Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах

Зміст

Вступ

Розділ І. Порівняльний аналіз історичних умов виникнення Князівства Варшавського і Королівства Польського

1.1 Міжнародна ситуація в Європі і питання поділів Польщі

1.2 Виникнення князівства Варшавського

1.3 Утворення Польського королівства

Розділ ІІ. Політичний розвиток Королівства та Герцогства

2.1 Політичні перетворення в Королівстві Польському

2.2 Загострення політичних суперечностей на міжнародній арені

2.3 Прояви національно-визвольного руху на підкорених територіях

Розділ ІІІ. Соціально - економічний розвиток Королівства та Герцогства в порівняльній характеристиці

3.1 Соціальна структура польського суспільства в контексті розвитку двох держав

3.2 Розвиток промисловості та сільського господарства до аграрної реформи 1864 р.

3.3 Особливості економічного розвитку після 1864 р.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ
На рубежі XVIII - XIX ст. Європа вступає в нову фазу політичних відносин. Саме в цей період загострюються протиріччя між провідними країнами - Францією, Англією, Австрією, Прусією та Росією. Французькі війська та дипломатія Наполеона Бонапарта починають відігравати визначальну роль у визначенні майбутньої ролі захоплених країн.

Тогочасній Польщі, а вірніше буде сказати, тому, що від неї лишилося після розділів, випало місце відіграти роль статиста на міжнародній політичній арені. Країна опинилася в сфері розподілу світу між державами, які домінували в політичному розвитку світу.

Актуальність даної теми полягає в значенні тогочасної ситуації в Польщі для її подальшого розвитку та необхідності розуміння сучасниками історичних коренів політичних та соціально - економічних процесів на території польської держави під владою іноземців.

Таким чином ми ставимо за мету з'ясувати роль Князівства (Герцогства) Варшавського та Королівства (Царства) Польського в загальноєвропейських політичних відносинах, зробити порівняльний аналіз становища двох зазначених держав в контексті розвитку відносин європейських країн.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період кінця XVIII - початку XIX ст.

Якщо казати про територіальні межи дослідження, то вони охоплюють території тогочасної Польщі, Росії, Австрії, Прусії, Франції.

Стан наукової розробки досліджуваної проблеми не можна вважати задовільним. Основний і найбільш вагомий недолік історіографічного характеру - це відсутність фундаментальних історичних досліджень, в яких би ґрунтовно, послідовно аналізувався комплекс проблем суспільно - політичного змісту королівства Польського та князівства Варшавського. Існуючий літературний доробок з даної проблематики містить передусім „старі” видання.

Тут слід згадати загальні праці з історії Польщі, які більш менш висвітлюють проблему в контексті внутрішньополітичного розвитку Польщі та міжнародних відносин в Європі (История дипломатии. - М., 1959. - Т. 1;

История Польши. - М., 1956. - Т. 2; Історія південних та західних слов'ян. - К., 1987; Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. - М., 1993; Миллер И. Исследования по истории народов Центральной и Восточной Европы ХІХ в. - М, 1980; Новая история 1640 - 1870. - М., 1986).

Важливими також вбачаються праці, обєктом дослідження в яких, стала національна - визвольна боротьба польського народу від іноземних поневолювачів. Характеризуючи ретроспективні особливості етнодержавотворення в польському регіоні, автори намагаються провести паралелі між ситуацією, що склалася в Європі навколо Польщі та причинами повстань і визвольних рухів на території останньої, приділена увага зв'язкам політичних процесів в світі і їх влив на події в Польській державі. Це монографії (Дьяков В., Миллер И. Революционное движение в русской армии и восстание 1863 г. - М., 1964; Очерки революционных связей народов России и Польши: 1815 - 1917 гг. - М., 1976; Пухлов Н. Польское рабочее движение (1890 - 1904 гг.). - М., 1977; Ревуненков В. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. - Л., 1957; Смирнов А. Революционные связи народов России и Польши: 30 - 60 гг. ХІХ ст. - М., 1962; Фалькович С. Идейно - политическая борьба в польском освободительном движении 50 - 60 - х гг. ХІХ в. - М., 1966; Федосова Т. Польские революционные организации в Москве. 60 -е гг. ХІХ в. - М., 1974).

