Гостра боротьба між демосом та аристократами у грецьких полісах, перенасе- ш леність країни і нестача землі, що була придатна для обробки, та необхідність ш розширення торгівлі стали причиною того, що багато греків змушені були зали- еашати батьківщину і засновувати свої поселення на берегах Середземного і Чорно-го морів -- колонії.
Найбагатші з колоній, засновані у VIII--VI ст., були розташовані на берегах Південної Італії та Сицилії. Такі .грецькі колонії, як Сиракузи в Сицилії та Та-рентп у Південній Італії, не поступалися нічим за розмірами та багатством вели-ким містам Греції. У Північному Причорномор'ї з'явились грецькі колонії Ольвія (гирло Південного Бугу), Херсонес (біля Севастополя), Пантікапей (біля Керчі) та інші.
Колоністи займалися ремеслом, землеробством, тваринництвом, тогівлею з місцевими племенами. В обмін на грецькі вироби колоністи отримували рабів та інші товари, частину яких відправляли до Греції.
Хоча давні греки розселилися на величезній території, всі вони вважали себе одним народом, називаючи себе еллінами, а свою батьківщину -- Елладою. Еллінів об'єднували спільні мова, звичаї, давні сказання, релігія, письмо (у IX--VIII ст. до н. є. на основі фінікійського був розроблений грецький алфавіт, що складався зі знаків, які означали як приголосні, так і голосні звуки).
Грецько-перські війни
Наприкінці VI ст. до н. є. Персія підкорила грецькі міста Малої Азії і перський цар Дарій І вирішив завоювати всю Грецію. Коли перське військо висадилось у Греції, багато полісів без бою визнали владу над ними Дарія І. Відмовились це зробити лише Афіни і Спарта.
490 р. до н. є. перське військо вторглося в Аттику і розташувалося на рівни-ні біля містечка Марафон за 40 км від Афін. Сюди ж прибуло менше за чисель-ністю афінське військо на чолі зі стратегом Мільтіадом, яке перегородило пер-сам шлях на Афіни. Незважаючи на свою нечисленність, греки несподівано атакували ворога і змусили персів тікати до кораблів та залишити Грецію.
Зазнавши поразки при Марафоні, перси не втратили надії завоювати Грецію. 480 р. до н. є. в країну вторглось величезне перське військо нового царя Ксерк-са. Греки добре підготувались до зустрічі з ворогом. Афіняни побудували флот, укріпили гавані і спонукали інші грецькі міста об'єднатися в союз для боротьби з персами. Керівництво військовими силами узяла на себе Спарта.
Ксеркс із величезною армією прямував на південь уздовж грецького берега на кораблях. Один за одним його владу визнавали грецькі міста. Невелика армія спартанців та їх союзників, очолювана царем Леонідом, зайняла Фермопільський прохід, що був єдиною дорогою у Середню Грецію. За допомогою зрадника перси знайшли об-хідну стежину і зайшли в тил грекам. Дізнавшись про оточення, Леонід відпус-тив більшу частину свого війська, щоб зберегти сили для подальшої боротьби, а сам разом з трьома сотнями спартанців героїчно загинув, прикриваючи їх відхід.
Після битви при Фермопілах перси захопили Афіни і зруйнували їх. Мирне населення міста вдалося заздалегідь переправити в Пелопоннес та на острів Саламін, віддалений від Аттики вузькою протокою, в якій знаходився грецький «о флот. Біля цього острова відбувся вирішальний морський бій. Невеликі грецькі к кораблі атакували персів, ламаючи їхні весла, пробиваючи борти ворожих кораблів ^ гострими таранами, розташованими на рівні води. Великі і громіздкі кораблі персів ? не змогли розвернутися в тісній протоці. Вони сідали на мілину і розбивалися об скелі. Багато суден ворога було потоплено, решта відступила. Греки здобули перемогу.
