Найбільш успішно в 1941 році діяв підводний човен Д-3 під командуванням капітан-лейтенанта Ф.В.Константинова. В бойових походах у вересні-жовтні він потопив 4 ворожих транспорти і ще одне судно в листопаді. Цей човен першим на Північному флоті був нагороджений орденом Червоного Знамені, а 3 квітня 1942 року отримав звання гвардійського.
Разом з торпедами підводні човни використовували мінну збою, а також артилерію. Найбільш потужну артилерію (дві 100-мм і дві 45-мм гармати) мали підводні човни типу "К". Першим на Північному флоті успішно застосував її 12 вересня човен К-2 яким командував капітан 3-го рангу В.П.Уткін. Він виявив транспорт, що йшов без охорони і потопив його.
Човен М-171, що здійснив вій 15-й бойовий похід, 23 травня 1942 року потопив ворожий транспорт, але був виявлений. Протягом 6 годин переслідував його, скинувши 102 глибинні бомби. Але човну вдалось врятуватись. В 1941-1942 роках підводні човни Північного флоту потопили 77 транспортів і 27 кораблів противника, що склало приблизно 60 % вантажів втрачених ним на північному морському театрі.
Північний флот активно залучався до захисту союзницьких конвоїв. Союзницькі конвої формувались в портах Шотландії і Ісландії, а пунктами розвантаження транспортів були Мурманськ і Архангельськ. В конвой як правило входило 15-20 кораблів охорони.
З початку 1942 року інтенсивність руху конвоїв зросла і розміри конвоїв збільшились ( в квітні в середньому - 20, в травні - 30, в вересні - 40 транспортів).
Починаючи з конвою PQ-12, що вийшов з Ісландії 1 березня, безпека кожної пари конвоїв (що йшов в СРСР і повертався в Ісландію) забезпечувалась шляхом спеціальної операції яку проводив флот Ісландії і Радянський Північний флот. Північний флот посилював охорону конвоїв починаючи з меридіану 20°00 (Тромсе), розгортаючи підводні човни для перехоплення важких надводних кораблів.
Перші спільні комбіновані атаки різнорідних сил протягом п'яти днів німці наносили по конвою PQ-15, який вийшов 26 квітня з Ісландії в складі 25 транспортів. Зі складу конвою німцям вдалось потопити 4 транспорти. Відбулись чисельні бої в результаті яких бойові кораблі обох сторін отримали ушкодження.
Черговий конвой PQ-16 (34 транспорти, в тому числі 5 радянських) вийшли з Ісландії 21 травня 1942 року. Протягом шести діб на нього здійснювались атаки літаків і підводних човнів, в результаті було втрачено 7 судів. З 26 травня по 2 червня Північний флот провів операцію по захисту конвоїв, використавши при цьому 67 різноманітних бойових кораблів і більше 250 літаків. В ході операцій ескадрені міноносці і вартові кораблі посилювали безпосередню охорону конвою, підводні човни діяли на шляху руху великих кораблів противника, бомбардувальна авіація наносила удари по його аеродромах і базах, а винищувачі прикривали конвой з повітря при підході їх до берега і в місцях стоянок. Авіація флоту за цей час здійснила більше 2 тис. вилетів. В результаті даний конвой не мав втрат.
27 червня з Ісландії вийшов конвой PQ-17 в складі 35 транспортів, 2 танкерів і 24 кораблів безпосередньої охорони. На його суднах знаходилось 297 літаків, 594 танка, 4246 вантажних автомашин, 156 тонн різноманітних вантажів. Щоб забезпечити конвой від нападу надводних кораблів був виділений загін найближчого прикриття ( крейсери і 3 ескадрених міноносця) і сили далекого прикриття ( 2 лінійних корабля, авіаносець, 3 крейсера, 14 ескадрених міноносця). На виходах з баз і шхер Північної Норвегії було розгорнуто 14 підводних човнів, в тому числі 5 радянських. На аеродромах Кольського півострова Радянське командування зосередило 287 бойових літаків і 191 винищувачів, 69 бомбардувальників і 27 літаків розвідки.
