Розвиток польського руху опору в роки другої світової війни

Курсова робота

Розвиток польського руху опору в роки Другої світової війни

Зміст

Вступ

Розділ I. Окупаційний режим у Польщі

Розділ II. Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Жодна подія двадцятого століття не може зрівнятися з Другою світовою війною, з тими впливами, які вона вчинила на хід історичних подій. В неї було втягнуто 67 держав, 80% населення земної кулі і тривала довгих 6 років. Вогняний смерч пронісся над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопив простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн. осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто безвісти пропав. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні.

Уже Більше ніж півстоліття відділяє нас із того часу, коли людство відсвяткувало велику перемогу над фашизмом і мілітаризмом. Зі ці роки світова історіографія Другої світової війни нагромадила багато тисяч книг, статей, документальних публікацій, мемуарів. Віддаючи належне багатьом із цих праць, слід підкреслити, що в сучасних умовах все-таки виникає бажання дещо по-новому підійти до висвітлення окремих подій передісторії й історії Другої світової війни, її підсумків, наслідків і уроків. Це пов'язано,

по-перше, з відкриттям нових архівів, і, по-друге, із необхідністю відмовитись від ідеологічних нашарувань, штампів і стереотипів, які нагромадились як у вітчизняній, так і в зарубіжній історіографії. З іншого боку, ще не припинилися спроби відкинути загальновизнані істини або ж викривити історичну правду зокрема, про Велику Вітчизняну війну - складову Другої світової війни.

Польща стала першою країною на шляху агресії гітлерівської Німеччини. Розгром Німеччиною польської армії у вересневих боях 1939 року призвів до ліквідації Польщі як держави. Окупована Польща перетворилася на полігон запровадження расистської політики гітлерівців, основними напрямами якої стали: ліквідація національної самосвідомості народу, знищення активних політичних діячів, інтелігенції, асиміляція частини населення та фізичне знищення людей, перетворення захоплених земель на аграрний придаток рейху. Особливістю окупаційного режиму стало те, що колабораціонізм як політичне явище в Польщі не мало поширення.

На окупаційний режим Німеччини стало реакцією польського народу, яке вилилося в рух опору. Основними формами боротьби в початковий період окупації були зовнішньополітична та військова діяльність еміграції, та ідеологічні, організаційні, політичні дії патріотів в окупованій країні. Рух опору сприяв консолідації різних політичних об'єднань. На перший план в цих умовах висувалося завдання національного звільнення. Значними політичними силами, які протистояли окупації були: Армія Крайова, Армія Людова, Крайова Рада Народова. Всі вони мали різні погляди на майбутнє Польщі, що часто призводило до зіткнення та протиріч.

Найтрагічнішою сторінкою війни стало створення навесні 1940 року концентраційних таборів, призначених для утримання великих мас осіб, призначених до знищення. Особливою жорстокістю відрізнялася гітлерівська політика стосовно євреїв. Становище поляків на окупованих землях було тяжким. Приниження людської гідності, заборона будь-якої національно-культурної діяльності, репресії призвели до повстання. Розпочатий 1 серпня 1944 року Армії Крайова виступ проти окупантів переріс у народне повстання, яке тривало до 2 жовтня й стало кульмінацією польського руху опору. Варшавське повстання стало трагедією тисяч людей. Причиною стало неспроможність керівництва передбачити наслідки повстання. Рух опору польського народу в період Другої світової війни є актуальною темою і в наш час. Ця проблема належить до маловивчених питань новітньої історії Польщі. Дослідження Другої світової війни в Польщі тривають, багато «білих плям» потрібно дослідити і розкрити людям. Потрібна переорієнтація від позиції радянських істориків, які висвітлювали події з погляду марксистської ідеології. Важливе значення має зв'язок цієї теми з сучасністю, адже сьогодні в світі тривають проблеми війни, сфер впливу. І тому трагічні сторінки війни повинні стати прикладом для створення миру і свободи сьогодні.

