Сталінські репрес

32

Сталінізм - одне з найбільш масштабних, страшних і загадкових явищ ХХ століття. Саме поняття «Сталінізм» було введено в обіг Л.Д. Троцьким, що розглядав цей феномен як бюрократичну контрреволюційну систему. Сучасні дослідники розглядають Сталінізм як, насамперед систему влади, що спиралася на диктатуру пролетаріату. Ленін розумів, що Сталін дуже жорстока людина, і не хотів, щоб той прийшов до влади.

Важливо зрозуміти історію виникнення і розвитку сталинизма. Для цього коротко ознайомимося з історією внутріпартійної боротьби в партії в 1923-1930 роках. До речі, мало з яких питань історії піддавалися настільки явній фальсифікації, як питання про опозицію. Вже в публікаціях 1920_х років багато епізодів, факти, як самий напрямок боротьби, що відбувалася, викладалися вкрай тенденційно. При цьому кожна зі сторін намагалася представити своїх опонентів у найбільш непривабливому виді, ті чи інші висловлювання спотворювалися, помилки і неточності перебільшувалися. Брутальність і нелояльність не тільки не перетиналися, але і заохочувалися і з одного, і з іншого боку, що додавало із самого початку внутріпартійній боротьбі вкрай різкий характер. У 1930_ті роки лідери опозиції стали зображуватися вже як зрадники і шпигуни іноземних держав, завербовані імперіалістичними розвідками ще з першого років Радянської влади.

Сталін мало піклувався про те, щоб переконати своїх опонентів і залучити їх до спільної роботи. Він намагався підкорити їх своїй волі, зломити їхній опір. До того ж Сталін був украй злопам'ятний і мстивий. Його опоненти залишалися для нього особистими ворогами навіть тоді, коли зникав предмет суперечки, і виникала необхідність спільної дружної роботи. Правда, слід зазначити, що Сталін умів добре ховати свої почуття.

Сталін і не щадив нікого. Він не зупинявся не тільки перед розстрілом усіх тих, хто лише підозрювався в зв'язках з контрреволюцією.

Сталін узяв на озброєння радикальні методи ленінського «воєнного комунізму». Позбувшись суперників, Сталін став на шлях тотального і швидкого перетворення всіх сторін економічного, соціального і культурного життя країни. Він нав'язав свої плани сверхіндустріаліації і поголовної колективізації - зверху, без врахування інтересів суспільства шляхом систематичного застосування великого терору…

Негайна, тотальна, одночасна, суто політична революція - посилення влади, перетворення економіки, перетворення суспільних структур, соціальна інтеграція, зміни в інтелектуальній і моральній області була здійснена Сталіним, та насильницьки нав'язана всьому суспільству. Ототожнивши себе з партією, Сталін підмінив партію, зруйнував її і заявив, що лише він один зберігає вірність залізним законам історії. Політика Сталіна пронизана насильством над особистістю.

Головний мотив, що спонукав Сталіна розв'язати терор, - непомірне честолюбство і властолюбство. Усепоглинаюча спрага влади обуяла його. Вплив його вже до початку 1930_х років був величезний, але він хотів безмежної влади й абсолютної покірності.

Система створеної Сталін одноособової диктатури була складної і міцною. Головну роль у ній грали каральні органи, що знаходилися під особистим контролем Сталіна.

Так у середині 1930_х років ув'язнені будували в основному канали, спочатку Біломорсько-Балтійський, а потім Москва-Волга. До кінця положення змінилося, тому що стрімке розширення системи ГУЛАГа збіглося з розширенням у країні промислового будівництва. Робота ГУЛАГа входила в державні плани і займала в них усе більш важливе місце. На частку ГУЛАГа приходилася значна частина вивезення деревини, видобутку мідної руди, золота і вугілля. ГУЛАГ будував не тільки канали, але і стратегічні дороги і промислові підприємства у віддалених районах країни, а також багато інших робіт. При цьому планувався не тільки розвиток робіт з лінії ГУЛАГа, але і приріст табірної робочої сили.

