Реформація в Європі і її подальший вплив на розвиток європейської істор

Міністерство освіти і науки України

Білоцерківський колегіум Білоцерківської міської ради

Секція історії

Реформація в Європі і її подальший вплив на розвиток європейської історії

Роботу виконав

учень 11 групи

Науковий керівник:

Андрусенко Ліана Сергіївна,

Київ

2009

Вступ
У першій половині XVI в. у Західній і Центральній Європі розгорнувся широкий суспільний рух, антифеодальний по своїй соціально-економічній і політичній суті, релігійний (антикатолицький) за своєю ідеологічною формою. Оскільки найближчими цілями цього руху були “виправлення” офіційної доктрини римсько-католицької церкви, перетворення церковної організації, перебудова взаємин церкви і держави, тому він став називатися Реформацією.

У вузькому значенні слово Реформація (від лат. Reformatio- перетворення) - це боротьба за реформування римсько-католицької церкви, що переживала в XIV-XVI ст. найвищу кризу. У широкому змісті реформація являла собою першу значну битву народжуваної буржуазії проти феодалізму і його ідеологічної основи - віровчення церкви, що не відповідала більше заповзятливому духу Нового часу. У відмінності від гуманістичного руху, що орієнтував на найбільш утворену частину суспільства, діячі Реформації зверталися за підтримкою до різних шарів населення. У вир реформаційного руху були затягнуті городяни, селяни, учені-богослови, студенти, збідніле дворянство і навіть короновані особи.

Думка про необхідність церковних реформ висловлювалася задовго до Реформації. Стурбовані моральним і політичним спадом папства, моральним розкладанням духівництва, багато богословів і священики намагалися зсередини встановити авторитет і чистоту католицької церкви. Однак папи не хотіли визнати необхідність Реформації. Папство шалено боролось з будь-яким проявом єресі. Нещасних чоловіків спалювали як єретиків, а жінок також - за обвинуваченням у чаклунстві. Перекірливих монархів відлучали від церкви. Але інквізиція так і не змогла придушити дух обурювання проти римсько-католицької церкви. Усе більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані на величезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення. Головним вогнищем європейської Реформації була Німеччина.

Реформація - це широкий релігійний і соціально-політичний рух, що почався на початку 16 століття в Німеччині і спрямований на перетворення християнської релігії. Почавшись в Німеччині, Реформація охопила ряд європейських країн і призвела до відпадання від католицької церкви Англії,Франції, Шотландії, Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Чехії і Угорщини.

Термін «Реформація» виражає ту істотну сторону руху, центром якої є критика й атака на монопольне положення католицької папської церкви і її навчання в політичній, ідеологічній системі тодішнього європейського суспільства. Революціонізуюче протікання реформаторського руху як першу вирішальну битву європейського міщанства проти феодалізму. Ця характеристика відносилася німецькій Селянській війні, однак аналогічні революційні риси містяться в кожнім антифеодальному орієнтованому реформаторському русі, тому що в ньому відбиваються визвольні інтереси наступаючого міщанства, класу буржуазії яка народжувалася.

Розділ І. Особливості реформації в Західній Європі та лютеранство

1.1 Лютеранство

Лютеранство, найбільший напрям протестантизму (яке в наші дні дуже сильно поширене в Германії і Америки). Засноване М. Лютером в XVI ст У лютеранстві вперше сформульовані головні положення протестантизму, але лютеранство втілило їх в життя (особливо в церковній організації) менш послідовно, нiж кальвінізм. Поширено в скандінавських країнах, Германії, США, країнах Прибалтики. Суть ідей Лютера полягає в тому, що він відкинув верховенство папської влади над всією церквою і визнав джерелом християнського віровчення лише Священне Писання. Це спричинило відкидання авторитету Священного Віддання, відмову від культу святих, від шанування ікон і інших священних зображень. Основою для створення протестантського догматизму багато в чому послужили Послання апостола Павла. Так, доктрина виправданні вірою бачилася Лютеру в центрі новозаветной концепції порятунку. Суть цієї доктрини полягала, по Лютеру, в наступному: спроби людини знайти порятунок самостійно, шляхом дотримання заповідей - безглузді; більш того, вони гріховні, бо людина ціною власних зусиль намагається наблизитися до мети, досяжної лише з Божою допомогою, і таким чином відкидає Божественну милість і претендує на роль Бога. Заповіді, на думку Лютера, здатні лише спонукати до добродійних вчинків, але у людини немає сил для їх здійснення. Коли людина усвідомлює це, на допомогу приходить милість Бога. Закон нездійсненний, отже, - робить вивід Лютер, - людина врятується лише через віру.

