Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
агострення польського питання на міжнародній арені викликала революційна хвиля, що прокатилася по всій Європі у 1848 - 1849 рр. в Королівстві Польському активізувалася діяльність конспіраторів, які не закінчували боротьбу проти національного та соціального гноблення. Миллер И. Исследования по истории народов Центральной и Восточной Европы ХІХ в. - М, 1980. - С. 54Вже при правлінні в Росії Миколи І, останній з початком революції в Європі сконцентрував на західних кордонах Росії більш ніж чотиритисячну армію, відправивши до Відня і Берліну послання про невідкладну необхідність ”подавити заколот в Галіції і Познані”. Кримська війна 1853 - 1856 рр., яка закінчилася поразкою для Росії, виявила серйозні розбіжності у зовнішньополітичних інтересах держав, що поділили Польщу. Досить багато чисельна польська еміграція та опозиційні кола на польських землях пов'язували з Кримською війною великі, але нездійснені надії.Англія та Франція боролися проти посилення впливу Росії на Балканах, Австрія, а частково і Пруссія в тій чи іншій мірі підтримували їх в цій боротьбі. В польському питанні інтереси Австрії та Пруссії практично співпадали з інтересами Російської імперії; іншим європейським країнам це питання було, по суті, нецікавим: вони лише використовували його для різних дипломатичних спекуляцій, дуже слабо піклуючись про дійсні потреби польського народу. Миллер И. Исследования по истории народов Центральной и Восточной Европы ХІХ в. - М, 1980. - С. 542.3 Прояви національно-визвольного руху на підкорених територіяхАналогічна ситуація склалася на початку 60-х рр., коли загальний підйом охопив значну частину польських земель і перш за все Королівство Польське. Надії повстанців 1863 р. на підтримку з боку різних європейських держав виявилися марними, спроби польської еміграції налагодити ділові контакти з керівництвами не дали якихось суттєвих результатів.Визвольна боротьба польського народу в наступні десятиліття частіше за все отримувала форму національно - визвольної боротьби. Однак слід пам'ятати, що його невід'ємна складова частина завжди були в кінцевому рахунку непримиренні станово - класові протиріччя, які послаблювалися в періоди підйому визвольної війни і загострювалися під час її спаду.Польське селянство розглядалося в даний період багато чисельним і найбільш пригнобленим станом польського суспільства. Хоча більшість селян ще не володіли будь - якою розвинутою політичною свідомістю, селянство в цілому досить істотним чином впливало на позиції і діяльність різних соціальних груп, що брали участь у визвольній боротьбі.Велике значення селянства було підтверджене в кінці ХVІІІ ст. перебігом та результатами повстання під керівництвом Т. Костюшко. На наступних етапах селянське питання стало основним стрижнем ідейно - політичної боротьби під час військових виступів проти гнобителів.Серед шляхти, перш за все заможної, було немало осіб які були готові співпрацювати з іноземними загарбниками в обмін на особисті або станові привілеї. Більшість же шляхетського стану була досить зацікавлена у відродженні незалежної Польської держави. Тому після розділів шляхта стала активною силою визвольного руху, а її представники зайняли в ньому керівне положення. Социальная структура общества в ХІХ в. Страны Центральной и Юго - Восточной Европы. - М., 1982Вищі та середні прошарки польського духовенства своїм виникненням та матеріальними інтересами мало чим відрізнялися від шляхетського стану, а нижчий прошарок, особливо в 1830 - 1850 рр., - від селянства. Духовенство в цілому намагалося зберегти і укріпити вплив католицької церкви, що неминуче ставило його в опозицію до іноземної влади. Оскільки релігія була тісно пов'язана з національною самосвідомістю, значний прошарок польського духовенства неминуче повинен був перетворитися і дійсно перетворився в активну силу національно - визвольного руху.Матеріальні інтереси міських низів не були однаковими. Зокрема, та частина міщан, яка була пов'язана з цеховою організацією, займала загалом консервативні позиції, тоді як інші ремісники намагалися ліквідувати всі форми феодальної регламентації; аналогічні протиріччя існували в середовищі торгової буржуазії. Антифеодальні тенденції в даному середовищі швидко наростали у зв'язку з припливом до міст частини шляхетського та селянського прошарків, а саме в цьому середовищі прискореними темпами розвивалася національна самосвідомість.