Таким чином, один раз виникнувши, широка система примусової праці ставала однією з важливих причин усе нових масових репресій.

Предметом дослідження є епоха сталінізму, утвердження тоталітарного суспільства.

Мета даної курсової роботи - дослідити причини, хід, засоби та наслідки масових репресій у 1930 роки, які знищили тисячі людських доль.

Завданнями даного дослідження є:

1. Дослідити встановлення диктатури Сталіна;

2. Визначити, що стало поштовхом та початком масового репресування людей;

3. Окреслити найвідоміші судові процеси, які передували репресуванням;

4. Вивчити становище Радянської України у 1930 роках - роки тотального винищення української інтелігенції, а також простих селян;

5. Встановити, яким було становище Сибіру в цей сумнозвісний період.

Об'єктом дослідження є масові репресії 1930 років на території СРСР, союзних республік, їх передумови, проведення, кількість репресованих, причини репресування, каральні органи, які здійснювали репресивні заходи.

Актуальність теми полягає у тому, що дослідження епохи сталінізму, масових репресій 1930 рр., викриває весь трагізм тієї епохи та не дає сучасному поколінню забути про жертви репресій - десятків тисяч безневинних людей. Довгий час з політичних причин цей злочин проти народу - репресії - замовчувався, вченим не було доступу до архівних документів тієї пори, тому узагальнення існуючих досліджень цієї проблематики вважаємо також досить актуальним.

В даному дослідженнні використовувалися існоричний, описовий методи, метод порівняння і узагальнення.

Наприкінці 1927 року на XV з'їзді ВКП(б) була поставлена задача об'єднання дрібних селянських господарств у великі колективи, з метою здійснити соціалістичні перетворення в селі, забезпечити безперебійне постачання міст сільськогосподарськими продуктами, забезпечити приплив капіталів у промисловість від експорту зерна. Усі делегати з'їзду, що говорили про роботу в селі, відзначали необхідність обережності і поступовості в справі колективізації. Також говорилося про недостачу в держави матеріальних засобів для підтримки колгоспів, про недолік сільськогосподарської техніки, про слабкість сільських партійних організацій.

Але, на жаль, Сталін не зумів правильно оцінити ситуацію на селі. Бажаючи одержати компенсацію за колишні невдачі і здивувати світ картиною великих успіхів, він узяв курс на надмірно високі темпи колективізації, не зважаючи на об'єктивні можливості. До листопада 1929 року в колгоспи було об'єднано більше 7% селянських господарств, як правило, бідняцьких. Восени 1929 року Сталін робить ще одну помилку, висуваючи гасло суцільної колективізації, що було явно передчасним. Суцільна колективізація - це цілісна система масового перекачування ресурсів з аграрного сектора в індустріальний, котра містила в собі:

· державні постачання сільськогосподарської продукції за мінімальними цінами;

· численні податки, як грошові, так і натуральні;

· обов'язкове страхування будівель, тварин, посівів;

· створення системи примусових робіт через ГУЛАГ.

Сталін говорив у грудні 1929 року: «Щоб дрібноселянське село пішло за соціалістичним містом, необхідно ще, крім всього іншого насаджувати на селі великі соціалістичні господарства у виді колгоспів і радгоспів, як бази соціалізму…».

На початку 1930 року по Росії було зафіксовано більш 2000 селянських виступів у відповідь на розкуркулювання не тільки куркулів, але й усіх, хто відмовлявся вступати в колгоспи. Вже в 1930 році було арештовано, розстріляно, виселено в північні райони країни набагато більше куркулів, чим їх було насправді.

2 березня 1930 року з'являється стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів». У ній правильно критикувалися багато перегинів у колгоспному будівництві. Однак відповідальність за допущені «скривлення» покладалася на місцеві органи. [5, 3]

Колективізація завдала величезної шкоди сільськогосподарському виробництву. Зменшилося виробництво сільськогосподарської продукції. У 2 рази скоротилося поголів'я великої рогатої худоби, а також коней, овець, кози і свиней, тому різко скоротилося використання органічних добрив. У 1932-1933 рр. на території Поволжя, Південної України, Північного Кавказу і багатьох інших районів лютував голод, факт якого заперечувався Сталіним. За 2 роки від голоду вмерло близько 5 мільйонів чоловік. Колективізація була завершена в 1937 році. Тоді в колгоспи було об'єднано 93% селянських дворів. Усе це являє яскравий приклад організаційного деспотизму, проявом найвищої зарозумілості і власної непогрішності в прийнятті рішень.

Індустріалізація удалася більше чим колективізація. У період з 1928 по 1933 рік у СРСР було побудовано 1500 великих підприємств і закладені основи таких галузей промисловості, як станко-, автомобіле-, тракторобудування, авіаційної і хімічної промисловості. Було налагоджене виробництво могутніх турбін і генераторів, якісних сталей, феросплавів, азоту, штучного волокна і т.д. Була створена оборонна промисловість. У величезну роботу зі створення в СРСР сучасній промисловості вклала чимала праця і Сталіна. Однак і в цій області він нерідко діяв не як мудрий державний діяч, а як прожектер і волюнтарист, створюючи для країни і партії додаткові труднощі. План першої п'ятирічки (1928-1933 р.) був складений у двох варіантах: основному й оптимальному, котрий був на 20% більше базового. [5,4]

Старт п'ятирічки виявився не дуже успішним. Повільно зростало виробництво продукції. У сформованих умовах розумніше всего було б знизити багато завдань і перейти на базовий план, що, можливо, удалося б виконати. Але Сталін настояв на значному збільшенні багатьох завдань п'ятилітнього плану і ввів контрольні завдання.

На початку темпи розвитку промисловості були досить високі, але до 4 і 5 рокам п'ятирічки всі ресурси були вичерпані, до того ж при недоліці кваліфікованих фахівців і елементарної безгосподарності, п'ятирічка не була виконана. Основний план п'ятирічки був виконаний лише по виробництву тракторів, видобутку нафти і торфу.

Можна сказати, що розвиток промисловості відбувався наприкінці 20_х - початку 30_х років повільно і досягалося дорогою ціною не в останню чергу тому, що на чолі партії і Радянської держави стояв Сталін. При іншім, більш компетентному керівництві країна могла б досягти великих результатів.

Ліквідація елементів ринкової економіки і проголошення курсу на державний розвиток промисловості, насильницьку суцільну колективізацію села виступили наприкінці 20_х років своєрідним соціально-економічним фундаментом кардинальних політичних змін у Радянському Союзі.

В умовах перманентної «надзвичайної ситуації» зростання психологічного напруження в суспільстві для політичного керівництва все виразніше поставала потреба міцної державної влади. Не тільки контролювати, а й спрямовувати суспільні процеси був покликаний тоталітарний режим, що остаточно сформувався в СРСР у 30_ті роки.

Його головними ознаками виступали: безмежна влада одноосібного лідера, який спирався на партійно-державний апарат, бюрократизація суспільного життя, утворення однопартійної диктатури, монополізація влади більшовиками, формування командно-адміністративної економіки з одужуванням усіх засобів виробництва, політичне відчуження громадян від управління державою, тотальний ідеологічний контроль правлячої партії над усіма сферами суспільного життя, запровадження масового терору, репресій проти громадян. [17]

Збереження і зміщення системи одноосібної влади Й. Сталіна продовжували поступову активізацію насильницьких дій, створювали атмосферу страху та абсолютної покори.

