Національно-визвольний рух в Царстві Польському

Курсова робота на тему:

Зміст

Вступ

Розділ І. Політичне та економічне положення Царства Польського
Розділ ІІ. Підйом Національно-визвольного руху в Царстві Польському
Розділ ІІІ. Січневе повстання 1863-1864 рр.
Висновки
Список використаних джерел та літератури

Вступ
З 1795 р. не існує єдиної історії Польщі - вона перетворюється на історію її окремих частин, що перебували у складі трьох держав Росії, Прусії і Австрії.

В результаті трьох поділів Речі Посполитої переважна більшість польських земель опинилася під пруським гнітом. Крім частини Помор'я і Сілезії, що були загарбані німецькими феодалами раніше Прусія захопила решту Помор'я, Велику Польщу, частину Мазовії, Вармію, Куявію і Підляшшя.

До складу Австрії увійшли Південна Мазовія і Мала Польща, а також західноукраїнські землі. Із захоплених Австрією територій було створено окрему провінцію, яку назвали Королівством Галичини і Лодомерії.

До Росії відійшли Правобережна Україна, Волинь, Білорусія, Литва і Курляндія.

Загарбані польські землі зазнавали соціального і національного гноблення. Однак завдяки багатовіковій традиції державності, високому рівню національної свідомості польський народ значною мірою зберіг національну єдність, особливо в духовному житті, культурі, національно-визвольному русі.

Долю герцогства після остаточної поразки Наполеона в Європі вирішив Віденський конгрес країн-переможниць. Згідно з його заключним актом, підписаним 9 червня 1815 р., відбувся новий поділ польських земель. Більша частина Варшавського герцогства відходила до Росії під назвою Королівства Польського. Познанський і Бидгоський департаменти герцогства, з яких утворювалось Познанське велике князівство, а також місто Гданськ, знову дісталися Прусії. Краків з невеличкою округою проголошувався “вільним містом” (Краківською республікою) і мав перебувати під контролем трьох держав. [Додаток № 2; № 3]

Черговий поділ польських земель укотре порушував економічну й політичну єдність країни, а також створював специфічні умови для розвитку її частин.

Відсутність власної держави відчули на собі всі верстви польського суспільства.

Розділена і поневолена Польща протягом більш як півстоліття (з кінця XVIII і до середини 90-х років ХІХ ст.) була охоплена революційними настроями і великими національними повстаннями. Саме Королівство Польське за розмірами території і кількістю населення посідало перше місце серед інших польських земель і користувалося порівняно широкою автономією. З Королівством нерозривно пов'язані основні віхи історичного минулого польського народу. Представники соціальних верств Королівства Польського, як правило, виступали ініціаторами та боєвим ядром усіх великих збройних виступів, саме тут створювалися спочатку просвітницькі, а пізніше й таємні революційні організації. Національно-визвольний рух в Царстві Польському в ХІХ столітті був рухом проти російського панування, за відродження незалежності Польщі і об'єднання її різних частин. Цей рух мав загальнонаціональний характер, хоч і не всі верстви польського суспільства брали в ньому однакову участь. Особливість польського національно-визвольного руху полягає в тому, що основною рушійною силою, а водночас і його керівником були шляхта, а не буржуазія, як це спостерігалося в інших слов'янських країнах.

У своєму розвитку національно-визвольна боротьба польського народу пройшла два етапи. Перший припадає на кінець XVIII і першу третину ХІХ ст. На цьому етапі визвольний рух мав суто шляхетський характер. На другому етапі, що тривав протягом другої третини ХІХ ст., відбувається певне полівіння позицій значної частини шляхти, дедалі більше зростає участь народних мас у визвольній боротьбі. На цій основі поряд з традиційними шляхетськими вимогами визріває і нова програма руху - програма буржуазних перетворень у Польщі.

