Історія світу
ДАВНІЙ КИТАЙ
Природні умови і заняття населення
Давні китайці жили на Північно-Китайській рівнині, що знаходиться на Крайньому Сході Азії. Із заходу на схід рівнину перетинає Хуанхе (Жовта ріка), що несе з собою багато родючого мулу. Осідаючи, він заповняє русло і примушує ріку змінювати його. Хуанхе затоплювала поля, змиваючи поселення. Долина ріки Янцзи (Бла-китна ріка), розташована на південь від Хуанхе, була освоєна китайцями пізніше.
У середині II тисячоліття до н. є. область Хуанхе була заселена численними рибальськими і мисливськими племенами. Одному з них, племені інь, вдалося підкорити сусідів. Пізніше основним заняттям давніх китайців, що жили в доли-ні Хуанхе, стало землеробство. Тваринництво, рибальство і мисливство були до-поміжними заняттями. Серед ремесел були поширені ливарна справа, гончарство, виготовлення шовкових тканин.
З розвитком землеробства і ремесел розширювалася торгівля. Роль грошей виконували рідкісні дорогоцінні черепашки, пізніше металеві злитки, а ще пізні-ше -- монети.
Найдавніші держави
У II тисячолітті до н. є. у китайців виникло рабство, головним джерелом якого були війни з сусідніми племенами, особливо з кочовниками Півночі.
Однією з перших виникла держава Шань-Інь, якою керував військовий вождь -- ван, що спирався на знать і численних чиновників, які збирали з населення вели-кі податі. На заході від Шань-Інь утворилася держава Чжоу. Виникло й кілька інших держав.
Землероби в цих державах жили общинами, але кожна сім'я отримувала в ко-ристування земельний наділ. Знаряддя праці, насіння, худоба також були у при-ватній власності окремої сім'ї. Родова і племінна знать захоплювала, користую-чись своїм привілейованим становищем, кращі землі. Вільні общинники через малоземелля потрапляли у боргову залежність до своїх багатих сусідів -- вели-к ких землевласників.
Об'єднання Китаю
У середині І ст. до н. є. в Китаї було кілька самостійних держав, між якими т точилися тривалі і кровопролитні війни. Серед цих держав виділялось царство
Цінь на північному заході країни, що у III ст. до н. є. стало наймогутнішим серед інших китайських держав.
У запеклій боротьбі з іншими державами у III ст. Цінь приєднало їх землі і об'єднало весь Китай. Цінський імператор Цінь Шихуанді оголосив себе во-лодарем усієї країни.
Цінь Шихуанді розділив усю країну на 36 областей, очолюваних спеціальними чиновниками, за якими стежили люди, що підпорядковувались імператорові. Прагнучи припинити міжусобну боротьбу та роззброїти своїх ворогів, Цінь Шихуанді на-казав відібрати всю зброю в країні і переселити 120 тисяч сімей знаті у столи-цю, де за ними було встановлено нагляд. В усій країні вводилися єдині міри ваги, довжини, єдине письмо. Для захисту країни від набігів кочовиків за наказом Цінь Шихуанді почалося спорудження Великої Китайської стіни. На її будівництві працювали десятки тисяч людей, які часто там гинули від непосильної праці. Ширина стіни була такою, що по ній могло проїхати в ряд шість вершників. її довжина пізніше простяглася на 4 тисячі кілометрів. Рятуючись від примусових робіт на будівни-цтві Великої Китайської стіни, царських палаців, від непосильних податків се-ляни і ремісники тікали в гори і степи, піднімали повстання. Під час повстання наступник Цінь Шихуанді був убитий, а його держава розпалася.
Держава Хань
206 р. до н. є. в Китаї було встановлено владу царів династії Хань. Для зміцнення свого становища вони здійснили низку реформ: обмежили права знаті, розшири-ли будівництво зрошувальних споруд. Дещо полегшено було становище селян.
