Утворення давньоруської держави: проблеми походження, суспільного устрою і розпаду
Міністерство освіти і науки України
Полтавський національний технічний університет
ім. Ю.Кондратюка
Кафедра історії
Реферат
на тему:"Утворення давньоруської держави: проблеми походження, суспільного устрою і розпаду"
Виконав: студент групи 101-МЕ
Дорогобід В.П.
Перевірив: Гавриленко І.М.
Полтава 2007
План
1) Вступ
2) Утворення Давньоруської держави.
3) Походження слова "русь".
4) Роль норманів у утворенні Русі.
5) Київські князі Аскольд і Дір.
6) Розвиток Київської Русі.
7) Розквіт Русі за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого.
8) Суспільний устрій.
9) Київська Русь на завершальному етапі.
Висновок.
1.Вступ
Першу державу східних слов'ян літописи та інші пам'ятки давньої літератури називають Руссю,або Руською землею,вчені-історики--Київською,або Давньою Руссю. Належала вона до найбільших, економічно, політично й культурно розвинутих держав середньовіччя. Вона охоплювала територію від Чорного моря до Білого моря, від Карпатських гір до Волги. Київська держава є колискою української народності, яка стала прямим нащадком її культури. На міжнародній арені Київська Русь посіла одне з провідних місць.
У східних слов'ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 союзів племен, що мали такі назви: поляни, деревляни,уличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі. Дреговичі, кривичі, ільменські словени. Виникнення їх можна віднести до VІ-VІІ ст. Територія полян охоплювала землі між Десною та Россю. На північний захід від Києва, на Східній Волині, розташувалися землі деревлян. Уличі жили на Дніпрі й Бузі,тиверці--у мижеріччі Дністра і Пруту на території сучасної Молдови. На заході сучасної України мишкали дуліби, бужани й волиняни. Район Прикарпаття населяли племена білих хорватів. У басейнах Десни, Сейму, Сули жили сіверяни. По Оці розмістилися племена в'ятичів, на притоці Дніпра--Сожі--радимичі. На Правобережжі Дніпра, між Прип'яттю і Західною Двіною, мешкали дреговичі. Верхів'я Дніпра, Західної Двіни і Волги населяли племена кривичів. Найпівнічнішу групу східнослов'янських земель залюднили ільменські словени.
В умовах боротьби з кочовиками в Середньому Подніпров'ї склалося велике об'єднання союзів племен під назвою «Русь». Походження Русі та її назви--одне з дискусійних питань історичної науки. Досить поширеною є точка зору, за якою Русь VІ--VІІ ст. ототожнюється з об'єднанням кількох союзів племен--полян, сіверян та уличів. Це об'єднання займало територію між Десною на півночі, Сеймом і Сулою на сході, Россю й Тясмином на півдні, Горинню на заході. Тут є багато річок з одно корінними назвами--Рось, Росава, Роставиця,-- що. Можливо, й покладено в основу назви «Русь». Крім русичів Подніпров'я, існували й інші великі об'єднання союзів східнослов'янських племен: дулібо-волинське, кривичів.
Протягом VIII-IX ст. відбувся процес об'єднання союзів племен східних слов'ян у великі державні утворення--князівства. Східні слов'яни того часу мали своєрідний суспільний устрій. Що дістав назву військової демократії. Розклад родового ладу спричинив формування сусідської територіальної громади, майнового розшарування суспільства, виділення родової аристократії.
Головним писемним джерелом вивчення історії Русі є літописи. Найвідоміші серед них "Повість временних літ" (складена у Києві близько 1111р.), Київський ХІІ ст.,Галицько-Волинський ХІІІ ст., а також Новгородські (їх кілька), Суздальський, Московський, Никонівський та ін.
Русь багато важила в політичному житті Європи та Близького Сходу. Протягом пів тисячоліття вона затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків причорноморських степів. Спустошливі вторгнення спочатку хозар та болгар, далі печенігів, берендеїв, ковуїв, половців, виснажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного життя Русі. І лише страшний удар орд Батия, загибель сотень тисяч руських воїнів та мирних жителів зруйнували цю державу, але, загинувши сама, Русь послабила ворожу силу і тим урятувала від спаплюження й загибелі всю Європу
2.Утворення давньоруської держави
Основним чинником процесів, що привели до створення Києво-Руської держави, були:
1) внутрішні: основані на еволюційному розвитку східнослов'янських племінних груп;
2)зовнішні: принесені (але не насаджені) готами, гунами, аварами, хозарами, норманами.
Творцем Києво-Руської держави була південна група східних слов'ян - предків українського народу. Створена ця держава була на українській землі (північно-східні землі Київської Русі слід розглядати як її провінції). Як імперія Рюриковичів, Київська держава на якийсь час (Х-30-ті рр.. ХІІ ст.) об'єднала всі частини східного слов'янства і надала їм назву династії князів: Русь. Це було політичне (з прийняттям християнства--й ідеологічне) утворення і аж ніяк не єдина давньоруська народність.
Центром зародження східнослов'янської державності було Середнє Подніпров'я, де сформувалося Полянське князівство з центром у Києві, виникнення якого відноситься до кінця V ст. Першим полянським князем літопис називає Кия, який з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю заснував Київ. Щодо особи Кия, одні літописці вважають, що він був перевізником через Дніпро, інші, не погоджуючись з прихильниками думки про просте походження Кия, відзначають, що Кий ходив до Царгорода, його з почестями приймав візантійський імператор. Повертаючись із Візантії, Кий мав намір осісти на Дунаї, де збудував містечко, але під тиском місцевих племен змушений був повернутися до Києва. Після смерті Кия Полянське князівство перейшло до його нащадків.
Розвиток виробництва у східних слов'ян зумовив зростання продуктивності праці, вдосконалення землеробських знарядь. Відпала потреба в спільному обробітку землі. Земля і все вирощене на ній переходило у власність окремих родин. Сім'ї, що жили на одній території, об'єднувалися в сусідську територіальну громаду. Поміж членів громади посилювалось майнове розшарування. Родоплемінна знать, старійшини, воєначальники зосереджували в своїх руках багатства. Перш за все--ділянки орної землі, на яких застосовувалася праця рабів або збіднілих членів громади. Поступово племінна верхівка перетворювалася на землевласників, а вільні общинники поповнювали категорії залежного населення.
З розкладом родоплемінного ладу замість племінних союзів поступово утворювалися нові територіальні об'єднання--князівства, на чолі яких стояли князі. Центрами їх стали "городи": у полян--Київ, у ільменських словенів--Новгород, у сіверян--Чернігів тощо. Для утримання влади, захисту своїх земель та завоювання нових територій князі формували військові загони--дружини.
Процес об'єднання слов'янських князівств в єдину державу прискорювало ускладнення зовнішньополітичної ситуації, зумовлене "великим переселенням народів". Через південні східнослов'янські землі йшли на Дунай болгари та угри, хвилями накочувалися кочовики, великого лиха завдали авари, хозари, з півночі слов'янам загрожували нормани.
Для боротьби із навалою зовнішніх ворогів окремі князівства об'єднувалися. Вже в VII--IX ст. існували три великі східнослов'янські державні утворення, які арабські автори називали так: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля), Артанія (Причорноморська Русь).
Найбільшим було державне об'єднання, до якого входили поляни, деревляни й сіверяни. Літописець називає його Руською землею. Історичним її ядром стало Середнє Подніпров'я. Сучасники--арабські й візантійські автори--називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його,--русами. Оскільки центром цієї держави був Київ, у історичній літературі воно дістало назву Київська Русь.
3.Походження слова"русь".
Як і коли правляча в Києві династія одержала назву "русь", теж достеменно невідомо. З'ясовуючи це питання, покоління вчених протягом 200 років написали тисячі праць із розмаїтими, часто протилежними поглядами на цю проблему, проте вона й досі не має загальноприйнятого вирішення. Поява в Східній Європі (в середній течії Дніпра та Волги, на Чорному та Каспійському морях) досить агресивного племені "рось/русь" фіксується синхронними візантійськими й арабськими джерелами, починаючи з ІХ ст. і -масово--з першої половини Х ст.,причому етнічно це плем'я не визначається, але й не ідентифікується зі слов'янами. Воно постає як соціально домінуюча в Середньому Подніпров'ї окрема етнографічна група, об'єднана спільністю занять--дальньою торгівлею та військовою справою. Вірогідно, руси мали скандинавське походження, але сформувалися під впливом інтенсивних контактів зі слов'янами й степовими народами Східної Європи. Первісне значення терміну "русь" могло бути "військо, дружина". Відірвавшись від балтоскандинавського кореня, ця назва в ІХ ст. жила самостійним життям, ставши означенням ранньосередньовічного східнослов'янського лицарства, нової, над племінної військово-торговельної суспільної верстви, що консолідувалася навколо ватажка, утворюючи його дружину і ланки адміністративного апарату.
Проблема утворення Київської держави досі викликає наукові дискусії. Початок їм був покладений у ХVIII ст., коли кілька провідних учених Петербурзької Академії наук проголосили засновниками Руської держави норманів. Ця концепція відразу викликала критику з боку інших учених. Котрі визначальну роль у становленні держави відвели місцевим слов'янам. Відтоді точиться гостра суперечка між норманістами і антинорманістами. У ХХ ст. деякі вчені виступили із твердженнями, ніби ідея державності була занесена в середовище слов'ян із більш розвинених західних і східних регіонів, а носіями цієї ідеї (і засновниками Руської держави) були професійні воїни-іноземці та міжнародні торговці. Багато сучасних дослідників обережно ставиться як до слов'янських, так і до антислов'янських концепцій походження Русі. Заявам, що чужоземці приходили на території, де вже існували східнослов'янські переддержавні структури, протиставляють нагадування про те, що до утворення Київської держави на території України був один такий союз--Дулібський, та й той розпався.
4.Роль норманів у утворенні Русі
Питання про роль, яку відіграли скандинави-нормани (які називалися на Русі варягами) у складі в ІХ-Х ст. першої держави на східнослов'янських землях--Київської Русі, є предметом давньої дискусії, що часто виходило за суто наукові рамки. У цілому можна говорити, що нормани, відіграючи значну роль у конкретних подіях, пов'язаних з формуванням Давньоруської держави не привнесло специфіки в процеси, що визначали розвиток східнослов'янського суспільства. Це було зумовлено збігом принципової сутності цих процесів у Скандинавії і в слов'ян та їх синхронністю в обох регіонах. Щодо впливу норманів на темпи державотворення на східнослов'янських землях, то останнім часом стає загальним місцем теза, що вони прискорили цей процес, будучи великою військовою силою, до того ж над племінною, не пов'язаною з місцевими традиціями. Це положення здається логічним (хоча уявлення про східнослов'янське суспільство ІХ-Х ст. як племінне, є помилковим Спільності, що склалися після слов'янського Розселення в VI-VIII ст. по Центральній, Східній та Південно-Східній Європі, були вже не племенами, а утвореннями територіально-політичного характеру. ), але так само логічно можна обґрунтувати й протилежну точку зору. Скажімо, припустити, що нормани внесли до політики київських князів орієнтацію на далекі походи (на Візантію та Схід), на захват воєнної здобичі, через що консервувався розвиток внутрішніх процесів. Так, протягом тривалого часу зберігалася внутрішня "автономія" ряду східнослов'янських союзів племінних князівств, які ще в ІХ ст. стали данниками київських князів (дреговичі, радимичі, кривичі)--вона була ліквідована лише в кінці Х ст., тобто в епоху, коли можна припустити ослаблення варязького впливу (після загибелі майже всього війська Святослава в дальних походах і відправлення Володимиром найнятого ним варязького загону в Візантію). Можна вважати, що орієнтація на воєнну здобич не сприяла і ранньому розвиткові великого приватного володіння на Русь і т.п. Спробуємо тому відійти від умоглядних побудов і подивитися на темпи розвитку Київської Русі у порівнянні з іншими слов'янськими державами.
Раніше, ніж на Русі, склалися держави у Великій Моравії та Хорватії--у слов'ян, які контактували з більш розвинутими суспільствами--франкським та візантійським. Полабські й поморські слов'яни відстали у своєму розвитку. Найбільш синхронно з Руссю розвивалися Чехія й Польща. Тут складання держав відбувалось у межах ІХ-Х ст.; до кінця Х ст. закінчилося підкорення князями, відповідно, чехів і гнезненських полян сусідніх слов'янських перед державних спільностей і остаточно виникла нова, державна територіально-політична структура.
У цілому розгляд питання про роль норманів на Русі крізь призму зіставлення особливостей і темпів державотворення у східних слов'ян та в інших слов'янських землях приводить до висновку. Що вихідці із Скандинавії, незважаючи на їх значну роль у "зовнішніх" проявах цього процесу, не мали помітного впливу на його принципові характерні риси і темпи розвитку.
5.Київські князі Аскольд і Дір.
Під 862 р. літописець згадує київських князів Діра і Аскольда. Очевидно, вони були останніми зі слов'янської династії князів, початок якій поклав Кий. Правили вони, напевно, у різні часи. Їхнє князювання позначилося низкою видатних подій. Дір князював у 30-50-х роках ІХ ст. Він уже володів багатьма містами, значною територією. До його столиці приїздили купці з інших країн.
Досить ефектно князівство Аскольда сповістило світ про своє існування й початок боротьби за першість із Візантією на Чорному морі. У 860 р. руський флот із 200 лодій раптово вдерся до бухти Царгорода (Константинополя). Напад виявився настільки несподіваним, що берегова сторожа не встигла натягти над поверхнею води велетенський ланцюг і зачинити вхід до бухти. Візантійському урядові довелося сплатити контрибуцію ватажкові русичів, аби він припинив облогу й повернувся додому.
Вирішальний крок на шляху до східнослов'янської державності було зроблено наприкінці ІХ ст. Близько 882р. новгородський князь Олег з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістю захопив Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держави: “Хай буде Київ матір'ю градам руським”. З того часу надходять систематичні відомості про розвиток державності на Русі.
6.Розвиток Київської Русі
Князювання Олега в Києві (882-912) почалося згідно зі свідченням “Повісті временних літ” зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях. Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь. Були приєднані землі ільменських словен та псковських кривичів. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.
Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала добрі наслідки: в останні роки його правління у Києві владі князя підкорялися поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов'янські племінні об'єднання - чудь і меря.
В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудовувався стольний град Київ. Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства -- примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення переможного воєнного походу Русі на Візантію у 907р. Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 911 років стали першими політичними актами молодої держави.
Протягом першої половини Х ст. київські князі наполегливо й послідовно згуртовували у спільній державі племінні княжіння східних слов'ян. Справу Олега, за свідченням “Повісті временних літ”, 912р. продовжив його наступник Ігор. Він знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали після звістки про смерть Олега.
На 40 рр. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської панівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополі та інших грецьких містах.
Великі й малі війни приносили славу й багатство князям і старшим дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, що послаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська зброєю, харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь час збільшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в Х ст. йшло безпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі.
Святослав, син Ігоря, був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона виявила себе розумним, енергійним та далекоглядним діячем. Ольга жорстоко придушила повстання древлян навесні 945р., штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що вона й зробила. Ольгою також були влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.
В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту укладення союзної русько-візантійської угоди, але очікуваного результату вона не дала. Незадоволена княгиня демонстративно запросила до Києва єпископа і священників з Німеччини. Коли ж місія прибула, виявилось, що справжніх намірів хрестити Русь Ольга не виношувала. Коли і за яких обставин стала християнкою сама княгиня, невідомо. Можливо, вона хрестилася у Києві, де вже була церква св. Іллі. Легенда про хрещення Ольги в Константинополі, ймовірно, народилася пізніше і була пов'язана з конкретними завданнями поширення християнства на Русі.
Страницы: 1, 2