Об'єктом дослідження є вивчення руху опору польського народу в період Другої світової війни.

Предметом даного дослідження є особливості окупаційного режиму, розвиток польського руху опору.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні принципи об'єктивності, історизму, які в свою чергу передбачають об'єктивний опис і аналіз подій, явищ. Використовується в роботі саме хронологічно-проблемний метод.

Географічні рамки курсової роботи охоплюють територію сучасної Польщі.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період від 1 вересня 1939 року, коли німецькі війська перейшли польські кордони без оголошення війни до періоду визволення військами Червоної Армії в ході Вісло-Одерської операції 12 січня - 3 лютого 1945 року.

Мета дослідження роботи - вивчити та проаналізувати особливості національно-визвольної боротьби польського народу в період Другої світової війни та території Польщі.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення наступних завдань:

- визначити ступінь наукової розробки теми

- проаналізувати особливості руху опору

- показати вплив окупаційного режиму у Польщі

- розкрити основні напрямки і дії руху опору

- вивчити Варшавське повстання 1944 року як складову частину руху опору.

Джерельною базою роботи є документи і матеріали надруковані

у хрестоматіях з новітньої історії. В збірнику документів і матеріалів «Хрестоматія з новітньої історії, Том I, 1939-1945 р.» містяться такі документи, як «3 замітки Бормана бесіди з Гітлером на тему про Польщу» 2 жовтня 1940 року. Цей документ розкриває зловісні плани Гітлера по відношенню до польського народу, як «другого сорту», і як робоча сила. Документ «Програмна декларація Польської робітничої партії» 1 березня 1943 року, в якій партія проголошувала початок боротьби проти окупантів за свою свободу. Було введено восьмигодинний робочий день, свободу друку та печаті. Важливе значення при дослідженні теми мали документи, які опубліковані в журналі «Нова і новітня історія. - 1993.- №2», зокрема «Начальнику головного політичного управління Червоної Армії генерал-полковнику тов. Щербакові А.С. «Про положення у Варшаві». Ці документи розкривають воєнне положення Польщі в період Другої світової війни. Ці документи друкуються саме у 90-х роках ХХ століття саме з архівів, які дещо розкривають певні прогалини у історії Польщі, а саме організація Варшавського повстання. В роботі було використано монографію Зашкільняка А.О.: Польща від найдавніших часів до наших днів, де автор висвітлив події Другої світової війни в Польщі, боротьбу польського народу проти окупантів. Проблема Варшавського повстання 1944 року розглянута головним чином в статтях журналів. Можна виділити такі статті як: «Мельтюхов М.І. Операція «Багратіон» і Варшавське повстання 1944 року», «Подвиг і трагедія Варшави Олексія Карцева в журналі «Ехо планети». В цій статті розкриваються сучасні погляди та оцінка Варшавського повстання, розкриваються нові факти та події.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані у підготовці до проведення практичних занять з історії слов'янських народів з питань Другої світової війни у Польщі.

Структура роботи узгоджена з питаннями, розв'язування яких розкриває тему. У вступі визначена актуальність теми, її джерельна база та практичне значення. Робота містить три розділи. У першому розділі «Окупаційний режим у Польщі» подається політика гітлерівської Німеччини на окупованих територіях. У другому розділі «Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни», представлені різні течії опору, їх виникнення та розвиток. Варшавське повстання 1944 року розглядається як результат руху опору і підсумки окупації гітлерівською Німеччиною Польщі. У висновку підсумовані події національно-визвольної боротьби польського народу і зв'язані з ним окупаційний режим та Варшавське повстання 1944 року. Далі представлений список літератури і додатки, які містять дві карти Польщі у 1939-1945 роках, а також документи Варшавського повстання та окупаційного режиму у Польщі.

Розділ I. Окупаційний режим у Польщі

Друга світова війна почалася з реалізації секретного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. Відомо, що в ході переговорів у Москві Ріббентроп повідомив Сталіна про намір Гітлера напасти на Польщу 1 вересня 1939 року. Незважаючи на радянсько-польський договір про ненапад, чинний до кінця 1945 року, Сталін фактично висловив згоду приєднатися до агресії.

