Становлення Польської держави у 1921–1926 рр.

2

Курсова робота

Становлення Польської держави у 1921 - 1926 рр

Зміст

Вступ

1 Політичні перетворення в державі

2 Економічний розвиток країни

3 Міжнародне положення Польщі

Висновок

Список використованої літератури

Вступ

Актуальність роботи. Основним джерелом вивчення теми „Становлення польської держави у 1921 - 1926 роках” є писемні джерела, вони підтверджують достовірність її актуальність. Данною темою займалися ряд дослідчиків, як польських так і російських відносимо Д. Налеч і Т. Налеч, А.Н.Бадак до російських відносимо Матвеева, Симонова, Яровик та багато інших.

В своїх працях вони досконало вивчили історію Польщі в той період часу, а саме 1921 - 1926 роках, вони охарактеризовали політичну, соціально - економічну сторону країни, а також міжнародне її положення.

На сучасному етапі вивчаєма тема дуже актуальна нею займаються такі видатні вчені, як Матвеев, Яровой, Жуков, Прохоров, Сімонова та багато інших.

При вивчені та досліджені цієї теми, ми більш детальніше вивчаємо цю країну в цей період часу.

Мета. На основі вивченої літературі ми ставили перед собою наступну мету. Мета демократичної держави :

1921 - 1926 роках - полягала у врегулюванні мирних відносин з Німеччиною та Росією, а також врегулюванні політичних конфліктів у самій державі. В цей час багато уваги приділялося економіці Польщі.

Об”єкт курсової роботи є Польська держава.

Завдання :

Ш виявити які політичні перетворення відбулися в державі ;

Ш дослідити економічний розвиток Польщі саме у 1921 - 1926 роках, його вплив на політичне життя ;

Ш охарактеризувати міжнародне положення Польщі.

Хронологічні рамки - охоплюєть 1921 - 1926 роки, це період правління Ю. Пілсудського, та встановлення „культу вождя” Пілсудського.

Географічні рамки роботи - Польське питання на Паризькій конференції було дуже важливим, так як, воно перехрещувалося з питанням о відносинах з Радянською Росією та Німеччиною - двум фактично новим державам на карті Європі. Питання про польсько - німецькі кордони є частиною проблеми, пов”язаної з тим хто ж з держав переможниць зуміє виявити найбільшу вигіду з поразки Німеччини. Неодоцінуючи інтереси Польщі правяща кола Англії та США тим самим схилялись на бік Німеччини проти свого французьського спільника.

Отже, Польща отримала лише 45 тисяч кв.км. території замість очікуваємих 84 тисяч кн. Версальський договір залишив відкритим питання про Східні кордони Польщі. Водночас з підписанням цього договору Польща підписала з Англією, Францією, США та іншими країнами договір „Про захист прав національних меньшин” в Польській державі.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу і трьох його розділів:

Розділ перший - політичні перетворення в державі ;

Розділ другий - економічний розвиток країни ;

Розділ третій - міжнародне положення Польщі.

Також містить в себе висновки та список використованої літератури.

1 Політичні перетворення в державі

Польські землі у перші дні першої світової війни стали театром активних бойових дій. Вони велись в царстві Польському, Галичині, на Мазурах 1921 - 1926 роки були дуже складними для Польської держави, як в політичному, так і в економічному плані.

У лютого 1919 року сейм підтвердив права Пілсудського, як керівника держави до прийняття постійної конститйції. Робота над конституцією зайняла два роки. Весь цей час в сеймі і пресі йшли дискусії о формі державного устрою, уповноваження окремих гілок влади, принципах виборчого права.

17 березня 1921 року сейм прийняв конституцію (вона отримала назву „березневої ”). Це була одна з найбільш демократичних конституцій в світі на той час. Польща пропогандувалась республикою, верховна влада належала народу.

Органами влади в галузі законадавства був парламент, який складався з двох палат - сейму та семату, виконавча - президент та уряд, судову владу - незалежний суд.

Вибори в парламент були загальними, прямими, рівноправними, пропорційними при таємному голосуванні. Не мали права голосув особи, які знаходились на дійсний войськовій службі.

Президент вибирався парламентом. Він мав право висувати кандитатури примерів і міністрів, а також представити державу на світовій арені. Уряд мав відповідальність перед парламентом. Сейм був наділений основними повноваженнями в законодавчої і контрольної областях, стверджував уряд і окремих міністрів і мав право їх зміни.

Особлива позиція сейма в державі скріплювалась досить склодною процедурою його дострокового розпуску. Конституція проголошувала основні демократичні права і свободи особистості, рівноправність всіх громадян країни, мови, раси, релігії.

При цьому бралося до увагу, що римо - католицьке віросповідування буде займати в державі провідну роль серед рівноправних конфессій. (9. с. 48-49) Всі види власності оголошувались недоторканими.