І досі актуальною у дослідженнях істориків є тема, пов'язана з національно-визвольним рухом в Царстві Польському. Основна задача, яка стоїть перед дослідником: це визначення причин та характеру визвольного руху, основних етапів боротьби, наслідків повстань та їх ролі.

Об'єктом дослідження курсової роботи є Царство Польське. Предметом дослідження національно-визвольний рух, повстання.

Хронологічні рамки нашої роботи охоплюють період з 1815 р. до 1864 р. Тому що саме тоді, 1815 р., на Віденському конгресі відбувся новий поділ польських земель і більша частина Варшавського герцогства відходить до Росії під назвою Королівства Польського. А в 1864 р в польському визвольному русі завершився період великих національних повстань, незважаючи на те, що польському народові так і не вдалося відновити незалежність своєї країни.

Географічні рамки охоплюють територію Польщі - Варшавське князівство без Познанщини і Галичини.

Мета нашої курсової роботи полягає у вивченні та дослідженні національно-визвольного руху в Царстві Польському, у визначенні його місця і ролі в історії польського народу.

Щоб досягти цієї мети, при написанні роботи були встановлені наступні завдання:

охарактеризувати політичне і економічне становище Царства Польського в ХІХ столітті;

визначити мету та результати національно - визвольного руху та його вплив на суспільно-політичний розвиток Польщі;

проаналізувати роль січневого повстання 1863 - 1864 р.р. в національно-визвольному русі в Царстві Польському;

визначити місце та історичне значення визвольної боротьби у Царстві Польському.

При написанні курсової роботи автор використовує слідуючі методичні прийоми: хронологічний, описовий, історико-порівняльний, системно-узагальнюючий. Їх використання дає змогу комплексного дослідження поставленої проблеми.

Джерельною базою нашої курсової роботи є документи і матеріали, що містяться у Хрестоматії з нової історії, частина І. - К.; 1973 /під ред. Цвікольська Г.О., Хадоркова С.М. та в Internet /www.referats.net; www.history.org.ua/

Документ “Рішення Віденського конгресу” складається з ряду статей, в яких відображає новий поділ польських земель між Росією, Прусією, Австрією. [Додаток № 3]

Документ “Из конституционной хронологии Царства Польского 1815” знайомить нас з Конституцією Царства Польського принятого 27 листопада 1815 Олександром І (1777 - 1825), і дає головні положення цієї Конституції. [Додаток № 5]

Деякий матеріал, про національно-визвольний рух у Царстві Польському / Листопадівське повстання 1830-1831, Січневе повстання 1863-1864, знаходяться в енциклопедичних матеріалах. Це насамперед Енциклопедія. Страни. Народи. Цивілійації. Том 13. / під ред. Аксенова М. Д.; Велика радянська енциклопедія. Том 20. /під ред. Прохорова А. М.; та Довідник з історії України. Том 2. / под. ред. Бондаренко К., Гордієнко В.

До вивчення національно-визвольного руху в Царстві Польському зверталися багато вчених. Праці з окремих проблем історії Польщі писали це Костомаров М.І., потім Грушевський М.С., Томашівський С. та інші значні українські дослідники. У радянські часи було підготовлено посібник з “Історії південних і західних слов'ян", а також перекладено українською праці деяких російських авторів (Манусевича О.Я.). Але велика кількість питань ними взагалі обходилася.

Найбільш грунтівно це питання розглянуто в роботах Леоніда Зашкільняка, Миколи Крикуна, М.В. Миско, Л. Словіна.

Справжньою енциклопедією історії польського народу стала праця Леоніда Зашкільняка і Миколи Крикуна відома під назвою “Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів". Ця книга задумувалася давно, але вийшла лише в 2002 році. Її автори тривалий час викладають предмет “Історія Польщі” студентам історичного та філологічного факультетів Львівського Національного університету імені Івана Франка. Історія Польщі грунтується на спробі висвітлити рівною мірою всі прояви життя поляків. Своє завдання автори бачили не в тому, щоб давати політичні оцінки особам чи подіям, а в поясненні причин того чи іншого явища та його наслідків.

Наміром авторів було подати по можливості всебічну картину історії поляків спираючись як на попередні, так і останні здобутки польської, української та зарубіжної наукової літератури, доступні джерела. Автори аргументовано довели, що польський народ пройшов довгий, складний історичний шлях, що йому належить право на свою мову, етнічну культуру, власну державність. Проте слід зазначити, що чимало подій та явищ заторкнуто в кінці побіжно, про інші лише коротко згадано. Пояснити це можна тим, що польська історія надзвичайно багата на події, пов'язана з минулим сусідніх народів і вимагала би ширших можливостей для її повного висвітлення. Але автори свідомо відмовилися від багатотомного видання, яке не відповідало би окресленним вище завданням.

Перші сім розділів /до кінця XVIII / написані доктором історичних наук історичних наук, професором Миколою Григоровичем Крикуном; наступні дев'ять - доктором історичних наук, професором Леонідом Опанасовичем Зашкільняком [3.7.;4.]

Крім того існують певні матеріали в роботах Ярового В.І. [3.18.], Матвєєва І.М. [3.8.], Трангак І.М., Кізченко А.Ф. [3.3] Історія західних і південних слов'ян. В яких пропонований матеріал хронологічно поділений на частини. Кожний розділ завершується списком рекомендованої літератури, надаються відповідні карти. А наприкінці представлено хронологічну таблицю основних історичних дат. Саме в цих роботах ми отримуємо базові дані з нашої теми, які потім вже розширюються і поглиблюються.

Яровий В.І. [3.18.] більш детально характеризує політичне та економічне становище Царства Польського в кінці ХІХ століття. Матвєєв Г. Ф [3.8.] навпаки більшу увагу приділяє повстанням (Листопадівському 1830 - 1831 та Січневому 1880 - 1864), а саме причинам та умовам ходу повстання та наслідкам.

Гранчак І.М., Кізченко А.П. [3.3] с свою чергу приділяють увагу польській еміграції і визвольному руху в Польщі. В 30-х - на початку 40-х роках, створенню таємних революційних організацій.

Деякі матеріали про національно-визвольний рух в Царстві Польському можна знайти в Погодина А.А. [3.12.], Норочинського А.Л. [3.9.; 3.10.], Норман Дейвіса [3.11], Френсіса Дворніка [3.16.].

В останні десятиліття дослідження цієї тематики практично припинилося. Однак великий інтерес громадськості до цієї теми вимагає пошуків нових дослідницьких підходів, різкого посилення публікації джерел. Однак видаються невеличкі за об'ємом праці, статті.

У статті Григораша І.В. Адам Єжи Чарториський розповідається про дорадника Олександра І на конгресі у Відні, про людину, яка сприяла досягненню у Вені компромісу по польському питанню - більша частина герцогства Варшавського відходила до Росії під назвою Царство Польське. Людину, яка розробила засади устрою королівства, що були покладені в основу Конституції 1815 р., яка з'явилася на політичній арені під час Листопадівського повстання 1830 року; одного з найвидатніших співців цього повстання; видатного поета польського романтизму, етнографа. Людину, яка мала великі заслуги у повстанні за участь в якому одержали найвищу військову відзнаку - Хрест Virtuti Militari (Військової доблесті) [3.17.; 156.]

Але дослідження питань, проблем з історії Польщі не вичерпують коло завдань, які стоять перед вченими і потребують подальших досліджень.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літературних додатків.

У першому розділі розповідається про політичне та економічне положення Царства Польського.

У другому мова йде про підйом національно-визвольного руху в Царстві Польському, виникнення таємних організацій, Листопадове повстання 1830-1831 та велику еміграцію після його поразки.

У третьому розділі розповідається про передумови, хід, та наслідки Січневого повстання 1863-1864.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що спектор наукових знань з історії національно-визвольного руху у Царстві (Королівстві) Польському може бути використаний студентами історичних факультетів при докладнішому вивченні цієї теми, під час підготовки до семінарських занять і з історії західних і південних слов'ян, а також при написанні повідомлень, рефератів та цю тему.