Ввечері 31 серпня 1939 року група есесівців, перевдягнута у форму польських військових, захопила будинок радіостанції прикордонного з Польщею міста Глейвіц й інсценувала напад на німецьку територію. Зробивши кілька пострілів перед мікрофоном, фашисти зачитали польською мовою те, «що прийшов час війни Польщі проти Німеччини». Ця іскра перетворилася у світову пожежу. Провокацію в Глейвіці гітлерівці використали як привід для вторгнення в Польщу. [8:265]

Німецький план ведення війни виходив із того, що Англія і Франція не розпочнуть активних воєнних дій. Об'явивши 3 вересня Німеччині війну, Англія і Франція активних бойових дій не розпочали.[16:91]. Ці держави мали спільні зобов'язання про взаємодопомогу. Приклад Великобританії наслідували її найбільша колонія Індія і всі англійські домініони: Канада, Австралія і Нова Зеландія. США проголосили про свій нейтралітет (офіційно дотримувались до грудня 1941р). Радянський Союз «захищав» західних українців і білорусів. 17 вересня 1939р. Червона Армія перейшла радянсько-польський кордон, а 28 вересня 1939р. було підписано радянсько-німецький договір про «дружбу й кордони», до якого теж додавалися секретні протоколи. Це було продовження змови Гітлера й Сталіна про розподіл сфер впливу. Новий західний кордон СРСР встановлювався приблизно по «лінії Керзона». Крім того, радянсько-німецьке зближення дало можливість радянському уряду мирним шляхом розв'язати питання про передачу СРСР Бессарабії і Північної Буковини (червень - липень 1940р) [17:1718]

Продовжувалась «дивна» війна і після поразки Польщі. Це пояснюється тим, що уряди Великобританії і Франції вважали оборонну тактику більш вигідною. Це сприяло тому, що Польща була відкрита німецькому вторгненню з трьох сторін.

Що стосується польських авіаційних частин, то початок організації воєнної авіації в Польщі була створена після закінчення Першої світової війни. Організаційними центрами польської авіації стали Варшава, Краків, Познань. (Додаток 10-11). На перше вересня 1939 року польська авіація складалася із 43 бойових ескадрилій та 12 ланок авіації зв'язку. Всі ці літаки були застарілих конструкцій і не могли рівнятися із сучасними конструкціями німецьких машин. Давались прорахунки Генерального штабу польської армії [5:13-14]. Проте воно не використало і ці мінімальні можливості. Польське керівництво було надто оптимістичним і продовжувало вважати, що Німеччина й досі потребує допомоги Польщі, як союзника проти Радянського Союзу [22:28]. Політика ж сталінського керівництва по відношенні до Польщі проводилась не тільки силами державного апарату армії, але і органами держбезпеки, за допомогою Комінтерну [12:147]. Комінтерн наголошував на те, що будуються радянсько-польські відносини на основі рівності. 11 січня 1944 року було опубліковано по заяві радянського керівництва о радянсько-польських відносинах по обвинуваченні антинародної політики польського емігрантського керівництва[10:321-322]. В заяві говорилося: «Тепер відкриваються можливості відродження Польщі як сильної і незалежної держави. Однак Польща повинна відродитися не шляхом захоплення українських і білоруських земель, а шляхом повернення в склад Польщі захопленими німцями земель» [3:361] (Додаток 1). Багато чисельні архівні документи свідчать, що зимовий наступ Червоної Армії в Польщі почався не раніше, а пізніше наміченого терміну, яка не мала відношення до офіційної пропаганди[11:29]. Це сприяло поглибленню розколу в радянсько-польських відносинах. Після завершення воєнних дій Гітлер запропонував Великобританії та Франції укласти мирний договір, обіцяючи за це утворити невелику «Польську державу». Отримавши відмову, 8 жовтня Гітлер спеціальним розпорядженням поділив окуповані землі на дві частини: землі на схід від Вісли, а також Сілезія та Помор'я були включені до складу Рейху як німецькі території, решта земель були об'єднані у Генеральне губернаторство для окупованих польських теренів зі столицею в Кракові. Німецький кордон проходив за 20 км від Варшави. Краківський, Варшавський, Люблінський та Кадомський «дистрикти» (в червні 1941р - також Галичина) утворювали генерал-губернаторство. Від приєднаних до Німеччини земель вони відділялися митним, валютним, поліцейським кордоном, що ускладнювало зв'язок між окремими регіонами, ставало на перешкоді рухові опору. Німецька політика на різних частинах окупованих територій була неоднаковою [21:170]. На землях, що увійшли до складу Рейху, передбачалося швидкими темпами впродовж десяти років здійснити повне онімечення шляхом переселення поляків на схід і заселення на їх місце німецьких колоністів. Генеральне губернаторство займалося розселенням поляків та їх використанням як дешевої робочої сили на некваліфікованих допоміжних роботах, переважно в сільському господарстві[7:512]. Це підтверджує документ з замітки Бормана бесіди з Гітлером на тему про Польщу 2 жовтня 1940 року «Фюрер підкреслив, що поляки народжені спеціально для тяжкої роботи. Потрібно, щоб життєвий рівень в Польщі був низьким. Генерал-губернаторство являється польським резервом, великим польським робітничим табором»(Додаток 2) [17:210].

