Четверте покоління школи "Анналів"
?
Четверте покоління школи „Анналів”
В 90-ті рр. ХХ ст. французька історіографія увійшла в досить складному становищі. Попередня критика школи „Анналів” звела нанівець лідерство останньої, натомість посилилися занепадницькі тенденції та зневіра в когнітивну можливість історії.
Серед філософських напрямків, які найбільше вплинули на формування французької історіографії 90-х рр. були постмодернізм (постструктуралізм) та так званий «лінгвістичний поворот». «Лінгвістичний поворот», або ширше вивчення всіх форм опосередкування між істориками та їх об'єктами дослідження, торкнувся всіх областей «нової історії»Олабарри И. «Новая» новая история: структура большой длительности // Ойкумена. Альманах сравнительных исследований политических институтов, социально-экономических систем и цивилизаций. - Вып. 2. - Харьков, 2004. - С.189.
Історики змінили свої уявлення про співвідношення між текстом і контекстом, матеріальною і символічною реальністю, сучасним і минулим. Водночас, як пише Л. Рєпіна, «руйнівна діяльність постмодерністської програми розчистила нові шляхи пізнання світу»Репина Л. «Второе рождение» и новый образ интеллектуальной истории // Историческая наука на рубеже веков / Отв. ред. А. А. Фурсенко. - М., 2001-С.176 .
Вченні, що не залишалися байдужими нових філософських віянь і водночас не втратили віру в історію як науку, намагалися дійти спільного знаменника та виробити нову теорію історичного знання.
На рівні епістемології ці зміни призвели до чергового перетасовування академічного поділу праці, особливе місце в якому посіло вивчення культури. Тоді як для соціальних наук увага до мови була новою, різноманітні підходи до культури від самого початку характеризувалися увагою до неї. Різноманітні структуралістичні підходи у лінгвістиці й культурології стали підставою для постструктуралізму. Тому в історії поворот до мови був водночас поворотом до культури Заярнюк А. Про те, як соціальна історія ставала культурною // Україна модерна. - Число 9. - К.-Львів, 2005. - С.254. В цьому сенсі цікавими видаються роздуми відомого польського історика Яна Поморського. Історію він інтерпретує власне як процес комунікації нашого пізнання світу. Виділяючи в науковому пізнання дві методологічні традиції - сцієнтичну та постмодерністську, які абсолютизують відповідно об'єктивізм чи історичний релятивізм. Він говорить про виокремлення третього напрямку - культурологічного. «Культурологи намагаються реконструювати світогляди, котрі стоять за пізнанням історії, зрозуміти суспільну поведінку людей, які щодня творять історію, вдаючись до «граматики культури» - суспільних правил культурних інтерпретацій, властивих даному суспільству. (Поморський Я. Між наукою і мистецтвом: історія на зламі тисячоліть // Україна модерна. - Чис. 9. - К.-Львів, 2005. - С. 36-38)..
Серед нових різноманітних історичних напрямків, що в центр уваги ставлять культуру, принаймні два широко представленні у Франції. Це культурна (культуральна) історія, розроблювана Р. Шартьє, та інтелектуальна історія ( Ж. Ревель).
Пошуки нових методологічних підходів спричинили новий «бум» інститутотворення в 90-ті рр., на які припадає пік формування нових науково-дослідницьких центрів, періодичних органів та неформальних дослідницьких груп, кожен з яких постулює свою програму історичного дослідження.
Тим чи іншим чином, але всі ці процеси відбувалися навколо Школи вищих досліджень соціальних наук - від самого початку форпосту школи «Анналів». Можливо, саме це дає підстави деяким дослідникам говорити про відродження школи «Анналів» в четвертому поколінні (наприклад, В.Бабінцев).
Загалом погоджуючись із такою думкою, хотілося б лише зауважити, що анналівська традиція Школи вищих досліджень соціальних наук втілює себе не так в методологічних принципах написання робіт, як в практиці організації дослідницької роботи. Але в цьому сенсі варто говорити не про відродження, а про тяглість традиції, які фактично ніколи і не переривалися. В кінці ХХ - ХХІ ст. ці традиції лише вийшли на новий етап свого розвитку, що дає підстави говорити про початок ери спільних досліджень в руслі, школи «Анналів» четвертого покоління.