Порушення цього права припускалось тільки на основі закону, виходіячи з інтересів суспільства, за відповідну конпенсацію. Конституція закріплена в Польщі парламентську демократію провідну роль в якому відігравав сейм.

Прийнятий на основфі конституції закон про вибори дозволяв проводити в сейм своїх представників навіть невеликими політичним партіям. В Польщі склалось багатопартійна система, приблизно існувало п”ять партій. Селянський рух (людовці) розпався на дві партії „Пяст” і „Визволення”.

На його правому крилі стояла партія, яка була підтримана заможним та середнім селянством, - „Пяст” на чолі з В. Вітосом у 1918 році. Більш радикального в той й же час рвіну позицію серед людовцть займала партія „Визволення”, яка користьувалась попитом серед селянськох бідноти.

В робітничому русісильні позиції зберегла Польська Соціалістична партія (ППС), яка виникла ще у 1893 році.(1. с. 47) Пілсудський не створив власної партиї, але в той же час мав прихильників у різних партіях, в тому числі серед людовців і ППС, спиравшись на яких й вів боротьбу за владу зі своіми головними політичними противніками - ендеками, які були підтримані заможною буржуазією та поміщиків, партія національних демократів.

В листопаді 1922 року відбулися вибори в парламент, але вони знов не данли очікуваного результату не одному з полятичних таборів. Основна частина українського населення Галачини бойкотувала вибори в знак протесту проти польської акупації цього регіону.

Великої поразки визнав табір Пілсудського, до нього входити Я.Левицький та інші політичні діячі. Пов”язані з ними політичні угрупування не отримали жодного місця в сеймі.(8. с. 387)

9 грудня 1922 року відбулися перші вибори президента незалежної Польщі. Пілсудський відмовився виставляти свою кандидатуру на вибори. Лише в п”ятому турі вдалося визначити переможця. Ім став Г. Нарутович, кандидат Польської

селянської партії „Визволення”, якого підтримали ліві, центристи та національні меньшини.

Правими партіями, які об”єднувались та групувались навколо національних демократів, була розгорнута антипрезиденська компанія. 11 грудня, в день проведення присяги Нарутовича, були організовані вуличні демонстрації протесту 16 грудня. (15. с.113)

1922 року Нарутович був вбитий під час перегляду художньої виставки, террористом - ендеком. 20 грудня 1922 року відбулися нові вибори президента, ім став С.Войцеховський кандилат партії „Пяст”. Восені 1923 року „Хьена” і „Пяст” уклали угоду, яка була направлена проти пілсудчиків, і обрали уряд на чолі з В. Вітосом.

Пілсудський демонстративно пійшов у відставку з поста начальника генерального штабу, який він обіймав з грудня 1922 року. (4. с.27) Уряд В. Вітоса невдало намагався добитися стабілізації польської грошової одиниці, за рахунок робітничих мас - проведено було скорочення заробітної платні, урізувався бюджет, який йшов на культуру і освіту.

Різке надіння заробітної платні, зменшення прав національних меньшин та інші дії уряду привели до нового загострення суспільних протеріч в країні. Парламентські коаліційні уряди виявились не здатними ліквідувати кризу.

Їх існування колихалось від одного тижня до шісти місяців. За нетривалий час своєї діяльності вони не могли навіть сформувати програму дії уряду. Ті закони, які приймалися за їх ініціативою, нерідко викликали велике невдоволення в суспільстві, як це сталося, наприклад, з аграрною реформою .(14. с. 33)

У політиків різноманитних напрямів зміцнювалась думка в необхідності серйозних змін в державному апараті. Праві та центриські партії, які вважали, що повинні бути збільшенні незалежність законодавчої влади від парламенту та повноваження президента. Національної демократи починаючи з 1923 року проведення присяги Нарутовича, ім були організовані масові вулисні демонстрації протесту. В атмосфері націоналістичного божевілля, насадженого правою пресою, 16 грудня 1922 року Нарутович був вбитий (террористом - ендеком), під час перегляду художньої виставки.

20 грудня 1922 року відбулися нові вибори президента. Ім став С. Войцеховський кандидат партії „Пяст”. Восені 1923 року „Хьена ” і „Пяст ” уклали угоду, яка була направлена проти пілсудчиків, і обрали уряд на чолі з В. Вітосом.

Пілсудський демонстративно пішов у відсавку з поста начальника генерального штабу, який він обіймав з грудня 1922 року. Уряд В. Вітоса невдало намагався добитися стабілізації польської грошової одиниці валюти

за рахунок робітничих мас - проводило наступ заробітню платню, скорочивало витрати на культуру та освіту. Різке падіння заробітної плати та інші дії уряду привели до нового загострення суспільних протиріч в країні.