Розділ І. Політичне та економічне положення Царства Польського
На віденському конгресі, скликаному у вересні 1814 р., виникають гострі суперечки між державами-переможцями із-за територіальних претензій щодо польських земель, що приводить до їх переділу згідно з заключним актом Віденьского конгресу, підписаним 9 червня 1815 р. більша частина Варшавського герцогства відходила до Росії під назвою Королівства Польського [2.1.; 213.] Познанський і Бидгоський департаменти герцогства, з яких утворювалось Познанське велике князівство, а також місто Гданськ, знову дісталися Прусії. Мала Польща (без Кракова) поверталася Австрії. Краків з невеличкою округою проголошувався “вільним містом” (Краківською республікою) і мав перебувати під контролем трьох держав. Черговий поділ польських земель укотре порушував економічну й політичну єдність країни, а також створював специфічні умови для розвитку різних її частин [3.2.; 298.]

Королівство Польське було створене на Віденському конгресі, тому в літературі його часом називають “конгресовим”. [3.12.; 49.] Воно значною мірою було витвором польських аристократів, які після поразки Наполеона змінили орієнтацію на російського царя. Олександр І вміло підігрував устремлінням польських аристократів, обіцяючи утворити підстави Польської держави згідно з прагненнями і звичаями шляхти. На конгресі у Відні дорадником Олександра І був князь Адам Єжи Чарторийський; [Додаток №4] він же розробив засади устрою королівства, що були покладені в основу його Конституції. [Додаток №5] Текст Конституції Королівства Польського Олександр І підписав ще під час роботи конгресу, але обнародували її лише в грудні 1815 р., коли імператор прибув до Варшави.

Конституція 1815 р., що за зразками мала конституцію Варшавського Князівства, зв'язувало Королівство Польське з імперією особою короля, який міг бути лише російський імператор з династії Романових. Королівство мало власні уряд, сейм, військо, офіційну польську мову. [3.4] Громадянам гарантувалась особиста свобода, свобода друку, пересування, недоторканність власності. Стаття 29-та проголошувала, що адміністративні та військові посади можуть займати тільки поляки. Польський король (він же російський імператор) зберігав за собою усю повноту виконавчої влади, законодавчої ініціативи і право вето сеймових рішень. Він призначав намісника, міністрів, сенаторів і вищих урядників (голів воєводств). Виконавчу владу здійснював уряд - Адміністративна рада, яка складалася з намісника, п'яти міністрів та інших осіб, призначених королем. Замість міністрів діяли комісії: релігійних визнань і публічної освіти, юстиції, внутрішніх справ і поліції, війни, прибутків і фінансів. Комісії очолювалися міністрами. Територія Королівства поділялася на вісім воєводств, і за своїми розмірами й кількістю населення посідала перше місце серед інших польських земель. Конституція давала дозвіл на створення польського війська. Адміністративні й судові справи мали проводитись польською мовою. [3.18.; 346.] Законодавча влада належала двопалатному сейму, який приймав закони, бюджет і оцінював діяльність міністрів. Нижня палата - Польська ізба - складалася з 77 послів від шляхетських сеймиків і 51 посла, обраного гмінними зборами. Виборче право обмежувалося майновим і освітнім цензом.

Сенат складався з сенаторів, що призначалися з числа польських аристократів і вищих чиновників. Вищи та середні посади у адміністрації та уряді могли посідати тільки шляхтичі-землевласники. Уже це демонструвало прагнення зберегти станово-шляхтетські привілеї у створеній державі. [3.7.; 284.]