Цих сил було цілком достатньо для забезпечення успішного переходу конвою з мінімальними втратами. Однак англійське адміралтейство вважало потоплення німецького лінійного корабля "Тірпіц" важливіше безпеки конвою. Адміралтейство планувало відволікти великі підводні кораблі, особливо "Тірпіц", вивести їх подалі від бази і знищити. Вказані обставини і визначили трагічну долю конвою PQ-17.
З 1 липня 1942 року протягом чотирьох діб підводні човни , бомбардувальники і торпедоносці ворога переслідували конвой, але всі атаки успішно відбивались. 4 липня німецькому підводному човну вдалось потопити перший транспорт. Чотири транспорти отримали ушкодження від влучання авіаційних торпед. Англійське командування 4 липня дало наказ конвою розсіятись і самостійно слідувати в радянські порти, а крейсерам прикриття і кораблям безпосередньої охорони на повній швидкості відійти на захід на з`єднання з лінійними силами.
Ескадра на чолі з "Тірпіцем" дійсно виходила в море, але скоро повернулась на свої бази. 5 липня о 18 годині на північ о.Інгей її виявив і атакував радянський підводний човен "К-21" під командуванням М.А.Луніна. Інформація про це, направлена командуванням Північного флоту, була перехоплена і розшифрована противником. Вважаючи, що його наміри розкриті і прагнучи не ризикувати великими надводними кораблями, німецьке командування дало наказ ескадрі лі повертатися в норвезькі шхери.
Невеликі групи і поодинокі транспорти виявились беззахисними і стали жертвами атак німецьких літаків і підводних човнів. На пошук і прикриття транспортів командування флоту направило майже всі кораблі і авіацію. Але це було вже марно, з того моменту, коли конвой розпався він втратив 21 транспорт. Тільки 11 судам вдалось дійти до радянських портів. 24 втомлених судна вантажем біля 143 тис. тон забрали з собою 3350 автомашин, 430 танків, 210 бомбардувальників і біля 100 тис. тон різноманітних вантажів.
Після розгрому конвою РQ - 17,чергові конвої в Радянський Союз були затримані. На початку вересня після довгих вагань з Ісландії був направлений конвой РQ-18 у складі 40 транспортів. Окрім безпосередньої охорони, він мав потужне ближнє прикриття - крейсер і 16 ескадрених міноносців. Вперше в його склад був включений авіаносець. Як і раніше Північний флот виділив для забезпечення конвою майже всі кораблі і біля 300 літаків. На аеродроми в район Кольської затоки прибули також з Великобританії 24 торпедоносця.
Гітлерівське командування направило проти конвою РQ-18 підводні човни, більше 300 літаків (в тому числі 92 торпедоносця і 133 бомбардувальника). Першими 12 вересня почали атакувати підводні човни. На другий день почались масові нальоти торпедоносців. Німцям вдалось потопити 13 транспортів (10-авіацією і 3-підводними човнами). Значні втрати зазнав і противник - 4 підводні човни і 41 літак. Радянська авіація знищила біля 20 літаків на аеродромах. Англійське командування вважало, що операція проведена вдало, але все ж відправка чергового конвою була відкладена.
Отже, в 1941-1942 роках Північному флоту довелось виконувати різноманітні операції, але провідне місце серед них займала боротьба на морських комунікаціях і захист конвоїв союзників.
Говорячи про діяльність Радянського Військово - Морського флоту у Великій Вітчизняній війні потрібно сказати і про дії, які вели окремі флотилії. Раніше вже говорилось про важливу роль, яку відіграла Ладозька військова флотилія у взаємодії з Балтійським флотом.
Пінська флотилія у зв'язку з загальним відступом радянських військ на схід 11 липня 1941 року розділена на три загони кораблів: Березенський і Прип'ятський, які взаємодіяли з військами південного крила Західного флоту і Дніпровський загін, який діяв спільно з військами Південно - Західного флоту.
