1594pік - встановлення абсолютницької влади Генріхом ІV.
Генріх ІV правив з 1589-1610р.
1714-1715 - занепад французького абсолютизму.
2.4 Особливості Реформації в Шотландії
В Шотландії первинний прояв ідей Лютера жорстоко подавлювався: парламент намагався заборонити розповсюдження його книг .Однак ця сроба була в значній мірі невдалою. І тільки вирішальний вплив політичного фактору (шотландські лорди шляхом підтримування англійського протестантизму надіялись позбутися від французького впливу) узаконило Реформацію.
2.5 Особливості Реформації в Нідерландах
Основні передумови Реформації в Нідерландах визначалися, як і в інших європейських країнах, поєднанням соціально-економічних, політичних, культурних змін з незадоволеністю католицькою церквою, що зростала в різних шарах суспільства, -- її привілеями, багатствами, поборами, неуцтвом і аморальністю духівництва. Важливу роль в поширенні ідей реформацій зіграла також опозиція політиці, що проводилася урядом, який жорстоко переслідував інакодумців, аж до прирівнювання єретичних поглядів до злочину проти держави. Поява перших протестантів в Нідерландах за часом практично збігається з проповіддю Лютера, проте ні лютеранин, що проповідував вірність сюзерену (яким для Нідерландів був іспанський король), ні анабаптізм не отримали в країні значної кількості прибічників. З 1540 року тут почав поширюватися кальвінізм, так що до 1560 року більшість населення були реформатамі.. Саме кальвінізм став ідеологічною основою Нідерландської революції, що розгорілася, яку окрім релігійної незадоволеності викликала економічна і національна політика короля Філіппа II.
Повністю реформація перемогла в Нідерландах,утворивши Голландію.
В Голландії почав стрімко зростати капіталізм("єврошкола капіталізму").
Голландія розвивалась за республіканським устроєм та свободою особистості.
Причини реформації у Нідерландах :
1)хижацька поліцтика Іспанії
2)голод (1565-1666)
3)поширення ідей протистатизму
4)тиранія альби ......
2.6 Особливості Реформації в Швейцарії
Ситуація, аналогічна германській, склалась і в Швейцарії де авторитет католицької церкви упав через зловживання, розбещення и неосвіченість клерків. Монопольне положення церкви в області ідеології тут також було підірвано успіхами світської освіти і гуманізму. Однак тут, в Швейцарії, до ідеологічних передумов додались суто політичні: місцеве бюргерство намагалось перетворити конфедерацію незалежних один від одного кантонів в федерацію, секуляризувати церковні землі, заборонити військове наймицтво, котре відволікало робочі руки від виробництва.
Однак подібні настрої переважали лише в так званих місцевих кантонах країни, де вже зародились капіталістичні відношення. В більш консервативних лісних кантонах зберігались дружні відношення з католицькими монархіями Європи, армії котрих вони и забезпечували найманцями.
Тісний зв'язок політичного і ідеологічного протесту і породив Реформації в Швейцарії, найбільш яскравими представниками якого виступили Ульріх Цвінглі и Жан Кальвін.
Доктрина Цвінглі мала риси схожості з лютеранством, але і не мало відмін від нього. Як і Лютер, Цвінглі опиралася на Священне Письмо і відвертав «Священне сказання», різко критикував схоластичне богослов'я, відстоював принципи «виправдання вірою» і «загального священства». Ідеалом для нього була ранньохристиянська церква. Він не визнавав того, що не можна було, на його погляд, обґрунтувати свідотством Священного Письма, і тому не визнавав церковну ієрархію, монашество, поклоніння святим, безшлюбність духовенства. В критиці обрядів католицької церкви він шов далі Лютера. Головне богослівська відміна між ними полягало в різному викладі причастя, носивший у Цвінглі більш раціоналістичніший характер. Він бачив в євхаристії не таїнство, а символ, обряд, виконуваний в згадці про спокутуючу жертву Христа. В той час, як Лютер шов на союз з князями, Цвінглі був прихильником республіканізму, викривачем тиранії монархів і князів.
