Місто Камінь-Каширський
Відгомін далеких літ
Місто Камінь-Каширський
Одним із найдавніших міст в Україні є Камінь-Каширський. 800 років тому зроблено про нього перший писемний запис у Галицько-Волинському літописі. Є різні думки про дату заснування цього міста, але, безперечно, воно древнє, про що свідчать й багато пам'яток матеріальної культури. Ще тоді, коли тут шуміли таємничі діброви, височіли могутні сосни, мережилися різнотрав'ям непрохідні болота, виблискували голубими очима чарівні озера, чистою джерельною водою тихо в'юнилися річки, в цих місцях вже жили люди, які залишили після себе незгладимі сліди свого перебування. Археологи, розкопуючи й описуючи кам'яні вістря стріл, різці, скребки, визначаючи їх вік, стверджують, що на території міста перші поселення з'явилися ще в добу волинської неолітичної культури, тобто 7-5 тисяч років тому. Прадавні люди в цих краях займалися в основному рибальством, мисдивством, менше -- збиральництвом.
Історики вивчили наявні в межах нинішнього міста і його довкілля поселення тшинецько-комарівської культури доби бронзи. В часі це відноситься до XVI--II століть до нової ери, тобто від 3,6 до 3 тисяч років тому. Характерною особливістю цих давніх племен є те, що вони в своєму господарстві все помітнішу роль відводили скотарству, хоча здебільшого займалися полюванням на численних в цих лісах ведмедів, оленів, кабанів та іншу дичину. Житла їх були невеликі, дерев'яні, заглиблені в землю. Зрозуміло, що вони намагалися селитися на підвищених місцях, часто-густо оточених річками чи болотами. Таким місцем й були піщані пагорби над річкою Цир. Історик І.Свєшніков відносить тодішні племена до праслов'янського етносу. В межах нинішнього міста виявлено також поселення, які відносяться до доби раннього заліза (VI1I-VI століття до нової ери.)
Давньослов'янський період Волині охоплює перше століття до нової ери й час до дев'ятого століття вже нашого часу. Поселення над річкою Цир зростало, все більше ставало приміщень, у яких постійно горіли вогнища, дим від яких виходив через двері і стріху. До цього примітивного житла тулилися такі ж господарські будівлі. Тут виготовлялися різні знаряддя із заліза.
На терені Камінь-Каширщини й понині є село Рудка Червинська. Саме ця назва вказує на те, що в давні часи тут добували болотяну руду, яку промивали у воді в кошиках із лози, сушили, подрібнювали, завантажували в земляні печі, обмазані зсередини вогнетривкою глиною, добавляли деревне вугілля, розтоплювали й добували густу залізну масу, з якої виковували зброю, сокири, ножі.
Цими та іншими знаряддями обмінювалися, торгували мешканці поселення на березі річки Цир, яка служила ще й водним шляхом. Тодішніми дорогами через поселення перевозилися різні коштовності із срібла, складні побутові ремісничі вироби. Свідченням цього є знайдений поблизу Каменя-Каширського (в селі Качин) скарб, який став історичною цінністю й знаходиться нині в обласному музеї. Дослідники датують його IV -- початком V століття н.е. Втаємниченою є для нас причина, чому півтори тисячі років тому скарб заховали, накривши ліпним горщиком.
Від кого ховав тодішній житель краю дві срібні пряжки, дві фібули, тобто металічні застібки для одежі, бурштинове намисто, частини кінської збруї, підвісок й т.д.? Нам залишається лише здогадуватися й дякувати часу, що доніс до нас ту історичну епоху, відображену у виробах, з яких ми нині можемо судити про спосіб життя та первісні економічні відносини людей краю.
Слов'янські племена, що мешкали в північній частині Волині, для захисту своїх земель від литовців, ятвягів, інших войовничих сусідів об'єднувалися, будували міцні укріплені городища. Після того, як в кінці X століття християнство ставало єдиною релігією давньої України-Руси, потрібен був форпост не тільки для захисту від нападів з півночі племен язичників, але й для дальшого поступу християнства. Київська Русь на той час вже стала могутньою державою, яка об'єднувала чимало земель. В її складі міцніла й Волинь. На півночі її виникла ціла система укріплень. Постали всілякі оборонні споруди, сліди яких збереглися в рештках городиш,, що знаходяться в 5 км від Каменя-Каширського, в районі озера Озюрко, а також в селі Пнівне, де, власне, навіть досі залишилася назва Городок.