Викликають нагальний інтерес і праці деяких авторів, які висвітлювали економічну історію Польщі та соціальні питання зазначеного періоду (Рутковский Я. Экономическая история Польши. - М., 1953; Социальная структура общества в ХІХ в. Страны Центральной и Юго - Восточной Европы. - М., 1982; Обушенкова Л. Королевство Польское в 1815 - 1830 гг. Экономическое и социальное развитие. - М., 1979; Польша на путях развития и утверждения капитализма: Конец ХVІІІ - 60-е гг. ХІХ в. - М., 1984; Рутковский Я. Экономическая история Польши. - М., 1953).

Безумовно, кожна з цих розвідок, не являє собою ізольовану характеристику саме зазначеного періоду, а висвітлює, хоча деякі і в меншій мірі історичний розвиток Польщі, а подають загальну всебічну картину подій, що обумовили взаємозалежність суспільно - політичних процесів в різних частинах поділеної Польщі.

Отже, маємо надію, що здійснення системного аналізу всього існуючого літературного доробку у комплексі з об'єктивною оцінкою подій із зазначеної проблематики, побудоване на принципі історизму дасть можливість досягти мети даного дослідження.

Розділ І. Порівняльний аналіз історичних умов виникнення Князівства Варшавського і Королівства Польського
1.1 Міжнародна ситуація в Європі і питання поділів Польщі

З 1795 р. історія Польщі розпадається зовні на частини відповідно до тих адміністративно-правових рамок, в які були поставлені польські землі умовами розділів.

Згідно трьох розділів Польщі Прусія захопила 135 тис. кв. км з населенням 2,3 млн. чол. Політика прусських правителів відразу проявилася у назвах новоутворених адміністративних одиниць. Після першого розділу, це була, наприклад, Західна Прусія, після другого і третього - Південна та Ново східна Прусія, а також Нова Сілезія. І це не дивлячись на те, що в більшості населення на відповідних територіях складали поляки. Новая история 1640 - 1870. - М., 1986. - С. 510

Одним з заходів понімечення стала активна підтримка прусськими властями колонізаційного переміщення німців на польські землі, причому не лише тільки з прусських володінь, але й з різних німецьких князівств. З 1776 р. існував закон, який дозволяв отримувати шляхетські маєтки не тільки німецьким дворянам, але і міщанам, для кредитування яких було виділено спеціальний грошовий фонд. Досить скоро вся місцева адміністрація стала прусською, для чого тільки в південній та Новосхідній Прусії виникла потреба в дев'яти тисячах німецьких чиновників. З 1797 р. суди та адміністративне виконавство на всіх територіях були переведені на німецьку мову. Прибутки, які отримували з польських земель, використовувалися головним чином на утримання прусської армії. Рекрутську повинність прусські монархи розповсюдили і на своїх польських підданих.

Відносно Габсбургів, то майже всі землі, отримані при розділі Речі Посполитої, вони включили у велику по території провінцію під назвою „Королівство Галіції і Лодомерії”. Це королівство підкорялося губернатору, який знаходився у Львові і мав права імператорського намісника. Воно було поділене на 18 округів і управлялося майже безправним провінційним сеймом з представників від магнатів і шляхти, а також від королівських міст.

