Ігрове навчання, як дидактична проблема
6
Вступ
На сучасному етапі свого розвитку Україні довелося кардинально змінити економічну систему, в якій прожили три генерації людей. Майже все зазнало змін, стало новим. З'явився новий вид господарської діяльності - підприємництво. Виникла потреба в освічених, мобільних фахівцях, які здатні працювати в нових умовах. Особливо важко навчити розумінню економіки школярів 10-11 класів. Їх економічне мислення, рівень усвідомлення форм і механізмів ринкових відносин виявилися невідповідними вимогам посталого завдання. При викладанні курсу школярі можуть набути специфічних мотивів і ціннісних установки, спеціальних знань та навичок, розвинутися особистісні здібності, а також в процесі навчання учень повинен максимально наблизитися до конкретної людської практики. Важливу роль при цьому відіграють методи ігрового навчання, які полегшать навчальний процес за допомогою моделювання якоїсь господарської ситуації, що може відбутися в майбутньому. Ділові, дидактичні та рольові ігри є важливими методичними засобами дослідження або вивчення певної проблеми, підготовки та прийняття рішень, а також навчання персоналу за реальних виробничих умов.
На сьогоднішній день методика ігрового навчання при викладанні курсу «Основи економічних знань» є важливою темою для дослідження, яка і розглядається в цій курсовій роботі.
Методи дослідження. В ході дослідження застосовувалися наступні методи і прийоми: методи аналізу і синтезу, а також аналіз літератури з проблеми застосування ігрового навчання у школі.
Структура роботи становить два розділи.
Перший розділ теоретичний, який безпосередньо розкриває сутність, виникнення та особливості ігрового навчання.
Другий розділ практичний, в якому містяться приклади застосування ігрового навчання при вивченні факультативного курсу «Основи економічних знань» (за ред. О. О. Павленко).
Мета курсової роботи: визначити зміст та специфічні особливості ігрового навчання, а також необхідність його впровадження в навчальний процес з курсу «Основи економічних знань».
Мета дослідження визначила постановку наступних завдань:
1. Проаналізувати підходи до педагогічних ігор в психологічно-педагогічній літературі.
2. Розкрити сутність та особливості видів ігрових методів навчання.
3. Показати можливість застосування ігрових методів навчання на факультативних заняттях з курсу «Основи економічних знань».
4. Розробити план конспект заняття «Естафета» з теми «Попит, пропозиція та ціна рівноваги».
Розділ І. Ігрове навчання як дидактична проблема
1.1 Підходи до педагогічних ігор в психологічно педагогічній літературі
В сучасних умовах формування гармонійно розвинутої творчої особистості сучасної молоді набуває значення, поряд із традиційною освітою, впроваджувати у навчальний процес різноманітні нетрадиційні підходи активізації пізнавальної діяльності учнів. Це пов'язано з тим, що учні зможуть краще засвоїти певну базу теоретичних знань з економіки, а також набути певних навичок економічної поведінки та економічної діяльності.
На особливу увагу, в даному разі, заслуговують ігрові підходи в організації пізнавального процесу. Можна сказати, що саме від дидактично грамотно організованої і проведеної навчальної гри залежить успіх процесу виховання і навчання.
На думку В.Н. Терського, великий виховний вплив не однієї гри, а цілої системи їх використання в навчанні і вихованні особистості. Розглядаючи спроби багатьох педагогів використовувати окремі прийоми, елементи, форми ігрового підходу до навчання і виховання, автор відмічав, що відсутність при цьому педагогічної системи не дозволяє отримати педагогічних результатів. І при створенні такої педагогічної системи необхідно перш за все, показати ,яку функцію виконує гра в педагогічному процесі, який її вплив в поєднанні з іншими формами і методами навчальної роботи, яке її поєднання з навчанням, індивідуальним становленням особистості. Прикладом такої педагогічної системи може слугувати ігрове навчання, сенс якого лежить не просто в передаванні знань та вмінь, а і у виявленні ініціативи у кожного учня, формуванні творчого стилю діяльності і активної дієвої позиці[19].
Ігрове навчання - це система взаємопов'язаних елементів, які являють собою комплекс виборчого залучення складових, де взаємодіяльність і взаємовідношення набувають характер взаємного сприяння компонентів, направлених на досягнення запланованого дидактичного результату. [13]
Структурна модель ігрового навчання об'єднує в собі наступні складові:
1)суб'єкт педагогічної взаємодіяльності;
2)об'єкт педагогічної взаємодіяльності;
3)предмет їх спільної діяльності;
4)цілі навчання;
5)засоби ігрової комунікації.