Ідеї Цвінглі набули широкого поширення в Швейцарії при його житті, але після загибелі реформатора поступово були витиснені кальвінізмом і іншим перебігом протестантизму. Стрижньовим положенням учення Жана Кальвіна було вчення про «загальне визначення», згідно з яким Бог визначив кожній людині його долю: одним -- вічний проклін і скорбота, іншим вибраним, -- вічний порятунок і блаженство. Людині не дано змінити свою долю, він здатний лише вірувати в своє ізбраннічество, прикладаючи всю свою працьовитість і енергію, щоб досягти успіху в мирському житті. Кальвін затверджував духовний характер дієприкметника, вважав, що Божу благодать при його звершенні отримують лише вибрані. Ідеї Кальвіна отримали широке поширенні і в Швейцарії і за її межами, послуживши основою для Реформації в Англії і Нідерландській революції.
2.7 Контрреформація
Реформація викликала у відповідь реакційну політику з боку Католицької Церкви, яка отримало назву Контрреформації. У результаті католицькими залишилися Італія, Іспанія, південь Німеччини, частина кантон Швейцарії, Ірландія. В кінці XVI століття католицизм переміг на півдні Нідерландів (сучасній Бельгії) і в Мові Посполитої. Франція виявилася державою, де державною релігією був католицизм, проте протестанти довгий час користувалися правом вільного віросповідання. Необхідно відмітити, що контрреформація мала як зовнішню, так і внутрішню сторони. Якщо зовні це виявлялося в насильницькому придушенні реформаторського руху шляхом переслідування протестантів, поширення інквізиції і створення Індексу заборонених книг, то внутрішньо це були процеси, які можна назвати реформацією в самій католицькій Церкві. У 1536 році папа Павло III створив спеціальну комісію, до складу якої запросив членів суспільства «Каплиця Божественної любові», які склали звіт, що в багатьох зловживаннях в Католицькій Церкві були винні папи і кардинали, що ставили меркантильні інтереси вище духовних. У 1545 році за ініціативою Павла III був скликаний Трідентський собор, який повинен був дати відповідь багато важливих духовних питань сучасності. На соборі, який продовжувався в перебігу понтіфіката декількох пап, були прийняті не лише рішення по догматичних питаннях, але і сформульовані декрети у зв'язку з церковним зловживаннями.
Перед смертю Павло III покаявся в непотізме. Подальші папи, хоча і не проявляючи послідовності, але так само боролися з цим явищем. Окрім цього папи вели боротьбу за відновлення морального обличчя кліра католицької церкви. Так, Павло IV (учасник комісії Павла III) вигнав з Риму 113 єпископи, що незаконно залишили свої єпархії, при нім сотні ченців були відправлені знову до своїх монастирів. Переслідуванню піддавалися навіть кардинали, запідозрені в аморальності. Окрім цього, були засновані чернечі ордени нового типа -- театінци, капуцини, урсулінки і єзуїти. Останні зайнялися активною пропагандою католицизму як в протестантських країнах, так і на територіях, де до цього взагалі не було християнських місіонерів. При вступі до ордена єзуїт давав присягу не лише генералові, але і самому папі. Багато в чому завдяки діяльності єзуїтів удалося повернути до складу Католицької Церкви Мову Посполіту.
2.8 Підсумки Реформації
Вестфальський світ 1648 остаточно закріпив ті зміни, які сталися на карті Європи в результаті Реформації, у тому числі і існування нових держав. Більше значимих релігійних воєн в континентальній Європі не велися. У результаті прибічники лютеранина складали більшість населення в Північній Німеччині, Данії, Скандинавії, Прибалтиці. Реформати ж переважали в Шотландії і Нідерландах, а так само декількох кантонах Швейцарії, хоча послідовники цього віровчення були і в Угорщині, Центральній Німеччині і Франції. У Англії затвердилася Англіканська Церква.
Представники невеликих протестантських конфесій збереглися практично по всій Північній і Центральній Європі, проте часто вони піддавалися переслідуванням як з боку католицьких, так і з боку протестантських державних структур. Надалі багато хто з них виїхав до Америки або емігрував до Росії.
Підсумки руху реформації неможливо охарактеризувати однозначно. З одного боку Християнського Світу, який об'єднував всі народи Європи під духовним керівництвом Папи Римського, більше не існувало, так само як і не існувало єдиної християнської культури. Єдина церква була замінена безліччю національних церков, які часто знаходилися залежно від світських правителів, тоді як раніше клірики могли апелювати до папи як арбітр. З іншого боку, національні церкви сприяли зростанню національної свідомості народів Європи. При цьому істотно підвищився культурний і освітній рівень жителів Північної Європи, яка до цього була як би околицею Християнського Світу, -- необхідність вивчення Біблії приводила до зростання як початкових учбових закладів (в основному у формі приходських шкіл), так і вищих, що виразилося в створенні університетів для підготовки кадрів національних церков. Для деяких мов спеціально була розроблена писемність, щоб мати можливість видавати на них Біблію. Проголошення духовної рівності стимулював розвиток уявлень про рівність політичну. Так, в країнах, де більшість складали реформати, мирянам представлялися великі можливості в управлінні церквою, а громадянам -- в управлінні державою.
