На протязі всього перебування Митрополита в таборах, можна помітити, що за ним пильно слідкувала адміністрація, яка як могла погіршувала і без того нелегкі умови перебування Йосифа Сліпого. Треба думати що таке відбувалося за наказом з гори. Тому нічим іншим, як Божим Провидінням треба вважати те, що вже немолодий чоловік, яким був Йосиф Сліпий, перебув ці довгі 18 років ув'язнення. Він кілька разів дуже важко хворів, перебуваючи майже при смерті, відбував часті і тривалі етапи, потерпав від знущань кримінальних злочинців, але кожного разу приходила якась допомога і підтримка. Якісь зовсім незнайомі люди ділилися з ним убогими табірними харчами, часом Митрополита брали під свою опіку молоді українські хлопці, колишні воїни УПА, оберігаючи його від “урків”. І.Хома, Шляхами каторги Блаженнішого Йосифа Сліпого, стор.6 Цей перший етап перебування Блаженнійшого у таборах (1946-1953) характерний тим, що є мало даних про життя Кир Йосифа. Каральна система хотіла знищити і забути людину, що не приймала її умов, з усіма наслідками які з цього виходили. Скільки терпінь міститься у коротеньких словах Блаженнійшого, який на допиті сказав про ці 7 років: “Після того, як я був засуджений весною 1946р. військовим трибуналом військ МВС до 8 років позбавлення волі, термін покарання я спочатку до осені 1947р. відбував у Сиблазі МВС СРСР в Маріїнську Кемеровської області. Восени 1947 року мене перевезли етапом для відбування терміну покарання на станцію Печора, в Печерлаг МВС СРСР, а восени 1948…мене знову перевели етапом на станцію Потьма, Мордовської АРСР, де у виправно - трудовому таборі я знаходився до весни 1953р., тобто до закінчення строку мого покарання” О. Мишанич, Митрополит Йосиф Сліпий перед “судом” КГБ, стор.18.
Ці роки відірвали Митрополита Йосифа від праці. Але навіть у важких табірних умовах він знаходив можливість відправляти Служби Божі. Як подає у своїх споминах Франц Гробауер, що відбував покарання із Блаженнійшим, він для того використовував родзинки, що передавали в передачах. І.Хома, Шляхами каторги Блаженнішого Йосифа Сліпого, стор.13 Він також виконував душ пастирську працю для спасіння своїх вірних, яких радянська система у великих кількостях нагнала до таборів.
Але Митрополит Сліпий завжди був свідомий того, що він глава УГКЦ. За неї він був згоден віддати своє життя. Тому коли в 1953р. закінчився термін його перебування в таборі і умови дещо покращилися, знову можна зауважити відновлення старань Блаженнішого для легалізації своєї Церкви. Бо навіть після закінчення 8 річного терміну влада не відпускала його з поля зору. Його в березні 1953р. повідомили, що після відбуття покарання він буде направлений до Маклаковського дому інвалідів у Єнісейський район Красноярського краю. Але натомість Патріарха Йосифа повезли до Москви.
Радянське керівництво після смерті 5 березня 1953р. “вождя всього прогресивного людства" Й. Сталіна, вирішило дещо поміняти “стиль гри”. Треба було пристосовуватися до післявоєнних змін у світі. Це спонукало до пошуків засобів які могли дещо ушляхетнити комуністичну систему в очах світу. Одним з таких засобів було вибрано Католицьку Церкву. В Кремлі надіялися, що через Митрополита Йосифа їм вдасться налагодити відносини з Ватиканом. Для того його було привезено в Москву на переговори, під час яких представник Кремля генерал Жуков запитав: “Чи не могли б Ви нам допомогти унормувати відносини з Ватиканом? ” І.Хома, Другий період каторги Патріарха Йосифа, Богословія 1992р. стор.69
Блаженніший вхопився за таку можливість в надії покращити стан Католицької Церкви, яка зазнавала переслідування. На прохання генерала Жукова Кир Йосиф почав писати нарис історії нашої Церкви. Він отримав дозвіл працювати у бібліотеці в Москві, почав збирати матеріали для написання цієї праці.
