Портфоліо (портфельний) аналіз є основним інструментом розробки портфельної концепції, ідея якої полягає в детальній діагностиці як сукупного, так і міні-портфелів банку та розробці заходів щодо їх структурного балансування з позиції " дохід - ризик" і "привабливість ринку - частка ринку".
Аналіз портфелів має проводитися в синтезованій формі на рівні банку та аналітичній формі - на рівні його установ та бізнес-підрозділів, типів бізнесу, окремих продуктів та продуктових груп.
Предметом портфельного аналізу банку можуть бути як оцінка його зовнішньої позиції порівняно з конкурентами, так і внутрішньої - об'єктів калькуляції з точки зору "дохід-ризик". Для здійснення аналізу можна запропонувати наступні модифікації. Перша модифікація полягає у порівнянні динаміки сукупного та міні-портфелів банк з основними його конкурентами. За аналогічним принципом можна побудувати матрицю оцінки бізнесів та продуктів. Другою модифікацією портфоліо-аналізу є визначення стратегічних шансів, виходячи із прибутковості та ризиків бізнесів, продуктів, бізнес-підрозділів банку.
З урахуванням поставлених завдань можна імітувати майбутню конкурентну позицію банку на ринку чи потенційний ризик - із урахуванням встановленої прибутковості. Цей інструмент контролінгу дозволяє виявити найсильніші сторони банку, найперспективніші продукти, бізнеси, регіони та зосередити ресурси на ключових напрямах діяльності.
Методи прогнозування в банківському контролінгу: екстраполяції, нормативний, експертних оцінок, імітаційного моделювання.
Метод екстраполяції передбачає перенесення минулих та теперішніх тенденцій розвитку явища та об'єктів на перспективу або поширення висновків, які отримані від одного типового об'єкта, на інший.
Метод екстраполяції може бути корисним як при здійсненні макроекономічних прогнозів, так і на рівні окремого банку. Правильний та достовірний прогноз надає можливість об'єктивно оцінити зміну в майбутньому кон'юнктури ринку банківських послуг, спрогнозувати обсяг власного капіталу та активів банку з урахуванням рівня ризиків.
На макроекономічному рівні важливо здійснювати прогноз тенденцій розвитку банківського сектора економіки, зокрема проводити оцінку зміни кількості банків та їх установ, облікової ставки НБУ, офіційного валютного курсу, індексу цін на фондовому ринку, рівня ставок банків-конкурентів по депозитах та кредитах, циклічності розвитку бізнесу VIP-клієнтів тощо.
Зовнішню інформацію для прогнозу доцільно запозичувати із різноманітних економічних видань, статистичних довідників та бюлетенів, а також із бази офіційних повідомлень державних органів влади та управління.
На рівні окремого банку екстраполюються кількісні параметри фінансового потенціалу розвитку банку та його бізнесів, результативність діяльності бізнес-підрозділів, бюджетні показники в цілому та калькуляційних одиниць (кількість клієнтів, величина процентної маржі, рівень спреду, розмір кредитного та інвестиційного портфелів); рентабельність активів і капіталу, розмір ризикового капіталу, приріст вартості акціонерного капіталу, дохідність банківських продуктів із урахуванням ризику тощо.
Нормативний метод відіграє суттєву роль у прогнозуванні та плануванні банківської діяльності. В сучасних умовах зростає значення норм і нормативів, лімітів як регуляторів обмеження "споживання" ресурсів та рівня фінансових ризиків банку.
Доречно зауважити, що норми і нормативи в банку повинні бути прогресивними і науково обґрунтованими, а їх величини систематично переглядатися при удосконаленні бізнес-процесів або у разі зміни макросередовища.
Метою створення системи норм і нормативів є: забезпечення наукової основи для розробки оперативних планів банку, їх узгодження і збалансованості на різних рівнях; виявлення й урахування змін бізнес-процесів, пов'язаних із проведенням банківських операцій. Внутрішні норми та нормативи в банку формуються у вигляді лімітів ризиків (нормативи структури балансу, ліміти на окремі операції типи бізнесу структурні підрозділи ;
норм затрат на здійснення касових, розрахункових та інших операцій банку;
норм витрат за окремими статтями бюджету;
нормативів капітальних вкладень територіальне відокремлених безбалансових відділеннях; мінімального нормативу рентабельності за бізнес-підрозділами банку (коефіцієнти рентабельності активів, затрат ) [39].
Нормативний метод слугує основою для: прийняття управлінських рішень щодо оптимізації рівня сукупного та окремих видів фінансових і операційного ризиків; скорочення непродуктивних витрат по окремих статтях бюджету; планування фонду заробітної плати працівників, які задіяні у проведенні типових банківських операцій, підвищення продуктивності їхньої праці тощо.
Впровадження в банківську практику цього методу потребує створення автоматизованої бази даних (АБД), науково обґрунтованих внутрішніх норм і нормативів, на основі яких здійснюватимуться прогнозні та планові розрахунки.
Інформаційним джерелом впровадження нормативного методу є дані бухгалтерського та управлінського обліку, статистичні дані, результати хронометражу та інших спостережень.
Вивчення досвіду українських банків свідчить, що нормативний метод найчастіше використовується при визначенні рівня ризику, фінансових обмежень по окремих статтях бюджету і не набув застосування при встановленні нормативної величини затрат на проведення типових операцій. Саме останній напрям нормування слід розвивати в банках України.
Метод експертних оцінок оснований на міркуваннях незалежних експертів або висококваліфікованих працівників банку, які мають власну думку відносно об'єкта дослідження.
Розрізняють індивідуальну та колективну експертизу, яка може бути представлена у вигляді сценарію, інтерв'ю, анкетування тощо. Індивідуальна експертиза базується на думці окремих експертів, які висловлюють незалежні судження. Колективна експертиза застосовується в контролінгу в тому випадку, коли менеджмент прагне досягти колективного рішення з ключових проблем діяльності банку, наприклад, при вирішенні питання щодо: доцільності злиття з іншими банками чи поглинання інших банків; виходу банку на нові сегменти ринку; впровадження нових форм банківського обслуговування клієнтів, нових банківських продуктів; доцільності розширення мережі філій.
Імітаційне моделювання зводиться до імітації конкретної економічної системи банку чи іншого суб'єкта господарювання, якій притаманні певні особливості. Імітацію доречно використовувати при великій кількості змінних, складності математичного аналізу визначених залежностей між змінними або дуже високому рівні невизначеності. Цей метод може застосуватися при контролінгу проектів, стратегічного та оперативного планування та реінжинірінгу бізнес-процесів. Результати імітаційного моделювання узагальнюються за допомогою сценарного методу, який можна представити у вигляді динамічної моделі майбутнього розвитку подій із зазначенням імовірності їх настання. Зазвичай формується кілька альтернативних сценаріїв, із сукупності яких за базовий обирається один варіант, що слугує основою для прийняття управлінських рішень.
Вибір інструментів контролінгу залежить від мети дослідження, достатності та достовірності інформаційного забезпечення. Необхідно також ураховувати ефективність, яку можна тлумачити як можливість прийняття значущого управлінського рішення на основі діагностики окремих економічних аспектів діяльності банку за допомогою відповідного інструменту.
2.2 Система збалансованих показників банківського контролінгу та її впровадження банками України
Система збалансованих показників пов'язана із стратегією банку, яка є обов'язковою умовою для формування RIBSC. У стратегії визначаються цілі, які ідентифікуються стосовно кожної перспективи.
Філософія цілей формується під впливом зовнішніх та внутрішніх змін у діяльності банку, а також на основі балансу інтересів акціонерів, клієнтів, співробітників тощо, які можуть перебувати у протиріччі між собою. Наприклад, основна ціль акціонерів банку полягає в отриманні доданої вартості, водночас пріоритетною метою діяльності всієї банківської системи є забезпечення стабільності та надійності банків.
При визначенні цілей необхідно виходити з того, що вони інтерпретуються як кількісно, так і якісно та формулюються залежно від особливостей розвитку банку. Наприклад, для активізації розвитку банку, бізнес якого базується на кількох ключових клієнтах, необхідно визначити як мету розширення клієнтської бази, що знизить рівень клієнтської залежності. Інший банк отримує стабільний прибуток на ринку з обслуговування роздрібних клієнтів, але у зв'язку із загостренням конкуренції втрачає поступово частку на даному сегменті ринку, що в перспективі може призвести до зниження його прибутковості. В цій ситуації банку необхідно орієнтувати власну стратегію на диверсифікацію діяльності.
Вибір цілей та ранжирування їх за пріоритетністю залежить від потенціалу банку (наявності капіталу, ресурсної бази, кадрового, інформаційного та технологічного забезпечення), а також від ступеня їх відповідності його збалансованому розвитку. Цілі формуються на всіх рівнях управління банком і в подальшому дезагрегуються зверху вниз (за строками реалізації, забезпеченням ресурсами, підрозділами тощо). Так, довгострокові цілі впровадження нових банківських продуктів відповідають такі короткострокові цілі, як розробка технології надання нового окремого продукту, активне проведення його реклами, встановлення ціни та визначення цільових клієнтів і каналів збуту нового продукту [84].
Цілі та відповідні їм показники формуються по кожній перспективі банку. Для досягнення цілей та здійснення контролю за цим процесом встановлюються кількісні параметри, а також комплекс заходів щодо їх досягнення. До того ж персоніфікуються особи, які відповідають за стратегічні та тактичні дії щодо забезпечення передбачених кількісних та якісних орієнтирів.
Перспектива "ризики" відокремлена від інших тому, що нова як парадигма управління банком передбачає: врахування ризиків при розробці стратегічних та оперативних планів і базується на застосуванні інтегрованого підходу до управління ризиками, що передбачає розгляд кожного ризику не ізольовано один від одного, а в їх взаємозв'язку; залучення всіх співробітників банку в процес управління ризиками; встановлення взаємозв'язку між виконанням індикаторів ризику та системою стимулювання менеджерів функціональних підрозділів; здійснення управління ризиками не періодично, а безперервно.
Ризик-менеджмент охоплюватиме всі сфери діяльності банку і активно сприятиме не тільки захисту, але й зростанню доданої його вартості, оскільки він впливає на прибутковість банківської діяльності і розподіл економічного капіталу між бізнесами банку. Ризик може впливати на діяльність банків по-різному. В одних випадках ризик обраної стратегії може призвести до втрати частки ринку, в іншому кредитний ризик до втрати прибутковості.
У перспективі "ризики" доречно використати такі індикатори ризику: економічний капітал (VaR); співвідношення чистого прибутку до економічного капіталу (RAROC), а також показники ліквідності, кредитного ризику, валютної позиції, індикатори інвестування, дюрацію тощо.
Показник RAROC - це скорегована на ризик рентабельність капіталу (Risk Adjusted Return On Capital) вперше був введений у 1994 р. "Бенкерз траст" і нині використовується банками в багатьох країнах світу.
У подальшому були запроваджені модифікації RAROC, які отримати назву:
RORAC - рентабельність капіталу, скорегованого на ризик,
(Return On Risk-Adjusted Capital)
RARORAC -скорегована на ризик рентабельність капіталу, розрахованого з урахуванням ризиків (Risk-Adjusted Return On Risk-Adjusted Capital)
Показник RARORAC є комбінацією показників RAROC і RORAC. За допомогою цих показників визначається дохідність банківських продуктів, бізнесів, клієнтів тощо з урахуванням ризиків. Це дозволяє здійснювати:
порівняння різних бізнесів, продуктів, клієнтів, проектів, каналів збуту банківських продуктів, що дає змогу вибрати найбільш ефективні з них;
управління ризиками та дохідністю калькуляційних одиниць.
Цей показник розраховується як співвідношення між чистим прибутком і економічним (ризиковим) капіталом. Чистий прибуток обчислюється як різниця між доходами, витратами (включаючи податок на прибуток) і очікуваними втратами, під які формуються відповідні резерви.
Економічний капітал передбачається для покриття неочікуваних втрат банку. Частина економічного капіталу у вигляді певного встановленого процента від статутного фонду банку ("ризик-апетит"), що зафіксовано в його стратегічному плані, резервується ним у вигляді високоліквідних активів для покриття непередбачених втрат [18].
Основними кількісними та якісними індикаторами, що характеризують перспективу "інновації" в банку можуть бути: кількість нових продуктів, що пропонуються клієнтам; нові технології управління банком (клієнтоорієнтована, процесноорієнтована тощо), нова версія операційного дня банку, нові інструменти контролінгу та канали збуту банківських продуктів, скорочення трудомісткості банківських операцій, чисельності співробітників внаслідок запровадження інновацій тощо.
На стадії прийняття та реалізації банківських інноваційних проектів здійснюватиметься оцінка їхньої ефективності за такими показниками: чистий грошовий потік, рентабельність інвестицій, термін окупності проекту, чиста приведена вартість, ануїтет тощо.
За втіленими інноваціями відбувається постійний моніторинг щодо досягнення їх впливу як на результативність окремих підрозділів, де впроваджувався проект, так і банку в цілому. Впровадження інноваційних проектів потребує, з одного боку, значних фінансових вкладень, що може стати причиною тимчасового зниження показників результативності діяльності банку. З іншого - реалізація інноваційних проектів через певний лаг дає можливість банку нарощувати не тільки власний технічний, кадровий, але й економічний потенціал, що знайде відображення в поліпшенні індикаторів за всіма перспективами.