Конституція формально запроваджувала автономію королівства, державний устрій, політичні свободи, яких не існувало в абсолютській Росії. Тільки зовнішньополітична діяльність передавалася у руки царського уряду. Декларовані автономія і політичні свободи королівства яскраво суперечили самодержавній практиці управління. І рано чи пізно повинні були призвести до конфлікту між царським урядом та польським суспільством. Це стало очевидним вже в перші роки існування королівства, коли реальна влада опинилася в руках осіб, не передбачених конституцією. Командувача польської армії - брата царя, великого князя Констянтина Павловича і державного секретаря Миколи Новосільцева.

Разом з ними, більшість польських аристократів вітала утворення королівства, сподівалася на реалізацію обіцянок Олександра І щодо приєднання до нього литовсько-українських земель колишньої Речі Посполітої. Але вже перші призначення на посади охолодили голови прихільників співробітництва з царем. Всупереч сподіванням намісником було призначено не князя А. Чарторийського, а слабовольного кар'єриста генерала Юзефа Зайончека (1752 - 1826). [3.4.; 216] В минулому депутата Великого сейму, учасника повстання 1794 р., а на останньому його етапі - навіть заступника Т. Костюшка. Генерал Ю. Зайончек улаштовував і Варшаву і Петербург, оскільки був польським патріотом і водночас не виявляв особливої ворожості до Росії і всього російського. [3.18.; 347.]

Королівство Польське займало територію майже 129 тис. кв.км. з населенням 3,2 млн. осіб (у 1827 р. - 4,1 млн) з яких поляки становили 75%, євреї - 10%, литовці - 5%, русини-українці - 2,5%. [Додаток №1.] Переважна більшість людності жила за рахунок селянської праці. Тим часом зруйновані війнами і обтяжені боргами дворянські маєтки занепали.

Втрата національної незалежності і поділ польських земель між сусідніми державами порушили економічну єдність Польщі, затримали розвиток нових буржуазних відносин. Політичні зрушення в економіці польських земель відбувалися після 1815 р, коли настав тривалий мирний період у розвитку Європи. В надрах старого феодального ладу поступово, але неухильно пробивали собі дорогу нові буржуазні відносини. Це насамперед стосується саме Королівства Польського, яке за розмірами території і кількістю населення посідало перше місце серед інших польських земель і користувалося порівняно широкою автономією. [3.3.; 127]

Королівство Польське було переважно аграрною країною. Поміщицьке господарство було майже безроздільне, землю обробляли лічно вільні крестьяні-барщинники. Поміщицьке землеволодіння після наполеоновських війн, упадка хлібної торгівлі та натуральних повинностей було сильно розорено, дворянство оповите боргом [3.9.; 507]

Ситуація в сільському господарстві була цілком складною. Експорт сільськогосподарських продуктів зменшився через перебування портів у руках Прусії і запровадження Англією високих ввізних мит. Ціни на продукти до 1824 р. постійно знижувалися. Відстала агротехніка не давала змоги отримувати високі врожаї. За ініціативою міністра фінансів Ф.К. Друзького-Любецького у 1825 р. було засноване Земельне кредитне товариство, яке почало надавати кредити землевласникам для перебудови господарства на засадах інтенсифікації. Вони відмовлялися від посівів зернових, перебудовуючи господарства на вирощування картоплі, що знаходила попит на створюваних горілчаних підприємствах. Іншою прибутковою справою стала відгодівля овець. Протягом 20 років їх поголів'я зросло з 900 тис. до 2,5 млн. Вовна йшла у текстильну промисловість. Наслідком цього стало захоплення шляхтою громадських пасовищ. Поміщики зганяли селян з землі, а звільнені ділянки використовували під пасовище. Це значно збільшило кількість безземельних селян. [3.10.; 551.] Біля 40% селян Королівства Польського були повністю безземельними, й значна частина залишилася на ніщенських наділах. Становище селян було настільки тяжким, що у ряді міст відбувалися селянські виступи, були масові випадки відмов від використання барщини. Але це були стихійно неорганізовані виступи, які швидко придушувалися поміщиками з допомогою влади.

Страницы: 1, 2, 3, 4

В соцсетях