Розділ II. Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни
Вже на початку війни склалися три основні течії визвольного руху. Перша - діюча регулярна армія. Друга - добровільні збройні загони, що складалися з цивільного населення та польських військовослужбовців, які переходили до партизанських дій. Третю течію опору становили різноманітні неорганізовані прояви громадянської непокори. Основними формами супротиву на початковому етапі були зовнішньополітична та військова діяльність еміграції, а також розгортання в окупованій країні підпільних політичних і організаційних дій. В цих умовах на перший план висувалося завдання національного звільнення, що вимагало широко об'єднання сил у боротьбі проти фашизму. Питання полягало лише в тому,, хто очолить визвольний рух, погляди учасників якого на форми, методи, засоби боротьби, на їх кінцеву мету та на союзників були різними [22:10-11]
Уже у вересні-жовтні 1939 року виникла перша підпільна військова організація «Служби перемоги Польщі». Наприкінці року почала формуватися урядова Спілка збройної боротьби. У міжнародних відносинах Польщу представляв створений у Франції генералом В.Сікорським уряд, який потім переїхав до Лондона. До його складу входили представники різних політичних сил: «Стронніцтво народове», «Стронніцтво праці», «Стронніцтво людове» та соціалісти. «Стронніцтво людове», яке вже на початку 1940р відновило свою партійну структуру. Пд. Тиском низових організацій керівництво людовців погодилося на створення військових формувань - «батальйонів хлопських» за допомогою яких вони планували самостійно завоювати владу в Польщі та відновити державність на основі конституції 1921р. До найвпливовіших політичних структур належало також Стронніцтво праці, соціальну базу якого становили середні та дрібні підприємці, інтелігенція, ремісники та робітники. Вона відмовилася від створення власних військових організацій. [22:12]. Головною метою емігрантського уряду в затвердженій 18 грудня 1939 року програмі визначалося визволення Польщі від окупації шляхом збройної боротьби в союзі з Великою Британією та Францією. Висувалися також вимоги приєднання до Польщі частини німецьких земель: частина Сілеза, Гданська, частини Західної та Східної Пруссії. Уряд виступив за встановлення у звільненій Польщі парламентської демократичної системи та багатонаціональну державу. Зовнішньополітична концепція полягала в ідеї створення федерації держав Центральної й Східної Європи як противаги і Німеччині, і Радянському Союзу [22:13]
Центром польського визвольного руху всіх напрямків залишалася Варшава та територія генерал-губернаторства. Політичний погоджувальний комітет чотирьох партій склався в 1940 році і був дорадчим органів при Делегатурі - представництві уряду в окупованій країні. Сформовані при Делегатурі адміністративні органи відтворювали систему довоєнного держапарату. Прерогативою Делегатури було керівництво спілкою збройної боротьби, на чолі з генералом С Грот-Ровицьким. Основне завдання Спілка вбачала в групуванні сил, накопиченні зброї, вишколі та підготовці до захоплення влади в момент визволення Польщі західними союзними військами. Політична база уряду була досить строкатою і суперечливою. Розколотий ще до війни табір ендеків продовжував дробитися. Частина його - «Конфедерація народу», яка представляла Табір Великої Польщі, підтримувала зв'язки з урядом.
Ліву опозицію урядового табору складали ліві соціалісти та комуністи. Метою боротьби лівих було не тільки здобуття національної незалежності, для чого створювалися збройні формування, а й завоювання влади робітничим класом. Головним союзником у боротьбі вони вважали Радянський Союз.
Із трьох адміністративно-державних частин, на які була поділена Польща в 1939 році, рух опору розвивався у двох: головним чином на території генерал-губернаторства, де знаходилися керівні органи, а також у регіони, а також у регіоні Західної України та Західної Білорусії.
Вже в вересні 1939 року в центрі Польщі діяло декілька збройних загонів частин польської армії, які вели партизанську війну. Улітку 1940 року після капітуляції Франції польський рух опору втратив зовнішньополітичну підтримку в Європі, а з нею й перспективу швидкого визволення Польщі.
