Складно жилося міським жителям. Власники Каменя-Каширського всіляко їх притискали. Однак місто щоразу вставало на ноги, розвивалося, зростало. Значним імпульсом до цього послужило надання йому в 1430 році -- одному з перших у Волинському краю -- магдебурзького права. Ним закріплювалися тодішні права і свободи міських жителів, зокрема їх самоуправління, право вибирати бургомістра, Інших чиновників, розпоряджатися земельною власністю. Була побудована в центрі й невелика ратуша. Та утиски великих феодалів практично зводили і звели ці права нанівець.
Однак попри всі міжусобиці, чвари в місті розвивалося ремісництво. 1570 року в ньому працювали 2 млини, 2 ґуральні. Трішки більше як через сто років поміщик Красицький вже володів тут цілим винокурним заводом. Продажа горілки в шинках приносила добрячі доходи.
Та не оковитою славився ремісничий люд Каменя, а талановитими умільцями, які ремонтували зброю, виготовляли металеві вироби. В пошані були місцеві ковалі. Користувалися популярністю вироби ткачів, які з льону і коноплі ткали полотно. Працювала і сукновальня. Багато місцевих жителів займалося вівчарством. Нині в обласному краєзнавчому музеї демонструється сукновальна "валюга" із села Сошичне, що поблизу міста.
На тодішньому ринку можна було придбати й місцеві скляні вироби, оскільки в передмісті діяв завод, або, як тоді його називали, гута, де виплавляли із кварцяного піску скло, видували вироби. Сьогодні своєрідним відлунням того часу є назва села Гута Каменська під самим містом і рідкісні кухлі, фляги, келишки, які зберігаються в музеї та в деяких бережливих господарів.
Торгівля в краї в різні часи, зрозуміло, була неоднаковою, в селах поблизу міста часто велося власне натуральне господарство -- все, що виробляли, самі й споживали, частину ж віддавали феодалу. Однак знахідки скарбів стверджують, що тут проходили досить жваві торгові шляхи. Власники міста користувалися цим, щоб обкладати митом купців. В документах під 1545 роком засвідчено встановлення збору мита з торгових возів, які транспортували товар з Польщі в Росію. В селі Залісся (неподалік Каменя-Каширського) знайдено скарб з 61 срібної польської, російської, шведської монет XVII століття, що теж свідчить про активні торгові зв'язки.
Багато жителів міста в основному займалися землеробством, тваринництвом. 1583 року міський перепис показав, що з 76 дворів -- 69 були селянськими, і жило тут 456 жителів. Землеробів жорстоко експлуатували. Панщина зростала до 3-х днів на тиждень від волоки. В той час волока була земельною мірою від 16 до 21 гектара. Цю землю обробляло дворище, яке об'єднувало 5 і більше "димів", тобто дворів, окремих родин. Чим більше землі, тим більша панщина. Прийняття в 1557 році "Устави на волоки" сприяло тому, що кращі землі відбиралися від селян під панські фільварки, а гірші відводилися селянам. Це був один із засобів жорстокого покріпачення населення. Тож усе більше маєтності концентрувалося у феодалів.
Землі на всіх і тоді не вистачало. Так, дані за 1570 рік свідчать, що з 48 селянських дворів лише 11 мали свої присадибні нарізи. В минулому столітті після скасування кріпосництва землероби міста отримали всього 454 десятини землі, що на третину менше, ніж було до примусового викупу. Із 80 селянських дворів 60 дістали по 1-3 десятини на душу, враховуючи болота, чагарники. О.Цинкаловський у своїй книзі вказує, що 1914 року у власності поміщиків
Зайцева, Волкова, Бека, Аверина в околицях і урочищах Каменя-Каширського перебувало 3860 десятин землі, а всі разом тутешні селяни мали лише 2000 десятин.