Парламентські коаліційні уряди виявшись не тривалими, не здатними ліквідувати кризу, існування колихалося з одного тижня до шісти місяців. За нетривалий час своєї діяльності вони не могли навіть сформувати програму дії уряду, по найбільш важливим питанням економічного та політичного життя. Ті закони , які приймалися за їх ініціативою , нерідко активно пропогандувавши досвід італьянських фашистів та закликали використовувати його в польських умовах.

Ліві партії, поступово відходити від участі керуванні державною, допускали можливість відставки правих і центриських партій від влади за допомогою сили. Активну пропаганднську діяльність вели комуністи. Вони вважали, що тільки соціалістична революція дає змогу побудувати в Польщі державу, яка буде відповідати інтересам нагороду. Їх фракція в сеймі відносилась до числа найбільш прогресивних та активних. (6. с. 507 )

Цілоспрямована партійна пропаганда посилювала настрій розчарувати та невдоволення тією моделю державного устрою, яка склалась в Польщі в пепрші роки незалежності і була закріплена в конституції 1921 року .

Пізніше загальне невдоволення парламендською демократією, яка досягла свою апогею в кінці 1925 початок 1926 року та різьке погіршення саме в цей час погіршення господарської коньюктури спричинили сприятливу амосферу для державного перевороту, який був очолений Ю. Пілсудським.

Комуністична партія отямилась від удару, яку ій нанесла реакція в період польсько - радянської війни. За допомогою Комінтерну вона поступово подолала свою організаційну слабкість то ідеологічні помилки.

На парламентських виборах 1922 року Комуністична Революційна Партія Польщі здубувала „Союз пролітаріату міста та села” та провела двох депутатів до сейму. Роль комуністів в організації страйкового руху посилилась. Восені 1923 року під Москвою відбувся 2 з”їзд КРПП. Рішення з”їзда у підготовці якого значну роль відіграли такі діячі як М. Котутская і А. Варський.

З”їзд підкреслив необхідність об”єднати навколо робітничого класу всіх прогресивних сил країни для боротьби з реакціцєю , для будівництва робітничо-селянського уряду та здійснення демократичних завдань. Був висунутий заклик „Земля - селянам!”КРПП розглядала робітничо-селянський рух, як перехідний етап до диктатури пролетаріату, а союз робітничого класу і селянства вважала основними умовами перемоги соціалістичної революції в Польщі. (10. с. 49)

2 з”їзд КРПП традіційні для польських прогресивних сил заклик „За нашу та вашу свободу”, висловившись за союз з СРСР, в підтримку українського та білоруського національних меншин за визволення з під час влади польської буржуазії і поміщиків та приєднання їх земель до СРСР. Було вирішено реорганізувати Комуністияну партію Західної України (КПЗУ), створену 1919 році в автономну організацію КРПП. На тих же засадах була створена Комуністична партія Західної Білорусії (КПЗБ).

Осінню 1923 року політична ситуація в Польщі продовжувала залишатись важкого. Інфляція досягла неймовірною розмаху -1 листопада за один долар платили 1650 тисяч польських марок. В країні починалася нова хвиля страйкового руху. У Верхній Селезії боротьбою горняків і металургів руководив единофрактовий „Комітет 21” ,(так названий за кількісттю членів , які входили до нього), в склад якого входити комуністи, соціалісти, безпартійні робітникі. На чолі цього комітету стояв Юзер Вечерок.

Уряд Вітоса намогався боротися з страйковим рухом. В жовтні місяці воно оголосило про мілітаризацію зализниці і мобілізацію залазничників, а 3 листопада було введено надзвичайний стан в країні.

Керівнипцтво ППС закликало до загального страйку але одночасно намагалося добитися компромису, вступила у переговори з урядом .(10. с. 64)

Всезагальний страйк почався 5 листопада .Він охопив більшість районів країни, однак найбільш напружена ситуація склалась в Кракові, де робітники страйкували вже декілька тижнів.Перший удар уряд вирішив нанести саме в Кракові. До Кракова були стянуті багаточисельні загони поліції із Кельца, Любліна, військової бази з Познані та інших міст. Біля королівського ранку Вавель були розташовані кулемети для оюстрілювання робітничих районів.

Ранком 6 листопада відбулась едентична з поліцією. Було вбито два робітники демонстративно вступили у бій. На допомогу поліції прибули два загона солдат. В їх ряди було багато западноукраїнських та західнобілоруських селян. Солдати почали брататись з робітниками та роззброюватись. Поза війська відкрили вогонь з району Вавеля, але робітники не відступали.

Велика частина Кракова перейняла до рух повстанців, але повстання виникло стихійно та не мало вартого керівника. Кракову допомогли тільки робіьники ближніх промислових районів.

6 листопада відбулися вулисні бої в Бориславі, в центрі нефтяної промисловості. Робітники довіряли керівництву ППС, і цим скористалась реакція. За домовленністю з військовим керівництвом і краковськими урядами, лідери ППС заявили робітникам, що уряд пійшов на поступки і потрібно припинити цю боротьбу. В той же час, почалися арести та суди над учасниками повстання.

Декілька днів робітники, не дивлячись на поліцейський і судовий терор, входили на демонстрації протесту. В Кракові в похоранах загиблих брали участь 100 тисяч чоловік. Коли в Бориславі поліція вбила трьох робітників, на їх похоронах прийшло 50 тисяч чоловік, але цей виступ не міг нічого змінити.

Поразка польських революційних сил в 1623 році було викликано передусім розколом робітничого класу. Більшість робітників йшло за апортуністичним керівництвом ППС, яке робило все можливе, для того щоб не допустити створення единого робітничого фронта та переходу до революційних дій. Професійни союзи також підлягали під вплив правих лідерів революції діячі в основному були головним чинном в низьких провсоюзних організаціях. Комуністична партія збезкровлена репресіями, не обіймала керівничих позицій в провсоюзах і змогла в період краківського повстання домогтися єдиності дій пролетаріату в масштабі свієї країни.(13 с.281)

Революційна боротьба селянства та погноблених національностей не злились з боротьбою повставших робітників. Це дозволило реакції придушити революційні виступи польського робітничого класу. Велике значення мало також те, що були розгромлені революційні сили Болгарії та Німечини.

У листопаді 1925 року Пілсудський офіційно у Бельведері подав прези дентові Войцеховському письмову декларацію, де був незадоволений призначенням-міністром військових справ Сікорського чи Шептицького. По суті, він цілив у саму парламентарну систему, бо тільки сейм міг вирішувати, кого призначати міністром. Це була першодія до травневого перевороту 1926 року кількість офіційних безробітних зросла із 185 тисяч до 500 тисяч чоловік, знизились заробітки, частина робітників працювала неповний робочий день.

Для розгону демонстрації безробітних використовували поліцію та війська. В ході цих акцій збільшувалась кількість загиблих і поранених. Зміни уряду почастішами, що свідчило про неспроможність сейму та президентасформувати сильний кабінет. Як пригадує Вітос, керівник Селянської партії „Пяст”, а також тогочасний прем”єр уряду „суспільство аж кипіло від геіву до сейму і политиків”. (15. с.182)

Пілсудський зрозумів, що настав його час, щоб знову здобути владу. Формально демократ і соціалист він насправді був людиною з характером диктатора, сформованою в атмосфері неприйняття парламентарною устрою, до якого більшість політичних діячів і тодішні розколоте суспільство ще не дозріти.

Головним противником пілсудчиків у боротьбі за владу була націонал-демократія. Вона захищала традиційну політику зв”язків із фракцією, вбачаючи головного ворога вважав СРСР. Уряд Англії був заінтерисований у поверненні Пілсудського до вклади і обіцяв йому політичну підтримку. Націонал-демократи малі підтримку клерикальних сил, буржуазії, поміщиків, купецтва і навіть певних верст робітників. Дмовський у брошурі „Робітниче питання вчора і сьогодні” писав : „Частина робітників має високі заробітки..., але всі працюють мало, чи тому, що недосконала організація праці, чи тому, що робітники, а передусім ППС і навіть на перших порах Комуністична партія Польщі підтримали травневий переворот Піпсудського ”.

У грудні 1925 року на 4 конференції компартія заявила : „Ситуація в шляхетсько-буржуазній Польщі є катастрофічна, але ще не революційна. Невдоволені маси, не здатні до революції, не знаючи іншого виходу, можуть легко потрапити до рух першоліпшого авантюриста, чи то буде націонал-демократичний генрал, чи Пілсудський з вождями або частиною вождів ППС”.

В першій половині 1926 року пястовець В. Вітос сформував уряд, який опирався на коаліцію „Хьена - Пяст”. Він заявив, що буде проводити політику сильної руки. Ліві партії в тому числі КПП, оцінили уряд Віточя, як „виклик, польський демократії”.(7. с.534)

Цією ситуацією скористався Пілсудський. Тісно пов”язаний з крупними капіталістами і поміщиками, розчарувавшись в партії ендеків. Пілсудський видавав себе за „надпартійного є діяча”. Він користувався довірою іноземного капітала, особливо англійською, незадоволений профранцузькою оріентацією ендеків. ППС і ліві модовці розглядали Пілсудського як союзника у боротьбі з ендеками і розповсюджувати про нього легенди як „про захисника інтересів народу”. КПП помилково оцінювала Пілсудського як дрібнобуржуазною політика, виступаючого проти представителей великого капіталу - ендеків.

Страницы: 1, 2