Назва партії | Як передбачала рішення аграрного питання | Якою бачила долю України | Які використовувала методи боротьби | |
Українська соціал-демократична партія | Націоналізація землі і передача її в користування селянам за плату. Важливе місце відводилося просвіті селян та їх організації у спілки | Втілення ідей соціалізму, незалежна й соборна Україна | - селянські страйки; широка видавнича робота | |
Національно-демократична партія | Викуп великих земельних володінь і наділення селян землею | Ідея незалежності розглядалася як дуже віддалена перспектива. Центральне місце у програмі партії займала автономістська ідея як найбільш реальна вимога тогочасної політики | - створення власної інституційної бази на повітовому та громадському рівнях, тісне переплетення партійної організації з мережею культурно-просвітніх та економічних товариств; зосередження у своїх руках основних засобів інформації; відкриття закордонних пресових бюро і надання українській справі міжнародного звучання | |
Українська соціал-демократична робоча партія | Конфіскація усіх земель, включаючи поміщицькі, та передача їх органам місцевого самоврядування (муніципалізація землі) | Широка національно-територіальна автономія України | - агітаційно-пропагандистська робота під час виборів та засідань Державної Думи | |
Українська народна партія | Передача усієї землі в український земельний фонд шляхом націоналізації | Українське самостійництво на радикалістських засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідомлення трагічної долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвитку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними політичними засобами | - страйки та збройні повстання; революційна пропаганда (видання брошур, листовок) | |
Революційна українська партія | Два етапи у вирішенні земельного питання - буржуазно-демократичний та соціалістичний. Складовою частиною була концепція політичної організації селянства, що визначала форми його боротьби, серед яких основним вважався страйк. Важлива роль відводилася висвітленню питань власності на землю селян та громади. | Широка національно-територіальна автономія Україні, яка повинна була стати рівноправною складовою частиною реформованої федеративної держави | - активна революційна пропаганда серед селян; широка видавнича робота | |
Українська демократично-радикальна партія | Розв'язання аграрного питання шляхом відчуження земель, в тому числі й великих приватновласницьких угідь. Визначення шляху передачі землі селянам як муніципалізація. Реформістське вирішення аграрного питання і пристосування сільського господарства до ринкових умов розвитку країни | Україна мала здобути в рамках конституції Росії широку автономію | - для пропаганди ідеї автономії широко використовували трибуни різних з'їздів, пресу, міські думи і земства, громадські організації; члени партії брали участь у підготовці численних петицій проти переслідування української мови, в депутаціях до органів влади, в обговоренні українського питання в міських думах і земствах; видання щотижневиків "Рідний край" та газети "Громадська думка" | |
Українська партія соціалістів-революціонерів | Націоналізація землі та активний розвиток кооперації та сільськогосподарської освіти як запоруки поліпшення економічного становища селян і, особливо, національне виховання селян | Незалежна Україна з республікансько-демократичною формою правління без президента | - виступаючи за легальні методи боротьби з Гетьманатом, використовувала для цього звернення, меморандуми, входила до міжпартійної організації УНС.; перебуваючи у підпіллі, застосовувала радикальніші методи: при ЦК створила Бойовий відділ, організовувала революційні комітети та повстанські штаби, визнавала доцільність терору |
Цілі | Результати дій | Значення | ||
Український рух | Ліквідація антинародного самодержавства, проголошення в країні загальнолюдських прав і свобод, скасування будь-яких національних привілеїв і встановлення рівноправності всіх народів, вільного розвитку української мови в культури, безперешкодного навчання українською мовою в школах, права вільного користування нею в судах та інших адміністративних установах, заснування культурно-освітніх гуртків і товариств, видання літератури, газет і журналів українською мовою. | Пожвавлення діяльності національних партій, які видавали свої газети, журнали. Перекладено і видано у Львові українською мовою марксистські праці і лідерів міжнародної соціал-демократії: А. Бабеля, П. Лафата; пересилались через кордон також праці К. Маркса і Ф. Енгельса. Законом від 21 листопада 1905 p. було дозволено видавати літературу національними мовами, випускати газети й журнали, створювати культурно-освітні товариства, відкривати національні театри. | Піднесення національної самосвідомості українського народу, послаблення самодержавства | |