Все більше міщан займалися промислом. 1830 року в місті було сотні ремісників більше двадцяти професій. Є згадки про вмілих зброярів, столярів, мулярів, бондарів, ткачів, кравців. Попитом користувалася продукція ремісників, які виготовляли сукно для верхнього одягу -сернягу. Впродовж віків місто славилося і здібними гончарями, що користувалися трьома гончарними печами, які були на околицях аж до 1930 року. Тут виготовляли горшки, глечики, миски, кухлі, навіть дитячі іграшки й люльки для паління, нерідко навіть з різним орнаментом. Місто мало й фахівців з фарбування полотна, які здавна користувалися в цьому ремеслі корою дуба, вільхи, бузини. Швидко "розходилася" й продукція кушнірів -- кожухи й кожушки. Вправні майстри виготовляли ночви, маслички, бочівки, бовдні, видовбували човни, різали дубову клепку, конче потрібну для господарських виробів.
На початку нинішнього століття місто мало свій склад сільськогосподарських машин, "фабрику дахівок" (черепиці), 42 магазини з достатнім набором товарів. А торгували, зокрема, ремісничими виробами, воском, хутром, рибою. Як зазначається в хроніці міста, вже тоді щотижня збиралися базари, тричі ж на рік, а згодом ще частіше -- великі ярмарки. Діяв і водяний млин, колеса якого крутили води річки Цир. З цією метою була загачена невелика водойма.
Особливою пошаною користувалися будівельні професії. На жаль, до нас не доніс час імен тих, хто споруджував при князеві Романові Мстиславовичу фортецю, будував кам'яні і дерев'яні приміщення, особливо стріміючі у високість споруди церков. Нині ж, дивлячись на величну архітектуру Св-Ільїнської церкви в центрі міста, якій уже майже 300 років, вражаєшся майстерністю давніх зодчих, теслярів, різьбярів. Свій талановитий витвір -- Божий храм -- вони залишили для нащадків. Залишили на поклоніння Всевишньому, на вівтар духовного відродження.
Але не тільки монументальні будівлі церков прикрашали місто. Тут були й розкішні палаци князів, про один з яких -- двоповерховий, що на території фортеці, ми вже згадували, а також добротні будинки заможних людей. Основна ж маса будинків були дерев'яними, хоча зустрічалися й цегляні. Велика пожежа 1927 року знищила більшість з них, що видно з фотографії згарищ, яка збереглася в районному музеї. Засновник цього музею, великий патріот свого краю В.Кме-цинський у своїх історичних замальовках, опублікованих в районній газеті, писав, що він пам'ятає як в п'ятдесятих роках нинішнього століття на деяких вулицях були старенькі хати, які по вікна входили в землю. Вони споруджувалися так, що в них дах тримався не на кроквах, а на сволоках, які спиралися на рублені трикутні, продовжені вгору причілкові стіни зрубу. Будівлі були трикамерні, тобто сама хата, або як ще її називали -- кліть, до неї добудована друга кліть -сіни, третя кліть -- комора. Хата мала квадратну форму, здебільшого без стелі, палилося в ній спершу "по-чорному", тобто вона була курною, без димоходу. Вінці зрубу хати перекладалися мохом, в них врізані невеликі вікна -- 35 х 50 сантиметрів, зверху вона покривалася соломою, останню притримували дерев'яні схрещені жердини -- "козли". Нині такі будівлі можна зустріти лише в музеї народної архітектури під відкритим небом.
Роки буремні
З вихором разючих змін увірвалося нинішнє XX століття в місто. Вже революція 1905-1907 років позначилася загостренням протистояння між багатими і бідними. В 1906 році були здійснені підпали будинків заможних міщан, у навколишніх селах невдоволення народу виливалося в повстання.
Та кайзерівський чобіт в роки першої світової війни "помирив" усіх. Війна забрала рекрутів у російську імперську армію. Конфісковувалися для військових потреб майже всі коні. А вже у вересні 1915 року Камінь-Каширський був окупований кайзерівцями, поблизу проходила лінія фронту зокрема, через села Тоболи, Рудка Червинська, Великий Обзир, Оленіне, Боровне, Повурськ. Кайзерівці вичистила все те, чого ще не відібрали для війська східної імперії. Німці й австрійці встановили нові податки, вони справне оббирали місцевий люд.
