Консервація і реставрація бібліотечних фондів

Консервація і реставрація бібліотечних фондів

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальні положення щодо консервації і реставрації документів

1.1 Поняття "консервація" і "реставрація", історія питання

1.2 Правове забезпечення, напрямки та сучасний стан збереження документних ресурсів в Україні

2. Зміст і фактори консервації документів

2.1 Чинники, що впливають на збереження документів. Вимоги до зберігання документів

2.2 Сучасні методи консервації документів

2.3 Превентивна, фазова консервація як технологія зберігання документів

3. Реставрація документів: основні правили та методи

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Багата інтелектуальна спадщина України розосереджена у фондах тисяч бібліотек, що відповідають за забезпечення збереження і доступності документів, створених на різних носіях за допомогою різних засобів запису інформації. Всі документи з часом втрачають свої експлуатаційні властивості через їх активне використання, природне старіння матеріального носія, або внаслідок несприятливих умов зберігання, аварійних і надзвичайних ситуацій. Тому завдання збереження цінних інформаційних ресурсів, які забезпечують поступовий розвиток України, набуває особливої значущості і важливості.

Забезпечення збереження бібліотечних фондів - це безперервний процес, який починається з моменту надходження документа до бібліотеки і триває весь час його зберігання та використання.

Питання збереження бібліотечних фондів - питання світового значення. Міжнародна Федерація бібліотечних асоціацій (ІФЛА) ще в 1984 р. ухвалили програму "Збереження та консервація", яка спрямована на розроблення правил зберігання та використання бібліотечних фондів. Організацією Об'єднаних Націй (ЮНЕСКО) були ухвалені "Директиви можливих міжнародних дій щодо збереження бібліотечних матеріалів". ІФЛА разом з ЮНЕСКО розробила документ "Планування заходів щодо забезпечення готовності до стихійного лиха, природних катастроф та ліквідації їх наслідків у бібліотеках та архівах". У рамках цього проекту в багатьох країнах світу (Росія, Франція, Канада, Японія, Індія) були створені національні програми щодо забезпечення збереження бібліотечних фондів.

Такий документ було розроблено і в Україні. Це міжвідомча "Програма збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000-2005 роки", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України в 1999 році. Державним замовником робіт з виконання Програми було визначено Міністерство культури і мистецтв України (МКіМ України), а організаційно-методичне, координаційне та матеріальне забезпечення, відповідно до чинного законодавства здійснювала Національна парламентська бібліотека України (НПБ України). Основними завданнями Програми були такі: державний облік документів, які є національним культурним надбанням; консервація і репрографія бібліотечних та архівних фондів, зокрема, аналіз їх фізичного стану, проведення низки досліджень; охорона бібліотечних та архівних фондів, кадрове та технічне забезпечення.

Проте, Програма була виконана лише частково і бібліотечним фондам продовжує загрожувати руйнування. У найгіршому стані перебувають видання другої половини XIX - початку XX століття, надруковані на кислотному папері. Сьогодні проблема збереження фондів далека від вирішення. На те є низка об'єктивних причин. Практично у всіх бібліотеках немає умов для виконання нормативних вимог до зберігання: сховища бібліотек переповнені, в них немає систем кондиціонування повітря і вентиляції. Бібліотеки не забезпечені належним чином системою охорони, сигналізації, пожежогасінні. Відсутні обладнання для масової консервації фондів, а також необхідні інструменти і матеріали для реставраційних робіт. Відчувається гострий брак кваліфікованих специалістов-реставраторов. Тому немає можливості використовувати нові технології і методи, розроблені найбільшими бібліотеками миру. Проблема посилюється недостатньою захищеністю бібліотечного фонду українським законодавством. В умовах складної криміногенної ситуації в країні, а також підвищеного риску природних і техногенних катастроф, зростання екологічної небезпеки зростає загроза фізичної втрати значущій частині культурної і інформаційної спадщини України. Все це вказує на актуальність теми курсової роботи.