За ханьських правителів були встановлені торгові зносини Китаю з багатьма народами. В країни, що знаходились на заході від Китаю, вивозилися шовк, килими, залізо, лакові вироби. Шлях, що сполучав Китай з ними, дістав назву Великого шовкового шляху. По ньому в Китай приганяли табуни коней, гнали рабів.
У II ст. до н. є. ханьські війська у запеклих битвах відвоювали у кочовиків гуннів землі, відтіснивши їх на північ.
Нескінченні війни вимагали величезних витрат. Це призводило до зростання податків і повинностей.
Народні рухи в Китаї
Тяжке становище у державі простих людей ставало причиною численних на-родних повстань. 18 р. н. є. відбулося повстання «червонобрових» (повсталі пофа-рбували свої брови в червоний колір, щоб відрізнятися від ворогів). Воно охопи-ло всю країну. Повсталі увірвались у палац і вбили імператора. Знадобилося десять років, щоб придушити це повстання.
На справжню народну війну перетворилося повстання «жовтих пов'язок», що почалося 184 р. н. є. Повстання очолили брати Чжан. Старший з них -- Чжан Цяо проповідував вчення «Шлях до великого звільнення», Він закликав своїх прибіч-ників знищити несправедливий лад, який образно називав «синє небо», і встано-вити новий, кращий лад під назвою «жовте небо» (звідси жовті пов'язки на го-ловах повсталих). Це повстання тривало понад 20 років і було придушене з великою жорстокістю. Воно призвело до занепаду країни. Були зруйновані міста, села і зрошувальні канали. 220 р. н. є. імперія Хань припинила своє існування. Китай розділився на три держави.
Релігія та культура Давнього Китаю
Давні китайці поклонялися силам природи, які уявлялись їм у вигляді доб- ш рих і злих богів та духів. Найбільше шанували вони п'ять найвищих гір Китаю --Тянь-Шань, Бо-Шань та ін. Китайці з глибокою повагою.ставилися до своїх предків, на могилах яких приносили жертви.
У глибоку давнину в Китаї виникло ієрогліфічне письмо. Ієрогліфів було кілька тисяч. Створення письма надало можливості записувати твори усної народної творчості. Так було створено «Книгу пісень».
На світогляд китайців вплинуло вчення філософа Конфуція, що.жив у VI ст. до н. є. Він вказував, що за життя кожна людина за волею Неба посідає призначене їй місце. Кожний мусить сумлінно виконувати свої обов'язки на своєму місці. Через порушення законів, встановлених Небом, починаються міжусобиці, чвари, безладдя.
Одночасно з Конфуцієм у VI ст. до н. є. жив філософ Лао Цзи, що створив нову релігію -- даосизм, (від китайського слова «дао» -- «дорога»). Він вчив, що головне для людини -- шукати правильний шлях у своєму житті, самовдоско-налюватись.
Китайці у давнину мали великі наукові знання. У II ст. до н. є. вони ви-найшли прилад, що фіксував землетрус. Китайські математики робили розра-хунки для будівництва гребель та інших зрошувальних споруд. Китайцям був відомий компас, що допомагав караванам шукати шлях серед пустель. Вони створили чимало трактатів з сільського господарства, медицини, історії та інших наук. Ними був винайдений папір, який робили виварюванням ганчірок та деревини, що перед тим подрібнювалися. Папір витіснив незручні для записів бамбукові дошки та дорогий шовк, на якому писали раніше.
АНТИЧНИЙ СВІТ ДАВНЯ ГРЕЦІЯ
Природні умови та перші держави на території Давньої Греції
Греція розташована на Балканському півострові, в його південній частині. Це гірська країна. Серед гір багато родючих долин. Узимку в Греції йдуть дощі, інші пори року теплі і сонячні. Морські затоки відокремлюють Південну Грецію (Пе-лопонес) від Середньої Греції, гори розділяють Середню і Північну Грецію, єдина дорога серед гір -- Фер манільський прохід. В Егейському морі багато остро-вів, найбільший з яких -- Кріт.