Та найголовнішим для нас, мабуть, є те, що невгамовний плин часу доніс до нас рештки городища, що зосталося практично в самому центрі сучасного м.Каменя-Каширського на правому березі річки Цир, -- яке хтось колись нарік Гіркою". Звичайно, віки руйнівно вплинули на нього. Проте воно продовжує височіти над навколишньою місцевістю своїми насипами. Дослідження його в значній мірі даклъ змогу судити про вік Каменя-Каширського. Вони стверджують тезу про те, що наприкінці XII століття тут була міцна дерев'яна фортифікаційна споруда, яка пізніше -- в XIII--XIV ст. -- зазнала перебудови. Перше розвідкове вивчення городища було проведено в 60-х роках нинішнього століття відомим археологом П.Рапопортом. Та розпочав систематичне істо-рико-археологічне дослідження городища в Камені-Кашир-ському при допомозі місцевої влади енергійний науковець з обласного музею С.Панишко, який очолив експедицію. Було розкрито 250 квадратних метрів площі городища і це при тому, що інколи доводилося розкопувати його до 4 метрів вглибину, тобто знімати землю так званого "культурного" шару, який наніс сюди майже тисячолітній час. С.Панишко своїми розкопками ствердив, що саме це городище є залишками міського дитинця, тобто укріпленого центру, а окольне місто -- пригороди -- було на південь від самої фортеці. Розкопками городища виявлено велику кількість кераміки, яка характерна для XII століття, а також дещо пізнішого часу -- XIII століття. Значний інтерес складають знайдені тут прясла, скляні браслети, металічні наконечники стріл, ножі. Особливо детально досліджені два зруби, які знаходяться в городищі. В одному з них -- рештки трьох вертикальних стовпів досить значного розміру. Вони заставляють нашу уяву допускати, що їх призначення -- підтримувати, мабуть, якусь надбудову, можливо, дерев'яну оборонну вежу чи досить великий дах. З'ясувалося також, що давні поселяни Каменя користувалися печами, від яких в одному зрубі залишився великий черінь -- з одного боку археологи наміряли півтора метра, а піч сама була обшита добре обробленими дошками із слідами вогню.
Розкопки й наукові дослідження досить переконливо свідчать, що вже в XII столітті на місці сучасного Каменя-Каширського були досить значні дерев'яні споруди, обнесені земляними валами. Все це є доброю археологічною підмогою у визначенні віку літописного Каменя, який, вочевидь, є таки давнішим від дати першої писемної згадки про нього. А найперша зафіксована на крижалях історії писемна згадка про місто знаходиться в Галицько-Волинському літописі. Тут під роком 6704 -- в нинішньому літочисленні 1196 -- є запис про могутнього Волинського князя Романа Мстиславовича, який помстився ворогам за спустошення земель навколо Каменя. (Літопис Руський. За Іпатським списком. Переклад з давньоруської. К: Дніпро, 1989. -- С 361). Зауважимо, що в нинішніх перекладах літопису вживають слово "Каменця", однак, як ми далі побачимо, більшість істориків ототожнюють Камень і Каменець з нинішнім Каменем-Каширським.
До речі, в статті "Камінь-Каширський" в "Історії міст і сіл України. Волинська область" теж вказується перша літописна згадка про Камінь-Каширський у 1196 році, проте трактують по-іншому давній текст, говорячи, що тут Роман Мстиславович побудував фортецю.