Радикально змінився погляд на церкву. Це вже не містичний організм, поза яким немає порятунку (а саме так трактує себе церква і в католицизмі, і в православ'ї), а просто співтовариство віруючих. І священики перестали бути вищими істотами, що стоять над мирянами, людьми наділеними особливою благодаттю і винятковим правом здійснювати таїнства і відпускати гріхи. Їх роль звелася до вимовлення проповіді і здійснення богослужіння. Кожен віруючий, минувши духівництво, отримував право безпосередньо звернутися до Бога.

1.2 Передумови Реформації

Економічний тиск, помножений на утиск національних інтересів, викликав ще в XIV столітті протест проти авіньонських пап в Англії. Виразником незадоволеності мас тоді став Джон Вікліф, професор Оксфордського університету, що проголосив необхідність знищення всієї папської системи і секуляризації монастирсько-церковної землі. Вікліф з відразою відносився до «полонення» і розколу і після 1379 року почав виступати проти догматизму римської церкви з революційними ідеями.У 1379 році він зазіхнув на авторитет папи римського, виразив в своїх вигадуваннях ідею про те, що Христос, а не папа римський, є главою церкви. Він стверджував, що Біблія, а не церква, є єдиним авторитетом віруючого і що церква повинна будуватися по образу Нового Заповіту. Щоб підкріпити свої погляди, Вікліф зробив Біблію доступною людям на їх рідній мові. До 1382 року був закінчений перший повний переклад Нового Заповіту англійською мовою. Микола Герфордський закінчив переведення більшоъ частини Старого Завіту на англійську мову в 1384 році. Таким чином, вперше англійці мали повний текст Біблії на своїй рідній мові. Вікліф пішов ще далі і в 1382 році виступив проти догмата про пресуществленії, хоча римська церква вважала, що суть елементів змінюється при незмінній зовнішній формі. Вікліф стверджував, що речовина елементів залишається незмінною, що Христос є духовно присутнім під час цього таїнства і відчувається вірою.

Прийняти погляд Вікліфа означало визнати, що священик не в змозі впливати на порятунок людини шляхом заборони йому приймати тіло і кров Христа при євхаристії. І хоча погляди Вікліфа були засуджені в Лондоні і в Римі, його вчення про рівність в церкві було застосоване до економічного життя селянами і сприяло селянському повстанню 1381 року.Студенти з Чехії, що виучувалися в Англії, принесли його учення до себе на батьківщину, де воно стало грунтом для ідей Яна Гуса. Чехія в цей час переживала засилля німецького духівництва, що прагнуло придбати ділянки на Куттенберських копальнях. Ян Гус, пастор каплиці Віфлєємськой, що виучувався в Празькому університеті і приблизно в 1409 році що став його ректором, читав вигадування Вікліфа і засвоїв його ідеї. Проповіді Гуса довелися на час підйому чеської національної свідомості, що виступила проти влади Священної Римської імперії в Чехії. Гус пропонував реформу церкви в Чехії, схожу з тією, яку проголошував Вікліф . Прагнучи присікти народну незадоволеність, імператор Сигизмунд I і папа римський Мартін V ініціювали церковний собор в Констанце, на якому Ян Гус і його сподвижник Ієронім Празький були проголошені єретиками і спалені на вогнищі. Єретиком проголошувався і Джон Вікліф.