Після окупації були закриті польські вищі навчальні заклади, гімназії та ліцеї, театри, усі польські установи перейшли під контроль німців. Поляків трактували як «напівлюдей». Вони були зобов'язані схилятися перед німцями, їм заборонялося мати автомобілі, мотоцикли, телефони, радіо. Переміщатися по території провінції дозволялося лише за спеціальними перепустками. За будь-які порушення їх суворо карали смертним вироком. Спеціальні суди виносили швидкі вироки, а іноді їх зовсім не було. [21:171]. У перші тижні окупації з метою залякати населення німці провели масові арешти відомих польських діячів, і розстріляли близько 16 тисяч осіб. [7:410]. Широко розмаху набуло примусове переселення поляків до Генерального Губернаторства. До червня 1941 року біло депортовано близько 800 тисяч осіб, а їхнє майно перейшло до близько 200 тисяч німецьких колоністів [7:412]. Однак брак німців змусив окупантів шукати нових резервів серед місцевого населення. Для цього було проведено записи частини поляків, які мали хоча б віддалені родинні зв'язки з німцями і відносили їх до німецького національного списку. Це давало змогу володіти власністю і користуватися громадянськими правами. Окупанти розпочали онімечення дітей «з рисами німецької нації». Уся державна і приватна власність перейшла до німецьких концернів або адміністрації. На селян були накладені високі «контингенти» - обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції [7:509]. Польські населені пункти перейменовано на німецький лад: Лодзь на Літцманнштадт, Торезнь на Торн. Закривалися польські костели, а священиків відправляли до концтаборів або депортували [9:511]

Політика гітлерівської Німеччини в Генеральному губернаторстві була дещо іншою. За Генеральним планом «Ост» (квітень 1942 року) гітлерівці передбачали впродовж наступних 15 років звільнити терени Генерального губернаторства від поляків, залишивши тільки невелику їх частину для підневільних робіт, а решту переселити за Урал. Цей план від 25 травня 1940 року був представлений Гітлеру був утверджений в якості директиву. Планувалося також впродовж 30 років 65% населення Західної України виселити. У Генеральному губернаторстві було збережено право поляків на власність, дозволено створення під контролем німців окремих самоврядних і культурних організацій. Поляки були допущені до нижчих ланок адміністрації без права займати керівні посади. Гітлерівські репресії й терор у Генеральному губернаторстві спочатку не були масовими. Їх грізним провісником став арешт 6 листопада 1939 року і скерування до концтаборів 183 професорів і викладачів Ягеллонського університету і Гірничої академії в Кракові. Навесні 1940 року окупанти почали проводити регулярні репресивні акції з метою залякування населення. [21:172]. Першою акцією стало знищення кількох сіл на Кєлеччині, в ході якої було спалено 600 селянських господарств і розстріляно близько 700 поляків. У жовтні 1939 року окупанти запровадили примусовий обов'язок праці для усіх чоловіків від 14 до 60 років, які використовувалися на найтяжчих роботах або вивозилися до Німеччини [21:173]

