У 90-х роках починається творчість М.М.Коцюбинського. У цей період він поступово звільнявся від культурницьких ілюзій і утверджувався на революційно-демократичних позиціях. Він розвинув жанр психологічної новели і продовжив традицію соціальної повісті. Вже в ранніх своїх творах показує благородство простих трудівників, пробудження в них почуття власної гідності, їх прагнення до свободи. Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 р. продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 р. офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 р. театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси. Першими українськими постановками були "Наталка Полтавка" в 1819 р. і пізніше "Москаль-чарiвник" в Полтавському любительському театрі. Вони стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора Малоросії М.Репніна, керівництво трупою І.Котляревським, гра геніального актора М.Щепкіна, тоді ще кріпака. Професіональна ж українська трупа була створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займався Михайло Старицький, режисурою - Марк Кропивницький. Обидва були також драматургами. Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси "Їхав козак за Дунай", "Вiють вiтри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Шевченка "Думи мої, думи", "Заповiт".Перша в українській історії національно-культурна організація виникла в 1833 р. у Львові. Це був нелегальний гурток, який організували Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький, які вчилися в духовній семінарії. Їх символічно назвали "Руською трійцею" (русинами називали західних українців). Вступаючий у гурток давав клятву утверджувати права рідної мови, перекладати слов'янських авторів, робити все для воскресіння українського народу до нового життя. Вищим досягненням гуртка стала публікація в 1837 р. альманаху "Русалка Днiстровая". У нього увійшли "Передмова" Шашкевича із закликом до відродження української літератури в Галичині, добірка народних пісень, перекази. Надрукований у Будапешті наклад у Львові був негайно конфіскований. З 1000 вдалося врятувати 200 примірників, завдяки яким про альманах і дізналися в освічених слов'янських колах різних країн. Реакція австрійської влади була жорсткою: для видань на українській території вводилася спеціальна цензура. Основою для заборони могло послужити навіть те, що книга надрукована не церковним шрифтом, а так званою "гражданкою", простішою і чіткішою ніж архаїчна кирилиця. У таких умовах виступ "Руської трійці" не знайшов продовження. Головний його ініціатор - М.Шашкевич - зайнявся літературною творчістю, став першим народним поетом Галичини, але жив у найважчих матеріальних умовах і помер дуже молодим. У 40-і роки центр українського культурного життя знаходився у Східній Україні, що виражалося насамперед у вже описаному літературному процесі. У Києві приблизно в 1845 р. виникає нелегальне Кирило-Мефодіївське братство - не культурна, а політична національна організація, перша в історії України, і, що характерно, створюють її видатні діячі вітчизняної культури (М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, Т.Шевченко). Мета товариства підкреслена назвою - слов'янська єдність, створення федерації слов'янських демократичних республік. Ідеї організації - рівність людей, необхідність знищення кріпацтва - пронизували творчість його організаторів. Розгром братства в 1847 р. важко відбився на всьому розвитку української культури, а традиція політичної боротьби була перервана аж до 90-х років XIX ст.
15. Друга світова війна повністю змінила українську політичну ситуацію як в Україні так і поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії. Керівники цих партій, які перебували в еміграції не могли вести ніякої політичної діяльності. У Німеччині рух Скоропадського скоро втратив популярність. Тільки ОУН утвердилась скрізь, як вирішальна сила. Але в 1940 в ОУН відбувся розкол. Члени центрального керівництва ОУН (Провід Українських Націоналістів, ПУН) довгий час перебували за кордоном і здійснювали управління через зв'язкових
16. Данило - це найбільша постать в icтopiї Галицько-Волинської держави.
Він вів свою діяльність серед незвичайно важких обставин. З великими зусиллями він наново з'єднав розбиту державу, ведучи боротьбу з Польщею та Угорщиною і з анархічним боярством. Нічого не втратив з батьківських земель, забезпечив кордон у Карпатах i від Вісли, поширив державну територію на півночі. Привернув авторитет княжої влади, наново зорганізував державний апарат. Не дав знищити своєї держави татарам, особистими жертвами здобув мир i підготував свою країну до відсічі орді. Супроти наступу Азії вийшов у зв'язки з Західною Європою, шукаючи там політичної i культурної допомоги. Трудом свого життя він відбудував державу свого батька Романа I поклав основи під її дальший розвиток.
З Данилом зійшов з історичного кону один iз найвидатніших володарів України, талановитий, самовідданий, освічений. Загальні обставини не дали йому довести до кінця справу піднесення України, але, не зважаючи на всі перешкоди, він багато зробив. Своїм коронуванням він затвердив її становище як королівства, як гідної спадкоємниці традицій Київської держави, i уможливив майже на сто років її існування.
Данило, не зважаючи на тяжкі умови постійної війни, зумів зламати боярську опозицію i творити державу на нових началах. Галицько-Волинська держава зайняла почесне місце серед європейських держав; її міста викликали здобула славу. Не зважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, закони, література, релігія Галицько-Волинського князівства залишалися українськими.
17. Передумови і причини Кримської війни було викликано протиріччями між Росією та її противниками в боротьбі за переважний вплив на Балканах і на Близькому Сході.Англія і Франція. Буржуазії необхідні були нові ринки збуту, тому вони прагнули поширення колоніальної експансії на Близькому Сході.
Правлячі кола Англії і Франції бажали витиснути Росію з берегів Чорного Моря і перетворити Туреччину у свою колонію.Росія Прагнула забезпечити вільний вхід своїм кораблям із Чорного в Середземне море і з цією метою закрити протоки Босфор й Дарданелли для іноземних суднів.Туреччина. Виношувала реваншитські плани, намагаючись відірвати від Росії Крим і Кавказ
I-ий період - жовтень 1853 - березень 1854 роки.
II-ий період - вересень 1854 - серпень 1855 роки.
Військові дії почали турецькі збройні сили у жовтні 1853 року. Спроба турків переправитися біля Журжева була відбита. На початку була загарбницькою і несправедливою по обидва боки , яка згодом прийняла характер вторгнення на російську територію ,що переросла в оборонну війну російського народу за цілісність своєї території.
Наслідки війни.
Одночасно з операціями на Дунаї і на Кримському півострові дії відбувалися на Кавказі. Тут російські війська воювали з турецькою армією. Протягом 1854 року була назад відвойована назад Гурія ,розбита турецька армія Зефір-паши біля Карса. 1855 року - вдалося взяти Ардаган і почати наступ на Каре. Турецька фортеця Каре капітулювала.Героїчна оборона Сувастополя сильно послабила союзників. Почалися переговори між Росією і європейською коаліцією.18 березня 1856 року - Паризький мирний договір .
Таким чином, Паризький договір позбавляв Росію законного права захищати свій чорноморський кордон. Поразка в Кримській війні, поставила Росію в нерівноправне становище в порівнянні з іншими державами.
18. 22 червня 1941 р. танкові й моторизовані частини фашистської армії розпочали наступ одночасно на трьох напрямках: Ленінградському, Московському і Київському. Почалася німецько-радянська війна, яка тривала 1418 днів і ночей.
Український напрям, за планом "Барбаросса", був одним із найголовніших. Гітлерівське керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти ресурсами України, щоб, з одного боку, послабити військово-промисловий потенціал СРСР, а з іншого -- зміцнити власну машину, створити вигідний плацдарм для подальшого розгортання воєнних дій та перемоги над Радянським Союзом. Тобто українські землі розглядалися як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму. Про це Гітлер відверто говорив в багатьох своїх виступах. Трагедія тяжких поразок 1941 р. не була фатальною, їх причини криються в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. В нових історичних умовах необхідно було організувати та спрямувати зусилля мільйонів людей на відсіч ворогові. Але парадокс історичної ситуації полягав у тому, що система, яка внаслідок численних кричущих прорахунків та помилок авторитарної влади поставила країну перед безоднею, мусила в умовах найгострішої воєнно-політичної кризи своїми нещадними, тоталітарними методами врятувати її від загибелі. Тому причини поразки Червоної армії в початковий період війни були складні й багатозначні, об'єктивні й суб'єктивні -- вони мали як зовнішній, так і внутрішній характер.
Оборонні бої вимагали протягом короткого часу переведення економіки, як і всього життя народу, на воєнні рейки. До здійснення цієї роботи залучали все працездатне населення. Але в умовах тоталітарного режиму цей цілком природний для періоду війни захід набув характеру масових, кривавих і до того ж часто необґрунтованих розправ над усіма "підозрілими" у прифронтових районах.
19. Битва на Калці (31 травня 1223) -- бій між русько-половецькими силами з одного боку і монгольським військом з іншого на річці Калка, на території сучасної Донецької області. Закінчився перемогою монголів, які вщент розгромили русько-половецькі загони. У битві загинуло багато князів і родовитих бояр південної і центральної Русі. Бій засвідчив перевагу монгольського військового мистецтва над європейським. Він виявився передвісником лихоліть, які спіткали Київську Русь у часи монгольського нашестя. У битві на Калці монголи вперше зіткнулися з руськими методами ведення війни. Вимотана боями у Середній Азії і Кавказі, армія Субедея змогла розбити відбірні руські полки Мстислава Удатного, уславленого перемогами над поляками, угорцями і половцями. Цей бій засвідчив перевагу східноазійських військових традицій над середньовічними європейськими -- єдиноначалля над колегіальним командуванням, колективної дисципліни над індивідуальним героїзмом, вишколених лучників над важкою кавалерією і піхотою. Ці тактичні відмінності стали запорукою монгольського успіху на Калці, а згодом і блискавичного завоювання Східної і Центральної Європи.
20. На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до складу Російської імперії. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління. Уся українська територія, яка входила до складу Росії, була поділена на три генерал-губернаторства і дев'ять губерній: Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Таврійську, Херсонську та Харківську. Казнокрадство і хабарництво процвітали в усіх ланках губернської адміністрації Переважна більшість українського панства мала статус російських дворян (такими імперські власті визнали майже 25 тис. шляхетських родин колишньої Гетьманщини). Отримавши підтвердження прав на володіння маєтками і кріпаками, вони пішли прислуговувати царським властям у губерніях і повітах, більшість з них навіть у родині спілкувалась російською мовою.