1.3 Перші десятиліття XVI століття

Перші десятиліття XVI ст. були відзначені кризою римсько-католицької церкви. Кульмінацією її морального занепаду й предметом особливого невдоволення став продаж індульгенцій -- грамот, що свідчать про відпущення гріхів. Торгівля ними відкривала можливість викупити гріх без усякого каяття, а також купити право на майбутню провину. «95 тез проти індульгенцій», вивішені в 1517 р. на дверях церкви у Віттенбергу німецьким богословом Мартіном Лютером (1483-1546), мали величезний резонанс. Вони стали потужним стимулом для виступів проти офіційної церковної ідеології й послужили початком Реформації (від лат. reformatio -- перетворення) -- руху за відновлення віри. Реформація була не тільки релігійним оновленням, це була глибока трансформація всієї християнської культури. Ці процеси, призвівши до розколу римської церкви й створенню нової течії в християнстві -- протестантизму, виявлялися з різним ступенем інтенсивності у всіх країнах католицької Європи. Теоретичні положення, висунуті Мартіном Лютером і його послідовниками -- швейцарським священиком Ульріхом Цвінглі (1484-1531) і французьким богословом Жаном Кальвіном (1509-1564), -- мали не тільки релігійний, але й соціально-політичний і філософський зміст. Стосунки ж Реформації й Ренесансу суперечливі. З одного боку, гуманістів Відродження й представників Реформації ріднила глибока ворожість до схоластики, спрага релігійного оновлення, ідея повернення до джерел (в одному випадку -- до античних, в другому -- до євангельських). З іншого боку, Реформація -- це протест проти ренесансного звеличування людини. Повною мірою ця суперечливість виявляється при зіставленні поглядів засновника Реформації Мартіна Лютера й голландського гуманіста Еразма Роттердамського. Думки Еразма часто перегукуються з думками Лютера: це і саркастичний погляд на привілеї католицьких ієрархів, і в'їдливі зауваження із приводу напряму думок римських богословів. Але вони розійшлися у ставленні до свободи волі. Лютер відстоював думку про те, що перед лицем Бога в людини немає ні волі, ні достоїнства. Тільки якщо людина усвідомлює, що вона не може бути творцем своєї долі, вона може врятуватися. А єдиною й достатньою умовою спасіння є віра. Для Еразма ж людська свобода значила не менше, ніж Бог. Священне Писання для нього -- це заклик Бога, звернений до людини, і остання вільний відгукнутися на нього чи ні. Культурні й соціально-історичні результати реформаційного процесу не вичерпуються народженням протестантизму й модернізацією католицької церкви. Вони більш значні. Традиційне віровчення спиралося на практику спокути гріхів шляхом здійснення запропонованих церквою «святих справ» (суворий піст, придбання індульгенцій, пожертви на користь церкви). Головна ж ідея тез Лютера полягала в тому, що все життя віруючої людини має бути покаянням, і немає необхідності в особливих справах, ізольованих від звичайного життя й спеціально призначених для спасіння. Людина не повинна, як ченці, тікати від світу, навпаки, їй варто сумлінно виконувати своє земне покликання. Усяке заняття, якщо його користь не викликає сумнівів, може розглядатися як свята справа. Це корінне переосмислення покаяння призвело до формування нової, підприємницької етики (одержання прибутку визнається справою, бажаною Богом, якщо відбувається без лихварських хитрощів, за умов споживчої помірності, чесності в ділових стосунках і неодмінному інвестуванні нажитого багатства). Утвердження цих нових норм і цінностей, що визначили «дух капіталізму», зіграло вирішальну роль, на думку відомого німецького мислителя XX ст. Макса Вебера, у розкладанні натурального господарства й становленні капіталістичних стосунків. Виникає «трудова етика» -- віра в те, що сумлінна праця має рятівне значення, у покликання до тієї або іншої діяльності Богом, в успіхи цієї діяльності як основний показник обраності Всевишнім. Ця трудова етика становила «дух капіталізму», як відзначив М. Вебер. Вона послужила основою для розвитку капіталістичних стосунків у західній Європі й Північній Америці.

