- операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
- операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей [7].
Валютне регулювання передбачає чітке визначення понять. Зокрема необхідно встановити коло фізичних та юридичних осіб, що можуть бути віднесені до резидентів або нерезидентів. Згідно з Декретом КМУ ”Про систему валютного регулювання та контролю”, резидентами України є:
- фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;
- дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.
Нерезидентами вищезазначений Декрет КМУ визнає:
- фізичних осіб (іноземних громадяни, громадян України, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;
- юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності;
- розташованих на території України іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництв інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України [7].
Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.
Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ мають такі права:
- від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;
- від свого імені та за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютні операції за участю резидентів та нерезидентів підлягають валютному контролю.
Валютний контроль - це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну [25]. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід'ємних елементів перехідної економічної політики. Як інструмент стабілізації руху капіталів валютний контроль у відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів доти, доки не сформується розвинена ринкова інфраструктура і не стане можливим регулювання руху капіталів, а відтак і динаміки обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не винятково для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.
Для здійснення ефективного валютного контролю необхідна відповідна система інститутів, що наділені відповідними повноваженнями. Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” органами валютного контролю в Україні визначені:
- Національний банк України;
- уповноважені банки;
- Державна податкова інспекція України;
- Міністерство зв'язку України;
- Державний митний комітет України.
Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України - фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України - за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України - за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:
- державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
- разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;
- контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього боргу України;
- визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
- видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
- накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
- видачу ліцензій на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування;
- встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;
- встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
- публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо[7].
У сфері валютного регулювання і валютного контролю останніми роками відбулися істотні зміни. Зокрема, Указами Президента України Національному банку України рекомендовано посилити відповідальність комерційних банків за порушення валютного законодавства та запобігати нелегальному відпливу валютних цінностей за межі України.
У руслі цих вимог Національний банк удосконалює нормативну базу у сфері валютного регулювання і контролю. З одного боку, відбувається лібералізація валютного ринку, а з другого -- вживаються запобіжні заходи щодо використання банківської системи для недоброякісної комерційної діяльності та обмеження можливостей спекулятивних операцій суб'єктів валютного ринку [51]. Більш конкретно на інструкціях, які регламентують діяльність банків у сфері валютного регулювання та контролю ми зупинемось у другому розділі дипломної роботи.
1.3. Курсова політика Національного Банку України та управління золотовалютними резервами України
Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Валютний курс як ціна грошової одиниці даної держави, яка виражається у грошовій одиниці іншої держави, залежить від багатьох курсоутворюючих факторів, що виявляють себе через попит і пропозицію певної валюти на ринку. Він має безпосереднє практичне значення для тих, хто займається торгівлею, інвестиціями, іншими фінансовими операціями, і відіграє важливу роль у грошово-кредитній політиці держави.
Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідною іноземною валютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності.
Сучасний етап розвитку грошово-кредитних відносин характеризується різноманітністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук найефективніших засобів щодо стабілізації та регулювання валютних курсів. Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курси, паперово-грошовому обігу притаманні плаваючи. Існують і так звані змішані валютні курси.
Фіксовані валютні курси передбачають наявність твердих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними валютними органами.
Плаваючі валютні курси, які змінюються під впливом попиту і пропозиції на ринку, можуть, у свою чергу, використовувати такі режими:
- незалежне плавання (курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків). Таку різновидність плаваючих курсів використовують деякі розвинуті країни та країни, що розвиваються. Серед них США, Японія, Великобританія, Італія, Норвегія та інші. Режим незалежного плавання найбільш поширений у країнах з розвинутою економікою і високим рівнем доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня, усталеної макроекономічної політики;
- кероване (регульоване) плавання, яке подібне до незалежного плавання, однак при більшому втручанні центральних банків (валюти Ізраїлю, Туреччини, Греції та ін.). Режим керованого плавання, що має назву змішаного, полягає в тому, що держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс, іншими словами, можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого курсового валютного коридору - встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.
21 лютого 2000р. Кабінет Міністрів України та Національний банк України у спільній заяві повідомили про прийняття рішення про запровадження в країні режиму плаваючого курсу.
У спільній заяві “Про курсову політику у 2000 році”, зокрема, зазначається: “ Беручи до уваги макроекономічні прогнози торговельного та платіжного балансів, наявні резерви міжнародної ліквідності та інші факти Кабінет Міністрів і Національний банк України вважають, що найбільш реалістичною валютною політикою в цих умовах може бути режим плаваючого курсу. Такий режим більшою мірою відповідатиме стану інтеграції України у світову економіку, сприятиме збалансуванню попиту на іноземну валюту з її пропозицією, забезпечить компенсацію внутрішньої інфляції, підтримає конкурентоспроможність українських товарів, рентабельність підприємств та збереження валютних резервів”.
Встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют в Україні здійснюється відповідно до Положення, затвердженого постановою Правління НБУ від 06 березня 2001р. № 98. Національний банк України встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних розрахункових одиниць і тимчасових грошових одиниць, який використовується резидентами та нерезидентами України для здійснення всіх видів платіжно-розрахункових операцій в іноземних валютах, у тому числі з бюджетом та митницею, для бухгалтерського обліку цих операцій та при аналізі зовнішньоекономічної діяльності.