Відповідно до цієї нашої думки, вважаємо за потрібне в цьому розділі роботи висвітлити діяльність саме Школи вищих досліджень соціальних наук у Франції.
У наші дні Школа вищих досліджень соціальних наук - EHESS (L' йcole des hautes иtudes en sciences sociales) залишається одним з провідних науково-дослідних інститутів Франції. Нині Школа - це державна публічно-правова установа наукового, культурного і професійного характеру. Своє завдання вона вбачає в науково-дослідній роботі в галузі соціальних наук, а також в освітньо-викладацькій діяльності. Школа має свої відділення в Парижі, Марселі, Тулузі та Ліоні.
Внутрішня структура даної установи обумовлена декретом від 12 квітня 1985 р. Очолює Школу президент, який обирається асамблеєю викладачів. В роботі йому допомагають Бюро та директор розвитку наукової роботи. Донедавна президентом був відомий французький історик Жак Ревель (Jacques Revel), зараз ці повноваження виконує Даніель Хервіу-Леге (Daniиle Hervieu Lиger), соціолог за освітою. Окрім цього при Школі діє асамблея викладачів, наукова рада (27 членів) та адміністративна рада (39 членів).
Наукова діяльність Школи здійснюється науково-дослідними центрами, які групуються в адміністративному порядку у відділи. Таких відділів нараховується чотири: історії (очолює Ален Мюссе - Alain Musset); соціології, психології та антропології (Бенедикт Зіммерманн - Bйnйdicte Zimmermann); культурних ареалів (Френсіс Зіммерманн - Francis Zimmermann); економіки та математичних методів (Андре Массон - Andrй Masson); а також відділи, що виконують інші, недослідницькі функції: відділ освітньо-викладацький (Ів Шевріє - Yves Chevrier); видань та публікацій (П'єр Антуан Фабр - Pierre Antoine Fabre, та Жан-Ів Греньє - Jean-Yves Grenier); міжнародних зв'язків (Жозе Кагабо - Josй Kagabo); інформації, інформаційних систем та комунікації (Беартіс Фраенкель - Bйatrice Fraenkel, Сільве Пірон - Sylvain Piron, Лорен Баррі - Laurent Barry).
Свідченням високого рівня роботи Школи, визнання її теоретичних та практичних досліджень слугує договір розвитку на 2002-2005 рр., що був укладений 31 жовтня 2002 р. між EHESS, міністерським відділом, відповідальним за вищу освіту та наукові дослідження, та Національним центром наукових досліджень. За ним Школа протягом чотирьох років отримує 14,6 мільйонів євро на розвиток в першу чергу науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва.
У відповідності з політикою співробітництва, що активно підтримується на державному рівні, Школа має тісні зв'язки з великою кількістю французьких університетів, державних та громадських установ, освітніх та наукових закладів інших країн. Серед основних напрямків спільної діяльності та наукового й освітнього обміну можна виділити наступні.
По-перше, це спільні проекти науково-дослідного, культурного та освітнього характеру з навчальними та дослідницькими закладами. Тут партнерами Школи виступають Вища нормальна школа (йcoles Normales Supйrieures - ENS) в Парижі (один з найпотужніших освітніх центрів виховання високоінтелектуальних істориків), Національний центр наукових досліджень, Будинок наук про людину (Maison des Sciences de l'Homme - MSH), Національний музей природничої історії ( Musйum national d'histoire naturelle), Національний інститут демографічних досліджень (Institut national d' йtudes dйmographiques), Інститут досліджень розвитку (Institut recherche pour le dйvelopperment), університети Парижу, Ліону, Тулузи та Марселю. Наприклад, з метою наукової та культурної кооперації 5 липня 2005 р. було утворено „Союз Паризьких університетів”, співзасновником якого виступила і Школа.
Такі ж проекти мають місце і в міжнародному масштабі. До них належать „Майстерня” Центральної та Східної Європи - Les « ateliers » d'Europe Centrale et de l'Est (Польща, Чехія, Угорщина, Болгарія); курси „Історія” та „Соціологія” Французького університетського коледжу в Москві та Санкт-Петербурзі; угода з бразильськими університетами, яка дозволяє бразильським докторам наук читати частину своїх курсів у Школі; щорічний обмін науковими співробітниками з Чикагським та Каліфорнійським університетами; „Європейська програма теорії та історії права” за участю юридичних факультетів університетів Флоренції, Барселони та Університету Берклі.