Професор Олександр Цинкаловський у своїй книзі "Стара Волинь і Волинське Полісся" (Вінніпег, Канада, 1986 p., Т.І. -- С. 480, 481) стверджує, що місто побудоване на місці старого городища XII століття, але спершу воно носило назву Кошер. Тут же він дає пояснення, що Кошера -- це будівля для війська при замках, або для худоби, тобто таке визначення вказує, що тут була розміщена певна військова сила. Ще один дослідник -- М.Теодорович у своїй книзі "Волинь. Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії"(Почаїв, 1903р., t.V. -- С. 233-234) пише, що на місці сучасного Каменя-Каширського існувала фортеця для захисту північних рубежів Володимир-Волинського князівства й називалася Каменем, а саме містечко навколо -- Кошером. Ці назви згодом об'єдналися. Історик О.Андріяшев вважає, що літописний Камінь й нинішній Камінь-Каширський одне й те ж місто. Лумку про те, що на місці теперішнього Каменя-Каширського знаходився літописний Камінь, стверджує також й історик І.Крип'якевич.
Ті, хто дещо сумнівався в даті літописної згадки про місто, вдаються до такого пояснення, що тут, мовляв, й каміння раніше не було. Ця теза взагалі не витримує ніякої критики. Ще й нині в околицях міста є багато каміння, яке лежить на полях ще з льодовикових часів. Тож і перша дерев'яна фортеця, яка за розпорядженням Волинського князя Романа Мстиславовича тут була споруджена, мала кам'яні фрагменти, які потім розібрали для зведення інших будівель. Це і стало основою для назви цього укріпленого пункту на півночі Волині -- Каменем. Ця оборонна споруда була хоч і невелика, але міцна як камінь для тих ятвязьких, литовських племен, що зазіхали на волинські землі, які були порівняно багатими. Тут вони отримували належну відсіч.
А найголовніше -- думку про те, що літописний Камень і сучасний Камінь-Каширський одне й те ж -- ствердив великий історик Української Держави, вчений із світовим іменем Михайло Грушевський. Він у своїй "Історії України-Руси" зазначає, що в теперішньому Камені-Каширському ми маємо згадані в літописі волинські Камені, Каменці (М.Грушевський. Історія України-Руси.Т.2, Київ, 1992. -- С. 380).
Та й, зрештою, поселення на місці сучасного Каменя-Каширського існували ще задовго до літописної згадки. Й сьогодні ми з повним правом можемо сказати славному місту Полісся над Циром: "З 800-р-і-ч-ч-я-м буття, з ювілеєм першої писемної згадки про тебе!"
Місто Камінь-Каширський ввійшло в історію як північний форпост Волинської землі. Великий князь Роман Мстиславович не раз тут бував як на будівництві фортеці, так і опісля. Працею, талантом цього князя закладалася основа нового державного утворення. Таким стало об'єднання під проводом Романа Мстиславовича Волині й Галичини. Постала могутня держава на заході Європи.
З Каменем-Каширським пов'язане також ім'я й сина Романа Мстиславовича -- Данила, який увійшов в історію як Галицький. На чолі могутнього Волинсько-Галицького князівства він був визнаним правителями європейських країн королем, утвердив себе мудрим державним діячем. Історик М.Грушевський в другому томі "Історії України-Руси"(стор.380), говорячи про Камінь-Каширський, зазначає, що "... в сім Камені чи Каменці пересиджували Романовичі прикрі хвилі, коли їм забрано і Володимир і Галич (коло р. 1215)". Тобто саме тут у віддаленні від столиці Волині малолітній Данило зі своїм братом Васильком рятувалися від переслідування властолюбних галицьких бояр, які прогнали їх разом з матір'ю після того, як Роман Мстиславович загинув. Тут, у надійній, захованій у лісових нетрях фортеці, вони переховувалися деякий час від ворогів, гартувалися, щоб боротися і перемагати.
Ще двічі згадується місто Камень у Галшько-Волинському літописі. Й обидва рази йде оповідь про відсіч ворогам. Так, у 1262 році литовський князь Міндовг послав рать на волинського князя Василька і "пустошили вони довколо (города) Каменя". Василько послав на нападників воєвод Желислава та Степана Медушника, які далеко гнали литовців, що поспіхом втікали. В 1276 році інший литовський князь -- Тройдєн, мстячи Володимиру -- сину Василька, знову грабував землі навколо Каменя. Отримавши належну відсіч, Тройдєн, зрештою, замирився й жили князі, сказано в літописі, "в великій приязні" (Літопис Руський, Київ, 1989. -- С 423. 429).