Ціль дослідження - проаналізувати методи і технології консервації і реставрації документів на сучасному етапі.

Для досягнення цієї цілі у роботі намічено виконати наступні задачі:

- дати поняття "консервація" і "реставрація", прослідкувати історію питання;

- проаналізувати правове забезпечення, напрямки та сучасний стан збереження документних ресурсів в Україні;

- надати характеристику чинникам, що впливають на збереження документів та вимогам, які пред'являються до зберігання документів;

- дати оцінку сучасним методам консервації документів;

- надати характеристику превентивної, фазової консервації як перспективної технології зберігання документів;

- проаналізувати основні правили та методи реставрації документів.

Об'єкт дослідження - зберігання документів. Предмет дослідження - правова основа, теоретико-методологічні засади, форми і методи консервації і реставрації документів Методи дослідження: науковий, аналітичний, історичний, порівняний метод.

Враховуючи важливе значення теми, яка розглядається, багато спеціалістів вивчають різні аспекти даної проблеми. Серед них: Ю.М.Столяров, М.П.Васильченко, Т.О.Дмитренко, Л.А.Дубровіна, Г.О.Ковальчук, Н.М.Кушнаренко, І.Я.Лосієвський, В.А.Мільман, А.А.Соляник та інші. Цінним виданням є однозначно посібник Ю.М. Столярова "Как сохранить библиотечный фонд" (М, 2001), де розкриті правові, соціальні і технологічні фактори захисту фондів від протиправних дій читачів, техногенних, екологічних і інших дій, а також навчальний посібник "Бібліотечні фонди" Васильченко М.П. та ін. (Х, 1993), де у розділі "Зберігання бібліотечного фонду" розкрито такі питання, як зміст і чинники зберігання фонду, зокрема, фізико-хімічні, біологічні, соціальні та ін.

В Україні, як і у всьому світі збереження бібліотечних документів розглядаються як стратегічний напрямок діяльності фахівців бібліотек, і не тільки. Тому вони постійно обговорюють ці питання на різного рівні науково-практичних конференціях, після чого друкують збірники доповідів та повідомлень учасників конференції. Зокрема, ці науково-практичні конференції "Збереження бібліотечно-інформаційних ресурсів України: нова політика і нові технології" (Харьків, 20-22 листопада 2006 р.); "Проблеми формування та використання бібліотечних фондів публічних бібліотек України" (М. Севастополь, 3-7 вересня 2007 р.), а також самостійні збірники по цієї проблемі, наприклад, "Інноваційні технології збереження докуметних фондів: запобігання надзвичайній ситуації у бібліотеці, шляхи її подолання: Зб. Наук. Праць. Вип. 17 (К., 2007). Практичне значення мають методичні рекомендації "Збереження документів у бібліотеках і архівах" (К., 2006), в яких представлено нормативні вимоги до організації робіт із забезпеченням довгочасної збереженості бібліотечних документів у процесах зберігання, використання та захисту від шкідливої дії навколишнього середовища, "Ураження документів плісеневими грибами та заходи з охорони праці під час роботи з ушкодженими документами (К., 2005), де наведено відомості про мікроскопічні (плісеневі) гриби, які пошкоджують документи з паперових носіях, подано їх характеристика, викладено зміст заходів боротьби з ними; "Дослідження впливу біоцидних препаратів на старіння реставраційних паперів", де надаються відомості про вплив на старіння документів нових біоцид них препаратів; "Реставраційні та палітурні роботи у бібліотеках" (Х., 2003), в них представляють загальні та доступні прийоми і методи реставраційних та палітурних робіт та ін. Тема консервації та реставрації постійно розглядається на сторінках періодичних видань, перерахувати їх занадто важко, тому відмітимо окремих авторів: М.П. Васильченко, Л.В. Муха, С. Шульженко, Л. Черепанова, В.В. Мірошникова, М. Ільчишин, М.М. Омельченко, Л.П. Затока, С. Добрусіна, Г. Ковальчук, Г.М. Новікова, М.М. Задорожнюк, Ю.П. Нюкша, Г.А. Кисловська, І. Скобець, А.Г. Суббота, О.В. Сурмашева, Г.І. Корчак, Л.П. Затока, А.І Міхієнкова, Н.О. Ніконова, З.А. Подзерей та ін. Матеріал викладений у трьох главах. У першої главі надано поняття "консервація" і "реставрація", аналіз правового забезпечення, сучасного стану і напрямків роботи зі збереження документів в Україні. У другої главі розкрито зміст і фактори, які впливають на консервацію документів, проаналізовані сучасні методи і технології консервації документів, Третя глава присвячена реставрації документів.

