошковським він вивів з ладу підйомник на руднику ім. Леніна. В районі радгоспу Веселі Терни вони зіпсували 20км. ліній зв'язку. Восени 1943 року М.П.Гриньов сформував загін, до якого ввійшли всі члени підпільної групи. Цей загін налічував майже 100 чоловік. 19 жовтня партизанський загін, перерізавши лінію зв'язку, вдарив по руднику ім. Леніна. За 5 годин бій завершився повною перемогою партизанів. Було знищено 16 гітлерівців, захоплено у полон 11 солдатів та 2 офіцери. Також були захоплені 32 автомашини з боєприпасами і 1 штабна машина з секретними документами. Документи разом із захопленим генерал-майором були передані групі розвідників Червоної Армії. Партизанський загін визволив Коломіївку, Терноватий Кут та Новоіванівку. 8 членів партизанського загону разом з групою Шурупова 48 годин утримували заміновану фашистами греблю водосховища КРЕС.В листопаді 1942 року була створена ще одна підпільна комсомольсько-молодіжна група - «Дзержинець» (на руднику ім. Дзержинського). До її складу ввійшли І.Демиденко, П.Демиденко, П.Татаринцев, М.Кожакін, Г.Кожакін та інші. Підпільники мали радіоприймач, розповсюджували листівки, проводили диверсії на залізниці та на руднику ім. Кірова.Один із загонів народних месників знаходився спочатку в дніпровських плавнях, пізніше - в районі Карачунів. Керували ним журналіст Г.М.Рибалко, партійний працівник Б.Г.Шангін та один з комсомольських працівників Криворіжжя О.Г.Федоров. Після виснажливих боїв з окупантами поріділий загін відійшов на північ республіки. Пізніше Б.Г.Шангін командував партизанським з'єднанням, що допомагало Червоній Армії звільняти польську землю від німецько-фашистських загарбників.У грудні 1942 року на базі створених ще в 1941 році груп виник великий партизанський загін під командуванням колишнього вчителя ФНЗ рудника «Інгулець» Г.М. Сєднєва. За час своєї бойової діяльності загін Г.М. Сєднєва знищив 429 гітлерівців і поліцаїв (у тому числі гебітскомісара м. Бердянська), висадив у повітря 2 залізничні мости, пустив під укіс 4 ешелони, знищив 40 автомашин ворога. Спочатку штаб партизанського загону знаходився в селі Троїцько-Сафоновське. В кінці жовтня перед загоном було поставлене завдання - вдарити по ворожим військам в с. Рахманівка. Там була розміщена батарея протитанкових гармат. Вдарити довелося несподівано, внаслідок чого було знищено 75 німецьких солдат і офіцерів, захоплено автомашини, мотоцикли, зброю. Потім партизани відступили до каменоломень, звідки вночі вийшли до Новосергіївських бліндажів. Штаб базувався в районі с. Григорівка, партизан переслідували шпигуни. Восени 1943 року з-під Львова німецьке командування перекинуло каральний корпус, який і напав на слід партизан. Багато з них загинуло, пораненого Г.М.Сєднєва було схоплено. Після нелюдських катувань (йому викололи очі, відрізали кисті рук) 18 грудня 1943 року його кинули до річки Висунь. Інгульчани назвали його іменем сучасний проспект. В 1967 році на будівлі СШ №96 (колишнє ФНЗ, де працював Сєднєв у 1935 - 1939 роках) встановлено меморіальну дошку з написом "Этот проспект носит имя Георгия Максимовича Седнева - командира партизанского отряда, расстрелянного фашистами в декабре 1943 года".1.3 Діяльність українського націоналістичного підпілля в Кривому РозіКриворіжжя та його сільські околиці входили в сферу діяльності групи „Південь”. В перші місяці війни тисячі українських патріотів, ризикуючи життям, вирушили на Україну. Використовуючи період міжвладдя, коли радянська влада відступила, а фашистська ще не утвердилась, Українські національні сили розгорнули державне будівництво. Спираючись на місцеві організації ОУН, опереджаючи німців, закладала основи української державності, оволодівала всіма галузями культурного і громадського життя, забезпечували національне відродження українського народу на основі всебічного розвитку української мови. Криворізька група ОУН під керівництвом активного діяча оунівського руху Сергія Шерстюка зробила багато в справі пропаганди самостійницької ідеології, втілення її принципів у життя.Народився керівник Криворізького підпілля у Харкові. Там він і здобув вищу освіту, набув інженерного фаху. Перед війною працював у Львові, зацікавився українською визвольною ідеєю і став членом ОУН. Незадовго до початку воєних дій прибув на Криворіжжя і працював на коксохімічному заводі. Членами групи були колишні працівники педагогічного інституту - Яровий В., Зеленський О., журналісти- Потапенко І., Олійник Б.,учителі та інші працівники - Семенко Ю., Думанський О., Размус П., Шарба А., Мамаєнко М. та інші. Робота шерстюківської групи ще більше активізувалася, коли в Кривий Ріг прибула похідна група, яку очолював Ріжко П. Дуже старанними у виконанні завдань були Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Іван Саляк, Іван Тарновський, Ганна Максимець. Ганна показала себе добрим організатором і пропагандистом. Вона поширювала листівки та інші агітаційні матеріали. Шерстюка С. обрали головою рудоуправи. Такий орган на руднику Суха Балка очолив член ОУН Розмус П. На чолі відділу народної освіти став Зеленський О., інспектором був Яровий З. Газету „Дзвін”, яка стала рупором національно-визвольних ідей, заснував і очолив Пронченко М.. В Софіївці член районного проводу Шегеда І. був зав. райвно, Вовк В. займав посаду директора неповносередньої школи. Терещенко К. працював завідуючим біржі праці. Будучи чудовим організатором, С. Шерстюк зміг мобілізувати своїх соратників для здійснення „ідей та цілей”, проголошених Степаном Бандерою. Установи управління (управи) діяли як органи української держави, які складалися із місцевих людей, мали діловодство, офіційну мову, печатки, вивіски для оформлення міста українською мовою. Було запроваджено офіційне вживання національного гімну „Ще не вмерла Україна”. Робилося багато для налагодження постачання міста продовольством, розвитку торгівлі. Відкривалися їдальні, перукарні, харчові та промислові крамниці. Проводився курс, щоб духовне життя будувалося з врахуванням історичного минулого, традицій і культури укра- їнського народу. Почався театральний сезон у театрі ім . Котляревсьького. Першого жовтня 1941 року він показав свою першу прем'єру „Тарас Бульба”. За рік поставив 12 прем'єр. На його виставах побувало 70000 глядачів. У місті почала діяти капела бандуристів, музична консерваторія.(школа) . Відкрили двері українські народні , фахові , середні школи. Навчальний та виховний процес у них грунтувався на ідеях українського патріотизму з їх основним постулатом любові до матері-України і жертовності заради її визволення. В селі Грушівці почала працювати сільскогосподарська школа, а у Веселих Тернах - агротехнікум. Викладання в них впливало на національну свідомість учнів та студентів. Багато з них включилися в підпільну роботу. Це питання дослідив відомий письменник Гусейнов Г. у доповіді „Історія створення та діяльності агрошкол на Криворіжжі”. Використовуючи спогади вихованців Віталія Шумакова, Гавриша М., він детально розповів про героїчну боротьбу вчителів та учнів, трагічну загибель юних патріотів. Загально відому історію криворізького молодогвардійця Решетняка М. ЇЇ переконливо описали Миколаєнко М. в повісті „ На лінії вогню” та знаменита журналістка Т.Воронова. Вона знайшла своє продовження. Тепер вже ніхто не сумнівається, що вони були комсомольцями. Але правда і те, що оунівська атмосфера на них мала вплив. Вони все більш стали схилятися до націонал-комунізму, що для радянських комсомольців було невластиво. Вони і загинули як українські патріоти. Були і такі, які не сприймали оунівських впливів. Вони гуртувалися навколо Людмили Бодунової. В той час, як основна маса юнаків і дівчат розмовляли українською мовою, ця група між собою вживала тільки російську, співала радянські пісні. Але жодних дискримінацій вони не зазнавали. Не зважаючи на різко протилежні політичні погляди, всі студенти ставилися один до одного більш-менш по-дружньому і відкритих сутичок між ними не траплялося.Відновилася і стала невід'ємною частиною життя криворізька „Просвіта”, яку очолював Юрій Семенко. Його діяльність і тоді і пізніше мала велике значення для всього українства. Пройшовши через страхітливе пекло окупації, у своїй книзі „Голод 1933 р. в Україні” він розповів світові про злочини сталінізму. Письменник Микола Чабан назвав її голосом вцілілих після голодомору. Заслугою письменника Г.Гусейнова є те, що своєю доповіддю він поставив багато загадок і побудив інших дослідників до пошуків документів, виразив надію, що згодом будуть розшукані нові джерела. Через деякий час Кіровоградський письменник Федір Шепель в архіві служби безпеки Кіровоградської області знайшов справу Бориса Назаренка. З одного боку документи дозволили спростувати деякі факти, які кидали тінь на родину патріота, а з другого - проливала світло на його навчання в агрошколі, участь у підпіллі, а головне дозволили більш ширше побачити значення сім'ї Назаренків не лише в культурному розвитку гірників Кривбасу, але і трудящих всієї України. Наявні матеріали показали, що в Кривбасі було широко розгалужене націоналістичне підпілля, яке вело боротьбу на два фронти - проти гітлерівських окупантів і сталінського деспотизму, щоб здобути самостійну Україну. Воно мало тісні зв'язки із Львовом, Дніпропетровськом, Кримом. Під його керівництвом Леонід Костюк, Володимир Шестаков, Іван Шутко, Іван Берко та інші поширювали пропагандистські матеріали - журнал „Інформаційний вісник”, брошуру „Україна, яка була, є і буде”, газету „За самостійну Україну” і листівки. Так в горнилі антифашистської боротьби Борис Назаренко сформувався у досвідченого керівника і загартованого бійця - національно свідомого і самовідданого. Обравши псевдонім „Гнат-недоля” пройшов шлях від рядового члена ОУН до керівника сільського проводу. Під його керівництвом діяло чотири кущових (волосних) проводи, що об'єднували 25 членів. Їх впливовими проводирями були Володимир Рудь, Леонід Гаркуша та інші. Будучи районним керівником, Борис Назаренко залучив до ОУН Галину Діденко. Її будинок по вулиці Княгині Ольги, де проживали мати і молодший брат, став явочною квартирою підпільників. Організація мала два обрізи, гвинтівку, пістолет, а також дві гранати й 200 набоїв. На жаль, він також потрапив у кроваві лапи катів і був замучений. Підводячи підсумки боротьби за національне відродження, один з діячів самостійницького руху Е.Стахів зазаначав, що Кривий Ріг мав вигляд українського міста в самостійній Україні. Недивно, що він мав величезний вплив на всю Південну Україну.