Наприкінці 1939 року були встановлені негласні контакти між представниками Радянського Союзу і польського емігрантського уряду. [22:19] В червні 1940 року В.Сікорський у меморандумі до Форін офіс заявив про прошення польського уряду в Лондоні переглянути політику щодо Радянського Союзу. Він погодився на певні територіальні, на прохід радянських військ через територію Польщі, окуповану Німеччиною, на співпрацю у формуванні в Радянському Союзі польської армії для боротьби зі спільним ворогом. [22:159]
Вступ Радянського Союзу у війну створив нову політичну, воєнну, ідеологічну та психологічну ситуацію в Польщі. Розгром німців під Москвою знову навіяв полякам надію на визволення цього разу зі сходу. Спонуканий людовцями, соціалістами, стронніцтвом праці, під тиском Великобританії глава польського уряду В. Сікорський 30 липня 1941 року підписав угоду про союз із Радянським Союзом у війні. Угода проголосила німецько-радянські домовленості недійсними. [22:160]. Однак розв'язати головну проблему кордонів не вдалося. Західноукраїнські та західнобілоруські землі кожна сторона вважала своїми й створювала там своє збройне підпілля. Відповідно до угоди в Радянському Союзі почала формуватися польська армія під командуванням генерала В. Андерса. [22:161] Сікорський усвідомлював вразливість Польщі, змушеної протистояти двом ворогам: Німеччині, з якою боролися на смерть протягом століть, та Радянському Союзу, із його планами гегемонії в Центрально-Східної Європі. Він прагнув здобути підтримку Сполучених Штатів і Британії, під час трьох візитів у Вашингтон. Сікорський намагався посилити позицію повоєнної Польщі та всього регіону, плануючи разом із Бенешем Чехословацько-Польську конфедерацію. Але ні Рузвельт, ні Черчілль не бажали ризикувати співпрацею з Радянським Союзом заради Польщі. [2:284]
Складовою частиною військового співробітництва біло встановлення зв'язків командування Червоної Армії із Союзу Збройної Боротьби, яка з лютого 1942 року дістала назву Армії Крайової, на чолі з С. Грот-Ровецьким. «Крайова» у польській мові значить «загальнодержавна, національна». Натомість «людова» - це народна у розумінні «трудового народу». Дві армії однієї нації, поділені ідеологією. Основним завданням Армії Крайової була боротьба за відновлення державної незалежності шлях організації дій самооборони і підготовки підпільної повстанської армії. Повстання мало вибухнути на польських землях в момент ослаблення нацистської Німеччини. Не зважаючи на свій партуанський характер, Армія Крайова мала добре розбудовану структуру: керівним органом армії була головна комендатура, в складі якої входили структурні підрозділи та окремі служби, що організовували конспірацію, вели розвідувальну роботу, накопичували зброю, видавали підпільну літературу. До складу АК входили також структурні закордонні підрозділи, які діяли у Великобританії, Угорщині і Німеччині. До лав АК влилися менші збройні організації:»Таємна польська армія», «Таємна військова організація», «Збройна конфедерація», «Соціалістична бойова організація». АК реалізує свої бойові завдання не тільки підготовкою до повстання, а й щоденною збройною діяльністю, організацією актів саботажу і диверсій, визволення з рук гітлерівців заарештованих польських громадян та полонених союзників армії, партизанськими битвами проти нацистських каральних загонів.
Головним для радянського генштабу у співробітництві з АК було отримання розвідувальних даних з глибокого тилу німецьких військ.