На рубежі 50 - 60-х рр.. ХІХ ст.. в Російській імперії, що включала велику частину польських земель, склалася революційна ситуація. В Королівстві Польському, як і по всій країні, важливі соціальні проблеми, що вимагали негайного вирішення були пов'язані з тяжким становищем селянства.В ліквідації барщини та інших феодальних повинностей на польських землях були зацікавлені не тільки селяни, а також і жителі маленьких міст, які займалися сільським господарством. В середині ХІХ ст. тільки 5 тис. шляхетських сімей з Королівства Польського були поміщицькими. Рутковский Я. Экономическая история Польши. - М., 1953. - С. 65Польська буржуазія була відносно слабкою, її політичні амбіції не доходили до претензії на самостійне управління в майбутній незалежній державі, а обмежувалися лише прагненням поділу влади з заможною шляхтою. Католицьке духовенство не виступало як єдине ціле. Шляхетське крило інтелігенції істотно відрізнялося за своїми поглядами від поміщиків, а міщанське - від буржуазії. Значна частина інтелігенції була налаштована опозиційно по відношенню до царської влади і дотримувалася демократичних міркувань, але встановлювати контакти з народними масами міста та села їй було дуже важко, хоча вона претендувала на те, щоб представляти їх інтереси.В 1859 р. на польських землях у складі Російської імперії посилилися прояви антиурядових настроїв - почали носити ставропольські костюми, використовувати різноманітні прикраси з національними емблемами, демонстративно святкувати річниці таких, наприклад, історичних подій, як Люблінська унія, Конституція 3 травня або Листопадове повстання, співати заборонених політичних пісень. Смирнов А. Революционные связи народов России и Польши: 30 - 60 гг. ХІХ ст. - М., 1962Очерки революционных связей народов России и Польши: 1815 - 1917 гг. - М., 1976В першій половині 1861 р. дійшло до масових вуличних маніфестацій. В Варшаві вони були розігнані з використанням зброї та людськими жертвами. На площах з'явилися представники царських військ, вулиці цілодобово патрулювалися, а маніфестації перемістилися до костьолів, куди не мали доступу солдати та козаки. Петербург вступив у переговори з представниками поміркованих реформ з боку заможної польської шляхти.До кінця 1861 р. в польському суспільстві організаційно сформувалися два основних політичних табори. В партії „білих” об'єдналися ті, хто захищав інтереси заможної шляхти та буржуазії, хто прагнув автономії Королівства Польського і приєднання до нього литовських, українських та білоруських земель в межах 1772 р. в соціальній сфері білі виступали за ліквідацію феодальних відносин за прусським зразком - з максимальним обезземеленням селянства.Дьяков В., Миллер И. Революционное движение в русской армии и восстание 1863 г. - М., 1964. - С. 87Партія „червоних” включала різні елементи, що були об'єднані гаслом відновлення національної незалежності; в ній були представлені дрібна і декласована шляхта, інтелігенція, міські низи, іноді селянство.Праве крило „червоних”, висувало на перших план завдання відтворення Польського Королівства в межах 1772 р., і, мабуть, недооцінюючи соціальні проблеми, практично не виходило в їх рішенні за рамки програми „білих”.Ліве ж, революційно - демократичне крило признавало право литовців, білорусів, українців на самовизначення, а в соціальній сфері передбачало більш радикальні реформи.Одночасно з двома вище названими партіями в Королівстві Польському та на прилеглих територіях склалася інтернаціональна за складом Революційна організація російських офіцерів в Польщі, на чолі якої спочатку стояв Я. Домбровський, а з середини 1862 р. А. Потебня.„Білі” обрали тактику пасивної опозиції, „червоні” орієнтувалися на збройне повстання і активно його готували, маючи намір приурочити виступ на весну 1863 р., коли очікували селянських хвилювань. Однак царський уряд, вирішивши провести черговий рекрутський набір за спеціальними списками, в які була внесена неблагонадійна молодь, перш за все з Варшави та її околиць. Одночасно був відданий наказ про концентрацію окремо розквартированих підрозділів царських військ в більш великих населених пунктах, щоб посилити їх обороноздатність. Керівний орган „червоних” - Центральний національний комітет вирішив вивести з лісу всіх осіб, які підлягали призову, а вночі з 22 до 23 січня 1863 р. почати повстання. Пухлов Н. Польское рабочее движение ( 1890 - 1904 гг.). - М., 1977. - С. 55В цю ніч озброєні групи повстанців здійснили набіги на декілька десятків гарнізонів, але в більшості випадків напад було відбито. Центральний національний комітет опублікував маніфест про передачу селянам ділянок, що вони обробляють, з послідуючою компенсацією поміщикам за рахунок держави.