Польське питання почало відігравати досить помітну роль в європейській дипломатії в першому десятиріччі ХІХ ст. А. Чарторийський, який увійшов до оточення Олександра І, і став міністром іноземних справ Росії, висунув проект відновлення Польської держави, яка була б поєднана з Російською імперією династичною унією. Олександр І до 1805 р. не відкидав цього проекту, але вбачав в ньому не стільки реальну ціль скільки знаряддя дипломатичного тиску, перш за все на Пруссію. История дипломатии. - М., 1959. - Т. 1. - С. 543

Поразки, завдані Австрії і Пруссії в наполеонівських війнах, призвели до того, що в 1806 р. французька армія зайняла більшу частину польських земель. Намагаючись як можна повніше використати ситуацію, що склалася для перетворення поляків в гарматне м'ясо Наполеон намагався залучити на свій бік Т. Костюшко.

Але угоди не відбулося, оскільки Т. Костюшко висунув неприйнятні для французького імператора умови:

1. Зробити заяву про відновлення Польші в старих кордонах;

2. Визволення селян з землею.

В 1807 р. після важкого для французької сторони бою з російською армією під Прейсиш - Ейлау, Наполеон запропонував польську корону прусському королю Фрідріху Вільгельму ІІІ, але той відмовився її прийняти. Рыжов К. Все монархи мира. Западная Европа. - М. 1999. - С. 397

Після битви під Фридландом (червень 1807 р.) Наполеон вирішив розколоти військово - політичний блок Австрії, Пруссії і Росії. Він звернувся до Олександра І з пропозицією прийняти польську корону і всі польські землі, які знаходилися під владою Пруссії. Російський імператор досить розумно відхилив її. Однак при підписанні Тильзітського договору обидві сторони були змушені іти на поступки, в тому числі і по польському питанню. В результаті досягнутого компромісу на карті з'явилася держава, яка воскресила ненадовго надії поляків на відновлення незалежності.

Це було васальне по відношенню до Франції князівство Варшавське - конституційна держава на чолі з призначеним Наполеоном саксонським королем Фрідріхом Августом.

1.2 Виникнення князівства Варшавського

Дана назва не мала під собою ніякої історичної основи і виникла тому, що два монарха, які підписали 7 липня 1807 р. Тильзитський трактат не хотіли, щоб в офіційній титулатурі і Конституції цієї держави фігурували слова „поляки, Польща”. Миллер А. Очерк польской истории (Х в. - 1918 г.) // Преподавание истории в школе. - 1990. - № 1. - С. 42

Князівство Варшавське спочатку включало польські землі, які в результаті розділів Речі Посполитої, опинилися під владою Пруссії. Згідно Шенбрунського миру 1809 р. князівство розширилося за рахунок значної частини земель, підвладних до цього Австрії (територія з містами Краків, Кельце, Радом, Люблін і Седльце). Історія південних та західних слов'ян. - К., 1987. - С.122

Площа князівства склала з цього моменту 142 тис. км. кв., а населення - приблизно 4,3 млн. чол. (79 % поляків, 7 % євреїв, 6 % німців і 8 % литовців і білорусів).

Там же. - С. 123

Польські діячі, які співробітничали з французьким імператором, виказались за відновлення Конституції 3 травня 1791 р. Однак Наполеон запропонував власне варіант, згідно якого князівством створювалися Сейм і державна рада, а його територія розподілялася на шість департаментів та шістдесят повітів. Конституція в цілому поєднала в собі суперечливі тенденції: орієнтування на помірковані перетворення в буржуазному дусі з консервативними намаганнями зберегти основи станово - шляхетських порядків.

По Конституції князівство Варшавське мало право створювати армію чисельністю до сорока тисяч чоловік; командування нею Наполеон доручив племіннику останнього польського короля Ю. Понятовському. В 1809 р. ця армія вдало діяла разом з французькими військами проти військових сил Австрії, які напали на князівство Варшавське.

В умовах загострення військово - політичних зіткнень Франції з Росією і її союзниками князівство Варшавське все більше перетворювалося в передовий форпост Наполеона на сході.

Після поразки наполеонівських армій у війні 1812 р. стало питання про корінну зміну ситуації на користь переможців.