Широкий спектр показників прибутковості доречно об'єднати у дві основні групи: показники, які орієнтовані на вартість; показники, що визначають прибутковість діяльності банку.
До першої групи належать такі показники, як EVA (Economic Added Value) - економічна додана вартість, SVA (Shareholder's Value Added ) - додана вартість акціонерного капіталу тощо.
Показник EVA характеризує здатність банку досягати дохідності вищої, ніж вартість капіталу. Він розраховується як різниця між чистим прибутком і величиною капіталу, помноженого на прийнятний для акціонерів рівень його прибутковості.
На базі інформації, отриманої в результаті розрахунку показника EVA, можна приймати управлінські рішення щодо припинення видів банківської діяльності, які не забезпечують приріст економічної доданої вартості. Це створює передумови для ефективного перерозподілу ресурсів усередині банку.
Слід наголосити, що показник SVA вимірює не тільки дохідність, але й ризикованість операцій та діяльності бізнес-підрозділів банку. На відміну від показника EVA, розрахунок якого базується на даних минулих періодів, за допомогою показника SVA визначаються майбутні дисконтовані грошові потоки банку. Показник SVA розраховується як різниця між вартістю капіталу, яка створюється завдяки майбутнім інвестиціям та балансовою вартістю акціонерного капіталу банку.
Основна ідея застосування цього показника полягає в тому, що встановлюється залежність між ризиком та винагородою за нього. При цьому використовується механізм розподілу капіталу із урахуванням ризиків по підрозділах. Залежно від рівня цього показника в банку проводиться стимулювання керівників підрозділів, що сприяє підвищенню ефективності їх роботи, а також встановлено залежності між дохідністю та ризиком кожної операції. Так, оцінка ефективності підрозділів банку, здійснюється залежно від вкладу кожного підрозділу в довгострокове зростання SVA .
Використання цього показника дозволить враховувати ризик при проведенні банківських операцій, оцінювати результативність роботи менеджерів залежно від ефективності управління ризиками; здійснювати раціональне управління балансом (темпи зростання валюти балансу мають супроводжуватися відповідним зростанням прибутку банку). Завдяки впровадженню індикатора SVA можна одночасно врахувати інтереси як акціонерів, так і менеджерів банку; раціонально використовувати капітал і спрямовувати його насамперед туди, де існує найвища віддача та прийнятний рівень ризику. Цей показник також слугує інформаційною базою для встановлення обґрунтованих цін на кредитні послуги, до складу яких включається адекватна премія за ризик; приймати рішення щодо надання невеликих за обсягом кредитів, що значно знижує ризик окремої кредитної операції. Цей показник дає можливість управляти вартістю банку, оскільки чим вища якість кредитного та інвестиційного портфеля, тим вища його ринкова вартість, а також визначити єдиний для всіх підрозділів критерій їхньої роботи (єдину мову фінансового спілкування).
До другої групи належать показники - дохід на одного співробітника, прибутковість капіталу, прибутковість активів, затрати на одного співробітника, співвідношення операційного доходу та операційних витрат тощо.
"Ринкова та клієнтська" перспектива спрямована на визначення конкурентної позиції банку та ключових клієнтів, які забезпечують отримання прийнятного рівня його прибутковості в поточному та майбутньому періодах.
В умовах клієнтоорієнтованого підходу важливого значення набуває підвищення рівня якості обслуговування клієнтів, що пов'язано з дією певного комплексу факторів.
Асортимент банківський послуг вимірюється за допомогою кількісних та якісних параметрів: кількість банківських послуг порівняно із іншими банками; кількість спеціальних пакетів послуг по кожній цільовій групі клієнтів, що максимально задовольняє їхні потреби та створює цінову привабливість завдяки зниженню вартості послуг у складі пакета.
Аналіз цін на всі банківські послуги здійснюється шляхом їх порівняння із цінами банків-конкурентів. Порівняння проводиться із урахуванням таких чинників, як оперативність вирішення клієнтських проблем, рівень організації процесу обслуговування клієнтів, зручність та різноманітність каналів збуту банківських послуг. При цьому клієнти звертають увагу на наявність широкого вибору каналів збуту послуг (інтернет, телефонія, банкомати тощо), ввічливість та кваліфікацію персоналу, місце розташування, внутрішній дизайн приміщень банку та їх пристосованість до обслуговування клієнтів, наявність парковки та інші.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
