непримиренність до зла, кривди -- з одного боку -- готовність
стати до боротьби з найменшими відхиленнями від істини, з іншого
боку -- невміння розібратися у складних життєвих явищах;
підліток хоче бути хорошим, прагне до ідеалу і водночас не любить, щоб його виховували, не терпить «оголеності ідей»;
бажання самоствердитись і невміння це зробити;
велика необхідність у пораді й допомозі дорослого, і водночас --
відсутність бажання звернутися до старших;
суперечність між кількістю бажань -- з одного боку, та обмеженістю сил, досвіду, можливостей їх здійснення -- з іншого;
заперечення авторитетів, захоплення ідеальним, та сумнів у тому,
що ідеальне може існувати в нашому буденному житті [7, с. 39].
Провідним протиріччям підліткового віку є прагнення до дорослості й неможливість адекватно його реалізувати. Це протиріччя розуміється як прагнення підлітка самоствердитися. Сучасний підліток не має умов для самореалізації, для вияву самостійності в суспільно корисній діяльності, тому прагне досягнути успіху в асоціальній діяльності.
Намагання бути і вважатися дорослим -- головна особливість підлітка, яка виражає його нову життєву позицію щодо людей, довкілля, визначає зміст і спрямованість соціальної активності, систему прагнень, переживань [7, с. 45].
Соціальна активність підлітка виявляється в більшій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які є у світі дорослих і взаєминах між ними. Для підлітка стає дуже важливим ставлення до нього як до рівного з боку дорослих і батьків. З цього випливає загострене відчуття власної гідності, тому будь-які дрібниці: навіть невеликі зауваження, а тим більше нетактовність, ставлення до підлітків як до маленьких можуть боляче поранити самолюбство. Звідси й виникає багато конфліктних ситуацій, різних форм протесту (неслухняність, упертість, негативізм, опір виховному впливу).
Згадані суперечності викликають неадекватність поведінки та відхилення від норми в моральному розвитку.
Неадекватність поведінки може виявлятися через так звані атрибути дорослості: паління, уживання алкогольних напоїв, лихослів'я, бродяжництво тощо. Дорослі своїми невмілими діями (жорстокістю, брутальністю тощо) можуть глибоко травмувати душу дитини, призвести до відчуження, яке потім буде нелегко усунути. За таких умов виникає деформація моральних стосунків.
У підлітка виникає напруження у стосунках із дорослими і прагнення подолати, компенсувати переживання своєї неповноцінності. Однак йому, як правило, не вдається знайти для цього адекватні засоби. Якщо дорослі в цей момент не виявляють чуйності до підлітка, можуть виникнути гострі, тривалі конфлікти. Виникають негативні афективні переживання й відповідні форми поведінки: образливість, упертість, негативізм, замкненість, емоційна нестійкість.
Т.С. Гурлєва афективні переживання дитини пов'язує з переживаннями, в основі яких лежить незадоволеність базових потреб підлітка або конфлікт між ними:
потреба в позитивному оцінюванні дорослих;
потреба в самоповазі;
потреба у спілкуванні з ровесниками;
прагнення набути сприятливого статусу в системі міжособистісних стосунків у колективі класу [12, с. 64].
Невдалі спроби їх задоволення створюють для дитини психотравмуючу ситуацію, яка за відсутності психологічної допомоги переростає в ситуацію неможливості задоволення життєво важливих соціальних потреб.
Підлітковий вік є складним не лише внаслідок зазначених особливостей. Цьому періодові властиві суперечності й у фізичному розвитку, наприклад, розкоординування рухів, непропорційність, інтенсивний ріст органів та інші явища, які викликають відчуття скутості, особливо у дівчат. Великий вплив на поведінку має статеве дозрівання, а надто тоді, коли життя підлітка неправильно організовано, а духовні запити примітивні. У цих випадках виникають відхилення од моральних норм у поведінці школяра, засади й інтереси набувають спотворених форм. Створюються сприятливі умови для асоціального розвитку, з'являються розв'язність, потайливість, афективність.
Необхідно враховувати таку вікову особливість, як підвищена емоційна лабільність, вразливість. Характер домінуючих переживань часто на довгий час визначає структуру поведінкових реакцій.
До специфічних підліткових поведінкових реакцій належать: реакція емансипації, реакція групування з ровесниками, хобі-реакція; реакції, які зумовлені сексуальною хіттю.
Слід враховувати, що у зв'язку з емоційно-вольовою незрілістю, готовністю до реакцій емансипації та імітації, підліток за слабкого виховного контролю може легко опинитися під впливом асоціальних елементів, які маскують свою справжню сутність красивими фразами. Підвищена готовність до зазначених поведінкових реакцій може визначити прихильність учня до асоціальних елементів.
Установлено, що першопричиною, яка призводить до відхилень у поведінці, є порушення взаємин учня з класом, ізолювання його в колективі, що спонукає дитину шукати іншої спільності однолітків, чи навіть більш старших школярів, у якій зникало б емоційне напруження, знову б з'явилася можливість самоствердитися та самореалізуватись як особистість [7, с. 51]. Велику тривогу викликає той факт, що ізольовані діти, які не прийняті у своїй групі, поповнюють кількість неповнолітніх правопорушників. В об'єднаннях асоціальної спрямованості самоствердження здійснюється неадекватними засобами, підлітки задовольняють свої потреби у спілкуванні.
Учні звикають до свого неблагополучного становища в сім'ї, школі, класному колективі, до неуспішності, зневіряються у своїх силах і навіть починають хизуватися своїми негативними вчинками, недоліками. Щоб виправити ці недоліки, як указував В.Г. Баженов, слід перебудувати їхнє ставлення до себе, до навколишніх, створити такі ситуації, які б дали їм можливість виявити позитивні якості особистості [4, с. 39]. Здійснювати такий вплив на дітей слід у співпраці сім'ї і школи. їхні зусилля необхідно спрямовувати як на нормалізацію сімейних стосунків, так і на формування сприятливого психологічного клімату у класних колективах.
Слід наголосити на тому, що головне місце в житті підлітка посідає дружба з ровесниками. Вона визначає його емоційний стан, ціннісні орієнтації, спрямованість розвитку особистості. Якщо вчитель ігнорує цю особливість, наприклад, перешкоджає дружбі дітей, нав'язує підлітку коло спілкування, негативно відгукується про підлітка у присутності товаришів, це, природно, викликає опір. Крайньою формою вираження такого конфлікту будуть природні реакції цього віку (реакції емансипації, групування), які набувають хворобливих форм, що призводить до негативних наслідків: утеч із дому, негативізму, недовіри та опозиції стосовно дорослих.
Позитивний вплив на учнів зменшується, якщо в учительському середовищі немає згоди, єдності дій, якщо вчителі виявляють неприязнь один до одного. У книзі Шевського «Важкий успіх» висловлюється досить категорична, але цілком слушна думка: «...починати потрібно з установлення в колективі доброзичливого, шанобливого ставлення вчителів до всіх учнів» [24, с. 103].
Найчастотнішим є так званий конфлікт поколінь, який виникає внаслідок надмірної опіки і контролю старших за поведінкою і вчинками підлітка. Дуже хворобливо переживають підлітки позбавлення спілкування з ровесниками, з якими встановлені міцні та емоційно значущі стосунки. Також важко сприймається дітьми зміна звичних життєвих умов: переїзд до іншого міста, перехід до іншої школи. Виникають адаптаційні реакції на новий склад класу, учителів, товаришів по будинку, сусідів. Іноді причиною переживань стає конфлікт унаслідок комплексу власної неповноцінності. Часто він виникає як результат неможливості засвоєння програмового матеріалу, приватних «виховних бесід» учителів, погроз і покарань з боку батьків. Іноді такий комплекс зумовлений характерологічними й фізичними особливостями підлітка -- дефектом мовлення, зовнішності, які викликають неприйняття і знущання з боку ровесників. З метою самоствердження такі підлітки часто приєднуються до асоціальних компаній або починають уживати алкогольні напої. Причиною психічної травми можуть бути безпідставні звинувачення в певній поведінці, розкриття таємниць, що ретельно зберігалися; знехтувана, нерозділена юнацька закоханість.
Відхилення в поведінці школярів зумовлюються не лише віковими особливостями, а й обставинами, за яких формується особистість підлітка.
Сім'я є тим осередком соціального існування, де дитина задовольняє свої основні потреби: як матеріально-побутові, так і потреби в симпатії, емоційній підтримці та прийнятті. їх фрустрація і призводить до тривожності, нервово-психічного дискомфорту, порушень у поведінці [12, с. 65]. Унаслідок неправильного розвитку стосунків у сім'ї, дефектів сімейного виховання, за нездорових взаємин між батьками дитина засвоює негативні вияви поведінки, у неї можуть формуватися спотворені моральні уявлення, а мимовільна участь у конфліктах, негативні переживання інколи породжують стресові стани, призводять до неврозів, замкненості, уповільненого психічного розвитку. - Якщо підліток виховується в гармонійній сім'ї, усі члени якої пов'язані теплими емоційними зв'язками, то несприятливе середовище (асоціальна компанія) не справляє на нього деформуючого впливу, як, скажімо, на підлітка з неблагонадійної, негармонійної сім'ї. До негармонійних сімей належать неповні сім'ї, сім'ї, де є вітчим або мачуха, що не знайшли емоційного контакту з дитиною. У таких сім'ях відсутня взаємодопомога при вирішенні життєвих проблем, відмічається надмірне домінування одних членів над іншими, часто виникають конфлікти.
Асоціальна, аморальна поведінка дорослих -- це небезпека у підготовці юного покоління до життя [11, с. 139]. І не лише тому, що, наслідуючи дорослих, дитина засвоює аморальні стосунки і сама може вирости аморальною. Цього може й не трапитися. Окрім сім'ї, моральний вибір дитини визначається й іншими чинниками: шкільним колективом, педагогами, суспільством. Виникає вибірковість у доборі засобів поведінки залежно від обставин. Так формується роздвоєність особистості, якою відзначається найвищий ступінь аморальності -- пристосовництво. Дитина виконує лише такі вимоги, які в даному випадкові для неї вигідно виконувати.
Таким чином, негативне ставлення дорослих до моральних цінностей та їхня асоціальна поведінка у зв'язку з цим шкідливі для виховання передусім тому, що сприяють виникненню умов для формування негативних виявів поведінки.
Неспроможність батьків виступати повноцінним зразком відповідальної поведінки, відхилення од функцій соціального контролю за дитиною призводять до порушень у розвитку дитини. Підліток розширює коло свого спілкування, інтенсивно оволодіває різними соціальними ролями і тому потребує допомоги батьків у поясненні явищ соціального життя й виробленні власного ставлення до них [8, с. 96].
Як бачимо, у підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є одним із вирішальних чинників у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій і характерних особливостей.
Таким чином, можна виділити наступні особливості підліткового періоду, які є групою факторів ризику у формуванні асоціальної поведінки: підвищений егоцентризм; потяг до протиставлення, протесту, боротьбі проти виховних авторитетів; підвищене бажання стати дорослим і незалежним від сім'ї; незрілість моральних переконань; занадто чутливе реагування на пубертатні зміни; схильність перебільшувати ступінь складності проблем; криза ідентичності; негативна чи несформована Я-концепція; гіпертрофовані поведінкові реакції; перевищення пасивних допінг-стратегій у подоланні труднощів.
1.3 Аналіз причин асоціальної поведінки особи
С.А.Белічева: “Почуття суспільності або, іншими словами, моральне почуття живе в кожному з нас точно так, як і почуття особистості, егоїзму. Обидва ці почуття, у вигляді мікроскопічних зародків, народжуються разом з людиною. Але перше, моральне почуття, найблагородніший і найніжніший паросток душі людської, вимагає великого догляду, щоб вирости і укріпнути, тоді як друге, як і будь-який бур'ян, не вимагає для свого розвитку догляду і, не зупинене вчасно, швидко починає панувати над першим” [7, с. 112].
Причин звуженого соціального досвіду підлітка, за даними лабораторії профілактики правопорушень серед неповнолітніх Інституту педагогіки АПН України, багато, а саме: завантаженість батьків (14,7%), неузгодженість вимог, що ставляться до дитини в школі та сім'ї (17%), відсутність наступності або безсистемність виховного впливу педагогів (13,2%), не сформованість умінь і навичок додержання норм і правил поведінки (13,7%), переорієнтація пізнавальних інтересів учнів за межі класу, школи (9,9%), невміння доцільно організувати своє дозвілля (12,1%), невираженість пізнавальних інтересів (19,4%) [5, с. 7].
Причини асоціальної поведінки особистості:
1. Ідеологічна детермінація асоціальної поведінки. Ідеологічні детермінанти належать до духовної сфери суспільства. Держава має не лише декларувати, а й виховувати духовність народу, що включає в себе отримання повноцінної освіти та професії, прищеплення загальної культури, моральних цінностей, вироблених людством, тобто всього того, що робить особу громадянином, активним учасником соціальних процесів.
Другим криміногенним фактором, що випливає з масової культури, є пропаганда відвертого насильства, жорстокості, знущання з людини, підступності як норм поведінки. Пропагування негативних стереотипів поведінки, яке заполонило засоби масової інформації, призводить до їх засвоєння деякими людьми, які й втілюють їх потім у життя.
2. Соціальні детермінанти правопорушень у державі. Найважливішою з соціальних детермінант правопорушень є соціальна нерівність членів суспільства. Вона була й буде у будь-якому суспільстві. Але за наявності малого прошарку багатих людей і переважної кількості бідних можливості досягнення достойного рівня життя для останніх стають ще більш проблематичним. Така ситуація завжди створювала велике соціальне напруження. Тому суперечності між благами, які є стандартними у суспільстві, і можливостями їх досягнення виступають корінними чинниками асоціальних проявів поведінки. Також негативно впливають урбанізація, внутрішня міграція населення, нерівноправне становище жінки в суспільстві. Поширення набувають комп'ютерні злочини, забруднення навколишнього середовища, обіг радіоактивних матеріалів, виготовлення фальшивих грошей. Все це загалом створює соціальну напругу у відносинах людей [15, с. 78].
3. Економічний фактор впливу на асоціальні дії індивідів. Для України є характерним високе економічне детермінування правопорушень. Наша держава визнана корумпованою країною з оцінкою 2,6 бала за 10-бальною шкалою [5, с. 9]. Багато людей, які вважаються працюючими, фактично перебувають у довготривалих неоплачуваних відпустках, працюють неповний робочий тиждень. Значна частина людей працює „в тіні” або вже перебуває „на дні” суспільства (бродяги, алкоголіки, наркомани).
4. Виховний потенціал сім'ї в умовах сьогодення. Серед сукупності причин появи педагогічної занедбаності, ведучими за своїм значенням є вплив на дитину своєю поведінкою батьків, характер їх взаємовідносин між собою, ставлення до оточуючих дитину людей. Це той могутній педагогічний фактор, наслідки якого неможливо врахувати.
Причинами відхилень у сімейному вихованні є: а) гіпертрофія сфери батьківських почуттів; б) перевага бачення в підлітку, юнаку дитячих якостей; в) виховна невпевненість батьків; г) фобія втрати дитини; д) нерозвиненість батьківських почуттів; е) проекція на дітей власних небажаних якостей; є) внесення конфлікту між подружжям у сферу виховання; ж) зсув в установках батьків залежно від статі дитини [15, с. 80].
5. Вплив політики держави у галузі освіти на стан правопорушень у суспільстві. Соціально-економічні й політичні процеси, які відбуваються у нашому суспільстві, не можуть не відбитись і на діяльності школи. У нинішніх умовах розвитку нашої школи існують об'єктивні протиріччя суспільного розвитку, боротьба нового зі старим, з елементами застійних явищ, командно-бюрокатичним стилем керівництва, деформацією процесів.
6. Негативна взаємодія особи та середовища як одна з причин асоціальних проявів поведінки. Вплив соціального середовища має актуалізований характер, оскільки особа взаємодіє з ним у даний момент. Безумовно, соціальне середовище впливає на людину не лише безпосередньо перед яким-небудь вчинком. Воно справляло свій вплив на неї і в минулому, формуючи її як особу. Саме в цьому полягає різниця між конкретною життєвою ситуацією (сучасне) і умовами формування особистості (минуле).
Умови - це ті факти реальної дійсності, які безпосередньо асоціальні прояви не спричинюють, але їх наявність сприяє її існуванню [15, с. 82]. Самі ці факти кореняться в економічних, політичних, духовних та суспільних відносинах. Здебільшого це недоліки у функціонуванні господарського і державного механізму, охороні правопорядку, державного чи приватного майна, обліку матеріальних цінностей тощо. Це можуть бути і упущення в діяльності державної адміністрації, правоохоронних та контролюючих органів, судів, прогалин у законодавстві. Вони об'єктивно сприяють існуванню негативізму, хоч прямо його не породжують.
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
Проблема асоціальної поведінки є однією з актуальних проблем психології вищої школи. Ріст масштабів злочинності, труднощі корекції девіантного поводження, наявність безлічі теоретичних концепцій обумовлюють особливий інтерес до вивчення цього явища.
У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції і профілактиці асоціальної поведінки. За останні роки було виконано психологами і педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і правопорушень підлітків. Цьому присвячені роботи Г.С. Абрамової, М.А. Алемаськіна, Ю.М. Антонян, С.А. Белічевой, В.М. Бехтерева, А.Д. Глоточкина, І.В. Дубровіной, В.В. Знакова, Е.Я. Іванова, К.Е. Ігошева, Д.Д. Ісаєва, А.Г. Ковальова, І.С. Кона, В.Т. Кондрашенко, А.Е. Лічко, Г.М. Міньковського, І.А. Невського, В.Ф. Пірожкова, К.К. Платонова, Г.М. Потаніна та ін.
Отже, соціальна поведінка, яка не відповідає суспільним нормам має назву асоціальної. Така поведінка буває трьох видів:
а) аморальна - порушення норм моралі і правил людського співжиття;
б) протиправна - правопорушення, яке підлягає покаранню, але не кримінальному;
в) злочинна - порушення кримінально-правових норм.
Асоціальна поведінка поділяється на девіантну та делінквентну.
Девіантна поведінка - система вчинків або окремі вчинки людини, які мають характер відхилення від прийнятих у суспільстві норм (правових і моральних). Це порушення поведінки, не обумовлене психічними захворюваннями.
Делінквентна поведінка (англ. “провинність”) - це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного й кримінального кодексів.