Офіційний курс гривні до долара США розраховується на підставі аналізу інформації про середньозважений курс, що встановився за безготівковими операціями з купівлі-продажу доларів США, здійсненими комерційними банками на міжбанківському валютному ринку України, а також курс, за яким Національний банк України здійснив безготівкові операції з купівлі-продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України.
До інших вільно конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, - на підставі інформації про:
- курс гривні до долара США;
- щоденний фіксинг Європейського центрального банку поточних крос-курсів валют до євро;
- поточні крос-курси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета “Financial Times”.
До вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют - на підставі інформації про:
- крос-курси, що розраховані відповідно до курсу гривні до долара США та курси національних валют до долара США, установлені центральними (національними) банками держав СНД та Балтії;
- крос-курси, що розраховані відповідно до курсу гривні до долара США та поточні крос-курси відповідних валют до долара США.
Національний банк України в межах своїх повноважень щодо забезпечення стабільності гривні може впливати на формування офіційного валютного курсу в результаті купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.
Інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют розміщується у комп'ютерній мережі Інтернет, надсилається територіальним управлінням Національного банку України та комерційним банкам, засобам масової інформації та центральним органам виконавчої влади.
За встановленими таким чином офіційними курсами на звітні дати оцінюються та обліковуються всі валютні рахунки.
Валютно-курсову політику НБУ останніх років можна назвати політикою курсової стабільності - з початку 2006р. по кінець 2008р. девальвація гривні щодо долара США становила близько 2,2%, або в середньому 0,06% за місяць (за даними НБУ).
Протягом останніх років Національний банк України, як головний орган валютного регулювання та валютного контролю вносив до системи валютного регулювання наступні корективи, які:
- принципово змінили та обмежили можливості банків щодо здійснення арбітражних операцій, спекулятивних атак і безпідставного розхитування обмінного курсу гривні в періоди тимчасової зміни кон'юнктури. Цього було досягнуто шляхом забезпечення більшої відповідності обсягів ринкової пропозиції та попиту, які формуються на валютному ринку, реальним обсягам ринкової зовнішньоекономічної діяльності;
- розширили можливості НБУ щодо регулювання валютного ринку та
впливу на динаміку обмінного курсу;
- зберегли ринковий характер курсоутворення та формування курсу як результату співвідношення обсягів реального попиту і пропозиції на валютному ринку, а також вільний доступ до ринку та рівні умови діяльності на ньому всіх суб'єктів ринкових відносин.
Унаслідок цих змін основними елементами системи валютного регулювання стали такі інструменти:
- інтервенції НБУ на валютному ринку щодо купівлі та продажу валюти;
обов'язковий продаж валютних надходжень;
торговельна сесія для здійснення безготівкових операцій купівлі -
продажу валюти;
норматив відкритої валютної позиції;
правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку;
контроль за дотриманням банками валютного законодавства та інші.
Таким чином, основою нинішньої стабільності валютного ринку та
обмінного курсу в умовах перевищення пропозиції над попитом є не лише активна політика інтервенцій НБУ, а й відповідна система валютного регулювання, адекватна поточному стану економіки, валютного ринку та існуючим тенденціям.
Біловезькі домовленості та інші міждержавні угоди, якими регулювався процес самоліквідації СРСР, передбачали розподіл між колишніми республіками СРСР активів Союзу, в тому числі й золотого запасу, обсяги якого становили від 200-300 тонн (за офіційними повідомленнями Москви) до більш ніж 1500тонн. Це дало б змогу Україні додати до своїх новостворюваних резервів від 60 до 260 тонн високоліквідного монетарного металу. На жаль, цього так і не сталося, що, на мою думку, теж негативно відбилося на стані українського карбованця в 1992-1993роках.
Таким чином, Україна була змушена створювати свій золотий запас з нуля. Початок цьому поклала Постанова Президії Верховної Ради України “Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів в Україні” від 2 грудня 1991р., згідно з якою Національному банку України доручалося “з 5 грудня 1991 року приступити до формування в республіці запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів” [11].
Зміни у стані золотого запасу України надані в табл. 1.1 за даними Бюлетеня Національного банку України січень 2009 р [77].
Таблиця 1.1. Накопичення золотого запасу НБУ (за рахунок внутрішніх джерел)
2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | ||
Золото (млн. тр.унций) | 0,0613 | 0,1100 | 0,1624 | 0,4536 | 0,4831 | 0,4939 | |
Золото (млн. дол за нац. оц.) | 17,7 | 31,6 | 47,2 | 123,7 | 134,1 | 160,3 |
Національний банк України здійснює операції з дорогоцінними металами на зовнішньому ринку, виходячи з положень Закону України “Про банки та банківську діяльність ”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, Статуту національного банку України, внутрішніх нормативних документів, що регламентують роботу Департаменту валютного регулювання НБУ.
Операції з банківськими металами здійснюються Державною скарбницею Національного банку України. Практикується вивезення за кордон лому дорогоцінних металів (золота, платини) для переробки та афінажу з подальшим розміщенням у депозити в клірингових банках з місцезнаходженням Локо-Лондон та Локо-Цюріх.
