золотовалютними резервами України з банками , рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А ;
9) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;
10) видає гарантії і поруки відповідно до положення , затвердженого
Радою Національного банку ;
11) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і
нарахування відсотків ;
12) виконує операції по обслуговуванню державного боргу , пов'язані із
розміщенням державних цінних паперів , їх погашенням і виплатою доходу за ними. [13].
13) веде особові рахунки працівників Національного банку ;
14) веде рахунки міжнародних організацій ;
15) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів
відповідно до законодавства України , в тому числі за рішенням суду .
Національний банк має право встановлювати плату за надані ним відповідно до закону послуги (здійснені операції ).Національний банк має право здійснювати й інші операції , необхідні для забезпечення виконання своїх функцій, але йому забороняється:
1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ ;
2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов'язані із забезпеченням діяльності Національного банку та його установ ;
3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка
не відповідає функціям Національного банку .
Обмеження, встановлені частиною першою цієї статті, не стосуються :
1) набуття з метою покриття заборгованості Національного банку будь-яких прав та активів за умови їх відчуження в найкоротший строк ;
2) участі у капіталах інших підприємств, установ, що забезпечують
діяльність Національного банку [16, с. 125].
1.3 Роль та значення Національного банку України як організатора грошового обігу в країні
В умовах товарного виробництва і ринкових відносин кругооборот капіталу здійснюється у грошовій формі. Це означає, що він починається (Г-Т) і завершується (Т-Г) за допомогою грошей. Гроші, будучи продуктом товарного виробництва, опосередковують економічні зв'язки між підприємствами, забезпечують облік матеріальних і трудових витрат, виконують роль загального вартісного еквівалента.
Таким чином, грошовий оборот - це процес безперервного руху грошових знаків між суб'єктами економічних відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки або ж грошовий оборот - це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються у народному господарстві.
Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які приймають участь у виробництві, розподілі,, обміні та споживанні валового суспільного продукту держави. Усі вони певним чином одержують грошові доходи, заощаджують чи витрачають їх і цим впливають на економічні процеси.
Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між суб'єктами грошового обороту:
* центральним банком і комерційними банками;
* центральним банком і державою;
* комерційними банками;
* підприємствами й організаціями;
* банками І підприємствами й організаціями;
* банками та населенням;
* державою, населенням і підприємствами;
* підприємствами, організаціями та населенням;
* фізичними особами;
* банками і фінансовими інститутами різноманітного призначення.
По кожному з наведених вище каналів гроші здійснюють зустрічний рух, тобто товарні потоки закономірно створюють зустрічний рух грошових коштів - як у національній, так і в іноземній валюті (рис. 1.2):
3
Рис. 1.2 Модель грошового обороту
Центральний банк як організатор грошового обороту є вихідним і кінцевим пунктом моделі грошового обороту, оскільки він -- єдиний емісійний центр держави(запровадження в обіг грошей). Наповнення економіки грошовими коштами центральний банк здійснює через комерційні банки, які є основною ланкою моделі грошового обороту -- через комерційні банки здійснюється кругооборот готівки і безготівкових платежів.
Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. Він установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.
Випуск готівки грошей Національний банк України здійснює шляхом продажу її комерційним банкам. Якщо комерційний банк не може покрити випуск готівки її надходженням у свої каси від клієнтів, то покрити цей дефіцит він може не емісією, а купівлею готівки центрального банку. Емісією вважається та частина випущених в обіг грошей, яка не забезпечена надходженнями.
З всього вищесказаного можна зробити висновок, що Національний банк України відіграє особливо важливу роль в організації грошового обігу в країні, оскільки він є саме тим незамінним суб'єктом в грошовому оборот, що виконує функцію єдиного емісійного центру держави. Також своє призначення він реалізує через свої функції, такі як:
· емісійного банку;
· банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;
· виступає валютним органом, тобто визначає валютну політику;
· виступає органом банківського нагляду та регулювання;
· є банком банків;
· державний банк;
· організатор міжбанківських розрахунків;
· органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.
Національний банк України виконує низку операцій, які визначені чинним законодавством України.
Завданням НБУ є надання комерційним банкам кредитів; визначення валютної політики та здійснення валютного регулювання; контроль за виконанням комерційними банками законодавства; надання комерційним банкам кредитів; організація та здійснення через банківську систему касового обслуговування державного бюджету України; він є зберігачем державного золотовалютного запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів та інше.
Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Національний банк України має згідно Закону України «Про Національний банк України» має незалежний статус, тобто в його діяльність не втручаються органи законодавчої та виконавчої влади.
