Світогляд Еразма Роттердамського
24
СВІТОГЛЯД ЕРАЗМА РОТТЕРДАМСЬКОГО
План
- 1. Творча спадщина Еразма Роттердамського
- 2. Відношення Еразма Роттердамського до релігії і католицької церкви
- 3. Теорія держави в творах Еразма Роттердамського
- 4. Роздуми Еразма Роттердамського про соціум
- 5. Роздуми Еразма Роттердамського про людину і людство
- Список використаної літератури
Багатобічний літературний дар Еразма - майстерність уїдливого сатирика і полеміста, драматурга, розповідача, майстерного укладача психологічного портрета. Першим його надрукованим твором була величезна збірка грецьких і латинських висловів і приказок «Адагиї»(1500), який відкривав шлях в царство античної утвореної тому, що всякому бажає. Йому належав твір «Кинджал християнського воїна» (1501) - зразок нового богослов'я, далеко від мертвих роздумів і зверненого до життя, гуманістичного богослов'я, де знайшла своє найбільш чітке вираження система думок і поглядів, лежача в основі всього, що створив Еразм надалі. Він був, безперечно, кращим латиністом Відродження, і не лише по природному таланту, але і тому, що виразно усвідомлював безглуздя рабського копіювання античних зразків, навіть самих здійснених. Йому належало перше друкарське видання Нового заповіту в грецькому оригіналі з обширними коментарями, де він показав, як невірно, всупереч дійсному сенсу тлумачаться багато місць зі священних книг християнства, і причина невірних тлумачень - неуцтво. Нове розуміння Писання сприяло розчищанню ґрунту для Реформації і не лише. «Переклади Біблії новими мовами і розповсюдженням Писання серед широких шарів народу мали наслідки, яких Еразм ніяк не передбачав: анабаптисти в Германії і Чехії, воїни Кромвеля в Англії, гугеноти у Франції йшли на бій і на смерть з віршами Писання на вустах». Він готував до друку і коментував твори древніх християнських письменників, так званих Батьків церкви, привертаючи увагу до витоків християнства, до первинної простоти, щирості і безкорисливості, настільки разюче несхожими з сучасним багатством, жорстокістю, бездушною обрядовістю і владолюбством католицької церкви. Він написав блазенську декламацію « Похвала дурості», і блазенство, як це інколи трапляється, обернулося вищою мудрістю, і тоненька книжечка залишилася на століття найзнаменитішим зі всього, що створене Еразмом. «Він був некоронованим владикою в тій, що не знала державних кордонів республіці учених, володарем розумів всієї освіченої Європи. Королі, князі, єпископи почитали за честь одержати від нього лист і побачити своє ім'я в присвяченні до нової праці Еразма».
Еразманський зразок - його легкість і витонченість, нескінченні жарти, кепкування, уколи, виверти, обмовки - дратувала ворогів, ваговитих фанатиків, не менше, ніж пряма єресь. Особливої уваги вже за життя Еразма удостоїлася праця « Розмови запросто». І за життя Еразма, і після його смерті « Розмови» вдавалися до прокльону як в таборі лютеран, так і у правовірних католиків. У 1559 році книга міцно зайняла місце в папському «Списку заборонених книг». Але, не дивлячись на гоніння, книга користувалася ні з чим не порівнянною популярністю. Одних тільки прижиттєвих її видань відома близько сотні, а потім, в перебігу двох з половиною століть, вона була в руках всіх школярів Європи і заморських колоній, служивши одночасно улюбленим розважальним читанням для дорослих. І на початку XX ст в Англії « Розмови» виходили у вигляді підручника, пристосовані для потреб сучасної школи. Всі твори Еразма мали трояку мету: художня дія, навчання і виховання.
Більш всього докори від недругів і навіть від друзів, за життя і, особливо, після смерті діставалося Еразму за непослідовність. Але «вороги або не знали, або умисне не враховували всієї сукупності поглядів Еразма, його світовідчування і світосприймання в цілому». Цілісне сприйняття буття (космополітизм) в творчості Еразма не виключає відчуття до рідної землі, а навпаки тільки його підсилює. Для нього Німеччина талантами анітрохи не нижче і не бідніше за саму Італію, батьківщина Відродження. Еразм ніколи не приховував своєї національної приналежності, іменуючи себе то голландцем, то, на латинський лад, то германцем. « Втім, після 1520 р., особливо в кінці життя, все частіше говорив він про себе як про голландця, називаючи своєю батьківщиною то Галію, то Германію».