У ПІ--II тисячоліттях до н. є. на Кріті виникла перша в Європі держава. Столицею цієї держави був Кносс. Тут знайдено залишки величезного царського палацу, зали якого розписані фресками. Тут були майстерні, комори зі зброєю, коштовнос-тями, продовольством.
Крітяни успішно займалися сільським господарством. Вони досягли великої майстерності у виготовленні бронзової зброї та золотих прикрас, а також у буді-вництві суден і споруд. У них існувало письмо. Але його знаки досі не розшифро-вані. Крітяни захопили багато островів Егейського моря та області в самій Греції.
У середині П тисячоліття до н. є. на невеличкому острові Фера північніше Кріту сталося грандіозне виверження вулкана. Землетрус завдав Кріту непоправної шкоди, знищивши багато будівель, сади і поля. Спустошений Кріт був легко завойова-ний ахейцями -- грецькими племенами, що переправилися сюди з Пелопоннесу.
Катастрофа на Кріті не призвела до повного знищення на ньому культури. Вона була значною мірою перенесена ахейцями на Балканський півострів. Вперше архе-ологи знайшли її пам'ятки при розкопках міста Мікени на Пелопоннесі. Тому ця культура дістала назву мікенської.
У Мікенах успішно розвивалося сільське господарство. Ремісники виготовля-ли бронзову зброю, глиняний посуд, одяг. В ахейських містах будувались кам'яні
укріплення, палаци та інші споруди. Ахейці пристосували до своєї мови крітське письмо, яке частково розшифроване.
Великі розкопки, проведені в кінці XIX ст. німецьким археологом Генріхом Шліманом в Малій Азії, завершилися відкриттям давнього міста Трої. Він під-твердив давні оповіді про морський похід греків на Трою, що відбувся близько 1200 р. до н. є.
Тривала війна проти Трої вичерпала сили грецьких міст. У кінці II тисячоліття до н. є. в Ахейську Грецію вторглися з півночі нові грецькі племена -- дорійці. Вони пограбували і зруйнували Мікени та інші ахейські міста і заселили Пелопоннес. Вторгнення дорійців призвело до різкого занепаду господарства та культури в Греції.
Грецькі міфи та релігія
У своїх сказаннях -- міфах -- греки намагалися пояснити походження всьо-го, що оточувало людину: явища природи, стосунки між людьми.
Багато міфів присвячено подвигам героїв, що відзначалися неабиякою силою, хоробрістю та мужністю. Одним із найулюбленіших народом героїв був Геракл, що здійснив нібито 12 подвигів. Він боровся з хижаками, що нападали на людей, бився з велетнями, виконував найважчі роботи, здійснював подорожі в невідомі країни і завжди виходив переможцем.
Міф про аргонавтів розповідає про подорож грецьких героїв на чолі з Ясоном до Колхіди (Кавказ) за золотим руном на кораблі «Арго». Міфи про Дедала та Ікара, подвиги Тесея, Деметру і Персофону та інші також були дуже популярні у греків.
Особливо багато міфів було створено про похід греків на Трою. За переказом, сліпий поет Гомер створив на основі цих міфів поеми «Іліада» та «Одіссея». Поеми були записані у VI ст. до н.е., хоча створені раніше -- у VIII ст. до н. є. У першій з них розповідається про подвиги грецьких героїв Ахілла, Патрокла, Одіссея та троянських Гектара, Паріса та інших під час троянської війни. «Одіссея» при-свячена десятилітнім мандрам Одіссея під час повернення з цієї війни, та пригодам, в які він потрапив на шляху додому.
Греки, як й інші народи, вірили в існування богів. Вони уявляли їх собі схо-жими на людей, але сильними і безсмертними, вважаючи, що вони живуть на горі Олімп (у Північній Греції). Звідти, на думку греків, вони правлять світом. Го-ловними із богів вони вважали громовержця Зевса. Морською стихією «відав» Посейдон. Богом сонця, що їздив у золотій колісниці по небу, був Геліос. Де- І метра була богинею родючості, а Аїд -- богом підземного царства.
Вважалось, що боги не тільки керують природою, а й опікуються господар-ськими заняттями. Так бог Діоніс нібито навчив людей вирощувати виноград і робити вино. Гефест був заступником ковалів. Гермес -- торгівлі, Артемі-да -- полювання, Аполлон -- мистецтва. Богинею любові і краси була Афроді-та, а мудрості -- Афіна.
На честь богів греки будували храми, встановлювали статуї, проводили релі-гійні свята і обряди.
Господарство та соціальні відносини в Греції в XI--ЇХ ст. до н. є.
Головними заняттями греків у XI--IX ст. до н. є. були скотарство і землеробство.
У цей період грекам вже було відоме залізо, але воно коштувало дорого. Тому переважали мідні і бронзові знаряддя праці. Греки займалися ремеслами і торгів-лею, в тому числі і морською.
У XI--IX ст. греки жили ще родовим ладом. Племена, що населяли долини Греції та острови Егейського моря, поділялися на фратрп (об'єднання кіль-
кох родів) і роди. У родичів були спільні пасовиська. На землі, що належала об-щині, кожного родича старійшини наділяли ділянкою землі.
Усі вільні чоловіки-общинники складали військо, причому кожна фратрія і рід у цьому війську становили окремий підрозділ. Військом командував басилей -- спочатку військовий вождь, а пізніше цар, що передавав свою владу у спадок. Басилеї змушені були зважати на раду старійшин та народні збори, але останні поступово втрачали своє значення.
В XI--IX ст. до н. є. греки часто здійснювали військові походи проти сусідів. У війнах греки захоплювали майно переможених, а полонених перетворювали на рабів. Деякі рядові общинники розорялися, втрачали свої ділянки і працювали на землі басилеїв за частину врожаю.
Таким чином, у Греції почали складатися умови для створення рабовласницьких держав.
Утворення грецьких міст-держав
Подальший розвиток господарства у VIII--IV ст. до н. є., дедалі ширше за-стосування знарядь праці, підвищення продуктивності праці зумовлювало знищення первіснообщинного ладу. Зникла початкова рівність. Земля поступово зосереджу-валась у руках представників знатних родів -- аристократів, які захоплювали наділи простих землеробів силоміць або за борги. На полі боржників ставився борговий камінь, де записувався розмір боргу і термін його повернення. Якщо борг не повертали, то землеробів позбавляли землі. Будучи не в змозі прогодуватися і сплатити борги, багато хто продавав у рабство своїх дітей або сам ставав рабом. Були й раби-іноземці, захоплені в полон під час війн.
У VIII--VI ст. до н. є. в Греції виникли міста-держави (поліси), що склада-лися з міста, сільських поселень та пасовищ і нив, розташованих поблизу. Жите-лі міст і сіл вважалися громадянами однієї держави і називалися за назвою міс-та. В кожній державі жили повноправні громадяни зі своїми сім'ями, вільні чужоземці та раби. В Греції було багато полісів. Найбільшими з них були Афіни і Спарта.
Афінська держава у VIII--VI ст. до н. є.
Афіни знаходилися в Аттиці -- півострові, розташованому на південному сході Середньої Греції.
Населення Аттики проділялося на аристократів і простий народ -- демос, що складався з землеробів, ремісників і купців. Аристократи домоглися скасування Ц влади басилея, що спочатку правив в Афінах, і оволоділи всією Аттикою. Обрані з-поміж аристократів посадові особи -- архонти -- поділили між собою обов'язки х басилея. Аристократи почали поневолювати місцевих землеробів і за борги пере-їв творювати їх на рабів. Владою аристократів були невдоволені представники демосу. ^ Між аристократами і демосом неодноразово відбувалися криваві сутички. Під тиском демосу аристократи змушені були піти на поступки, що мали ви-§ гляд реформ, які 594 р. до н. є. запровадив правитель Солон. Солон скасував борги в дрібних землеробів. З полів були зняті боргові камені. Було заборонено боргове 2 рабство. Рабам-боржникам дали свободу. Всіх вільних громадян Солон поділив залежно ^ від прибутків на чотири класи: Ь 1) клас п'ятисотмірників -- найбагатші люди, прибуток яких дорівнював
вартості п'ятисот мір зерна;
клас вершників, або трьохсотмірників;
клас зевгітів, що отримували доходи не менше двохсот мір зерна;
клас фетів, які мали невеличкі ділянки і доход відповідно менше двохсот мір.
Кожен з цих класів наділявся відповідними правами і обов'язками.
Реформи Солона викликали незадоволення аристократів. Незадоволений був і демос: прості громадяни бажали повної рівності. Повстання проти Солона зму-сило його залишити Афіни. У 560 р. до н. є. владу в Афінах захопив Пісіст-рат, що став тираном (правителем з необмеженою владою). Він спирався на бідних селян, жителів гірських районів, міську бідноту, захищаючи їх інтереси. Конфіскувавши частину землі в аристократів, він роздав її незаможним селянам, ввів для селян довгостроковий державний кредит, організував платні громадські роботи для бідняків, створив наймане військо.
Після смерті Пісістрата деякий час правили його сини, але їхнє правління бага-тьом не подобалось. 509 р. до н. є. було здійснено переворот і владу захопив Клі-сфен -- супротивник синів Пісістрата й аристократів. Клісфен зміцнив владу на-родних зборів. Народні збори обирали відкритим голосуванням 10 стратегів (із знатних людей). Вони по черзі командували афінським військом. Реформи Клісфена завершили процес формування Афінської демократії.
Спартанська держава
Дорійські племена, що вторглись у Грецію наприкінці II тисячоліття до н. є., осіли в області Лаконіка на південному сході Пелопоннесу. Завойовники почали називати себе спартанцями за назвою їх головного поселення Спарти.
Підкорене спартанцями місцеве населення називалося ілотами. Ілоти жили сім'ями в селах і мусили годувати спартанців.
Крім зовсім безправних ілотів, у Спарті жили періеки («сусіди») -- також нащадки корінного населення Пелопоннесу, які були вільні і яким дозволялося займатися ремеслом, торгівлею, землеробством. Проте жодних політичних прав, як ілоти, періеки не мали. Вони сплачували данину своїм володарям-спартанцям. Лише спартіати мали всі права у державі. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. їх головним заняттям була війна.
Влада в Спарті належала Раді старійшин -- герусії, куди входило 28 осіб, які досягай 60-річного віку. Вона складала закони і визначала політику держави. Закони затверджувались народними зборами, в яких брали участь усі чоловіки спартіа-ти, які досягли 30-річного віку. На народних зборах обиралися 5 ефорів -- ви-щих посадових осіб, що контролювали діяльність держави і членів герусії. Військом командували два царі.
Складаючи меншість населення, спартіати прагнули зберегти згуртованість своїх лав. Інакше вони не змогли б втримати владу над підкореним населенням. Для цього передбачалися заходи, які мали на меті будь-що уникнути розшарування між спартіатами. їм було заборонено нагромаджувати багатства. Землі Спарти були розділені на ділянки, кількість яких дорівнювала кількості спартанців. Ніхто не міг отримати ділянку більшу, ніж інший.
Спарта мала сильне військо, необхідне для того, щоб тримати у покорі ілотів, які набагато переважали за чисельністю спартанців. Воїнів для цього війська < готували з дитинства. Починаючи з 7 років, хлопчиків навчали військової спра- § ви, привчали терпіти біль, голод, спрагу, бути жорстокими. В бою спартанці билися ш фалангою (бойовим порядком) -- шеренгою, що складалася з кількох рядів важко о; озброєних (бронзовий панцир, шолом, довгий спис і залізний меч) воїнів. Спарта завоювала сусідні області і змусила міста Пелопоннесу вступити з нею в союз. ?