5і Поразка перського флоту змусила Ксеркса спішно залишити Грецію з части-ш ною свого війська. Він боявся, що грецькі кораблі перегородять йому шлях до аа Персії. Наступного, 479 р. до н. є., об'єднані сили греків завдали поразки персаму битві біля містечка Платеї. Війна тривала ще ЗО років. Але тепер велася го-ловним чином на морі. Для ведення війни приморські поліси Греції уклали між собою союз, головну роль в якому відігравали Афіни (Афінський морський союз). Об'єднані грецькі сили на чолі з афінянами завдали тяжких поразок персько-му флотові і здійснили низку сміливих нападів на береги Малої Азії. Персія зму-шена була укласти мир та визнати незалежність Мілета й інших грецьких міст, розташованих на островах Егейського моря та в Малій Азії. Перському флоту було заборонено плавати по Егейському морю.
Зростання рабовласництва в Греції
Війни з персами сприяли зростанню рабовласництва в Греції за рахунок захоплення величезної кількості полонених. Рабами в Греції були здебільшого люди негрець-кого походження. Іншим джерелом рабства був морський розбій.
У Греції існували ринки рабів. Вони були в Афінах, на острові Хіос, у грецькій колонії Візантій та в інших місцях.
Зростання кількості рабів у Греції знизило їх ціну. Тепер стати рабовласни-ком міг і селянин, і ремісник. Раби виконували в селянських господарствах та майстернях найтяжчі та малокваліфіковані роботи. Вони також використовува-лись як наймити у домашньому господарстві.
Були також державні раби. В Аттиці чимало державних рабів працювало на срібних копальнях. Вони також виконували писарську роботу і навіть охороняли порядок у громадських місцях.
Жорстокість господарів щодо рабів, непосильна праця спонукали рабів бороти-ся проти рабовласників. Тому частими були втечі рабів, навіть масові. 464 р. до н. є. в Спарті почалося велике повстання ілотів, яке тривало 10 років. Його вдало-ся придушити тільки за допомогою афінян, які боялися, що повстання перекинеться і на афінських рабів. У III ст. до н. є. відбулося повстання рабів на острові Хіос, яке очолив раб Дримак. Воно також було придушене.
У V ст. до н. є. рабовласництво в Греції досягло більшого розвитку у порів-нянні з попередніми часами та країнами Давнього Сходу.
Афінська держава у V ст. до н. є.
Після перемоги над персами наймогутнішою державою у Греції стали Афіни. Вони не тільки не розпустили, а й укріпили створений ними під час війни мор-ський союз. Афінські стратеги після війни, посилаючись ніби на спільну небезпе-ку, продовжували збирати внески, витрачаючи їх тільки на потреби Афінської держави. Афіни втручалися у внутрішні справи своїх союзників, відправляючи туди своїх представників для контролю за збиранням внесків. З державами, що бажа-ли вийти із союзу, Афіни суворо розправлялись.
Афіняни захопили у свої руки торгівлю, яку вели до того грецькі приморські міста Малої Азії. Головним портом Егейського моря став Пірей, що знаходився за 7 км від Афін. Сюди приходили кораблі з різноманітними товарами з Єгипту, Сирії, Італії та інших місць.
В Афінах тривав розквіт ремесла. Афінські ковалі, ткачі, гончарі славилися своєю майстерністю. Ремесло давало заробіток біднякам -- громадянам Афінської держави. Афінська держава забезпечувала ремісників замовленнями, використо-вуючи кошти морського союзу. Вона залучала їх до будівництва архітектурних споруд, які прикрашали Афіни і створили їм славу найпрекраснішого міста у то-гочасному світі.
Під час війни з персами остаточно склався і укріпився в Афінах демократич-ний лад.
Верховна влада в Афінах належала народним зборам. Вони збиралися три рази на місяць. На народних зборах вирішувались питання війни і миру, ухвалювались нові закони і скасовувались старі. Брати участь в управлінні державою і просто бути присутніми на народних зборах могли тільки афінські громадяни. Ними вва-жалися лише чоловіки віком від 20 років, що батьками мали вільних жителів Афін.
Державні посади у V ст. до н. є. були доступні всім громадянам і обіймалися за вибором народу або жеребкуванням. Вищими стали посади стратегів, які ко-мандували армією та флотом.
За участь в управлінні державою почали видавати винагороду. Завдяки цьо-му й бідні дістали змогу обіймати державні посади. Раби, переселенці з інших міст та представники союзницьких держав залишалися безправними.
Найбільш впливовим політичним діячем Афінської держави у V ст-. до н. є, був Перікл. Він стійко захищав інтереси демосу і тому протягом 15 років його обирали першим стратегом. За Перікла Афіни перетворилися на одне з найкраси-віших та найбагатших міст Греції. Він опікував ремесло й торгівлю.
Перікл приділяв багато уваги зміцненню Афінського морського союзу. Щоб тримати союзників у покорі, він організував поселення афінських громадян на землях союз-ників. Перікл наказав, щоб постійно був напоготові флот з 60 військових кораб-лів, за допомогою яких афіняни змушували своїх союзників сплачувати данину. Роки правління Перікла були часом найбільшого піднесення могутності Афінської держави.
Пелопоннеська війна і занепад грецьких полісів
Спартанська держава була незадоволена піднесенням Афін. Суперництво між Афінами і Спартою 431 р. до н. є. призвело до початку війни між ними. Ця війка тривала майже 30 років і дістала назву Пелопоннеської. В ній брали участь май-же всі поліси Греції: одні на боці Афін, інші -- на боці Спарти. Воєнні дії трива-ли з перемінним успіхом і призвели до повного руйнування господарства обох сторін. Війна завершилася поразкою Афін, внаслідок чого Афінський морський союз був розпущений, афінянам було заборонено тримати військовий флот і вони змушені були заплатити Спарті контрибуцію.
Пелопоннеська війна призвела до занепаду всіх грецьких полісів, а також загострила суперництво між ними. Війни між полісами тривали й у IV ст. Та й усередині багатьох міст-держав було неспокійно. Тут відбувалися гострі сутички між демосом і аристократами.
Давньогрецька культура
Піднесення господарського життя у Греції сприяло розвитку грецької культури. Великих успіхів досягла наука Давньої Греції. Грецьких мислителів завжди : цікавили походження світу та його устрій. Вони намагалися раціонально пояснити явища природи. Одні вважали, що початком усього була вода, інші -- повіт- ' ря, треті -- вогонь. Велике значення мало вчення Демокрита, який висунув гіпо- ! тезу про те, що все, що існує, складається з атомів. Вчений Геракліт вважав, що ! все в світі перебуває у безперервному русі і розвитку. Великий внесок у математичну і науку зробив Піфагор, автор знаменитої теореми. Праці лікаря Гіппократа сприяли розвитку медицини.
Давня Греція вважається батьківщиною філософії. Найвидатнішими філософами в Афінах були Сократ, Платон і Арістотель. Ці та інші філософи намагали-ся пояснити багато важливих проблем, що стосувалися як природи, так і людини.
Праці істориків Геродота і Фукідіда поклали початок історичній науці. З них можна дізнатися не тільки про події саме грецької історії, а й історії су-сідніх з греками народів.
На високому рівні, особливо в Афінах, знаходилася освіта. Майже всі діти вільних греків відвідували школу. Діти селян і ремісників навчалися тільки письма та читання, оскільки з юних років мали допомагати батькам. Діти знатних бать-ків навчалися у гімназіях до 18 років. У гімназіях, окрім наук, навчали танців, співу, грі на лірі. Багато уваги приділялося фізичному вихованню, бігу, бороть-бі, стрибкам, киданню списа та диска.
У Греції зародилося театральне мистецтво. Воно виникло зі свят, присвяче-них богу Діонісу, коли йшли вуличні процесії, які зображували Діоніса зі сви-тою сатирів та розігрували сцени з життя цього бога.
Пізніше це переросло у театральне дійство. Були побудовані театральні споруди, що являли собою яруси лавок, розташовані півколом з майданчиком для вистав посередні. Тут розігрувалися п'єси (трагедії і комедії) як на міфологічні сюжети, так і на побутові. Видатними драматургами були автори трагедій Есхіл, Софокл, комедіограф Аристофан.
Великих успіхів досягли греки в галузі архітектури. Головним архітектурним елементом грецьких будівель була колона, яка мала три типи (ордери). Найперше виникли дорійські колони. Прості і суворі, вони були вкриті жолобками, а верхня частина (капітель) являла собою масивну плиту. Іонійські колони виникли пізні-ше. Вони стрункіші і тонші за дорійські. їхня капітель мала вигляд двох завитків. Найпізніше виникли коринфські колони з капітеллю у вигляді кошика з листям. Часто робились колони у вигляді чоловічих (атланти) і жіночих (каріатиди) фігур. Найбільш відомим є храмовий комплекс Афінського акрополя, головною частиною якого був храм богині Афіни Парфенон. Грецькі громадські будівлі обов'язково прикрашали-ся рядами колон, мали прямокутну форму та двосхилий дах. Фронтони цих будівель прикрашали мармуровими барельєфами, що в основному зображували міфологічні сцени. Давня Греція уславилася своєю скульптурою. Грецькі скульптори майстерно передавали красу людського тіла, динаміку рухів людини. Такими, наприклад, є статуя списоносця роботи скульптора Поліклета, дискобола скульптора Мірона та інші. Статуї зображували богів, міфологічних героїв і реальних людей. Статуї робили з мармуру, дерева, бронзи. Часто на дерев'яну основу наклеювали пласти-ни із слонової кістки, а елементи одягу золотили. Такими є статуя бога Зевса в Олімпії (на Пелопоннесі) і зображення богині Афіни всередині храму Парфенон роботи великого грецького скульптора Фідія.
Грецький живопис був представлений головним чином на вазах. У VI ст. до н. є. на червонуватий фон глини наносилися фігури чорним лаком. Ці вази називають чорнофігурними. У V ст. чорним фарбували фон, а для фігур зберігали червоний фон глини. Такі вази дістали назву червонофігурних. Художники малювали на вазах сцени з сучасного їм життя, міфів, сцени з театральних комедій і трагедій. Існували картини у вигляді фресок та на дошках, але всі ці витвори мистецтва не збереглися до теперішнього часу.
У Давній Греції дуже популярними були спортивні змагання, що, як правило, присвячувались богам. Найбільш поширеними були спортивні ігри на честь бога Зевса в Олімпії, які відомі як олімпійські. Олімпіади проводились з 776 р. до н. є. раз на чотири роки. На час проведення Олімпійських ігор у Греції припиня-лися всі війни. Основними видами спорту були: біг, біг у повній екіпіровці вої-на, стрибки у довжину, кидання списа і диска, кулачний бій, боротьба, пан-кратіон (боротьба з елементами кулачного бою), перегони колісниць. Переможці Олімпійських ігор користувалися великою пошаною. їх нагороджували вінком з оливкового дерева, на честь чемпіонів споруджували їхні статуї.
Учасниками Олімпійських ігор могли бути лише вільні чоловіки -- повноправні громадяни полісів. Жінкам під страхом смерті доступ до Олімпіад був заборонений.
ЕЛЛІНІЗМ
Підкорення Греції Македонією
У той час, як грецькі держави занепадали, на півночі Балканського півостро-ва посилювалося Македонське царство. Найбільшої могутності Македонія досягла за царя Філіппа II. Він створив сильне військо за грецьким зразком, головною силою якого була піша фаланга -- зімкнута шеренга воїнів у 16 рядів, удар якої на рівній місцевості неможливо було спинити.
Філіпп II вирішив скористатися розбратом між греками і захопити грецькі держави. Багато грецьких рабовласників підтримували македонців у надії, що вони захистять їхнє життя і майно. Вони розраховували також, що, підкоривши Грецію, Філіпп II піде війною на Персію і тоді вони будуть позбавлені загрози з боку бідняків, яких македонський цар візьме в своє військо. У Греції утворила-ся група прибічників Македонії з-поміж аристократів.
Більша частина вільного населення не бажала підкоритися македонцям. Про-тивників Македонії очолив знаменитий афінський оратор Демосфен, який закли-кав усіх греків до боротьби проти македонського царя, до захисту демократії і свободи Греції.
Проти Македонії піднялося багато міст Середньої Греції на чолі з Афінами. 338 р. до н. є. біля міста Херонеї грецькі союзники були розбиті македонцями. Після цієї перемоги Філіпп II проголосив себе командувачем усіх збройних сил грецьких держав. Таким чином, Греція втратила свою незалежність.