Росло, як на той час, і саме містечко. Під час нападів чужинців у XIII столітті знищувалися його оборонні укріплення. Однак воно знову відбудовувалося, ширилося у своїй території. До наших часів уже навіть у назві вулиць дійшов відгомін тієї давньої історичної епохи. Й сьогодні називають люди район, що знаходиться в напрямку від фортеці за річкою Цир, як Застав'є, згодом частину його назвали Олексіївкою. Іншу, яка йшла від центру міста на південний схід, -- Волею, та, що на південь, -- Лальники, а на захід -- Заберіззя. Так перегукуються віки у назвах вулиць. Та й сама назва міста символізує міць його колишньої фортеці, її військову силу й мирне заняття основної маси мешканців, які дбали й про те, щоб мати багато різної живності у великих кошарах.
Через віки
3 середини XIV століття розпочалася експансія на північ Волині литовських князів. Вони тут, власне, вбирали в себе вищу давньоукраїнську культуру.
Про це свідчить хоча б те, що давньоукраїнська мова стала другою офіційною мовою в Литві. Й нині в її архівах науковці досліджують документальні свідчення тієї епохи, вони багато взнають про історію нашого краю.
Коли литовський князь Любарт в XIV столітті став на землю Каменя-Каширського, він у першу чергу продовжував будівництво фортеці над Циром -- на місці давньої, яку спорудив ще Роман Мстиславович. Було зроблено додаткові насипи із землі, завдяки яким добре збереглися й донині залишки попереднього матеріального буття. На цей раз матеріалом для фортеці стала, цегла під назвою "литовка" довжиною -- ЗО см, шириною -- 16, висотою -- 10 см, яку знаходили під час розкопок. Навколо оборонної споруди височів цегляний мур. Сама фортеця мала не так уже й багато -- 12 бійниць. Тут же були кліті для боєприпасів та продовольства, з північного боку перед муром -- глибокий колодязь.
Цікаві згадки про фортецю є в різних публікаціях. Так, М.Теодорович пише, що ще в XIX столітті на цьому насипі знаходився дерев'яний двоповерховий будинок, відомий як замок . На його другому поверсі -- із західного боку -- був отвір в стіні (амбразура), звідки стріляла гармата, яку пізніше скинули в колодязь.
Лосі зберігся й дарчий запис одного з князів -- АндрЬ Сангушка у Відьні, за 1540 рік, про те, що він взяв з< дружину Ганну Василівну Хребтович і отримав за неї посаі грішми, золотом, сріблом, загалом тисячу кіп грошей ли товських і записав цю тисячу кіп їй, "жінці моїй милій нг замку Моєму родинному в Камені".
В давніх документах ми знаходимо писемні дані про те, що в кінці XIV століття в Камені розміщувалося, вірогідно, біля фортеці, майже тридцять господарств, або, як тоді називали, "димів", в яких жило щонайменше півтори сотні чоловік. На той час то було досить велике поселення в поліськім краї. Правда, згодом воно зменшилося проти часів могутнього Волинсько-Галицького князівства через війни і різні сутички, міжусобні чвари.
В кінці XIV -- початку XV ст. Камінь став володінням давнього, як називає М.Грушевський, "зрущеного", тобто українізованого православного роду Сангушків. Про одного з них -- князя Андрія -- ми вже згадували вище. Цей рід належав ао "хоругвових" панів. За цим терміном розкриваються обов'язки князя-землевласника (а земля була найбільшим багатством) виставляти певне число воїнів під своєю "фамільною" хоругвою, а не під загальною хоругвою повіту.
Від величини земельної маєтності залежала також і кількість коней, які власник поставляв у військо на війну. Перепис 1588 року свідчить, що весь рід князів Сангушків (а їх було четверо землевласників, один з них -- в Камені) поставляв 170 коней, в той час як уся Волинська земля -- 900. Це стверджує їх велику земельну маєтність і багатство. До речі, князь Андрій Саигушко-Кошерський 1559 року придбав у свою власність ще і поселення Любешів.
