— контролює платоспроможність страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
— забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;
— визначає правила формування і розміщення страхових резервів, а за погодженням із Державним комітетом статистики України -- правила їх обліку та показники звітності;
— розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;
— аналізує стан і тенденції розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
— у визначеному законодавством порядку організовує і координує навчання, підготовку і перепідготовку кадрів та визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;
— бере участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід,організовує виконання міжнародних договорів України з цих питань;
— роз'яснює порядок застосування законодавства про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засоби масової інформації інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
— здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;
— розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до його компетенції;
— розробляє нормативні і методичні документи з питань страхової діяльності, що віднесена Законом України "Про страхування" до компетенції Уповноваженого органу;
— узагальнює практику страхової діяльності, розробляє пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;
— бере участь у проведенні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;
— виконує інші функції, потрібні для виконання покладених на нього завдань.
— Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має право:
— одержувати у визначеному порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їхнє фінансове становище та пояснення щодо звітних даних, а від підприємств,установ (у тому числі банків), організацій і громадян -- інформацію, потрібну для виконання покладених на нього завдань;
— одержувати від страхових брокерів визначену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також пояснення щодо цих даних;
— видавати приписи страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання --приймати рішення про вилучення страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;
— одержувати у визначеному порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;
— контролювати достовірність та повноту інформації, що надається учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
— одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
— при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи щодоїх усунення, а в разі невиконання приписів -- зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Суперечки щодо відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд;
— звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України "Про підприємництво".
Посадові особи Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у випадку розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.
2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОБРОВІЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ
2.1 Особливості організації добровільного страхування
Підприємницька сфера та життєдіяльність людини постійно пов'язані з ризиками -- природними, підприємницькими, фінансовими тощо. У результаті стихійного лиха чи певної непередбаченої події фізичним і юридичним особам можуть бути завдані збитки. При цьому постає питання про джерело їх відшкодування. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що перебувають в обігу в даного суб'єкта. Однак це означає їх відволікання від основного призначення -- забезпечення життєдіяльності й відтворення виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і можуть виявитися чи в скороченні приросту виробництва та масштабів життєдіяльності, чи в їх зменшенні, чи взагалі припиненні. Тобто цей варіант дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків -- резервних страхових фондів.
Створення резервних страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись у трьох формах:
фонди самострахування;
централізоване страхове забезпечення;
колективні страхові фонди.
Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних ресурсів і доходів. Це дорога і нераціональна форма. Дорога тому, що кожний суб'єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилучення з обігу значних фінансових ресурсів. Відтак сфера самострахування обмежена мінімальними потребами і виражається насамперед у створенні фінансових резервів суб'єктами господарювання та певному резервуванні коштів фізичними особами. Більш поширена ця форма в банківській сфері, де вищий ступінь ризику і встановлено досить високий рівень відповідальності.
Централізоване страхове забезпечення ґрунтується на державній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих коштів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабінету Міністрів. Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страхова забезпеченість поточної діяльності юридичних і фізичних осіб є їх прерогативою і не може бути повністю перекладена на державу.
Самострахування і централізоване страхове забезпечення можуть здійснюватися в натуральній і грошовій формах. До фінансової системи належать страхові відносини в грошовій формі.
Створення колективних страхових фондів, тобто страхування, ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Сутність відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.
На відміну від обов'язкового, добровільне страхування спирається на волевиявлення страхувальника. Форма добровільного страхування реалізується через певні принципи.
По-перше, в ній застосовуються як законодавчі норми, так і добровільні засади. В законодавчому порядку встановлюються об'єкти страхування, що підлягають добровільній формі, та його найбільш загальні умови. Конкретні ж особливості щодо специфіки підписання й виконання страхових договорів розробляються страховою організацією.
По-друге, добровільність цієї форми страхування стосується лише страхувальників, бо страховик неправомірний відмовити в страхуванні об'єктів, якщо немає порушення законодавства.
По-третє, для добровільного страхування властиве неповне охоплення об'єктів, тому що не всі потенційні страхувальники бажають укласти договори страхування.
По-четверте, на відміну від обов'язкового, добровільне страхування завжди діє в межах певного періоду, зумовленого договором. Саме в ньому чітко фіксується початок прав і обов'язків сторін та дата їх припинення. Це має виключне значення, тому що страхове відшкодування (страхова сума) виплачується лише тоді, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Звичайно, можна забезпечити і безперервність добровільного страхування шляхом підписання договору на новий строк.
По-п'яте, права і обов'язки сторін в добровільному страхуванні виникають лише у випадку обов'язкових виплат разового або періодичного страхових внесків, зразу ж після виплати першого з них. Якщо черговий внесок по довгостроковому добровільному страхуванню не виплачується, то дія договору припиняється.