Школа вищих досліджень соціальних наук відзначається також високим рівнем мобільності науково-викладацьких кадрів. Щороку до Школи запрошується понад 160 професорів, що проводять різноманітні семінари, сприяючи інтелектуальному обміну та дискусіям. В свою чергу Школа забезпечує 140 щорічних відряджень своїм співробітникам, з яких 26 до США, 6 до Канади, 43 до Європи, переважно Німеччини, Іспанії, Італії, країн Центральної та Східної Європи. Окрім того починаючи з 1979 р. Школа щорічно проводить „Конференцію Марка Блока” (Confйrence Marc Bloch), запрошуючи визначну особистість прочитати лекцію з актуальної наукової теми. Серед таких запрошених свого часу були відомі історики Жак Лє Гофф - Jacques Le Goff, (1992), член EHESS; Наталі Земон-Девіс - Nathalie Zemon Davis, (1995), викладач Принстонського університету, Мона Озуф - Mona Ozouf, (1998), член CNRS, Поль Рікьор - Paul Ricoeur, (2000), університети Парижу та Чикаго тощо.
Одним з перспективних напрямків міжнародного співробітництва вважається спільне керівництво (cotutelle) дисертаційними роботами, що сприяє інтернаціоналізації журі. Поки що такі роботи складають лише 10% від загальної кількості, проте активна фінансова підтримка керівництва, зокрема відшкодування вартості поїздок таким викладачам, безперечно, сприятиме тіснішому співробітництву.
Високий науково-дослідницький потенціал Школи робить її привабливою для багатьох іноземців, бажаючих здобути якісну освіту чи науковий ступінь, у тому числі в галузі історії. Серед загальної кількості студентів Школи - 2500 осіб, 47% становлять іноземні громадяни.
Надзвичайно активна політика співробітництва має наслідком підвищення наукового рівня захищених дисертацій, розширення та інтернаціоналізацію їх джерельної бази. Наприклад, 42% докторських дисертацій за спеціальністю „історія і цивілізації” стосуються тем, що потребують консультації в зарубіжних архівах чи іноземних дослідженнях. Ця цифра сягає 73% за спеціальністю „соціальна антропологія та етнологія”.
Загалом, міжінституційне та міжнародне співробітництво, що його практикує Школа, відображаючи загальні світові тенденції наукової глобалізації, має на меті сприяння перш за все науково-дослідній діяльності, яка є пріоритетною функцією Школи вищих досліджень соціальних наук.
Важливою складовою діяльності Школи виступає навчання. Працівники цього закладу займаються викладанням основних методів дослідження та його результатів у соціальних науках. Формою викладу навчальної програми є семінари чи курси, які ведуть певні викладачі, в їх основі лежать їх власні наукові вподобання чи напрямки дослідницької діяльності, а також результати роботи груп, якими вони можуть керувати. Семінари доповнюються читанням окремих лекцій, зокрема й запрошеними викладачами.
Перед характеристикою освітньої діяльності Школи вважаємо за потрібне окреслити основні етапи вищої освіти Франції в цілому. Університети, до рівня яких прирівняна й Школа, навчаються за трьома циклами. Перший передбачає два роки вивчення загальних основ і базових дисциплін обраного профілю й завершується отриманням проміжного диплому про загально університетську освіту (DEAG). Другий цикл триває 2 чи 3 роки й сам поділяється на дві частини, перша з яких надає лісанс (licence), а друга - метріз (maitrise). Навчання на другому циклі поглиблене й спеціалізоване. Дипломи мають академічний та професійний компоненти. Третій цикл у першому варіанті за рік вузькофахового навчання надає диплом з вищої спеціалізованої освіти (DESS), у другому - за 1-2 роки ширшого навчання готує до наукової роботи, присуджує диплом поглибленого навчання (DEA) і видає перепустку на докторські студії та захист дисертації. Після захисту здобувач отримує кваліфікацію „доктора” (doctoral) наук. Після цього, певний час попрацювавши, можна отримати габілітацію („наділення правом”) для керівництва науковими дослідженнями (HDR) Вища освіта України і Болонський процес: Навч. посібник / За ред. В. Кременя. - Тернопіль, 2004. - С. 71-72 .
Така ж система навчання існує відповідно й у Школі. Студенти в межах EHESS можуть здобути ступінь магістра за наступними історичними спеціальностями: в Парижі - етнологія і соціальна антропологія, історія; Південна і Східна Азія: регіони, тексти і соціальні науки; історія науки технологій і суспільства; в Ліоні - історія і порівняльна археологія середньовічних мусульманських і християнських суспільств; в Марселі - порівняльні дослідження в антропології, історії і соціології; в Тулузі - соціальна та історична антропологія, доісторичні мистецтва та культура.
Навчання на докторських студіях триває 4 роки. У перший рік здобувач отримує проміжний диплом DEA, закінчивши навчання - диплом доктора EHESS (docteur de l'йcole des hautes йtudes en sciences sociales).
Підготовка докторів у Школі має три складові: цикл полідисциплінарного навчання (начитування здобувачу лекцій та проведення семінарів); власне докторські студії (йcole doctorale) та підготовка докторів спільними повноваженнями (formations doctorales cohabilitйes). Докторські студії, які проходять лише в рамках Школи, передбачають навчання за 9 спеціальностями, серед них: соціальна антропологія та етнологія; історія цивілізації. Ще 7 спеціальностей готуються за участі інших закладів, наприклад, спеціальність соціальна та історична антропологія Європи.
Керуючись положеннями закону про вищу освіту від 25 січня 1984 р. та змінами до нього від 23 листопада 1988 р., Школа має право надавати габілітацію для керівництва науковими дослідженнями. Основними критеріями для присудження габілітації виступають розробка певного оригінального напряму в науковій сфері та самостійність стратегії наукового дослідження.
Для стимулювання підвищення якості досліджень Школа щороку проводить конкурс на кращу дипломну роботу та докторську дисертацію (призовий фонд для кожної становить 1000 євро).
Особливе місце в системі освіти Школи посідає т. з. підготовка за потребою, що дозволяє задовольняти специфічні кадрові запити підприємств чи відомств, з якими у цьому напрямі співпрацює Школа. Серед тем таких підготовок виділяють комунікацію; релігію та суспільство; насильницькі дії; погляди на Росію; Китай; Європу регіонів; підходи до Індії; Бразилію тощо.
Школа вищих досліджень у соціальних науках активно впроваджує в себе елементи болонської системи, зокрема визнає дипломи та кредити ECTS, а також бере участь у програмі ЄС ERASMUS (European community action scheme for the mobility of university students) - схема дій європейського співтовариства, що сприяє мобільності студентів університетів (як така частина програми SOCRATES, що стосується вищої школи).
В рамках програми ERASMUS, а також у співробітництві з університетами Евори (Португалія), Лінкопінга (Швеція), Барселони (Іспанія) та викладачів з Лондона, Праги, Варшави тощо Школа проводить дворічне навчання в магістратурі за спеціальністю „динаміки здоров`я та добробуту”. Головний акцент робиться на міждисциплінарності дослідження громадського здоров'я з погляду політології, історії, соціології, антропології, філософії, демографії, епідеміології та економіки. Для студентів є обов'язковими два інтенсивні тижні та один повний семестр навчання в одному з університетів, що не є базовим.
Таким чином, студенти Школи вищих досліджень соціальних наук мають всі можливості для навчання на високому рівні та отримання освіти європейського зразка, проте й вимоги до них ставляться відповідні.
Викладання в Школі здійснюють високопрофесійні вчені, зокрема 39 антропологів, 5 археологів, 133 історики. Всі аудиторні заняття поділяються на декілька груп: 1) семінари, пропоновані Школою; 2) додаткові лекції, що їх читають співробітники інших закладів; 3) семінари, організовані дослідницькими центрами EHESS; 4) семінари та інші заняття, спеціально організовані для магістрів чи докторантів, чи слухачів курсів полідисциплінарної підготовки.