Впевнившись, що перешкодити розвитку повстання їм не вдасться, „білі” змінили тактику. Навесні 1863 р. вони разом з деякими діячами правого крила „червоних” захопили керівництво в центральному національному комітеті, який з травня став називатися Національним урядом. Ним була проголошена диктатура повстанського генерала М. Лянгевича, але він не зміг виконувати свої обов'язки, оскільки був захоплений австрійцями при спробі перетину кордону.Літо 1863 р. ознаменувалося найвищим підйомом повстанської активності, що охопила практично все Королівство Польське, а також частину Литви, Білорусії, України. Національний уряд провів деякі заходи для закріплення власного становища:· створив центральні та місцеві органи управління, · встановив національний податок,· організував видання досить широко розповсюдженої повстанської преси,· направив своїх емісарів в країни Західної Європи для переговорів про допомогу і для покупки зброї.Досить довгий час на території, що охопило повстання, царська влада нормально функціонувала лише у великих населених пунктах, де знаходилися гарнізони.Поступово на основних стратегічних напрямках були скупчені каральні війська на чолі з новим намісником графом Ф. Бергом і віленським генерал - губернатором М. Муравйовим, що отримав спеціальні повноваження для придушення повстання.З середини повстанський рух послаблювався двоїстою політикою „білих”, які вважали повстання не більш ніж озброєною демонстрацією, необхідною начебто для втручання країн Заходу. Очоливши Національний уряд, „білі” саботували реалізацію проголошених в січні аграрних декретів, відхилялися від організації загального народного ополчення і створення єдиного військового керівництва, відмовлялися від допомоги з боку революційних сил Європи та Росії, так як боялися, що програми повстанського руху стануть ще більш радикальними. Ревуненков В. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. - Л., 1957. - С. 86У вересні 1863 р. до керівництва Національним урядом ненадовго прийшли „червоні”, а у жовтні керівником повстання став генерал Р. Траугут - талановитий організатор та воєначальник, не пов'язаний ні з „білими”, ні з „червоними”. Тиск з боку придушників повстання посилювався, а поповнення повстанських загонів новими силами - послаблювалося. В деяких районах повстання протрималося до зими, але до травня 1864 р. воно було практично придушене. Лише окремі невеликі групи продовжували чинити опір. Царський уряд жорстоко розправився з повстанцями: сотні їх загинули в боях та були страчені, тисячі - засуджені на каторжні роботи в Забайкалля, заслані до Сибіру або внутрішні губернії Росії або примусово віддані на військову службу, але жертви повстання були не марними:1. повстання виявилося ще одним великим кроком до національної консолідації та росту суспільної свідомості поляків.2. воно змусило царський уряд Росії узаконити ті перетворення, які були сформульовані в повстанському аграрному декреті. Зміст селянської реформи 1864 р. в Королівстві Польському суттєво відрізнявся в кращий бік від загальноросійської селянської реформи 1861 р.Слід зауважити, що звільнення селян від кріпосної залежності відбулася в Герцогстві Варшавському аж у 1807 р. цей захід мав певне прогресивне значення, але феодальні повинності, як і в Королівстві Польському, залишалися діяти і земля вважалася власністю поміщиків.Серед 20 тисяч повстанців: селян - 31 %, міщан - приблизно 17 %, дворян та шляхти - 47 %. Епоха повстання 1863 - 1864 рр. ознаменувалася для польського визвольного руху значним розширенням співробітництва з російським революційним рухом. Зайцев В. Социально - сословный состав участников восстания 1863 г. (Опыт статистического анализа). - М., 1973. - С. 59За 50 років після повстання 1863 - 1864 рр. в світі відбулися зміни, що мали велике значення для всієї Європи та для держав, що захопили польські землі. Змінилося міжнародне становище: Росія ослабла і втратила роль жандарма Європи, тоді як Австрія стабілізувалася на основі перетворення в 1867 р. в дуалістичну Австро - Угорську монархію, а Пруссія досягла укріплення союзу німецьких держав і створення у 1871 р. Німецької імперії.