Оцінка цього руху і його історична роль в розвитку гуманістичного руху в Германії не однозначна, але в цілому близька за своєю первинною суттю. А.Н. Немілов, в своїй монографії, приводить думки німецьких дослідників з приводу цього учення: « «Девентерська школа» була першим етапом в розвитку вивчення і викладання класичної латині, тому готувала гуманізм» (Л. Гейгер) « Визначаючи як головну специфічну межу німецького гуманізму його релігійну спрямованість і наповнення ідей оновлення церкви, Г. Гермілінк бачить в обігу до ідеї ранньохристиянської церкви найважливіший прояв епохи Відродження» « Весь Ренесанс, у тому числі італійський, пронизаний релігійною ідеєю і що в «північному», тобто нідерландському і німецькому Ренесансі і гуманізмі ця ідея пов'язана з містичним корінням «Нового благочестя» і веде свій початок від Герта Грооте» (П.Мествердт), «Весь північний Ренесанс бере свій початок від організації « братів спільного життя», що на відміну від «язичеського» відродження в Італії, за Альпами Ренесанс носив цілком релігійний характер, і термін «християнський Ренесанс» поширює на все поняття «Північного Відродження» (А.Хима)», «У розвитку традиції Девентерської школи визначився шлях оригінального німецького гуманізму, який і просліджується надалі аж до епохи Реформації (М. Лютер)»
На формування «нового благочестя» («devotio moderna»), безпосередньо пов'язаному із зародженням раннього гуманізму в Германії важливий вплив зробили і своєрідні явища культурному життю Праги середини і другої половини XIV ст. Проблему так званого « Празького центру раннього гуманізму», Немілов розглядує на праці Конрада Бурдаха: « .начало гуманістичного руху в німецьких землях, до яких він зараховував і Богемію, майже не відстає від Італії і тісні зв'язки імперської канцелярії в Празі за часів Карла IV Люксембурзького з папською резиденцією в Авіньоне і з Римом привели до інтенсивної рецепції гуманізму», і праці Э. Вінтера: « . саме Прага послужила джерелом раннього гуманізму для всієї заальпійської Европи, насамперед для Нідерландів. Культура раннього гуманізму прийшла, на думку Вінтера, не лише з Італії, але також з Парижа - с ідеями «Via moderna», з Баварії - с ідеями реформи церкви, і з прирейнської Німеччини - з ідеями містики. Гуманізм, номіналізм і ідеї реформи знайшли своє повне втілення в ученні Яна Гуса, і в такій же мірі вплинули і на вироблення « нового благочестя» яке, у свою чергу, лягло в основу німецької Реформації».
На початку XV ст. хвиля вільнодумства приносить абсолютно нові тенденції, які лягли в основу певних особливостей раннього Ренесансу і початку гуманістичного руху в Німеччині. 1414 р. став поворотним в долі церкви. Зростання національної самосвідомості в Чехії вимагав дозвіл церковного питання, виходу з - під диктатури тата, що втратив авторитет первосвященика. Вихід був в створенні нової системи взаємин церкви і національних монархій, що спиралися на станові інститути. У Констанці відкрився собор, на якому вперше стикнулися два різні мири: представники церкви і світські особи. Сам по собі факт, що поділа і долі церкви вирішувалися за участю мирян, був ударом в твердиню церкви з її монополією на інтелектуальну діяльність. І не дивлячись на вирішення лави спірних питань між національними церквами і папством, криза посилювалася. Загострився він і в результаті складної політичної обстановки в Європі: династичний конфлікт між Англією і Францією, територіальне відособлення Нідерландів і Гуситський рух в Чехії.
Скликаний в 1431 р. Собор Базеля яскраво виявив послаблення позицій єдиної церкви. Головною причиною скликання собору були гуситські війни. Вимоги реформ в системі церкви і імперії делались все більш рішучими. Вони виходили з різних політичних кругів, але підкріплювалися таким вагомим аргументом, як наростаюча хвиля класової боротьби і ідей гуситського руху, що розповсюджуються. Вже в самому рішенні про створення комісій з розробки реформ імперії і церкви, в постійному опорі спробам тат і імператорів впливати на вирішення собору, виявилося щось нове. Розуміння необхідності політичного і релігійного компромісу досягався завдяки посилення турецької небезпеки. Потрібно пам'ятати ще і про зміну політичній ситуації у Франції - різкий перелом в ході столітньої війни, що стався в результаті зняття облоги Орлеана і коронації Карла VII, мав значний відгук у всій Європі.
Прагнення привабити до роботи собору якомога більше освічених людей визначалося потребою часу. В результаті роботи собору Базеля виник грандіозний план реформ одночасно і імперською, і церковної системи, озаглавлений « Про загальну згоду». Собор закріпив право на релігійну автономію, що пізніше з'явилося найбільш очевидним вираженням національного суверенітету.
Історичне значення собору Базеля полягало не стільки в конкретних рішеннях, прийнятих їм і що мали лише дуже не тривалий успіх, не в розроблених на нім грандіозних проектах перевлаштування католицької церкви і політичного устрою Європи, що залишилися невиконаними, а в новому принципі підходу до явищ суспільного життя і церковного пристрою. Собор відобразив нові віяння: самосвідомість європейських націй, криза становий - показних інститутів, криза норм феодального права і ієрархії. На соборі головну роль грала нова ренесансна інтелігенція. Величезне значення собору Базеля для розвитку гуманістичного руху в Центральній Європі визнається по суті всіма істориками гуманізму.
Доба собору Базеля Німеччини вступила в епоху Відродження. На соборі вперше виступили діячі, яких ми маємо право назвати німецькими гуманістами. У всіх виступах відчувався дух до нового. Але в цих мовах, неначе об'єднуючих всіх гуманістів в єдиний табір мислячих людей, яким, нарешті, доля дала можливість розумно вирішити долю людства і досягти надійного забезпечення загального миру, не було єдності думок. Дискусії були настільки сильні, тенденції такі різні, що собор безнадійно потопав в дискусіях, не досягаючи узгодженого рішення. Приблизно в середині 50- х років собор Базеля припинив свою діяльність. А над Німеччиною незабаром спалахнули перші зірниці битв прийдешньої німецької Реформації. І політичні програми, що прозвучали в мовах ораторів, перетворилися на прокламації « леткі листочки» і зазвучали в пристрасних проповідях новоявлених апостолів.
Перша половина XIV поч. XV ст. стала періодом зародження і становлення гуманістичного руху в Німеччині. На тлі виникаючих суперечностей між « новими» (буржуазними) і «старими» (феодальними) стосунками, зіткненнями німецької національної самосвідомості, що зароджується, з впливом папського Риму при слабкій центральній владі і феодальній роздробленості країни в Німеччині намічаються зміни в світогляді представників окремих шарів німецького суспільства. Певний італійський, чеський і нідерландський вплив в розповсюдженні гуманістичних ідей, розривши перших гуманістів з офіційною церковно - схоластичною культурою середньовіччя, відновлення наступного зв'язку з античною спадщиною створює умови для подальшого розвитку нових гуманістичних ідей і концепцій. «Теорія гуманізму» не розповсюджується далі за вивчення питань релігійних, пошуку місця людини в структурі буття, засудження пороків церкви, ролі її в житті країни.
2. Гуманістичний рух в Німеччині у 15 ст.XV ст.. - Кватроченто - другий етап Відродження, який можна характеризувати як зрілий. У цей період чіткіше виявляються риси вільнодумства. Мислителі цього періоду не обмежуються традиційними проблемами і нерідко присвячують свої твори питанням пристрою держави, його прославлянню, а також ідеї і практиці громадянськості (цивільний гуманізм). Соціальні проблеми, що висувалися представниками в цей час, розширюють характеристику людини і його достоїнств, що сприяло посиленню глибшої аргументації ідей вільнодумстваЯк вже наголошувалося, Відродження було загальноєвропейським явищем, хоча Італія і була головним регіоном його прояву, а італійське вільнодумство - найбільш яскравим його вираженням. Не лише вплив Італії на інші країни Європи, але і взаємовплив різних європейських країн цього періоду був характерний для цього періоду епохи Відродження, яка привела до утворення загальноєвропейської відродженої інтелігенції.Для Німеччини другий етап Відродження починається після собору Базеля, який яскраво показав, як і нові явища в життя країни, так і назрілі суперечності. Собор Базеля значно сприяв зміцненню політичної самосвідомості імперських міст південно-західної Німеччини. Посилилася їх самостійність в імперській політиці, а це зажадало залучення на дипломатичну службу міста освічених людей. Втім, і окрім собору Базеля протягом XV ст.. спостерігається значне зростання міської бюрократії, що відображало внутрішні зміни в житті і управлінні міста. Ускладнилося внутрішнє життя міста, в ньому виникали багаточисельні канцелярії, і в міське право почали поступово упроваджуватися пристосовувані до умов міського життя XV ст.. норми римського права. Проповідники настоятелі міських церков, вчителі міських приходських шкіл, нарешті, «фізикус» - лікар-гігієніст міста, на додаток до радників по питаннях має (консулентам) рацію і ораторам складали в другій половині XV ст.. вже значну групу міської інтелігенції. Це була саме міська, бюргерська інтелігенція, що значно різнилася від освічених міністеріалів і дворянства служивого при дворах князів, від вчених братів - еремітів августинських монастирів. 