Національно-визвольний рух в Царстві Польському
іж тим наприкінці 1825 р. раптом помер Олександр І. Російські змовники вирішили скористатися непевною ситуацією, що виникла у зв'язку зі спадкоємцем престолу. І в грудні 1825 р. спробували піднести повстання. Керівники польського “Патріотичного товариства” не були готові підтримати виступ декабристів. [3.10.; 551.]Новий цар Микола І (1796-1855) силою придушив повстання і розпочав слідство в справі змовників. У ході слідчі вийшли на діяльність Патріотичного товариства і більшість його членів (126 осіб) заарештували. Спеціальна слідча комісія, очолена С. Займовським, звинуватила членів Патріотичного товариства у державній зраді. Таким чином і російська і польська революційні організації були розгромлені. Намісник царя в Королівстві Польському Костянтин посилив наступ на права польського населення. [3.3.; 130.]Дії царату в Королівстві Польському, переслідування патріотів, чисельні порушення Конституції 1815 р. посилювали опозиційні настрої серед поляків. Микола І робив кроки, щоб зблизитися з польською аристократією. У травні 1829 р. він прибув до Варшави і тут коронувався польською короною, а потім оголосив про скликання наступного року 4-ї сесії сейму. Проте сейм, що зібрався у травні 1830 р., виявив ще більшу опозиційність до царату, ніж попередні. Сеймові косме піддали гострій критиці податкову систему, порушення Конституції. Розгніваний цар достроково закрив сесію. [3.7.; 290.]Патріотичні настрої, що охопили нове покоління шляхетської і міщанської молоді спричинили відновлення таємних організацій. Ініціативу підготовки повстання взяла на себе нова таємна організація, заснована поручиком В. Висоцьким наприкінці 1828 р. в школі підхорунжих піхоти, розташованої неподалік від Варшави. Керівники організації встановили контакт з іншими польськими таємними товариствами. [3.18.; 351.]Змовники ненавиділи царя за порушення Конституції, поривалися до активної боротьби на захист свободи Польщі. Однак від цієї ідеї довелося відмовитися. Організуючи союз, його члени склали присягу: не видавати своїх товаришів навіть під тортурами, присвятити усі сили, а якщо треба, то й життя захисту конституційних прав Польщі, обережно розширювати союз, “не приймаючи, ані пияків, ані шулерів, ані осіб скандального характеру”. [3.7.; 290.] Незалежно від Союзу В. Висоцького, у Варшаві гуртувалися молоді літератори і студенти, які також поривалися до активних дій.Поштовхом збройного виступу стали французька і бельгійська революції 1830 р. Водночас поширилися чутки про те, що Микола І проводив активні переговори з Австрією і Прусією, закликаючи їх до “хрестового походу” проти бельгійців. Хоча переговори не принесли успіху російському монарху, польська громадська думка була стривожена перспективами участі поляків у воєнній інтервенції. [3.14.; 229.] За таких умов активізувалася діяльність змовників Союзу Підхорунжих В. Висоцького, які почали агітацію за повстання проти царату серед військових частин столичного гарнізону, ремісників. В. Висоцький звернувся до відомих польських аристократів з пропозицією очолити повстання, яке б дозволило усунути ненависних царських чиновників і проголосити об'єднання польських земель. Але А. Чорторийський і генерал Юзеф Хлопіцький відкинули думку про повстання. Ідею змовників підтримав лише впливний серед молоді посол сейму і знаний історик Йоахим Лелевель (1796 - 1861). Змовники не мали програми дій, вони вважали, що достатньо передати владу у Варшаві в руки уряду королівства, який зможе нею належним чином розпорядитися.