Та з усуненням Л. Берії від влади переговори було припинено, а Митрополита відправлено назад у Сибір - у Маклаковський дім інвалідів. Умови перебування тут були дещо кращі і він навіть зміг організувати відправи Служб Божих для кількох десятків осіб. Правда це не залишилося поза увагою радянських органів, які пізніше долучили цей “злочин" до звинувачення Блаженнішого під час другого засуду.
В Маклаково Кир Йосиф, опираючись на зібрані матеріали, продовжував писати нарис історії Української Церкви. Це також пізніше послужило доказом неблагонадійності і підривної діяльності а написану працю долучили до справи. Крім того у 1954р. Блаженніший послав з Маклаково два послання: на Різдво і на Великий Піст. Переписувані від руки, вони дійшли на Захід.
Дбаючи за вірних на рідних землях Патріарх Йосиф написав ще одне послання: “Заблудшим священикам во Христі мир! ” В цьому посланні він звертався до колишніх греко - католицьких священиків, що підписалися на православ'я. Патріарх закликав цих священиків повернутися до своєї рідної Церкви, нагадував про небесну кару про відступство.
Ці послання були спрямовані на те, щоб підтримати вірних, допомогти вистояти проти валу атеїстичної пропаганди. Використовуючи послаблення режиму у Маклаково Сліпий починає гуртувати біля себе духовенство. Так о. Іллю Блавацького було назначено адміністратором на Центральний Сибір. Адміністратором на Східний Сибір було призначено о. Степана Ратича.
Така активна діяльність була помічена органами держбезпеки і 19 червня 1958р. Блаженнішого знову арештували і розпочали слідство, яке тривало цілий рік. Суд над ним відбувся 15-17 червня 1959р. І.Хома, Другий період каторги Патріарха Йосифа, Богословія 1992р. стор.78
Після суду Митрополита знову відправили до таборів, що у величезній кількості розкинулися у безмежних просторах Радянського Союзу. Причиною такої жорстокості, хоч про неї офіційна влада, що тримала в ув'язненні Митрополита не говорила, була його непохитність і непіддатливість на всі облудні пропозиції. Вибравши терпіння і переслідування Блаженнійший залишився вірний своїй Церкві, Апостольському Престолу.
Про цю героїчну людину не забували в Римі. Так з нагоди 40-річчя священства Папа ПійХІІ написав привітального листа до Кир Йосифа, називаючи його “достойним братом”. І.Хома, Йосиф Сліпий, стор.40
Не останню роль відіграв Апостольський Престіл у визволенні Патріарха Йосифа з неволі, бо хоч і Верховна Рада СРСР на пропозицію Микити Хрущова вирішила звільнити 1963р. Блаженнішого, та коли його було викликано до управління табору, де зачитали постанову про звільнення, урядовці повідомили, що його звільняють, “щоб зробити послугу Івану ХХІІІ”. М.Рудницька, Невидимі стигмати, стор.117
Розділ III. Спадщина Йосипа Сліпого3.1 Пасторальна працяДоля митрополита Йосипа Сліпого склалася так, що на протязі майже двох десятків років він, перебуваючи в ув'язненні, був усунутий від управління своєю Церквою. Звичайно, під час заслання він, як Глава Української Греко-Католицької Церкви, видавав пастирські листи, проводив роботу для зміцнення своєї Церкви, зокрема, назначав адміністраторів, а 4 лютого 1963 року Мартирологія українських церков. Під редакцією О.Зінкевича. Т.2, ст.103. по дорозі з Сибіру до Риму висвятив у готелі в Москві о. Василя Величковського на єпископа - щоб він міг на місці опікуватися Католицькою Церквою. Але цього, звичайно, було мало для того, щоб відродити зруйновану більшовиками Церкву.З визволенням Блаженнішого він отримав більше можливостей для того, щоб рятувати ситуацію. Хоч завжди треба мати на увазі, що Кир Йосип Сліпий, перебуваючи за межами своєї рідної землі міг зробити лише частину того, що він зробив би, перебуваючи в осідку Києво-Галицьких митрополитів.