1. Загальні положення щодо консервації і реставрації документів

1.1 Поняття "консервація" і "реставрація", історія питання

Відповідно до міждержавного ГОСТУ 7.48-2002 "консервація документів - це забезпечення зберігання документів на різних носіях за допомогою дотримання відповідного режиму зберігання, стабілізації і реставрації і виготовлення копії", "реставрація (від латинського - restauraio - відновлення) означає відновлення експлуатаційних властивостей, а також форми і зовнішнього вигляду документа" [13]. Міждержавний ГОСТ 7.50-2002 встановлює загальні положення щодо консервації, стабілізації і реставрації документів, зокрема, "консервація документів забезпечує їх збереження за допомогою режиму зберігання, стабілізації, реставрації і виготовлення копій. Консервацію документів виконують, встановлюючи пріоритети відповідно до унікальності, історико-культурної значущості, стану і частоти використання документів. Консервацію документів виконують особи, що мають спеціальну підготовку. Стабілізацію і реставрацію документів виконують з урахуванням характеру і ступеня пошкоджень, умов подальшої експлуатації, максимально зберігаючи ознаки достовірності документів і не створюючи утруднень для використання [12].

Документи існують з тих пір, як винайдена писемність, тоді ж виникла і проблема збереження фондів. Відомо, що до появи паперу для листа використовували папірус, пальмове листя, матеріал з лубу фікуса. У II в. до н.е. з'явився і довгий час конкурував з папером пергамен. Крім того, для листа використовували дерев'яні дощечки, які скріпляли шкурами. З IV в. н.е. для сувоїв використовували шовк, в Стародавній Русі для цих цілей застосовувалася бересту. На ній писали книги, свити, грамоти. Метал, глина, кора і листя дерев, шкіра і тканина, папір - далеко не повний перелік матеріалів, що застосовувалися для листа, і кожен з них під впливом навколишнього середовища і механічної дії піддавався руйнуванню. Історичні факти свідчать про те, що хранителі вели не тільки облік, але і робили спроби захистити документи від несприятливих дій природи і людини [5, с. 15-16].

У Давньому Єгипті папірусові свити розгортали після кожного сезону дощів, щоб перевірити, чи не змив дощ тексти, і сушили. Для захисту від комах, вологи і пилі свити зберігали в циліндрових ящиках зроблених з дерева або слонячої кістки. У Індії і інших країнах Сходу рукопису на крихкому пальмовому листі прокладали пластинами з дерева або слонячої кістки, потім завертали в шматок полотна ("бастас"). Для збереження папірусу його обробляли кедровим маслом, з цією ж метою використовували листя цитрусових і цитрусове масло. Після винаходу паперу її сталі обробляти для захисту від пошкодження комахами хуаннейхом (екстракт сім'я пробкового дерева), камфорою, гвоздиковим і евкаліптовим маслом, мускусом і т.д. Місце для зберігання рукописів вибирали так, щоб воно було обернене на схід.

До середніх століть збереження рукописів не було серйозною проблемою. У цей період книги виготовлялися переважно з пергамена і ганчіркового паперу ручного виробництва, які володіли високою міцністю, і ними користувалося вузький коло осіб, тому проблем із збереженням гостро не виникало. Мабуть тому пам'ятники стародавньої писемності дійшли до наших днів. В середні віки з'являються документи, що регламентують діяльність бібліотек і бібліотекарів. У Статуті грецького Студійного монастиря наказувало мати при монастирі бібліотеку і кнігохранітеля, відповідального за її діяльність і збереження книг.

Проблема консервації стала актуальнішою з винаходом книгодрукування. Із збільшенням кількості книг почали ускладнюватися і завдання їх зберігання. Зокрема, один з авторів указував, що вологість - найбільш небезпечний ворог для книг, і радив зберігати їх тільки на середніх поверхах, застерігаючи від впливу "вологих" західних і південних вітрів [1, с. 521].

Важливий внесок до збереження документів, що дійшли до нашого часу, внесли М.В.Ломоносов, В.Н.Татищев, А.И.Богданов і інші видні діячі науки і культури. Виникнення в XIX в. промислового виробництва, яке вимагало письменності широких верств населення, створення високошвидкісних друкарських верстаків, впровадження технологій масового виробництва паперу з деревної пульпи привели до того, що бібліотеки з рідкісних вогнищ культури стали поступово перетворюватися на досить поширене явище. Для видання книг великими тиражами необхідний був дешевший папір. Збільшений попит на папір і брак целюлозного волокна на початку 18 в. привели до погіршення її якості.

Почало XX в. можна вважати часом зародження теорії по вивченню питань збереження книг. Погляди теоретиків бібліотечної справи змінювалися відповідно до соціально-економічного стану в суспільстві в той або інший історичний період. Важливе значення для теоретичного осмислення даних проблем мають наукові праці Л.Б.Хавкіної. В програму занять перших курсів з бібліотечної справи, які вона відкрила в Москві в 1913 р входили і її лекції з "збереження" книжкового майна, включаючи чищення і дезінфекції книг. Л.Б.Хавкіної належить велика кількість наукових статей по цій темі, в яких вона підкреслювала особливу роль і значенні запобіжних засобів в забезпеченні збереження фондів. Першопричиною руйнування і зараження книг Л.Б.Хавкіна вважала пил і грязь, тому прибирання і провітрювання приміщень вона визнавала невід'ємною складовою частиною забезпечення збереження фондів. Автор відзначала, що генеральне прибирання необхідне, щоб видалити пил, який шкідливий як для осіб, дотичних з книгами, так і для самих книг. "Прибирання представляє радикальний засіб для боротьби з мікроорганізмами, черв'яками і комахами, що винищують книги", - писала Л.Б.Хавкіна. Велике значення вона надавала стану палітурки. Для зберігання видань малого формату нею пропонувалося застосування коробок з відкидними кришками. Для попередження руйнування книг слід "лагодити" їх при виявленні хоч би щонайменшої несправності, наприклад, якщо випадає листок або відривається корінець палітурки. У періоди епідемій віспи, тифу, дифтерії і інших інфекційних захворювань вважалося необхідним попереджувальна дезінфекція книг, особливе проведення їх дезінфекції при поверненні від хворих читачів. Важливе значення учений додавала і попередженню бібліотечних пожеж. Вона, зокрема, указувала: "у книгосховищі повинна бути проведена вода і влаштована значна кількість пожежних рукавів. Корисно також тримати в запасі гасителі, що розвивають вуглекислоту" [23, с. 88-90].

Аналіз робіт Л.Б.Хавкиной дозволяє зробити висновок про те, що автор ототожнювала поняття "збереження" і "гігієна книги", але все-таки основоположними в забезпеченні збереження вона вважала запобіжні засоби. Так, в статті "Гігієна книг" було зроблено важливий висновок: "Взагалі ж щодо гігієни бібліотечних книг потрібно пам'ятати, що запобіжні засоби набагато легко проводити і вони дають кращі результати, чим заходи боротьби з бідою, яка вже є, і найпершою і найважливішою мірою є дотримання чистоти".