У економічному плані Реформація сприяла зміні старих феодальних економічних стосунків на нових капіталістичних. Прагнення до економії, до розвитку промисловості, до відмови від дорогих розваг (так само як і дорогих богослужінь) сприяло накопиченню капіталу, який вкладався в торгівлю і виробництво. У результаті протестантські держави почали випереджати в економічному розвиток католицькі. Навіть сама етика протестантів сприяла розвитку економіки .
Висновок
У країнах, де перемогла Реформація церква опинилася у великій залежності від держави, користувалася меншою владою, чим в католицьких державах, унаслідок проведеної секуляризації втратила свою економічну потужність. Все це полегшувало розвиток науки і світської культури. В результаті Реформації вся Європа стала розколотою на дві частини. Католицька церква перестала бути церквою всієї Західної Європи. З неї виділився самостійний потужний релігійний напрям - протестантизм - третій напрям в християнстві. Протестантизм виробив ту, що функціонує сьогодні в свідомості мільйонів людей особливу етику - етику праці, економічної діяльності, договірних стосунків, акуратності, дбайливості, педантизму, тобто бюргерських чеснот, що увійшли до плоті, крові і повсякденного побуту країн Західної Європи і Нового Світу. Буржуазія, що ставала все більш впливовою, отримала «дешеву», просту і зручну релігію, що відповідала інтересам цього класу. Така релігія не вимагає великих грошей на будівництво дорогих храмів і обслуговування пишного культу, що має місце в католицизмі. Вона не віднімає багато часу для молитов, паломництва до святих місць, інших обрядів і ритуалів. Вона не утрудняє життя і поведінку людини дотриманням постів, вибором їжі і т.п. Вона не вимагає яких-небудь зовнішніх проявів своєї віри. Така релігія цілком влаштовує сучасну ділову людину.
Реформація спростила, удешевила і демократизувала церкву, поставила внутрішню особисту віру вище зовнішніх проявів релігійності, додала нормам буржуазної моралі божественну санкцію. Стаючи усе більш впливовою буржуазія одержала «дешеву», просту і зручну релігію, що відповідала інтересам цього класу.
Така релігія не вимагає великих грошей на будівництво дорогих храмів і обслуговування пишного культу, що має місце в католицизмі. Вона не віднімає багато часу для молитв, паломничества святим місцям, інших обрядів і ритуалів.
Вона не стискує життя і поводження людини дотриманням посад, вибором їжі і т.д. Вона не вимагає яких-небудь зовнішніх проявів своєї віри. Така релігія цілком улаштовує сучасну ділову людину.
Реформаторський рух досяг вищої точки в 16 столітті. У ряді європейських країн, хоча і різними шляхами, був здійснений перехід до нової, протестантської церкви. Подекуди міщанство задовольнилася реформацією католицької церкви. 17 століття вже не знає Реформації. У наступному розвитку поступово утворяться умови для епохи буржуазних революцій.
Реформація сприяла появі людей буржуазного суспільства - незалежного індивіда з волею морального вибору, самостійного і відповідального у своїх судженнях і вчинках. У носіях протестантських ідей виразився новий тип особистості з новою культурою і відношенням до світу.
Капіталізм, що складається, одержав у протестантизмі духовне обґрунтування.
Отже, очевидна та виняткова роль епохи Реформації в становленні світової цивілізації і культури. Не проголошуючи ніякого соціально - політичного ідеалу, не вимагаючи переробки суспільства в ту чи іншу сторону, не роблячи ніяких наукових відкриттів і досягнень у художній творчості, Реформація змінила свідомість людини, відкрила перед нею нові духовні обрії. Людина одержала волю самостійно мислити, звільнився від авторитарної опіки папства і церкви, одержала вищу для неї санкцію - релігійну - на те, що тільки власний розум і совість можуть підказати їй, як варто жити.
Страницы: 1, 2