Багатокомплексність структури ігрового навчання забезпечує умови для відпрацювання педагогами всіх складових педагогічної діяльності. Серед функціональних компонентів моделі педагогічної діяльності виділяють: гностичний компонент, проектний компонент, конструктивний, комунікативний та організаторський.
Специфіка ігрового навчання складається в тому, що воно містить в собі можливості не тільки по відпрацюванню структурних компонентів педагогічної діяльності, але і функціональних. Функціональні компоненти характеризують процесуальну сторону педагогічної діяльності. На думку В.І. Гінецинського, ігрове навчання допомагає відпрацювати чотири функціональних компонента: презентативний, інтенсивний, коректуючий, діагностичний.
При реалізації ігрового навчання необхідно проводити заняття так, щоб було чітке уявлення про ці уміння і можливості їх відпрацювання при виконанні ігрових ролей.
Основою ігрового навчання можуть бути різноманітні види дидактичних та ділових ігор. В останній час в навчальній практиці широко використовуються Імітаційно-навчальні ігри, які дозволяють учню в ході ігрової діяльності отримувати та збагачувати власний досвід.
Відмінність навчальної гри від традиційних методів навчання полягає у тому, що у грі відтворюються основні закономірності руху професійної діяльності і професійного мислення на матеріалі навчальних, а не реальних, ситуацій, які динамічно змінюються спільними зусиллями учасників гри. Дослідження науковців (Н. Борисова, А. Вербицький, І. Дичківська, М. Кларін, М. Левіна, Г. Селевко, П. Щербань, Д. Чернилевський) підтверджують великі можливості дидактичної гри як методу активізації пізнавальної діяльності учнів, пізнання і реального засвоєння соціальної і предметної діяльності у процесі вирішення ігрової проблеми шляхом ігрової імітації, відтворення у ролях основних видів поведінки відповідно до правил гри на моделі професійної діяльності в умовних ситуаціях. Гру можна охарактеризувати з різних позицій: як діяльність, як процес, як метод навчання (Г. Селевко). У структуру гри як діяльності включаються: цілепокладання, планування, реалізація мети та аналіз результатів, у яких особистість реалізує себе як суб'єкт. Структуру гри як процесу становлять: а)ролі, які виконують учні; б) ігрові дії як засіб реалізації ролей; в) ігрове використання предметів; г) реальні стосунки між гравцями; д) сюжет - галузь дійсності, що відтворюється у грі. Гра як метод навчання може виступати у різних варіантах: як самостійна технологія; як елемент іншої технології; як метод проведення однієї з форм навчальної діяльності
Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів організації навчального процесу у вигляді ігор. У психолого-педагогічній літературі можна зустріти різні найменування ігор, які використовуються у навчальному процесі: пізнавальні (Ю. Бабанський), педагогічні (Ю. Кулюткін), ділові (А. Вербицький), навчальні (П. Підкасистий), навчально-імітаційні (Г. Сухобська), моделюючі (М. Кларін). Однак, зауважимо, що не зважаючи на велику різноманітність ігор, єдиної класифікації навчальних ігор не існує.[18].
Активізація - постійний процес управління діяльністю учнів, спонукання до енергійного, цілеспрямованого навчання, подолання спаду, пасивності й стереотипності. Сукупність різноманітних методів, прийомів і засобів активізації називають узагальненим терміном «активні методи навчання»[9].
В навчальному процесі виділяють безліч факторів, які впливають на активізацію навчальної діяльності учнів. Особливе місце серед цих факторів взаємодії в навчанні та підвищенні якості економічної освіти посідає застосування методів ігрового навчання.
Ігрове навчання є активною пізнавальною діяльністю в ігровій формі, в процесі якої учень під керівництвом викладача, являючись учасником імітаційно-ігрової ситуації, проявляючи ініціативу, самодіяльність та самоборотьбу, оволодівають новими знаннями, вміннями, навичками, виробляють активну позицію та творчий стиль життя[10].
Гра для учнів виступає як навчальна модель будь-якої діяльності в майбутньому, в якій учень відпрацьовує практичні дії. В працях видатних вчених ігрова діяльність розглядається як необхідна форма життєдіяльності кожної особистості, зв'язана з періодом формування творчих здібностей .
Утворення ігрових ситуацій у навчальному процесі і активний пошук шляхів і способів їх вирішення учнями забезпечує накопичення соціального досвіду, розвитку як особистості і суб'єкта діяльності, а саме:
* розвиток інтелекту;
* розвиток емоціональної сфери;
* розвиток стійкості до стресів;
* розвиток впевненості в собі ;
* розвиток позитивного відношення до світу, людей і самого себе;
* розвиток самостійності, автономності;
* розвиток мотивації само актуалізації, самовдосконалення[10].