Завоювання Александра Македонського
Завоювавши Грецію, Філіпп II став готуватися до походу на Персію, але неза-довго до його початку був убитий заколотниками. 336 р. до н. є. македонським царем став його 20-річний син Александр.
Александр зібрав добре озброєне військо і висадився з ним в Малій Азії, що . належала персам. Тут у битві на річці Гранік він розбив військо перського сатрапа і звільнив від персів грецькі малоазійські міста. Після цього греко-македонське військо розгромило перське військо на чолі з царем Даріем III біля міста Ісс, де захопило велику здобич: весь царський обоз і сім'я Дарія III потрапила в руки переможця. Без бою Александр захопив Єгипет, де жерці, яких він прагнув пере-тягти на свій бік, проголосили македонського царя богом. Продовжуючи завою-вання Персії, Александр 332 р. до н. є. дав вирішальний бій Дарію III при Гав-гамелах (на березі Тигру). У жорстокій битві перське військо було розгромлене. Дарій Ш утік і незабаром був убитий своїми придворними. Перська держава розпалась. ; Захопивши давній Вавилон, Александр зробив його столицею своєї держави. 329 р. до н. є. греко-македонське військо вирушило на Середню Азію. Зломив-ши опір місцевого населення, упродовж наступних трьох років Александру вдало-ся підкорити цю країну. Далі відбувся похід в Індію. Біля ріки Інд македонці стали до бою з військом індійського царя Пора, в якому були бойові слони. Македонське війеько зазнало великих втрат, але вийшло переможцем.
Сильний опір індійського населення, незвичний клімат, утома від численних бойових сутичок стали причиною заворушень у війську Александра. Його воїни вимагали повернення. 325 р. до н. є. Александр змушений був припинити похід і повернутися до Вавилона.
Розпад держави Александра Македонського
Як результат греко-македонських завоювань утворилася величезна держава, що простяглася від Балканського півострова до ріки Інд. За прикладом перськихцарів Александр оточив себе величезною розкішшю, вимагав, щоб його вважали Оогом і кланялись йому в ноги.
На сході з'явилися нові міста, куди переселялося грецьке населення. Іреки побачили життя і познайомились з культурою інших народів. 323 р. до н. в. Аиександр Македонський раптово помер. Оскільки його держава складалася з Розрізнених земель майже не зв'язаних між собою ні господарством, ні культурою вона швидко ооТпал'ася Щй процес прискорила міжусобна боротьба за владу між полковод-Гями греко-їакедського війська (діадохами). Внаслідок цієї боротьбидержава Александра Македонського була поділена на кілька царств. Головними з них були Македонське, Єгипетське і Сирійське.
Господарство і культура Східного Середземномор'я у
І І І-ІІ ст. до н. є.
У державах, що утворилися після розпаду держави Александра Македонського, царями стали македонські полководці та їхні нащадки, опорою яких були переселен-ці Греції і Македонії. Ці держави дістали назву елліністичних, оскільки їх розви-ток вибувався під впливом грецької культури. З-поміж греків і македонців царі позначали стратегів, начальників областей, судців і чиновників. Місцеві селяни сплачували і великі податки продуктами своєї праці і обробляли землі царя, вельмож і нів Ремісне виробництво і торгівля також знаходилися в руках греків і македонців. Одночасно в елліністичних країнах зростали старі міста і швидко з'являлись нові Одним із найбільших нових міст була Александрія - столиця Єгипту, де правила династія Птолемеїв. Сюди Нілом везли хліб з Єгипту, золото і слонову кістку з Нубії Уздовж каналу, проритому між Нілом і Червоним морем ішов шлях до Індії. Перед Александрією на острові Фарос височів величезний, 140-метровии маяк, во-гонь якого було видно за кілька десятків кілометрів. В Александрії були прямі ву-лиці театрТозкішні палаци царів і знаті, і знаменитий Мусей, тобто святилище муз (покровителів наук і мистецтв), де існували обсерваторія небесними світилами і величезна бібліотека, що складалася з 700 тисяч рукописів. В елліністичних державах з'явився новий матеріал для письма (назва від міста Пергам, де був центр його виробництва), що являв собою спе-піально оброблену шкіру телят і ягнят. Він був дуже міцний, але дорогий