Події європейського та світового масштабу наклали відбиток на політику Росії, Німеччини, Австро - Угорщини, і зокрема, на відношення їх до Польщі. Ця політика ставала важливим фактором, який ускладнював процес розвитку польського народу. Ревуненков В. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. - Л., 1959. - С. 89Після придушення повстання 1863 - 1864 рр. царизм проводив в Королівстві польському політику репресій і національного гноблення. Він прагнув уніфікувати систему адміністрації, судових органів, просвіти в Королівстві з загальноросійською системою, в той же час не розповсюджуючи на нього загальноросійських реформ:- був ліквідований інститут Намісництва, Державна та Адміністративна Рада, урядові комісії Королівства,- Королівство Польське перейменоване в Привіслинський край,- В установах насаджувався російський бюрократизм,- Йшов русифікаторський наступ на вищу та середню освіту, сільську школу,- Ряд заходів був спрямований проти католицької церкви,- Здійснювалося насильницьке обернення уніатів до православ'я. Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. - М., 1993. - С. 160Повстання 1863 - 1864 рр. було приречене на поразку не діями каральних військ, а царським наказом про ліквідацію феодально - кріпосницької залежності і порядків в польському селі. Не зустрівши розуміння з боку польських поміщиків і отримавши землю в результаті здійснення царською владою реформи 1864 р., селянство Королівства Польського в значній мірі втратило цікавість до визвольної боротьби. Саме це було головною причиною поразки повстанців, окремі групи яких декілька місяців продовжували героїчні, але безперспективні зіткнення з поневолювачами.Жорстокість національного та релігійного гніту посилювалася на фоні загального наступу реакції в Росії, особливо з 80 - х рр.. ХІХ ст. до початку ХХ ст. революція 1905 - 1907 рр. вимусила царський уряд піти на поступки, в тому числі і пригніченим народам, але через деякий час всі демократичні завоювання були забрані. У 1907 р. число депутатів в Думі від Королівства Польського зменшилося з 37 до 14. Від Королівства Польського була відчужена Холмщина, населена поляками. Проти польських службовців Варшавсько - Віденської залізниці був направлений закон про викуп її в царську скарбницю. Прийнятий Думою проект місцевого самоуправління Королівства Польського зменшував права поляків. Розділ ІІІ. Соціально-економічний розвиток Королівства та Герцогства в порівняльній характеристиці3.1 Соціальна структура польського суспільства в контексті розвитку двох державЯкщо порівнювати соціальну структуру суспільства Королівства Польського та Князівства Варшавського, то необхідно звернути увагу на те, що при існуванні зазначених держав вона майже не змінилася.Головною особливістю суспільного устрою Королівства Польського та Князівства Варшавського була багато чисельність привілейованого стану. До середини XIX ст. майже кожний десятий житель держави був шляхтичем. Хоча майновий політес передбачав всемірне підкреслення повної рівності осіб благородного походження, насправді воно було більш ніж ілюзорним. Серед тих, хто мав герб, добра половина не мала ні землі, ні кріпосних. Маса бідної шляхти отримувала певні матеріальні блага на службі у магнатів, політична вага яких на сеймиках залежала від кількості політичної клієнтели.Інші шляхтичі, які переселилися до міста, отримували одну з вільних професій і залучались до торгово-ремісничої діяльності. Слід зазначити, що формально-юридичні санкції на заняття ремеслом і торгівлею „брукова” шляхта (брук - по польські мостова) отримала лише на початку XIX ст..Досить значний прошарок польського дворянства складала так звана затінкова шляхта, яка володіла господарством селянського типу і власноручно обробляла землю. Цих шляхтичів ніколи не залишало відчуття переваги над сусідами-хлопами і відрізняло вражаюче неприйняття усього нового. Обушенкова Л. Королевство Польское в 1815 - 1830 гг. Экономическое и социальное развитие. - М., 1979. - С. 87Як і раніше, в XIX ст. соціальну піраміду польського суспільства складали магнати - можновладці. Особливо велиою могутністю вони відрізнялися в Королівстві Польському та Галиції, де двом з половиною сотням магнатів належало до 70 % приватновласницьких земель, а найбільш заможні мали по декілька тисяч селян.Селянство, яке складало до 70 % населення князівства та королівства, також вирізнялося своєю строкатістю. Окрім приватновласницьких селян (64%), особливими категоріями були церковні (17%) та державні селяни, які проживали на королівських землях (19%), які в свою чергу широко роздавалися магнатами. Одночасно продовжувало існувати середньовічне розділення селян на повнонадільних кмітей, загородників, коморників та халупників, що колись відповідало розміру обробляємого ним ділянку землі та характеру повинностей. На початку XIX ст. всередині кожної з названих категорій продовжувалися майнові розрізнення. Важливим інтегруючим фактором селянства Королівства Польського та Князівства Варшавського залишалася барщина. Польша на путях развития и утверждения капитализма: Конец ХVІІІ - 60-е гг. ХІХ в. - М., 1984. - С. 95Після вступу на територію Польщі військ наполеонівської Франції посилився розрив між буквою закону та соціально-правовою дійсністю. На території створеної під егідою французького імператора Князівства Варшавського одразу почав діяти відомий кодекс Наполеона, який був зорієнтований на захист приватної власності в буржуазному його розумінні. Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. - М., 1993. - С. 76Залучення в Польщі законодавства, яке зовсім нещодавно вступило в дію у Франції, яка нещодавно пережила революцію, дало досить неоднозначні результати. Якщо образ французького села початку XIX ст. визначала дрібна селянська власність, то в Князівстві Кодекс використовувався польськими поміщиками в якості допоміжної юридичної гарантії непорушності великого земельного володіння. Відтепер землевласник отримував необмежену можливість розпоряджатися селянськими наділами. Селянина, який тепер переходив в стан орендатора, могли в любий момент зігнати з наділу, забрати не тільки нерухомість, але і робочу худобу з інвентарем, які тепер також вважалися повною власністю поміщика. При цьому зберіглись ті ж форми селянських повинностей - барщина, грошовий та натуральний чинш, а також адміністративно-поліцейська влада поміщика. Нове законодавство принесло селянам власну свободу, однак вона не була забезпечена економічно і була названа тогочасними сучасниками “пташиною”.Значна частина шляхти протидіяла цим перетворенням. Землевласники Малої Польщі, яка була включена до складу Князівства Варшавського в 1809 р., виступали проти введення законодавства французького зразка. Анкетування, проведене серед поміщиків Князівства в 1814 р., після того як французька армія залишила дану територію виявило досить впливовий консервативний прошарок правлячих кіл. Намагаючись забезпечити фільварки робочою силою, шляхта вимагала обмеження свободи переміщення для малоземельних та безземельних селян. Рутковский Я. Экономическая история Польши. - М., 1953. - С. 165Якщо порівнювати ситуацію становища селян Королівства Польського, то необхідно звернути увагу на те, що центральними процесами в житті села було прогресуюче обезземлення селян і їх переведення з барщини на грошовий чинш. Найбільш швидше і на більш вигодних умовах для сільського люду умови чиншування проводилися в казенних маєтках. В поміщицькому селі Королівства на чолі чиншевої компанії на початку XIX ст. стояли магнати - Чарторийські, Замойські, Вельопольські, за якими йшла частина великої та дрібної шляхти. До середини XIX ст. було очиншовано 41 % господарств, але в багатьох з них грошові виплати все ще поєднувались з роботою на барщині. В більшості випадків чиншова регуляція супроводжувалася відрізом від селянського наділу і включенням до нього земель гіршої якості. Загалом же слід визначити той факт, що перехід до грошового чиншу ослаблював зв'язки селянина с поміщицьким господарством і укріплював його контакти з ринком, а фільварк починав обзаводитися власним інвентарем. 3.2 Розвиток промисловості та сільського господарства до аграрної реформи 1864 р.Сільське господарство було основним заняттям не тільки сільського населення зазначених держав. Польське місто, яке нараховувало від п'ятисот до двох тисяч мешканців, а таких міст в першій половині XIX ст. була більшість - також мало переважно аграрний характер. Ці містечка споріднювало з селом те, що більшість з них тривалий час залишалась під владою великих землевласників. Необхідно відмітити те, що міста починають відігравати важливу роль для Королівства Польського та Князівства Варшавського, увібравши в себе значну частину польського населення, що кількісно подвоїлось на протязі століття. Саме тоді з зростанням промислових Катовиц, Забже, Лодзі починають закладатися основи економічної географії сучасної Польщі.Паралельно з урбанізацією змінювалися і різні прошарки міського населення, які зберігали риси середньовічного міщанства. Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. - М., 1976. - С. 92