Виконання імітаційно-ігрових завдань розвиває в учнів емоціонально-імпровізаціонний стиль, який пропонує діалог з іншими учасниками ігрового навчання, закріпляє уміння підтримувати інтерес та захоплення навчальною роботою. Ігрове навчання передбачає побудову взаємовідносин в системі «вчитель-учень» на основі емоціонально-довіреного спілкування, співробітництва і поваги до кожної особистості. В процесі ігрового навчання особливо важлива форма спілкування в системі відносин «вчитель-учень».
За допомогою гри на учбових заняттях створюється середовище, яке закріплює позитивне відношення учнів до навчально-пізнавальної діяльності. Позитивне відношення до імітаційно-ігрової діяльності сприяє становленню самоповаги, усвідомлення власних цінностей учнями. Приймаючи активну участь в цьому виді діяльності, учень отримує можливість незалежно від вчителя та інших її учасників виразити свою думку, відстояти її, визначити самостійно способи виконання імітаційно-ігрових ролей, намітити шляхи виконання цілей, рішення навчальних проблем[10].
Гра як один з видів педагогічної діяльності являється способом фізичного та розумового виховання учнів. Ігри допомагають набути навички самостійної роботи, розвивати творче мислення, інтереси та здібності учнів. В той же час гра дозволяє не тільки оволодівати навчальною інформацією, практичними уміннями та навичками, але і має в собі великі можливості для розвитку особистих якостей.
Ігрове навчання дає можливості для розвитку ”Я„ - особистості учня - свого особистого образу, який має відповідні переважаючі якості, незалежного, впевненого в собі, здатного відстояти свою точку зору, пристосуватися до мінливих умов діяльності без втрати маючих цінностей.
В процесі гри учні набувають емоційно-ціннісний, життєвий досвід. Зацікавленість , яка виникає в процесі гри, стимулює позитивні емоції. Емоції виступають як мотив будь-якої діяльності, в тому числі і імітаційно-ігрової, так-як де емоції, там і активність, увага, уявлення, мислення, творчість. Ігрове навчання роблять навчально-пізнавальний процес привабливим та цікавим, а також ведуть за собою розвиток[14].
Ігрова діяльність реалізується в рольових ситуаціях інтелектуально-особистісної направленості, а також стимулює творчість учнів. Приймаючи на себе рольове завдання, учні не тільки користуються засобами вербального спілкування, але і прогнозують ігрові дії, тобто перевтілюються, грають, імпровізують, творять.
Ігрове навчання забезпечує емоційну та інтелектуальну сферу в учнівській аудиторії, атмосферу психологічного комфорту для кожного його учасника.
Ігрове навчання дає можливість:
а)ставить учня в позицію активного суб'єкта навчання;
б) розвивати їх здібності до самоуправління;
в)організувати навчальний процес як рішення навчально-пізнавальних проблем на основі ігрової взаємодії з учасниками ігрової ситуації [13].
Ігрові дії, які учні виконують в процесі гри, моделюють діяльність, яка має спільну структуру, компоненти, взаємодіючи між собою і забезпечуючи результативність навчання. При цьому не слід забувати, гра хороша лише тоді, коли вона готує учня до життя, до творчої, професійної діяльності. Структура діяльності передбачає наявність у грі як об'єктивних якостей, так і відображення внутрішніх станів суб'єкта. В процесі гри складаються умови для повної структури діяльності: мотив-ціль-предметні дії-способи-операції-процес-результат[13].
Дія вибору в умовах ігрового навчання потребує не тільки предметно-специфічних знань, але і уявлень учнів про свої сили, можливостях та здібностях. Освіта з використанням гри забезпечує перевагу сенсового компонента логічної пам'яті над короткочасною і механічною пам'яттю, слухової над зоровою пам'яттю, а новизна форми подачі навчальної інформації і пізнавальних дій учнів обумовлює стійкість уваги, перехід мимовільної уваги в після мимовільну, на якій базується стійкість пізнавального інтересу. Саме психологічні основи виступають мотиваційними стимулами, які забезпечують результативність ігрового навчання.
Гра виступає своєрідною формою діяльності, наслідком якої людина не тільки перевтілює дійсність, але і вдосконалює свої особистісні можливості і здібності. В грі та імітації вчитель впливає на своїх учнів з метою вдосконалення і розгортання їх творчих можливостей і здібностей. Сутність гри складається в тому, що в ній важливий не тільки результат, а і сам процес, процес хвилювань, пов'язаних з імітаційно-ігровими діями.