У січні-лютому 1934 року проходив XVII з'їзд партії, що одержав назву «з'їзду переможців». Зовні він здавався демонстрацією великої єдності. Дійсно, усі від найбільших прихильників Сталіна до колишніх опозиціонерів хвалили лідера партії, «демонстрували» любов і відданість. Насправді ж генсека вже дуже боялися. Хрущев і Жданов, наприклад, першими назвали його, Сталіна, «геніальним вождем», Зинов'єв прилічив його до лику класиків наукового соціалізму, Кіров визначив генсека як «найбільшого стратега звільнення трудящих нашої країни й усього світу»; Ворошилов сказав, що Сталін, будучи «учнем і другом» Леніна був і його «зброєносцем». [17]

Але не усе було так гладко. Багато делегатів з'їзду, насамперед ті з них, хто був ознайомлений з «заповітом» Леніна, вважали, що наступив час перемістити Сталіна з посади генсека на іншу роботу. Коли результати голосування стали відомі, то виявилося, що з 1225 делегатів за Кірова, першого секретаря ленінградського обкому, було 3 голоси «проти», а у відношенні Сталіна - майже 300, хоча відкрито ніхто не виступив. Каганович сповістив про це Сталіну, і було прийняте рішення залишити проти Сталіна теж 3 голоси. Інші бюлетені були знищені. Навіть якби і врахували ці 300 голосів «проти», то все рівно б Сталін увійшов до складу ЦК і, імовірно, був би обраний у будь-якому випадку генсеком. Але політичний резонанс після оголошення щирих результатів був би таким, що врахувати всі його наслідки було б неможливо. Усі відразу б відчули, що велич «вождя» ефемерна.

Що ж дав Сталіну XVII з'їзд ВКП(б)? Він показав, що Сталіна бояться, що він сильний і може спокійно йти на розправу з ким завгодно і коли завгодно.

Треба сказати, що після з'їзду різко змінилося відношення Сталіна до Кірова, що, як особистість, багато в чому відрізнявся від генсека. Він був простий і доступний, близький робітникам, часто бував на підприємствах, мав величезну енергію, яскравий ораторський талант, непогану теоретичну підготовку. Вплив Кірова неухильно ріс, і в 1934 році він був, безсумнівно, другою за авторитетом людиною в партії. Спочатку Сталін відносився до Кірова непогано, вони разом відпочивали, дружили родинами. Але після XVII з'їзду він виявився в його очах суперником.

1 грудня 1934 року С.М. Кіров був убитий у Смольному. Убивцею виявився хтось Ніколаєв Л.В.

Дотепер невідома вся правда про загибель Кірова. У 30-і роки існувала безліч версій. Говорили про те, що Ніколаєв убив Кірова з ревнощів, тому що той нібито став задивлятись на дружину Ніколаєва. Може бути, Ніколаєв був затятим прихильником Сталіна і, зрозумівши, що Кіров став більш популярний чим «вождь», убив його? Навряд чи. Офіційна версія говорила, що злочин скоєний за наказом одного з колишніх опозиціонерів: Троцкого, Зинов'єва чи Каменева. Однак усі ці припущення можна сміло відкинути. Сьогодні, знаючи Сталіна, його виняткову жорстокість, підступництво і віроломство, цілком можна припустити, що це його рук справа, тому що Сталін був вкрай зацікавлений у тому, щоб «убрати» Кірова. Підозрілість, владність, нещадність у Сталіна завжди брали верх, коли треба було зробити свій вибір між елементарно порядним і тим, що заважало його владі. [2]

Убивство Кірова з'явилося гарним приводом для жорсткості усього внутрішньополітичного курсу в країні. Сталін не міг забути, що четверта частина делегатів XVII з'їзду партії голосувала проти нього. А скільки в нього супротивників у всій країні? З 1225 делегатів з'їзду незабаром 1108 чоловік будуть арештовані, і майже усі загинуть у катівнях НКВД і таборах. Це була свідома ліквідація старої «ленінської гвардії». Вони занадто багато знали. Сталіну потрібні були самовіддані виконавці, функціонери більш молодого покоління, що не знали його колишнього.

1 грудня 1934 року, у день убивства Кірова, за вказівкою Сталіна, без опитування членів Політбюро, була складена постанова ЦИК СРСР «Про внесення змін у діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік». У цьому документі, що виражає кредо беззаконня, говорилося:

1. Слідським відділам пропонується прискорити справу обвинувачуваних у підготовці чи проведенні терористичних актів.

2. Судовим органам пропонується не затримувати виконання смертних вироків, що стосуються злочинів цієї категорії, у порядку розгляду можливості помилування, тому що Президія ЦИК СРСР вважає одержання прохань подібного роду неприйнятним.

3. Органам комісаріату внутрішніх справ пропонується здійснювати смертні вироки злочинцям згаданої категорії. [6, 14]

Після убивства Кірова почалася підготовка до організації великих процесів, проводилося розширення мережі виправно-трудових таборів, здійснювалися масові висилки. У вересні 1936 року відбулася зміна наркома внутрішньіх років. Замість Ягоди був призначений М.І. Єжов. Епоху репресій 1937-38 р. називають «ежовщиною». Однак масові репресії проти простих радянських громадян, проти керівних партійних і державних кадрів, обезглавлення командування Червоної Армії, створення величезної мережі таборів у Сибіру й інших місцях не могли відбуватися без схвалення Сталіна, а арешти і ліквідація багатьох тисяч керівників - без його особистої і прямої вказівки. Списки керівників, що підлягають ліквідації, готувало НКВД, для їхнього схвалення були потрібні підписи Сталіна, Молотова, Кагановича. У 1937-1938 рр. Єжов представив близько 400 таких списків, у яких містилися десятки тисяч імен. У грудні 1938 року Єжов був зміщений з посади, а в 1940 р. - розстріляний. На його місце прийшов Л.П. Берія. [12,3]

Першим великим процесом періоду масових репресій був суд над керівниками колишньої «ленінградської опозиції» - Зинов'євим, Каменевим і ще 17 їхніми соратниками. Вони були арештовані незабаром після убивства Кірова. Перший процес відбувся 15-16 січня 1935 року в Ленінграді. Обвинувачення було висунуто відразу по декількох пунктах: моральна відповідальність за убивство Кірова, прагнення до реставрації капіталізму, розпалення терористичних настроїв і т.д. Обвинувачувані не визнали себе винними ні в чому за винятком моральної відповідальності. Вони заперечували, що знали що-небудь про діяльність змовників, про підготовку убивства. 16 січня був оголошений вирок. Зинов'єв одержав 10 років, Каменев 5 років тюремного ув'язнення. Але вони так і не вийшли на волю… 19-24 серпня 1936 року їх судили ще раз. Серед обвинувачень були і тісні зв'язки з гестапо, виступи проти ленінської програми будівництва соціалізму, підготовка убивств Сталіна, Ворошилова, Кагановича, Орджонікідзе, Жданова, знову ж убивство Кірова і т. д. Зинов'єв і Каменев визнали себе винними у всіх неймовірних пунктах обвинувачення. Наступного дня вони були розстріляні.

2 березня 1936 року на лаві підсудних виявилися Бухарин, Риков, Ягода, Крестинський - перший заступник наркома іноземних справ, Розенгольц - начальник керування наркомату зовнішньої торгівлі і багато інших видатних діячів. Їх обвинувачували в створенні «правотроцкистського блоку», метою якого було скинення в СРСР соціалістичного ладу, реставрація капіталізму, розчленовування СРСР і т.д. Вони нібито працювали на іноземні розвідки, планували арешт і убивство Леніна і т. д. Обвинувачувані частково визнали свою провину і майже всі були присуджені до смерті. [12, 4]

Наприкінці 1930_х рр. Радянський Союз, не шкодуючи ні сил, ні засобів готувався до неминучоі, здавалося б, війні з фашистськими державами. І в цей тривожний час Сталін і органи НКВД завдали страшного удару по кадрам Червоної Армії, знищивши протягом двох років десятки тисяч її кращих командирів і комісарів.

Страницы: 1, 2, 3