Оригінальне письмове свідчення про місто і його власника тих часів зафіксовано в акті польського короля Влодислава за 1441 рік. Причиною цього став напад збройних загонів князя Сангушка на сусідній замок Ратне. Як значний супротив проти королівської влади, зазначено в цій грамоті, є захоплення Ратне, і при тому скоєна смерть польському державцю і багатьом іншим полякам. В покарання за цей непослух і чвари місто Камінь-Каширський було забрано в Сангушків і продано Дерславу -- старості Холмському. Та буквально через рік містечко знову повернулося у власність Сангушків. Ці князі постійно вели суперечку за свої володіння з сусідами та й своєю власністю не дуже дорожили. В 1530 році, скажімо, все міське господарство було профане А.Сангушком в карти, згодом викуплене, а через шістдесят років вже інший князь -- Г.Сангушко віддав місто, як пише М.Теодо-рович, в оренду єврею Пейсаху на 5 років.
Князівський рід Сангушків володів й іншими землями Волині, зокрема Ковельщини. Останні мали до свого прізвища приставку -- Ковельські. А ті, які володіли Каменем, звалися Сангушки-Кошерські -- по одній із давніх назв міста. Обидві гілки роду ворогували між собою за землю. В 1544 році була спроба уладнати ці суперечки, "вчинити справедливість". З цією метою князі з'їхалися, як записано в давньому акті, "на кордоні Каменя і Воєгоща, на річці, на Валеві, під Каменем, в "мосту". В той час село Воєгоща було власністю Сангушків-Ковельських. Інші сусіди також місто не милували. 1565 року князі Чарторийські, не владнавши мирно суперечки із Сангушками-Кошерськими, напали на місто, вбивали його жителів, завдали руйнувань. 1607 року воно майже повністю вигоріло, оскільки дерев'яні будівлі знаходились тісно одна біля одної.
Складні сторінки історії XVII століття також відбилися на землях Камінь-Каширщини. Після проголошення /Люблінської унії 1569 року різко посилилась політика ополячення і окатоличення населення цих давніх українських земель.
Із згасаючого роду Сангушків-Кошерських останній князь Адам-Олександр Сангушко, воєвода Волинський, перший з давньоукраїнського православного роду князів Сангушків, залишив віру своїх предків Й в угоду королівському двору перейшов у католики. Він побудував у місті костьол, при його сприянні тут був заснований монастир домініканців, який розпочав активну діяльність, спрямовану на утвердження католицизму. Шляхта посилювала визискування міщан і селян. Останні ж не мирилися з цим гнобленням. Коли загони славного козацького ватага С.Наливайка через ці місця йшли на Білорусію, населення підтримало їх у боротьбі за свободу, поповнило військо повстанців.
Тож, коли в XVII ст. вся Україна піднялась на боротьбу за Волю, за свою Лержаву, то й населення міста не залишилося осторонь. Багато втікачів з цих країв влилося у військо Богдана Хмельницького. Блискуча перемога козацьких військ під Пилявцями стала могутнім поштовхом до визвольного руху на волинських землях. Повстанські загони нищили шляхетські двори. Й коли 1648 року до міста підійшло козацтво Максима Кривоноса, то при підтримці місцевого населення було погромлено шляхту. Козаки захопили фортецю й зруйнували її вали. Але плодами перемоги народ не сповна скористався. Якщо на Лівобережжі збереглися на довгий час ознаки Української Гетьманської Держави, руйнованої і поглинутої згодом Російською імперією, то значна частина Правобережжя відразу потрапила під визиск польських магнатів.
А місто в середині XVII століття, після смерті останнього із Сангушків, переходить у власність Красицьких, як придане сестри останнього з Сангушків -- Ганни. З 1795 року місто -- вже в складі Російської імперії. Майже 200 років володіли Красицькі Каменем, аж поки 1823 року не продали його поміщику села Раків Ліс -- С.Орді. По деякому часі містом знову володіли Красицькі, згодом, вже в XIX ст., його власником став Смолянський.