Економічний розвиток України в першій половині XIX ст. характеризувався розкладом феодально-кріпосницької системи. У цей період сільське господарство було головним сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку.У першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. В українських землях, що належали Російській імперії, воно становило майже 75% усієї землі. Для задоволення своїх потреб у грошах, які весь час зростали, поміщики посилювали панщину та скорочували селянські наділи, що призводило до розорення селянства і деградації поміщицьких господарств. Процес розорення охопив не лише середні й дрібні поміщицькі господарства, а й латифундії земельних магнатів, у тому числі нащадків козацької старшини. Розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст. визначали такі тенденції: домінування в аграрній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало в кризовому стані; посилення експлуатації селянства і його майнова диференціація; застосування застарілих способів і засобів ведення господарства; поява в аграрному секторі надлишків робочої сили; поступова руйнація натурального господарства та розвиток підприємництва.
21. Незважаючи на обширну кількість літератури, присвяченої діяльності Організації Українських Націоналістів (Бандери) і Організації Українських Націоналістів (Мельника) у Східній Галичині у роки Другої світової війни, очевидним залишається факт необхідності продовження досліджень цієї проблеми національної історії з трьох причин. По-перше, сильний вплив, а іноді і визначальний, на історичні дослідження мали ідеологічні чинники. Це стосується як досліджень, проведених зарубіжними істориками, так і робіт українських істориків діаспори, не говорячи вже про офіціоз радянської історичної науки. Певні позитивні зрушення спостерігаються з часу проголошення незалежності України. По-друге, з плином часу історичні явища і події стають рельєфніші та виразніші, вгамовують пристрасті учасників подій, розум бере гору над емоціями. По-третє, розширюється джерельна база -- і перед сучасним поколінням істориків стоїть завдання, опираючись максимально на джерела, відтворити об'єктивну картину діяльності ОУН в умовах нацистської окупації українських земель. Початок німецько-радянської війни знаменував собою і новий етап у роботі як ОУН(б), так і ОУН(м). Взаємовідносини між ними носили надзвичайно складний характер. Причини протистояння лежали у відмінності тактики щодо окупаційного режиму. ОУН(б) як радикальна течія національно-визвольного руху після невдалої спроби проголошення української державності та арешту німецькою владою її керівництва стала на шлях боротьби проти нацистів, роблячи ставку на сили народу та сподіваючись на сприятливі зовнішні обставини після завершення війни. ОУН(м), ставлячи кінцевою метою своєї діяльності відродження української державності, намагалася зробити максимально можливе, щоб у жорстких умовах нацистського режиму в міру сил і можливостей обмежити репресії проти цивільного населення, створити основу майбутнього державного апарату, закласти кістяк української армії. І йшла на співробітництво з окупаційною владою. Наслідком такої різновекторної тактики у досягненні кінцевої стратегічної мети обох організацій стало їх протистояння, а то й протиборство, що загострювало до краю і без того трагічне становище українців у Другій світовій війні. Так від літа 1942 р. почали діяти перші повстанські загони, які пізніше дістали назву Української Повстанської Армії (УПА). Офіційною датою створення Української Повстанської Армії вважається 14 жовтня 1942 р. - козацьке свято Покрови. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся і згодом Галичини. Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Силою УПА було те, що вона могла спиратися на розгалужену мережу Організації Укрaїнськиx Націоналістів, яка мала підтримку населення; що в її творенні взяли участь старшини попередніх українських військових формацій; що до неї йшли люди різних політичних переконань; що вона могла виступати як загально-національна сила. З її ініціативи була створена Укрaїнськa Головна Визвольна Рада як верховний політичній центр, якому підпорядкувалася УПА. Силою УПА була також її політична платформа, яка включала гасло самостійності Українита боротьбу за основні громадські права, за демократію, за рівні права меншостей і співпрацю з іншими поневоленими народами проти нацизму і більшовизму. При УПА були створені у 1943 окремі загони узбеків, азербайджанців, грузинів і татар, що складалися з колишніх німецьких полонених або мобілізованих німцями до допоміжної служби осіб. До УПА в 1943 р. перейшла частина української поліції. Замість неї німці створили польську поліцію, яка разом з німцями повела каральні акції проти українського населення за підтримку УПА. Це привело до виступів українських повстанців проти ворожих до українців поляків та проти польських повстанців. Подекуди й загони УПА брали участь у цій кривавій польсько-українській боротьбі, що їх зі свого боку провокували німці.
22. похід проти Русі татаро-монголи почали у 1237 р. під орудою онука Чингісхана - Батия. Протягом 1237-1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.
У 1239 р. Батий захопив Переяслав і Чернігів і виступив на Київ, де правив воєвода Данила Галицького - Дмитро. Восени 1240 р. почався штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стали Кам'янець, Із'яслав, Володимир, Галич.
Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії - Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь.
Падіння 1240 р. міста Києва - центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники заснували нову державу в складі Монгольської імперії - Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перестала існувати. На Русі встановилося іноземне іго на довгих 238 років.
Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель:
- Руйнація та падіння ролі міст. - Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