Терен ученого-літератора для Еразма благодатно і радісно.
Хоча праця того, хто повертає життя пам'ятники древньої, дійсної ученості, швидше схожий з болісним подвижництвом Геркулеса, чим з безтурботними танцями Муз. А в нагороду - презирство неуків, сміх неуків і заздрість небагато, хто, дійсно, здатний оцінити всю грандіозність і тягар виконаної роботи. Але Еразм не задається питанням: « чи варто займатися такою справою, позбавляючи себе всіх людських задоволень, забуваючи про свій будинок і господарство, не дороживши ні своєю зовнішністю, ні здоров'ям, ні сном?». Для Еразма існує ідея « суспільної користі» на основі його « християнського гуманізму».
Літературна творчість Еразма Роттердамського в різні періоди історичного часу оцінювалася по разному. В цілому можна виділити наступні «сумарні» складові творчості гуманіста:
1. Сміливість і витонченість.
2. Нетвердость віра. Зоря вільнодумності. Еразм - Вольтер.
3. Концепція « природної людини». Еразм - Руссо.
4. Безпроглядний морок, песимізм, відчай. Все в світі безглуздого, безглуздо, марно, все життя - не більш, ніж порожній фарс. Велика сила в її інтелектуальній відвазі і зухвалій рішучості.
5. Сатира батожить погані вдачі. Повчання.
6. Зображальність.
7. Відповідність у витонченості пропорцій. Все життя людське, у всіх вимірах, сторонах і перспективах, і зі всім тим така стрункість, легкість, осяжність.
Власну оцінку значущості своєї діяльності Еразм виражав в наступних словах: «Навіть тирани терпляче вислухують своїх дурачков- блазнів і вважають за нечемний ображатися на колючості дурника» - і продовжує, - «не думаю, щоб плоди моїх занять набагато пережили мене, а про безсмертя для них і мріяти не смію». Але і сьогодні через 500 років багато ідей Еразма Роттердамського також актуальні.
2. Відношення Еразма Роттердамського до релігії і католицької церкви
Проблеми релігійно - філософського характеру, займають центральне місце в творчій діяльності Еразма Роттердамського. Допитливий розум Еразма вистачає скоро уловив суперечність «теорії» і «практики» католицької церкви. Пошук етичного сенсу християнства стає первинним в його діяльності.
В центрі богословських представлень Еразма стоїть Христос. Затверджуючи повну єдність між Христом і богом-творцем, нерозривною зв'язок між ними в будь-яку з митей життя Христа, стверджуючи, що Христос розкрив людині бога, Еразм ретельно обходить всі догматичні питання про співвідношення між людською і божественною природами Христа і між іпостасями трійці. Його увага зосереджена на тому жвавому образі і зразку для наслідування, який піднімається перед очима віруючих в Новому заповіті.
«Філософія Христа», є гуманістична основа поглядів Еразма. Поважно і характерний для эразмовой христології те, що образ Христа представляється йому світлим і радісним. «Грубо помиляються деякі, хто базікає, ніби Христос від природи сам був зажурений і похмурий і ніби закликав до безрадісного життя». На зміну старому, старозавітному закону Христос привів новий. Старому закону люди служили і підкорялися із страху перед покаранням, Новий вони виконують добровільно, з любові. Тому старий закон рівнозначний рабству, а новий - свободі. Старий закон був законом плоті, новий - закон духу, закон любові. Не у зовнішніх діях він полягає, а в тому, щоб « Всі свої багатства, сили, турботи спожити на користь можливому більшому числу християн; подібно до того, як Христос не для себе народився, не для себе жив і не для себе помер, але цілком віддав себе за нас, так ми повинні служити не власній користі, але користі братів». Закон духу, таким чином, - не стільки правова норма або жорстоке розпорядження, скільки шлях, на який наставляє людину бог, вселяючи в нього бажання виконати закон і наділяючи його потрібною для цього силоміць.
Про церкву Еразм судив у згоді з поглядами древніх її діячів і стовпів. Церква - це містичне тіло, голова якого - Христос, а християни - члени, це община любові, що живе по «статуту духу». Кожен християнин не може не радіти радістю ближнього і не страждати його стражданням тому, що всі вони - одне тіло.
Противник революційного перевороту в церкві він вибудовував своє обґрунтування «справжньої, дійсної церкви» на основі старої церковної традиції за допомогою гуманістичних ідей. Раціоналістична критика, не знищувальна, а конструктивна лежить в основі всіх його мотивів незадоволеності католицькою церквою. Аналізуючи тексти Біблії і творів батьків церкви в Еразм зовсім не робив замах оспорювати ухвали Церкви. Він тільки закликав до обговорення. Адже в інших випадках, і набагато важливіших, Церква сама відмовляється від колишніх поглядів і приходила до нових. Повної непогрішності немає, і не буває, ні в окремій людині, ні в людському співтоваристві. Не вільна від помилок і Церква. Вся вона в цілому може, наприклад, помилятися щодо терміну паски, але це не похитне ні благочестя, ні віри. І папська непогрішність, про яку інколи тлумачать, - річ неіснуюча.
Критика Еразма католицькій церкві зачіпає всі її ступені від вищої до нижчої. Порівнюючи критику вищого кліра, богословів і ченців, неважко відмітити, що відносно єпископів, кардиналів і тат його тон набагато більш стриманіший. Еразм не розуміє, як можна погоджувати владу і багатство з філософією Христа. Не лише не розуміє, але і судити про це не береться.
З різкою критикою він виступає проти ченців, особливо жебраків: «Але що розтлінна знать для держави, то ж для церкви жебраки-ченці, не все, зрозуміло, але гірші з них, а гірших завжди набагато більше, чим кращих. Вони тепер всюди, без них і кроку не ступиш. Вони і на проповідницькій кафедрі, і біля вівтаря, і в школах, вони і священиків готують.Їм сповідається народ, без них не полягають договори між государями, без них не здійснюються браки, вони головують на бенкетах і ігрищах. Навіть померти без них неможливо!. У будь-яких безладах і розбратах вони перші учасники. Вони відчужили і відтерли і священиків, і єпископів - і оббирають народ; вони не пастирі, вони розбійники. А народ, обдурений благочестивою зовнішністю, шанує своїх грабіжників. От їх немає ні захисту, ні притулку, вони заповнили весь світ, і вже не государі, ні тато не в змозі їх приборкати». Еразм бажав би повернути чернецтво до витоків, до древніх зразків.
Будучи «носієм» нового Еразм піддавав критиці схоластичну науку і богословів: «Що до богословів, то, мабуть, краще було б обійтися їх тут мовчанням, не чіпати цього сморідного болота, не торкатися до цієї отруйної рослини». Лекції і проповіді богословів Еразм називає бреднями і марнослів'ям і не бачить ніякого сенсу в міркуваннях над питаннями типа: «У якій саме мить здійснилося божественне народження? Чи є синівство Христа однократним або багатократним? Чи можливо покласти і довести, ніби бог- отець зненавидів сина? Чи міг бог перетворитися на жінку, диявола, осла, гарбуз або кремінь? Якби він перетворився на гарбуз, чи міг би цей гарбуз проповідувати, творити дива, бути розіпнутою?». Еразм не бачить особливої відмінності в ученнях реалістів, номіналістів, фомистів, альбертистів, оккамистів, скотистів. Для нього все це представники сект, пвсевдо-учителя. Еразм не бачить ніякої практичної користі в привільних міркуваннях богословів і говорить: «Як багато ми знаємо про тіло і як мало про душу, а про бога так, мабуть, і зовсім нічого не знаємо ».