1.4 Особливості Реформації в Німеччині

У Німеччині, яка на початок XVI століття все ще залишалася політично роздробленою державою, незадоволеність церквою розділяли практично всі стани: селян розоряла церковна десятина і посмертні побори, продукція ремісників не могла конкурувати з продукцією монастирів, яка не оподатковувалася, церква розширювала свої земельні володіння в містах, загрожуючи перетворити городян на довічних боржників. Все це, а також величезні суми грошей, які Ватикан вивозив з Німеччини, і моральне розкладання духівництва, послужило до виступу Мартіна Лютера, який 31 жовтня 1517 року прибив до дверей віттенбергськой Замкової церкви свої «95 тез». У них доктор богослів'я виступав проти продажу індульгенцій і влади Папи над відпущенням гріхів. У ученні, що проповідує їм, він проголошував, що церква і духівництво не є посередником між людиною і Богом. Він оголосив помилковими претензії папської церкви на те, що вона може давати людям за допомогою таїнств «відпущення гріхів» і «порятунок душі» через особливі повноваження від Бога, якими вона нібито наділена. Основне положення, висунуте Лютером, свідчило, що людина досягає «порятунку душі» (або «виправдання») не через церкву і її обряди, а за допомогою віри, що дарується йому безпосередньо Богом. Також Лютер спростував авторитет Священного віддання, тобто постанов церкви і папські декрети, відводячи роль єдиного джерела релігійної істини Священному писанню. Папство спочатку не виявило особливої заклопотаності його виступом. Зіткнення між різними чернечими орденами були не рідкістю, так що і те, що на цей раз сталося здалося папі «чернечою сваркою». Проте Лютер, заручившись підтримкою Фрідріха, курфюрста Саксонського, не поступався папським емісарам, що присилалися, в той же час зобов'язавшись не поширювати свої ідеї за умови, що мовчання зберігатимуть і його противники. Проте події на Лейпцігському диспуті змусили його перервати мовчання. Виразив підтримку Яну Гусу і недовір'я церковному собору, що засудив його, Лютер прирік себе на проклін і розрив стосунків з церквою. Наступним кроком було те, на що до цього практично ніхто не зважався: 10 грудня 1520 року при величезному скупченні народу Лютер спалив папську буллу, де засуджувалися його погляди. Тут в справу втрутилася світська влада. Новообраний імператор Священної Римської імперії Карл V викликав Лютера на імперський сейм у Вормсе з метою переконати його відмовитися від своїх поглядів -- подібно до того, як сто років тому подібну спробу зробив Імператор Сигизмунд відносно Гуса. Лютеру дали два дні, щоб дати відповідь на питання про те, чи готовий він відректися. В кінці другого дня Лютер, стоячи перед імператором, оточеним верховними світськими і духовними правителями Німеччини, відповів: «На тому стою. Не можу інакше. Та допоможе мені Бог».

У XVI столітті, у Німеччині починає зароджуватися капіталізм.

З розвитком торгівлі,промисловості, економіки виникають буржуа в Третьому стані в схемі держуправління монарха.Буржуа - підприємці які набрали статок в результаті товарно-грошових відносин.

Схема держуправління монарха :

1)церква;

2)знать;

3)народ (робітники,ремісники,селяни,буржуа).

Капіталізм-індустріальне суспільство.

Монарх-одноосібний правитель влада якого передавалася в спадок. Реформація - це боротьба буржуа за зменшення влади церкви в житті тогочасного суспільства.

У ХVІ столітті Німеччини не було,була "Священна Римська Імперія" роздрібнена на провінції і князівства.

А остаточно "Священна Римська Імперія" стала Німеччиною стала у XIX столітті.

У Німеччині Монарх мав усю повноту влади,але його влада не передавалась в спадок. Монарха обирали князі. На престолі правила династія Габсбургів.

Також треба зазначити що Буржуа як клас збільшилося підчас Великих Географічних Відкриттів ( XV століття).