В умовах німецької окупації місто зачепила і революційна віхола 1917 року. Більшість населення радо сприйняла звістку про початок відновлення державності України -- створення 17 березня 1917 року Центральної Ради, обрання Президентом Михайла Грушевського - відомого вченого і політика, який щойно повернувся із заслання. Український Національний Конгрес в квітні 1917 року підтримав рішення Центральної Ради. Те ж вчинили через місяць делегати Українського з'їзду селян.
Однак соціал-демократи, яким в Центральній Раді належало панівне становище, а також соціал-революціонери замість того, щоб по-справжньому взятися за державне будівництво часто-густо вдавалися до безплідних дискусій. У жовтні 1917 року в Росії більшовиками була здійснена, як називають одні, -- Велика Жовтнева соціалістична революція, інші -- переворот. Обіцяно масам мир, хліб і землю, а натомість -- розв'язана кривава громадянська війна.
В цих умовах 22 січня 1918 року IV Універсалом Центральної Ради Українська Народна Республіка проголошується вільною і самостійною державою.
В Камені-Каширському спостерігалося напружене протистояння між тими, хто підтримував українську державність, і тими, хто стояв за соціалістичну революцію. Люди з надією чекали на результати переговорів у близькому Бересті, де делегації, з одного боку, центральних держав на чолі з Німеччиною, з іншого, -- Центральної Ради України і радянської Росії відстоювали свої інтереси. Хоча й Україна підписала першою договір, та його результатом була окупація, яка для місцевих жителів виявилася в дальшому перебуванні німецьких військ. Майже весь 1918 рік тут діяли циркуляри Українського гетьманського уряду Скоропадського, що сприяло вивезенню в Німеччину збіжжя, живності. Місцеві поміщики організовували каральні акції проти селян, які брали землю.
Після революції в Німеччині кайзерівські війська в листопаді 1918 року залишили місто. Декілька місяців в краї була формальна влада Директорії. В цей час Польща, яка постала як держава, озброєна Антантою, спрямувала свої сили на анексію споконвічно українських земель. Польські загони захопили північну Волинь. З початку 1919 року містечко перебувало під польськими військами, які відступили в липні 1920 року у зв'язку з приходом військ 25--ї дивізії радянської Росії. Було проголошено про встановлення радянської влади. Та вже через два місяці польські війська знову захопили Камінь-Каширський.
За Ризьким мирним договором 1921 року відійшли від України до Польщі західноукраїнські землі, в тому числі й Волинь. По-своєму розпочали польські власті перекроювати територію краю. Місто Камінь-Каширський включили в Пінський повіт Поліського воєводства. Останнє стало органом польської адміністрації 2-ї інстанції, а воєвода призначався за рекомендацією міністра внутрішніх справ. Воєводському управлінню підпорядковувалися повітові старости, поліцейські органи.
Вже 1923 року в Камені-Каширському створили повітове староство. В тодішній Камінь-Каширський повіт входив і /Любешів із навколишніми селами. Всі посади в старостві займали лише поляки. З 1924 року українську мову заборонили в усіх державних і сільських установах. В місті не було жодної української школи.
Проте польська адміністрація встановлювала чисельні і непосильні податки, якими до решти обдирала землеробські господарства, доводячи к до злиденності. Так, у місті стягували з людей основний податок -- поземельний, таких же розмірів були податки на самоврядування, маєтковий, страховий, зрівняльний, на утримання поліції і т.л. Стягували податки навіть за коня, корову, птицю, собаку. Сільські жителі мусили виконувати безоплатно й таку повинність, як шарварок -- роботу на будівництві шляхів, що забирала до 100 людино-днів на рік із сім'ї.