В серпні зі складу флотилії був виділений загін кораблів і направлений на р. Десну. Флотилія брала участь в обороні Києва до 19 вересня 1941 року. виконавши завдання, моряки зірвали кораблі і створили два загони морської піхоти, прикривали відступ військ 37-ї армії з міста.
Дунайська флотилія до 20 липня вела бої на Дунаї, після чого відійшла на р. Південний Буг, де брала участь в бойових діях до середини серпня 1941р., а потім в нижній течії Дніпра до 25 вересня. В середині жовтня 1941р. вона відійшла в Керченську протоку і приєдналась до Азовської флотилії. Восени з її складу для бойових дій на р. Дон був виділений окремий загін кораблів і літом 1942р. флотилія направила загін кораблів на р. Кубань.
Восени 1941р. була створена Волзька флотилія, яка спочатку мала завдання готувати бойові кораблі для військових дій на інших ріках і озерах. Але літом 1942р. вона сама стала діючою, вступивши в боротьби з ворогами на середній і нижній течії Волги.
Створені флотилії мали в своєму складі переважно бронекатери, катери - тральщики і канонерські човни, переобладнані з судів річних пароплавів. Загалом в складі озерних і річних флотилій під час війни діяло більше 2 тис. бойових кораблів, катерів і допоміжних судів.
Основним змістом бойових дій флотилії була підтримка сухопутних військ, забезпечення переправи власних військ і боротьби з переправами противника. Велике значення мала артилерійська підтримка сухопутних військ при обороні міст( Ізмаїл, Київ, Херсон, Ростов, Сталінград). Для Волзької флотилії з вересня по грудень 1942р. перевезення військ і вантажів в Сталінград було головним завданням. В період оборони бойові кораблі і допоміжні судна перевезли в Сталінград більше 62 тис. бійців і командирів і більше 15 тис. т. вантажів, біля 500 автомашин. Волзька флотилія також вирішувала завдання протимінної і протиповітряної оборони річної комунікації. В липні - жовтні 1942р. по нижній Волзі було перевезено більше 2 млн. т. нафти і нафтопродуктів. Отже, перших два роки війни виявились найважливішими для Військово-Морського флоту, як і загалом для Радянської Армії. Період, що в радянській історіографії має назву - стратегічної оборони, став часом найзапекліших боїв та найбільших втрат Військово - Морського флоту. Не дивлячись на запеклу боротьбу на всіх морських театрах Військово - Морський флот, як і інші радянські війська був змушений вести оборонні, відступні бої.
3. Військово-морські сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років
Не дивлячись на втрату Чорноморським флотом в 1942 році основних баз і перебазування на погано обладнані для великих кораблів порти Туапсе, Поті і Батумі, район бойових дій Чорноморського флоту як і раніше охоплював все Чорне море. Чорноморський флот на початок 1943 року мав в своєму складі 1 лінійний корабель, 4 крейсери, лідер, 7 ескадрених міноносців, 2 вартових корабля, 3 канонерських човна, 31 тральщик, 67 торпедних катерів, 29 підводних човнів. Військово - повітряні сили флоту нараховували 280 бойових літаків.
Головним завданням всіх сил Чорноморського флоту була всебічна підтримка радянських військ у наступі, велике значення в цьому відводилась висадкам морських десантів, підтримка їх вогнем корабельної артилерії, забезпечення всім необхідним. Важливим було також продовжувати інтенсивну боротьбу на морських комунікаціях противника, перешкоджаючи його військовим перевезенням, наносити удари по кораблям в портах, по приморських флангах його сухопутних сил.