Рутковский Я. Экономическая история Польши. - М., 1953. - С. 165Слід звернути увагу на те, що в польських містах зароджуються і розвиваються буржуазні відносини, пов'язані з процесами накопичення капіталів. Так, в Королівстві Польському першої половини XIX ст. найбільші капітали мала група комерсантів, яка отримала на відкуп різні державні монополії - продаж солі, табаку тощо. Відкуп збору непрямих податків, казенні підряди, правительствені дотації, отримання на вигодних умовах державних підприємств - були найбільш вірними засобами скорого збагачення, втрата доступу до яких загрожувала майже неминучим банкротством.Всі значні промисловці польських земель здійснювали широко маштабні торгові операції. Спадковими володарями впливових торгових домів були П. Стейнкеллер та Л, Кроненберг. В сфері обороту формується капітал варшавських підприємців Евансів. Пройшов купецьку фазу, перш ніж стати одним з провідних великопольських фабрикантів І. Цегельський, колишній випускник Берлінського університету.Вважаємо за доцільне звернути увагу на той факт, що у формуванні станів буржуазного суспільства Польщі велику роль відіграли міграційні процеси, в тому числі і зовнішні. Так, в заселенні Лодзя особливе місце займав приток ремісників з німецьких земель - Саксонії, Прусії, Вюртенберга. Однак промисловий розвиток цього міста як і Королівства в цілому не супроводжував значним притоком іноземного капіталу, і, хоча майнове становище іммігрантів відрізнялось, процес соціальної диференціації розгорнувся в основному вже після переселення на нові міста. На перших порах найбільш типовою фігурою капіталістичного підприємця тут був комерсант, який поставляв сировину ремісникам і скупляв в них готову продукцію. Польша на путях развития и утверждения капитализма: Конец ХVІІІ - 60-е гг. ХІХ в. - М., 1984. - С. 95Особливо помітний внесок в етнічну неоднорідність польського міста вносив єврейський елемент, який був досить багаточисельним на землях колишньої Речі Посполитої. Не надавали євреям громадянських прав досить ліберальні конституції Князівства Варшавського та Королівства Польського. Навпаки, в 20-ті роки посилилась заборона на проживання євреїв в сільській місцевості, і до середини 60-х р. євреї вже складали майже половину населення міст Королівства Польського. Лише пізніше за ініціативою А. Вельопольського, який намагався сформувати “поляків іудейського віросповідування”, були зняті обмеження, пов'язані з місцем проживання, а також допоміжне податкове обкладання єврейського населення. Відокремлені від поляків міцними культурно-побутовими та юридичними перегородками, євреї тим не менш активним образом приймали участь в господарському житті польських міст та містечок.В декількох словах хотілося б охарактеризувати вплив розділів та утворення нових держав на соціальний розвиток польських земель. На нашу думку, розділи суттєво порушили усталену структуру господарських звязків, але не змогли повністю перекреслити єдності соціально-економічного розвитку польських земель.Економічна політика монархій, які здійснили розділ Польщі, могла стати дезинтегруючою для земель колишньої Речі Посполитої. Таким був, наприклад, результат російсько - прусської митної війни 1822-1825 рр., розпочатої Берліном у відповідь на надану митну автономію Королівству Польському, що в свою чергу захистило центральні польські землі від торгової експансії Прусії. Після придушення повстання 1830-1831 рр. вигідні для текстильників мита на ввіз товарів в Росію були значно підвищені. Подібні зміни економічної кон'єктури призводили до демографічних зрушень. В зв'язку з цим ткачі, які втратили традиційні ринки збуту з Великої Польщі та Сілезії примикали до потоку німецьких колоністів які осідали на території Королівства Польського. Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. - М., 1976. - С. 92В 30-ті роки частина польських ремісників - переселенців вирушила далі на схід в район Білостока, який відійшов до Росії після Тильзітського миру. Нова ситуація виникає після 1850 р., коли в результаті ліквідації митних кордонів між Королівством та імперією перед промисловістю п'яти польських губерній відкрився російський ринок, боротьба за який через три десятиліття призведе до текстильної війни між Москвою та Лодзем.