1.3 Утворення Польського королівства

В 1814-1815 рр. на Віденському конгресі поряд з 216 дипломатами високого рангу з усіх європейських країн приймали участь російський цар Олександр І та австрійський монарх Франц І. В травні 1815 р. були підписані „Основи конституції” Королівства Польського, в підготовці яких видну роль відіграв Чарторийський. Затверджуючи конституцію, Олександр І вніс суттєві поправки. Цар не погодився на надання законодавчої ініціативи сейму, залишив за собою право змінювати запропонований сеймом бюджет, Конституція надавала самоуправління Королівству Польському, право мати власну армію, отримали поляки і свободу друку. Конституція проголосила, що Королівство Польське назавжди приєдналось до Російської імперії і пов'язана з нею власною унією. Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. - М, 1993. - С. 96

Як пише С. Мироненко, Олександр розглядав конституційний устрій Польщі „ як перший крок на шляху до конституції російської... Конституція Королівства польського була для Олександра І своєрідним експериментом. Польща стала об'єктом перевірки реальності задуманого імператором симбіозу конституції з самодержавною владою”. Романовы. Исторические портреты: Книга вторая. Екатерина ІІ - Николай ІІ. - М., 1997. - С. 290

За рішенням Віденського конгресу Прусії були повернені, по-перше, Познанський та Бидгощський департаменти Князівства Варшавського, з яких утворилося Велике Князівство Познанське; по-друге, місто Гданськ. Краків та його округа стали „вільним містом”. Решта території колишнього Князівства Варшавського увійшла до Королівства Польського. История Польши. - М., 1956. - Т. 2. - С. 254

В ньому виконавча влада цілком належала російському імператору, який одночасно був і польським королем; законодавча влада за конституцією розподілялася між сеймом та королем, але фактично останнє слово залишалось за королем. В якості вищого керівного органу створювалась Державна Рада, управління королівством здійснювалося призначеним царем намісником.

Територія королівства розділялося на вісім воєводств: Августовське, Калишське, Краківське, Люблінське, Мазовецьке, Полоцьке, Радомське та Сандомежське. Згідно конституції формувалося польське військо; адміністративне та судове управління повинно було здійснюватися польською мовою, жителям Королівства гарантувалось свобода слова та друку. Таким чином, своїм польським підданим Олександр І надав більше прав, ніж громадянам Росії. Там же. - С. 255

Отже, якщо порівнювати особливості процесу утворення Королівства Польського та Герцогства Варшавського, то слід зазначити, що спільним було утворення двох держав на тлі зниклої вже після поділів Речі Посполитої і плекання населенням обох нових державоутворень надії на відновлення польської державності.

Відмінним було те, що Королівство Польське було утворене з земель, які належали Пруссії, а Герцогство Варшавське - окрім прусських земель поєднало в собі частину земель, підвладних Австрії. Загалом же площа Князівства Варшавського в порівнянні з Королівством Польським була більша.

І хоча в обох утвореннях були прийняті державні документи, що регламентували відносини між населенням все ж таки Герцогство Варшавське розглядалося Наполеоном як плацдарм для подальших наступальних дій на Росію, а Королівство Польське - як об'єкт для збільшення території держави, в даному випадку Росії.

Розділ ІІ. Політичний розвиток Королівства та Герцогства
2.1 Політичні перетворення в Королівстві Польському

Своїм намісником в Королівстві Польському російський імператор призначив вже не молодого генерала Ю. Зайончека, який став депутатом Чотирирічного сейму. Не відрізняючись ні будь - якими видатними здібностями, ні особливою енергією, але будучи польським патріотом і в той же час людиною, який не відчував великої ворожнечі до Росії і до всього російського, Зайончек виявився придатним як для Варшави так і для Петербургу. Противагою можливим сепаратистським тенденціям стали великий князь Константин Павлович, призначений головнокомандуючим польською армією та сенатор Н. Новосільцев., який отримав від Олександра І посаду його комісара в Адміністративній раді Королівства - вищому органі виконавчої влади при наміснику від царя. Механізм врівноваження працював добре, поки Константин не закохався в польську красуню Іоанну Грузинську і не вступив з нею в морганатичний шлюб. Після цього почалися деякі негаразди, що турбували Петербург, але все ж таки вони не мали серйозних наслідків. История Польши. - М., 1956. - Т. 2. - С. 256