Головним для радянського генштабу у співробітництві з Армії Крайової було отримання розвідувальних даних з глибокого тилу німецьких військ. Після тиску з боку радянського й британського урядів АК організувало на окупованій радянській території акцію “Вахляж”, завданням якої була охорона майбутнього повстання в Польщі від німецьких військ, а наприкінці листопада 1942 року вивела з ладу варшавський залізничний вузол. 5 січня 1942 року у Варшаві збори представників комуністичних осередків прийняла рішення про утворення Польської партій робітничої (ППР). Партія проголосила себе національною робітничою партією, що спирається у своїй діяльності на принципах марксизму-ленінізму і вважає національне визволення неможливим без визволення соціального. До літа 1942 року ППР створила мережу підпільних організацій, у яких до кінця року налічувалося 4 тисячі членів. У відозві “До робітників, селян та інтелігенції, до всіх польських патріотів”, обнародувані у січні 1942 року, викладалися головні програмні положення Польської Партії робітничої. Неодмінною передумовою успішної боротьби за визволення Польщі комуністи вважали згуртування всіх патріотичних сил, незалежно від політичних поглядів. В свою чергу гітлерівці намагалися знищити робітничу партію ще на початковій стадії. Впродовж 1942 року було заарештовано близько двох тисяч членів партії.
Рух опору продовжувався в різних формах. Дуже поширеною була, наприклад, таємна військова підготовка шкільної молоді. Значний внесок у боротьбу з окупантами робило католицьке духовенство. У жовтні 1942 року командування АК створило керівництво диверсіями, до складу якої ввійшли різні існуючі диверсійні структури, а також харцерська організація “Сірі шеренги”. Як і раніше, всі дії АК підпорядковувалися головній меті - підготовці загального повстання, яке мало розпочатися за наказом з Лондона [22:185]
У листопаді 1943 року було опублікована друга декларація Польської робітничої партії “За що ми боремося?” написана секретарем партії В. Гомукою. В ній формулювалося більш радикальні, ніж у березневій декларації. Її основні вимоги: Створення демократичної держави “трудящі маси якої прагнутимуть к переходу до соціалістичного ладу”, націоналізація великої промисловості, банків та транспорту. Для реалізації цієї програми керівництво ППР приступило до створення на противагу “лондонському табору” іншого політичного центру Крайової ради народової. Першого січня 1943 року КРН проголосила програмну декларацію, в якій говорилося, що рада ставить перед собою в якості головної мети мобілізацію всіх сил населення для боротьби з окупантами. Для досягнення цієї мети Крайова Рада Народова створює Армію Людову як воєнну силу населення. Вона заявляла, що в звільненій Польщі повинна бути соціальна справедливість, такі задачі Рада поставить перед Тимчасовим керівництвом. Це керівництво буде обране загальними, прямими демократичними виборами Законодавчими зборами.
В зовнішній політиці Крайова Рада Народова буде мати добрі стосунки з іншими народами. КР в в Лондоні вправі виступати від імені польського населення (Додаток 4)[17:36]
Армія Людова також була конспіративною військовою організацією, яку було створено на початку 1944-го року на базі Народної гвардії, яка практично підпорядкувалася Польській робітничій партії, визнала захоплення східних польських земель Радянським союзом. Основним завданням Армії Людової було ведення боротьби проти нацистів з метою відбудови польської держави під керівництвом комуністів. Тому підрозділи Армії Людова вели збір розвідданих для радянського командування, проводили спільні бойові акції із «червоними партизанами, а пізніше - із підрозділами Радянської армії, а також готувалися до захоплення влади комуністами після закінчення війни у країні. У 1944 році існувало 6 округів Армії Людова, а її підрозділи формувалися за принципом партизанських загонів. На початку 1944 армія налічувала близько 8 тисяч членів, а у липні тогож року - 30 тисяч вояків. Із поляків було створено 6 бригад. А до яких додалося ще дві бригади, сформовані із військовополонених, котрим вдалося втекти з неволі. З контрольованих Червоною Армією територій в Армії Людова було перекинуто бригаду імені Ванди Василевської. Однак період діяльності усіх цих бригад був досить коротким - часто не перевищували одного місяця. Декретом прокомуністичної Всепольської народної ради 21 липня 1944 року із АЛ та Польської армії в Радянським Союзом було утворено Військо Польське.[16:363]