Події були прискорені внаслідок викриття поліцією таємної студенської організації. Почались арешти; у пресі було оголошено про майбутню мобілізацію до польської армії. Радикальні діячі Союзу Підхорунджих переконали В. Висоцького, що настав сприятливий момент для збройного виступу у Варшаві. [3.7.; 291.] Швидко опрацьований план повстання передбачав захоплення великого князя Костянтина Павловича і одночасний напад на казарми російських військ у столиці. У вечері 29 листопада 1830 р. вибухнуло листопадове повстання. [3.8.; 31.] Озброєні повстанці під проводом діячів відродженого Патріотичного товариства Л. Набеляка і С. Гощинського напали на Бельведер - резиденцію царського намісника у Варшаві - великого князя Костянтина. Водночас група учасників таємного товариства в Школі підхорунжих, очолювана В. Висоцьким, зробила спробу захопити розташовані неподалік казарми російського війська. [Додаток № 6]Напад на Бельведер не мав особливого значення, оскільки намісник утік у район зосередження російської армії. Польські генерали відхилили прохання ініціаторів виступу очолити повстання. Однак виступ активно підтримали робітники і ремісники Варшави, які досить легко оволоділи Арсеналом.30 листопада польська столиця опинилася в руках повстанців. Російські війська покинули Варшаву, й через деякий час і всю територію Королівства Польського.Відразу активізувалося помірковане крило прихильників повстання, яке було готове задовольнитися обіцянками російського уряду дотримуватись Конституції Королівства Польського. Воно розпочало переговори з намісниками, але припинило їх під тиском відродження Патріотичного товариства. За сприяння вищих кіл польського суспільства був створений Тимчасовий уряд на чолі з А. Чарторийським, який гадав, що національне повстання не дасть Польщі незалежність. Але, як син Польщі, він не відмовився від батьківщини. “Буду собирать по зернышку, - казав князь, - … чтобы создать насколько возможно, мощь Польши. ” [3.4.; 217.] Після повстання 1830 р. Чарторийський поїхав до Парижу, де він поклав початок культурно-просвітницької, політичної і іншим організаціям в еміграції, центром яких став “Отель Ламбер".З 5 грудня диктатором повстання в Королівстві проголосили командувача польською армією, наполеонівського генерала Ю. Хлопицького. Він направив до Миколи І делегатів, сподіваючись, що цар погодиться задовольнити найважливіші для поляків вимоги: розширення Королівства за рахунок приєднання Литви, Волині й Поділля, а також обов'язкового дотримання Конституції. Однак Микола І зажадав беззастережної капітуляції. 8 січня 1831 р. Ю. Хлопицький склав з себе диктаторські повноваження.25 січня Патріотичне товариство організувало у Варшаві вселюдну маніфестацію на знак ушанування пам'яті страчених декабристів. Того ж дня сейм, скликаний Тимчасовим урядом, позбавив Миколу І польського престолу. [3.8.; 536.] В документі говорилося: “Польська нація - є незалежною і має право віддати польську корону тому, кого визнає гідним її і від кого може сподіватися, що він свято і безумовно дотримуватиметься віри і свобод, яким прагне…". [3.8.; 336.] Таким чином, усі мости для відступу було спалено, і польські політичні сили були втягнуті в конфлікт з російським царатом.У відповідь на детронізацію царя на початку лютого російські війська вступили на територію Королівства Польського. Проти них вирушила польська армія, поповнена добровольцями. Перша битва між російськими військами і повстанцями відбулася 14 лютого 1831 р. під Сточком і закінчилась перемогою польських військ. У генеральній битві під Гржовим 25 лютого явної перемоги не здобула жодна із сторін. [3.8.; 336.]Повстання охопило й землі, що безпосередньо входили до складу Росії. Для боротьби з повстанцями у Литві, Білорусії та Україні царський уряд використовував десятки тисяч російських солдат. Польські партизани нападали на невеликі загони противника, руйнували мости, дезорганізовували рух транспорту. Повстанцям Королівства Польського надавали всебічну допомогу співвітчизники з територій, підвладних Прусії та Австрії. [2.3.; 844.] Вирядженні в Литву на допомогу повстанцям загони регулярної армії, якими командували генерали Д. Хлаповський і А. Гелгуд, були змушені відійти за пруський кордон. З кінця травня повстанці зазнавали поразки майже повсюдно. Найбільшою невдачею польських військ і їхнього командувача, генерала Я. Скшиндецького, стала битва під Остроянкою 26 травня 1831 р.Скориставшися підтримкою Прусії, яка активно сприяла придушенню повстання, російські війська під командуванням генерала-фельдмаршала І. Паскевича форсували Віслу в районі Торуня і з північного заходу наблизилися до Варшави. Організувати належний опір царським військам заважали консервативні і угодовські сили. Народні виступи в столиці 29 червня і 15 серпня призвели тільки до самосудів, однак не справили істотного впливу на співвідношення сил. Новий уряд під проводом генерала Я. Кружковецького, вважаючи, що подальший опір не має сенсу, відмовився озброїти варшав'ян. [2.2.; 395.] Коли 6 вересня війська Ласкевича штурмом оволоділи предмістям столиці - Волею, польське військо покинуло місто й відступило до Модліна.8 вересня російська армія захопила Варшаву, а 5 жовтня головнокомандувач польською армією разом з 20 тис. вояків перетнув пруський кордон. Того ж місяця капітулювали останні вогнища опору - Модлін і Замостя. [3.18.; 353.] Повстання було придушено.Польське повстання 1830-1831 рр. нічого не змінило у внутрішньому становищі народу, було по суті консервативною революцією. Проте повстання стало важливим етапом боротьби польського народу за національну незалежність. Воно мало також велике міжнародне значення, оскільки підривало реакційний Священний Союз, сприяло розвитку революційного руху в багатьох країнах Європи. [3.14.; 230.]В цьому повстанні брали участь найвидатніші поляки ХІХ ст. Одним із найдостойніших у боротьбі польського народу за незалежність, офіцер у Листопадовім повстанні, співець усього повстання, видатний поет польського романтизму був Віценти Поль. Він мав великі заслуги у повстанні, за участь в якому одержав найвищу військову відзнаку - Хрест Військової Доблесті. Також він перед атакою поляками захопленого росіянами Вільна, був керівником розвідки, із завданням якої впорався дуже добре. Крім того, він врятував понад сто возів із пораненими повстанцями, якби потрапили до рук росіян, були б знищені. Поль був представником керівництва повстання. Після поразки Листопадового повстання він здобуває славу як поет. Він написав першу збірку повстанських віршів під назвою “Пісні Януша", за яку його похвалив і заохотив до подальшої творчості найвидатніший польський поет Адам Міцкевич. [3.17.; 156.]Після поразки повстання польська військова, політична та інтелектуальна еліта, а також багато його рядових учасників емігрували на Захід. Нова еміграція за своїм соціальним складом була надзвичайно строкатою. Наприкінці 1831 р. Микола оголосив амністію, що дозволяла біженцям повернутися на батьківщину. Однак ця амністія не поширювалася на політиків, а також жителів областей, що не входили до Королівства Польського. Еміграція після поразки Листопадового повстання за її чисельністю і визначну роль у змаганнях за незалежність, у розвитку культури і зміцненні національного духу дістала назву Великої еміграції. [3.18.; 353.]Еміграція чинила вплив на польські землі, організовувала таємні осередки, розробляла плани здобуття незалежності Польщі. Упродовж двох наступних десятиріч більшість польських емігрантів надавали перевагу політичній діяльності.Становище емігрантів залишалося складним незважаючи на прихильність урядів Франції, Англії і Бельгії. Матеріальна допомога дозволяла лише не померти з голоду. Саме в еміграції розпочалася тривала дискусія щодо причин поразки повстання і майбутньої долі Польщі. Поширеною стала думка про те, що еміграція зобов'язана продовжити місію боротьби за державну незалежність Польщі. Один з перших еміграційних часописів писав: “Мовчання краю повинно змінитися голосом еміграції, зусиллям братів на рідній пригніченій землі повинні відповідати зусилля безпритульних, через відсутність національного уряду повинні постати еміграційні влади". [3.7.; 297.]Емігрантів об'єднували любов до вітчизни і туга за нею, але розділяли погляди на минуле і майбутнє рідної країни, на причини поразки й методи подальшої боротьби за свободу, на характер майбутнього політичного устрою і соціальних перетворень. У результаті суперечок виникло кілько угруповань різної політичної спрямованості.Аристократи, відомі політики і керівники повстання, заможні поміщики й узагалі всі противники радикальних соціальних реформ зосереджувалися навколо уже старого князя А. Чорторийського та його паризької резиденції під назвою “Готель Ламбер". [3.4.; 217.] У колі прихильників Готелю Ламбер виникла низка різноманітних організацій помічного, освітнього, культурного характеру.1833 р. був створений таємний союз Національної єдності, який об'єднав відбірну еліту. Діяли також Літературне товариство, Товариство наукової допомоги та інші. Майбутня Польща уявлялася їм як конституційна монархія в кордонах 1772 р., котра гарантувала б рівність усіх громадян перед законом, а політичні права надавала лише заможним. Вони вважали, що змагання за незалежність поновляться тільки в разі війни західних країн з Росією і поразки царату в ній.До початку такої війни слід готувати кадри для майбутнього повстання. Князь та його прибічники водночас визнавали необхідність розкріпачення селян і наділення їх землею, яку вони обробляли.Демократичний табір очолював видатний польський історик і політичний діяч Йоахім Лелевель (1786 - 1861). У грудні 1831 р. він створив Польський національний комітет, програма якого передбачала відродження Польської держави як республіки. [3.10.; 554.] Шлях до незалежності, на його думку, полягав через повстання в усіх трьох частинах Польщі. Лелевель виступав за скасування кріпацтва й демократичну владу народу. Його прихильники підтримували зв'язок з революційними організаціями інших країн, і тому французька поліція розпустила комітет, а самого Лелевеля примусила покинути Францію. Він оселився у Брюсселі й надалі активної участі у політичній діяльності не брав. [3.18.; 354.]Від середини 30-х років ХІХ ст. найбільший вплив на еміграцію здобуло Польське демократичне товариство, що виникло в Парижі у 1832 р. Свою програму молоді демократи виклали в двох маніфестах. У 1832 р. було схвалено перший програмний документ ПДТ - так званий Малий Маніфест. У ньому багато місця було приділено критиці польської шляхти, яка своєю егоїстичною політикою щодо селянства спричинила поразку повстання. Невиразними були вимоги ліквідації станів, надання повноцінних свобод і прав селянам тощо. Усе це свідчило, що засновники товариства ще не мали чітких соціально-політичних поглядів. [3.7.; 298.] У грудні 1836 р. керівництво ПДТ після тривалих дискусій опублікувало програмний документ, який увійшов в історію під назвою Великий Маніфест. Автором його проекту був Віктор Гельтман. У Маніфесті робився наголос на рівності та однакових правах усіх людей, демократичних засадах суспільного устрою, з яким пов'язувалося майбутнє відродження республіканської Польщі. Силою, що відбудує Польщу, вважався народ, основну масу якого складало селянство. Передбачувався безумовний перехід у власність селян оброблюваної ними землі, надання їм повних політичних прав. Такий курс, на думку укладачів, повинен був піднести селян на боротьбу за вільну Польщу. “Для відновлення незалежного буття - зазначалося в Маніфесті, - Польща має у власному лоні величезні сили, які до цього часу ще жоден сумлінний і щирий голос не покликав. ” [3.7.; 198.] Гаслом ПДТ стало “Все для народу, все зі народом". Товариство в роки свого піднесення налічувало понад 4 тис. членів і проіснувало до 1862 р.Найрадикальніші позиції серед польських еміграційних організацій займала революційно-демократична організація “Люд польський", що виникла в Англії в 1835 р. під проводом С. Ворцеля і Т. Кремповецького. [3.9.; 510.] Зокрема, пропонувалося здобути незалежність Польщі шляхом всенародного повстання проти іноземних поневолювачів і шляхти, встановлення “народної республіки", в якій буде ліквідована приватна власність, а вся земля перейде в руки народу.Діяльність польської еміграції не вичерпувалася підготовкою нового повстання. Важливу роль відіграв інтелектуально-культурний доробок емігрантів. Всі політичні угрупування емігрантів приділяли велику увагу постійним зв'язкам зі співвітчизниками в усіх частинах Польщі, прагнучи знайти там підтримку своїм політичним концепціям. На батьківщину відряджалися емісари, створювалися надійні канали для регулярного пересилання в Польщу надрукованих за кордоном журналів, книг, брошур і листівок, в яких викладалися нові ідеї і програми. У розповсюджеднні власних видань на польських теренах найбільших успіхів досягло Польське демократичне товариство. [3.18.; 355.]Після придушення Листопадівського повстання в Королівстві Польському цар Микола І визнав недійсною Конституцію 1815 р., скасував сейм і польську армію, автономію королівства. [2.2.; 395.] Замість Конституції 26 лютого 1832 р. було оголошено так званий Огранічний статут для Королівства Польського, який передбачав збереження польських установ, але він так і не набув чинності. Насправді тривало цілеспрямоване руйнування автономії Королівства Польського. Уся влада в королівстві була зосереджена в руках намісника. При наміснику діяв уряд, Адміністративна рада, що складався з російських чиновників і служив посередником між намісником і Петербургом. Цивільна адміністрація була обмежена до мінімуму. У 1833 р. намісник оголосив в королівстві надзвичайний стан строком на 25 років. Спочатку зберігався поділ на воєводства, а 1837 р запроваджено поділ на губернії.Царат жорстоко розправлявся з учасниками повстання і населенням. Учасників повстання висилали до Сибіру, кидали до в'язниць, забирали до армії, відправляли служити в Сибір або на Кавказ. [3.11.; 853.] Маєтки засуждених за участь у повстанні підлягали конфіскації. Запроваджувалася сувора цензура на твори видатних польських діячів.На територію Королівства поширилася загальноросійська грошова система мір на ваги. Дрібну шляхту позбавили станових привілеїв, близько 90 тис. польських родин переселили вглиб Росії. Були закриті всі польські вищі школи - варшавський і віленський університети, кремецький ліцей. Натомість 1834 р. справи шкільної освіти були передані у відання російського Міністерства освіти й у школах запроваджено російську мову як окремий предмет. Черз два роки було поширено російську монетарну систему (рублі та копійки) і російський кримінальний кодекс. Польська мова збереглася у школах і адміністрації. Система реакції і журнального терору, яка діяла в королівстві аж до Кримської війни, отримала в літературі назву “ночі Паскевича" [3.7.; 319.]Поразка повстання й наступні репресії не зломили волі польського народу до змагань за національну незалежність. Від середини 30-х років пожвавішала підпільна політична діяльність у Королівстві. Першою невдалою спробою поновити збройну боротьбу стала експедиція полковника Ю. Залівського, яку організували прихильники І. Лелевеля в 1833 р. Її учасники пробралися з Галичини на територію Королівства з метою підняти партизанське повстання, але через кілька тижнів відмовилися від свого наміру, оскільки їхні заклики не були підтримані жодним із соціальних прошарків польського суспільства. У соціально-політичній програмі й тактиці організатори й учасники експедиції Залівського повторювали лозунги повстанців 1830-1831 р.Протягом 30-х-40-х років у польських землях існувало чимало таємних організацій. Найбільші серед них у Королівстві - “Співдружність польського народу” (1885-1838 рр.), Келецько - Люблінська організація (1840 - 1844 р. р), яку очолював ксьонз Л. Сученний, Організація 1848, тощо.Хоча в 1843-1844 рр. окремі таємні товариства в Польщі зазнали погрому, боротьба за незалежність не припинялася. Ті організації, які збереглися або відновили свою діяльність, встановили тісний контакт з польською еміграцією і спільними зусиллями розпочали підготовку загальнопольського повстання, ініціатором якого було Польське демократичне товариство. Підготовка повстання велася майже на всіх польських землях. Проте незадовго до початку виступу пруська та австрійська поліція провела масові арешти і тим самим зірвала повстання на Познанщині та Галичині. Не переросли у відкрите повстання збройні виступи і в Королівстві Польському. [3.13.; 31.] Лише в Кракові 20 лютого 1861 р. розпочалося народне повстання. [3.6.; 31.] Майже одночасно з Краківським повстанням розпочалися стихійні антипоміщицькі виступи селян у Західній Галиччині. Найбільшого розмаху революційні події набули в Познанському Великому князівстві.