В березні 1818 р. зібрався перший сейм Королівства Польського. Відкриваючи його Олександр І натякнув на можливість розширення Королівства за рахунок Литви і Білорусії. Вже 15 березня Олександр вимовив промову, яка вразила сучасників. Ось що почули Польща, Росія, Європа: „ Образование, существовавшее в вашем краю, дозволило мне ввести немедленно то, которое я вам даровал (тобто Конституцію), руководствуясь правилами законно - свободных учреждений, бывших непрестанно предметом моих помышлений и которых спасительное влияние надеюсь я с помощью Божией распространить и на все страны, Провидением попечению моему вверенные. Таким образом, вы мне подали средство явить моему отечеству то, что я уже с давних лет ему приуготовляю и чем оно воспользуэтся, когда начала столь важного дела достигнут надлежащей зрелости» Романовы. Исторические портреты: Книга вторая. Екатерина ІІ - Николай ІІ. - М., 1997. - С. 290

Цією промовою Олександр І чітко підкреслив свою давню приналежність до конституційних ідей, розуміння того, що Польща вже виросла до конституції, а Росія виросте в недалекому майбутньому, обмеженому, зокрема, межами життя самого Олександра І.

Його конституційні наміри дуже чітко накладалися і на плани в області звільнення селян від кріпосної залежності, які просунулися швидше в економічно більш розвинутих районах Росії - Естляндії, Лифляндії, Курляндії, але які, як це показує розробка таємних проектів Аракчеєва та Гурьєва, рано чи пізно повинні були дійти до Росії. Там же. - С. 292

Чуть пізніше, начебто розвиваючи думки, озвучені навесні у Варшаві, імператор заявив під час бесіди з прусським генералом Мезоном наступне: „Наконец все народы должны освободится от самовластя. Вы видите, что я делаю в Польше и что я хочу сделать и в других моих владениях». Там же. - С. 293 Ці слова стали негайним надбанням публіки.

Другий сейм, який був скликаний 1820 р., який позначився активними діями ліберально-шляхетської опозиції - калишської партії, або калишан, яка домагалася дотримання конституційних гарантій. Царські прибічники, особливо Н. Новосільцев, відповіла на це переслідування голови кали шан Б. Немоївського і спробами вмовити Олександра І в необхідності відміни конституції.

В ході підготовки наступного сейму, який зібрався тільки у 1825 р., з'явилася додаткова стаття, яка відміняла гласність сеймових засідань; Б. Немоївському спочатку заборонили доступ на засідання, а потім він був заарештований. Хоча сейм в цілому знову продемонстрував відданість монарху, стало ясним, що надії перших років існування Королівства Польського виявилися марними для обох сторін.

2.2 Загострення політичних суперечностей на міжнародній арені

Практично з моменту виникнення Королівства Польського значного розмаху отримала нелегальна опозиція по відношенню до існуючих порядків - таємні просвітницькі організації, що складалися передусім з учнівської молоді та військовослужбовців. Їх головною метою було відновлення незалежного Польського Королівства в поєднанні з радикальними соціальними перетвореннями антифеодального характеру і певною демократизацією політичного ладу.

Сеймову та нелегальну опозицію, як і інші ідейно - політичні сили, об'єднувало в ті роки намагання відновити колишні польські кордони, головним чином за рахунок Литви, Білорусі та України.

Страницы: 1, 2

В соцсетях