Навесні 1940 року гітлерівські керівники розпочали створення на польських теренах великих концентраційних таборів, призначених для утримування великих мас політичних противників, військовополонених осіб, призначених до знищення. Перші великі концтабори з'явилися у 1940-1944 роках в Освенцімі, Майданеку, Тріблінці. Потім мережі концтаборів на польських землях досягла 200. Особливою жорстокістю відрізнялася гітлерівська політика стосовно євреїв. У планах гітлерівців було цілковите їх винищення. З початку окупації гітлерівці позбавивши євреїв усіх прав і власності, замкнули їх у великих резерваціях - гетто, звідки поступово вивозили до спеціальних концтаборів. На польських теренах діяло близько 400 гетто, найбільш з яких були у Варшаві (360 тисяч осіб), Лодзі(200 тисяч осіб) [7:517].

Збройне повстання у Варшавському гетто - трагічна сторінка в історії Польщі 2 жовтня 1940 року всім євреям Варшави було наказано переселитися в гетто. В гетто було зігнано 450 тисяч чоловік. Норми продуктів, які були видані з карток, постійно зменшувалися. 9 січня 1943 року прибувши у Варшаву Гітлер побував в гетто. Він дав наказ провести до 15 лютого нове «переселення». Далі німці обрали 19 квітня, в цю ніч починалась іудейська Пасха. Винищенням гетто карателі хотіли зробити подарунок Гітлеру на день його народження. Німці вривалися в лікарні, де вбивали і жінок і дітей. Про повстання знала вся Варшава. В ніч на 22 квітня німці винищили цілі квартали гетто. [13:206-209]

Про напад німців на гетто оповідав Марк Едельман, який керував обороною однієї з фабрик під час повстання «В гетто повсталі укриваються в бункерах, є багато загиблих. Не можу описати в яких умовах живуть зараз євреї. Витримують тільки найсильніші. В бункерах не вистачає повітря.» А поет Юліан Рувиме писав: «Кров євреїв тече в широку ріку, і в цьому новому Йордані я приймаю святе хрещення - кроваве, горяще братство з євреями. Ми солдати свободи і честі.» [6:177-179]

Масові призиви провідних діячів Польщі на допомогу повстанням в гетто не мали результату, лише в кінці 1942 року сіоністи Заходу почали надавати грошову допомогу польському емігрантському керівництву [13:208-209]

Становище поляків на окупованих землях у перші роки війни було тяжким. Крім репресій і заборони будь-якої національно-культурної діяльності, приниження людської гідності окупанти приступили до планової експлуатації природних багатств, знищення або вивезення культурних цінностей. Упродовж війни матеріальне становище польського населення постійно погіршувалося. На початку окупації гітлерівці заморозили заробітну плату, в той час як ціни постійно зростали. Населення міст змушене було продавати цінні речі, меблі, щоб не померти з голоду. Дещо кращим було становище сільського населення. Німці сприяли селянським господарствам, вимагаючи взамін великих контингентів. Окупанти не зачіпали великих землевласників у Генерал герцогстві. Щодо ставлення до євреїв, а окремі націоналістичні кола поширювали думку, що німці роблять за нас брудну роботу. Інша частина населення надавала євреям можливу допомогу, з ризиком для власного життя переховували єврейські родини, однак загальна реакція поляків на агресію на окупантів була високопатріотична [7:512].

Страницы: 1, 2