Організаційна структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Під структурою центрального апарату НБУ слід розуміти сукупність його підрозділів, схем розподілу між ними функцій та повноважень, покладених на банк, а також систему взаємовідносин цих підрозділів. Від ефективності побудови структури центрального апарату Національного банку значною мірою залежить прийняття та виконання управлінських рішень у грошово-кредитній сфері.
До складу центрального апарату НБУ входить 22 департаменти (окремі з яких підпорядковані безпосередньо Голові НБУ) та 5 самостійних управлінь. Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України.
РОЗДІЛ 2.
АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ В ПЕРІОД 2005-2009рр.
2.1 Аналіз дієвості інструментів грошово-кредитного регулювання в 2005-2009 роки
Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів економічної політики держави. Сутність державного регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту.
Грошово-кредитна політика -- це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.[12. с. 153].Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації. [19. с. 153].
В Україні засади грошово-кредитної політики, згідно із Законом «Про Національний банк України», мають ґрунтуватися на основних критеріях та макроекономічних показниках України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів.
Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та інші нормативно-правові акти.
Суб'єктом грошово-кредитної політики є держава в особі центрального банку й відповідних урядових структур -- міністерства фінансів, скарбниці, органів нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установ зі страхування депозитів та інші.
У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює: - визначення норм обов'язкових резервів; - процентну політику; - рефінансування комерційних банків; - операції з цінними паперами на відкритому ринку; - підтримання курсу національної валюти; - регулювання імпорту та експорту капіталу. [19. с.3-6].
Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються. Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.
Норма обов'язкового резерву дає можливість Центральному банку впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків, в т.ч. на розміри кредитної мультиплікації. Відповідно до цього інституційне регулювання рівня обов'язкових резервів розглядається теорією та практикою грошей як один із найдійовіших механізмів монетарної політики.
Вказаний механізм досить простий за змістом. Змінюючи норму обов'язкового резерву, Центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкового резерву, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Внаслідок того, що лише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у формі готівки, зміна норми резерву на певну величину може привести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.
Необхідність досить обережного використання механізму обов'язкового резервування визначається не лише дією в цьому випадку мультиплікаційного ефекту кредитної експансії, що робить цей процес недостатньо керованим, а й відповідним впливом на динаміку прибутковості комерційних банків. Гроші, що знаходяться на резервних рахунках, не дають відсотка. Це своєрідний додатковий податок на комерційні банки. Їх ріст негативно позначається на прибутках банків, знижує їх конкурентоспроможність. У зв'язку з цим у багатьох країнах рішення про відповідні зміни банківського резерву приймаються у вигляді законодавчих норм
Таблиця 2.1
Нормативи обов'язкового резервування для формування банками обов'язкових резервів
Період дії | Нормативи обов'язкового резервування для формування банками обов'язкових резервів, % | ||||||
за короткостроковими депозитами нефінансових корпорацій у національній валюті | за короткостроковими депозитами домашніх господарств у національній валюті | за короткостроковими депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств в іноземній валюті | за довгостроковими депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств в іноземній валюті | за коштами на поточних рахунках та депозитами на вимогу нефінансових корпорацій та домашніх господарств | |||
у національній валюті | в іноземній валюті | ||||||
20.11.2003 - 30.09.2004 | 6 | 2 | 10 | 8 | 8 | 12 | |
Період дії | за строковими депозитами нефінансових корпорацій та домашніх господарств | за коштами на поточних рахунках та депозитами на вимогу нефінансових корпорацій та домашніх господарств | за коштами, залученими іншими депозитними корпораціями від інших депозитних корпорацій-нерезидентів та інших фінансових корпорацій-нерезидентів | ||||
у національній валюті | в іноземній валюті | у національній валюті | в іноземній валюті | ||||
01.10.2004 - 24.12.2004 | 7 | 7 | 8 | 8 | - | ||
25.12.2004 - 31.08.2005 | 6 | 6 | 7 | 7 | - | ||
01.09.2005 - 09.05.2006 | 6 | 6 | 8 | 8 | - | ||
10.05.2006 - 31.07.2006 | 4 | 4 | 6 | 6 | - | ||
01.08.2006 - 30.09.2006 | 2 | 3 | 3 | 5 | - | ||
01.10.2006 - 04.12.2008 | 0,5 | 4 | 1 | 5 | - | ||
05.12.2008 - 04.01.2009 | 0 | 3 | 0 | 5 | - | ||
05.01.2009 - 31.01.2009 | 0 | 4 | 0 | 7 | - | ||
з 01.02.2009 | 0 | 4 | 0 | 7 | 2 |
Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу. У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу. [24. с.119-121].
Рефінансування комерційних банків(Додаток Б) як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "кредитора в останній інстанції". Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний. Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.
НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі - продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів. За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси. НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів. Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу. Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу.