40-і роки XV ст.. з'явилися моментом пробудження німецької суспільної і політичної думки. Значну роль в цьому зіграли проповіді Яна Гуса, що послужили джерелом для ідей реформації, що визріли в ході «соборних суперечок» першої половини XV ст.. В середині XV ст, насамперед в імперських містах південно-західної Німеччини, виникають перші гуманістичні кухлі. Перший кружок виник в місті Нюрнберг. Він не був зв'язаний і з традиціями Девентерського братерства і шкіл « Нового благочестя». Він не мав спеціальної регламентації і був просто співдружністю інтелектуалів, що понад усе нагадує « Академії» італійських гуманістів. Склад його був достатньо строкатим. Характерною тенденцією Нюрнберзького кружка гуманістів було розповсюдження його впливу на весь масив міської культури. В той же час з об'єднання приваблених на службу в місто освічених людей кружок поступово переростав в співдружність освічених городян. Таким чином в цілому цю тенденцію можна характеризувати як локалізацію гуманістичного руху. Можна відзначити ще одну характерну межу гуманістичного кружка в Нюрнберг. Він поступово включав в орбіту свого впливу і пов'язані з містом невеликі культурні центрів, у тому числі резиденції єпископів. Поза сферою його культурного впливу залишалися тільки резиденції світських князів.Велику роль в розповсюдженні гуманістичної культури, реформі освіти грали багато патриціанських сімей. Наприклад, патриціанська сім'я Піркгеймерів, яка належала до найбільш освіченої частини міської верхівки, була активним меценатом року Нюрнберга. В Аугсбурзі багатий патрицій і купець, бургомістр Сигизмунд Госсемброт не лише був меценатом, але і сам організував гуманістичний кружок. У Нюрнберзі і Аугсбургу, з другої половини XV ст.. що грали найбільшу роль в політичному житті Німеччини, раніше всього складалися гуманістичні співтовариства. Гуманістичної орієнтації набували і інші міста Німеччини. Так місто Ульм грало велику роль у формуванні німецької національної культури, як один з ранніх центрів книгодрукування. В той же час Базель став найважливішим центром гуманізму в боротьбі за реформу університетської освіти.У першій половині XV ст.. Прага втрачає роль столиці імперії. Серед міст імперії не багато хто з них міг претендувати на першість. Королівська резиденція і канцелярія знаходилася в Надьвараде до Констанцського собору (1414 р.). Вступивши на імперський трон, Сигизмунд I робив спроби перенесення столиці до Аугсбургу або до Нюрнберга, але практично Надьварад залишався основною резиденцією аж до обрання на імперський трон Фрідріха III. Прагнення міцніше утвердиться в австрійських володіннях, у тому числі у Відні, що не бажав визнавати його права на ерцгерцогство, спонукає імператора перенести резиденцію імперської канцелярії до Відня.Відень стає вогнищем раннього гуманістичного руху. У очах багатьох істориків Віна, як столиця Австрії, була спадкоємицею традицій середньовічної імперії. Крім того, в середньовічній німецькій культурі це місто грало важливу роль. Відень був одним з найбільших центрів університетської освіти і в той же час резиденцією імперської канцелярії, з діяльністю якої і пов'язані перші кроки гуманізму. Навколо імперської канцелярії був створений кружок гуманістів. Більшість молодих людей, що зачали свою кар'єру в імперській канцелярії, залучившись там до гуманізму, надалі виявляються найчастішими на вищих духовних посадах або в апараті управління князівств. Завдяки цьому відбувалося розповсюдження гуманістичної утвореної з Відня. Безумовно, існували нитки, що зв'язують імперську канцелярію і кружок з Віденським університетом. Але проникнення гуманістичних віянь в цей схоластичний центр утвореної відбувався в слабкому ступені, зіткнення було не значним. Діячі гуманістичного кружка при імперській канцелярії не часто бували в університеті, а їх виступи перед студентами мали швидше політичне значення, чим гуманістичне. Послаблення влади Габсбургів в Австрії в 60 -80- х роках XV ст.., непристосованість Відня до того, щоб стати справжнім центром і столицею імперії і Німеччини, політичні події і війни цих років - все це привело до загасання гуманістичного руху у Відні. Але діяльність представників раннього гуманізму не залишилася безслідною. В самому кінці XV ст.., коли при Максиміліані I Вена стала центром імперії, виник сприятливий стимул для розвитку гуманізму.До кінця 60-х років XV ст.. в Німеччині виразно визначилася криза політики, орієнтованої на союз з папством під гаслом організації хрестового походу проти турок. Наполегливі вимоги реформ не могли бути задоволені проголошенням «імперського миру» по принципах «Золотої булли» XIV ст..У 1467 р. робиться спроба встановлення системи координованого « земського миру», що охоплює основні частки імперії. Це був перший крок так званої « Швабської реформи». Але одночасно виникла нова небезпека із заходу, з боку Бургундської держави, що розростається. З приходом до влади на місце обачливого і дипломатичного Філіппа Доброго його сина, Карла Сміливого, Бургундія зачала агресивно розширюватися за рахунок імперських територій. А тим часом проникнення англійських купців в Балтійське море ставило під загрозу само існування Ганзи. Кельн, найбільш зацікавлений в торгівлі з англійцями і що боявся свого бургундського сусіда, вийшов з Ганзи, отримавши за зраду право торгувати в Англії. Переговори імператора з Карлом Сміливим зайшли в безвихідь і осінню 1473 р. переросли у військовий конфлікт, який завершився в червні 1475 р. укладенням союзного договору між Філіппом III і Карлом Сміливим. Німеччина була на роздоріжжі в ці роки. У жалюгідній фігурі імператора знайшла своє уособлення приреченість політичної системи. Слова «Імператор лиходій, а про тата і говорити нічого» виражали загальне розчарування в традиційних уявленнях: система середньовічної феодальної імперії на давала виходу з суперечностей, що виявлялися. У ефективність церковних соборів ніхто вже не вірив. Прагнення князів до суверенітету виглядало лише вираженням егоїстичних цілей феодалів, а стихійне тяжіння дрібного дворянства до імператора не мало реальної перспективи. Жоден з імперських міст не здатний був стати політичним центром нації і класова самосвідомість буржуазії, що зароджувалася, ще не могло пробити собі шлях через відсталість станових представлень середньовічного феодального суспільства. Історичне «роздоріжжя» 60-70 -х років XV ст. було також часом зміцнення економіки Німеччини: зачинає переорієнтовуватися на внутрішньонімецький ринок Ганза, швидко розвивається гірський промисел в Саксонії, Тюрінгії, особливо - в Тіролі. Міцніють торгівельні зв'язки з Нідерландами, щупальця найбільш заповзятливої частки німецької буржуазії тягнуться до Португалії, що поширювала свої заморські завоювання і що успішно направляє кораблі до Індії. Інтерес до мореплавання охоплює, здавалося б, такі віддалені від Морея міста, як Нюрнберг і Аугсбург.У містах відбувається нове загострення внутрішньої політичної боротьби. Часом вона виливається у відкриті виступи цехових ремісників і плебейства проти патриціанської олігархії, як в Аугсбурзі, часом виражається в жорстокому розбраті усередині самого патриціату, як в Нюрнберзі. Борються між собою різні тенденції розвитку міста, смутно в цій боротьбі зачинають переглядатися інтереси виникаючої буржуазії. Настійна необхідність зміцнення центральної влади відчувалася повсюдно.1486 р. стає в історії Німеччини «переломним». Коронований короною «римського короля» Максиміліан за підтримки енергійного архієпископа Майнцського, Бертольда фон Геннеберга, бере курс на проведення імперської реформи на користь запобігання вибуху незадоволеності, що накопичується, і з метою створення бази для активізації зовнішньої політики в Європі.Так Німеччина, здавалося б, вийшла із стану « на роздоріжжі», але наскільки перспективний був прийнятий її правителями курс, навряд чи міг тоді передбачати хто б ні було з сучасниківПолітична нестабільність 60- х - початки 80- х років дещо перешкоджала процесу гуманізації в цілому. Жоден рейхстаг, хоча вони і скликалися досить часто, не послужив ареною для зустрічей і обміну думками гуманістів, як бувало в період соборних суперечок. Зате міцніли гуманістичні співтовариства в імперських містах, зачиналося проникнення гуманістів в старі схоластичні університети, робилися перші спроби в реформі освіти. Відображаючи міцніюче національне самосвідомість, посилювався зв'язок між різними культурними вогнищами Німеччині, і в той же час поширювалися зовнішні зв'язки німецьких гуманістів з їх італійськими, нідерландськими і французькими колегами.У останньому десятилітті XV ст.. Німеччина вступила в період всестороннього підйому, розквіту міського життя і культури. Небувалої могутності досягла її економіка, нечувані багатства мали в своєму розпорядженні торговельно-фінансові компанії, які насправді управляли світом. Імена Фуггерів, Вельзерів, Паумгартнерів або Гохштеттерів звучали повсюдно на світовому ринку.
