Структура кредитного портфеля на 01.01.2005 р.
Група креди-тів | Заборгованість, тис. грн. | У % до під-сумку | Рівень ри-зику | Абсолютна сума витрат, що про-гнозується. тис. грн. | |
стандартна | 87797 | 29,6 | 2 | 1756 | |
під контролем | 81865 | 27,6 | 5 | 4093 | |
субстандартна | 77713 | 26,2 | 20 | 15543 | |
сумнівна | 21059 | 7,1 | 50 | 10529 | |
безнадійна | 28178 | 9,5 | 100 | 28178 | |
Разом | 296612 | 100 | - | 60099 |
Більшу частину застави за кредитними операціями складає рухоме та нерухоме майно. Відповідно, в основному відсоток вартості забезпечення, що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією складає 50 % та 25 %.
Резерв формується у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют. Резерв використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.
Розділ 3. Способи захисту від кредитного ризикуКредитний ризик представляє собою ймовірність невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Причинами того, що виникають кредитні ризики на рівні окремого позичальника є недостатньо ефективна діяльність позичальника, ризик ліквідності застави тощо. Виникнення сукупного кредитного ризику (ризик кредитного портфеля банківської установи) вникає з причин надмірної концентрації, тобто надання великих сум кредитних коштів одному позичальнику, спрямування їх в одну галузь. Також негативним є і надмірна диверсифікація кредитних коштів по галузях економіки, що потребує наявності висококваліфікованих кадрів, компетентних в діяльності багатьох галузях. Неабиякий вплив на підвищення ризикованості кредитного портфеля має валютний ризик, якщо портфель сформовано лише виходячи з потреб та інтересів клієнтів і не враховано інтересів банку. Також неабиякий вплив на ризикованість кредитного портфеля має і наявність кваліфікованого персоналу в банківській установі.
Методи управління кредитним ризиком поділяються на методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики та в цілому на рівні кредитного портфеля банку.
До методів першої групи належать аналіз кредитоспроможності позичальника, аналіз та оцінка кредиту, структурування позики, документування кредитних операцій, контроль за наданим кредитом та станом застави. Головне в цих методах є послідовність в їх застосуванні, бо одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо ж на кожному етапі кредитування перед кредитним працівником поставлено мету мінімізації кредитного ризику окремої позики, то етапи кредитування можна розглядати як методи управління ризиком або способи захисту від кредитного ризику окремої позики. В Святошинському відділення №171 АППБ „Аваль” ці методи в процесі кредитування кожного позичальника застосовуються в повній мірі. Особлива увага приділяється аналізу кредитоспроможності позичальника, заставі, документуванню кредитної операції.
Методами управління кредитним ризиком (способи захисту від кредитного ризику) кредитного портфеля банківської установи виступають:
Ш Диверсифікація - полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняють один від одного як за індивідуальними характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за сферами діяльності, географічною характеристикою (позичальники перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах з різними економічними, природними умовами). Диверсифікація за географічним показником в повній мірі банку не доступна, бо він за своїм обсягами є невеликим. Застосовування цього методу дозволяє пом'якшити вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на фінансовий стан позичальника. Застосування галузевої диверсифікації дозволяє розподілити кредитні ресурси в багатьох галузях економіки (див. додатки). Єдиною проблемою є вибір найбільш прибуткових та найменш ризикованих галузей. З наведеної класифікації кредитів по галузям економіки можна сказати, що прибутковими галузями на даний час є торгівля (яка розвивається швидкими темпами) та промисловість (надання кредитів в ці галузі складають майже 77 % усіх кредитів). Важливим при цьому є постійний контроль за вибраними галузями, аби при економічному спаді перекинути кредитні ресурси в більш прибуткову. Застосування портфельної диверсифікації означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників, починаючи з окремої фізичної особи і аж до відомих великих компаній. Найвигіднішими в плані прибутковості є кредити, надані у сферу малого бізнесу бо вони обмежені у виборі кредитів і тому банк може їм диктувати свої правила, але вони є й найбільш ризикованими. При кредитуванні великих компаній ризик є мінімальним, але й прибутки є незначними. Вигодою при такому кредитуванні виступає підвищення рейтингу та популярності банку. Застосування методу диверсифікації в даній банківській установі виявляє наявність висококваліфікованого персоналу, який глибоко володіє знаннями в багатьох галузях економіки, знає специфіку різних географічних територій, має практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.
Ш Установлення лімітів - це встановлення максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити кредитний ризик. Завдяки застосуванню цього методу банку вдається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель банку та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть встановлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників чи групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремої галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку. Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражається як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів беруть обсяг капіталу банку або розмір кредитного портфеля, чи валюту балансу. При визначенні ліміту кредитування потрібно ідентифікувати основні сфери та фактори ризику. Прикладом лімітування може також виступати норматив НБУ “Максимальний розмір ризику на одного позичальника”, який розраховується як відношення суми всіх вимог банку до цього позичальника та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього позичальника, до капіталу банку. Нормативне значення цього показника не має перевищувати 25 %. Максимальний розмір кредиту, який може дати банк, складає 50 % від оціночної вартості заставленого майна позичальника по всім видам кредиту. Це відноситься як до фізичних так і до юридичних осіб. Але фізичним особам може надаватися кредит у розмірі 60 % або 70 % від заставленого майна якщо у позичальника високі та стабільні доходи і бездоганна репутація. Остаточна сума кредиту обговорюється індивідуально та при погодженні обох сторін підписується договір. Взагалі максимально допустимий розмір наданих позик складає 10 % від статутного капіталу (тобто більше ніж 2935,8 тис. грн. банк не може дати у кредит).
Ш Резервування - полягає в акумулюванні частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Це є одним з методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів, акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банку в цілому. Даний метод базується на одному з принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітів - принципі обережності, згідно з яким банк оцінює кредитний портфель з погляду можливих втрат за кредитними операціями. Банк створює і формує резерв для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах. Банк здійснює розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів здійснюється банком щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру його доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для погашення місячного балансу. Банк проводить резервування за встановленим чинними нормативними актами порядком. Основу кредитного портфеля банківської установи становлять “стандартні” кредитні операції, а тому й резервування проводиться в основному за врахуванням коефіцієнта резервування, який складає 2 %, це видно зі структури кредитного портфеля. Резерв використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим. Якщо такий резерв не сформовано, втрати за кредитними операціями списуються за рахунок капіталу банку, а це може призвести до повної втрати капіталу банку, а отже, до його банкрутства. Крім спеціального резерву банк створює загальний резерв (він становить 6 505 тис. грн.), джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення та використання загального резерву регулюється чинним законодавством. Здебільшого кошти загального резерву спрямовуються на покриття втрат за кредитами, які виникли з вини банку, на відшкодування судових втрат, на покриття втрат у повному обсязі, якщо коштів спеціального резерву для цього виявилось недостатньо.
Отже, у власній діяльності Святошинське відділення №171 АППБ „Аваль”, аби запобігти значних кредитних втрат за кредитними операціями, повинен проводити ретельний аналіз кожного окремого позичальника, проводити кредитну діяльність при застосуванні всіх способів захисту від кредитного ризику, тобто здійснювати у певних обсягах диверсифікацію кредитного портфеля, здійснювати лімітування обсягів кредитних операцій, проводити структурування кредитного портфеля та на основі цього проводити вчасне та відповідне резервування. Також важливим є контроль за кожною окремо взятою позикою (тобто контроль за діяльністю позичальника в період його роботи з кредитом; проведення детального аналізу результатів господарсько-фінансової діяльності клієнтів банка, як потенційних позичальників) та своєчасне застосування відповідних заходів, аби мінімізувати кредитний ризик від здійснюваної кредитної операції.
Висновок
Дослідження проведене в дипломній роботі показало, що на сучасному
етапі розвитку економічних відносин багато уваги кредитуванню, зокрема, умовам та методам надання позичок приділяють як науковці так і практики. У дипломній роботі економічний зміст кредитування показаний як складний і багатогранний процес з його принципами, умовами та методами.