З точки зору господарських зв'язків заселені поляками землі в XIX ст. все більше ставали частинами трьох економічних організмів, при чому їх роль в кожному з цих організмів суттєво відрізнялась. За своїм економічним розвитком Королівство Польське входило в число найбільш розвинених регіонів Російської імперії і за показниками розвитку стояла вище ніж польські володіння Прусії та Австрії.Але ж треба визнати той факт, що географія соціально-економічних різниць не співпадала повністю з політичною картою: Королівство Польське, наприклад, розділялося на відсталу південно-східну частину та більш розвинені північно-західні губернії, які в 20-ті рр. заявили про себе ліберальними виступами депутатів - калишан на варшавських сеймах. Мабуть найбільш красномовним показником, який відображає нерівномірність розвитку польських земель, може слугувати динаміка приросту населення. За 1816-1856 рр. його чисельність подвоїлась на 73 % в Поморї та Верхній Сілезії, збільшилась на 73 % на Познаньщині, на 36% в Королівстві Польському.3.3 Особливості економічного розвитку після 1864 р.Після аграрної реформи в руках великих власників в Королівстві Польському опинилося 56, 5 % всієї землі. Наряду з концентрацією землі в латифундіях, які зростали за рахунок дрібних селянських володінь, відбувалася і парцеляція фільварків. Це відображало процес проникнення капіталізму в поміщицький фільварок, що вів до адаптації в нових умовах або до розорення. Так, за 40 років після реформи 1864 р. загальна площа фільварків в Королівстві Польському зменшилася на 14 %, але 61,4 % всієї землі як і раніше знаходилося в руках поміщиків. Костюшко И. Крестьянская реформа 1864 г. в Царстве Польском. - М., 1962. - С. 99В Королівстві Польському на початку ХХ ст.. зберегли лише 31,4 % лісових сервітутів і 41,2 % пасовиськ. Втрата угідь ставила селян в скрутне становище. Якщо ж селяни отримували землі в обмін на сервітути, то і це не зупиняло процесу селянського обезземелення та дріблення селянських господарств. З 1864 до 1889 р. в Королівстві Польському кількість дрібних господарств (від 1,5 до 7,5 га) швидко збільшувалася.В 1901 р. в Королівстві землі не мали майже ? мешканців села. Після реформи домінували середні господарства, але до кінця 80-х рр.. було вже біля 40 тис. господарств розміром більше 20 га.Сільське господарство залишалося переважаючою галуззю польської економіки до кінця ХІХ ст. В Королівстві Польському з ним пов'язано більш ніж 2/3 жителів.В Королівстві на кінець ХІХ ст.. проживало 9,4 млн. чол., з них 2 млн. - у місті, а у 1909 р. там проживало вже 2/3 населення. Міське населення поповнювалося за рахунок притоку з села. Йшло також переміщення з однієї частини Польщі в іншу, а також по всій території Німецької, Російської, Австро - Угорської імперій та за їх межі. В масовій еміграції на Захід, що розвернулася з кінця ХІХ ст.. брало участь населення всіх частин Польщі. 1 млн. чол.. виїхало з Королівства Польського в 1900 - 1914 рр. В загальній кількості еміграція на заробітки ті міграція в міста охопила у другій половині ХІХ ст. - початку ХХ ст. більше ніж 9 млн. чол.Всі ці явища були пов'язані як з капіталістичною перебудовою польського села, так і з розвитком промислового виробництва.В Королівстві Польському промисловий переворот здійснений був спочатку в текстильному виробництві (60 - 70 рр.), а потім в металургії та кам'яновугільній галузі. В цих та інших галузях переважало фабрично - заводське виробництво. Росту текстильної промисловості сприяла наявність великого ринку збуту в російських губерніях та на Сході, куди вивозилося 75 - 80 % загального об'єму текстильної продукції Королівства. Костюшко И. Крестьянская реформа 1864 г. в Царстве Польском. - М., 1962. - С. 99У 1885 р. текстильна та інші галузі легкої промисловості забезпечували більше 50 % вартості всієї промислової продукції Королівства. Тоді ж почало рости видобування кам'яного вугілля і металургія в Сосновецько - Домбровецькому районі. Центром металообробки був Варшавський промисловий район. На початку ХХ ст. промислове виробництво в Королівстві зменшилося на 35 % у зв'язку з кризою 1900 - 1903 рр., російсько - японською війною та революцією 1905 р., наступною економічною депресією, а також дискримінаційним курсом царизму по відношенню до польської промисловостіЗагалом же мемуаристи одностайно стверджують про те, що у сприйнятті росіянина Королівство Польське разом з Варшавою було