Масштабною операцією Чорноморського флоту була десантна операція проведена в лютому 1943р. в районі Північно - Кавказького фронту в розгромі новоросійського угрупування противника і звільнення міста і порту Новоросійськ. В даній операції взяли участь основні сили флоту: гвардійські крейсери "Красний Кавказ" і "Красний Крим", лідер міноносців "Харків", есмінці "Безпощадний", "Сообразительний", "Железняков" і " Бойкий", канонерські човни "Красная Грузия", "Красная Абхазия", "Красний Аджаристан". Разом з великими кораблями флоту в десантній операції діяли тральщики, торпедні і вартові кораблі. До складу десанту входили стрілецькі з'єднання, танкові, артилерійські і мінометні частини. В підтримці десанту разом з корабельною артилерією брала участь і берегова артилерія. При десантуванні на західному узбережжі Цемеської бухти, в районі Станічки, особливо відзначився 4-й дивізіон вартових катерів під командуванням старшого лейтенанта М.І.Сінягіна. При підтримці флоту і артилерії Новоросійської військово-морської бази катери несподівано висадили десант і забезпечили захоплення важливого плацдарму. Після висадки десанту противник посилив дії своїх торпедних катерів в цьому районі, намагаючись перервати постачання десантників морем. Розпочались численні і напружені бої радянських торпедних катерів варти з ворожими лагерями. Вартові катера і морські полювальники, сейнери і мотоботи в умовах запеклої боротьби з німецькою береговою артилерією, авіацією і торпедними катерами, а також за умов великої мінної небезпеки більше 7 місяців безперервно постачала всім необхідним армійські частини, що закріпились на плацдармі, підтримували їх артилерійським вогнем, вивозили поранених.
Кораблі Чорноморського флоту доставили 78,5 тис. бійців, біля 600 гармат і мінометів, десятки тисяч тон боєприпасів, продовольства і спорядження.
Вдало діяли легкі сили Чорноморського флоту при визволені Новоросійська. Стрімкою атакою торпедні катери зруйнували загородження ворога при вході у порт, а потім висадили три великих десанти безпосередньо на його причали. Ці десанти відіграли вирішальну роль в дезорганізації німецької оборони. Вони несподіваним ударом захопили найважливіші опорні пункти противника і допомогли військам Червоної Армії, що наступила з суші, звільнити місто. Подальшою висадкою десантів на фронтах відступаючих з Тамані німців Чорноморський флот і відновлена в квітні 1943 року Азовська військова флотилія полегшили сухопутним військам спочатку ліквідацію Таманського плацдарму противника а потім вихід до Керченської протоки.
Під час боїв за Новоросійськ радянські війська розгромили 73-ю піхотну, 4-у і 101-у гірничо-стрілецьку дивізію румун, 16-у і 18-у команди морської піхоти німців.
Велику допомогу надав восени 1943 року Чорноморський Флот і Азовська військова флотилія військам Північно - Кавказького фронту в захоплені плацдармів в Криму. Для проведення десантної операції на Керченському півострові було виділено 17 бронекатерів, 25 торпедних катерів, 40 вартових катерів, 29 катерів - тральщиків і до 200 дрібних транспортних судів. Крім того в операції брали участь військово - повітряні сили флоту.
Готуючи наступ проти кримського угрупування Ставка В.Г. вирішила нанести по ній удари з півночі і сходу військами 4-го Українського і Північно - Кавказьких фронтів. Північно - Кавказький фронт повинен був форсувати Керченського протоку з півночі і півдня від Керчі, заволодіти містом і портом і забезпечити переправу через протоку, розвивати удар на захід з метою очищення від противника Керченського півострова.
Керченська група військ німців складалась з 5-го армійського корпусу 17-ї армії і мала в своєму складі 98-у німецьку піхотну девізію, 3-ю гірничо - стрілецьку і 6-у кавалерійську румунські дивізії, окрему бойову групу чисельністю до 85 тис. військ, 175 гармат, до 50 мінометів, 23 батареї зенітної артилерії і одну танкову групу ( до 40-60 танків). До дії на керченському напрямку противник залучав до 70% авіації, що знаходилась в Криму.
Створена під час операції "керченська переправа", очолювала командуючим Азовської флотилії контр - адмірал С.Т.Горенковим, забезпечувала безперервне постачання Окремої Приморської армії, сформованої з переправлених на півострів частин і з'єднань. У важких умовах боротьби з мінними загородженнями противника, долаючи його артилерійський вогонь, здійснюючи плавання при льодоході, кораблі Азовської флотилії, рибацькі і транспортні судна протягом декількох місяців доставляли через Керченську протоку все необхідне для радянських військ.