Та навіть те, що вже немолодий Митрополит Сліпий встиг зробити вражає. Після 18-річної ізоляції він швидко зорієнтувався в новій ситуації, яка була в світі. Це був час протистояння між Сходом і Заходом - демократичні країни і "держави народної демократії", очолювані комуністами, перебували в стані "холодної війни". Щоб забезпечити собі добрий імідж, комуністи старалися одягнутися в одежу “демократів”. Після смерті Сталіна дещо пом'якшилося політичне життя у СРСР, а "відлига", що почалася за М. Хрущова, дезорієнтувала деяку частину сил Заходу, які надіялися, що Радянський Союз змінився і що з часом повернеться до принципів демократії, до загальнолюдських принципів життя. Були такі сили і в Церкві. В 1958 році після смерті папи Пія XII, якого комуністи і їх прихильники вважали "реакціоністом" і "ворогом прогресивних сил" "Патріархат", серпень 1977, ст.16. трон св. Петра обійняв новий папа Іван XXIII, який, бажаючи, щоб Церква йшла в ногу з часом, почав проводити політику "Аджорнаменто" - "осучаснення", "ущоденнення" Вселенської Церкви. Такий крок був наслідком щирого бажання змін на краще, кроком до того, щоб Церква була виразницею всіх потреб своїх вірних, була їх матір'ю і вчителькою. Коментуючи таке бажання папи Івана XXIII, вже після смерті, його секретар о. Лоріс Каповілля сказав, що Папа "рішився на нову політику після довгих молитов і медитацій, але, - як сказав о. Каповілля, - Іван XXIII мав сумніви, чи його "східна політика" не є "ілюзією", але боявся перервати контакти з Москвою, що їх могло дати йому в руки саме "провидіння". "Патріархат", серпень 1977, ст.16. Ми бачимо, що збоку Папи був щирий пошук змін на краще і тому Ватикан почав так звану "остполітік" - політику не критики і ворожнечі з комуністичною Москвою, а пошуки взаємопорозуміння. В якості спостерігачів були запрошені на II Ватиканський Собор представників Московської патріархії, папа приймав різних московських достойників у Римі, навіть приймав на приватній аудієнції 7 березня 1963 року зятя Хрущова - Олексія Аджубея, головного редактора газети "Известия" і його дружину Раду, дочку М. Хрущова. М.Рудницька. Невидимі стигмати, ст.152.Ці та інші поступки комуністам мали за мету завоювати довіру своїх опонентів і спонукати їх до переговорів для того, щоб, як говорив один з архітекторів "східної політики", архієпископ Касаролі "Якщо нам буде дана можливість вести нашу "східну політику"., то Росія стане християнською, а може католицькою". "Патріархат", серпень 1977, ст.16.Та любий добрий задум і справу можна звести нанівець, коли братися за неї нещиро і підступно. А саме так підступно хотіли використати поступки Ватикану комуністи. Керуючись намірами зовсім не благородними, вони використовували любу можливість, щоб повернути справу для своєї користі, тобто маючи на меті не зближення зі всім світом, а розповсюдження своєї ідеології, те саме, що робили Ленін і Сталін, тільки надавши цьому більш приємнішого вигляду.Проти таких поступок Москві боровся Блаженніший Кир Йосип. Він за 18 років перебування в руках комуністів мав змогу вивчити їх настрої і добре розумів, що така постава комуністів, коли вони вдають захисників людської гідності є облудною. Сліпий знав справжню позицію комуністів, які організували в Львові псевдосинод в 1946 році, а в новіших часах залишаються такими ж самими войовничими атеїстами. По всьому Радянському Союзі було надзвичайно важко виконати шлюбний обряд в присутності священика та 2-ох свідків, згідно з церковним законом, а переслідування Церкви проводилося швидко. Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.213. Сліпий застерігав Папу щодо такої постави супроти комуністів і щосили боровся за права своєї Церкви, щоб вона не стала розмінною монетою у пошуках зближення з Москвою. "Історія не знає більшої несправедливості від тієї, що її заподіяно українському народові, Церкві", Там же, ст.213. - сказав він усьому Папському Синодові Єпископів в 1971 році. З такою послідовністю він діяв протягом довгого часу: до папи Івана XXIII писав з нагоди "Pacem in terris", що світ і надалі залишається поділений на два табори - з Богом і проти Бога". Й.Сліпий. Твори. Т.12, ст.69. Наступника Івана XXIII, папу Павла VI він благав спрямувати "спеціальне послання до всіх його вірних українських дітей", Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.214. які терпіли за віру. І поновив це прохання Папі Івану Павлу II не приносити Україну в жертву при пошуках контактів з Москвою: "Nihil de nobis sine nobis" Й.Сліпий. Твори. Т.14, ст.257. (Нічого про нас без нас).Митрополита Сліпого не можна звинуватити у тому, що він був вороже наставлений до Риму, чи підважував злуку Східної і Західних Церков. Бо за ці переконання він терпів гоніння і не відрікся їх. Кир Йосип мав власне бачення розвитку як Української Церкви, так і інших Східних Церков. І така точка зору цілком не суперечить еклезіологічній моделі Вселенської Церкви. Бо Східні Церкви, як і одна з них - Українська Католицька Церква від самих початків містили поняття "помісності", тобто Східні Церкви повинні бути в злуці з Вселенським Архієреєм, але не через навернення, чи зміну обряду, а через збереження тих глибоких давніх традицій, які вони набули на протязі років. При цьому треба уникати двох крайніх полюсів - уніатства, як "накидання" західних традицій, так і втрати Вселенськості Церкви, її автокефалізацію, яка виражалася у вигляді різних схизм як на Заході, коли Церква зближалася не з народом, а з державою і настає момент, що церковне мислення починає керуватися політичними категоріями. Відпадаючи від вселенськості Церква заперечує свій Божий характер, нидіє, політизується, національно-визвольні гасла заступають їй сотеріологічні. М.Бендик. Помісність Української Греко-Католицької Церкви та її бачення Патріархом Йосипа Сліпого, ст.16.Кир Йосип Сліпий на XXX конгресі організації "Церква в потребі" якраз перерахував сім основних ознак Помісної Церкви: власний обряд, власна мова, богослов'я, яке має специфічні для кожного народу особливості, Літургія і літургійне святкування цілого року, власна духовність і власне церковне право. Й.Сліпий. Твори. Т.14, ст.274.Нові підходи і трактування відносин між церквами Сходу і Заходу і багато інших питань було розглянуто на II Ватиканському Соборі, учасником якого був і Кир Йосип Сліпий. Цей Собор став найголовнішим в історії Церкви не лише XX століття, а й на тривалий час в майбутньому. Як сказав папа Іван XXIII, що розпочав його роботу, головним завданням Собору було відчинити навстіж вікна Церкви, пристосувавши її діяльність до обставин та потреб сучасності і таким чином через її внутрішнє ставлення і водночас поворот до її праджерел - до Святого Письма і старохристиянської традиції, підготовити єдність Церкви. М.Рудницька. Невидимі стигмати, ст.256.Патріарх Йосип Сліпий, що повернувся з неволі, зміг взяти участь у другій сесії Собору, яка відбувалася з 29 вересня по 4 грудня 1963 року в храмі Святого Петра. За час роботи Собору він двічі виступав з промовою (11 жовтня та 12 листопада) і 29 листопада служив Святу Літургію для учасників Собору.В своїй промові 11 жовтня, коли обговорювали проект документу "Про Церкву" він вперше на такому високому зібранні висловив тезу про надання нашій Церкві патріархату: "Ми пропонуємо, щоб Києво-Галицьку митрополію піднести до гідності патріархату". Там же, ст.260.Про те, що така могутня позиція Кир Йосипа Сліпого не була якимось видом екстремізму, говорить те, що в декреті про Католицькі Східні Церкви, який було прийнято на 3-ій сесії Собору, в п.11 сказано:". патріархальна інституція в Східних Церквах є традиційною формою управи. " Документи II Ватиканського Собору, ст.177. Митрополит Сліпий обґрунтовує це питання, покликаючись на давню історичну традицію, в своєму "Заповіті": "Київські митрополити, хоч не носили патріаршого титулу, управляли Церквою наче патріархи, користуючись патріаршими правами по взору інших Східних Церков. Вони були свідомі, що патріархат Церкви - це видимий знак зрілості і самобутності намісної Церкви та могутній чинник в церковному і народному житті". Завіщання Блаженнішого Патріарха Йосипа, ст.8.Патріарх Йосип якраз і хотів розбудити свідомість людей, підняти їх у стані зневіри. По приїзді до Риму він всі сили кладе для того, щоб якнайширше заявити про свою Церкву. Він відвідує різні зібрання, відвідує своїх вірних, знайомиться з роботою монаших згромаджень, семінарій, поширюючи по всьому світі відомості про "мовчазну Церкву", Твори патріарха Йосипа, Т.13, ст.116. над долею якої він вболівав всією душею: "Треба мати кам'яне серце або бути циніком, щоб не зворушитися на вид однієї великої руїни". М.