Селянський рух | Перерозподіл землі | Столипінська аграрна реформа у сільському господарстві України | Значно збільшилася кількість так званих куркульських, а фактично фермерських господарств. Селяни масово виходили з общини, утворюючи власні відруби, тобто середні або великі господарства. | |
Виступи в армії | Радикальне поліпшення свого становища | Армія перестала бути надійною опорою самодержавства | Розвиток національно-визвольного руху на Україні |
Мета реформи | Основний зміст реформи | Результати | ||
Аграрна реформа 1861 р. | Зміцнення монархічної влади за збереження панування на селі її опори - поміщиків | - було запроваджено загальноросійську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості; кругова порука; загальна відповідальність за сплату податків; способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх "дарчими ділянками". Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське, Бездненське повстання та Кам'янсько-Слобідське заворушення. | - соціальна диференціація селян; збереження поміщицького землеволодіння; тимчасово зобов'язаний стан; викупна операція; зниження купівельної спроможності селян; обмеження самоврядування і правового статусу селян; прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів - від 1 до З десятин на душу. | |
Реформа П.А. Столипіна | Перерозподіл сільської земельної площі в імперії та на підвищення продуктивності сільського господарства. Допомагаючи заможному селянству, мала на меті - створити з нього нову соціальну підпору для режиму | - скасувалися обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність; селянин мав також право вимагати виділення землі в одному масиві - "відрубі", до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. "хутір"; селяни користувалися з допомоги Селянського поземельного банку, який кредитував їм купівлю землі і допомагав творити хутірні і відрубні (польовий наділ без садиби) господарства; останнім актом Столипінської реформи був закон 29.5 (11.6.) 1911 про землеустрій, який встановлював порядок праці землевпорядних комісій (губернських, повітових і волосних, створених ще указом від 4 (17) березня 1906 року); щоб зменшити аграрне перенаселення, Столипін підтримував еміграцію селян за Урал | - спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства; збільшення найдрібніших і великих сільських господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст; невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року. |
Які плани мали воюючі сторони відносно України | Як українські партії ставилися до війни? | Як розгорталися воєнні дії в Україні? | |
- німецькі юнкери і буржуазія розглядали Україну як плацдарм для просування на схід і як майбутню колонію. Населення України мало стати рабами німецьких панів; Австро-Угорщина намагалася зберегти своє панування на західноукраїнських землях (Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття), а також завоювати Волинь і Поділля; участь у війні відповідала інтересам панівних класів Росії, їх політичним партіям. Імперіалісти Росії мріяли про Галичину, Буковину, Закарпаття, прагнули підкорити країни Близького Сходу, захопити протоки з Чорного моря в Середземне; поділена між двома головними противниками, Україна з самого початку війни зазнала великих руйнувань. Майже 4,5 млн. українців воювали у складі російської армії, 250 тисяч - у складі австрійської. | - Державна Дума, міські думи та земські збори ухвалили резолюції на підтримку російського уряду, висловлювали рішучість вести війну до повної перемоги; шовіністична хвиля охопила різні політичні партії та різні верстви населення України; київське духовенство відслужило літургію та організувало багатотисячну маніфестацію на підтримку царського уряду, а також збір коштів на користь жертв війни; війну підтримали студентство, молодь, інтелігенція; а серед партій - ТУП, частина УСДРП (на чолі з С.Петлюрою) та ін.; місцеві газети, в тому числі й українська буржуазно-ліберальна "Рада", підтримували уряд у війні. Українська буржуазія, чиновники, буржуазно-ліберальні організації асигнували на війну сотні тисяч карбованців; лише деякі українські соціал-демократичні організації (зокрема, Катеринославська, за участю В. Винниченка) виступали з гаслами: "Геть війну! Хай живе автономія України!" і проводили антивоєнну пропаганду серед робітників. | У роки війни український національний рух зазнав жорстоких переслідувань реакційних сил. Царизм планував, завоювавши Галичину, остаточно знищити український національний рух. Однак більша частина галицького громадянства підтримала Австро-Угорщину проти царської Росії. Отже, на початку військових дій український національний рух розколовся. У Львові в серпні 1914 р. засновано Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким, яка закликала українців захищати конституційний лад Австрійської держави. Український січовий союз (створений у 1912 р.) формував військові підрозділи для допомоги австрійській армії. Коли в серпні-вересні 1914 р. російські війська зайняли частину Західної Галичини і майже всю Буковину, українські селяни і робітники радісно зустрічали російські війська. Відступаючи, австрійські та угорські війська жорстоко розправилися з тими, хто підозрювався у проросійських симпатіях. Сотні українців було страчено, 30 тис. інтерновано і відправлено до концтаборів. У так званій Галицькій битві австрійці втратили сотні тисяч убитими, пораненими, полоненими. Значну частку їх становили українці. Там саме, в Карпатах, 1914 р. бойове хрещення одержав загін Січових стрільців (у складі австро-угорської армії). Водночас природне прагнення населення Галичини, Буковини до возз'єднання з Наддніпрянською Україною зіштовхнулося з реакційною поведінкою російських властей. У Галичині та Буковині були створені генерал-губернаторства на чолі з чорносотенним графом Ю. Бобринським, генералом Треповим, відомими своїми антиукраїнськими настроями. Російська окупаційна влада жорстоко придушувала українське громадсько-політичне життя, зокрема, "Просвіту", Наукове товариство ім. Шевченка, бібліотеки, музеї, редакції українських газет і журналів, натомість відкривала польські школи. Тисячі українців виселили на Схід, лише через київські тюрми пройшло понад 12 тис. осіб. Перемога і панівне становище Росії в Галичині тривали недовго, військове відомство не підготувалося до нових битв. Німецькі та австрійські війська повернули втрачені території. -До осені 1915 р. російські війська залишили землі Литви, Польщі, частину Латвії та Білорусії. Східна Галичина, Північна Буковина, частина Волині знов опинились під німецько-австрійською окупацією. Галичанам залишились надії на створення територіально-національної автономії в межах Австро-Угорщини. На це була спрямована діяльність Головної Української Ради, а також Загальної Української Ради, заснованої у Відні під час російської окупації Галичини. Хід війни поступово охолодив урочистий настрій панівних класів Росії. Війна затягувалась, патріотичне піднесення розвіялося. Все очевиднішою ставала безглуздість війни. В1916 р. наслідком наступу російських військ (відомий брусилівський прорив) стало визволення від австрійських військ Буковини і Південної Галичини.23 жовтня, коли була проголошена самостійність Польщі, Галичина отримала широку автономію без поділу земель на польські й українські. Фактично це означало повну владу поляків над галицькими українцями. В Україні протягом першого року війни відбулося понад 100 страйків, в яких брало участь до 13 тис. осіб. Страйки охопили Катеринослав, Харків, Миколаїв. Керівництво ними на крупних заводах здійснювали підпільні соціалістичні організації. Мали місце повстання в армії. В листопаді 1916 р. в Кременчуці на розподільному пункті спалахнуло повстання. Під впливом агітаційно-пропагандистської роботи соціалістів селяни відмовлялися йти в армію. Отже, армія революціонізувалася і переставала бути опорою царського уряду. Із захисника царизму вона перетворилася на революційну силу. Посилився революційний рух селянства, часто ним керували солдати та матроси, що повернулися з фронту. Вже на січень 1917 р. склалася революційна ситуація, яка відразу переросла в Лютневу революцію. |
1. Бойко О.Д. Історія України. - К., 1999
2. Брегеда А.Ю. - Основи політології - К., КНЕУ 2000р.
3. Гавриленко А. - "Що обґєднує лівих і правих" - Вечірній Київ - 3 березня - 1999р.
4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К., 1992
5. Гупан Н.М., Пометун О.І., Фрейман Г.О. Новітня історія України: Підручник для 11-го кл. - К.: А.С.К., 2007
6. Декларація про державний суверенітет, 16 липня 1990 р. // Голос України. - 1990.
7. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України, 30 квітня 2002 р. // Уряд. кур'єр. - 2002. - 4 черв. - С.5-12.
8. Конституція України. - К., 1996.
9. Майборода С.О. - "Політичний простір України" - Вітчизна - №1-2 - 1998р.
10. Політична історія України ХХ ст. В 6 т. - К., 2002 - 2003.
11. Українське суспільство: моніторинг - 2000 р. Інформаційно-аналітичні матеріали. / за ред. В.М. Ворони, А.О. Ручки. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2000. - 390 с.
12. Ющенко В.А. Виступи, заяви, матеріали зустрічей Президента України / Інтернет сайти: www.уuszchenko.com.ua; www.pravda.ua; www.president.gov.ua.