Представників Церкви він називає «силенами навиворіт», висміюючи зовнішню обрядову сторону католицької церкви: «Тут всі сильні навиворіт. Є люди, перед якими ти готовий благоговіти, дивлячись на їх поголених верхівок; але заглянь всередину силена - і ти побачиш не священика, але удвічі мирянина. Знайдуться, мабуть, і єпископи, яких ти визнаєш небесними істотами, якщо виявишся свідком урочистого посвячення в сан, якщо побачиш убір нового архієрея - митру, сяючу самоцвітами і золотом, і посохнув такий же дорогоцінний, коротко кажучи, весь містичний доспіх «від шпор до гребеня шлему». Але перекинь сили: ти переконаєшся, що пишні відзнаки - всього лише комедія, тому що усередині не знайдеш нікого, окрім воїна, купця або навіть тирана. Розкрий сили - і ти виявиш пустомель, шарлатанів, розпусників, навіть грабіжників і тиранів.» втім, рідко хто розкриває сили, а тому зовнішнє для нас дорожче внутрішнього, духовного».Блискавичну Церкву називають не за торжество благочестя, а за те, що блищать коштовностями вівтарі, а служителі бога виряджені в пурпур і шовк, як сатрапи. « Мені здається, в смертному гріху повинні люди, які витрачають без ліку і заходи на споруду і прикрасу монастирів і храмів, між тим як скільки жвавих храмів Христових голодують, клякнули з голоду напівголі, мучаться жорстокою потребою». Благочестя не в особливому способі життя, особливому платті або зачісці, або в особливих пізнання, - воно в наслідуванні вищим зразкам: Христу і його святим. Еразм наївно мріяв про те, щоб духівництво добровільно відмовилося від цих низовинних, язичеських благ або хоч би не дорожило ними так, немов нічого на світі дорожче не немає.
Розглядаючи взаємини церкви з простим народом, він бачить в ній того, що його пригноблює. У цьому виявлялося засудження феодальної ідеології. Вкрасти що б то не було з храму - смертний гріх, але обманювати, пригноблювати і грабувати бідняків і вдів, жваві храми божі, - провина, на загальну думку, нікчемна. Куди ж падати нижче, якщо люди розучилися називати речі своїми іменами?
Релігійні обряди також піддаються Еразмом критиці. Він ненавидів і не переношував сам пости і взагалі вважав, що від них користі ніякий, а шкода величезна, тому що біднякам і людям слабкого здоров'я вони заподіюють збиток тілесний, а багачам служать приводом для марнотратства і обжерливості. І далекі паломництва - чи до Єрусалиму, до труни господню, до Риму, до могил Петра і Павла, або в Сан- Яго, до мощів апостола Іакова - ні до чого, якщо в серці у паломника Содом, Гомора і Вавілон: довга подорож лише веде його в нові спокуси і гріхи. Додатково, сім'я паломника і його майно піддаються з боку алчних, підступних сусідів і лжепокровителів. І все це забобон, легковажність, необачність, дурість прикриваються ім'ям благочестя! А обітниці? Яких тільки безглуздих або прямо-таки блюзнірських обітниць не приносять люди під час небезпеки, щоб потім, врятувавшись, не менш блюзнірський нехтувати своєю обітницею, та ще хвалитися: ось, мовляв, як вправно надув святий. Подібні вислови можна прочитати в різних «сумах» Еразма. Втім, образи святих Еразма не хвилюють: шанування святих, що непомірно розрослося, представляється йому « новим язичеством», бо витісняє з душі образ Христа. Навіть культ Богородиці, на його думку, зменшує велич її божественного сина, а тому має бути помірніше, скромніше. Дійсний культ святих - в наслідуванні їх подвигам і достоїнствам, а не в идольском поклонінні реліквіям, велика частка яких, додатково, свідомо підроблена. Нарешті, і церковні служби, і самі молитви не тривалості вимагають, не виснажливого стояння в храмі, але душевній зосередженості, без якої молитва небагато чого коштує Релігійні обряди важливі не самі по собі, не як магічні знаки і дії, але лише як спонука душі до добра і удосконалення. Без доброї волі і добрих справ обряд безсилий, подібно до того як без злого наміру, без злої волі не може бути смертного гріха. А сліпа, фанатична старанність в обрядах вбивати віру, перетворює християнство на якийсь новий іудаїзм . Пам'ять про святі священна, але вона, як вже сказано вище, - в прагненні їм наслідувати, а не в тому, щоб по різних потребах молитися різним догідникам, мученикам і сповідальникам, забуваючи про бога, і не в поклонінні реліквіям - всім цим тріскам, ганчірочкам, кісткам, веригам, старим чоботям, - велика частка яких свідомо підроблені; і те і інше - нове язичество, ідолопоклонниця.
Що надзвичайно турбує Еразма, так це світська влада в руках біля духовних осіб і церковні багатства, іншими словами - обмирщение кліра. Духовні владики, обов'язки світських государів, що одночасно несуть, не здатні добре виконати ні свого боргу перед паствою, ні перед підданими. Для політичних поглядів Еразма характерне негативне відношення до теократії. Політична влада, на його думку, повинна знаходитися в руках світських осіб, а роль духівництва не повинна виходити за рамки моральної пропаганди.
Про вищий католицький клір, про єпископів, кардиналів і самих «верховних первосвящениках», тобто папах, в «Похвалі Дурості» Еразм говорить, що вони прагнуть перевершувати світських вельмож і государів в пишноті і безмежній розкоші, що вони думають і піклуються тільки про збирання грошей і зовсім не думають про боротьбу з пороками, про запобігання війнам, про опір несправедливим государям. Еразм різко виступає проти того, що сам «святійший отець» думає не про інтереси християнського життя, а тільки «про багатства, почесті, доходи, перемоги, посади, диспенсації, приношення, індульгенції, коней, мулів і насолоду».
Особливо озброюється Еразм на пап за те, що вони, як і світські государі, ведуть війни і проливають кров ради захоплень територій і корисливих інтересів взагалі. «Хоча війна є справа до того жорстока, - говорить Еразм вустами Дурості, - що личить швидше хижим звірам, ніж людям.до того шкідливе, що розкладає вдачі на зразок поганої хвороби, до того несправедливе, що краще всього надати її ведення запеклим розбійникам однак папи, забуваючи про все на світі, раз у раз зачинають війни» і при цьому « бувають готові поставити вверх дном закони, релігію, мир і взагалі поділа людські, якщо їм представиться в тому потреба».
Цю тему він зачіпає і в « Скарзі світу»: «Світ сам тужить про свої лиха. І не лише власну долю він оплакує, скільки безумство людей, що проміняли найбільші блага, принесені світом, на ні з чим не порівнянне зло війни. Миролюбність і взаємна згода - закон всього всесвіту; навіть нечисті, прокляті богом біси між собою товаришують. Людина від природи призначена і схильна до світу більше, ніж будь-яка інша істота, а християнська віра додатково зобов'язала до миролюбності, але християни гірші за язичників. Розбрати на всіх соціальних ступенях - серед черні, при дворах, між ученими, священиками, ченцями. Навіть згоди з самим собою не знає людина, в його грудях розум воює з пристрастями, пристрасті - одна з іншою. Дивно, як після всього цього ми ще сміємо називати себе християнами! У християнстві все до найдрібніших деталей вороже війні. Що ні день, ти молишся: «Отче наш, іже на небесах». Але чи можеш ти розраховувати на прощення отця, якщо занурений меч в утробу іншому його синові, а своєму рідному братові? Війна осоружна самому поняттю Церкви Христової і всім її таїнствам, кожне з яких зобов'язало до одностайності і братської любові». Відкрито він засуджує хрестові походи і прагнення церкви обернути мусульман в християн: «Хоча християнське життя нам майже невідоме, хоча віра більше на вустах у нас, чим в серці. силою залякування і погроз ми прагнемо змусити людей вірити в те, в що вони не вірять, любити те, чого вони не люблять, і розуміти те, чого вони не розуміють», - і продовжує - « що придбане мечем, то меч і віднімає. Ми хочемо привести турок до Христа? Хай вони побачать в нас не лише звання, але дійсні ознаки християнина: непорочність життя, бажання творити добро навіть ворогам, невичерпна довготерпіння в образах, презирство до багатства. ось такою зброєю всього краще впокорювати турок. а так виходить, що турки б'ються з турками. Насправді, хіба це християнський вчинок, коли вбивством людей - хай нечестивих, по твоєму розумінню, але все таки людей! - ради порятунку яких помер Христос, ти приносиш дияволу найлюб'язнішу для нього жертву, радуєш нечистого удвічі: і тим, що убита людина, і тим, що вбивця - християнин . Так само інші, бажаючи понадійніше довести свою правовірність, жорстокий кляне тих, кого називають єретиками, хоча швидше самі заслуговують на це прозвання. Ми надриваємо глотки лютою хулою проти турок, а може бути, ми осоружніші богові, чим самі турки». У поглядах Еразма відчувається передова політична думка. Він ненавидить війну і вважає, що з погляду здорового глузду, немає нічого дурнішого і що кожна країна у війні більше втрачає, чим набуває. Він відзначає, що війна веде неминуче до занепаду культури.
