Валютне регулювання і контроль в Україн
p align="left">З 5 листопада 1994р. був установлений новий порядок визначення курсу та використання карбованця. Так, офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки, російського рубля та білоруського рубля визначався Національним банком України на основі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Курс карбованця до інших іноземних валют визначався через крос-курси Франкфуртської валютної біржі, Московської міжбанківської валютної біржі та через крос-курси, що публікує газета “Financial Times”.

У постанові Правління Національного банку України “Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України” від 16 травня 1995р. йшлося про недоцільність подальшого продовження обов'язкового викупу до офіційного резерву Національного банку України 10% валютних надходжень від суб'єктів господарської діяльності, які були раніше визначені Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання”. Цією Постановою дозволялося здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень (40%) та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України.

Як бачимо, з цього періоду Україна поступово розпочала перехід до загальноприйнятих у світовій практиці цивілізованих форм та методів валютного регулювання та валютного контролю.

25 травня 1995р. Національний банк України припинив перереєстрацію раніше наданих індивідуальних ліцензій на використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України, а 1 серпня взагалі припинив дію перереєстрованих ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. З цього моменту не допускається реалізація на території України резидентами та нерезидентами товарів, робіт та послуг за готівкову іноземну валюту. При цьому мається на увазі, що всі розрахунки в іноземній валюті між підприємствами торгівлі та сфери послуг, що мали право на торгівлю та надання послуг за іноземну валюту, і іншими резидентами України за товари, роботи та послуги, що реалізуються останнім, можуть здійснюватися на території України у карбованцях та в іноземній валюті у формах, що мають місце у міжнародній практиці (включаючи оплату кредитними та дебетними картками), за виключенням розрахунків готівковою іноземною валютою. Підприємства втрачали право приймати готівкову іноземну валюту, заборонялося також приймати готівкову іноземну валюту до статутних фондів підприємств (крім банків).

Уповноважені банки приймали виручку підприємств у готівковій іноземній валюті на блокований рахунок без права зарахування на поточні рахунки підприємств. Прийнята на блоковані рахунки підприємств іноземна готівкова валюта продавалася уповноваженим банком на міжбанківському валютному ринку України, а її карбованцевий еквівалент зараховувався на рахунок підприємства.

Отже, проаналізувавши послідовні дії Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України та Національного банку України, спрямовані на вдосконалення системи валютного регулювання і валютного контролю, можна зробити цілком обґрунтований висновок про те, що справа відверто та неухильно просувалася в бік запровадження повноцінної грошової одиниці України, яка відповідала б усім загальноприйнятим у світовій практиці вимогам, що ставляться до національної валюти.

Після введення в обіг нової національної валюти - гривні, були проведені зміни у валютній політиці держави. До основних результатів валютної політики НБУ цього періоду можна віднести те, що Національний банк зміг збільшити валютний резерв країни на 70% та утримати девальвацію національної валюти на рівні 5,4%, а оскільки інфляція становила 39,7%, то обмінний курс реально зріс на 32% [68 ]. Таким досить значним та суттєвим зрушенням в грошовій сфері сприяло і введення НБУ обов'язкового резервування валютних депозитів на рівні із депозитами у національній валюті, підтримання процентних ставок за депозитами у національній валюті на значно вищому рівні ніж у іноземній, спрощення порядку доступу іноземних інвесторів на внутрішній валютний та фондовий ринок. Крім того, для лібералізації валютного ринку та залучення на нього нерезидентів, НБУ здійснив такі зміни в законодавстві: дозволив нараховувати відсотки за залишками на рахунок нерезидентів та здійснювати представниками нерезидента купівлю валюти на УМВБ за рахунок цих залишків; надав права банкам-нерезидентам через уповноважені банки, в яких відкрито рахунки „Лоро” в гривнях, купувати на вітчизняному валютному ринку іноземну валюту за умови підтвердження, що кошти у валюті України отримані юридичною особою-нерезидентом внаслідок експорту в Україну товарів або послуг.

Після девальвації гривні наприкінці 1997р., в ділових та політичних кругах виникла думка про те, що треба відмовитися від політики „валютного коридору” і треба переходити до вільного плавання курсу гривні. Але після кризи в Росії, яка звичайно позначилася і на стані українських фінансів, Голова НБУ В.А.Ющенко заявив, що НБУ не буде змінювати свою монетарну політику, крім того, задля захисту гривні , Національним банком було здійснено ряд таких заходів:

- запроваджена жорстка прив'язка готівкового та безготівкового курсу гривні;

- з 17 серпня призупинено торги рублями на УМВБ, потім заборона поширилася й на інші валюти, крім долара США і німецької марки;

- з 18 серпня підвищено ломбардну ставку з 82% до 92%;

- з 1 вересня підвищено норму обов'язкового резервування залучених коштів банків із 15 до 16,5%;

- з 5 вересня запроваджений новий валютний коридор 2,5 - 3,5 грн/дол;

- резидентам заборонено здійснювати попередню оплату імпортних контрактів;

- тимчасово, з метою зменшення потоку грошей на валютний ринок комерційним банкам було заборонено здійснювати деякі операцій на валютному ринку, а саме виплачувати дивіденди, викупати акції у акціонерів та ін.