По-шосте, обсяг страхового забезпечення по добровільній формі страхування встановлюється самим страхувальником. Якщо має місце страхування матеріальних об'єктів, то страхувальник може визначити величину страхової суми до верхньої межі - страхової оцінки майна. Розмір страхової суми по договору довгострокового страхування визначається за домовленістю партнерів.
Страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки базується на солідарній відповідальності. Витрати юридичних і фізичних осіб на страхування характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Організація страхової справи забезпечує її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів дає високі гарантії відшкодування збитків, з іншого -- дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.
З позицій цільового формування і використання страхових фондів -- це перерозподільні відносини між тими суб'єктами, що сплачували страхові внески, і тими, хто отримує відшкодування збитків. З погляду взаємовідносин окремих суб'єктів зі страховими компаніями -- це плата за хеджування ризику (плата за спокій), тобто обмінні відносини. Розміщення коштів страхових фондів на фінансовому ринку відображає відносини з приводу торгівлі тимчасово вільними фінансовими ресурсами, тобто перерозподіл ресурсів між учасниками страхування та іншими суб'єктами фінансових відносин.
Організація страхової справи ґрунтується на виділенні суб'єктів страхування і форм страхових відносин.
Основними суб'єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.
Страховик -- юридична особа -- страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.
Страхувальник -- юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.
Застрахований -- юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб'єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.
Фінансова діяльність страховика, що є основним суб'єктом здійснення страхування, засновується на загальних для усіх суб'єктів підприємницької діяльності засадах. Водночас переважна частина фінансових ресурсів, що перебувають у їх розпорядженні, це кошти колективних страхових фондів. Тому треба чітко розрізняти фінансову діяльність безпосередньо страхової компанії і рух коштів страхових фондів. Водночас ці фонди можуть у межах чинного законодавства використовуватися страховими компаніями в їх фінансовій діяльності. Головним напрямом такого використання є їх розміщення на фінансовому ринку та отримання певних доходів, насамперед від інвестиційних та кредитних операцій.
Відносини страхування є досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим. Тристоронні відносини виникають між страховиком, страхувальником і застрахованим.
В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це засновується на двох формах страхових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування -- це участь у страхуванні відразу кількох страховиків. Перестрахування -- це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах виділяються два суб'єкти: перестрахувальник і перестраховик. Перестрахувальник -- це страховик, який передає другому договір страхування, перестраховик -- це страховик, який приймає договір страхування і зобов'язання з нього.
Рис.2.1 Особливості фінансового ринку
Як видно з наведеної схеми(Рис.2.1) , страхові відносини охоплюють:
· страхові платежі;
· виплату страхового відшкодування;
· перестрахування;
· розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;
· отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.
Страхове відшкодування - грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування при настанні страхового випадку.
Згідно з Декретом, страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнає страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. . Якщо майно застраховане у кількох страховиків загальна страхова сума перевищує дійсну його вартість, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розмірові страхової суми за укладеним ним договором страхування.
Існують різні системи визначення розміру страхового відшкодування. Основними є методи повної і пропорційної відповідальності. При повній відповідальності страховика страхове відшкодування виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової суми.
Під страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) розуміється плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором добровільного страхування .
Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.
Факт укладання договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Страхове свідоцтво повинно містити:
- назву документа;
-назву та адресу страховика;
- прізвище, ім'я та по батькові, або назву страхувальника і його адресу;
- зазначення об'єкта страхування;
- розмір страхової суми;
- зазначення страхового ризику;
- строк дії договору;
- порядок змін і припинення дії договору;
- інші умови за згодою сторін;
- підписи сторін.
Договір страхування вступає в силу з моменту внесення страхового платежу, якщо інше не передбачене умовами страхування.
Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою. У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов'язані з страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.
Підприємства, установи і організації зобов'язані надсилати відповідь страховикові на запит про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:
1) закінчення терміну дії;
2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;
3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни;
4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина за винятком випадків, передбачених законодавством України;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7) інших випадків, передбачених законодавством
України.
Перестрахування, як правило, не супроводжується грошовими потоками, пов'язаними з переміщенням коштів страхового фонду між двома страховиками. У взаємовідносинах між перестрахувальником і перестраховиком складаються грошові потоки, що характеризують фінансові відносини між ними з приводу купівлі-продажу договорів страхування. Як правило, вони здійснюються у формі комісійної плати. Ці відносини не належать до страхових грошових потоків, оскільки вони не характеризують рух коштів страхових фондів.
Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових фондів і отримання від цього доходів. Ці доходи розподіляються на дві частини. Одна з них формує доходи страхових компаній і становить певну частину їхнього прибутку. Друга частина спрямовується безпосередньо на формування страхових фондів. Вона характеризує здешевлення страхування для страхувальників за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів) на фінансовому ринку. Це важлива складова раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому.