Заняття в Школі присвячені найрізноманітнішій тематиці, починаючи з історії окремих країн, народів чи регіонів і закінчуючи новітніми історіографічними проблемами. До першого напряму, наприклад, відносяться „Історія цивілізацій Африки” (історія Чорної Африки від ХІХ ст. до наших днів; Африка в ХХ ст.; історія та пам'ять Східної та Центральної Африки; історія та порівняльна антропологія Африканського рогу); „Історія і американські цивілізації” (економіка і суспільство Латинської Америки ХVІ-ХІХ ст.; історія Бразилії ХІХ-ХХ ст.; історія міських суспільств Латинської Америки ХVІ-ХІХ ст.); „Історія і цивілізації Азії” (історія Китаю; Центральна Азія після монголів; історія колоніальної Кореї, Японії); „Історія і цивілізації Європи” (історія модерної Франції; демографічна історія; Європейська експансія і формування знань ХVІ-ХХ ст.) тощо. У викладацькій практиці - семінарські заняття, присвячені найновішим історіографічним напрямкам сучасності: співвіднесення та характеристика міського та сільського простору, поняття міста як соціокультурного феномену в цілому, територіальні уявлення (Марі-Вік Озуф-Маріньє і Крістіан Топалов); культуральна історія (Жак Ревель і Роже Шартьє); інтелектуальна історія модерної Європи (Жан-П'єр Кавайє - Jean-Pierre Cavaillй, Діна Рібар - Dinah Ribard); політична історія крізь призму уявлень, управління, політичних режимів та теоретичних моделей (Марк Олівер Баруш - Marc Olivier Baruch, Вінсен Дюклер - Vincent Duclert, Крістоф Прошассон).
Окрім періодичних видань, що виходять зусиллями членів певного центру, EHESS має свій видавничий відділ, активно друкує праці відомих вчених, у т. ч. в галузі історії. Засновуються навіть цілі серії публікацій, як-от: „Вищі дослідження”, „Дослідження історії та соціокультурних наук”, „Цивілізації та суспільства”, „Зошити людини”, „Контексти”, „Історія і уявлення про неї” тощо. Серед найновіших праць, які готуються до друку або були видані за 2005 р. виділимо наступні: К. Херліхі „Здоров'я і хвороба. Аналіз соціальних уявлень” (перше видання 1969 р.); Р. Шартьє „Записувати і стирати. Писемна культура і література (ХІ-ХVІІІ ст.)”; „Закони, суд, кутюми: Америка і Європа латинські (ХVІ-ХІХ ст.)” за редакцією Ж. К. Гаравагліа і Ж.-Ф. Шоба; С. Ван Дамм „Храм мудрості. Знання, писемність і міська соціабельність (Ліон ХVІ-ХVІІІ ст.)”; М. Н. Боржетті „Творчість Ернеста Лабруса. Генеза моделі економічної історії”; Ф. Артог „Очевидність історії. Як бачать історики”; „Антропологія і психоаналіз: перехресні погляди”; М. де Серто „Інше місце. Історія релігійна і містична”; Дж. Карері „Жести кохання та війни. Звільнений Єрусалим, образи і дії (ХVІ-ХVІІІ ст.)”; К. Майер-Жауан „Паломництво з Єгипту. Історія набожності коптів і мусульман (ХV-ХХ ст.)”; „Говорити і жити. Соціальний порядок у Франції при старому режимі” за редакцією Ф. Козандеі.
Хотілося б звернути увагу на те, що частина співробітників EHESS беруть активну участь у виданні одного з найвідоміших історичних журналів світу - „Аннали. Історія, соціальні науки” (таку назву він отримав з 1994 р.). Нині очолює редакцію Жак Полоні-Сімар (J. Poloni-Simard), секретар - Даніель Александр-Бідон (D. Alexandre-Bidon). Серед членів редколегії - Андре Бург`єр (A. Burguiйre), Марк Ферро (M. Ferro), Жан-Ів Греньє (J.-I. Grenier), Жак Ле Гофф (J. Le Goff), Емануель Ле Руа Ладюрі (E. Le Roy Ladurie), Жак Ревель (J. Revel), Люсет Валензі (L. Valensi) та ін.