На противагу Крайової Ради Народової 9 січня 1944 року проголошено створення Ради єдність народової, яка отримала повноваження підпільного парламенту. Так на рубежі 1944 року завершилося формування двох основних таборів у польському русі опору. У черговий раз зазнав модернізації план дій Армії Крайової на момент вступу Червоної Армії на територію Польщі - план «Бужа». Перед Армією Краєвой ставиться завдання: в момент відступу гітлерівських військ напасти ти на їхні ар`єргарди й за п`ять хвилин до приходу радянських військ захопити владу від імені лондонського уряду. Так, коли 13 липня 1944 року Червона Армія й Армія Крайова спільними зусиллями здобули Вільнюс, спроба польського командування виступити в ролі «господаря» звільненої території закінчилась тим, що вони були роззброєні та інтерновані. Операція «Бужа» провалилась, більш ніж 6 тисяч бійців АК заарештовано. За Бугом після приходу Червоної Армії тимчасово встановилося двовладдя. З ініціативи людовців С. Миколайчик на початку серпня 1944 року в Москві вів переговори. Але радянський проект угоди про кордон за лінією Керзона і створення майбутнього уряду з представників Польського комітет національного визволення і «лондонського табору» був прийнятий. У цих умовах повстання у Варшаві мало стати козирним тузом емігрантського табору на переговорах: установлення в столиці своєї влади повинно було засвідчити наявність у країні справжнього» господаря з організованою армією та владними структурами. Розпочатий 1 серпня 1944 року АК виступ проти німецько-фашистських окупантів переріс у народне повстання, яке тривало два місяця й стало кульмінацією польського національного руху опору.[21:188-190]
Отже, одним з найважливіших в історії Польщі періоду Другої Світової війни був Рух Опору. Він охопив всю довоєнну територію польської держави, всі соціальні верстви і професійні групи, створив розвинену систему підпільних організацій політичного і суспільного життя. Рух опору став символом патріотизму польського народу, його консолідації та бажання свободи, яке вилилося в повстання.
В період серпня - вересня учасники повстання вели нерівну самовіддану боротьбу з регулярними частинами гітлерівської армії. Став заложниками політичних інтриг і амбіцій лідерів держави . Погано озброєні польські патріоти не мали ніяких шансів на успіх і були приречені. Але навіть сьогодні ведуться немало дискусій навколо Варшавського повстання, адже правда так і не прозвучала навіть через п`ятдесят років.
Повстання, яке розпочалося 1 серпня 1944 року у Варшаві, було у воєнному відношенні недостатньо підготовлено. Багато в чому не залежало від того, що приймаючи рішення про початок повстання у столиці Польщі проти гітлерівських окупантів, командуючий Армії Крайової Бур - Комаровський, делегат Я.-С. Янковський керувалися насамперед політичними міркуваннями - поставити перед фактом переходу влади у Варшаві до емігрантського табору. У дійсності ж виступ проти нацистів хоча й був відчайдушною акцією, скерованою певними політичними планами, переріс у народне повстання. Яке тривало два місяці й було героїчною кульмінацією польського руху опору.
У першій день повстання п`ятнадцятитисячному німецькому гарнізону протистояли 2,5 тисячі бійців. Сигнал до виступу прозвучав1 серпня в 17.00. Наказ про початок бойових дій був наданий генералом Хрушчелем. Хоч показували, що зброя і боєприпаси у повстанців нема і вистачить лише на три-чотири дії. [9:16-17]
Згідно розробленому плану «Буря» Армія Крайова повинна була напередодні вступу у Варшаву радянських військ оволодіти в період 4-5 днів польською столицею і встановити політичну владу уряду Миколайчика.