Крім того, 10 вересня КМУ та НБУ з метою недопущення неконтрольованого розвитку ситуації на фінансовому ринку та зменшення безпосереднього впливу російської фінансової кризи прийняли Програму антикризових заходів фінансової стабілізації, в якій передбачалися:

- заходи по безпосередньому впливу на стабілізацію курсу гривні, такі як: запровадження обмежень відхилення від офіційного курсу на 5%; обов'язковий продаж 50% валютних надходжень; з метою недопущення економічно необґрунтованого зростання цін передбачалося забезпечення щоденного моніторингу цін на споживчому ринку та у разі потреби запровадження їх державного регулювання;

- заходи щодо стимулювання експорту, скорочення обсягів імпорту та підтримки вітчизняного виробника: з метою зменшення валютних витрат під час здійснення зовнішньоторговельних операцій з країнами СНД було розширено перелік товарів, експорт яких дозволяється за бартерними угодами; з метою поліпшення платіжного балансу затверджен перелік товарів, під час експорту яких не продовжується термін повернення валютної виручки.

Завдяки всім цим заходам Національному банку та уряду вдалося стримати падіння курсу та запобігти негативним наслідкам, які могли б бути після фінансової кризи. До результатів валютної політики цього періоду можна віднести: стабільність курсу гривні; дефіцит гривні на ринку; підвищення курсу; вільний доступ до валюти на УМВР; підвищення пропозиції валюти та зниження попиту; збільшення валютних резервів НБУ.

1.2. Сучасна система валютного регулювання та валютного контролю в Україні

Економічна система України є економічною системою перехідного періоду. Але вже тепер можна констатувати, що в Україні функціонує досить міцна система валютного регулювання і контролю, правовою базою якої є такі законодавчі акти, як Конституція України, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та нормативні акти Національного банку України [7].

Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки через те, що держава відіграє тут головну роль, але і через те, що цей процес впливає на економічні показники діяльності суб'єктів підприємництва, торкаючись певною мірою інтересів кожного громадянина.

В Україні втручання держави в економічну сферу, і передусім у сферу валютного регулювання, надзвичайно велике. Справді, “адміністративні методи керівництва економічними процесами в багатьох країнах світу продемонстрували неспроможність враховувати інтереси всіх суб'єктів господарської діяльності”[55]. Проте, як свідчить історичний досвід, ігнорування ролі держави щодо регулювання економіки призводить до глобальних кризових явищ у суспільстві. За сучасних економічних умов простежується об'єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості за межами країн-емітентів.

У зв'язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, слід зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки і певного втручання державних органів у валютно-кредитні відносини.

Таке регулювання здійснюється шляхом впливу на валютний курс та валютні операції, які здійснюють суб'єкти ринку. Наявність валютного регулювання та контролю з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю, яка підтверджена багатим досвідом розвинутих світових держав. Таке регулювання може бути прямим, тобто використання законодавчих актів державних органів, та непрямим - використання економічних, зокрема валютно-кредитних та монетарних заходів для впливу на поведінку економічних суб'єктів.

В.А. Ющенко та В.І.Міщенко у своєму посібнику “Валютне регулювання” визначають такі основні завдання здійснення валютного регулювання та контролю:

- організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

- регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

- організація внутрішнього валютного ринку;

- регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

- регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

- встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

- забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок [82].

Отже, слід наголосити, що основними цілями валютного регулювання в Україні повинні бути: по-перше, посилення вагомості національної валюти і зменшення інфляційного тиску валютного курсу, по-друге, стимулювання потоку іноземної валюти і контроль за поверненням валютних надходжень експортерами і, по-третє, стимулювання активності зовнішньоекономічної діяльності, тобто заохочення промислового експорту і створення умов для імпорту.

Таким чином, “мета валютного регулювання полягає в підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти”[47].

Практично валютне регулювання відбувається шляхом коригування систем економічних регуляторів для забезпечення стабільності обмінного курсу гривні, стимулювання економічної активності та вітчизняного споживання (внутрішнього попиту). При цьому слід наголосити на тому, що валютне регулювання не є альтернативою механізму існування валютного ринку. Ринковий механізм встановлення обмінного курсу передбачає лише “забезпечення однакового доступу до ринку іноземної валюти всіх його суб'єктів”[27]. А це аж ніяк не виключає можливості і необхідності регулювання динаміки обмінного курсу з застосуванням інструментів прямого та опосередкованого (через вплив на дохідність за різними активами, адекватну торговельну політику тощо) впливу на попит та пропозицію іноземної валюти залежно від зміни внутрішньої та зовнішньої кон'юнктури. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Одним із засобів валютного регулювання є валютні обмеження.