Більше 50 років займався вивченням проблем бібліотекознавства відомий учений Ю.В.Григорьев. Великий вплив на розвиток як наукової, так і практичної діяльності бібліотек зіграли його погляди про способи вирішення багатьох конкретних питань забезпечення збереження бібліотечних фондів. Наукові роботи Ю.В. Грігорьева розвивають багато ідей і висновок Л. Б. Хавкіной.

Післяреволюційний період характеризувався значним надходженням книг з ліквідованих установ в бібліотеки. У 1918 р. був виданий відомий декрет, відповідно до якого всі бібліотеки і книгосховища були узяті під охорону держави. У 30-і роки прийнято постанова "Про відповідальність за збереження бібліотечного фонду", в якому рішенню завдань фізичного збереження книжкових фондів надається самостійне, важливе значення. Почалася організація в бібліотеках спеціалізованих підрозділів, покликаних вирішувати питання збереження книжкових багатств, з'явилися теоретичні розробки в цьому напрямі. Ю.Н.Григорьев підкреслював, що для збереження фондів "необхідне з'ясування, вивчення і усунення всіх тих причин, які викликають передчасну ветхість книг", і для вирішення цього завдання спеціальними знаннями повинні опанувати не тільки наукові співробітники, але і бібліотекарі [31].

Спочатку реставратор книг працював поодинці і ревниво охороняв свої професійні таємниці. Деякі знайдені реставраторами методи виявилися ефективними, і їх використовують до цього дня, інші завдали документам навпаки шкоди, зробили неможливим їх відновлення із-за незнання реставраторами властивостей матеріалів, з якими вони працювали. Наукові основи консервації документів з'явилися тільки в 20 в. На міжнародній конференції, що проходила в Санкт-Галлене в 1898 р., хранитель бібліотеки Ватикану кардинал Ф. Эрле призвав переглянути методи реставрації і звернутися за допомогою до науки. Сам він укріплював пошкоджені рукописи шляхом покриття їх прозорою шовковою марлею і ввів використання нового пергамена і желатину для ремонту пергаменных рукописів. Приблизно в той же час в Англії вивчали знос паперу і причини руйнування шкіряних палітурок. Проблеми консервації документів розглядали на конференції архівістів в Дрездені (1899р.) і Міжнародному конгресі бібліотек в Парижі (1900 р.). Проте серйозні дослідження в даній області стали проводитися лише після Першої світової війни. Цікаві розробки були здійснені в США, Великобританії, Італії, Франції, Росії, Швеції, Германії, Індії. Деякі з відкритих тоді методів консервації і реставрації книг складають основу сучасних знань про консервацію документів, зокрема, тести, що виявляють чистоту целюлози і міцність паперу, вміст в ній целюлози і міді. Цією проблемою почали займатися на міжнародному рівні після створення таких організацій, як ЮНЕСКО, ІФЛА.

Найбільш крупні наукові дослідження в області консервації документів проводять: у США - лабораторія Бероу (Річмонд), Національне бюро стандартів (Вашингтон), Інститут хімії паперу (шт. Вісконсін), Вища бібліотечна школа університету Чікаго, Інститут досліджень паперу (Нью-Йорк); у Великобританії - Наукова лабораторія Британського музею і Королівський коледж; у Франції - Лабораторія кріптогамних рослин Національного музею природознавства і Національного архіву; у Італії - Центральна національна бібліотека, Інститут патології книги і Міжнародна рада музеїв; у КНР - Науковий центр по деревині при Раді науково-технічних досліджень; у Росії - РДБ (Науково-дослідний центр консервації документів - НДЦКД)), РНБ (Федеральний центр консервації бібліотечних фондів - ФЦКБД), Бібліотека Академії наук; а також Національний архів в Індії, Рада науково-технічних досліджень в Австралії і т.д. [1, с.522-523].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать