Отто фон Бісмарк і його роль в утворенні Німецької імпер
1
КУРСОВА РОБОТА
Отто фон Бісмарк і його роль в утворенні Німецької імперії
- Зміст
- Вступ
- Розділ І. Значення політичної діяльності Бісмарка в процесі
- об'єднання Німеччини
- 1.1. Початок політичної діяльності Бісмарка
- 1.2. Роль Бісмарка в утворенні Північно-німецького союзу
- 1.3. Утворення Німецької імперії
- Розділ ІІ. Основні риси дипломатії Бісмарка
- 2.1. Загальна характеристика дипломатії Бісмарка
- 2.2. Специфіка дипломатії Бісмарка в період Прусських війн
- 2.3. Особливості дипломатії Бісмарка після утворення
- Німецької імперії
- Висновки
- Література
- Додатки
(Сенека).
Актуальність теми. Навесні 1815 року увага всієї Європи була прикута до Відня. Там, на засіданнях Конгресу, монархи, дипломати та міністри найбільших держав Старого Світу визначали майбутнє континенту, перекроювали кордони, готували нову систему мирних договорів. Наполеон був повалений, усіх хвилювало питання: «А що ж далі?». Імператори Росії та Австрії, що склали разом iз королем Пруссії ядро вкрай консервативного «Священного Союзу», твердо відстоювали непорушність «богом даних прав» володарів крихітних німецьких держав: курфюршеств, герцогств, графств... Щоправда, у підсумку число «міні-нiмеччин» все ж таки довелося скоротити до 33 (!). Однак факт залишався фактом: Німеччина була приречена на невизначено довгий час бути роздробленою, її народ - розділеним.
Але саме тими днями, 1 квітня 1815 року, народилася людина, якій було призначено об'єднати Німеччину і зламати систему «стримувань і противаг», розроблену у Відні. У маєтку Шенгаузен біля Магдебурга в Пруссії з'явився на світ Отто Едуард Леопольд фон Бісмарк (Otto-Eduard-Leopold, Fьrst v. Bismarck), одна з найяскравіших фігур у німецькій історії ХIХ століття [Див. дод. № 1]. «Залізний канцлер», глава уряду Пруссії, а потім єдиної Німецької імперії протягом 28 років (1862-1890 рр.), політик, який за життя став легендою, лiдер, який дивним чином сполучав у собі рідкісне почуття реального і нахабний натиск, віру в нескінченні можливості політичної та військової сили і здатність блискуче, спритно маневрувати (а коли треба - і відступати), відвертий цинізм і вікові почуття дворянської честі, Бісмарк залишив після себе величезну і складну спадщину, і дотепер по-різному оцінювану.
Саме тому дана курсова робота присвячена аналізу життя і діяльності Отто фон Бісмарка (1815-1898рр.). В ній ми спробуємо на основі попередніх оцінок діяльності канцлера переосмислити його роль в утворенні Німецької імперії. Серед державних діячів ХІХ ст., які здійснили найбільший вплив на долю Європи і світу, він займає, безперечно, одне із перших місць, як за історичним значенням своєї діяльності, так і за масштабом свого політичного і дипломатичного обдарування.
З його іменем нерозривно пов'язаний ряд найважливіших подій німецької та загальноєвропейської історії, та, перш за все, звичайно, здійснене за допомогою політики “заліза і крові” об'єднання Німеччини і утворення буржуазно-юнкерської та мілітаристської Німецької імперії.
Також варто відмітити, що Бісмарк був видатним дипломатом і вмілим воєначальником, що в повній мірі проявилося в період так званих “прусських війн” кінця 1860-х - початку 1870-х років, а також в роки подальшої дипломатичної діяльності Бісмарка. Про дипломатичний талант Бісмарка наочно свідчить і дане йому прізвисько - “залізний канцлер”.
Підхід до вивчення історичної фігури такого масштабу може бути досить різноманітним, а тому в курсовій роботі ми постараємось зробити акцент на самому Бісмарку як особистості і державному діячеві, і менше уваги приділимо тим соціально-політичним умовам Німеччини, на фоні яких відбувалось його становлення як політичного діяча і які були досить детально проаналізовані істориками багатьох країн.
На Заході, де життя і діяльність Бісмарка розглянуті, здається, у всіх деталях, існують самі різноманітні і прямо протилежні одна одній інтерпретації і оцінки його перемог і поразок, і особистість його оцінюється цілком по-різному. “Залізний канцлер” [1]; “консерватор до мозку кісток” [2]; “білий революціонер”, який створив нову Німеччину [3]; винуватець її бід в ХХ столітті, поборник миру в Європі; попередник Гітлера.
Звичайно, в даному дослідженні ми не претендуємо на нове трактування всієї діяльності Бісмарка чи оригінальну оцінку його особистості. Метою нашої курсової роботи є розгляд Отто фон Бісмарка як історичної особистості та державного діяча. Відповідно до визначеної мети роботи можна виділити наступні основні завдання, які будуть розглянуті в курсовій роботі:
1) розглянути роль Бісмарка в процесі об'єднання німецьких земель і утворення Німецької імперії;
2) охарактеризувати основні риси дипломатичної діяльності Бісмарка;
3) дати оцінку значення політики, яку здійснював Бісмарк, для подальшого військово-політичного розвитку Німеччини.
Джерела та історіографія дослідження. В процесі роботи над курсовою роботою використовувались наступні літературні джерела: монографії, присвячені історії Німецької імперії; навчальні посібники; історичні нариси та біографії Отто фон Бісмарка, а також три томи мемуарів самого Бісмарка “Думки і спогади” [4], на яких потрібно зупинитися більш детально. Загальновідомо, що до спогадів Бісмарка, як історичного джерела, потрібно відноситися досить обережно. Він наводить одні факти, замовчуючи другі; дає вибіркове трактування третім, але, незважаючи на це, його “Думки і спогади” - чудовий твір мемуарної літератури ХІХ століття і, як це було відразу відмічено, свого роду політичний заповіт Бісмарка.
В дослідженні життєвого шляху “залізного канцлера” особливе місце належить великому радянському спеціалісту по історії німецького імперіалізму А. С. Єрусалимському, який написав чудовий нарис про дипломатичну діяльність Бісмарка та опублікував на російську мову його спогади і багато цінних архівних документів. При написанні даної роботи ми опиратимемось на його книгу “Бісмарк: дипломатія і мілітаризм” [5]. Єрусалимський А. С. показав в ній дійсну масштабність особистості Бісмарка, стверджуючи, що він був “на голову вищий від оточуючих його діячів юнкерської Прусії” і краще усіх діячів своєї верстви зрозумів, в чому проявилися завдання епохи. Він проаналізував переплетіння в дипломатії Бісмарка прусських традицій ХVІІ - ХVІІІ століть і нових методів, вироблених в 50-60-ті роки ХІХ століття, охарактеризував Бісмарка як полководця і дипломата. Варто зупинитися іще на одній спеціально присвяченій Бісмарку книзі В. В. Чубинського : “Бісмарк. Політична біографія” [6], яка також була одним із головних джерел під час написання роботи. В ній автор описав життя Бісмарка з молодих років і до самої смерті, а також охарактеризував його зовнішню і внутрішню політику. Зовнішній політиці Бісмарка В. В. Чубинський приділяє більше уваги, але це є зрозумілим: загальновизнано, що цей бік діяльності німецького канцлера найбільш цікавий. В. В. Чубинський цілком вірно оцінив головні етапи діяльності Бісмарка і їх підсумки. Зображена також і історична заслуга Бісмарка - створення єдиної Німецької імперії і причини її невдач. Підкреслюється, що Бісмарк несе відповідальність за перетворення Німеччини в джерело небезпеки в Європі, а також за її агресорську діяльність.
Значний вклад у вивчення діяльності Бісмарка, зокрема його зовнішньої політики, внесли радянські історики І. С. Галкін [7], Л. І. Нарочніцька [8], Ф. А. Ротштейн [9], С. І. Оболенська [10], на праці яких ми також посилаємося в курсовій роботі. В цілому, спільне та комплексне використання даних праць дає повну картину про історичну особистість Бісмарка.
Щодо структури курсової роботи, то вона складається із вступу, основної частини (два розділи), висновків, списку використаної літератури та додатків. У першому розділі (три підрозділи) дослідження розглянуті основні моменти політичної біографії Бісмарка, а також визначена його роль в процесі об'єднання німецьких земель. У другому розділі (три підрозділи) розглянуті основні риси дипломатії Отто фон Бісмарка на різних етапах його політичної діяльності.
Розділ І. Значення політичної діяльності Бісмарка в процесі об'єднання Німеччини.
1.1. Початок політичної діяльності Бісмарка.
Коли мова йде про Бісмарка, без звернення до його родового походження не можливо обійтись. Ця людина, яка увійшла в історію як “уособлення прошарку прусських землевласників-юнкерів” [6, 8], була пов'язана насправді усім своїм корінням із тим ґрунтом, що став джерелом живлення його класу.
Отто фон Бісмарк (1815-1898) походив, із відомого, але збіднілого прусського дворянського роду. Він народився, як уже згадувалось, в невеличкому помісті Шенгаузен неподалік від Магдебургу.
Наслідуючи сімейну традицію, він повинен був стати військовим, але мати, що була родом із професорської сім'ї, не розділяла військових здібностей молодого юнкера і мріяла побачити свого сина перспективним та успішним на дипломатичній роботі [11, 6].
Очевидно, під її впливом молодий Бісмарк, спочатку закінчив школу, а згодом, вивчивши правознавство в Геттінгенському та Берлінському університетах, почав робити спроби влаштуватися до дипломатичного відомства. Через відсутність необхідних зв'язків Бісмарк був змушений добиватися своєї цілі складнішим шляхом: він став чиновником судового, а пізніше адміністративного відомства. Проте ця робота була нетривалою, і Бісмарк виніс із цього досвіду стійку відразу до бюрократичної роботи. Незабаром Бісмарк залишив посаду і перебрався у володіння, де став управляти батьківським помістям і в цьому плані добився значних успіхів. Про цей період свого життя Бісмарк пише так: “Я розраховував жити і померти на селі, досягнувши успіхів в сільському хазяйстві або, можливо, відзначившись на війні, якщо б вона розпочалась” [4, 10].
Основні риси його майбутнього образу - і, перш за все “презирство до людських ілюзій, величезна воля, нерозбірливість в засобах для досягнення поставленої цілі і насамкінець, фізична витривалість” - сформувались уже в той час [5, 22].
Але сільське життя стало надокучати Бісмарку. Істинний переворот відбувся під впливом історичних подій. Перші три десятки років його життя були, по суті, лише вступом до того моменту, коли “на зміну сільському хазяїну повинен був прийти політик, на зміну приватній особі - особистість історична” [6, 20]. Цей момент настав в кінці 40-х років.
Бісмарка зробила політиком революція 1848 року. Якщо до цього часу його можна було рахувати людиною, яка не визначилась із життєвою позицією та діяла швидше під впливом спадкових традицій і настроїв, ніж продуманими переконаннями, то в революційні роки народився новий Бісмарк. Цей Бісмарк не просто придержувався певних поглядів - “він доводив їх до логічного завершення і виголошував їх з такою безстрашністю та одкровенням, які шокували його однодумців, але передвіщали появу діяча великого масштабу, вільного від паралізуючих волю коливань та нерішучості” [6, 63].
Уже в період революції 1848 року в Бісмарка в повній мірі виявились ті риси, котрі в майбутньому стали найбільш характерними для його діяльності: впевненість у власних силах, ненависть до демократичного руху, презирство до “парламентського пустослів'я”, уміння досить точно оцінити сили противника. Вже в той час головним аргументом для нього була сила: в ній він бачив “альфу і омегу будь-якого політичного та дипломатичного успіху” [5, 24]. Дещо пізніше він заявляв: “Німецьке питання не може бути вирішене в парламентах, а лише дипломатією і на полі битви” [4, 58].
Якщо його погляди на роль сили, як вирішального аргументу в політичній та дипломатичній боротьбі, сформувались ще в період революції 1848 року, то розуміння ролі сили в об'єднані Німеччини під гегемонією Пруссії прийшло пізніше. Німеччина була розділена на ряд дрібних держав і князівств. Серед десятка дрібних держав, головну роль відігравала Австрія, тоді як Пруссія повинна була задовольнятися більш скромним положенням. В 1948 році Бісмарк не планував про те, щоб одна Пруссія взяла на себе місію об'єднання Німеччини і витіснила Австрію. Проте кінцеве і ясне розуміння шляхів об'єднання Німеччини під гегемонією Пруссії за рахунок витіснення переважаючого впливу Австрії прийшло після того, як йому, на кінець то, вдалось влаштуватись на дипломатичну роботу [12, 78].
Політична кар'єра Бісмарка розпочалась в травні 1851 року, коли Бісмарк отримав призначення на посаду спочатку радника, а згодом посланця Прусcії при Союзному сеймі у Франкфурті-на-Майні. Він виявився підходящим кандидатом на цю посаду [13, 9].
“Будучи на голову вищим від оточуючих його політичних діячів юнкерської Прусії того часу” [5, 26], Бісмарк зрозумів історичну невідворотність об'єднання Німеччини. Щоб зберегти і розширити панування прусcької монархії та землевласників-дворян, потрібно було, задовольнити інтереси німецької буржуазії в питанні про об'єднання Німеччини, змусити її відмовитися від претензій на самостійну політичну роль і управління. Спираючись на армію і всю систему прусcького мілітаризму, Бісмарк прийнявся до справи. Він зрозумів, що в ході боротьби за гегемонію над німецькими державами воєнного зіткнення між Прусією та Австрією не уникнути. Зрозумівши це, Бісмарк став настійливо і послідовно підготовлювати зіткнення, яке повинно було стати одним із існуючих етапів на шляху до об'єднання Німеччини на юнкерсько-династичній основі, під верховенством Прусії. Згідно твердження Єрусалимського А. С.: “Бісмарк готувався до ролі не лише могильщика, але і душеприкажчика половинчатої революції 1848 року” [5, 27].
Поставивши перед собою це завдання, Бісмарк разом з тим зрозумів, яке значення для його вирішення має міжнародне політичне становище. Для створення найбільш сприятливих міжнародних умов і була направлена його діяльність як політика і дипломата.
1.1. 1.2. Роль Бісмарка в утворенні Північно-німецького союзу.
Призначення Бісмарка на посаду міністра-президента та міністра іноземних справ офіційно відбулось на початку листопада 1862 року. З цього моменту він на протязі 28 років керував політикою Пруcсії, а згодом Німецької імперії [14, 17].
В одній із перших офіційних промов він виголосив знамениті, безліч разів цитовані з того часу слова: “… не промовами та постановами більшості вирішуються великі питання часу …, а залізом і кров'ю” [15, 23].
Разом з тим лиховісні слова, як згодом виявилось, дійсно стали програмою: політика Бісмарка в наступні роки цілком відповідала виголошеному тезису. “Політика заліза і крові”, “залізний канцлер” - усі ці укоріненні в політичній і історичній літературі і назавжди поєднанні з образом Бісмарка поняття беруть свій початок від власних слів щойно призначеного міністра.
Данія стала першою жертвою “бісмаркової” політики. Розпочинаючи війну Пруcсії проти Данії (1864р.), Бісмарк хотів зруйнувати майбутнє перетворення герцогств Гольштейну і Шлезвігу в самостійні держави в складі Німецького союзу. В цій війні він хотів випробувати силу прусcької армії після її реорганізації та збільшення кількості. Він хотів, нарешті, здійснити перший етап на шляху до об'єднання Німеччини під верховенством Пруссії.
Момент для удару по Данії був вибраний дуже вдало. Австрія, не бажаючи щоб Пруссія одна скористалася лаврами військового успіху, змушена була до неї приєднатися. Заручившись нейтралітетом Франції, Пруссія напала на Данію, яка була швидко розгромлена. Великі європейські держави, в особі Англії, Франції та Росії, виявились безсилими завадити краху проіснувавшому чотири століття і визнаному міжнародним договором зв'язку Шлезвіга та Гольштейна із Данією. Особистий престиж Бісмарка піднявся як в очах іноземців, так і в власній країні. Особливо ним був задоволений король. В листі до Бісмарка він писав: “За чотири роки, які стекли з тих пір, як я Вас поставив на чолі уряду, Прусія зайняла положення, гідне її історії і обіцяюче їй в подальшому щасливе і славетне майбутнє” [4, 18-19].
Доля відторгнутих від Данії герцогств ще не була до кінця вирішена. Її вирішення залежало тепер уже, головним чином, від розвитку відносин між Прусією та Австрією. Від нього ж, як показало найближче майбутнє, залежав хід справ в Німеччині в цілому і в Прусії зокрема.
Прусський мілітаризм продемонстрував у війні з Данією свою зростаючу могутність, після чого бісмаркова дипломатія направила свої зусилля на те, щоб результати перемоги перетворити на привід для нового військового конфлікту - на цей раз зі своїм тимчасовим союзником і постійним суперником в німецьких справах - Австрією. Приводом стало спільне управління відторгнутих від Данії двох німецьких провінцій - Шлезвігом та Гольштейном. Таке спільне управління стало постійним джерелом протиріч між Прусією та Австрією і приховувало в собі можливість військового зіткнення, що і входило в розрахунки Бісмарка.
Позиція нейтралітету, зайнята царською Росією в зв'язку з війною Прусії та Австрії проти Данії, укріпила Бісмарка в розумінні того, як важливо для Прусії підтримувати добрі стосунки із східною сусідкою. Добрі стосунки з Росією були необхідні і для здійснення наступного етапу об'єднання Німеччини, а саме для проведення війни проти Австрії, фактично із-за питання про те, кому бути гегемоном в Німеччині.
Датську війну від війни австро-прусської відділяли всього лише два роки - термін досить невеликий. Мала війна, в якій обидві держави виступили в якості союзників, виявилась прелюдією до великої війни між ними, більше того, стала приводом до неї. “Вже сучасники тих подій зрозуміли, - пише Чубинський В. В. у своїй монографії про Бісмарка, - що в першому військовому конфлікті в зародку знаходився інший. І нема по суті нічого важкого в тому, щоб відтворити етап за етапом фатальний процес, що призвів і не міг не привести до війни 1866 року” [6, 172].
Літом 1866 року розпочалась війна між Австрією та Прусією. Прусські війська, які були краще озброєні та підготовлені до війни, вщент розбили австрійців в битві при Садовій [16, 371].
Найважливішим підсумком австро-прусської війни було цілковите відсторонення Австрії від німецьких справ, забезпечення вирішального впливу Пруссії на північно-німецькі держави шляхом створення Північно- німецького союзу, анексії Шлезвіга - Гольштейну та приєднання до Пруссії трьох держав - Ганноверу, Гессен-Кастель, Нассау, а також вільного міста Франкфурта-на-Майні. Під іменем Північно-німецького союзу в Центральній Європі виникла, по суті, нова держава. З цього приводу Бісмарк писав в своїх мемуарах: “… я виходив з того, що єдина Німеччина - лише питання часу і що Північно-німецький союз лише перший етап на шляху до його вирішення” [4, 51].
Лінія на об'єднання Німеччини згори під верховенством Прусії добилася значного, хоча ще і не кінцевого успіху. На початку 60-х років в Німеччині склалась ситуація, коли вирішення одного із найважливіших завдань буржуазного перевтілення - створення єдиної національної держави - стало невідворотним. І в цей момент консервативний юнкер Бісмарк, уособлюючи в собі і історичну необхідність, і певні соціальні сили, взявся за втілення буржуазного завдання об'єднання держави. Він реалізовував національні сподівання буржуазії і тим самим рятував основи існуючого устрою, перетягував на свою сторону - на сторону монархії, воєнщини, найвищої бюрократії, юнкерства - великі буржуазні кола. Вони змушені були за задоволення своїх національних сподівань заплатити відмовою від ліберальних ілюзій [17, 5].