Проводилася й так звана земельна реформа. Закон про парцеляцію передбачав поділ землі маєтків, що мали її понад встановлену норму: для поміщика -- 180 га, а для того, хто вирощував технічні культури -- 700 га. Наднормативну землю ділили на невеликі ділянки (парцели), які поміщик міг вільно продавати, але не українському селянину, а польському урядовцю, ветерану війни -- осаднику, яким й так безоплатно передавалися землі.
За часів польського перебування на Камінь-Каширщині майже не розвивалась промисловість. Тут працював лише "тартак" (лісопереробне підприємство), діяла залізнична станція (широка колія вела з Ковеля), побудована ще царськими інженерами й місцевим людом у 1913-1915 роках, якою вивозили, як правило, деревину з лісових промислів та різну живність і збіжжя.
В тридцятих роках у центрі міста постала висока будівля, названа народним домом, з танцювальним майданчиком на даху. В основному він призначався для шляхетної публіки.
Визиск властей з українського населення, зубожіння господарств призводило до загострення протиріч, до наростання соціальної і національної боротьби. 1922 року в місті розпочало діяльність культурно-просвітницьке товариство "Просвіта", яке об'єднувало тих, хто боровся за те, щоб на українській землі панувала рідна мова, хто не міг терпіти наруги поневолювачів. Створювалися приватні бібліотеки українського друкованого слова, ширилась національна ідея.
В двадцятих роках в умовах польського перебування на Волинській землі склалася своєрідна політична ситуація. З 92 партій, які діяли в державі, лише 12 були українськими, легальними і мали право боротися за місця в сеймі. Найбільш впливовою й найчисельнішою українською партією була УНЛО, створена на основі довоєнної національно-демократичної партії.
В місті були прихильники УВО (Української військової організації), на основі якої згодом (в 1929році) утворили Організацію Українських Націоналістів. Хоча вона діяла в підпіллі, але мала підтримку населення.
В частини мешканців знаходили сприятливий грунт ідеї зі сходу, особливо в голодному 1925 році, коли з радянської України було направлено в Західну Україну ешелон зерна І оді -- в двадцятих роках -- в Україні ще проводилася політика українізації", ще не було примусової колективізації голодомору 1932/33 років і жахливих сталінських репресій' Газета Радянська Волинь" (№188 від 21.08.1925 p.), яка вида-' валася в Житомирі, надрукувала листа від представників сіл Кам.нь-Каширського повіту з подякою за зерно і в якому зокрема говорилося, що світова війна спричинила спустошення' ... вш багатьох сіл, що понад річкою Стоходом, руїни залишилися, ... аіішшмііляхетським пануванням зовсім доконано нас . В 1931-1932 pp. біля міста діяли повстанські загони, які складалися із селян, доведених до відчаю утисками влади проти них - репресіями, які тодішні чужоземці лицемірно називали пацифікацією", тобто "умиротворенням" На д.л. ж проявлялося це "умиротворення" в публічних покараннях, арештах, мордуванні людей, знищенні про криваві екзекуції над місцевим населенням стало відомо в Лізі Націй, куди направили петицію 62 депутати англійського парламенту, які побували в цих місцях.
В тридцятих роках польські власті знищили місцеву "Просвіту", вони жорстоко переслідували українських патріотів, які відстоювали рідну мову, право вільно жити на своїй же землі. 1932 року було заборонено також об'єднання "Сільроб", яке спочатку мало значний вплив на селян. Але коли тут стало відомо про репресії Сталіна проти української інтелігенції, про голодомор, то маси почали відвертатися від лівих організацій.
В історії краю відмічено, що частина жителів стала членами комуністичного осередку, створеного в 1931 році й через рік перейменованого в гмінний комітет Компартії Західної Білорусії (КПЗБ). Проте в 1938 році КПЗБ була розпущена, а її члени після 1939 року були репресовані сталінською тоталітарною машиною.
Ще до цього немало членів ОУН, КПЗБ було піддано арештам, пройшло через концентраційний табір Береза Картузька. Так польська адміністрація захищала свої інтереси під час свого перебування на українській землі.
В часи воєнного лихоліття
Пакт "Молотова-Ріббентропа" розв'язав руки агресоре й відкрив шлагбаум другої світової війни. Першою постражда/ Польща, яку Сталін і Гітлер розділили між собою. В ці двотижневій швидкоплинній війні німці залили кров'ю польсьр землю та окупували її. Гинули в цій війні і українці, які з призовом служили в польському війську.
Західноукраїнські землі ввійшли до складу Радянське України -- це був важливий крок до соборної Українське держави.
22 вересня 1939 року в місто увійшли радянські війська було створене тимчасове управління. В грудні 1939 рот відбулося розмежування кордонів між Українською РСР : Білоруською РСР. Камінь-Каширський постав на терені України, там де він був споконвічно. 27 січня 1940 року було утворено Камінь-Каширський повіт. Згодом назву змінили на район. Розпочали свою діяльність міська і районна Ради. Оголошено, що українська мова стає державною, в місті відкрили початкову, семирічну і середню школи, функціонували лікарня, клуб. Стали розширяти лісопромисли, створено ліспромгосп, розпочалося будівництво лісопильного заводу. Утворено машинно-тракторну станцію. Всіх кустарів об'єднали , в 4 артілі.
В своєрідному становищі опинилися селяни. На перших порах в їх користування нібито виділили більше 5,5 тисячі, гектарів конфіскованих земель і луків. Однак незабаром розпочалася колективізація, спершу -- на конфісковані зо землях, а згодом "запрацювали" насильницькі методи. В тодішній обласній газеті за 3 серпня 1940 року була публікація про "успіхи" колгоспного будівництва, про те, що першим здає зерно державі колгосп ім. 17 вересня з с.Кримного. За підсумками ж року колгоспники нічого не отримали на трудодні.
Поряд з економічними акціями нова влада вдалася до масових політичних репресій проти тих, хто не входив у канву тодішньої панівної ідеології. Цим ця влада підривала свою соціальну основу.
Трагічною сторінкою ввійшла війна 1941-1945 років в історію Камінь-Каширщини. Не тільки жорстокими бомбардуваннями фашистами міст і сіл Волині й наступною окупацією, але й потугами сталінського тоталітаризму. Нині обіч дороги з райцентру до села Гута Камінська, на пагорбі, височить дерев'яний хрест. Тут в червні 1941 року енкаведисти без суду розстріляли 18 місцевих жителів. їх позбавили життя за те, що вони запізнилися на кілька годин у призовний пункт.
Вже 29 червня гітлерівці окупували місто. На перших порах їх ставлення по місцевого населення було нібито лояльним. Суть його розкриває оголошення німецького командування, вивішене в липні 1941 р. на вулицях міста, яке нині зберігається в обласному державному архіві і подається в дещо скороченому вигляді:
-- Німецькі військові сили перейшли границю без ворожих намірів до населення.
-- Коли б був супротив, німецьке військо цей супротив знищить.
-- Забороняється:
а) всяке порозуміння з полоненими... в) опускати місце праці...
є) підвищення цін від дня вмаршу німецьких військ." Але далі натрапляємо на жорстоке: "Хто противиться тим розпорядженням, буде покараний розстрілом."
Зрозуміло, гітлерівцям не потрібна була Україна як дер-; жава, їм потрібна була колонія з працездатною й дешевою] робочою силою, сировиною. Відтак розпочався страшний! терор. За роки фашистської окупації лише в Камені-Ка-І ширському було розстріляно тисячі людей. Перед нами акт комісії №1 від 7 березня 1945 року, підписаний тодішніми представниками влади і слідчими, про знищення німецько-1 фашистськими окупантами населення, полонених. У ньому, зокрема, зазначено, що масові розстріли були в серпні 1941 року -- 80 чоловік, в серпні 1942 року -- 1700 чоловік, в листопаді 1942 -- 812. Крім цього, в акті зафіксовані ще окремі групи розстріляних загальною кількістю 2500 чоловік. Всього тоді було виявлено 13 великих місць поховань.