Таємно прибувши у Варшаву з Лондона емісар польського уряду завірив Армію Крайову, що Лондон і Вашингтон не залишать повстанців без допомоги. Гітлерівці скерували до міста додаткові частини. Чисельність яких досягла 30 тисяч вояків. Командування силами придушення повстання було доручено генералу Є фон дем Баху, який отримав наказ Гітлера безжалісно придушити повстання. Не рахуючись з втратами серед цивільного населення і руйнуванням міста. Гітлерівці мали величезну перевагу в озброєнні, використовували танки, літаки, артилерію. 5 серпня німецькі війська перейшли до атаки на спірні пункти повсталих і здобули кілька районів, розчленувавши повстанські сили.
На допомогу Варшаві рушили загони Армії Крайової з інших районів Польщі, але зуміли пробитися до міста лише поодинокі. Гітлерівці вдалися до жорстких методів ведення війни, використовуючи як прикриття для танків захоплене цивільне населення. Проводячи масові екзекуції поляків, в яких загинуло понад 40 тисяч осіб. У боях з повстанцями брали участь частини створеної німцями Російської визвольної національної армії під командуванням Б. Кашинського. На початку вересня німцям вдалося відбити більшість районів столиці й оточити повсталих у районі Середмістя. [7:297-299]
Спроби повсталих захопити мости через Вісли, цитаделі,вокзали. Аеропорт та інші стратегічні об`єкти закінчилися невдачею. Допомога повстанцям з повітря здійснювалася британською авіацією, яка аж до середини вересня не мала дозволу на використання радянських аеродромів. Значна частина боєприпасів і провіанту падали в руки фашистів. Англійська авіація кидаючи вантаж фактично не допомагала повстанцям, а навпаки - постачали німцям багаж з висоти 3000 метрів. Те, що падало в руки повстанців було пошкоджено (Додаток 5) [17:364]
Підносячи повстання, керівники підпілля сподівалися на його короткотривалий характер, що найбільше тиждень. Вони вважали, що повстання піднесе престиж лондонського уряду і змусить Сталіна рахуватися з ним. Тим більше. Що на початок серпня передбачався візит С.Миколайчика до Москви. 2 серпня Т. Бур-Комаровський надіслав до Лондона депешу, в який просив уряд спонукати радянське керівництво до наступу Червоної Армії на Варшаву. Проте Сталін використав факт варшавського повстання для подальшої компрометації лондонського уряду. 3 серпня 1944 року у Москві Миколайчик зустрівся з радянським диктатором. Він просив допомогти повсталим у Варшаві провести вибори до Законодавчого сейму і схвалити нову конституцію. На переговорах, які пройшли 6-7 серпня. Б. Бєрут виступив як господар ситуації і погоджувався лише на включення чотирьох міністрів з Лондона до майбутнього уряду національної єдності. Який повинен був очолити Миколайчик; для себе передбачав посаду президента. Протилежні позиції сторін не давали жодних підстав для компромісу. С.Миколайчик поїхав без відповіді.
Історики ведуть диспути, чи дійсно Москва могла, але не хотіла допомогти повстанцям. Однак чи була в серпні і вересні 1944 року Червона Армія в змозі провести операцію по визволенню Варшави - це вона зробила, однак лише в січні 1945 року. З іншого боку потрібне взагалі було повстання? Воно з самого початку було приречене на поразку.[7:515] Варшавське повстання не було новим для німців, вони не тільки мали важливу інформацію про структуру і діяльність польського підпілля, але й знали про підготовку. Навіть намагалися домовитися з деякими представниками підпілля.[4:6]
В статтях «хто кого зрадив» подається документ Ю. Рокоцького. Він прямо звинувачував керівництво Армії Крайової в помилковому початку повстання. Всі члени президії були згодні з тим, що повстання починати не можна. Однак потім відбуваються такі події - частина офіцерів вимагають розпочати повстання. Від англійців було отримано благословення на повстання. До самого кінця не було єдності між командуванням, солдатами і населенням. Ю. Рокицький розумів, що населення більше сподівалося на допомогу Союзу. Однак Радянський уряд проявив пасивність. [15:3]
Однак не можна забувати й про те, що Радянський Союз надавав повстанцям боєприпаси, продовольство та брав участь у повстанні. Німецьке командування намагалося зупинити наступ Червоної Армії, зберегти фронт та утримати лінію рік Нарева і Вісли. Велика роль відводилась Варшаві - центру комунікацій. Все призвело до того, що фаланги другої радянської армії опинилися відкритими. [14:49-50]. В цій ситуації генерал Щербаков А.С. Направив інформацію Сталіну про ситуацію у Варшаві. «У зв`язку з великими втратами. Сьогодні був наказ на відступ військ. До окупації у Варшаві нараховувалося півтора мільйони жителів. А зараз залишилося 300-400 тисяч чоловік. Велика кількість населення було знищено німцями. Населення живе в страху за свою долю. Що стосується Праги, то з обстрілами міста німцями, що посилилися, частина населення продовжує тікати в села. Для надання їм допомоги було організовано 8 госпіталів. Місцеві органи влади не приймали необхідних мір для надання населенню продовольства. Важливим є те, що польське населення дякувало Радянський уряд за допомогу. Військо першого Білоруського фронту 14 вересня зайняли Прагу, для надання допомоги повсталим. Наступного дня перша армія Війська Польського вступила в Прагу і приступила до підготовки возз'єднання з повстанцями у Варшаві.[1:325]
Становище повсталих та населення Варшави набуло катастрофічного характеру. У цих умовах навіть підтримка повстанців радянською авіацією не могла переломити хід подій. Західні союзники спочатку не змогли зайняти визначеної позиції стосовно повстання та дорікали полякам за неузгодженість їхніх дій з союзниками і, зокрема, Москвою.
Тільки 30 серпня уряди Великобританії і США визначили Армію Крайову союзною і розпочала допомогу Варшаві. Сталін 10 вересня під тиском погодився надати радянські бази для англійських літаків. 16 вересня польські частини форсували Віслу на південь від Варшави, але змушені були відступити, зазнавши великих втрат. Незабаром, до повсталих прибули радянські літаки. Але допомога була вже запізно. 2 жовтня 1944 року Т. Бур-Комаровський підписав акт капітуляції повстанців. Згідно з ним, повсталі трактувались як військові полонені і скеровувалися до концтаборів, цивільне населення повинне було залишити місце.[22:297-299]
Отже діяльність польського національно-визвольного руху під час війни вилилося в Варшавське повстання, яке закінчилося повною поразкою повстанців, які свято вірили в ідею визволення Польщі. Однак саме керівництво, яке повинно було згуртувати патріотичні сили у боротьбі з фашизмом, мали за мету встановлення своєї влади, що призвело до масових жертв.
Висновки
Перший і головний підсумок Другої світової війни полягає у всесвітньо-історичній перемозі над фашизмом. Перемога врятувала світову цивілізацію, зруйнувала претензії Німеччини на світове панування. Друга світова війна була найжорстокішою і найкровопролитнішою і в історії людства. Під час війни загинуло близько 60 млн. людей, в тому числі 27 млн. радянських людей. Десятки мільйонів людей було поранені. Стали інвалідами. Війна спустошила цілі країни. Перетворила в руїни багато міст і сіл. Трагічні сторінки Другої світової війни закликають народи світу до пильності. Адже і сьогодні насильство і терор залишаються інструментами політики, незважаючи на те, що демократичні держави намагаються спільно протистояти цим явищам. По-третє. Війна показала здатність демократичних сил Землі згуртуватися перед загальною смертельною небезпекою. Перемога у війні - це спільна заслуга і загальний капітал всіх держав і народів. Друга світова війна стала одним із переломних етапів історії сучасного світу. Змінилася політична карта світу, утворилася нова світова структура, змінилося співвідношення сил у капіталістичних країнах.