Рудницька. Невидимі стигмати, ст.208.Блаженніший також виділив чи не найголовнішу причину всіх негараздів в нашій Церкві, яку треба усунути - брак єдності: "Не тільки брак єдності в Церкві, але й брак єдності в єпархії, у співжитті і проповіді". Там же, ст.210.Тому митрополит почав із зміцнення дисципліни всередині у Церкві: 23 грудня 1963 року Апостольський Престіл видав постанову, якою підтверджено право митрополита на титул і владу Верховного Архиєпископа. Ця постанова базувалася на двох попередніх документах, виданих Ватиканом: на буллі папи Климента VIII з 1596 року, яка гарантувала київським митрополитам верховну владу в Церкві, між іншим право творити і ліквідовувати єпархії, призначати й усувати єпископів, засновувати постійний синод і очолювати його, переглядати і видавати літургічні книги; другий документ - булла Пія VII з 1807 року, дана з приводу відновлення Галицької митрополії, за якою галицьким митрополитам, як спадкоємцям київських, належать по закону ті самі повноваження, що їх мав київський митрополит в часах укладання унії з Римом.Це рішення мало важливе значення як для Української Католицької Церкви (вона отримала канонічно-церковне оформлення у самобутніх і автономних формах), так і для всіх українців католиків, яким надавалося широке національне самоуправління в церковній галузі). Митрополит Сліпий став одним і найвищим зверхником, якому почали безпосередньо підлягати всі частини Церкви, всі єпархії, розкидані по світі, а не, як раніше, коли вони підлягали Апостольському Престолу. Тепер наша Церква перетворювалася в одну єдність з своєю богословською, духовною та культурною спадщиною.Маючи владу Верховного Архиєпископа, Кир Йосип Сліпий почав що два роки скликати Синоди українських владик у діаспорі. Завдяки Синоду, Сліпий, митрополит на вигнанні, без території, міг виконувати владу в усій українській діаспорі. Коли він ще був в Сибірських таборах, то цей орган, який тоді мав назву "Конференція українських владик" очолював у 1958 та 1962 роках митрополит Максим Германюк з Вінніпегу. Митрополит Йосип Сліпий домігся перейменування латинської назви "конференція" на звичайну для Східних Церков назву "Синод", що силою свого авторитету потвердив папа Іван Павло II, який 24 березня 1980 року сам скликав Синод українських владик.Велику турботу Блаженніший проявляв по відношенню до осіб, посвячених Богові - монахів і монахинь, бо бачив велику користь у тому, що існують місця, де безперервно славлять Бога. "В старих часах, - згадував він, говорячи про Україну, - кожне місце, фактично кожне містечко, може й кожне більше село, мало монастир, або принаймні групу прочан. Було б великим щастям для наших поселень, коли б у кожній єпархії міг розвинутись принаймні один монастир Чину Студитів". Й.Сліпий. Твори. Т.9, ст.313.В такій прихильності до оо. Студитів видно продовження лінії свого попередника, Слуги Божого Митрополита Андрея, який з огляду на велику працю для блага Церкви і для народу культивував студитське чернецтво на Україні, побудував для них монастир коло Львова. Тому приблизно через місяць після свого приїзду до Риму митрополит Йосип Сліпий написав прохання, що було б корисно і потрібно заснувати тут монастир оо. Студитів. Такий монастир було засновано і затверджено в жовтні 1965 року. Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.219.Хотілося б ще звернути увагу на пастирські поїздки Патріарха до багатьох розкиданих по світі місць, де жила українська діаспора. Він відвідував Канаду, Америку, Колумбію, Венесуелу, Перу, Аргентину, Парагвай, Бразілію, Австралію, Нову Зеландію, Німеччину, Іспанію, Португалію, Англію, Францію, Австрію, Індію і Мальту та скрізь". подорож Блаженнішого Верховного Архиєпископа, Кардинала Кир Йосипа Сліпого викликала великі зрушення так серед українських громад, як і серед мешканців країн українського поселення". О.Вітошинська. Подорожі Блаженнішого Кир Йосипа, VII 1968 - 1970 рр., ст.7.