Визначено, що на сучасному етапі в теорії та практиці кредитних відносин в Україні науковий підхід до кредиту як до економічної категорії ще належно не застосовується. Нехтування об'єктивними законами кредиту, який є економічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це виражається у формі численних недоліків в організації кредитування клієнтів вітчизняними банками. Зазначені недоліки пов'язані з браком знань про об'єктивні закони існування кредиту. Із цієї причини чітко не визначено принципи організації банківського кредитування та поняття кредитоспроможності. Виходячи з цього, надано тлумачення та обґрунтування основним економічним поняттям, зокрема кредиту та принципам кредитування, на яких побудований процес кредитування.
Зважаючи на те, що позички є найприбутковішими активами банку і становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку потребує ретельної організації. Організацію кредитної діяльності банку визначив чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Визначено, що кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.
Список використаної літератури1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121 III.2. Закон України "Про власність" від 07.02.1991 р. № 697-12-ХІІ3. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ зі змінами і доповненнями станом на 07.12.2000 р.4. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків»5. від 01.02.1998 р. зі змінами і доповненнями за станом на 17.12.2001 р.6. Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 зі змінами і доповненнями станом на 12.12.1999 р.7. Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р. // Нормативні акти НБУ --2000- №9-с.50.8. Адибеков М.Г. Кредитние операции: классификация, порядок привлечения й учет /Под ред. А_И. Ичкасова.-М.:Консалтбанкир, 1995. -88с.9. Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит, й банки.-М.: Финсгатинформ, 1995.-272с.10. Банки й банковские операции: Учебник / Под ред. Жукова. - М.: Банки й биржи, 1997. -471с.11. Банківські операції: Підручник / За ред. проф. Мороза А.М.--К.:КНЕУ, 2000.-- 384с.12. Банковские операции: Учебное пособие / Под ред. О.Й. Лаврушина. - 4.1. М.:ИНФРА-М, 1995-96с. 13. Банковское дело / Под ред. В.И. Колесникова й Л.П. Кроменецкой. М. ФинансьІ й статистика. 1996. С.216.14. Банковское дело: стратегическое руководство.--М.: "Консалтбанкир", 1998-432 с.15. Бор М.З., Пятенко В.В. Менеджмент банков: организация, стратегия, планирование. - М.: ИКЦ. "ДИС", 1997. -288с. 16. Вітлінський В., Пернаківський О. Кредитний ризик та його врахування при обчисленні ставки відсотку. // Банківська справа. - 2005, №5. 17. Вітлінський В., Наконечний Я. Методи формування резервів на, пркриття кредитних ризиків: Банківська справа. // Фінанси України. - 2005, №12. 18. Воробієнко А. Банківські кредити // Все про бухгалтерський облік. №100/2003р.- с. 11. 19. Вступ до банківської справи: Учбовий посібник / Під ред. М.І.Савлука. -- К.:"Лі6раМ998.--344с. 20. Гладких Д. Ціноутворюючі фактори на ринку кредитних ресурсів // Вісник НБУ - 1999.- №2-с. 35.21. Гроші та редит / За ред. М.І.Савлука. -К.: Либідь, 1992. -с.189.22. Гроші,та кредит: Підручник / За ред. Проф. В.С. Івасіва - К:. ККЕУ, 1999. -404 с.23. Каласюк В.В., Галасюк В.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. - 2001,- №9 - с. 54-5724. Каласюк В. В., Галасюк В'. В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: Що оцінюємо? // Вісник НБУ. - 2001. -- №5. - С. 54--56.25. П'ятаченко О.П Інтелектуалізована оцінка кредитоспроможності позичальника. // Фінанси України.- 2004, №6. 26. Риджук Д. М. Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків. -К.: "Істина", 2001.-256с.27. Яворенко О.В. Банківські операції: Навч. Посібник. -- К.: Т-во "Знання",КОО,2000р.--243 с. ДодаткиДодаток 1Структура кредитного портфеля Святошинського відділення №171 АППБ „Аваль” Додаток 2Класифікація кредитів по галузям економіки