Гра містить в собі дидактичні можливості: 1) в них формуються мотиви та інтереси учнів (виграти та познати, навчитися діяти, приймати вірне рішення, знаходити вихід з ситуації, що склалася); 2) дії виконуються в відношенні з відповідними правилами і нормами поведінки; 3) чітко виділені операції; 4) включаються соціальні, особистісні, групові відношення. [19]
Технологія ігрової освіти передбачає: створення творчої ігрової атмосфери з відповідними конкретними завданнями; визначення цілей та мотивацій для учнів; опис технологій гри: хід гри, оцінку діяльності і аналіз знань, умінь, можливостей та дій тих хто грає.
Основою ігрового навчання можуть бути всілякі види дидактичних та ділових ігор. В останній час в навчальній практиці широко використовуються Імітаційно-навчальні ігри, які дозволяють учню в ході ігрової діяльності отримувати та збагачувати власний досвід.
Ділову гру можна визначити як імітацію господарської чи іншої діяльності підприємства (організації, колективу) у навчальних, виробничих або дослідницьких цілях, яку група осіб виконує на моделі об'єкта. Ділова гра є важливим методичним засобом дослідження або вивчення певної проблеми, підготовки та прийняття рішень, а також навчання персоналу за реальних виробничих умов.
Основними ознаками ділових ігор є:
наявність учасників гри (дослідників, виробників), загальним завданням яких є аналіз ситуації та прийняття рішень відповідно до призначеної посади;
наявність керівника, завданням якого є інформування про ситуацію, аналіз рішень учасників гри та коригування;
створення певних умов, за яких учасникам треба аналізувати ситуації, що виникають, і приймати рішення,
обов'язкова наявність невизначеності, а подеколи -- й конфлікту;
неможливість цілковитої формалізації ситуації;
динамічність зміни ситуації та залежність її від попередніх рішень учасників гри [8].
Оскільки в реальній дійсності основою будь-якого розвитку є суперечності, то в діловій грі лише конфлікт, суперництво, подолання невпевненості можуть надати діям учасників активного характеру, зробити гру по-справжньому ефективною.
В основу гри, як правило, покладено модель об'єкта, наприклад виробництва, або, точніше, відображення такої моделі у сфері управління.
Учасники гри, відповідно до мети своїх дій, керуючись правилами й інструкціями ведення гри, а також наявними даними стосовно ситуації, формують свої одиничні моделі гри.
Підготовка й розроблення ділових ігор вимагають значної кількості часу. Попри труднощі проведення, практична спрямованість вигідно вирізняє їх порівняно зі звичайними традиційними методами навчання.
Ділові ігри, на відміну від інших традиційних методів навчання, дають змогу повніше відтворювати діяльність керівників, виявляти проблеми і причини їх появи, розробляти варіанти вирішення проблем, оцінювати кожен із них, приймати рішення і визначати механізм його реалізації. Це вможливлює розгляд проблеми не в загальному плані, а як конкретну проблему, що випливає із господарської діяльності конкретного підприємства[1].
Згідно з метою використання ділові ігри можуть виконувати різні функції: навчальні, виробничі або дослідницькі.
Навчальні ділові ігри сприяють активізації навчального процесу і суттєво прискорюють формування у учнів комплексу теоретичних знань, умінь і навичок, які впливають на підвищення ефективності діяльності управлінця.
Метою виробничої ділової гри є розробка: системи управління на підприємстві, організаційного механізму впровадження нових методів господарювання, прогнозування подальшого розвитку підприємства.
Ділова гра має такі елементи:
назву;
навчальну мету;
склад учасників;
вихідну інформацію та порядок проведення;
підбиття підсумків [8].
Дослідницькі ігри використовують у разі перевірки гіпотез, нових принципів організації та технології робіт тощо.
Слід мати на увазі, що переважно мають висловлюватися учні, а не викладач. Він відкриває дискусію, підтримує рівновагу між учасниками ділової гри і керує нею за допомогою запитань.
Практика проведення ділових ігор показує, що за неправильної організації, без чітко встановленого регламенту часу на її завершення не вистачає. Тому викладач має чітко встановити регламент, постійно стежити за часом, щоб його вистачило на цілковитий розгляд проблеми і висновки. Обов'язок викладача -- довести до свідомості учасників гри основні положення та висновки, дати чітке резюме, показати учасникам гри, чого їм вдалося досягти. Незавершеність заняття, тобто невдале підбиття підсумків ділової гри, може знецінити всю попередню роботу з її проведення[8].**