Під валютними обмеженнями маємо на увазі “сукупність заходів, нормативних правил, що установлені в законодавчому або в адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями.[49].

Валютні обмеження використовуються у світовій практиці з метою урівноваження платіжних балансів, підтримання курсу національної валюти та концентрації валютних ресурсів у руках держави. Застосування валютних обмежень вигідно уряду, бо це передусім служить інструментом при розподілі валютних ресурсів.

Згідно з економічною теорією до валютних обмежень належать: обов'язковий продаж державі іноземної валюти; заборона (або обмеження) вільного продажу та купівлі іноземної валюти; регулювання переказів і платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів; обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися іноземною валютою; регулювання отримання зовнішніх запозичень.

Необхідність використання тих чи інших валютних обмежень обумовлюється передусім загальною економічною ситуацією в країні, і, окрім цього, - особливостями функціонування ринку. Як засвідчує світова практика, державні валютні обмеження використовуються досить широко як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, поширеним явищем є обов'язковий продаж державі валютних надходжень, що їх отримують при розрахунках за експортними та імпортними операціями у заздалегідь суворо обумовлені строки (Італія, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Японія, Австрія). У Швейцарії держава контролює процентні ставки за валютними депозитами (для нерезидентів), а також рух прямих інвестицій та закупівлю іноземними юридичними особами цінних паперів, нерухомості тощо [59].

Ступінь застосування валютних обмежень тим вища, що менш розвинена країна. Тому валютні обмеження, що використовуються в країнах, які розвиваються, або в країнах з перехідною економікою, охоплюють більш широке коло зовнішньоекономічних операцій і відзначаються більшою жорсткістю. Це пов'язано з нестачею в цих країнах валютних ресурсів і необхідністю регламентації їх витрат з метою досягнення економічної стабільності та соціальної захищеності широких верств населення.

Валютні обмеження, що використовуються у світовій практиці, поширюються на операції, пов'язані з рухом капіталів, та на поточні операції платіжного балансу.

До першої групи належать обмеження:

- державний контроль за іноземними інвестиціями і вивезенням капіталу та прибутків;

- централізоване заохочення зовнішніх позик національними компаніями (державними та приватними);

- обов'язкове отримання дозволу валютних органів для заохочення зовнішніх позик (де це дозволено проводити суб'єктам, що господарюють самостійно);

- депонування певної частини отриманих іноземних кредитів на спеціальні рахунки в центральному банку. Інколи розміри таких депозитів диференціюються залежно від призначення позик, що дає можливість державі стати на заваді вкладання коштів у проекти, які не відповідають загальному напрямку економічної стратегії в даній країні;

- надання певних пільг іноземним інвесторам з метою стимулювання надходжень у країну іноземного капіталу: гарантії переведення за кордон всього прибутку або його частини протягом певного періоду, заохочення зовнішніх позик без спеціального дозволу валютних органів та інше.

До другої групи обмежень (за поточними операціями платіжного балансу) належать:

- продаж всього (або частини) валютного прибутку уповноваженим банкам за офіційним курсом;

- заборона ввезення та вивезення валютних цінностей без спеціального дозволу;

- обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися коштами в іноземній валюті, переказувати за кордон особисті прибутки, проводити платежі;

- лімітування обміну національної валюти на іноземну під час поїздок за кордон.

Як можна побачити, основним елементом системи валютних обмежень є валютний контроль. Згідно з визначенням мети, яку подає в своїй монографії “Валютні відносини в Україні” Алісов Е.А., “валютний контроль має не тільки захищати адміністративними засобами національну валюту, а і забезпечувати економічну незалежність України”[21].

Якщо детально аналізувати існуючу систему валютного регулювання в Україні, то слід зазначити, що правовий режим в ній можна охарактеризувати як режим валютних обмежень, під яким розуміється сукупність заходів та нормативних правил, встановлених в законодавчому або адміністративному порядку та направлених на обмеження операцій з валютними цінностями. Всі валютні обмеження, що використовуються в Україні закріплені в положеннях Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та в багатьох інших підзаконних актах.

Найважливішим нормативним документом, що визначає режим забезпечення таких операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993року [7]. Цим Декретом регламентовані основні визначення і терміни, означені загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, прав і обов'язків суб'єктів валютних відносин, порядок забезпечення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Ним також узаконені право власності на валютні цінності, визначений статус валюти України, порядок використання надходжень в іноземній валюті.

Декретом встановлено, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України [7]. Крім того, Декретом визначається статус валюти України, за яким валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” також визначає поняття валютних операцій. Зокрема, в цьому документі зазначено, що валютні операції - це:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать