Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках англійської мови у старшій школ
2
Київський міський педагогічний університет імені
Б.Д. Грінченка
Гуманітарний інститут
Кафедра теорії та методики навчання англійської мови
Курсова робота
з дисципліни «Методика навчання іноземних мов»
на тему:
Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках англійської мови у старшій школі
Виконавець:
студентка IV курсу
спеціальності «Філологія. Англійська мова та література»
Смірнова Анна Михайлівна
Київ 2009
Зміст
Вступ
Розділ І. особливості навчання англійської мови в старшій школі на сучасному етапі
1.1 Навчання англійської мови в старшій школі
1.2 Традиційні методи навчання англійської мови
1.3 Поняття активізації пізнавальної діяльності учнів
1.4 Методи активізації пізнавальної діяльності учнів
розділ ІІ. особливості застосування методів активізації пізнавальної діяльності учнів на практиці
2.1 Фрагмент уроку з використанням дидактичних ігор
2.2 Фрагмент уроку з використанням методу дискусії
2.3 Фрагмент уроку з використанням комп'ютерних технологій
2.4 Метод проектів у навчанні англійської мови
Висновки
Список використаних джерел інформації
додатки
Вступ
Важливою проблемою для педагогічної теорії та практики залишається питання урізноманітнення навчального процесу, активізації пізнавальної діяльності учнів, розширення сфери їх інтересів. Сучасним учням доступні найрізноманітніші джерела інформації, але часто саме наявність готової інформації сприяє розвитку пасивності. Зникає прагнення до пошуку, пізнання, творчості, тобто діяльності. Навчальний матеріал може здаватися учням «сухим» і нецікавим, тому завдання вчителя - зацікавити їх. Це можна зробити за допомогою інформаційних технологій (наприклад, презентації засобами SMART-BOARD), науково-популярних фільмів, Інтернету, а також за допомогою дидактичних ігор. За Ф. Діствергом, будь-який метод поганий, якщо привчає учня до пасивності, і гарний, якщо пробуджує в ньому самодіяльність.
Актуальність дослідження проблеми. З урахуванням соціокультурних вимог сьогодення освіта повинна мати гуманістичне, особистісно-орієнтоване спрямування, унаслідок чого знання, уміння й навички перетворюються із мети навчання в засоби розвитку пізнавальних і особистісних якостей учнів. Школяр не може засвоїти навчальний матеріал, який не відповідає потребі в його вивченні й не вимагає розумового напруження в навчанні, не вимагає емоційних переживань. Тому все більшого значення набуває орієнтація навчання на різнобічний розвиток учнів.
Актуальність дослідження зумовила вибір теми: «Засоби активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках англійської мови в старшій школі». Значним вкладом в педагогічну і психологічну науку є дослідження В.В.Давидова, П.Я. Гальперіна, Л.В. Занкова, Д.Б. Ельконіна, що виявили можливості значного підвищення активності школярів у навчально-пізнавальній діяльності.
Психологічні аспекти проблеми висвітлені в працях Б.Г. Ананьєва, Д.Н. Богоявленського, Л.С. Виготського, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, Л.В. Занкова, В.А. Крутецького, Т.В. Кудрявцева, О.М. Леонтьєва, Н.О. Менчинської, С.Л. Рубінштейна, К.А. Славської, Н.Ф. Тализіної, М.Н. Шардакова, Д.Б. Ельконіна та інших.
У психолого-педагогічній літературі переконливо показано, що правильно організована самостійна робота учнів на уроці сприяє значному підвищенню ефективності навчання, активізації навчально-пізнавальної діяльності (П.Я. Голант, М.А. Данилов, Н.Г.Дайрі, Б.П.Єсипов, Р.Г. Лемберг, І.І. Малкін, Р.М. Мікельсон, І.П. Огородніков, Т.С.Панфілов, М.Н. Скаткін, Р.Б. Срода, А.В. Усова та ін.). Різні аспекти цієї проблеми висвітлені в ряді дисертацій (Л.П. Аристова, І.М. Варава, И.В. Дорно, В.І. Каленик, М.К. Ковалевська, В.Я. Кривошеєв, Н.Н. Нікольська, Л.М. Піменова, Г.І. Полещук, М.В. Пархунова, К.Д. Соколова і ін.)
Об'єкт дослідження: навчально-виховний процес на уроках іноземної мови в середній загальноосвітній школі.
Предмет дослідження: особливості навчання англійської мови в старшій школі; методи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках англійської мови.
Метою нашого дослідження є висвітлення доцільності використання сучасних методів активізації пізнавальної діяльності учнів старшої школи на уроках англійської мови. Показати їх ефективність у навчальному процесі.
Теоретичне значення дослідження полягає у висвітленні значення методів активізації пізнавальної діяльності, можливостей їх застосування, необхідності застосування у навчально-виховному процесі старшої школи.
Практичне значення роботи полягає в розробці системи методів активізації пізнавальної діяльності учнів для використання на уроках англійської мови, яка базується на основі аналізу передового педагогічного досвіду.
Завдання роботи:
- з'ясувати сутність методів активізації пізнавальної діяльності, її значення у навчально-виховному процесі;
- вивчити стан проблеми активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів у психолого-педагогічній теорії і практиці;
- виділити психолого-педагогічні вимоги й шляхи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів при вивченні іноземних мов.
- довести ефективність сучасних методів активізації пізнавальної діяльності у роботі із старшокласниками;
- проаналізувати методи активізації пізнавальної діяльності учнів з метою можливості їх використання у процесі опанування англійської мови;
- розробити систему уроків із застосуванням методів активізації пізнавальної діяльності учнів.
Для розв'язання поставлених завдань застосовувались адекватні методи дослідження: вивчення літературних джерел, у тому числі аналіз і синтез передового педагогічного досвіду, узагальнення опрацьованого матеріалу. Дослідження проводилося на базі СЗШ № 161.
Розділ І. особливості навчання англійської мови в старшій школі на сучасному етапі
В першому розділі висвітлено особливості процесу навчання у старшій школі, розглянуто традиційні методи навчання англійської мови, а також подано визначення поняття активізації пізнавальної діяльності та власне методи активізації пізнавальної діяльності учнів на даному етапі.
1.1 Навчання англійської мови у старшій школі
Як зазначає Л.А. Сажко, старша школа (третій етап навчання іноземної мови) є завершальною у процесі оволодіння учнями іншомовним мовленням. Рівень навичок та вмінь усного і писемного мовлення, досягнути в основній школі, має бути підвищено. Велика увага на третьому етапі навчання приділяється усному мовленню, яке набуває якісно нового розвитку стосовно змістовності, більшої природності, вмотивованості та інформативності. Проте основна роль у процесі навчання іноземної мови на цьому етапі відводиться читанню. Тексти для читання мають бути складнішими у порівнянні із середнім етапом. При навчанні читання формуються вміння читати суспільно-політичні тексти з метою одержання повної та основної інформації, а також уміння переглянути і вибрати необхідну статтю. Навчаючись письма, учні повинні оволодіти вмінням складати план, тези до усного повідомлення, писати анотації та резюме прочитаного, складати реферат, а також робити письмові повідомлення в межах вимог до монологічного мовлення у 5 - 12 класах [10,231 - 232].
У старшій школі завершується формування активного словника школяра та продовжується робота і формування рецептивного словника. Програма передбачає рецептивне засвоєння певної кількості лексичних одиниць. Граматичний матеріал, призначений для вивчення в 10-12 класах, засвоюється тільки до рівня розпізнавання та розуміння при читанні; в 12 класі має місце систематизації граматичного матеріалу, що вивчався у 5 - 12 класах.
Специфіка цього етапу навчання ІМ визначається також віковими характеристиками учнів, урахування яких має велике значення для досягнення цілей, передбачених програмою для 10 - 12 класів.
Старшокласник поєднує в собі риси підлітка та ознаки юнацького віку. В ньому діалектично поєднуються ще не втрачена дитячість з проявами дорослості. У старшокласника вже складаються певні принципи поведінки, формується образ власного «Я», свої ціннісні орієнтації. Чітко виявляється диференціація інтересів. Ставлення до дисциплін стає більш вибірковим. Оскільки в учнів з особливою силою проявляється прагнення до самоствердження, самовираження, до можливості відстоювати свої погляди та переконання, то саме комунікативна спрямованість навчання ІМ і створення сприятливого психологічного клімату для спілкування є тими факторами, які на цьому етапі мають особливу значущість. У зв'язку з цим дуже важливо відбирати для уроків такий матеріал, що носить проблемний характер, стимулює обмін думками, спонукає до роздумів.
Різноманітність інтересів, формування профорієнтації роблять необхідним подальше посилення індивідуалізації навчання ІМ. Підвищення ж почуття відповідальності, свідомого ставлення до навчання відкриває великі можливості для організації самостійної роботи, для стимулювання потреби у самоосвіті. Самостійна робота над мовою повинна готувати учнів до самостійного «доучування» та удосконалення оволодіння ІМ, а саме: розвивати у них вміння працювати з довідковою літературою, іноземним текстом, технічними засобами тощо. Отже у старшій школі стає ще більш актуальним поєднання індивідуальної, парної та групової роботи, де вчитель виступає у ролі партнера, організатора, режисера, сценариста і т.п.
Для старшокласників є характерним більш високий рівень комунікативного розвитку: вони досконаліше володіють морфологічними та синтаксичними аспектами мовлення, зв'язністю, логічністю та послідовністю висловлювання. У мовленні старшокласників проявляються вміння аналізувати, робити висновки, прогнозувати. Усі ці особливості необхідно враховувати в процесі навчання ІМ.
З огляду на викладене можна констатувати такі особливості організації навчального процесу з ІМ у старшій школі: послідовніше здійснення комунікативно-пізнавального навчання, пов'язаного з підвищенням змістовності мовлення учнів; використання прийомів, що спонукають до вираження особистого ставлення до проблем, які обговорюються; цілеспрямована реалізація принципу індивідуалізації навчання, орієнтована на використання ІМ в майбутній практичній діяльності школярів, широке застосування видів та форм самостійної роботи [10, 232].
1.2 Традиційні методи навчання ІМ
Про особливості старшого шкільного віку ми сказали, і перш ніж розглядати методи активізації пізнавальної діяльності необхідно розглянути традиційні методи навчання, що дасть нам можливість порівнювати результати.
Метод - це спосіб упорядкованої діяльності вчителя та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.
Є.С. Полат дає таке тлумачення терміну «метод». Метод - це базова методична категорія, яка використовується в двох значеннях: як спосіб вирішення конкретного методичного завдання, окремий елемент системи освіти (в цьому значенні метод наближається до категорії «прийом», наприклад метод навчання лексики чи фонетики) і як сукупність прийомів, операцій оволодіння визначеною областю практичного і теоретичного знання, тою чи іншою діяльністю; шлях пізнання, спосіб організації процесу пізнання [17, 15].
За декілька століть існування методики як науки отримали розвиток і популярність такі методи [6, 48 - 61]:
1) перекладні (граматико-перекладні, лексико - або текстуально перекладний);
2) прямі;
3) змішані;
4) свідомо-порівняльний;
5) діяльнісно-комунікативний.
Розглянемо традиційні методи.
Перекладні методи. Граматико-перекладний метод був поширений в усіх країнах Європи. Метою навчання в межах даного методу є навчання читання і перекладу текстів, переважно художніх, на рідну мову. Основними принципами перекладних методів є: писемне мовлення, яке представляє справжню мову, як основа навчання; синтез і дедукція як основні процеси логічного мислення, що зумовлюють заучування граматичних правил та слів і складання на їх основі речень, - у граматико-перекладному методі, а також аналіз як провідний процес логічного мислення і відповідно аналіз та дослівний переклад зв'язних оригінальних текстів - в текстуально-перекладному методі.
Прямі методи. В них на перший план висуваються практичні цілі, і, перш за все, - навчання усного мовлення. Метою навчання є практичне оволодіння іноземною мовою, під яким розуміли усне мовлення. Прихильники даного методу прагнули виключити рідну мову при навчанні іноземної [10, 289].
Неопрямі методи. У XX-му столітті широке поширення викладання ІМ спричинило інтенсивну розробку різних методів навчання. Свій подальший розвиток одержують і неопрямі методи Реформи. У залежності від основної мети серед них розрізняють методи навчання (ре)продуктивного і рецептивного володіння мовою. Серед перших найбільш значними є усний метод Палмера, аудіо-лінгвальний й аудіовізуальний методи.
Для оволодіння усним мовленням Палмер пропонує наступні шляхи:
- навчання усного мовлення за двома напрямами - говоріння та розуміння; спочатку накопичення пасивного матеріалу, а потім його активне відтворення;
- використання з метою семантизації наступних прийомів - наочність, переклад, тлумачення, контекст;
- накопичення зразків мовлення через заучування напам'ять;
- раціональний відбір лексики на основі частотності, структурної сполучуваності, доцільності;
- відбір текстів за темами, визначення словнику-мінімуму та видів читання;
- розподілення мовних труднощів за аспектами - фонетичний, орфографічний, семантичний, синтаксичний.
Аудіолінгвальний метод, створений Фрізом і Ладо (США, 40-і роки). Фріз і Ладо трактують процес оволодіння мовою як процес формування навичок, ефективність якого забезпечується багаторазовим повторенням того самого матеріалу. Основні положення методики Фріза і Ладо:
- незалежно від кінцевої мети основу навчання складає усне мовлення;
- попереднє оволодіння усним мовленням забезпечує у подальшому оволодіння письмом та читанням (як розпізнавання вже вивченого та відомого матеріалу);
- об'єктом навчання є речення як мінімальна одиниця усного спілкування;
- лексика слугує лише ілюстрацією до моделей, що пред'являються для опанування;
- граматика слугує для опису структур, але правила виключаються з навчального процесу;
- матеріал опановується внаслідок імітації, багатократного повторення, утворення за аналогією, заучування напам'ять;
- тренувальні вправи спрямовані на відпрацювання адекватної мовленнєвої поведінки в певній мовленнєвій ситуації.
Значно ближчим до прямого є аудіовізуальний метод (Франція, Югославія 50-і роки. Аудіовізуальний метод зберігає всі основні принципи прямізму, при цьому його автори підкреслюють особливу важливість створення безпосередніх асоціацій між звучанням і значенням (РМ цілком виключається з процесу викладання). Основними способами засвоєння матеріалу є імітація, заучування напам'ять і утворення за аналогією. До самого кінця початкового ступеня учням не дозволяється користатися ані підручником, ані жодними іншими записами, уся робота ведеться лише усно із широким застосуванням різних технічних засобів як на аудиторних, так і на лабораторних заняттях. Таким чином, повне найменування методу - аудіовізуальний - відбиває ті його риси, що відрізняють його від інших прямих і неопрямих методів: весь мовний матеріал уводиться лише в структурах, які учні сприймають цілком на слух і значення яких розкривається шляхом зорової наочності [10, 298].
1.3 Поняття активізації навчально пізнавальної діяльності
В контексті нашого дослідження основоположним є поняття “активізація навчально-пізнавальної діяльності”. В.Е. Краснопольський у своїї дисертації внаслідок аналізу різних підходів (П.С. Атаманчук, М.С. Головань, Н.М. Зверевої, Л.О. Іванової, М.Я.Ігнатенко, В.Ф. Кушиної, В.І Лозової, В.О. Онищук, А.Г. Сологуба, Т.І. Шамової, В.Ф. Шморгуна, Г.І. Щукиної) до визначення цього поняття доходить висновку, що активізація навчально-пізнавальної діяльності - процес, направлений на мобілізацію вчителем (за допомогою спеціальних заходів) інтелектуальних, морально-вольових та фізичних сил учнів, розвиток здібності подолати труднощі, активну самостійну роботу. Крім того, активізацію навчально-пізнавальної діяльності не можна розглядати в сучасних умовах розвитку школи тільки як процес керування активності учнів. Вона одночасно є процесом і результатом стимулювання активності учнів [9, 4].
Незважаючи на різні підходи науковців щодо процесу активізації навчально-пізнавальної діяльності, більшість із них погоджуються з визначенням таких складників пізнавальної активності:
- мотиваційні (потреба в пізнанні, прагнення до самовдосконалення);
- психічні якості (емоційне сприйняття, творча уява, мислення, мовленнєва компетентність);
- інструментальні (форми, методи, технології).
Дослідники визначають, що необхідним для розвитку пізнавальної активноcті особистості є самопізнання. Для успішного розвитку особистості на уроках англійської мови має ряд психічних якостей, а саме: психологія уваги, логічне мислення, творча фантазія. Важливу роль у розвитку пізнавальної активності учнів мають уміння емоційно сприймати, глибоко осмислювати події, висловлювати свої судження.
Серед інструментального комплексу розвитку пізнавально-навчальної активності учнів можна назвати ті, що безпосередньо пов'язані з формами і методами навчання. Сучасні педагогічні технології, такі як навчання у співпраці, проектна методика, використання інформаційних технологій, Інтернет-ресурсів забезпечують індивідуалізацію та диференціацію навчання [9, 7].
Ми розглядаємо діяльність як джерело пізнання, формування особистісних якостей учнів, основу для удосконалення навчального процесу, тому не зводимо проблему активізації навчання лише до засобів підвищення ефективності його змісту, методів та форм організації.
Розвитку пізнавальної діяльності може сприяти використання структури навчального матеріалу і спеціально організована взаємодія видів пізнавальної діяльності з опорою на узагальнені наочні орієнтири, визначені педагогічні умови і розроблені адекватні організаційні форми, методи, прийоми навчання. У дослідженні В.Е Краснопольського, діяльність визначена як активна дія самого учня, спрямована на засвоєння ним системи знань, навичок і умінь, а також зміни, що відбуваються в учневі, психічному розвитку, в характеристиках його особистості [9, 4]. Основними напрямами формування продуктивних процесів вважають дії тих, кого навчають, з опорою на систему узагальнених орієнтирів самостійного пошуку і конструювання учнями алгоритмічних і квазимоноритмічних процедур, спеціальне навчання евристикам різного рівня абстракції й узагальнення.