Загалом за 1943 рік Чорноморський флот здійснив разом з Азовською військовою флотилією 8 тактичних і 3 оперативних десанти, що відіграли велику роль в створені плацдарму на Керченському півострові, а також що забезпечили звільнення північного узбережжя Азовського моря, Таманського півострова і міст Таганрога, Маріуполя, Осіненко, Талгані, Тамрюка.
Чорноморський флот виконував і інше своє завдання - забезпечив захист морських сполучень вздовж Кавказького узбережжя. По цьому шляху, який мав відстань біля 550 кілометрів, перевозились сотні тисяч тон різного палива для фронту з Поті і Батумі доставлялись в порти Північного Кавказу війська, боєприпаси, продовольство.
Переходи великих танкерів і особливо великих вантажів планувались як особливі операції. Так, для переходу в червні танкера "Й.Сталин" з Батумі в Туапсе і назад було залучено 15 бойових кораблів і велика кількість літаків. Навіть невеликі конвої часто атакувались великою кількістю літаків противника. Так, в ніч на 25 березня 1943 року вартовий катер МО-065 супроводжував з Туапсе в Геленджик транспорт "Ахіллеон" і три шхуни з боєприпасами. Авіація розпочала атаки спочатку силами 8 літаків, а потім їх кількість буза звільнена до 20. Вогнем берегової зенітної артилерії діями винищувачів і вогнем катерів атаки були відбиті.
Черговий наліт німці здійснили в середині дня, коли транспорт вже стояв на причалі. 30 бомбардувальників групами по 2-3 літаки скидала бомби на транспорт і кораблі охорони. Але і ці атаки були відбиті, а ушкоджень зазнав лише центральний катер охорони.
Не дивлячись на велику активність бомбардувальної авіації противника, єдиним її успіхом в 1943 році було потоплення в кінці лютого одного радянського транспорту.
Під захистом флоту тільки протягом перших трьох місяців 1943 року коли відбувались найбільш напружені бої на Північному Кавказі в Чорноморську групу військ було перевезено морем більше 150 тис. солдат і офіцерів. Крім того, було доставлено 387 танків, 463 гармат, 106 мінометів, біля 3 тис. тон боєприпасів і 52 тис. тон продовольства, 15 тис тон нафтопродуктів та інших вантажів. Загалом же за 11 місяців 1943р. між кавказькими портами було перевезено біля 330 тис. бійців і чверть мільйона тонн військових та інших вантажів. Кораблі Чорноморського флоту здійснили біля 4,4 тис виходів для супроводу транспортів з військами і вантажами.
Весною 1943 року вперше на Чорному морі були проведені спільні дії авіації і підводних човнів. В середині квітня на німецькі комунікації вийшли підводні човни "С-33", "Щ-209", "М-35" та інші. 20 квітня підводний човен "С-33" під командуванням капітана Б.А.Алєксєєва виявив конвой противника в складі транспорту і ескадреного міноносця. Після короткого маневру човен атакував і потопив транспорт "Сучава" водовміщенням біля 7 тис. тон. Одразу ж після атаки човен почав переслідувати німецький ескадрений міноносець, який скинув на нього 20 глибинних бомб. Але все ж, без суттєвих ушкоджень човну вдалось відірватись.
Розвідувальна авіація наводила човни на ворожі судна. 6 липня 1943 року командири бригади підводних човнів капітан 1 рангу А.В.Крестовський отримав радіограму від літака розвідки, в якому повідомлялось, що з Суліна в Севастополь рухається великий конвой противника. Він одразу ж про це інформував командирів підводних човнів "Щ-201", "С- 33" і "Щ- 203", які знаходились на підступах до Севастополя. Човен "Щ -201" під командуванням капітана - лейтенанта П.І.Парамошкіна опинились в середині німецького конвою, який складався з трьох транспортів, двох ескадрених міноносців, тральщика і 4 вартових кораблів і атакував його. Через декілька годин німецький транспорт був добитий радянськими бомбардувальниками на підступах до Севастополя.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