У Німеччини були всі соц-економічні умови для розвитку капіталізму,але через свою роздрібненість навпаки гальмувало процес розвитку на три з половиною століття.

Найпершим не спроектованим конфліктом стала боротьба проти індульгенцій.

Індульгенція-документ про повне або часткове відпущення гріхів розповсюджений церквою.

Абсолютизм і реформація два абсолютницькі процеси які між собою пов'язані, і неможливі однин без одного.

1.5 Особливості Реформації в Данії і Норвегії

Реформація в Данії пов'язана ім'ям Ганса Таусена, котрий після навчання в Віттенбурзі почав проповідувати лютеранські ідеї на Батьківщині. Спроба церковних ієрархів влаштувати суд над «датським Лютером» не завершилася успіхом, так як йому сприяв король Фредерік I. В 1530 році на церковному синоду в Копенгагені Таусен оборонив «символ віри» датських протестантів -- «43 копенгагенські статті».

Офіційно ж єванглічно-лютерансьа Церква була визнана державною при сині Фредеріка I -- Крістіану III, котрий використовував проведення Реформації в політичних цілях. Однак Крістіан III і до вступу на престол був вірним приверженцем лютеранства і з 1528 року ввів лютеранське богослужіння на своїх землях в Шлезвизі. Зробивши Реформацію законом, Крістіан III змістив католицьких єпископів і провів секуляризацію всього церковного майна, в результаті чого королівське земельне майно виросла втричі: королю належало більше половини земель в країні. По проханню короля Крістіана,Меланхтон прислав в Данію досвідченого священика - реформатора Йоганнеса Бугенхагена, котрий очолив проведення Реформації в країні. В підсумку Реформація в Данії орієнтувалась на німецькі зразки. По оцінці датських істориків, «Данія з введенням Лютеранської Церкви стала в церковному відношенні на довгий час німецькою провінцією» В 1537 році по наказу короля була створена комісія з «учбових людей» для розробки положення про нову церкву, куди ввійшов і Ганс Таусен. З складеним положенням був ознайомлений Лютер, і з його підтримки в вересні того ж року новий церковний закон був утверджений.

В 1550 році на датській мові була видана Біблія. Особливістю Реформації в Данії було відношення до монастирів, які не були закриті, хоча і обкладені податками. Нових послушників приймати не дозволялось. В підсумку монастирі існували ще 30 років після початку церковних реформ. Більшість же приходських священників не стали жертвувати своїми місцями і влились в нову церковну структуру.

Церковна реформація в Норвегії була також проведена датським королем Крістіаном III, котрий розповсюдив на країну дію датської церковної ординації 1537 року,яка визначала положення нової релігії в церкві. Спроба норвежського архієпископа Олафа Энгельбректссона заперечити введенню нової релігії не була успішною. Більше того, боротьба за збереження старої церкви привела до кінцевої втрати Норвегією самостійності і перетворенню її на «датську провінцію», про що було офіційно заявлено в Копенгагені.

1.6 Особливості Реформації в Швеції і Фінляндії

В 1517 році брати Олафи і Лаврентій (Ларс) Петри, сини коваля з Еребру, які приїхали в Германію для отримання освіти, стали свідками виступів Мартіна Лютера проти зловживань в Римсько-католичній Церкві. В 1518 році Олаус повернувся в Швецію і став дияконом і вчителем Стренгнеській церковній школі. Насамперед до виступів Петрі негативно віднеслись не тільки церковні ієрархи, а й звичайні прихожани, котрі кидали в проповідника каменями і палицями. Негативно віднісся до проповіді нового вчення і новий король Густав Васса, котрим в 1523 році був виданий указ, який забороняв під загрозою втрати майна і смертної кари вивчати твори Лютера. Однак важка внутрішньополітична ситуація змусила короля шукати як нових союзників всередині країни, так і додаткові джерела фінансування свого правління. Вдодаток в 1524 році виник конфлікт між королем і папою Клементом VII з приводу обрання нового архієпископа. В результаті відносини з папством були перервані і більше не відновлялись.

Страницы: 1, 2

В соцсетях