Результатом нападу гітлерівської Німеччини на Польщу стало зародження та розвиток національно-визвольної боротьби польського народу. В країні розгорнувся Рух Опору, який охопив всю територію польської держави, всі соціальні верстви, створило розвинуту підпільну систему. Було створено видавничу справу, розвинута система підпільної освіти. Жорстока політика окупантів поставила перед польським народом альтернативу: підкоритися й бути знищеним або боротися й відстояти своє право на існування. Результатом боротьби польського народу стало Варшавське повстання, яке стало трагедією в історії Польщі. Відповідальність за загибель повстанців ніхто з урядів не взяв на себе. Сьогодні деяки історики стверджують, що хоча повстання і закінчилося в жовтні 1944 року, а місто Варшава було знищено, воно все ж таки мало велике значення залишивши нам в спадок вічні цінності, які стали в 1980 році одним з витоків перемоги «Солідарності». Однак, не дивлячись на те, що сьогодні ліквідована цензура, все ж не була створена праця, яка б охоплювала всю історію Варшавського повстання. Важливо наголосити, що проблема Варшавського повстання залишається відкритою і однією з завдань сьогодні є створення необхідного комплексу досліджень з цієї теми.
В результаті дослідження було вивчене та проаналізовано особливості національно-визвольної боротьби польського народу в період Другої світової війни на території Польщі. Наукова розробка теми є незначною. Кількість монографій, наукових статей є недостатнім для повного вивчення теми. В роботі було показано вплив окупаційного режиму у Польщі, розкриті основні напрямки і дії Руху Опору.
Джерельна база дала змогу вивчити та дослідити Варшавське повстання 1944 року, хоча залишається багато таємниць та білих плям, які потрійно ще розкривати і досліджувати. Це дослідження національно-визвольної боротьби може бути продовжене у дипломній роботі.
Трагічну спадщину, яку залишила в Польщі Друга світова війна повинна стати для людства прикладом того, що війна є носієм зла, зла, яке народжує страждання та смерть. Сьогодні в період демократичного ладу повинен зберігатися мир і свобода, адже наші предки не мало пролили кров для того, щоб ми жили в мирі та незалежності. Перший і головний урок Другої світової війни полягав в тому, що третьої світової війни не повинно статися, тому, що в ній не буде переможців, залишаться лише руїни людської цивілізації.
Отже, розвиток національно-визвольної боротьби польського народу в період Другої світової війни відіграла велику роль у протистоянні гітлерівської Німеччини на території Польщі.
Список використаної літератури
1. До проблеми становлення військових молодіжних організацій лівого спрямування на території Польщі в 1941-1943 рр. // Україна і Польща в ХХ ст. - Київ; Краків, 2002. - С. 162-164.
2. Створення військової організації Гвардії Людова на території Польщі в 1942-1944 рр. // Література та культура Полісся. - Вип. 20: Історичні та культурологічні процеси на Поліссі та в Україні (ХІ-ХХ століття). - Ніжин, 2002. - С. 225-228..
3. Національні військові організації на території Польщі на початковому етапі Другої світової війни (1939-1940 рр.) // Література та культура Полісся. - Вип. 23. - Ніжин, 2003. - С. 91-96.
4. Військові організації польського руху Опору в період 1939-1944 рр. // Література та культура Полісся. - Вип. 29. - Ніжин, 2005. - С. 179-185.
5. Діяльність польської диверсійної організації “Вахлярж” у період 1941-1942 рр. // Література та культура Полісся. - Вип. 30. - Ніжин, 2005. - С. 131-136.
6. Історіографічні аспекти вивчення ґенези військових організацій польського руху Опору в роки Другої світової війни // Література та культура Полісся. - Вип. 32. - Ніжин, 2006.- С. 131-136.
7. До питання про створення військової підпільної організації Коменда Оборонців польських 1939-1943 рр. // Література та культура Полісся. - Вип. 34. - Ніжин, 2006. - С. 169-179.
Страницы: 1, 2