чимось на зразок заграниці. Свідомість руської людини фіксувало в житті “російської Польщі” перш за все риси її несхожості з російською дійсністю: свобода селян, невідомі Росії правові норми кодексу Наполеона і навіть Органічного статуту, в якому було задекларовано загальнодоступність жителям Королівства усіх місць та почестей без різниці майна або звання. ВисновкиОтже, з усього вище сказаного, можна зробити висновок, що виникнення на початку ХІХ ст.. Герцогства Варшавського та Королівства Польського призвело до його інтернаціоналізації з боку Європейського співтовариства. Велику активність в цьому проявили Росія, Австрія, Пруссія, Франція. Кожна з цих країн намагалися вирішити питання, а саме питання загарбання щойно поділених польських земель на свою користь.Зокрема це йдеться про Францію на чолі з Наполеоном Бонапартом, який під час своїх завойовницьких воєн не обминув і Польщу та про Росію, яка після поразки того ж Наполеона включила до складу своєї території землі, що входили колись до складу Герцогства Варшавського і утворила нове Королівство Польське.Як завжди ведеться, на початку два державотворці проявляли хист до великих перетворень на території ново підкорених земель, але потім ситуація змінилася. Наполеон зробив з Герцогства Варшавського залежну від Франції маріонеткову державу і призначення Герцогства можна було порівняти з розмінною монетою в дипломатичних переговорах європейських держав.Епіграма того часу так характеризувала положення нової залежної від Франції держави: „ Князівство Варшавське, монета Прусська, армія польська, король саксонський, кодекс французький.Уряд Росії, використовуючи зникнення Польщі як незалежної окремої держави, намагалося утвердити своє лідируюче становище в цьому регіоні. З цією метою Імператор Олександр І навіть прийняв Конституцію.Відбулася нечувана річ: Росія, по суті, прийняттям цієї Конституції санкціонувала створення в межах своєї державності ще одне конституційне утворення, хай і обумовлене словами про традиції Російської імперії.Проблемою тогочасної Польщі зацікавилися європейські країни, тим більше, що Австрія і Пруссія вже були наділені певними польськими територіями після поділів Речі Посполитої.Отже, можна сказати, що тогочасна польська територія стала одним з головних об'єктів міжнародної зовнішньої політики європейських країн. А участь польського народу, що і в такому становищі продовжував боротися за національну ідею та плекати надії на майбутню державну незалежність Польщі, ставало гіршим і нестерпним. Тому частими були прояви національно - визвольного руху, який приніс слабкі зміни у життя польського населення. Список використаної літератури1. Дьяков В., Миллер И. Революционное движение в русской армии и восстание 1863 г. - М., 19642. Зайцев В. Социально - сословный состав учасников восстания 1863 г. (Опыт статистического анализа). - М., 19733. История дипломатии. - М., 1959. - Т. 14. История Польши. - М., 1956. - Т. 25. Історія південних та західних слов'ян. - К., 19876. Костюшко И. Крестьянская реформа 1864 г. в Царстве Польском. - М., 19627. Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. - М., 19938. Миллер А. Очерк польской истории (Х в. - 1918 г) // Преподавание истории в школе. - 1990. - № 1. - С. 31 - 479. Миллер И. Исследования по истории народов Центральной и Восточной Европы ХІХ в. - М, 198010. Новая история 1640 - 1870. - М., 198611. Обушенкова Л. Королевство Польское в 1815 - 1830 гг. Экономическое и социальное развитие. - М., 197912. Очерки революционных связей народов России и Польши: 1815 - 1917 гг. - М., 197613. Польша на путях развития и утверждения капитализма: Конец ХVІІІ - 60-е гг. ХІХ в. - М., 198414. Пухлов Н. Польское рабочее движение (1890 - 1904 гг.). - М., 197715. Ревуненков В. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. - Л., 195716. Романовы. Исторические портреты: Книга вторая. Екатерина ІІ - Николай ІІ. - М., 199717. Рутковский Я. Экономическая история Польши. - М., 195318. Рыжов К. Все монархи мира. Западная Европа. - М. 1999 19. Смирнов А. Революционные связи народов России и Польши: 30 - 60 гг. ХІХ ст. - М., 196220. Социальная структура общества в ХІХ в. Страны Центральной и Юго - Восточной Европы. - М., 198221. Фалькович С. Идейно - политическая борьба в польском освободительном движении 50 - 60 - х гг. ХІХ в. - М., 196622. Федосова Т. Польские революционные организации в Москве. 60 -е гг. ХІХ в. - М., 1974Страницы: 1, 2
